Професійна діяльність юриста

Размещено на http://www.allbest.ru/

Професійна діяльність юриста



Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття та ознаки юридичної діяльності

1.1 Поняття юридичної діяльності

1.2 Головні риси юридичної діяльності

1.3 Юридична практика, її різновиди та особливості

Розділ 2. Види юридичної діяльності

2.1 Професійна юридична діяльність

2.2 Професія юриста, її різноманітність та спеціалізація

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Юрист - це не людина з кодексом,

а людина із совістю.

Поняття "юридична діяльність" охоплює всю діяльність в області права: наукову, прокурорську, слідчу, адвокатську, роботу юрисконсультів, діяльність нотаріусів і т.д. Праця багатьох юристів (прокурора, слідчого, судді, оперативного працівника й ін.) зв'язана зі здійсненням особливих владних повноважень, із правом і обов'язком застосувати владу від імені закону. Тому в більшості осіб, що займають перераховані посади, розвивається професійне почуття підвищеної відповідальності за наслідки своїх дій. "Незалежно від виду юридичної діяльності стрижневим принципом професійної моралі юриста є справедливість. Без цієї моральної якості діяльність у правоохоронній області втрачає свій зміст"- В.Л. Васильєв.

Визначальним принципом правової культури є принцип морального розвитку, тобто волі, що обумовлює існування і самовдосконалення людини, при обов'язковому дотриманні нею не тільки прав, але й обов'язків, і, головне, усвідомленні своєї відповідальності.

У суспільствах, що характеризуються безрозсудною грою інтересів і пристрастей - як індивідуальних, так і групових, як часток, так і суспільних, - саме юристи виступають у ролі суспільних миротворців і регуляторів соціального життя. У протистоянні безкарному здійсненню злодіянь і занадто наполегливій заяві грубої сили, інтриг і махінацій юристи прагнуть затвердити чи закріпити все краще, що може бути в колективному житті людей, намагаються досягти недосяжної рівноваги між сильним і слабким, звертаючи свої погляди до абстрактного розпливчастого поняття, що з такою працею піддається визначенню і впровадженню, -до правосуддя.

Професійне поводження юриста, як суб'єкта і об'єкта правової культури розкриває якісну сторону людської діяльності, показуючи наскільки ця діяльність відповідає визначеним вимогам і нормам.

Поняття "юрист" є дуже загальним, у суспільстві існує ряд юридичних спеціальностей, які традиційно належать до числа провідних і мають особливе значення у справі забезпечення правопорядку і законності. Це суддя, прокурор, слідчий, інспектор карного розшуку, адвокат, юрисконсульт, нотаріус.

Я ще не повністю визначилася щодо юридичної спеціальності, але точно знаю одне - я хочу стати юристом задля того, щоб у той чи інший спосіб робити свій внесок у правові відносини між людьми. Щоб у будь-якій людській діяльності панувала справедливість і закон, адже порушення законів і призводить до того, що одні надміру збагачуються, а інші потерпають в нестатках, через неправомірні вчинки нерідко гинуть люди, втрачають те, що заробляли довгими роками чесною працею. Хочеться, щоб життя стало чистішим і чеснішим.

Мета написання курсової роботи :

1. поглиблення та узагальнення знань з курсу теорії та історії держави і права;

2. вміння викладати теоретичні питання та правильно застосовувати чинне законодавство;

3. формування вмінь самостійно викладати матеріал у логічній послі- довності;

4. формування навичок самостійно вирішувати проблемні питання з обраної теми курсової роботи.

Завдання курсової роботи:

1. Охарактеризувати професію юриста;

2. Визначити систему юридичної діяльності та етичну культуру юриста;

3. Зазначити вирішення та попередження юридичних конфліктів.

Курсова робота складається з вступу, мети, завдання, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.



Розділ 1. Поняття та ознаки юридичної діяльності

1.1 Поняття юридичної діяльності

Юридичну діяльність можна розкрити через поняття форми або сфери соціальної діяльності. У першому і у другому випадку це буде виправдано тому,що всяка людська активність спостерігається лише у випадку свого зовнішнього прояву та може існувати, як самостійне явище лише у визначеній системі зв'язків, тобто у певній сфері соціальних відносин. Ці різні аспекти вказують лише на відмінність методологічних підходів та допомагають всебічно розкрити предмет дослідження. Поряд з цим, юридична діяльність може мати свої власні форми здійснення та відбуватися у різних сферах життя суспільства. У даному випадку було б доцільним визначити, які види соціальної діяльності існують поряд з юридичною та якими рисами остання відрізняється від всіх інших. За різними підставами виділяють такі види, як - розумова, предметна, виробнича, політична, організаційна, державно-управлінська, виховна та безліч інших видів діяльності за формою прояву або способом здійснення (це залежить від методології дослідження) [9, с.10].

Виділення такої значної кількості видів обумовлено багатогранністю

соціального життя, складністю відносин та зв'язків, в які вступають люди для задоволення своїх потреб матеріального або духовного походження. Кожний вид діяльності характеризується конкретними причинними зв'язками, метою, формами, сферою здійснення, суб'єктами, засобами та інше [9, с.13].

Будь-яка діяльність, що відбувається в соціальному середовищі та має певну спрямованість, повинна розглядатися не тільки з точки зору її змістовності або середовища, в якому здійснюється, а ще й з інших боків - наскільки це може її охарактеризувати як соціальне явище та визначити практичну цінність для певної групи суб'єктів (суспільства в цілому). Тому, характеризуючи юридичну діяльність, необхідно мати на увазі, що вона відбувається в досить специфічному соціальному середовищі, впливає лише на ті об'єкти, що знаходяться під захистом права як певна система соціальних цінностей. В процесі вивчення юридичної діяльності необхідно звернути увагу й на те, що серед всіх інших форм прояву соціальної діяльності юридична діяльність набула цілого ряду ознак, які дозволяють виділити її в окремий напрям або вид соціальної. Таким чином здається можливим встановити взаємодію та причинні зв'язки між окремими видами соціальної діяльності, де юридична має форми свого прояву. Юридична діяльність, окрім того, є явищем правового походження. Тому поряд із визначенням взаємозв'язків з іншими соціальними явищами необхідно особливу увагу приділити зв'язку з явищами правової системи (правові відносини, система законодавства тощо) [9,с.24].

Не менш важливим питанням, у зв'язку з проблемою причинних зв'язків, залишається питання про напрям впливу юридичної діяльності на окремі сфери соціального середовища, в яких виявляється сутність, практична цінність та спрямованість юридичної роботи. Такі напрями впливу прийнято називати функціями. Дійсно, якщо вивчається соціальне явище динамічного походження, то одним із важливих аспектів його вивчення буде аспект функціонування, тобто функції.

Визначення різноманітних компонентів, які значною мірою обумовлюють порядок здійснення, ефективність, спрямованість та причинність юридичної діяльності, дає змогу говорити про існування певної системи юридичної діяльності, що нагадує цілий комплекс найрізноманітніших теоретичних напрямів осмислення явища, складає комплексне уявлення про предмет вивчення. Це, наприклад, визначення форм, методів, об'єктів, елементів змісту юридичної діяльності та деяких інших компонентів системного підходу [9, с.45].

З точки зору соціальної ролі або способу прояву в науковій літературі юридична діяльність розглядається в різних аспектах, що підкреслює її багатоплановість та складний характер. Так, юридичну діяльність можна розглядати як правову форму соціальної діяльності, як інструмент соціального управління, як зміст правових відносин або правопорядку, як системоутворюючий фактор правової системи, як спосіб втілення правових норм у реальну площину життя.

Однак, для поглибленого ознайомлення, навіть в межах навчального курсу, достатньо висвітлення лише основних аспектів, які матимуть не тільки теоретичне, а ще й практико-прикладне значення. Для майбутнього працівника правової сфери необхідно мати загальнотеоретичні знання про поняття юридичної діяльності, її основні ознаки, види, функціональне значення. Слід також відрізняти юридичну професію від всіх інших, що дає можливість професійної орієнтації, характеризувати окремі юридичні спеціальності та передбачати тенденції розвитку професії юриста. Саме ці методологічні підходи і визначили структуру та зміст даного розділу.

Нами вже було визначено, що юридична діяльність відбувається в особливому середовищі - в суспільстві, яке характеризується своєю неоднорідністю, що дає підстави здійснювати надалі видову класифікацію юридичної діяльності.

Соціальне походження та соціальна обумовленість юридичної роботи дають можливість говорити про її об'єктивну необхідність та практичне значення, завдяки чому суспільством задовольняється цілий ряд специфічних потреб та інтересів, які безпосередньо ґрунтуються на праві. Цікаво, що само право як явище за ознаками свого походження, розвитку, існування та реалізації також має об'єктивний характер і з такою ж самою об'єктивністю, з якою воно існує в системі соціальних зв'язків, передбачає існування цілої армії фахівців права, які стоять на захисті його нормативів і створюють всі можливі умови для їх ефективної реалізації. Таким чином, складається відокремлена сфера діяльності суспільства, що обумовлена фактором об'єктивного існування засобів регламентації суспільного життя, в тому числі і правових. Цю ситуацію слід розглядати як потребу суспільства, життєво важливий інтерес, на реалізацію якого воно спрямовує свій юридичний потенціал [9, с.76].

Виходячи із вище зазначеного і використовуючи рівень філософського осмислення проблеми, юридичну діяльність слід розглянути як різновид соціальної діяльності, яка є більш узагальнюючим поняттям по відношенню до юридичної.

Соціальна діяльність визначається як спосіб організації та існування соціального організму, в процесі чого, шляхом перетворення та споживання оточуючого світу відбувається задоволення життєвих потреб та інтересів соціальних суб'єктів.

Слід враховувати, що життєві потреби та інтереси суспільства досить різноманітні, виходячи із його багаторівневої структурної організації та неоднорідності складу, а це, в свою чергу, передбачає відповідну кількість різноманітних засобів та дій, які б задовольняли соціальний інтерес [9,с.123].

Тому, поряд з юридичною діяльністю існують виробнича, духовна, культурно-виховна, політична, організаційно-управлінська, дослідницька та інші види соціальної діяльності. Спробуємо пояснити деякі з названих видів. Соціальний організм - дуже складна система, яка не може функціонувати без наявності системоутворюючого фактора, тому організаційно-управлінська робота, як вид соціальної діяльності отримує в цій потребі своє обґрунтування. Не може обійтись суспільство і без фактору матеріального забезпечення, що є життєво важливою потребою, для задоволення якої здійснюється виробнича діяльність. Так, в процесі матеріального виробництва створюються предмети одягу, продукти харчування, технічні прилади, знаряддя праці, які задовольняють відповідну категорію потреб.

Інтерес суспільства в організації і забезпеченні більш високого рівня життя вимагає від його членів поглибленого вивчення факторів, що допомагають досягти поставленої мети, визначення тенденцій та закономірностей розвитку суспільства, прогнозування шляхів його розвитку на майбутнє. Такі соціальні потреби обумовили наявність дослідницького виду соціальної діяльності, а разом із нею і відповідну категорію людей -- вчених, які здійснюють науково-дослідницьку роботу [10,с.126]

Але існує ще одна досить важлива потреба суспільного існування, яка передбачає наявність фактору регламентації діяльності всіх учасників суспільних відносин, виходячи з їх соціального стану, можливостей забезпечення інтересу тощо. Така потреба соціального життя об'єктивно викликає необхідність існування права, а разом з ним і всієї системи супутніх механізмів, засобів та явищ, які забезпечують функціонування та розвиток права. Це означає, що без діяльності юридичних установ, юристів, без запровадження правових інститутів та процедур право в умовах суспільства функціонувати не може. Юридична діяльність, таким чином, націлюється на об'єкт права, чим і забезпечує його функціонування, регулятивний вплив на суспільні відносини, задовольняє соціальну потребу регламентації (нормування, узгодження, впорядкування). Таким чином, не вдаючись до глибокого аналізу існуючих точок зору, в межах яких юридичну діяльність порівнюють з правовою діяльністю, правовою активністю, правовою поведінкою тощо, виявляється можливим на підставі вище зазначеного визначити юридичну діяльність як різновид соціальної діяльності, що здійснюється юристами фахівцями з метою отримання правового результату, задоволення законних потреб та інтересів соціальних суб'єктів у відповідності до вимог права [10, с.288].

Унікальною та універсальною властивістю, яка притаманна лише юридичній діяльності, є її юридичність. Юридичність, як якісна особливість професійної діяльності юриста, на сутнісному рівні відбиває її природу, місце, роль і призначення в правовій сфері, відрізняє її від інших видів соціальної, професійної, правової діяльності і правової поведінки або правових форм соціальної діяльності.

Невизначеність характеристик юридичності обумовлює виникнення ряду практичних проблем і питань, зокрема, які посади повинні заміщуватися тільки юристами, які види робіт є юридичними, що означає визнання роботи юридичною, які сподівання з цим пов'язані, які вимоги до неї пред'являються і є основою для підготовки юристів, які професійні знання, уміння і навички треба формувати в процесі їхнього навчання.

Юридичність доцільно розглядати як особливий прояв правової форми соціальної діяльності, в якій правова форма стає об'єктом діяльності, проте й сама ця діяльність має правову форму, іншими словами юридичність - ця властивість особливої соціальної діяльності [10, с.290].

Діяльність у правовій сфері суспільства існує як методологічний, пояснювальний принцип, засіб, підхід за допомогою яких вивчаються правові явища і результатом використання яких є поняття та теоретичні конструкції, зокрема правової діяльності, правопорушення, правомірної поведінки, так й процес правового життя, реально існуючі наукова юридична діяльність, навчальна діяльність у юридичних закладах, практична діяльність судців, прокурорів, слідчих, адвокатів та інших юристів або правотворча, правозастосовча діяльність, реалізація суб'єктивних прав та юридичних обов'язків тощо [10, с.292].

Основні складові та характеристики правової практичної діяльності містять: юридичний спеціалізація слідчий суддя

· зміст, який включає її суб'єкти, учасники, правові дії, засоби, завдання, цілі, мотиви, результати тощо;

· внутрішня організація (форма, структура), яка розкривається через поняття правових процесів, режимів, процедур, стадій, процесуальних проваджень тощо;

· зовнішня форма, що виявляється і визначається у поняттях правотворчих та правозастосовчих актів, судових рішень, подань прокурорів, угод, актів тлумачення чи інтерпретації нормативно-правових актів, промов адвокатів у судах, скарг, заяв і т. ін.;

· види правової діяльності, зокрема правотворчої, правозастосовчої, правореалізуючої, контрольної, наглядової, установчої або слідчої, адвокатської, суддівської, прокурорської, арбітражної, нотаріальної або нормативної, конкретизаційної, інтерпретаційної, інтерпретаційної правової діяльності;

· зовнішні зв'язки з оточуючим середовищем, тобто її функції, соціальна цінність, призначення, результативність, ефективність.

Проте не будь-яка правова практична діяльність є юридичною діяльністю, так само як і не будь-яка юридична діяльність є практичною. Юридичну практичну діяльність необхідно відрізняти як від юридичної наукової та освітянської діяльності, так й від правової практичної діяльності, правової поведінки, правовідносин, реалізації суб'єктивних прав та обов'язків, правової активності, правових форм соціальної діяльності тощо.

Унікальною та універсальною властивістю, яка притаманна лише юридичній діяльності, є її юридичність.

Юридичність, як якісна особливість професійної діяльності юриста, на сутнісному рівні відбиває її природу, місце, роль і призначення в правовій сфері, відрізняє її від інших видів соціальної, професійної, правової діяльності і правової поведінки або правових форм соціальної діяльності [10, с.298].

Невизначеність характеристик юридичності обумовлює виникнення ряду практичних проблем і питань, зокрема, які посади повинні заміщуватися тільки юристами, які види робіт є юридичними, що означає визнання роботи юридичною, які сподівання з цим пов'язані, які вимоги до неї пред'являються і є основою для підготовки юристів, які професійні знання, уміння і навички треба формувати в процесі їхнього навчання; Юридичність доцільно розглядати як особливий прояв правової форми соціальної діяльності, в якій правова форма стає об'єктом діяльності, проте й сама ця діяльність має правову форму, іншими словами юридичність - ця властивість особливої соціальної діяльності:

· для якої право є основним об'єктом діяльності;

· суб'єкти якої володіють правовими знаннями, вміннями і навичками;

· в процесі якої вплив на об'єкт здійснюється переважно з використанням правових засобів;

· що особливо суворо регламентується правовими нормами;

· здійснюється тільки для досягнення правової мети;

· результати якої мають правове значення.

Юридичність як властивість соціальної діяльності, у викладеній вище інтерпретації, притаманна тільки професійній діяльності юриста, а всім іншим, хоча і близьким за характеристиками видам соціальної або правової діяльності, властиві окремі прояви юридичності, а не весь комплекс її ознак, і тому вони не можуть бути віднесені до юридичної практичної діяльності, як наприклад, не може бути віднесена до неї діяльність народних депутатів, більшість видів службової діяльності працівників органів внутрішніх справ, Служби безпеки, керівників і посадових осіб міністерств, відомств, установ та організацій, для яких право, правові засоби, правові наслідки результатів діяльності -- тільки засіб для вирішення інших цілей - політичних, економічних, управлінських тощо [8, с.56].

Таким чином, юридична практична діяльність може розглядатися як вид соціальної діяльності - правова діяльність, поряд з іншими формами нормативно регламентованої діяльності моральною, релігійною, корпоративною, традиційною або звичаєвою, а також один із видів правової діяльності чи правової форми соціальної діяльності -- юридична діяльність, і наостаннє -- як вид юридичної діяльності -- юридична практична діяльність. Тому необхідно виділяти її загальні риси та відрізняти від інших видів соціальної і правової діяльності, правової поведінки, правовідносин, реалізації суб'єктивних прав та обов'язків, правової активності, правових форм соціальної діяльності тощо [10, с.99].

1.2 Головні риси юридичної діяльності

Юридична діяльність, як окремий вид соціальної діяльності, також

характеризується певними рисами:

1. Відбувається у сфері дії права з використанням правових засобів.

2. Здійснюється спеціально уповноваженими на то суб'єктами, які володіють юридичними знаннями.

3. Її метою є упорядкування, узгодження суспільних відносин по відношенню до вимог права, вирішення конкретних життєвих ситуацій та задоволення на цій основі індивідуальних, групових та загальнолюдських потреб та інтересів.

4. Юридична діяльність має організуючий характер, націлена на організацію дій інших суб'єктів і значною мірою пов'язана з державною діяльністю.

5. Зміст юридичної діяльності у кожній конкретній ситуації складають окремі дії юристів, що націлені на досягнення бажаних правових результатів.

6. Юридична діяльність у багатьох ситуаціях виявляє елементи творчості, індивідуального підходу, винесення конкретного рішення на підставі загальної моделі поведінки.

7. Юридична діяльність своїм правовим впливом пронизує майже всі сфери

суспільного життя, які підлягають правовому регулюванню.

Таким чином, під юридичною діяльністю слід розуміти один з різновидів соціальної діяльності, який здійснюється юристами-фахівцями з метою отримання правового результату, задоволення законних потреб та інтересів соціальних суб'єктів у відповідності до вимог права.

Іноді вживається термін юридична практика, який по суті відображає

поняття діяльності, але включає ще й досвід практичного засвоєння дійсності. Адже всяка діяльність здійснюється з урахуванням існуючого досвіду. Це закономірність соціального прогресу, тому немає потреби вишукувати суттєві відмінності між двома вище згаданими термінами [9, с.69].



1.3 Юридична практика, її різновиди та особливості

Нами вже було зазначено, що зміст юридичної діяльності у кожному випадку складають конкретні дії, перелік яких суттєво впливає на визначення обсягу, сфери та форм юридичної діяльності. В умовах соціального прогресу, ускладненням соціальних зв'язків відповідним чином змінюється зміст та форми соціальної, а, значить, і юридичної практики. На підставі аналізу спробуємо обгрунтувати вище зазначену закономірність.

Професійна діяльність (prudentes) знатоків римського права поділялася на три основні види: cavere (складати нові позиви та угоди), agere (вести справу у суді), respondente (давати відповіді). Самою типовою функцією юрисконсультів було "respondente" -- висловлювання думок стосовно запитів

приватних осіб або їх представників. Авторитет римських юристів, набутий у судових засіданнях, був настільки значним, що їх думки впливали на волю суддів навіть без їх особистої участі у судовому розгляді справи. У зв'язку з тим, що за консультаціями в основному зверталися оратори-адвокати, Цицерон порівнював роль юрисконсульта у суді з ролю латинського флейтиста, який супроводжував виступ актора на сцені [14, с.55].

З часом, відповідно до нових вимог соціального прогресу, юридична

практика зазнавала змін у бік розширення змісту, ускладнення структури, появи нових форм та засобів здійснення. Тому на сучасному етапі до змісту юридичної практики (діяльності) відносять не тільки складання документів, консультування та участь у судовому засіданні, а також багато інших юридично значущих дій. До вже існуючого переліку слід додати: попередження, припинення та розслідування правопорушень, притягання до юридичної відповідальності, виконання покарань, підготовка та прийняття нормативно-правових актів, здійснення правовиховної та науково-дослідницької діяльності, реєстрація та статистичний облік правових явищ, результатів юридичної діяльності. Ці дії можна розглянути, як форми прояву юридичної діяльності та структурно розкласти на окремі акти поведінки, які поєднуються єдиним напрямом та метою юридичної роботи. Наприклад, у межах правотворчого процесу виділяємо: формування творчої групи, написання проекту закону, узгодження та доробку проекту, внесення на обговорення до правотворчого органу та інше. У межах притягання до юридичної відповідальності можна

виділити вивчення фактичних обставин справи, збір додаткової інформації,

вивчення особи правопорушника, вибір виду та міри покарання, з'ясування

пом'якшуючих обставин, підготовку та винесення рішення по справі тощо[14, с.76].

Виникають питання - які дії слід віднести до юридичне значущих дій? На якій підставі ті чи інші дії можна охарактеризувати як юридичні - чи за ознакою суб'єкта або установи, чи за наявністю правових наслідків, чи за ознакою використання правових засобів? На нашу думку, відповіді можуть бути різними в залежності від того, що мається на увазі. Якщо ми намагаємося окреслити окремий вид чи форму юридичної діяльності, то необхідно використовувати комплексний підхід згідно до усіх ознак, що були нами зазначені. Якщо розглядати окремо взятий акт людської поведінки за межами професійної юридичної діяльності, то за основу доцільно брати наявність або відсутність правових наслідків. Наприклад, громадянин, який не має юридичних знань, не працює у юридичній установі здійснив акт купівлі-продажу автомобіля або звернувся у суд з позовом, то можна стверджувати, що він здійснив юридичне значущі дії за ознакою виникнення, зміни або припинення правових відносин у зв'язку зі своєю активністю. У той же час, в межах виконання свого професійного обов'язку юристом всі його дії, націлені на досягнення правового результату, слід вважати юридичне значущими [13, с.89].

Щодо визначення видів юридичної практики, яка охоплює своїм поняттям окремі акти поведінки та форми юридичної діяльності, то найбільш

значущою слід признавати класифікацію за суб'єктами (судова, прокурорська, законодавча, слідча та інші), а також класифікацію за змістом інтелектуальної діяльності (пізнавально-пошукова, реконструктивна, організаційна, реєстраційна, комунікативна), яку пропонує О.В. Шмоткін. Інші види та підстави класифікації юридичної практики мають значимість лише у зв'язку з проведенням конкретно-цільового дослідження, що у даному випадку не ставиться за мету [13, с.96].

Для з'ясування соціальної цінності юридичної практики необхідно звернутися до розгляду її функцій - основних напрямів впливу на суспільні відносини. Традиційним є підхід поділу функцій на спеціально-юридичні та загально - соціальні з метою виявлення більш значущих, цілеспрямованих та відносно-значущих, побічних напрямів впливу. Нами вже було відмічено, що юридична діяльність має багатоаспектний характер тому, що здійснюється у різноманітних сферах людської діяльності, відносно до регулятивних можливостей права, а у зв'язку з цим залишає певні "сліди свого перебування". Це і буде загальний вплив на економічні, політичні, культурні,ідеологічні, організаційно-управлінські відносини, на підставі чого, ми виділяємо відповідні функції [18, с.67].

Але є такі напрями впливу на суспільні відносини, в яких розкривається

основний зміст юридичної діяльності та відбувається досягнення наміченого правового результату. Тому дані напрями впливу називаються спеціально-юридичними функціями, серед яких, відповідно до аналогічних функцій права, виділяють регулятивну та охоронну. На більш конкретному рівні, виходячи з завдань, що вирішуються у процесі юридичної практики, спеціально-юридичні функції можуть бути поділені на підфункції або функціональні компоненти, які тісно пов'язані з регулятивною та охоронною функціями, співвідносяться з ними, як частка і ціле.

Серед таких підфункцій можна виділити уповноважуючу,превентивну, виховну, дослідницьку, розслідувальну, судову, захисну, правовідновлюючу, пошукову індивідуально-організаційну, реестраційно-засвідчувальну. Кожна з них є лише напрямом функціонування та наповнюється змістовно практичними діями у межах конкретної юридичної спеціальності [15, с.98].

Ще одним важливим аспектом розуміння сутності юридичної практики є з'ясування її співвідношення та взаємодії з юридичною наукою. Теорія і практика по суті невід'ємні речі, які не можуть існувати окремо одна від одної. В цілому, головним завданням юридичної науки є вирішення потреб та інтересів громадянського суспільства, окремих його суб'єктів у ході здійснення юридичної практики. Відповідно до цього, зворотній зв'язок існує у бік теорії. Факти реальної дійсності являються предметами науково-теоретичних досліджень, в результаті чого ми отримуємо певні висновки, узагальнення, закономірності, будуємо прогнози на майбутнє. У теоретико-пізнавальній діяльності практика має виключне значення тому, що виступає в якості одного із засобів засвоєння теоретичних положень, переведення їх з ряду уявлень у площину професійних навичок та вмінь [17, с.28].

Саме практика підказує ті питання, які потребують свого ретельного

вивчення. У ході практичної діяльності накопичується досвід юридичної роботи, що потім підлягає теоретичній переробці, передачі іншим суб'єктам. Наприклад, у процесі прийняття закону або іншого нормативно-правового акту використовуються пропозиції вчених-юристів, які готують той чи інший проект, узгоджують його з потребами практики.

До окремих положень проекту, навіть слів, можуть надаватися пояснення, ґрунтовні докази, порівняльний аналіз. Усі наукові знання, стосовно правил та прийомів створення норм права, їх формалізації, прийнято називати правилами юридичної техніки. В ході розслідування правопорушень також використовуються теоретичні знання, як методика проведення окремих слідчих дій, володіння нормативним матеріалом або закономірностями перспективи юридичної справи тощо. При цьому можуть використовуватися теоретичні знання фахівців не юридичної сфери для надання висновків по окремим питанням. Це, наприклад, психологи, викладачі, мистецтвознавці, які своїми теоретичними рекомендаціями допомагають вирішенню справи, встановленню істини. Використання теоретичних знань у юридичній діяльності значною мірою впливає на її ефективність [15, с.367].

Таким чином, юридична наука, як теоретична надбудова, існує задля вирішення нескінченного кола питань суспільного життя, що виникають у сфері регулятивного впливу права і обумовлені людськими потребами та інтересами. Це в свою чергу означає , що у ході теоретичних досліджень, а також під час практичної діяльності у центрі уваги повинна знаходитися особа, як головна ціль усякої соціальної діяльності, як найвища соціальна цінність [16, с.34].



Розділ 2. Види юридичної діяльності

2.1 Професійна юридична діяльність

Професія юриста - глибоко людська професія. Юридичні справи - це життєві випадки, що виступають як предмети юридичного розгляду. Усі "виходи" у життя замикаються на людях, завжди мають справу з людьми, впливають на їхній стан і навіть життєву долю. Юрист покликаний затверджувати і захищати головні цінності суспільства, захищаючи права громадян. Тому так важливі для нього:

ь повага до людей;

ь розуміння почуття їхнього особистого достоїнства, випробуваного горя, приниження, тривог;

ь прагнення віддавати себе цілком боротьбі за людину, його права, духовне здоров'я, схоронність особистої власності;

ь готовність прийти на допомогу, підтримати товариша, громадянина;

ь увічливість, тактовність і етичність у спілкуванні;

ь культура поводження в колективі, серед людей;

ь принциповість і справедливість у рішенні людських проблем;

ь вимогливість, гуманність, демократичність, повага права іншої людини на свою думку, позицію і вибір рішення;

ь чесність і ін.

У тім чи іншому ступені в професійній юридичній діяльності можна виділити наступні сторони:

Ш пошукова (пізнавальна);

Ш комунікативна;

Ш засвідчувальна;

Ш організаційна;

Ш реконструктивна (конструкційна);

Ш соціальна.

У кожній із зазначених вище сторін реалізуються відповідні особистісні якості, забезпечуючи успішність діяльності юриста. Юридична деонтологія визначається як діяльність юриста, яка спрямована на реалізацію правових норм в різних сферах життя суспільства [18, с.28].

Об'єктами професійної діяльності юриста є:

1. події і дії, що мають юридичне значення;

2. правові відносини, що виникають у сфері функціонування державних інститутів;

3. правові відносини між державними органами, фізичними і юридичними особами.

Юрист, як фахівець юриспруденції, повинний уміти:

o тлумачити і застосовувати закони й інші нормативно-правові акти;

o забезпечувати дотримання законодавства в діяльності державних органів, фізичних і юридичних осіб;

o юридично правильно кваліфікувати факти й обставини;

o розробляти документи правового характеру, здійснювати правову експертизу нормативних актів, давати кваліфіковані юридичні висновки і консультації;

o приймати правові рішення і робити інші юридичні дії у точній відповідності з законом;

o розкривати і установлювати факти правопорушень, визначати міри відповідальності і покарання винних, уживати необхідних заходів до відновлення порушених прав;

o систематично підвищувати свою професійну кваліфікації, вивчати законодавство і практику його застосування, орієнтуватися в спеціальної літературі.

У своїй діяльності юрист керується Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України та іншими нормативними актами [19, с.49]

2.2 Професія юриста, її різноманітність та спеціалізація

Професія юриста дуже різноманітна і тому об'єктивно склалась відповідна спеціалізація в конкретних сферах застосування правових знань.

Суддя не просто має відношення до закону, йому довірена вища влада законності, і тому тут замало однієї юридичної грамотності, треба бути ще й життєво мудрим. Адже доводиться розбиратися в найскладніших ситуаціях, а істина одна. Тобто основне призначення судді - встановити істину в справі і прийняти єдине правильне рішення [20, с.16].

Правовий статус судді передбачений в законодавчих актах, в яких визначаються і порядок виборів, і порядок здійснення повноважень, і гарантії діяльності, і відповідальність за помилки. Відповідно до Закону України від 15 грудня 1992 р. "Про судоустрій та статус суддів" судді є посадовими особами державної влади, які в конституційному порядку наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України, Верховному Суді України, Верховному Суді Республіки Крим, обласних, Київському і Севастопольському міських, районних (міських), міжрайонних (окружних), військових судах, Вищому Арбітражному Суді України, Арбітражному Суді Республіки Крим. обласних, Київському міському арбітражному судах. Суди здійснюють правосуддя самостійно [6, ст.6].

До складу Конституційного Суду входять голова, його заступники і 12 членів, які здійснюють свої повноваження шляхом розгляду в судовому засіданні справ про конституційність законів і інших нормативних актів, а також шляхом дачі висновків з питань, які відносяться до компетенції Конституційного Суду України. Судді Конституційного Суду обираються Верховною Радою України строком на 10 років. До складу Конституційного Суду може бути обраний громадянин України, який досяг на день виборів 40 років, має вищу юридичну освіту, стаж практичної, наукової чи педагогічної діяльності в галузі права не менше 15 років. Право на заняття посади судді районного (міського), міжрайонного (окружного), військового суду гарнізону має громадянин України, що досяг на день виборів 25 років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за спеціальністю не менше 2 років. Судді районних (міських), міжрайонних (окружних) судів обираються на 10 років відповідно обласними, Київським Севастопольським міськими Радами народних депутатів, в Республіці Крим - Верховною Радою Республіки Крим.

Суддею Верховного Суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міського, військового суду регіону і Військово-Морських Сил може бути громадянин України, що досяг на день виборів ЗО років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи по юридичній спеціальності не менше 3 років, в тому числі не менше 3 років на посаді судді [1, ст.125].

Суддею Верховного Суду України може бути громадянин України, який на день виборів досяг 35 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи по юридичній спеціальності не менше 10 років, в тому числі не менше 5 років - на посаді судді.

Особливий професійний характер має діяльність такого спеціаліста, як слідчий. Він один з перших торкається фактів злочину і тому повинен бути скрупульозним у відборі матеріалу, уважно аналізувати обставини справи, бути сміливим і рішучим в прийнятті рішення. Підсумковим документом слідчого впровадження є звинувачувальний висновок.

Слідчий корпус згідно зі ст. 102 КПК України поділяється на слідчих прокуратури (територіальної, транспортної і військової), МВС, СНБ. Специфічний статус мають слідчі з особливо важливих справ, що безпосередньо підкоряються відповідним прокурорам керівникам правоохоронних відомств. Призначення на посаду слідчого здійснюється відповідними прокурорами чи вищими керівниками правоохоронних органів. Повноваження слідчого містяться у впровадженні попереднього розслідування у всіх справах, що віднесені до його компетенції. Порядок впровадження слідства регулюється кримінально-процесуальним законодавством[10, с.112].

Прокурор - це спеціаліст, який згідно Закону України від 5 листопада 1991 р. "Про прокуратуру" покликаний здійснювати вищий нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів органами державної виконавчої влади, місцевого і регіонального самоврядування, політичними партіями, громадськими організаціями, підприємствами, закладами, організаціями незалежно від форм власності, підкореності і приналежності, посадовими особами і громадянами. Прокурорами можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту і володіють необхідними діловими і моральними якостями[13, с.211].

Генеральний прокурор України призначається Верховною Радою України за поданням Голови Верховної Ради України. Строк повноважень Генерального прокурора і підкорених йому прокурорів - 5 років. На посаду прокурорів Республіки Крим, областей, м. Києва й прирівняних до них прокурорів призначаються особи у віці не молодше ЗО років, які мають стаж роботи не менше 7 років; на посаду районних і міських прокурорів - у віці не молодше 25 років зі стажем роботи в органах прокуратури чи на судових посадах не менше 3 років [13, с.213].

Адвокат - це спеціаліст, безпосередньою функцією якого є надання юридичної допомоги громадянам і організаціям, захист і охорона їх прав і законних інтересів. Адвокати на правах добровільного членства об'єднуються у відповідні колегії. За Законом України "Про адвокатуру" адвокатом може бути лише громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста не менше 2 років, склав професійний іспит, прийняв присягу адвоката, зберігає адвокатську таємницю, не має судимості, несе певні обов'язки, дисциплінарну та матеріальну відповідальність за якість своєї роботи. Всі названі юридичні спеціальності в тій чи іншій мірі пов'язані з правосуддям як одним з найбільші гострих ділянок юридичної практики. Тільки цим, мабуть, можна пояснити увагу, яка приділяється їй в системі юридичної освіти [2, ст.6].

Юрисконсульт - це спеціаліст, основне призначення якого - проведення правової роботи в міністерствах та інших центральних і місцевих органах виконавчої влади, на підприємствах. Суть правової роботи, як це витікає із змісту-законодавства, полягає в здійсненні завдань по зміцненню законності в діяльності тих органів і підприємств, де працює юрисконсульт, в активному використанні всіх правових засобів, що забезпечують ефективність їх діяльності тощо. На посаду юрисконсульта призначають осіб, які, як правило, мають вищу юридичну освіту. Призначення здійснюється керівником того закладу чи підприємства, при якому працює юрисконсульт [14, с.44].

Нотаріус. Державні нотаріуси здійснюють дії, спрямовані на підтвердження і закріплення безперечних прав і фактів. На посаду державних нотаріусів призначаються громадяни України, котрі мають вищу юридичну освіту; в окремих випадках - особи, які не мають вищої юридичної освіти, але проробили не менше 3 років з юридичної спеціальності, а також особи, що навчаються на останніх курсах юридичних вищих навчальних закладів [11, с.75].

Нотаріальні дії в державних нотаріальних конторах здійснюють старші державні нотаріуси, заступники старших державних нотаріусів, державні нотаріуси.

Старші державні нотаріуси перших державних нотаріальних контор призначаються на посади міністром юстиції України. Заступники старших державних нотаріусів і державні нотаріуси перших нотаріальних-контор, а також старші державні нотаріуси і державні нотаріуси інших державних нотаріальних контор призначаються на посади начальниками управлінь юстиції обласних державних адміністрацій [11, с.93].

До числа юридичних спеціальностей відносять і цілий ряд посад в системі органів внутрішніх справ і міліції. Спеціальний статус встановлено, наприклад, для співробітників кримінального розшуку, відділу по захисту економіки від злочинних замахів. Зрозуміло, їх юридична підготовка дуже специфічна. Саме тому в системі МВС України організована мережа навчальних закладів для підготовки цих спеціалістів.

Юридичними є посади і співробітників виправно-трудових закладів, правовий статус яких визначається нормами виправно-трудового права. Співробітники цих закладів забезпечують виконання кримінального покарання.

Життя наполегливо підказує, що більшість спеціальностей в сфері державного управління і деяких інших вимагає систематизованих юридичних знань, спеціальної юридичної підготовки. Наприклад, вже багато років ідуть наполегливі розмови про те, щоб секретарі виконавчих органів влади, як правило, мали вищу юридичну освіту за спеціальністю по державоведенню. Такий же підхід, мабуть, має бути і відносно керівників кадрової служби, служб соціального забезпечення і служби зайнятості. Немає сумніву, що формування юридичної культури працівників названих спеціальностей сприятимете укріпленню законності в усіх сферах, де турбота про потреби громадян є першорядними завданнями [12, с.117].



Висновки

Розум - вищий прояв людської психіки, образно говорячи, найвища вершина у світі. Без перебільшення можна сказати, що юридична діяльність для посправжньому розумних, проникливих людей. Розумні питання приходять у голову всім, а розумні відповіді - деяким. Юрист повинний уміти давати розумні відповіді на складні питання, проникати в сутність явищ, бачити причинно-наслідкові зв'язки, мислити широко і передбачати події.

Мислення юриста, як і інші якості, засновано на його загальному інтелектуальному розвитку. Уміння думкою збирати, утворювати цілісну образну картину минулого, з якої не можна вирвати ні однієї деталі, -- одне з найважливіших у розумових здібностях.

На базі загальних сприятливих властивостей мислення в юриста розвивається особливе професійне мислення, якому повинні бути присущи активність і ініціативність, пошуковий, аналитико- синтетичний характер, глибина і широта, логічність, організованість, доказовість (нетерпимість до голослівних тверджень), несуперечність, здатність мислити при "інформаційних порожнечах", уміння висувати гіпотези і ретельно досліджувати їх, спритність, гнучкість, швидкість, практичність, ясність, стійкість, прогностичність, критичність. Розвиток такого мислення відбувається разом із професіоналізацією відчуттів, сприйнять, уваги, пам'яті, представлень, уяви. Позначаються й особистісні якості юриста, наприклад, духовні потреби, інтереси, устремління, ціннісні орієнтації, риси характеру, психофізіологічні якості (темперамент) і ін.

Щораз, зіштовхуючись зі складною ситуацією, фактом, що вимагає глибокого розуміння, професіонал повинний для себе відповісти на ряд пріоритетних питань: з чого почати? Що робити потім, щоб досягти потрібного результату? Необхідна організація процесу мислення.

Важливо змусити себе перебороти квапливість, метушливість, хвилювання, тривогу, змусити себе думати, шукати рішення проблеми на шляху міркувань. Корисно часом, особливо у важких випадках, активізувати внутрішню мову - міркуючи про себе, проговорюючи думки по ходу міркувань, формулюючи чітко в словах проміжні й остаточні умовиводи і висновки, малюючи чорнові схеми. Не обмежуватися "кабінетними" міркуваннями, підсилювати їхніми виїздами на місця, бесідами з різними людьми .

Юристу необхідно взяти собі за правило:

· спиратися на досвід, рекомендації, процесуальні норми. Пригадувати вимоги процесуального законодавства, уроки власного досвіду, підшукувати в пам'яті аналогічні випадки з досвіду інших, спиратися на рекомендації навчальних посібників і науки, запитувати ради в старших і більш досвідчених колег;

· орієнтуватися в наявній інформації, що реалізується шляхом збору й аналізу вихідних даних, усвідомлюється, що є і чого ні, що вірогідно, а що треба перевіряти, які дані потрібні ще, що вивчити і що перевірити;

· розробляти план пошуку відповідей і визначення вихідної точки;

· розробляти віяла версій, що відносяться до рішення майже всіх проблем: управлінських, економічних, кадрових, психологічних, педагогічних і інших, але особливо це важливо при розкритті і розслідуванні злочинів. Віялний метод - один з основних у криміналістиці;

· частіше ставити себе на місце людини, життя і поводження якої вивчаються (рефлексивне мислення);

· не захоплюватися психологізіруванням. Не завжди психологічно складні схеми, версії, таємничі обставини відповідають реальної дійсності. Нерідко злочини мають під собою досить примітивну психологію, незважаючи на удавану заплутаність їх спочатку;

· додавання уявної картини;

· активізації представлень ("уявного моделювання") досліджуваної події що мало місце і факту;

· розробки графічних схем. Так, при розкритті і розслідуванні злочинів корисно складати схему місця злочину, розташування на ній його учасників і свідків, схеми знайомств і відносин, схеми пояснень різними особами того самого питання, схеми "за" і "проти" і ін.;

· уявного експериментування. Думкою експериментуючи, доводити картину до повної ясності. Найменші непогодженості, неясності, сумніви повинні бути прояснені;

· подолання розумових тупиків. Треба шукати вихід з тупика, з "психологічного пата", у який працівник сам себе і загнав недотепними діями, за якими стоять слабості і недогляди мислення;

· шукати причину в собі й усувати її, відновляючи пошуки;

· критичного повернення до вихідної точки. Критичне повернення треба здійснювати до самої початкової крапки роботи, причому з усією причепливістю розглядати і перевіряти кожен крок у дослідженні, при необхідності приймаючи заходи для повторного огляду інформації, використовуваної при кожнім уявному кроці розслідування. Проводиться спеціальне порівняння всіх кроків, даних, умовиводів і іншого на відсутність протиріч. Будь-яке протиріччя, яким би незначним і несуттєвим воно ні здавалося, зводиться в ранг пріоритетного, і переперевіряється усе, що зв'язано з ним;

· критичної перевірки віяла версій. Частою причиною тупиків виступає захоплення оперативника, слідчого однією версією. Не можна відкидати можливі в справі версії без їхньої перевірки. Повинно бути обов'язкове змагання версій, їхня рівноцінна перевірка.



Список використаної літератури

1.Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1996. -- № 30. -- Ст. 141;

2. Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 р. // Відомості Веровної Ради України. - 2012. - №5076-VI;

3. Закон України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993р.// Відомості Верховної Ради України. - 1993. -№3425-XII;

4. Закон України " Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 2135--XII;

5. Закон України " Про прокуратуру" від 5 листопада 1991р.// Відомості Верховної Ради України. - 1991.- № 1789-XII;

6. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 р. // Офіційний вісник України. - 2010. - № 55/1. - Ст.1900

7. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №2341-III;

8. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 р. // Відомості Веровної Ради України. - 2012. - №4651- VI;

9. Бризгалов І. Юридична деонтологія. Короткий курс лекцій.-К.:МАУП,2000;

10. Біленчук П. Правова деонтологiя. Пiдручник.-К.:Атика, 1999;

11. Ерух А. Довiдник нотарiуса. Вип. 1.-К.:Истина, 2000;

12. Семерак О. С. Судоустрій, правоохоронні та правозахисні органи України: Видавництво УжНУ "Говерла", 2014. - 188 с.;

13. Жалинский А.Э. Профессиональная деятельность юриста, Издательство БЕК, 1997;

14. Юридична деонтологія / За ред. Сливки С. - К., Атака - 2003;

15. Упоров И. Профессия - юрист.- М.; Ростов, 1999.- 407 с;

16. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник. -- Х. -- 2011.

17. Цвік М.В. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів]. - Харків. - 2009.

18. Карташов В. Н. Юридическая деятельность. - Саратов ,1993.

19. Васильев В. Л. Юридическая психология. -- М., 1991.

20. Алексеев С. С. Введение в юридическую специальность. -- М., 1976.2.

Размещено на Allbest.ru