Державне регулювання як умова існування оптимального водокористування

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

В умовах ринкової економіки в Україні казати про оптимальність у природокористуванні досить складно. Незахищеність навколишнього природного середовища і його ресурсної складової обумовлені безконтрольним використанням потрібних на сьогоднішній момент ресурсів в тому обсязі, який дозволяє отримати миттєвий результат, тому державна підтримка в сфері природокористування конче необхідна. Вона може бути проявлена завдяки комплексу заходів держави, спрямованих на скерування поведінки ресурсоздобувача в напрямі, необхідному для досягнення поставлених органами державної влади цілей, тобто за допомогою державного регулювання.

Питання дослідження проблем водокористування широко висвітлювалось в працях вітчизняних науковців. Так, методологічні засади оцінки вартості визначення якості водних ресурсів була висвітлена у працях С. Дорогунцова, І. Гоовинського, А. Яцика, Л. Кожушка та ін.; напрямки реформування водного господарства розглядались М. Хвечиком та В. Голяном; підходи управління водними ресурсами подані у працях О. Артющенко, М. Бабича, методи вимірювання водних ресурсів - В. Данилко, С. Колесник, О. Климчик та інші питання. Поряд з цим, питання державного регулювання у водокористуванні залишаються відкритими. Це пов'язано з удосконаленням системи водокористування та виходу ресурсокристувачів на новий рівень використання ресурсів, пов'язаний не тільки з їх обмеженням, а й з особливостями переходу до нових, європейських стандартів.

В основі державного регулювання природокористування лежать принципи екологічної політики: пріоритетність вимог екологічної безпеки про здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності; гарантування державою екологічно безпечного середовища життєдіяльності населення; забезпечення екологізації виробництва із застосуванням інноваційних технологій, відтворення природних ресурсів, вирішення питань охорони довкілля; підвищення відповідності за негативний вплив не природне середовище; науково обґрунтоване узгодження соціальних, екологічних та економічних інтересів суспільства.

До областей державного регулювання можна віднести: прямий державний контроль над монопольними ринками та ресурсами; побічні ефекти ринкових процесів; розробку стандартів та контроль за їх дотриманням; визначення й підтримку мінімально припустимих параметрів життя населення; захист національних інтересів у системі міжнародних зв'язків.

Головною задачею державного регулювання з використання водних ресурсів виступає вдосконалення застосування системи заходів з екологічного законодавства та економічного стимулювання діяльності господарських об'єктів, побудованих на основі системи сталого розвитку та досвіду розвинутих країн.

Вітчизняне регулювання природокористування на рівні держави реалізується комплексом заходів нормативно-правового, адміністративно-організаційного та економічного характеру, що у поєднанні становить екологічну політику країни.

При використанні економічних методів здійснюється вплив на підприємства через хід виробництва за допомогою такої зміни існуючої економічної ситуації, що дозволяє за допомогою матеріальної зацікавленості зосередити зусилля для досягнення поставленої мети. Важливим постає питання про економічно вигідну взаємодію екологічних дій та підприємницьких цілей, що вимагає від підприємства особистої відповідальності й превентивних дій. Поряд зі зменшенням навантаження на навколишнє середовище, особлива увага в приділяється зниженню витрат виробництва. Ця тенденція має надзвичайно важливе значення, адже в умовах ринкової економіки для конкуруючих підприємств є надзвичайно важливою.

Загальновідомо, що найважливішим чинником водокористування виступає водозабезпеченість країни, що є об'єктивним природно-ресурсним фактором соціально-економічного розвитку.

Водні ресурси України складаються з місцевого стоку і транзиту. За межами країни формується близько 130 км3 стоку (його загальний обсяг складає 210 км.). Ресурси підземних вод складають 5,6 км. В озерах та лиманах акумулюється близько 11 км3 води, з яких 2,5 км3 - прісні запаси. За даними департаменту гідрометслужби і моніторингу Мінекоресурсів України, в нашій країні нараховується 63119 річок, загальною довжиною 206,4 тис. км. Їх середньорічний стік складає 87,1 млрд. м води. Налічується також близько 20 тис. озер, у тому числі 953 - площею понад 0,1 м2 кожне; 27 лиманів, площею більше 0,1 км ; 1116 водосховищ з об'ємом води понад 1 млн. м; запаси підземних вод - 20,9 млрд. м та частина вод Чорного і Азовського морів. Усі водні об'єкти та території України становлять її водний фонд. Загальна площа водних об'єктів, що входять до водного фонду, становить 2,4 млн. га. В Україні серед річок є великі (площа водозбору понад 50 тис. км ) - 9, середні (від 2 до 50 тис. км.) - 81 і малі (менш як 2 тис. км.) - 63 029. Загальна довжина річок становить 206,4 тис. кілометрів, з них 90 % припадає на малі річки. Потенційні ресурси річкових вод становлять 209,8 км3, з яких лише 25 % формується в межах України, решта надходить з Російської Федерації, Білорусі, Румунії. Прогнозні ресурси підземних вод становлять 21 км. Балансові запаси місцевого водного стоку становлять у середньому 52,4 км3, а в маловодні роки -- 29,7 км3. Об'єм підземних вод, що враховується у ресурсній частині водогосподарського балансу, складає 7 км3. Крім того, в галузях економіки використовується близько 1 км /рік морської води.

Нерівномірний розподіл атмосферних опадів, гідрографічної мережі, значна диференціація водності річок обумовлюють нерівний територіальний розподіл водних ресурсів. Гідрографічна мережа найбільш густа в районах, де випадає значна кількість атмосферних опадів, -- у Карпатах (1,5 км/км) та Поліссі (0,6-- 0,8 км/км); середня -- в Лісостепу (0,6--0,4 км/км); найменша в східному Лісостепу (0,2 -- 0,4 км/км) і південному Степу (0,2--0,3 км/км). До Азовського і Чорного морів прилягають великі безстічні території. Середня густота річкової мережі становить 0,34 км/ км2; найбільша густота у Карпатах і досягає 2,0 км/км2. Найменша густота річок у Херсонській області, де значні площі є безстічними. Україна та її окремі регіони відрізняються напруженим водогосподарчим балансом, що зумовлено відносно обмеженими запасами водних ресурсів і високим рівнем їх використання.

Це пов'язано з питаннями аридизации клімату, зневоднення територій і втрати родючих земель. Здавалося б, зазначені проблеми не мають тісного взаємозв'язку, тим не менш, вони викликані загальною антропогенної причиною - нераціональним використанням земельних ресурсів. За минуле століття було втрачено, з різних причин, близько 2 млрд. га продуктивних земель. екологічний законодавство державний водний

І цей процес не зупиняється - майже щорічно відбувається зменшення кількості оброблених земель і зменшення природних об'єктів, пов'язаних із землекористуванням. Так, в 1950 році на одного жителя Землі їх доводилося 0,5 га, а в 2000 - вже близько 0,2 га. За останні сто років ерозія зруйнувала 27% оброблюваних сільськогосподарських земель, а кожен змитий або віднесений вітром сантиметр верхнього гумусового шару означає зниження врожайності сільськогосподарської продукції приблизно на 1 ц / га. Крім цього, щорічно знищується 6 млн. га лісів, що становить 0,6% всієї їх площі. При цьому вони знищуються не тільки прямим шляхом (вирубки, пожежі тощо), а й завдяки змінам умов існування, обумовлених господарською діяльністю. Цей процес негативно впливає на повітряно-водний баланс, що простежується в змінах середніх температур повітря, переміщення повітряних мас, кількості випадає опадів і, тим самим, призводить до змін клімату на мезо- та макрорівнях.

Загальновідомо, що південні регіони найбільше страждає від посух, суховіїв, пилових бур. І, як правило, ці явища приписують особливості природнокліматичних умов, залишаючи без уваги антропогенний фактор. Вважається, що першою причиною висушування степів є не стільки зміна клімату, скільки знищення степової трав'яної рослинності і дернини, які колись покривали територію. На зміну їм прийшла система корінних заходів щодо поліпшення вологозабезпечення посівів в аридних районах, які включали: збереження природного співвідношення між луками, лісами, ріллею і водою; регулювання стоку балок, ярів, струмків і річок; заліснення схилів для поліпшення кліматичних умов; регулювання водного і температурного режимів; впровадження ґрунтозахисної системи землеробства, вологонакоплюючої та вологозберігаючої технологій обробки ґрунту та догляду за посівами; активне залучення системи сівозмін; вирощування посухостійких культур, сортів і гібридів. На жаль, сучасні форми господарювання втратили майже всі з перерахованих заходів.

Ступінь рівноваги агроландшафтів оцінюють за співвідношенням основних типів угідь: рілля - природні кормові угіддя - ліси. В цілому для України це співвідношення має становити 1: 1,6: 3,6, однак фактично становить 1: 0,23: 0,3, що свідчить про порушення екологічної рівноваги в агроландшафтах. Тенденції сучасного етапу розвитку суспільства призвели до необхідності впровадження інноваційних підходів у природокористуванні, які зорієнтовані об'єднувати екологічні, соціальні, економічні, управлінські та інші напрямки. Одним з них виступає стратегія сталого розвитку, як засіб інтеграції загальнолюдських цілей розвитку держав з позицій національних і міжнародних інтересів.

Забезпечення населення якісною питною водою базується на вимогах Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», але проблема наявності питної води і доходження її до споживача залишається відкритою. Статистика свідчить, що 80% усіх хвороб у світі пов'язані з незадовільною якістю питної води і порушенням санітарно-гігієнічних норм водопостачання. Система централізованого водопостачання досить розгалужена і забезпечує послугами понад 70% населення країни. В наш час в Україні існують екологічні збори за водокористування, але не завжди обсяг фактично сплачених зборів хоча б наближається до пред'явлених.

Завдяки ринковому регулюванню в сфері природокористування, можливе стабільне надходження коштів до державного бюджету, при впровадженні комплексного використання водних ресурсів, вироблення екологічно чистих товарів та надання екологічних послуг. Незважаючи на зазначене, в Україні залишається актуальною проблема оптимального співвідношення між державним та ринковим регулюванням, вирішення якої можливо завдяки реалізації мети державного регулювання. Для сфери природокористування в країні її доречно вирішити завдяки забезпеченню методами державного впливу оптимальних умов такого розвитку економіки, темпи, пропорції та якісні характеристики якої визначаються динамікою суспільних потреб та екологічними імперативами. В ході цього процесу можуть бути створені різні асоціації, союзи, об'єднання, кластери.

Отже, в процесі дослідження встановлено, що забезпечити своєчасну суспільновагому реакцію на негативні прояви чинників існуючого водокористування дає можливість процес державного регулювання. Доведено, що механізм державного регулювання водокористуванням має базуватись на системній основі та поєднувати прямі і опосередковані методи державного регулювання використання водних ресурсів. Важливим елементом механізму регулювання є ринкове зіставлення попиту і пропозиції, яке відбувається за умов наявності та розвитку відповідного правового поля. Ринок автоматично не гарантує оптимального регулювання комплексного використання водних ресурсів, тому виникає потреба у впровадженні інноваційних шляхів в удосконаленні цих процесів.

Размещено на Allbest.ru