Кримінальна відповідальність в українській юридичній практиці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку суспільства серед багатогранних і широко обговорюваних проблем, протирічь, дилем кримінального права на особливу увагу заслуговує кримінальна відповідальність. Адже, хоча у Кримінальному кодексі України часто зустрічається поняття "кримінальна відповідальність", проте зміст цього поняття в Кодексі не розкривається, що в свою чергу викликало безліч точок зору стосовно природи кримінальної відповідальності. Це поняття і на сьогоднішній день продовжує залишатися джерелом жвавої дискусії банатьх науковців. Неоднозначне розуміння поняття "кримінальна відповідальність", її підстав, видів і форм реалізації, гальмує вивчення та дослідження відповідної кримінально-правової проблематики, і в деякій мірі несприятливо впливає на правозастосовну та законодавчу практику.

Кримінальна відповідальність, будучи складним багатофункціональним явищем, разом з іншими видами юридичної відповідальності виконує регулятивну, превентивну, каральну, відновлювальну та виховну функції. Крім того, правильне розуміння цих та інших особливостей кримінальної відповідальності дозволить уникнути помилок у діяльності правоохоронних органів і суду, оскільки саме ці зазначені органи безпосередньо втілюють у життя положення закону про кримінальну відповідальність, здійснюють його тлумачення та кримінально-правову кваліфікацію. Саме тому виникає необхідність вивчення даної теми, задля підвищення рівня законодавчої техніки та правильного застосуванню кримінально-правових норм.

Мета дослідження: дослідити явище кримінальної відповідальності, її види, підстави і форми реалізації кримінальної відповідальності, а також вивчити особливості підстав кримінальної відповідальності в зарубіжних країнах.

Завдання дослідження:

Вивчити та охарактеризувати поняття кримінальної відповідальності та її ознаки.

Визначити види кримінальної відповідальності.

Проаналізувати підстави кримінальної відповідальності.

Визначити форми реалізації кримінальної відповідальності.

Дослідити особливості підстав кримінальної відповідальності в зарубіжних країнах.

Об'єкт дослідження: кримінальна відповідальність.

Предмет дослідження: кримінальна відповідальність в українській юридичній практиці.

Методи дослідження: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематичний метод.

Дослідженням різних аспектів кримінальної відповідальності займалися наступні українські вчені: Ю.В. Александрова, А.В. Андрєєва, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, Ю. Б. Курилюк О.М., Л.Л. Круглікова, В.М. Кузнєцова, М.І. Мельника, П.П. МихайленкаВ.О. Навроцький, А.В. Наумова, М.І. Панова, В.В. Сташис, А.Х. Степанюк, М.І. Хавронюка, В.Я. Тацій, А.Н. Трубнікова, В.М. Хомич, В.І. Шакун.

Структура та обсяг роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку літератури, що містить 22 джерел. Робота викладена українською мовою на 34 сторінках друкованого тексту.

1. Теоретичні засади кримінальної відповідальності

1.1 Поняття кримінальної відповідальності та її ознаки

На сьогоднішній день не має загальноприйнятого визначення кримінальної відповідальності не в нормативно-правових актах, не серед науковців. Так, в Кримінальному кодексі України часто застосовується термін кримінальна відповідальність, проте що ж таке кримінальна відповідальність кодекс не розкриває, хоча й відмежовує її від покарання. У науці кримінально права й дотепер йдуть дискусії щодо трактування поняття кримінальної відповідальності. Одні науковці ототожнюють її з кримінальним покаранням; інші характеризують кримінальну відповідальність як певного роду обов'язок особи, що вчинила злочин; треті розглядають її як конкретні кримінально-правові відносини; четверті розуміють кримінальну відповідальність як реалізацію санкції кримінально-правової норми; п'яті вважають кримінальну відповідальність осудом винного обвинувальним вироком суду за вчинений злочин із призначенням покарання або без нього. Тож як ми бачимо існують різні наукові підходи до визначення кримінальної відповідальності.

Розглянемо більш детальніше погляди на визначення кримінальної відповідальності теоретиків кримінального права.

Я. Брайнін, П. Матишевським та В. Осадчий запропонували таке визначення кримінальної відповідальності. Кримінальна відповідальність - це урегульований нормами права обов'язок особи, що вчинила злочин, підлягати певним заходам негативного впливу та терпіти передбачені законом обмеження.

За Н. Загородніковим, й О. Лепетом кримінальна відповідальність - це реальне застосування кримінально-правової норми та реалізація санкції.

Ю. Баулін визначав кримінальну відповідальність як передбачені Кримінальним кодексом вид і міра обмеження прав та свобод злочинця, що індивідуалізуються судом і здійснюються спеціальними органами держави.

На думку зарубіжних вчених кримінальною відповідальністю є обов'язок особи відповідати згідно із законом за вчинений злочин і перетерплювати певні обмеження примусового характеру.

У свою чергу, українські вчені розглядають кримінальну відповідальність як:

- судове накладення на особу, яка вчинила злочин, заходів державного осуду та примусу;

- обов'язок не вчиняти злочинів та обов'язок перетерпіти засоби кримінально-правового впливу внаслідок вчинення злочину;

- конкретні кримінально-правові відносини (Л.В. Багрій-Шахматов, П. С. Дагель, І. Я. Козаченко, А. І. Санталов, М.О. Стручков);

правовий стан караності, що виникає в момент учинення злочину.

На основі вище зазначеного розглянемо найпоширеніші на сьогодні визначення кримінальної відповідальності.

Кримінальна відповідальність -- різновид юридичної відповідальності, обов'язок особи, яка вчинила злочин, зазнати державного осуду в формі кримінального покарання.

Кримінальна відповідальність - це вимушене зазнавання особою, яка вчинила злочин, державного осуду, а також передбачених санкцією статті КК обмежень особистого, майнового, або іншого характеру, що визначаються обвинувальним вироком суду і покладаються на винного спеціальними органами держави.

Кримінальна відповідальність - особливий кримінально-правовий інститут, у межах якого здійснюється реагування держави на вчинений злочин і який полягає у здійснюваному судом осуду порушника, викладеному в обвинувальному вироку, та, як правило, у застосуванні до нього заходів кримінально-правового впливу.

Кримінальна відповідальність - це сукупність кримінальних, кримінально-процесуальних і виправно-трудових правовідносин, в яких одна сторона - держава в особі повноважних органів, - здійснюючи своє право, накладає на особу, що скоїла злочин, обмеження морального, матеріального та фізичного характеру, які становлять кримінальне покарання, а інша сторона - правопорушник, виконує обов'язок, терпить ці несприятливі наслідки.

Кримінальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, тому їй притаманні загальні (родові) ознаки юридичної відповідальності:

-ґрунтується на правових нормах;

- є формально визначеною;

-забезпечується державним примусом, переконанням чи заохоченням; - єдина, але має дві форми реалізації (добровільну і державно-примусову);

- як наслідок тягне схвалення, заохочення чи засудження і часто супроводжується позбавленням майнового та особистого немайнового характеру;

- реалізується в межах відновлювальних правовідносин.

Виходячи з усього вище зазначеного визначимо характерні ознаки кримінальної відповідальності:

1) кримінальна відповідальність являє собою реально взаємодією спеціальних органів держави і особи, визнаної винною у вчиненні злочину, внаслідок чого ця особа зазнає певних обмежень. Відповідно до цього кримінальна відповідальність відрізняється від інших видів юридичної відповідальності за суб'єктом застосування, адже кримінальна відповідальність покладається тільки судом і тільки обвинувальним вироком, який набрав чинності. Ніякий інший орган чи посадова (службова) особа не може застосувати засоби кримінальної відповідальності. Крім того, виконання судового рішення про застосування до особи конкретного засобу кримінально-правового впливу здійснюється лише спеціально створеними для цього органами держави;

2) кримінальна відповідальність є видом державного примусу, що виражається, насамперед, у засудженні злочинця і його діяння обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили, а також у покладенні на винного додаткових позбавлень і обмежень як особистого, так і майнового характеру;

3) вид і міра обмежень особистого (наприклад, позбавлення волі), майнового (наприклад, штраф) або іншого характеру (наприклад, позбавлення права обіймати певні посади), визначені тільки в кримінальному законі, перш за все у санкції статті Кримінального кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

4) кримінальна відповідальність є реакцією на вчинення суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу, та виступає як підстава такої відповідальності;

5) кримінальна відповідальність є примусовим заходом, для якого кримінальним процесуальним законодавством передбачений спеціальний порядок реалізації. Кримінально-процесуальний кодекс регулює діяльність органів досудового розслідування і суду щодо покладення кримінальної відповідальності. Притягнення до інших видів відповідальності регулюється іншими правовими нормами;

6) є правовим засобом особистого характеру, тобто покладається тільки на фізичну осудну особу, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу може наставати кримінальна відповідальність;

7) кримінальна відповідальність -- це передбачене КК обмеження прав і свобод особи, яка вчинила злочин, що індивідуалізується в обвинувальному вироку суду і здійснюється спеціальними органами виконавчої влади держави;

8) кримінальна відповідальність можлива лише за вчинення злочину, який є підставою такої відповідальності.

9) накладення відповідних обмежень завжди носить вимушений, а не добровільний характер, оскільки їх застосування є обов'язком спеціально уповноважених органів держави;

10) кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду;

11) кримінальна відповідальність є обов'язок особи, що вчинила злочин, відповісти за своє діяння, перетерпіти передбачені законом і конкретизовані у вироку суду обмеження своїх прав і свобод, якщо вони будуть на цю особу покладені;

12) кримінальна відповідальність може наставати тільки на підставі норм Кримінального кодексу.

Отже, кримінальна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку особи, яка вчинила злочин, понести покарання за вчинене, що реалізується спеціальними органами держави за допомогою кримінально-правових засобів впливу, вид і обсяг яких чітко визначені обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили. Характерними ознаками кримінальної відповідальності є реальна взаємодія спеціальних органів держави і особи, настання з моменту набрання законної сили обвинувального вироку суду, можлива лише за вчинення злочину, передбачає обмеження прав і свобод особи, яка вчинила злочин, є правовим засобом особистого характеру, може наставати тільки на підставі норм Кримінального кодексу.

1.2 Види кримінальної відповідальності та їх характеристика

У сучасній науці кримінального права виділяють наступні види кримінальної відповідальності:

за нормативною основою кримінально-правової відповідальності людини можна виділити такі її види: 1) матеріально-правова; 2) процесуально-правова; 3) виконавчо-правова; 4) міжнародно-правова.

за сферою поширення: а) внутрішньодержавна; б) регіональна (наприклад, у межах Європейського Союзу); в) всесвітня (міжнародна).

за характером поведінки людини: а) позитивна (перспективна) та б) негативна (ретроспективна).

Зупинимося більш детальніше на розгляді позитивної та негативної кримінальної відповідальності.

Позитивна кримінальна відповідальність - це обов'язок особи не вчиняти злочинів.

Негативна кримінальна відповідальність - це обов'язок особи піддатися кримінально-правовим обмеженням.

Проаналізуємо зазначені види кримінальної відповідальності більш детальніше.

У більшості випадків кримінальну відповідальність розглядають як таку, що настає після вчинення злочину, тобто відповідальність є ретроспективною. Однак на сьогодні теоретики кримінального права розглядають концепцію, згідно з якою кримінальна відповідальність виникає ще до моменту вчинення злочину, тобто є позитивною, чи перспективною і слугує засобом, завдяки якому забезпечується запобігання вчиненню посягання будь-якою особою. Прихильники позитивної кримінальної відповідальності В. К. Грищук, В. І. Осадчий, П. В. Хряпінський розглядають її як усвідомлення особою необхідності дотримання кримінально-правових заборон, закріплених у кримінальному законі міри належної поведінки індивіда, правомірної, тобто такої, що відповідає інтересам суспільства поведінки як результату виконання нею обов'язку не вчиняти заборонених кримінальним законом діянь.

Відповідно до вище зазначеного позитивна (перспективна) кримінально-правова відповідальність визначається, як:

1) усвідомлення людиною необхідності (обов'язку), повинності додержання кримінально-правової заборони;

2) єдність об'єктивної та суб'єктивної сторін, при якій має місце правослухняна поведінка правосуб'єктної особи;

3) обов'язок виконувати дії, передбачені й заохочувані кримінальним законом;

4) суспільно необхідна, бажана чи допустима (стосовно інтересів суспільства) поведінка громадян і колективів, яка полягає в додержанні (виконанні, здійсненні) норм права, як гарантується й охороняється державою;

5) виконання людиною нормативних вимог, що диктують належну поведінку;

6) правослухняна поведінка людини відповідно до вимог кримінального закону;

7) усвідомлення людиною правових властивостей своїх дій (бездіяльності), співвідношення їх з чинними нормативно-правовими актами та готовність відповідати за них перед державою і суспільством;

8) право людини на вчинення суворо визначених дій в інтересах забезпечення правопорядку.

Тобто, в більшості випадків, позитивна кримінальна відповідальність реалізується в межах регулятивних кримінально-правових відносин.

Розглядаючи позитивну кримінальну відповідальність не можна не звернути уваги на її істотні, сутнісні її ознаки, які виокремлюються різними науковцями:

1) це вид кримінально-правової відповідальності, який реалізується в межах кримінальних правовідносин;

2) це форма реалізації приписів кримінального закону;

3) це пасивна, усвідомлена, вольова поведінка людини - дотримання нею кримінально-правових заборон, невчинення нею злочинів, передбачених чинним законом України про кримінальну від-повідальність;

4) це активна, усвідомлена, вольова поведінка людини - виконання нею свого кримінально-правового обов'язку, передбаченого чинним законом України про кримінальну відповідальність (Кримінальним кодексом України);

5) це активна, усвідомлена, вольова поведінка людини - використання нею свого права, передбаченого нормою Загальної частини чинного закону України про кримінальну відповідальність;

6) це позитивна, посткримінальна поведінка людини - усвідомлене, вольове використання нею свого права, передбаченого заохочувальною нормою Особливої частини чинного закону України про кримінальну відповідальність;

7) це активна поведінка людини як суб'єкта кримінальних правовідносин (службової особи) щодо обов'язку чи права застосувати норму кримінального закону5.

Ураховуючи висловлені науковцями погляди та критично їх оцінивши, можна стверджувати, що позитивна (перспективна) кримінально-правова відповідальність людини - це реалізована необхідність свідомого і добровільного використання людиною права, виконання обов'язку, дотримання заборони, що міститься у кримінально-правових нормах.

Таким чином, на основі аналізу вище зазначеного можна стверджувати якщо юридична відповідальність, у тому числі кримінальна, регулюється правовими нормами, то позитивна відповідальність - в основному нормами моралі.

Деякі науковці розмежовують потенційну кримінальну відповідальність від позитивної

Потенційна кримінальна відповідальність - загроза покаранням, яка встановлена у кримінальному законі та може бути реалізована у майбутньому щодо кожного, хто скоїть злочин. До обов'язкових умов виникнення потенційної кримінальної відповідальності відносяться набрання кримінальним законом чинності, осудність особи, досягнення нею віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, а до додаткових умов - зокрема набуття особою статусу спеціального суб'єкта злочину.

Перейдемо до розгляду негативної кримінальної відповідальності.

У юридичній літературі, як правило, зазначається, що негативна (ретроспективна) кримінальна відповідальність істотно відрізняється від інших видів її юридичної відповідальності, у тому числі позитивної. Ці відмінності, головним чином, зводяться до виокремлення таких її ознак:

1) кримінально-правова відповідальність є найбільш суворим, особливим видом юридичної відповідальності;

2) кримінально-правова відповідальність пов'язана з порушенням кримінального закону, який містить державні веління щодо конкретного характеру поведінки особи;

3) кримінально-правова відповідальність як реакція держави на кримінально-протиправну поведінку людини;

4) кримінально-правова відповідальність - важливий засіб державного примусу. У багатьох випадках вона пов'язана з особливою формою державного примусу - покаранням;

5) кримінально-правова відповідальність у контексті правових відносин відрізняється за характером взаємних прав і обов'язків між людиною і державою;

6) кримінально-правова відповідальність можлива лише у випадках винного вчинення діянь, передбачених КК України, у той час як, наприклад, цивільно-правова чи конституційно-правова відповідальність можлива у визначених законом випадках і без вини;

7) кримінально-правова відповідальність має особливий процесуальний порядок застосування;

8) кримінально-правова відповідальність відрізняється за колом суб'єктів, щодо яких вона застосовується, - лише щодо фізичних осіб, які є суб'єктами злочину. До юридичних осіб вона не застосовується;

9) кримінально-правова відповідальність застосовується лише судом;

10) кримінально-правова відповідальність породжує особливий правовий стан засудженої особи - судимість і, як наслідок, погіршення її правового становища, чого не породжують інші види юридичної відповідальності;

11) кримінально-правова відповідальність має особливі підстави й умови звільнення від відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, погашення і зняття судимості, чого немає при реалізації інших видів юридичної відповідальності.

Для позначення найвагоміших рис негативної кримінальної відповідальності найчастіше застосовують такі словосполучення: "основний засіб кримінально-правового регулювання"; "фундаментальний інститут кримінального права"; "вид юридичної відповідальності"; "найбільш суворий вид юридичної відповідальності"; "правова реакція держави на вчинений злочин"; "засіб примусу громадян до виконання вимог норм кримінального права"; "важливий засіб захисту інтересів особи, держави і суспільства"; "санкція на злочин"; "результат порушення норми кримінального права"; "наслідок вчиненого злочину"; "знаряддя справедливості" та інші.

З урахування вище викладеного можна зробити висновок, що негативна (ретроспективна) кримінально-правова відповідальність людини - це різновид її кримінальної відповідальності, який являє собою реалізовану необхідність зазнавання порушником приписів кримінально-правових норм, тобто примусових заходів правового впливу, передбачених ними і застосовуваних компетентними органами держави в установлених процесуальним і виконавчим законодавством формах і межах.

Таким чином, за нормативною основою кримінально-правової відповідальності людини виділяють:

1) матеріально-правову;

2) процесуально-правову;

3) виконавчо-правову;

4) міжнародно-правову кримінальну відповідальність; за сферою поширення: а) внутрішньодержавну; б) регіональну (наприклад, у межах Європейського Союзу); в) всесвітню кримінальну відповідальність; за характером поведінки людини: а) позитивну (перспективну) та б) негативну (ретроспективну) кримінальну відповідальність. Позитивна кримінальна відповідальність - це обов'язок особи не вчиняти злочинів.

Негативна кримінальна відповідальність - це обов'язок особи піддатися кримінально-правовим обмеженням.

2. Реалізація кримінальної відповідальності

2.1 Підстави кримінальної відповідальності

Відповідно до ст. 2 Кримінального кодексу України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. Підстава настання кримінальної відповідальності має місце лише у тому разі, якщо особою вчиняється діяння, тобто зовні виражена поведінка у формі дій чи бездіяльності. Неприпустимо застосування кримінальної відповідальності за думки, погляди і переконання, навіть якщо вони висловлені вголос, але не мають форми діяння.

Проблема підстав кримінальної відповідальності, яка потребує з'ясування відповідей на питання, чому і за що має наставати цей вид юридичної відповідальності, у кримінально-правовій доктрині традиційно розглядається у декількох аспектах. При визначенні підстав кримінальної відповідальності необхідно відповісти на три запитання: 1) як обґрунтувати кримінальну відповідальність особи, яка вчинила злочин? 2) за що особа підлягає кримінальній відповідальності? і 3) на якій правовій підставі вона підлягає такій відповідальності?

Розглянемо підстави кримінальної відповідальності у філософському, юридичному та процесуальному аспектах.

Філософський аспект полягає у вирішенні питання, як обґрунтувати кримінальну відповідальність особи, яка вчинила злочин?

Суспільство і держава виходять з того, що злочинець як особа, наділена свідомістю і волею, повинен бути здатен співвідносити свою поведінку з вимогами правових норм і тільки тому може підлягати кримінальній відповідальності за порушення чи недодержання їх вимог. У зв'язку з цим слід з'ясувати, якою мірою взагалі людина вільна у виборі своєї поведінки, зокрема в тому, щоб утриматися від учинення злочину або вчинити його.

З історії філософії існують дві протилежні позиції з проблематики обумовленості поведінки людини та свободи її волі - індетермінізм від лат. іпц-- поза, без) і детермінізм (від лат. -- determinareu-- обумовлювати).

Так згідно з детермінізмом людина подібна до машин, яка лише адекватно реагує на зовнішні та внутрішні подразники. Тому кожен вчинок людини, у тому числі злочин, є неминучим, оскільки він уже визначений усіма попередніми подіями, які мали місце в житті цієї людини. У такому разі людина -- раб обставин, вона позбавлена можливості вільного волевиявлення і, отже, вільного вибору своєї поведінки, що фатально вже визначена. Тому прояв злочинної волі у вчиненому злочині є лише видимість свободи, уявна свобода, а якщо це так, то і неможлива моральна оцінка вчиненого. Отже, обґрунтування кримінальної відповідальності детерміністи бачать не стільки в засудженні злочинної волі, скільки в об'єктивній шкідливості злочину для суспільства.

Протилежний погляд (індетермінізм) зводиться до того, що єдиною причиною вчинення особою злочину є її абсолютна, нічим не обмежена свобода волі. Злочинна поведінка людини визначається злою волею, що існує незалежно від яких-небудь обставин, у тому числі від її розуму і совісті. Свобода волі, і тільки вона, обирає, як вчинити люди-ні в тій чи іншій ситуації. Тому обґрунтування засудження особи за вчинений злочин полягає в небезпечності свободи волі злочинця.

Детермінізм діалектичний, визнаючи детермінуючу роль зовнішнього середовища, одночасно визнає й активну роль людської свідомості. Позиції діалектичного детермінізму треба віддати перевагу. З думкою деяких авторів, що вона не обґрунтовує підстав відповідальності за необережні злочини, не можна погодитись, адже й там наявні ситуації, при яких особа може обрати різні варіанти поведінки: такий, що порушує певні вимоги й правила, і такий, що не порушує їх.

Однак найбільш прийнятним є діалектичний детермінізм, відповідно до якого людина, опинившись перед вибором, учинити злочин або утриматися є залежною як від зовнішнього середовища, так і від власного розуму, совісті, переконань, схильностей, потреб, інтересів. Зовнішні та внутрішні (психічні) чинники взаємодіють між собою і призводять в кожному окремому випадку до того варіанту поведінки людини (злочинної чи незлочинної), який вона остаточно обрала в тій ситуації, в якій вона опинилася. Роль кожного із зазначених чинників в остаточне рішення особи відносно вчинення чи не вчинення злочину знову ж таки є суто індивідуальним. Але остаточне "слово", остаточний вибір залишається за людиною. І якщо людина з двох або більшої кількості варіантів своєї поведінки вибирає саме злочинний, це і є підставою для держави покарати її, вибираючи міру покарання із врахуванням ступеню впливу на особу як зовнішніх, так і внутрішніх чинників.

Таким чином, наявність відносної свободи вибору вчинку (міра свободи) і є філософським обґрунтуванням кримінальної відповідальності конкретної особи за обраний нею злочинний варіант поведінки. У такому разі кримінальна відповідальність спроможна виступати засобом впливу на свідомість і волю людей і тим самим є чинником, що детермінує їх поведінку в майбутньому. Отже, якщо людина свідомо обирає злочинний варіант поведінки, маючи можливість учинити інакше, то це й обґрунтовує можливість і необхідність з боку держави застосувати до неї покарання, що має на меті кару, а також запобігання вчиненню злочинів з боку як даної особи, так і інших осіб.

Юридичний аспект кримінальної відповідальності - це передбаченість суспільно небезпечного діяння в Кримінальному кодексі України. Отже, можемо сказати, що злочином визнаються всі діяння, передбачені кримінальним законодавством, тобто злочином визнається все, що передбачено Кримінальним кодексом, і навпаки.

Так, в Кримінальному кодексі України, закріплено ознаки конкретного складу злочину і передбачено покарання за його вчинення. Втілені в обвинувальному вироку суду осуд і примус як елементи кримінальної відповідальності можливі лише тому, що законодавець раніше визнав певну поведінку людини суспільно небезпечною і через це - злочинною. Говорячи про Кримінальний кодекс як про юридичну підставу кримінальної відповідальності, то передусім розглядаємо його як документ, що закріплює певні кримінально-правові заборони. Водночас, цей законодавчий акт містить вказівку на деякі інші юридично значущі обставини, що безпосередньо впливають на те, чи понесе кримінальну відповідальність особа, у поведінці якої вбачаються ознаки складу злочину, а якщо так, то якою буде ця кримінальна відповідальність.

Наявність у діянні особи складу злочину, передбаченого Кримінальним кодексом (ч. 1 ст. 2 КК). Ведучи мову про склад злочину як підставу кримінальної відповідальності за КК, маємо на увазі не стільки склад злочину як юридичну абстракцію, типову законодавчу модель певної злочинної поведінки, яка існує незалежно від того, чи скоєно злочин, описаний у такій моделі, скільки фактично вчинене особою діяння, ознаки якого збігаються з ознаками складу конкретного злочину. Формулювання ч. 3 ст. 2 КК, в якій йдеться про неможливість притягнення до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу, також схиляє до думки, що підставою кримінальної відповідальності є саме злочин.

Ознак, які утворюють склад того чи іншого злочину, вистачає для притягнення особи до кримінальної відповідальності (стадія кримінального переслідування, яка починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення), для кваліфікації злочину, однак недостатньо для реалізації кримінальної відповідальності: на застосування заходів кримінально-правового впливу впливають і ті юридично значущі обставини, які перебувають поза межами складу злочину.

Тобто, юридичний аспект кримінальної відповідальності являє собою передбаченість суспільно небезпечного діяння як складу злочину в КК

Процесуальний аспект кримінальної відповідальності передбачає наявність обвинувального вироку суду та визнає особу винною у вчиненні злочину та індивідуалізує (конкретизує) кримінальну відповідальність. Вирок - найважливіший, підсумковий правозастосовний акт у кримінальних справах, в якому встановлюється наявність всіх належних підстав кримінальної відповідальності. У випадку ж встановлення відсутності у діянні підсудного складу конкретного злочину постановляється виправдувальний вирок.

Оскільки особа до винесення обвинувального вироку вважається невинуватою в учиненні злочину, а кримінальна відповідальність має індивідуальний характер, необхідною процесуальною підставою кримінальної відповідальності є саме обвинувальний вирок суду, в якому особа визнається винною у вчиненому злочині і в якому її відповідальність набуває індивідуального характеру. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (частина друга статті 62 Конституції України).

Доведення наявності підстави кримінальної відповідальності покладається на органи, які проводять дізнання і досудове слідство, та прокуратуру, а перевірку звинувачення, вирішення питання про те, чи має місце підстава кримінальної відповідальності - право і обов'язок.

Таким чином, підстава кримінальної відповідальності - це вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. При визначенні підстав кримінальної відповідальності дається відповідь на три питання:

1) як обґрунтувати кримінальну відповідальність особи, яка вчинила злочин?

2) за що особа підлягає кримінальній відповідальності?

3) на якій правовій підставі вона підлягає такій відповідальності? У юридичній науці прийнято розглядати підстави кримінальної відповідальності у філософському, юридичному та процесуальному аспектах.

2.2 Форми реалізації кримінальної відповідальності

Реалізації кримінальної відповідальності передують складні фактичні відносини між суб'єктами, спрямовані на встановлення характеру і меж взаємних прав і обов'язків та здійснювані у певній процесуальній формі. Після уточнення змісту й обсягу прав і обов'язків суб'єктів, кримінальна відповідальність особи, яка вчинила злочин, знаходить своє об'єктивне втілення в тих чи інших кримінально-правових засобах виливу, що обираються судом. Ці засоби у їх різних проявах і становлять форми реалізації кримінальної відповідальності.

З'ясуємо, що ж є формою реалізації кримінальної відповідальності.

Форма (лат. forma) - насамперед зовнішній обрис, зовнішній вид предмета, зовнішнє вираження якого-небудь змісту, а також порядок протікання процесу на відміну від його "аморфного" матеріалу (матерії), змісту або вмісту. Тобто, говорячи про форми реалізації кримінальної відповідальності, мається на увазі порядок втілення у регульовані суспільні відносини кримінально-правового впливу як реакції держави на вчинений злочин, що знаходить свій вияв у засудженні конкретної особи, визнаної винною у вчиненні конкретного суспільно небезпечного діяння, а також у застосуванні передбачених КК України засобів кримінально-правового впливу.

Практично всі теоретики кримінального права визначають наступні форми реалізації кримінальної відповідальності:

1) кримінальна відповідальність, що не пов'язана з призначенням винному покарання;

2) кримінальна відповідальність, що пов'язана з призначенням покарання, але без його реального відбування;

3) кримінальна відповідальність, що пов'язана з відбуванням призначеного покарання.

Критерієм виділення зазначених форм реалізації кримінальної відповідальності слугує обсяг правообмежувальних заходів, що включаються до змісту такої відповідальності.

Розглянемо зазначені вище форми реалізації кримінальної відповідальності більш детальніше.

Першою формою є засудження винного, виражене в обвинувальному вироку суду, не пов'язане з призначенням йому кримінального покарання. Так, відповідно до ч. 4 ст. 74 Кримінального кодексу особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільне небезпечною.

Крім того, відповідно до ч. 5 цієї ж статті "Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу".

У даному випадку до змісту конкретизованої і, відповідно, реальної кримінальної відповідальності особи не включається головний її правообмежувальний захід - покарання. Відповідно він не може бути й замінений іншим заходом - заходами, що застосовуються замість покарання при умовному звільненні від нього. Кримінальна відповідальність при такій формі її реалізації представлена лише одним заходом - осудом, а такий елемент як судимість відсутній.

Другою формою реалізації кримінальної відповідальності є засудження особи, поєднане з призначенням їй конкретної міри покарання, від реального відбування якого вона звільняється. Так, відповідно до ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд при призначенні покаран­ня у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослуж­бовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не біль­ше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Різновидом даної форми є безумовне звільненням від відбування покарання (статті 80 і 106 КК).

Таким чином, у цих випадках кримінальна відповідальність припиняється (закінчується) після закінчення іспитового строку або після остаточного спливу з дня набрання чинності обвинувальним вироком певних строків.

Третьою, найбільш типовою та розповсюдженою формою реалізації кримінальної відповідальності є відбування призначеного винному судом покарання (наприклад, відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк).

У цьому разі конкретизована кримінальна відповідальність особи, окрім осуду, містить як покарання, так і заходи, що застосовуються замість нього, при умовному звільненні від покарання. Реальна ж кримінальна відповідальність особи в оптимальному для неї варіанті (ч. 1 ст. 78 КК України) містить виключно заходи, що застосовуються замість покарання (ст. 76 КК України), а також судимість (пункти1 і 2 статті 89 КК України).

Однак, у разі якщо засуджений не виконує покладені на нього обов'язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє його для відбування призначеного покарання (ч. 2 ст. 787 КК України). У цьому разі реальна кримінальна відповідальність особи доповнюється покаранням і фактично включає в себе усі три заходи.

Так відповідно до вище зазначеного особа, яка вчинила суспільно небезпечне винне діяння, передбачене КК, суд виносить обвинувальний вирок, у якому вчинене діяння одержує від імені держави негативну правову оцінку (визнається злочином), а обвинувачений, визнаний винним у його вчиненні, засуджується та йому призначається покарання як найрепресивніший засіб кримінально-правового впливу. Відбуття призначеного покарання (як повне, так і часткове) тягне за собою специфічний правовий наслідок у вигляді судимості. У цій (і тільки в цій) формі реалізації кримінальна відповідальність складається з усіх чотирьох своїх елементів: 1) обов'язку особи, яка вчинила злочин, дати звіт за вчинене перед державою в особі суду; 2) із висловленої у судовому вироку негативної оцінки вчиненого діяння і засудження особи, яка його вчинила; 3) із призначеного винній особі покарання; 4) судимості як правового наслідку відбування покарання. Кримінальна відповідальність, реалізована в цій формі, припиняється після погашення (зняття)судимості.

Інколи в літературі виділяються й деякі інші форми реалізації кримінальної відповідальності. Так, наприклад, В. К. Грищук відносить до форм реалізації кримінальної відповідальності також і звільнення від неї. Проте при звільненні від кримінальної відповідальності жоден її захід не застосовується до особи, яка вчинила злочин.

Таким чином, формами реалізації кримінальної відповідальності є порядок втілення у регульовані суспільні відносини кримінально-правового впливу як реакції держави на вчинений злочин, що виявляється у державному засудженні конкретної особи, визнаної винною у вчиненні конкретного суспільно небезпечного діяння, а також у передбачених КК України обмеженнях особистого, майнового або іншого характеру, чітко визначених обвинувальним вироком суду. Теоретики кримінального права виділяють три форми 1) кримінальна відповідальність, що не пов'язана з призначенням винному покарання; 2) кримінальна відповідальність, що пов'язана з призначенням покарання, але без його реального відбування; 3) кримінальна відповідальність, що пов'язана з відбуванням призначеного покарання.

3. Міжнародний досвід зарубіжних країн: особливості підстав кримінальної відповідальності

Визначаючи підставу кримінальної відповідальності, теоретики кримінального права Англії традиційно виходять з латинської максими "Actus non facit reus nisi mens sit rea", що означає "не може бути кримінальної відповідальності без єднання винної волі і дії винного". У цій формулі винною дією вважається протиправний акт, а винна воля служить критерієм визначення відповідальності особи відповідно до вчинених нею дій.

Судова практика та кримінально-правова доктрина Англії виробила два елементи, наявність яких створює основу для характеристики діяння як злочину і виникнення кримінальної відповідальності - об'єктивного (матеріального) і суб'єктивного (психічного). Перший елемент передбачає, що вчинена дія відбулася як результат поведінки обвинуваченого і наслідки такої поведінки заборонені кримінальним законом (actus reus). Другий елемент полягає в психічному стані обвинуваченого, який повинен мати відношення до скоєного діяння і його результату (actus rea) (одним з головних принципів англійського кримінального права є те, що особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності у випадку відсутності відповідного психічного стану на момент злочину). Ці два елементи тісно взаємопов'язані один з одним і наявність лише одного з цих елементів не тягне за собою кримінальної відповідальності.

А тепер розглянемо докладніше ці два елементи кримінальної відповідальності в Англійському праві:

Actus reus можна охарактеризувати як дію або бездіяльність, визначену в дефініції конкретного злочину, яка включає в себе будь-які супутні обставини, крім тих, які відносяться до психічного стану злочинця чи виключають кримінальну відповідальність, і результат цієї дії/бездіяльності, також визначений у дефініції. Основою actus reus, відповідно до англійського права, вважається злочинне діяння. Ступінь конкретизації дії в загальній і статутній дефініції злочину змінюється від детальнішого до узагальненого.

В англійському праві існує принцип, згідно з яким для визнання злочину, дія повинна бути абсолютно добровільною, тобто без примусу і не автоматичною. Згідно з цим принципом, шкідливі дії, вчинені або в стані афекту (в момент психологічної неврівноваженості обвинуваченого), або відповідно до чийогось наказу чи примусу, не можуть класифікуватися, як кримінально-карані злочинні діяння, адже були здійснені всупереч усвідомленій волі особи, яка вчинила цю дію.

Бездіяльність рідше веде до виникнення кримінальної відповідальності в Англійському праві, адже в загальному статутному праві країни є невелика кількість законів, що зобов'язують людину діяти в певних ситуаціях, аніж тих, які застерігають особу від вчинення конкретних дій. Як і у випадку з дією, в бездіяльності головними критеріями злочинності діяння є добровільна причетність обвинуваченого і причинно-наслідковий зв'язок між поведінкою обвинуваченого і результатом.

Mens rea є важливим елементом складу злочину і підставою кримінальної відповідальності. Mens геа можно охарактеризувати як "...психічний стан, прямо або побічно виражений у визначенні злочину". Психічний стан є критерієм для доведення психологічної усвідомленості скоєння діяння обвинуваченим. Особу не можна піддавати кримінальній відповідальності, якщо особа не усвідомлювала або не здогадувалося про злочинні наслідки свого діяння, які становлять злочин.

Англійська судова практика та кримінально-правова доктрина виділяє такі різновиди mens rea: умисел, необережність і недбалість.

У Французькому кримінальному праві підстава кримінальної відповідальності складається з двох основних елементів: матеріального і морального.

Матеріальний елемент злочинного діяння. Матеріальним елементом злочинного діяння, відповідно до Французької кримінально-правової доктрини, є позитивна (дія) або негативна (бездіяльність) поведінка, що карається законом. Французькі юристи Ф. Конт та П. Местр дю Шамбон характеризують матеріальний елемент злочинного діяння через три категорії: поведінка, результат і причинність.

1. Поведінка. Поведінка може бути як активною (дія), так і пасивною (бездіяльність). На думку французьких юристів, більша частина злочинів може бути вчинений лише шляхом дій, які передбачають "фізичну ініціативу" особи, яка вчинила злочин. Пасивному моменту поведінки приділяється менше уваги. При цьому юристи виходять з важливості встановлення причинно-наслідкового зв'язку між поведінкою (на даний момент пасивною) злочинця і результатом дії. Говорячи про це, французькі юристи приходять до думки, що далеко не завжди результат буває досягнутий лише з причини бездіяльності обвинуваченого, і не будь останнього, результат буде тим же. Кримінальний кодекс Франції передбачає кримінальну відповідальність за деякі найбільш тяжкі види бездіяльності, які завдають значної шкоди. Прикладами кримінально караних видів бездіяльності служать скоєння злочину проти людини, не надання допомоги, бездіяльність свідка, який знає про невинність особи, неповідомлення про вчинений злочин. Таким чином, кримінальне право Франції вважає основним проявом злочинної поведінки дію. Бездіяльність же виступає в такій ролі тільки у випадках, передбачених безпосередньо в Кримінальному Кодексі.

2. Результат. Не всі кримінальні правознавці Франції вважають результат компонентом матеріального елемента злочинного діяння і це поняття вважається найменш вивченим з доктринальної точки зору. Тим не менш, виділяють і наступні види результату.

Соціологічний результат - це певне явище, небезпечне для публічного порядку. Законодавець при встановленні кримінальної відповідальності, в першу чергу виходить з соціологічного результату, і забороняє в кримінальному порядку ті форми поведінки, які є найбільш близькими до небажаного результату.

Кримінально-правовий результат являє собою наслідок конкретного злочинного діяння, передбачене в кримінально-правовій нормі. Є три підвиди кримінально-правового результату:

- матеріальний результат - зміни у зовнішньому світі, які безпосередньо випливають із забороненої законом поведінки. Матеріальний результат стосується безпосередньо предмета злочину і зміни в його статусі. Наприклад, матеріальний акт привласнення майна призводить до матеріального результату переходу майна з одних рук в інші.

- юридичний результат існує в тих злочинних діянь, вчинення яких веде до реального заподіяння шкоди правоохоронним цінностям, що охороняються правовими нормами. Прикладом юридичного результату є нанесення шкоди тілесної недоторканності в результаті побоїв, де забої та синці - матеріальний результат, а шкоду, завдану тілесній недоторканності - юридичний.

- легальний (законодавчий) результат - це той, який описаний безпосередньо в диспозиції. Легальний результат може наступити до настання юридичного. Прикладом є смерть, яка не є необхідним наслідком такого злочину, як отруєння. Отруєння тут служить легальним результатом, який призвів до юридичного - смерті.

3. Причинність. Будучи третьою складовою матеріального елемента причинність відображає причинно-наслідковий зв'язок між матеріальним актом і результатом злочинного діяння. Причинність обов'язкова лише в тих випадках, коли для настання кримінальної відповідальності необхідна наявність реального досягнення певного результату.

Моральний елемент злочинного діяння. Моральний елемент розкривається теоретиками кримінального права Франції по-різному. Одні повністю ототожнюють його з виною, інші ж додають до цього поняття також осудність обвинуваченого

Під осудністю у Французькій кримінально-правовій доктрині розуміється стан, в якому особа добровільно здійснює той матеріальний акт, який лежить в основі злочину. Добровільність означає відповідність суб'єктивно-психічного стану злочинця, так і відсутність пресингу з боку об'єктивних факторів, таких як примус

Винна визначається психологічним чинником. У цілому ж в роботах правознавців конструкція вини будується на основі поняття загальної провини (психологічного мінімуму), яка характеризує будь-яке злочинне діяння і полягає у вольовому моменті, який визначає моральний елемент злочинного діяння. Таким чином вина в сукупності з осудністю створює основу морального підґрунтя здійснення злочину, яка визначає матеріальну сторону злочину.

У Французькому кримінальному праві, при розгляді моральної сторони злочинного діяння, не беруться до уваги мотив і спонукальна причина цього діяння.

Підставою виникнення кримінально-правової відповідальності у Німеччині є вина. Німецька кримінально-правова доктрина і законодавство визначають вину як внутрішнє ставлення особи до свого діянню. Докір виноситься судом на адресу обвинуваченого на підставі осудності і умисності діяння. Докір суду є передумовою осудності (усвідомлення протиправності скоєного діяння) злочинця.

Розрізняють два види вини: умисел і необережність.

Під умислом розуміється усвідомлення злочинцем протиправності скоєного діяння, і наявність у нього бажання/цілі вчинити даний вчинок і досягти передбачуваних результатів. Німецьке кримінальне право розрізняє два види умислу - прямий і непрямий. Суб'єкт злочинного діяння діє з прямим умислом, якщо він має чіткий намір на вчинення злочинного діяння і досягнення певних результатів. У непрямому умислі особа передбачає лише можливість порушення закону, а в ряді випадків навіть погоджується з настанням наслідків, яких він не бажав. При цьому воля до дій є безумовною.

Необережність характеризується як прояв належної обачності, яка була в можливості обвинуваченого і передбачалося йому ситуацією.

Як видно з вищесказаного, вина, як підстава для кримінальної відповідальності в кримінальному праві ФРН передбачає поєднання трьох елементів - діяння, умисел і усвідомлення протиправності.

Висновки

Отже, в ході написання курсової роботи були зроблені наступні висновки:

Кримінальна відповідальність -- різновид юридичної відповідальності, обов'язок особи, яка вчинила злочин, зазнати державного осуду в формі кримінального покарання, а також передбачених санкцією статті КК обмежень особистого, майнового, або іншого характеру, що визначаються обвинувальним вироком суду і покладаються на винного спеціальними органами держави;

Характерними ознаками кримінальної відповідальності є реальна взаємодія спеціальних органів держави і особи, настання її з моменту набрання законної сили обвинувального вироку суду, можлива лише за вчинення злочину, передбачає обмеження прав і свобод особи, яка вчинила злочин, є правовим засобом особистого характеру, може наставати тільки на підставі норм Кримінального кодексу;

У сучасній науці кримінального кримінальну відповідальність класифікують за нормативною основою кримінально-правової відповідальності людини, за сферою поширення та за характером поведінки людини. Так, за характером поведінки людини кримінальну відповідальність поділяють на позитивну та негативну. Позитивна кримінальна відповідальність - це обов'язок особи не вчиняти злочинів. Негативна кримінальна відповідальність - це обов'язок особи піддатися кримінально-правовим обмеженням.

формами реалізації кримінальної відповідальності є порядок втілення у регульовані суспільні відносини кримінально-правового впливу як реакції держави на вчинений злочин, що виявляється у державному засудженні конкретної особи, визнаної винною у вчиненні конкретного суспільно небезпечного діяння, а також у передбачених КК України обмеженнях особистого, майнового або іншого характеру, чітко визначених обвинувальним вироком суду. Теоретики кримінального права виділяють три форми 1) кримінальна відповідальність, що не пов'язана з призначенням винному покарання; 2) кримінальна відповідальність, що пов'язана з призначенням покарання, але без його реального відбування; 3) кримінальна відповідальність, що пов'язана з відбуванням призначеного покарання. Критерієм виділення зазначених форм реалізації кримінальної відповідальності слугує обсяг правообмежувальних заходів, що включаються до змісту такої відповідальності.

підстава кримінальної відповідальності - це вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. Юридичний аспект кримінальної відповідальності - це передбаченість суспільно небезпечного діяння в Кримінальному кодексі. Філософський аспект полягає у вирішенні питання, як обґрунтувати кримінальну відповідальність особи, яка вчинила злочин. Процесуальний аспект кримінальної відповідальності передбачає наявність обвинувального вироку суду та визнає особу винною у вчиненні злочину та індивідуалізує (конкретизує) кримінальну відповідальність.

кримінальний законодавчий правовий юридичний

Список вокористаної літератури

1. Александров Ю. В. Кримінальне право: Загальна частина: підручник для студ. вищ. навч. закл. / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. - К: МАУП, 2007. - 328 с.

2. Бажанов М.І., Сташис В.В., Тацій В.Я. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М. І. Бажанов, В. В. Сташис, В. Я. Тацій. - К.: Юрінком Інтер, 2005. -- 480 с. - (4-те вид., переробл. і допов).

3. Богатирьов І. Кримінальна відповідальність як сучасна проблема кримінального права України / І. Богатирьов, А. Савченко // Підприємництво, господарство і право. - 2016. - № 2. - С. 7.

4. Вереша Р. В. Кримінальне право України. Загальна частина. Навч. посіб. / Р.В. Вереша.- К.: Центр учбової літератури, 2012. - 320 с.

5. Гнатенко Є. С. Підстави кримінальної відповідальності за законодавством України / Є. С. Гнатенко // Вісник Академії митної служби України. Сер.: Право. - 2013. - № 2. - С. 8.