Особливості звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Злочинність неповнолітніх та молоді залишається непоборною протягом кількох століть, а наприкінці XX ст. відмічено її зростання. Основна причина такого явища полягає в тому, що розвиток значної частини неповнолітніх часто відбувається у дуже несприятливих економічних, соціальних та побутових умовах.

Актуальність теми. Злочинність неповнолітніх є особливо небезпечною, оскільки в силу своєї несформованості: психічної, психологічної, фізичної, моральної, такі особи легко піддаються впливу (переважно негативному) і при відсутності дієвих способів перевиховання неповнолітніх осіб, вони можуть «перетворитись» на рецидивістів, «професійних» злочинців, що становить вже велику небезпеку для суспільства та держави вцілому.

Примусові заходи виховного характеру, застосовувані до неповнолітніх при звільненні їх від кримінальної відповідальності, являють собою в сучасних умовах одну з необхідних ланок системи заходів протидії злочинності неповнолітніх. Одним із актуальних завдань є гармонічне включення примусових заходів виховного характеру, що застосовують до неповнолітніх, в теорію і практику правозастосовчих відносин в цілому. Хоча примусові заходи виховного характеру, що застосовуються до неповнолітніх правопорушників у відповідності зі ст. ст. 97, 105 КК України, носять державно-примусовий характер, водночас, за своєю сутністю полягають у суспільно-виховному впливі на правопорушника.

Завдяки дослідженню практики відомо, що саме примусові заходи виховного характеру, засновані на профілактичному впливі мають найбільшу ефективність у плані загально-соціального попередження та перевиховання неповнолітніх осіб, що вчинили суспільно небезпечне діяння. Саме тому чинне кримінальне законодавство, слідча і судова практика повинні бути спрямовані на більш широке застосування щодо неповнолітніх примусових заходів виховного характеру у зв'язку із звільненням від кримінальної відповідальності, в тих випадках, коли ці заходи забезпечують досягнення тієї ж мети, що й кримінальне покарання, але більш м'яким, менш травмуючим неповнолітнього та його близьких методом.

Питання про сутність примусово-виховних заходів вирішується науковцями по-різному. Визначаючи їх правову природу, одна група авторів дійшла висновку, що ці заходи є виховними, інші вважають, що вони надто наближені до покарання, фактично є особливим різновидом покарання, що застосовується до неповнолітніх Астеміров І.І. Кримінальна відповідальність і покарання неповнолітніх. - Мінськ, 1986. С.20.. Так, В.Я. Марчак та В.І. Руляков зосереджують свою увагу на педагогічному характері таких заходів, аргументуючи свою тезу тим, що ці заходи не містять елемента кари, не спричиняють судимості, хоча і обмежують волевиявлення неповнолітніх, оскільки застосовуються всупереч їх бажанню Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монограф. - К., 2004. С. 50. В.М. Бурдін та О.О. Ямкова сутність примусових заходів виховного характеру вбачають в іншому. На їх думку, обмеження, які зазнають неповнолітні від застосування примусових заходів виховного характеру, за своєю тяжкістю не поступаються окремим видам покарання, особливо з огляду на соціально-психологічні та вікові особливості неповнолітніх правопорушників Бурдін В.М. Особливості кримінальної відповідальності еповнолітніх в Україні: Монографія. - К.: Атіка, 2004. - С. 8.

Як видно з проведеного дослідження інститут звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру має багато невирішених питань як у застосуванні на практиці, так і в теоретичному визначенні правової природи, тому дана тема потребує подальших досліджень та удосконалень і є актуальною на даний момент.

Отже, актуальність даної теми визначається недостатньо дослідженнними правовими питаннями, що виникають в ході звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є вивчення особливостей звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру, здійснення порівняльного аналізу практики та теорії застосування даного інституту. Дослідити норми чинного КПК України, що стосуються регулювання кримінального процесу звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру. Враховуючи наведене, були поставлені такі завдання:

- дослідити правову природу примусових заходів виховного характеру;

- провести аналіз кримінально-правових норм, що стосуються особливостей звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру;

- узагальнити та проаналізувати особливості кримінального провадження щодо звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Об'єктом дослідження є правовідносини, що виникають в процесі звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру.

Предметом дослідження є сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру з урахуванням практики застосування таких норм та системи наукових поглядів із досліджуваної проблематики.

Розділ 1. Загальні положення щодо кримінальної відповідальності неповнолітніх

В чинному КК України вперше виділено розділ (ХV), присвячений особливостям кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Встановлюючи ці особливості законодавець виходив з того, що норми даного розділу повинні сприяти врахуванню вікових, соціально-психологічних, психофізичних та інших особливостей розвитку неповнолітніх, які вчинили злочин.

Неповнолітніми визнаються особи, які досягли віку кримінальної відповідальності (тобто 16 років, а в передбачених КК випадках 14 років), але яким ще не виповнилося 18 років.

У розділі ХV передбачено лише особливі, менш суворі, більш гуманні умови кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, які вчинили злочин порівняно з дорослими злочинцями, а саме:

1. за певних умов допускається можливість звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру;

2. скорочено види покарань та обмежено строки і розмір встановлених покарань порівняно зі строками і розмірами покарань до дорослих злочинців;

3. визначено умови, за яких можливим є звільнення неповнолітніх від відбування покарання із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру;

4. передбачено більш м'які вимоги (умови) для звільнення від кримінального покарання;

5. встановлено більш короткі строки (порівняно зі строками для повнолітніх злочинців) щодо давності притягнення неповнолітніх до кримінальної відповідальності та виконання обвинувального вироку і щодо погашення і зняття судимості з неповнолітніх злочинців.

Окрім цього розділу особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх знаходять відображення і в деяких нормах інших розділів Загальної частини КК, а саме IV - щодо віку кримінальної відповідальності (ст. 22), Х - щодо незастосування таких покарань, як обмеження волі (ч. 3 ст.61) та довічне позбавлення волі (ч. 2 ст.64) до неповнолітніх, а виправних робіт (ч. 2 ст.57) та арешту (ч. 3 ст.60) до неповнолітніх, які не досягли 16 років, ХІ - щодо врахування вчинення злочину неповнолітнім як обставини, що пом'якшує покарання (п.3 ч. 1 ст.66).

Разом з тим розділ ХV КК знаходиться в єдиній системі КК, є складовою Загальної частини Кодексу, і його норми нерозривно пов'язані з її основними положеннями щодо завдань кримінального закону, підстав кримінальної відповідальності (підстава кримінальної відповідальності у неповнолітніх єдина з дорослими - вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК (ч. 1 ст.2).

звільнення кримінальний відповідальність неповнолітній

Розділ 2. Застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх

2.1 Поняття примусових заходів. Мета та підстави їх застосування

Примусовими заходами виховного характеру є певні заходи, які суд застосовує до неповнолітнього в разі звільнення від кримінальної відповідальності, а також у разі застосування відповідного заходу адміністративного впливу.

Метою застосування примусових заходів виховного характеру є забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в одержанні ним необхідного виховання, освіти, лікування, захисту від насильства та жорстокості, соціальної допомоги, а також у наявності можливості пристосуватися до реалій навколишнього життя, підвищити свій культурний, соціальний та загальноосвітній рівень, набути професії та працевлаштуватися.

Підстави застосування. Примусові заходи виховного характеру можуть застосовуватися лише до осіб, які на момент вчинення злочину були неповнолітніми; які вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості; які щиро розкаялися після вчинення злочину та в подальшому поводилися бездоганно. Суд у такому разі приходить до висновку, що неповнолітній на момент постановлення вироку не потребує покарання.

Особливості примусових заходів виховного характеру:

1) безпосередня передбаченість їх кримінальним законом;

2) застосування їх лише судом;

3) застосування їх лише до неповнолітніх;

4) вони не є видом покарання.

2.2 Види примусових заходів

За наявності підстав для застосування примусово-виховних заходів суд може застосувати:

· застереження;

· обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

· передача неповнолітнього під нагляд батьків, осіб, які їх заміняють, педагогічного чи трудового колективу, окремих громадян на їх прохання;

· покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти чи заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

· направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи;

1) Застереження

Застереження, яке є найбільш м'яким заходом виховного характеру, полягає в роз'ясненні судом неповнолітньому наслідків його дій, оголошенні осуду за ці дії та попередженні про суворіші наслідки в разі продовження протиправної поведінки чи вчинення нового злочину. Музика А.А. Примусові заході медичного і виховного характеру / А.А. Музика. - К. : НАВС України, 1997. - С.67

2) Обмеження дозвілля

Під обмеженням дозвілля і встановленням особливих вимог до поведінки неповнолітнього розуміється наступне:

* обмеження перебування поза домівкою в певний час доби;

* заборона відвідувати певні місця, змінювати без згоди органу, який здійснює над ним нагляд, місце проживання, навчання чи роботи, виїжджати в певну місцевість;

* покладення обов'язку продовжити навчання, пройти курс лікування при хворобливому потягу до спиртного або вживанні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів.

Тривалість застосування цього заходу виховного характеру визначає суд окремо щодо кожного конкретного випадку. З урахуванням даних про особу неповнолітнього та характеру вчиненого діяння суд визначає, які види дозвілля обмежити, які заборонити, які обов'язки слід покласти. На практиці цей захід виховного впливу застосовується на декілька місяців.

3) Передача неповнолітнього під нагляд

Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, що їх заміняють (усиновителі, опікуни та піклувальники) можлива лише за наявності даних про те, що вказані особи здатні позитивно впливати на неповнолітнього, здійснювати контроль за ним та запобігати вчиненню нових злочинів. Питання про це суд вирішує з урахуванням даних, що їх характеризують. Неприпустимо застосовувати цей захід щодо батьків, які позбавлені батьківських прав чи не здатні позитивно впливати на неповнолітнього через свою поведінку. Також суд має отримати їх згоду на це, попри те, що прямо в законодавстві це не передбачено.

Неповнолітнього можна передати під нагляд педагогічного, трудового колективу чи окремого громадянина. При цьому вони мають бути спроможні здійснювати позитивний вплив на неповнолітнього, постійно та належним чином контролювати його поведінку.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року «Про практику застосування судами примусових заходів виховного характеру» рекомендовано передавати неповнолітніх під нагляд батьків або осіб, що їх заміняють, лише при наявності даних про їх спроможність забезпечити виховання. Ця ж вимога ставиться і до колективу або інших громадян. Слід при цьому мати на увазі, що закон вимагає обов?язкової згоди колективу на здійснення нагляду і проведення виховної роботи з неповнолітнім, а щодо громадян - наявність з їхнього боку відповідного прохання.

Строк нагляду суд встановлює з урахуванням обставин справи та мети виправлення. Як правило, нагляд має здійснюватись не менше одного року, оскільки менший термін є неефективним; при цьому строк має бути не довше досягнення особою повноліття.

4) Покладення обов'язку відшкодувати майнові збитки

Цей захід виховного характеру можна застосовувати лише до неповнолітніх, які досягли п'ятнадцятирічного віку, мають власне майно, власні кошти, що є його власністю, або заробіток. При цьому суд вказує розміри стягнення та строк виконання цього рішення.

5) Направлення до спеціальної навчально-виховної установи

Найбільш суворим з аналізованих заходів є направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків. Такими установами відповідно до Закону від 24 січня 1995 р. «Про органи і служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх» є загальноосвітні школи соціальної реабілітації, в які направляються особи від одинадцяти до чотирнадцяти років, і фахові училища соціальної реабілітації для осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Дитина, яка направлена до загальноосвітньої школи соціальної реабілітації або професійного училища соціальної реабілітації, за своїм правовим статусом є учнем з обмеженнями, передбаченими положеннями про ці навчально-виховні установи.

Як найсуворіший з усіх заходів передбачених ч.2 ст. 105 КК України, цей захід може застосовуватися лише тоді, коли неповнолітній не може бути виправлений іншими заходами. Строк цього заходу визначається судом, але не може перевищувати трьох років.

Основним завданням загальноосвітніх шкіл і фахових училищ соціальної реабілітації є створення належних умов для життя, навчання і виховання учнів, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівня, професійної підготовки, розвитку індивідуальних здібностей, а також забезпечення соціальної реабілітації учнів, їх правового виховання і соціального захисту.

Виходячи з цього, закон допускає у виняткових випадках можливість тримання у загальноосвітніх школах соціальної реабілітації неповнолітніх до п?ятнадцяти років, а у фахових училищах соціальної реабілітації - до дев?ятнадцяти років, якщо це необхідно для завершення навчального року або професійної підготовки. Ягодинський В. Вирішення кримінальних справ про суспільно небез-печні діяння, вчинені особами, які не досягли віку кримінальної відповідаль-ності / В. Ягодинський // Право України. - 2001. - № 11. - С. 26-37.

У школі соціальної реабілітації можуть застосовуватися заходи заохочення учнів. За порушення режиму на учнів можуть накладатися такі стягнення: попередження, оголошення догани, обговорення на загальних зборах учнів групи, загону, педагогічній раді, поміщення до дисциплінарної кімнати терміном до двох діб.

Професійне училище соціальної реабілітації є державною установою Міністерства освіти і науки України. Не підлягають направленню до училища неповнолітні, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі, засуджені до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, із застосуванням відстрочки виконання вироку або умовно. В училищі можуть застосовуватись заходи заохочення учнів. За порушення вимог режиму і правил поведінки на учнів можуть накладатися такі стягнення: оголошення зауваження, оголошення догани, поміщення до дисциплінарної кімнати терміном до двох діб.

Звільнення учнів із навчально-виховних установ соціальної реабілітації проводиться достроково або після закінчення терміну перебування, в останньому випадку - рішенням директора школи чи училища. Учень, який довів своє виправлення, підлягає достроковому звільненню з навчально-виховного закладу соціальної реабілітації. Воно провадиться за клопотанням ради школи чи професійного училища соціальної реабілітації на підставі постанови судді районного (міського) суду за місцем знаходження цього закладу. До клопотання має бути долучена особова справа учня з даними, що характеризують його ставлення до навчання і праці, а також поведінку за весь час перебування в школі або професійному училищі соціальної реабілітації.

Таким чином, при виборі примусових заходів виховного характеру суд має враховувати характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особу винного, обставини, які пом'якшують чи обтяжують покарання за цей злочин, якби воно насправді призначалося. При цьому суд не зв'язаний санкцією статті Особливої частини КК, якою передбачений злочин, від відповідальності за який звільняється неповнолітній. Водночас примусові заходи виховного характеру призначаються з урахуванням положень, викладених у ч.2 ст. 105:

а) можуть бути призначені виховні заходи, лише прямо вказані в цій статті КК (їх перелік вичерпний);

б) тривалість виховного заходу, передбаченого п.5 ч.2 ст. 105, - направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи, - не може перевищувати встановленого КК терміну, тобто не більше трьох років;

в) виховні заходи, передбачені пунктами 2 і 3 ч.2 ст. 105, можуть призначатися на строк не більше ніж до досягнення повноліття.

До неповнолітнього може одночасно бути застосовано декілька примусових заходів виховного характеру, передбачених ч.2 ст. 105, якщо застосування одного із них не виключає можливості застосування іншого. Наприклад, направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків робить непотрібним встановлення обмежень дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього або ж передачу неповнолітнього під нагляд батьків. І навпаки, покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків може (і повинно) супроводжуватися застосуванням примусових заходів, пов'язаних із тривалим виховним впливом.

Неповнолітньому в усіх випадках має проголошуватися застереження, зокрема й тоді, коли суд визнає за необхідне застосувати також і більш суворі примусові заходи виховного характеру. Поряд із застосуванням одного чи кількох примусових заходів виховного характеру суд може в передбаченому законом порядку призначити неповнолітньому вихователя.

Можливість одночасного застосування кількох заходів випливає насамперед зі змісту ст. 97. В її назві і диспозиції йдеться про ці заходи у множині. Крім того, при визначенні таких самих заходів при звільненні від кримінального покарання відповідно до прямої вказівки закону (ч.3 ст. 105) може бути застосовано кілька з них.

Звільнення неповнолітнього, що вчинив злочин, від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру не є остаточним. Можливі два наслідки застосування ст. 97 - позитивний і негативний.

Позитивний має місце тоді, коли неповнолітній сприймає застосовувані до нього виховні заходи, виконує покладені обмеження, вимоги, обов'язки. У такому випадку після реалізації виховного заходу разового характеру (проголошення застереження, відшкодування заподіяних майнових збитків) або ж спливу строку, на який були призначені триваючі виховні заходи (обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки, завершення перебування у спеціальній навчально-виховній установі), звільнення неповнолітнього від кримінальої відповідальності є остаточним і безповоротним. Незалежно від його подальшої поведінки він не може бути підданий відповідальності за раніше вчинений злочин.

Негативний для неповнолітнього наслідок передбачений ч.3 ст. 97 і полягає у скасуванні раніше призначених примусових заходів виховного характеру і притягненні його до кримінальної відповідальності.

Єдиною підставою для скасування примусових заходів виховного характеру КК називає ухилення неповнолітнього від застосування до нього таких заходів. Йдеться про ухилення від реалізації призначених судом заходів, яке може полягати, зокрема, у:

· втечі неповнолітнього з дому;

· невиконанні вимог батьків, педагогічного або трудового колективу, окремих громадян, під нагляд яким переданий неповнолітній;

· невиконанні покладеного судом обов'язку відшкодувати заподіяні майнові збитки або ж інших обмежень чи особливих вимог до його поведінки;

· втечі зі спеціальної навчально-виховної установи чи порушенні правил поведінки в них.

Ухилення від виконання застереження може полягати у вчиненні неповнолітнім злочинів або інших правопорушень після його винесення.

Час, упродовж якого неповнолітній може бути притягнутий до кримінальної відповідальності у зв'язку з ухиленням від виконання примусових заходів виховного характеру, визначається з урахуванням інших статей КК та змісту призначених йому заходів. При цьому треба враховувати такі положення:

а) ухилення від примусових заходів виховного характеру, які виконуються протягом певного часу, має враховуватися, якщо воно здійснюється протягом терміну, на який застосовано такий захід;

б) невиконання певних дій має оцінюватися як ухилення, якщо сплив строк, визначений для їх вчинення судом;

в) у будь-якому разі притягнення до кримінальної відповідальності неможливе, якщо закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, встановлений КК. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 106 у даному випадку він становить два роки.

Скасування примусових заходів виховного характеру означає, що відновлюється провадження у кримінальній справі неповнолітнього. Він притягується до кримінальної відповідальності і до нього можуть бути застосовані всі заходи, передбачені КК за вчинений злочин. Водночас повторне звільнення від кримінальної відповідальності - з інших передбачених КК підстав (крім амністії та помилування), хоча прямо й не заборонене законом, навряд чи доцільне, враховуючи характеристику особи винного, який щиро не покаявся, своєю поведінкою не підтвердив, що перестав бути суспільно небезпечним і не виправдав виявленої щодо нього довіри.

Якщо неповнолітній у період відбування примусових заходів виховного характеру вчиняє інший злочин, то це свідчить про ухилення від таких заходів, насамперед від винесеного йому застереження. Тому вони мають бути скасовані, а винний притягатися до кримінальної відповідальності за обидва злочини. Тобто має місце сукупність злочинів, покарання при цьому призначається за правилами, визначеними в ст. 70 та ч.2 ст. 103.

2.3 Застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітнього

Порядок застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру визначається Кримінальним процесуальним кодексом України.

Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється внаслідок вчинення особою, яка після досягнення одинадцятирічного віку до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Якщо під час досудового розслідування прокурор дійде висновку про можливість виправлення неповнолітнього, який обвинувачується у вчиненні вперше кримінального проступку, злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості без застосування кримінального покарання, він складає клопотання про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду за умови, що неповнолітній обвинувачений та його законний представник проти цього не заперечують. Під час судового розгляду суд може прийняти рішення про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру здійснюється згідно з правилами, передбаченими Кримінально-процесуальним кодексом України. Таке досудове розслідування здійснюється слідчим, який спеціально уповноважений керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх.

Під час досудового розслідування проводяться необхідні процесуальні дії для з'ясування обставин вчинення суспільно небезпечного діяння та особи неповнолітнього.

За наявності достатніх підстав вважати, що особа, яка після досягнення одинадцятирічного віку до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років, вона може бути поміщена у приймальник-розподільник для дітей на строк до тридцяти днів на підставі ухвали слідчого судді, суду, постановленої за клопотанням прокурора згідно з правилами, передбаченими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Слідчий суддя, суд зобов'язані відмовити у поміщенні особи у приймальник-розподільник для дітей, якщо прокурор не доведе наявність достатніх підстав вважати, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років, наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що особа може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкодити кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється чи обвинувачується, та що жоден із більш м'яких заходів не може запобігти цьому.

Строк тримання особи у приймальнику-розподільнику для дітей може бути продовжено ухвалою слідчого судді, суду ще на строк до тридцяти днів. Питання скасування чи продовження строку тримання особи у приймальнику-розподільнику для дітей вирішується в порядку, передбаченому для скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою відповідно.

Під час постановлення ухвали в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру суд з'ясовує такі питання:

1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння;

2) чи вчинено це діяння неповнолітнім у віці від одинадцяти років до настання віку, з якого настає кримінальна відповідальність за це діяння;

3) чи слід застосувати до нього примусовий захід виховного характеру і якщо слід, то який саме.

Якщо під час судового розгляду не буде доведено однієї з вищевказаних обставин, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову у застосуванні примусових заходів виховного характеру і закрити кримінальне провадження. Ухвала, постановлена за наслідками розгляду клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру, може бути оскаржена у встановленому законодавством порядку.

Ухвалою суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться спеціальна навчально-виховна установа, неповнолітній може бути достроково звільнений від примусового заходу виховного характеру. Ця ухвала суду може бути постановлена за наслідками клопотання неповнолітнього, його захисника, законного представника або прокурора, якщо поведінка неповнолітнього під час перебування у навчально-виховній установі свідчить про його перевиховання. Під час розгляду клопотання суд з'ясовує думку ради спеціальної навчально-виховної установи, в якій перебуває неповнолітній, щодо можливості його дострокового звільнення від примусового заходу виховного характеру.

Розділ 3. Звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності

3.1 Загальний огляд звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності

Звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності не є метою, до якої слід прагнути при розгляді будь-якої кримінальної справи. За загальним правилом, будь-яка особа, яка вчинила злочин, повинна понести кримінальну відповідальність і бути піддана покаранню. Разом із тим, Верховний Суд України орієнтує на те, щоб суди обговорювали питання про можливість застосування примусових заходів виховного характеру замість кримінального покарання у кожному випадку вирішення питання про відповідальність неповнолітнього за злочин відповідного ступеня тяжкості.

Закон передбачає два види звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності:

1. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97).

2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 106).

Загальним для цих видів є те, що неповнолітній, який вчинив злочин, за підставами, передбаченими в законі, звільняється від відбування покарання, від певних обмежень, встановлених кримінальним законом за цей злочин. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов; за ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація - Київ: Юрінком Інтер, 2003. - С.374

До неповнолітнього можуть бути застосовані і загальні види звільнення від кримінальної відповідальності (передбачені ст. ст. 45-48 КК та законами про амністію).

Неповнолітній може бути звільнений від кримінальної відповідальності на підставі загальних норм, передбачених КК, а також на підставі акта амністії чи помилування. Застосування більшості норм КК про звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх не відзначається якимись особливостями. Так, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45), у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46), у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 47), у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48) до неповнолітніх застосовується на тих самих умовах, що й до повнолітніх. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49) щодо осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовується з урахуванням того, що для них ч.2 ст. 106 передбачає скорочені строки давності.

3.2 Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру

Дане звільнення відноситься до виключної компетенції суду і є його правом, а не обов'язком. Примусові заходи виховного характеру не є кримінальним покаранням, вони є заходами державного впливу, альтернативними по відношенню до кримінального покарання, хоча також спрямовані на виправлення неповнолітнього, який вчинив злочин. За своєю юридичною природою вони є заходами виховання, переконання і спрямовані на забезпечення правильного формування особистості неповнолітніх, виключення антисоціальних властивостей і навичок, попередження вчинення ними правопорушень. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монограф. - К., 2004. - С.75

Підставою звільнення із застосуванням примусових заходів виховного характеру є можливість виправлення неповнолітнього без призначення покарання. Можливість такого виправлення повинна випливати з оцінки поведінки неповнолітнього до і після вчинення злочину, його ставлення до навчання, роботи та інших обставин, що свідчать про невелику небезпечність особи неповнолітнього. Відповідно до ч. 2 ст. 97 примусові заходи виховного характеру можуть бути призначені особі, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.

Необхідними умовами застосування таких заходів є:

а) вчинення злочину вперше;

б) злочин належить до категорії злочинів невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 12 КК).

Частина 2 ст.105 містить вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру, які були розглянуті у другому розділі:

а) застереження;

б) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

в) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

г) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

ґ) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах і порядок їх залишення визначаються законом.

3.3 Звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності

Стаття 106 передбачає особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності в зв'язку із закінченням строків давності притягнення до такої відповідальності. При застосуванні інституту звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності до осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років зберігають своє значення положення ст. 49 про зупинення перебігу давності при ухиленні особи від слідства або суду (ч. 2), про переривання перебігу давності у випадку вчинення особою нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину до закінчення строків давності (ч. 3).

Положення ч. 4 ст.49 стосується застосування давності судом по такій категорії справ, де можливе застосування до винної особи довічного позбавлення волі та заміни цього покарання на позбавлення волі на певний строк. Оскільки довічне позбавлення волі взагалі не може бути застосоване до осіб, що вчинили злочин у віці до 18 років (ч. 2 ст.64), то й питання про заміну такого покарання на позбавлення волі на певний строк не може вирішуватися судом. Звідси витікає висновок: положення ч. 4 ст.49 не повинні поширюватись на осіб, вказаних у ч. 1 ст.106, хоча ст.106 й не містить окремого положення щодо цього.

При наявності загальних підстав і умов застосування такого звільнення суд повинен врахувати його особливості щодо неповнолітніх. Такими особливостями відповідно до ст. 106 є:

· можливість її застосування до осіб, які не досягли вісімнадцяти років до вчинення злочину, незалежно від їх віку на момент вирішення питання про звільнення;

· встановлення в ній знижених строків давності.

Специфікою інституту звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності щодо осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, є встановлення скорочених строків давності (порівняно з тими, які встановлені для дорослих злочинців), які визначаються категорією тяжкості вчиненого злочину:

1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

2) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

3) сім років - у разі вчинення тяжкого злочину;

4) десять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Висновок

Необхідність виокремлення спеціальних норм про кримінальну відповідальність неповнолітніх обумовлена принципами справедливості, гуманізму, економії кримінальної репресії. Особливості психології неповнолітніх, зокрема їх схильність до сприйняття стороннього впливу, з одного боку, спонукають максимально обмежувати їх спілкування з повнолітніми злочинцями, які розміщуються в окремих установах з відбування покарання, а з другого, - дає змогу обмежитися щодо таких осіб порівняно більш м'якими заходами, достатніми для забезпечення їх виправлення і перевиховання. Суспільство не має права висувати до неповнолітніх такі самі суворі вимоги, як до своїх дорослих членів. Тому часто щодо неповнолітніх достатніми є міри виховно-педагогічного, а не карального характеру.

В умовах значного зниження життєвого рівня певної частини суспільства, його соціального розшарування, існування в багатьох родинах насильства по відношенню до дітей, майже повної незахищеності дітей-сиріт розвиток характеру і поведінки певної частини підлітків ускладнюється. У неповнолітніх, які формуються як особистості в умовах соціального ризику, виникають відчуття самотності і відчуженості, що нерідко призводить до нерозважливих проступків, скоєння різного роду правопорушень та вчинення тяжких злочинів.

З усіх порушень законності, що допускаються неповнолітніми, найбільш небезпечними є кримінальні злочини. Правильна, чітко організована боротьба зі злочинністю неповнолітніх є однією з найбільш актуальних завдань. До того ж слід врахувати прояв нових, невідомих раніше рис криміногенного характеру, що характеризують злочинність серед неповнолітніх:

- більш широке застосування холодної та вогнепальної зброї;

- невиправдана жорстокість, навіть садизм при скоєнні злочинів проти особи;

- зростання числа заздалегідь організованих, групових злочинів;

- прагнення створити для себе матеріальні вигоди шляхом вчинення корисливих злочинів.

У всьому цьому міститься потенційна можливість здійснення цими особами в майбутньому ще більш небезпечних злочинів, якщо їх злочинну поведінку не буде своєчасно попереджено.

У той же час слідчі органів внутрішніх справ, які розслідують злочини неповнолітніх, і прокурори, які здійснюють нагляд за законністю виробництва розслідування, повинні враховувати особливості правової регламентації кримінальної відповідальності неповнолітніх. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх визначаються не лише віковими та соціально-психологічними умовами формування особистості, але й кримінологічними її передумовами і оцінкою особистості неповнолітнього як злочинця.

У генезисі злочинності неповнолітніх вирішальне місце займають недоліки виховання і впливу середовища. Однак це не виключає правомірності покладення на них кримінальної відповідальності. По-перше, ця відповідальність встановлюється при наявності соціально-психологічних передумов. По-друге, вона сама як соціальний і правовий інститут покликана виступати в якості об'єктивного фактора, протиборчого злочинним проявам і сприяти вихованню підростаючого покоління, прищеплення йому необхідної правосвідомості.

Разом з тим кримінологічна сторона питання впливає і не може не впливати на характер та обсяг кримінальної відповідальності неповнолітніх. Оскільки головним детермінантом злочинних проявів неповнолітніх є недоліки виховання, суспільство змушене певну частку відповідальності брати на себе або покладати її на малі соціальні групи і конкретних осіб, пом'якшуючи кримінальну відповідальність самих правопорушників.

В даний час, коли вирішення соціальних проблем з виховання молоді стало першочерговим завданням державних і громадських органів, незмірно зросли можливості правового впливу на вдосконалення виховання і освіти підростаючого покоління, його цивільне, трудове та інтернаціональне становлення.

Здійснення підлітками злочину - сигнал суспільству про існуючі недоліки в моральному вихованні молодого покоління. Успіх морального виховання залежить від:

- створення здорової моральної атмосфери як в масштабах суспільства, так і в окремих колективах, а також у сім'ї;

- органічного поєднання масової та індивідуальної роботи з людьми.

Завдання це тим більш важливе, що мова йде про формування громадян правової держави, які самі покликані створювати закони, забезпечувати їх виконання, удосконалювати законодавство, брати участь в управлінні справами держави і товариств.

Література

1. Конституція України від 28.06.1996 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14

3. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17

4. Декларація прав дитини від 20.11.1959 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_384

5. Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх: закон України від 24.01.1995 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/20/95-%D0%B2%D1%80

6. Про організацію діяльності спеціальних навчальних закладів для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання: постанова КМУ № 859 від 13.10.1993 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/859-93-%D0%BF

7. Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру: постанова Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006. - № 2 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-06

8. Про практику застосування судами законодавства у справах про злочини неповнолітніх: постанова Пленуму Верховного Суду України від 16.05. 2004. - № 5 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/va005700-04

9. Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинн чи іншу антигромадську діяльність: постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2004 р. № 2 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-04

10. Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності: постанова Пленуму Верховного Суду України від 23.12. 2005. - № 12 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0012700-05

11. Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність // Вісник Верховного Суду України. - 2003. - №4. - С.12-35.;

12. Астеміров І.І. "Кримінальна відповідальність і покарання неповнолітніх". - Мінськ, 1986. - 395 с.;

13. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія. - К. : Атіка, 2004 - 296 с.;

14. Бурдін В.М. Особливості кримінальної відповідальності еповнолітніх в Україні: Монографія. - К.: Атіка, 2004. - 240 с.;

15. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник/ М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов; за ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація - Київ: Юрінком Інтер, 2003. - 512 с.;

16. Голубов А. Є. Вдосконалення провадження по застосуванню примусових заходів виховного характеру, як засобу профілактики злочинності неповнолітніх / А. Є. Голубов // Вісті Кримінологічної асоціації України. - Харків, 2004. - Вип.1. - С. 121-125.;

17. Костенко О. Ю. Питання кримінальної відповідальності неповнолітніх/ О. Ю. Костенко // Львівський інститут внутрішніх справ/Вісник. - Львів., 2003. - № 2 (1). - С. 240-242.;

18. Коталейчук С. П. Особливості притягнення неповнолітніх до юридичної відповідальності / С. П. Коталейчук // Науковий вісник КНУВС. - К., 2006. - Вип.4. - С. 76-85.;

19. Марчук Ф. Судова практика . Розгляд справ про злочини неповнолітніх і втягнення іх у злочинну та іншу протиправну діяльність / Ф. Марчук // Прокуратура. Людина. Держава. - 2004. - №1. - С. 89-98.;

20. Музика А. А. Примусові заходи медичного і виховного характеру / А. А. Музика. - К. : НАВС України, 1997. - 125 с.;

21. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / [Бойко А.М., Брич Л. П., Грищук В. К. та ін.] ; за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - [6-те вид., переробл. та доповн.] - К. : Юридична думка, 2009. - 1236 с.;

22. Шалгунова С. А. Кримінальна відповідальність та покарання неповнолітніх / С. А. Шалгунова // Право і суспільство. - 2005. - № 2. - С. 58-63.;

23. Ягодинський В. Вирішення кримінальних справ про суспільно небезпечні діяння, вчинені особами, які не досягли віку кримінальної відповідальності / В. Ягодинський // Право України. - 2001. - № 11. - С. 26-37.

Размещено на Allbest.ru