Конвенція ООН про права інвалідів у системі джерел права соціального забезпечення: науково-правовий аспект
Дослідження питань щодо Конвенції ООН про права інвалідів у системі джерел права соціального забезпечення, її основні властивості як міжнародного договору. Міжнародно-правовий базис розвитку внутрішнього законодавства про права осіб з інвалідністю.
Рубрика | Государство и право |
Вид | статья |
Язык | украинский |
Дата добавления | 28.05.2017 |
Размер файла | 41,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Конвенція Організації Об'єднаних Націй про права інвалідів у системі джерел права соціального забезпечення: науково-правовий аспект
Костюк В.Л.
доктор юридичних наук, доцент,
заступник завідувача відділу
апарату Верховної Ради України
професор факультету правничих наук
Національного університету
«Києво-Могилянська академія»
Постановка проблеми. Здійснення в Україні системних демократичних, соціально орієнтованих перетворень у новітніх умовах розбудови громадянського суспільства, подолання наслідків фінансово-економічної кризи вимагає якісного переосмислення системи соціальних прав, розвитку новітніх підходів до правового регулювання відносин з соціального забезпечення (соціального захисту). Достатньо конструктивною є думка М.І. Іншина, Д.І. Сірохи, які підкреслюють, що сутність соціальної держави та генезис її розвитку тісно пов'язаний із процесом визнання та закріплення системи основоположних прав та свобод людини [1, с. 17]. Складовою сучасних реформ, які постійно декларуються у суспільстві та державі мають бути якісні зусилля, спрямовані на адекватну адаптацію і реалізацію міжнародного досвіду.
Слід наголосити, що Конституція України, проголошуючи Україну демократичною, соціальною і правовою державою, встановлює, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (ст. 9) [2]. В умовах розбудови у нашій державі новітньої моделі джерел права соціального забезпечення, законодавства, зазначений підхід видається ключовим.
Як відомо, міжнародною спільнотою: а) вже сформовані концептуальні підходи до розвитку законодавства з соціального забезпечення; б) забезпечено кодифікацію законодавства про соціальне забезпечення; в) вироблено найбільш прийнятні моделі соціального забезпечення (соціального захисту); г) вироблено напрями посилення реалізації, гарантування та правової охорони прав окремих вразливих категорій громадян з соціального забезпечення. Доречно наголосити на тому, що упродовж еволюції міжнародних, у тому числі міждержавних відносин, визначено систему базових стандартів з питань соціального забезпечення. Можна погодитися із Н.Б. Болотіною, яка підкреслює важливість міжнародних стандартів ООН, МОП з питань соціального захисту [4, с. 263-282].
Крім того, у Європейському Союзі ухвалено та діє Європейський кодекс соціального забезпечення [5], який визначає основоположні засади та принципи соціального забезпечення. При цьому, кожна з держав-членів ЄС розвиває їх, виходячи із власних можливостей, пріоритетів, стану суспільства і держави. У зв'язку із цим, міжнародний досвід правового регулювання соціального забезпечення є достатньо важливим і конструктивним, з позиції розвитку системи джерел права соціального забезпечення, перспектив його удосконалення.
Безперечно, що особливо гострою залишається проблема розбудови новітнього законодавства про права осіб з інвалідністю. Принагідно потрібно констатувати, що в Україні проживає близько 2,7 млн. інвалідів та очевидною є тенденція до зростання чисельності таких осіб [6, с. 1]. Це пов'язано із наявністю демографічних, військових, виробничих, техногенних, екологічних та інших чинників, відсутністю механізмів попередження інвалідності, а також адаптації і реабілітації, що безперечно є тривожним сигналом для суспільства і держави. Доречно також наголосити, що законодавство про права осіб з інвалідністю характеризується такими особливостями як: а) невідповідність стану розвитку суспільства і держави, міжнародним і європейським стандартам; б) рамковий характер законодавчих актів; в) безсистемний характер розвитку законодавства; г) відсутність механізмів імплементації та адаптації міжнародних та європейських стандартів; д) домінуюча роль підзаконних нормативно-правових актів; е) відсутність якісних та доступних механізмів реалізації, гарантування і правової охорони прав, гарантій та пільг осіб з інвалідністю; є) складність та суперечливість законодавства; ж) відсутність належного державного нагляду і громадського контролю.
У юридичній літературі підкреслюється, що законодавство щодо соціально-правового захисту інвалідів, хоча у цілому і відповідає міжнародним і європейським стандартам, однак характеризується розпорошеністю нормативного матеріалу, тобто, норми, що регулюють це питання, містяться у великій кількості нормативно-правових актів різного рівня (понад 500 нормативно-правових актів) [7, с. 9-10].
З огляду на виклики, які стоять перед міжнародною спільнотою щодо необхідності поліпшення соціально-правового становища осіб з інвалідністю, необхідності якісного визнання і закріплення їхніх прав, гарантій та пільг, 13 грудня 2006 року Генеральною Асамблеєю ООН було ухвалено Конвенцію про права інвалідів (далі - «Конвенція») [8] як базовий і найбільш фундаментальний міжнародний договір в означеній сфері. Сьогодні Конвенція посідає провідне місце у системі міжнародно-правових регуляторів прав осіб з інвалідністю та виступає своєрідною моделлю їх визнання на рівні національних законодавств. Ухвалення Верховною Радою України 16 грудня 2009 року Закону України «Про ратифікацію Конвенції про права інвалідів і Факультативного протоколу до неї» [9] зумовило набрання чинності Конвенцією на території України, що, у свою чергу, передбачає взяття Україною зобов'язань, які випливають із змісту цього міжнародного договору.
Аналіз останніх досліджень. У юридичній літературі ця тема досліджувались у працях таких вчених-юристів, як: І.В. Зуб, В.С. Венедіктов, С.В. Венедіктов, М.І. Іншин, В.В. Лазор, Л.І. Лазор, А.Р. Мацюк, Р.О. Павлюков, П.Д. Пилипенко, С.В. Попов, С.М. Припипко, С.М. Синчук, О.В. Тищенко, Г.І. Чанишева, М.В. Чічкань, Н.М. Хуторян, О.М. Ярошенко та ін. Незважаючи на конструктивний характер результатів наукових здобутків цих та інших вчених, проблема щодо місця та значення Конвенції у системі джерел права соціального забезпечення, визначення напрямів її подальшої імплементації та адаптації залишається відкритою та перспективною з точки зору подальшого розвитку суспільства і держави.
Мета статті полягає у науково-теоретичному дослідженні проблем щодо місця та ролі Конвенції ООН про права інвалідів у системі джерел права соціального забезпечення.
Виклад основного матеріалу. Насамперед слід підкреслити, що міжнародні договори посідають одне із провідних місць у системі джерел права соціального забезпечення. По-перше, за своєю суттю міжнародний договір - це укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо) (ст. 1 Закону України «Про міжнародні договори України» [10]). Тому міжнародні договори виступають результатом міжнародних (міждержавних) відносин, що дозволяє мати високий рівень легітимізації у порівнянні із актами внутрішнього законодавства. По-друге, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. По-третє, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. По-четверте, міжнародні договори виступають міжнародно-правовим базисом ухвалення внутрішнього законодавства. У цьому контексті найбільш важливими видаються міжнародні договори вироблені у процесі діяльності ООН як найбільш авторитетної та поважної міжнародної інституції. Саме у такому розумінні Конвенція про права інвалідів має ключове значення як для розвитку системи джерел права соціального забезпечення, так і для становлення внутрішнього законодавства про права інвалідів, яке на разі залишається достатньо складним і фрагментарно-декларативним [11], [12], [13, с. 43-45].
Водночас буде справедливим відзначити, що метою Конвенції є заохочення, захист й забезпечення повного й рівного здійснення всіма інвалідами всіх прав людини й основоположних свобод, а також заохочення поваги, притаманної людині гідності. Це ставить перед суспільством і державою завдання по включенню осіб з інвалідністю до усіх сфер суспільного життя. Такий гуманістичний вимір підкреслює глибоко соціальний характер Конвенції.
Основними принципами Конвенції є: повага до притаманної людині гідності, її особистої самостійності, зокрема свободи робити власний вибір, і незалежності; недискримінація; повне й ефективне залучення та включення до суспільства; повага до особливостей інвалідів і прийняття їх як компонента людської різноманітності й частини людства; рівність можливостей; доступність; рівність чоловіків і жінок; повага до таких здібностей дітей-інвалідів, які розвиваються, і повага до права дітей-інвалідів зберігати свою індивідуальність. Очевидно, що вищезазначені принципи Конвенції видаються найбільш важливими, які окреслюють та конкретизують завдання суспільства і держави по відношенню до осіб з інвалідністю. Водночас, вони виступають засадами розвитку джерел права соціального забезпечення у частині забезпечення належного правового регулювання відносин за участю осіб з інвалідністю [14, с. 8-1І].
У зв'язку із вищезазначеним, логічним видається визначення основних зобов'язань держав-учасниць Конвенції по забезпеченню її реалізації, зокрема: вживати всіх належних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, що визнаються її нормами; вживати всіх належних заходів, зокрема законодавчих, для зміни чи скасування існуючих законів, постанов, звичаїв та підвалин, які є дискримінаційними стосовно інвалідів; враховувати в усіх стратегіях і програмах захисту і заохочення прав людини інвалідів; утримуватися від будь-яких дій або методів, які не узгоджуються із нормами Конвенції, і забезпечувати, щоб державні органи та установи діяли відповідно до її приписів; уживати всіх належних заходів для усунення дискримінації за ознакою інвалідності з боку будь-якої особи, організації або приватного підприємства; проводити або заохочувати дослідну та конструкторську розробку товарів, послуг, устаткування та об'єктів універсального дизайну, пристосування яких до конкретних потреб інваліда вимагало б якомога меншої адаптації й мінімальних витрат, сприяти наявності й використанню їх, а також просувати ідею універсального дизайну під час вироблення стандартів і керівних орієнтирів; проводити або заохочувати дослідну та конструкторську розробку, а також сприяти наявності й використанню нових технологій, зокрема інформаційно-комунікаційних технологій, засобів, що полегшують мобільність, обладнання та допоміжних технологій, підхожих для інвалідів, приділяючи першочергову увагу недорогим технологіям; надавати інвалідам доступну інформацію про засоби, що полегшують мобільність, обладнання та допоміжні технології, зокрема нові технології, а також інші форми допомоги, допоміжні послуги та об'єкти; заохочувати викладання спеціалістам і персоналу, що працюють з інвалідами, прав, які визнаються в цій Конвенції, щоб удосконалювати надання гарантованих цими правами допомоги та послуг. Також що стосується економічних, соціальних та культурних прав, то кожна держава-учасниця зобов'язується вживати, максимально залучаючи наявні в неї ресурси, а у випадку необхідності - удаватися до міжнародного співробітництва, заходів для поступового досягнення повної реалізації цих прав без шкоди для тих сформульованих у цій зобов'язань, які є безпосередньо застосовними відповідно до міжнародного права. Також під час розробки й застосування законодавства й стратегій, спрямованих на виконання цієї Конвенції, і в рамках інших процесів ухвалення рішень з питань, що стосуються інвалідів, держави-учасниці тісно консультуються з інвалідами, зокрема дітьми-інваліда- ми, й активно залучають їх через організації, що їх представляють. При цьому ніщо в цій Конвенції не зачіпає будь-яких положень, які більшою мірою сприяють реалізації прав інвалідів і можуть міститися в законах держави-учасниці або нормах міжнародного права, що є чинними в цій державі. Не допускається жодне обмеження чи применшення будь-яких прав людини й основоположних свобод, що визнаються або існують у будь-якій державі-учасниці цієї Конвенції на підставі закону, конвенцій, правил або звичаїв під приводом, що в цій Конвенції не визнаються такі права чи свободи, або що в ній вони визнаються в меншому обсязі.
Таким чином, у контексті визначення зобов'язань дер- жав-учасниць, Конвенція закріплює механізми належної імплементації та адаптації положень Конвенції, у тому числі декларуючи постійний діалог суспільства і держави, необхідність прийняття конструктивних рішень, які мають посилювати систему прав осіб з інвалідністю, не допускаючи жодних обмежень. Це засвідчує ту обставину, що права осіб з інвалідністю мають адекватно відображати їхні потреби та інтереси [15, с. 10-12], сприяти участі їх у всіх сферах суспільного життя. Разом із тим, положення Конвенції залишаються, переважно, фрагментарно імплементовані [16], що ускладнює механізм застосування її норм, ставить під сумнів ефективність їх дії.
Принциповою особливістю Конвенції є те, що у ній на міжнародно-правовому рівні визначені основоположні права осіб з інвалідністю у всіх сферах суспільного життя. Варто підкреслити, що вони, відповідаючи нормам основних міжнародних актів з прав людини, окреслюють систему прав, які найбільш чітко зачіпають інтереси осіб з інвалідністю, зокрема: 1) право на життя; 2) право на захист від ризику та надзвичайних гуманітарних ситуацій; 3) право на рівність перед законом; 4) право на доступ до правосуддя; 5) право на свободу та особисту недоторканість; 6) право на свободу від катувань і жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання; 7) право на свободу від експлуатації, насилля та наруги; 8) право на захист особистої цілісності; 9) право на свободу пересування; 10) право на громадянство; 11) право на самостійний спосіб життя; 12) право на залучення до місцевої спільноти; 13) право на індивідуальну мобільність; 14) право на свободу висловлення думки і переконань; 15) право на доступ до інформації; 16) право на недоторканість приватного життя; 17) право на повагу до дому та сім'ї; 18) право на освіту; 20) право на охорону здоров'я; 21) право на абілітацію; 22) право на реабілітацію; 23) право на працю; 24) право на зайнятість; 25) право на достатній життєвий рівень; 26) право на соціальний захист; 27) право на участь у політичному житті; 28) право на участь у суспільному (громадському) житті; 29) право на участь у культурному житті; 30) право проведення дозвілля і відпочинку; 31) право на зайняття спортом.
Необхідно зауважити, що пропонована класифікація прав осіб з інвалідністю має характер «прав-принципів», які потребують якісної конкретизації і розвитку на базі актів внутрішнього законодавства про соціальне забезпечення (права осіб з інвалідністю) [17, с. 42]. Також доречно наголосити, що не можна трактувати ці права, як вичерпні. Враховуючи стан та динаміку розвитку суспільства і держави, правові взаємини між ними, логічно вважати, що вищезазначені права осіб з інвалідністю можуть розширюватись і поглиблюватись, доповнюватися іншими, які стосуються системи прав та свобод людини.
Отже, враховуючи викладене, доречно констатувати, що Конвенція про права інвалідів, по-перше, виступає міжнародно-правовим базисом існування і закріплення найбільш важливих і фундаментальних прав осіб з інвалідністю; по-друге, визначає міжнародні стандарти з питань прав осіб з інвалідністю та окреслює соціальні орієнтири розвитку суспільства і держави; по-третє, виступає ключовим міжнародним договором у системі джерел права соціального забезпечення, що покликаний регулювати відносини соціального забезпечення за участі осіб з інвалідністю; по-четверте, виступає міжнародно-правовим базисом розвитку внутрішнього законодавства про соціальне забезпечення і законодавства про права осіб з інвалідністю; по-п'яте, потребує більш глибинної і адекватної імплементації у чинному законодавстві України на підставі розробки та ухвалення новітнього суспільно схваленого законодавчого акту про права осіб з інвалідністю.
Література
міжнародний право законодавство інвалідність
1. Іншин М.І., Сіроха Д.І. Соціальна держава: сутність і перспективи / М.І. Іншин, Д.І. Сіроха // Актуальні проблеми соціального права: збірник матеріалів учасників всеукраїнських соціальних програм (заходів) ВГОІ «Інститут реабілітації та соціальних технологій» у 2014 р. / За загальною редакцією М.І. Іншина, В.Л. Костюка, В.О. Попелюшка. - К.: ПВГОІ «ІР СТ Україна», 2015. - 288 с.
2. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - С. 141.
3. Загальна декларація прав людини: Декларація ООН від 10 грудня 1948р. // Голос України від 10 грудня 2008 р. - № 236.
4. Болотіна Н.Б. Право соціального захисту: становлення і розвиток в Україні. - К.: Знання, 2005. - 381 с.
5. Європейський кодекс соціального забезпечення: Кодекс від 6 листопада 1990 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_651.
6. Куца А.М. Адміністративно-правове регулювання соціального захисту інвалідів: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / М. Куца; Запоріз. нац. ун-т. - Запоріжжя, 2011. - 18 с.
7. Павлюков Р.О. Соціально-правовий захист інвалідів в Україні: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.05 / Р.О. Павлюков; Східноукр. нац. ун-т ім. В. Даля. - Луганськ, 2009. - 20 с.
8. Конвенція ООН про права інвалідів // Офіційний вісник України. - 2010. - № 17. - Ст. 799.
9. Про ратифікацію Конвенції про права інвалідів і Факультативного протоколу до неї: Закон України від 16 грудня 2009 року № 767-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 9. - Ст. 77.
10. Про міжнародні договори: Закон України від 29 червня 2004 року № 1906-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 50. - Ст. 540.
11. Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні.: Закон України від 21 березня 1991 року № 875-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 21. - Ст. 252.
12. Про реабілітацію інвалідів в Україні: Закон України від 6 жовтня 2005 року № 2961-ІУ // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 2-3. - Ст. 26.
13. Синчук С.М. Правовідносини соціального забезпечення: суб'єкти, зміст, об'єкти: [монографія] / С.М. Синчук. - Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2015. - 422 с.
14. Чічкань М.В. Правове регулювання соціального захисту інвалідів в Україні: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.05 / М.В. Чічкань; Харк. нац. ун-т внутр. справ. - Х., 2009. - 20 с.
15. Шумна Л.П. Правові основи реабілітації інвалідів в Україні: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.05 / Л.П. Шумна; Нац. ун-т внутр. справ. - Х., 2003. - 19 с.
16. Про затвердження Державної цільової програми «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» на період до 2020 року: постанова Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 р. № 706 // Урядовий кур'єр від 09.08.2012р. - № 142.
17. Права осіб з інвалідністю в Україні: Науково-практичний посібник; Науково-практичний коментар. - Випуск 1. - Всеукраїнська громадська організація інвалідів «Інститут реабілітації та соціальних технологій» / К.М. Біда, В.В. Бонтлаб, І.Р. Вітик, В.Л. Костюк,
18. П. Мельник та ін.; за заг. ред. В. Костюка. - К.: ПВГОІ «ІР СТ Україна», 2011. - 312 с.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Проблема джерел права в юридичній науці. Поняття правового звичаю, специфічні риси. Правовий звичай в різних правових системах, в сім'ї загального права. Історична основа правового звичаю, його місце в системі джерел права, в правовій системі України.
курсовая работа [55,7 K], добавлен 08.04.2011Висвітлення питань, пов'язаних із встановленням сутності міжнародного митного права. Визначення міжнародного митного права на основі аналізу наукових підходів та нормативно-правового матеріалу. Система джерел міжнародного митного права та її особливості.
статья [23,1 K], добавлен 17.08.2017Загальна характеристика галузевих та внутрігалузевих принципів права соціального забезпечення. Зміст принципів пенсійного, допомогового та соціально-обслуговувального права. Змістовні і формальні галузеві принципи права соціального забезпечення.
курсовая работа [39,3 K], добавлен 12.08.2011Суть та характеристика джерел права. Правовий звичай та прецедент, нормативно-правовий акт, правова доктрина, міжнародний договір, релігійно-правова норма. Поняття та структура законів. Класифікація та місце закону в системі нормативно-правових актів.
курсовая работа [45,3 K], добавлен 31.10.2014Поняття та специфічні риси права соціального забезпечення, його суб'єкти та об'єкти, характеристика основних інститутів. Мета та методи соціального забезпечення, джерела та нормативні акти даного права. Правовідносини в сфері соціального забезпечення.
лекция [16,3 K], добавлен 16.03.2010Поняття соціального захисту як системи державних гарантій для реалізації прав громадян на працю і допомогу. Соціальні права людини. Основні види соціального забезпечення. Предмет права соціального забезпечення. Структура соціальної політики України.
презентация [432,9 K], добавлен 04.11.2016Поняття та структурні елементи права соціального забезпечення. Пенсія, як об'єкт соціально-забезпечувальних правовідносин. Поняття, ознаки, класифікація та суб’єкти пенсійного права. Страхові та спеціальні види пенсій, а також соціальна допомога.
реферат [22,4 K], добавлен 06.02.2008Поняття та класифікація джерел права. Джерела права в гносеологічному значенні. Характеристика, види і форми нормативно-правових актів. Нормативно-правові акти у часі, просторі, по колу осіб. Джерела права, їх історичний розвиток. Правовий прецедент.
курсовая работа [37,0 K], добавлен 14.04.2012Основні правові документи, які визначають права іноземців згідно міжнародного права: "Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права", Закон України "Про правовий статус іноземців і осіб без громадянства". Юридичні колізії у сучасному праві.
курсовая работа [35,0 K], добавлен 06.04.2012Історія розвитку законодавства України про працю. Сутність і поняття джерел трудового права, їх класифікація і характеристика: Конституція України, міжнародні правові акти, кодекс законів, підзаконні акти, локальні правові норми та угоди у сфері праці.
курсовая работа [51,0 K], добавлен 21.03.2013