Інформаційна війна як складник політичної комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інформаційна війна як складник політичної комунікації

Смола Л. Є.,

доктор політичних наук, професор кафедри видавничої справи та редагування, НТУУ «КПі» (Україна, Київ)

Розглядається термін «інформаційна війна», цілі, способи та методи ведення. Доводиться необхідність теоретичного осмислення технологій застосування інструментів інформаційної війни. Наводяться приклади лінгвокультурологічного впливу на масову аудиторію. Розкриваються інструменти впровадження інформації в політичній комунікації. Стверджується, що прийоми та методи інформаційного протиборства, які тривалий час використовувалися у воєнних конфліктах, успішно перенесені у політичну площину. Створення більш інтерактивних, інтегрованих із соціальними медіа форматів дозволить протидіяти інформаційній агресії.

Ключові слова: інформаційна війна, політична комунікація, мас-медіа, інформаційні технології, інформаційне протиборство, медіапростір.

інформаційний війна масовий політичний

Стрімкість глобалізаційних процесів постіндустріальної цивілізації зумовлюють необхідність цілісного аналізу суспільних комунікацій та інформаційних процесів. Інформаційні технології стали детермінованим компонентом соціальної реальності, яка здійснює вагомий вплив на всі сфери суспільства. Оскільки в результаті інформаційної революції кардинально змінилися масштаби людської взаємодії, а інтенсивна інформатизація призвела до трансформацій моделей взаємовідносин на політичному полі та нових способів організації політичного дискурсу. Швидкість поширення інформації та масштабність охоплення аудиторії перетворили інтернет на ефективний інструмент політичної боротьби. Використання електронних мас-медіа, соціальних мереж, блогів, відкритих діючих web-сторінок дало можливість ефективно застосовувати нові способи політичної комунікації. Такі перспективи створили нові форми комунікації у сфері публічної політики та відкрили «гіперреальність» (за Ж. Бодріяром). Ці ж інновації не тільки віртуалізували політичний простір, але й створили широке підгрунтя для застосування методів та прийомів інформаційної війни в політичній взаємодії.

Слід зазначити, що в науковій літературі досі не узгоджені дефініції та використовується низка різних трактувань «інформаційної війни». Необхідно погодитися з позицією дослідника В. Цимбала щодо широкого та вузького підходів до аналізу цього поняття. В найбільш широкому сенсі, інформаційну війну слід визначати як один із способів протистояння між державами у мирний час, де об'єктами впливу є військовослужбовці та цивільне населення і суспільство, в цілому: державні структури, органи управління, наука, культура тощо. У вузькому розумінні - це спосіб досягнення переваги над противником у процесі отримання та використання інформації для напрацювання ефективних рішень і тим самим отримання переваги над опонентом [1, с. 35]. Однак метою інформаційної війни завжди є інформаційне домінування над противником, при якому дії опонента, сформовані у свідомості позиції базуються виключно на потрібних для суб'єкта впливу джерелах інформації. І такий підхід актуальний як у зовнішньополітичному, так і внутрішньополітичному контекстах.

Інформаційну війну досліджували в своїх роботах Е. Аронсон, Г. Грачов, П. Виріліо, С. Кара-Мурза, І. Мельник, І. Панарін, Е. Пранканис, С. Расторгуєв, В. Цимбал, Г Шиллер та інші. Серед вітчизняних фахівців слід відзначити дослідження О. Литвиненка, Л. Зубрицької, В. Матвієнка, А. Пойченка, О. Холода, В.Циганова та ін. Якщо вичленити те загальне, що є в сучасному розумінні змісту та сутності інформаційної війни, то її слід трактувати як використання специфічних засобів та способів для здійснення інформаційного впливу на групи людей та окремих осіб в інтересах інших осіб чи груп.

Поняття «інформаційна війна» міцно утвердилося серед топ-тем обговорення у наукових та журналістських колах. Однак при цьому публікації здебільшого зводяться до висвітлення пропагандистських сюжетів (російських мас-медіа) та до аналізу проявів масового психозу серед населення внаслідок інтенсивних інформаційних кампаній. Проте комплексне використання різних методів та способів прихованого психологічного спонукання людей у вигляді системи спеціальних операцій, різноманітних пропагандистських акцій і рекламних кампаній виступає як розповсюджений спосіб політичної боротьби не тільки у зовнішньополітичній діяльності, конфліктах різної інтенсивності, але й у внутрішньополітичному контексті.

Інформаційна війна є складником політичної комунікації, яку слід розглядати як тип взаємодії між людьми, соціальними спільнотами та інститутами, що допускає обмін інформацією соціальним досвідом у контексті політичної реальності [2, с. 490]. Зазвичай, виділяють три основні способи політичної комунікації: через неформальні контакти, ЗМК та суспільно-політичні інститути (партії, державні, громадські організації тощо). Низка дослідників акцентує увагу також на таких особливих способах як символічні акти, акції, дії та політичні нарративи - сукупності політичних текстів різних жанрів (листівки, аналітичні статті, політичні гасла тощо).

Актуальність проблематики на думку більшості дослідників (Е. Тоффлер, Г Белл, Дж. Лалл) зумовлена тим, що постіндустріальне суспільство породжує індустрію політичної інженерії (системної, соціально-управлінської діяльності у сфері політики) і для нього характерне домінування технологій, зокрема інформаційних. А. Цуладзе на прикладі політичних партій в Росії одним з перших проаналізував використання методів інформаційної війни у виборчих кампаніях: дискредитації політичних опонентів, створення чуток та політичних міфів, які ефективно використовуються для реалізації політичних цілей [3, с. 45]. І. Задорін, грунтуючись на тезі про те, що суспільство стало більш диференційованим за характером своєї взаємодії із мас-медіа, а різні групи населення досить по-різному реагують на інформаційний вплив, сформував основні моделі реагування виборців [4]. А. Соловйов, порівнюючи історичні алгоритми формування поля політики в умовах модерна з нинішньою епохою, підкреслював, що всі комунікації влади і суспільства раніше формувалися за такою формулою: «група - корпоративні інтереси - ідеології - ідеологи - ідеологічна боротьба - пропаганда - політичні партії - громадянське суспільство/державна влада». Нинішній час демонструє інші залежності та інші принципи взаємодії влади та суспільства: «маси - масова культура - інформаційні приводи - рекламістика - когнітарії- політичний сценаріоменеджмент - електронні ЗМІ - масове суспільство/державна влада». Політичні контакти стають більш варіантними, спорадичними, а інформаційний чинник стає все більш вагомішим [5, с. 76-79]. А. Манойло, А. Петренка, Д. Фролова у монографії «Государственная информационная политика в условиях информационно-психологической войньї» проаналізували методи інформаційної війни в політичних цілях та комбінацію основних її елементів - дезінформування, лобіювання, маніпулювання, шантажу та управління кризами [6].

Цілі статті - розглянути інформаційну війну в контексті політичних комунікацій та проаналізувати важливість цього явища в сучасному суспільстві.

Сучасна система масової комунікації пов'язана з повною технічною комунікацією: електронні мас-медіа зруйнували існуючі державні кордони, розширивши з однієї сторони можливості взаємодії, з іншої - образ замінив реальність. Панівною стала технологія побудови образу, яку слід трактувати ширше, аніж формування іміджу. Стрімкість протікання суспільних процесів, темпів життя змушують сучасну людину «поспішати за часом», і це зумовлює доволі спрощений підхід індивіда до речей та подій, які його оточують. Лінгвомедійні технології, які застосовуються суб'єктами інформаційної війни, формують необхідні образи та стереотипи в політичній комунікації: від «ворога народу» до «рятівника нації». За слушним висловом Ф. Бенетона, інформаційно-комунікаційні технології зумовлюють радикальні зміни в суспільстві - розповсюдженню анархії у світовому масштабі сприяють потенційні об'єднання «всіх зі всіма» в єдиному економічному, культурному та освітньому просторі, прирівнювання всіх через інтеркомунікацію, впритул до усунення будь-якого роду центральних властей та урядів, а також розпилення державної могутності. І в наслідку, як у фільмі «Матриця» всі індивідууми перебувають в певних «осередках» - коконах» [7, с. 286-287].

Можна стверджувати, що у кризові періоди (урядові кризи, революції) політичні комунікації переходять у формат інформаційної війни: чутки, «навішування ярликів», дезінформування, маніпулювання інформацією тощо. Необхідності набуває формування власного семантичного поля. Українсько-російський конфлікт актуалізував проблему дослідження інформаційної війни в контексті політичних комунікацій. Так, у Росії значні зусилля витрачаються на дослідження в сфері інформаційного протиборства та на інформаційний вплив, насамперед, внутрішнього споживача. Перегляд повідомлень російських мас-медіа дає можливість відслідкувати ключові меседжі пропагандистів, спрямовані на російську аудиторію: «Росія - велика країна, її вища місія - врятувати людську цивілізацію від морального розкладу та занепаду», «Росія - взірець духовності, Захід - світ гріха і розпусти», «Захід хоче знищити Росію», «для стримування експансії ворожого Заходу годяться усі засоби, у т.ч. війна», «кримнаш назавжди і це наша сила». Безперечно, такий підхід можна трактувати як елемент афірмації - коротких висловів, що містять психологічну настанову, яка покращує психоемоційний стан людини чи окремої групи осіб.

Новим феноменом мережевого простору стали віртуальні аккаунти, які виконують функцію репрезентації реальних користувачів. І вже частково збувся прогноз М. Маклюена про те, що живих політиків замінять їхні віртуальні образи. Однак не тільки віртуальні образи впливають на політичні процеси - «боти», «тролі», які намагаються «впровадити» необхідну інформацію в інтернет-спільноту. За цих обставин ефективності набули методи інформаційної війни, які стали застосовуватися при впливі на: систему соціального сприйняття; систему життєвих координат людини; інститути освіти, культури, мистецтва; ієрархові структури: армія, релігійні спільноти, політичні організації; неформальні об'єднання, громадські організації тощо.

Найбільш поширеним методом впливу стала дезінформування та маніпулювання свідомістю реципієнтів. В залежності від цілей вибираються вибіркове або часткове інформування, коли виборцю дається неповна інформація про події або кількість інформації є така велика, що зумовлює неможливість відокремити суттєве та поверхневе. Використання готових образів чи стереотипів, які не вимагають інтелектуального опрацювання і викликають однозначну реакцію, що знижує поріг критичного сприйняття інформації. Тобто ті чи інші персоналії політикуму (політичні події) висвітлюються в чорно-білому сприйнятті, однозначно чи упереджено. Найбільш поширеним прийомом можна зазначити «навішування ярликів», тобто надання певним особам або їх діям однозначно позитивних або негативних оцінок; використання «двійних стандартів» при оцінці дій союзників і противників тощо. В політичний лексикон увійшли слова «російська загроза», «адміністративний ресурс», «зрада», «все пропало» і т.д.

В цьому контексті необхідно окреслити сукупність зовнішніх та внутрішніх обставин, за яких реалізуються цілі інформаційної війни: потреби, пов'язані із сукупністю мотивацій і настанов та система диктату (від стереотипів до системи державного управління). Вагомим чинником актуалізації і формування політичних настанов є стереотипи, що склалися: емоційне сприйняття, осмислення і оцінювання дійсності через політичні комунікації. Важливі компоненти політичних настанов становлять:

політичні диспозиції (емоційний компонент) - емоційна налаштованість до сприйняття явищ політичного життя (інститутів, осіб, рішень, дій, ідей, гасел);

політичні переваги (раціональний компонент) - осмислене відношення до політичної дійсності, власна позиція по відношенню до політики і степінь власної залученості в політику;

політичні орієнтації (ціннісний компонент) - переваги, переломлені через систему засвоєних цінностей, які пов'язані з уявленнями про владу, партії, норми і зразки політичної поведінки [8, с. 501-505].

Одним з ефективних методів інформаційної війни стало створення політичних міфів, які перетворюють смисл на форму (за Р Бартом), спрощують та систематизують хаотичну «картину світу»: «Велика Перемога», «Росія сила добра, яка лідирує у світі, а США - сила зла, яка програє», «братські народи», «прийдуть нові політики, які докорінно змінять Україну».

Нинішнє українсько-російське протистояння тривалий час характеризувалося переважно оборонним, а не наступальним характером дій української сторони, зокрема в інформаційному просторі. «Захисні дії» українських офіційних кіл у вигляді виправдань: «не бомбили», «не здійснювали силових заходів» не супроводжувалися симетричними наступальними «ударами» та не були адекватними в інформаційній війні.

Аналізуючи політичний процес, фахівці зазначають масштабність та ефективність застосування методів інформаційної війни у політичній боротьбі:

організаційна структура, що зазвичай формується для проведення виборчої кампанії, дозволяє забезпечити здійснення спрямованих на населення країни і політичних опонентів для досягнення політичних цілей шляхом зміни думок, почуттів і відносин, а в кінцевому підсумку, поведінки у процесі виборів;

інформаційні операції в політичній боротьбі структурно можуть бути представлені в трьох основних компонентах; інформаційно-рекламній і/ або інформаційно-пропагандистській діяльності, демонстраційних діях, організаційно-практичній діяльності;

інформаційно-пропагандистська діяльність здійснюється у вигляді кампаній, акцій і окремих заходів з використанням ЗМІ, а також прямих контактів з різними аудиторіями;

демонстрація дій представляють собою акції і заходи, основна відмінність яких від реальних практичних дій полягає в орієнтації не на їхній результат, а на використання як засобу психологічного впливу на людей [9, с. 93-94].

Особливістю сучасної політичної комунікації стало зменшення ролі контенту і зростання ролі «картинок» візуальних образів, коротких повідомлень та мемів. Найбільш ефективними інструментами, що стали впливати на сприйняття інформації в політичній комунікації стали:

художні фільми та композиція кадрів як інструмент впливу;

емоціоналізація - блокування раціонального, посилення ірраціонального;

фейкизація - створення потрібної події спеціально під телекамеру;

тролізація - «заговорювання» і «вбивство» альтернативної точки зору.

Висновки

Інформаційна війна стала ефективним складником політичної комунікації. Прийоми та методи інформаційного протиборства, які тривалий час використовувалися у воєнних конфліктах, успішно були перенесені у політичну площину. Можливості, які надали інформаційні технології, розширили сферу застосування інформаційної зброї. Попри появу нових інформаційних інструментів, основними напрямами дій залишаються: цінні орієнтацій, переконання та традицій соціуму; поширення суперечок, протиріч, розколу в таборі політичних опонентів; перешкоджання діяльності уряду та державних установ шляхом деструктивних дій та їх дискредитації тощо.

В умовах стрімкої зміни простору політичних комунікацій необхідне переосмислення ролі інформаційно-комунікативної взаємодії та інформаційно- комунікативних технологій впливу. Необхідність формування стійких політичних структур та механізмів демократичного розвитку суспільства зумовлюють необхідність теоретичного осмислення технологій застосування інструментів інформаційної війни: систематизації знань про інформаційну війну як складник політичної комунікації та аналізу семантичного поля політичного процесу.

Здатність протидіяти інформаційному впливу набула ознак ключового пріоритету. В умовах загальної кризи всіх сфер соціального життя необхідною є концепція виховання патріотизму та формування культури внутрішньої толерантності. Загальновідомо, що будь-яка спільнота єднається не тільки взаємними інтересами, спільними для неї загрозами, але й однаковим розумінням сукупності проблем та перспектив. Створення більш інтерактивних, інтегрованих із соціальними медіа форматів дозволить використовувати альтернативні джерела інформації та протидіяти в умовах інформаційної війни.

Список використаних джерел

Цымбал В. И. О концепции информационной войны [Текст] / В. И. Цымбал // Информационный сборник «Безопасность». - 1995. - №9. - С.35.

Політологія: навч. енциклоп. довідник / За наук. ред. Н. Хоми. - Львів, 2014.

Цуладзе А. Большая манипулятивная игра. - М., 2000.

Задорин И. В. Информационное воздействие СМИ и изменение электоральных ориентаций: анализ зависимости. - М., 2000.

Соловьев А. И. Политический облик постсовременности: очевидность явления // Общественные науки. - 2001. - №5. - С.76-79.

Манойло А. В., Петренко А. И., Фролов Д. Б. Государственная информационная политика в условиях информационно психологической войны. - М., 1999.

Бенетон Ф. Введение в политическую науку. - М., 2002.

Политический менеджмент / Под общ. ред. В. И. Жукова, А. В. Карпова. - М., 2004.

Грачев Г., Мельник И. Манипулирование личностью: организация, способы и технологии информационно психологического воздействия. - М., 1999.

Размещено на Allbest.ru