Нормативно-правові акти

Характеристика нормативно-правового акту, його поняття та ознаки. Визначення видів нормативно-правових актів, які видаються законодавчими органами. Напрями розвитку законотворчої діяльності. Місце та роль закону у системі нормативно-правових актів.

Рубрика Государство и право
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 02.02.2017
Размер файла 75,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дипломна робота

Нормативно-правові акти

Вступ

Перехід України до нової, ринкової економіки, що відбувається одночасно з формуванням незалежної демократичної правової держави, вимагає кардинальних змін у правовій системі нашої країни, змісті та формах нормативно-правового регулювання. Передумовою вирішення цих завдань є істотне оновлення законодавства, забезпечення законотворчого повновладдя парламенту України, верховенства закону в системі нормативних актів [1].

В основу закону і нормативного акта мусить бути покладений соціальний ідеал справедливості, згідно з яким людина, її права, свободи й інтереси є вищою соціальною метою, незалежно від класової, національної чи партійної приналежності [2].

Важливою складовою політики реформування та значною мірою гарантом її послідовності й ефективності є правова реформа.

Кардинальні зміни в усіх сферах соціального життя ініціюються, здійснюються і контролюються Українською державою шляхом правового (юридичного) регулювання відповідних суспільних відносин. Не вдаючись до засобів державно-правового впливу, розв'язати завдання перехідного періоду в Україні неможливо.

Зазначені обставини спричиняють нагальну необхідність реформування правової системи України як цілісного комплексу змістовно й структурно узгоджених державно-правових явищ. До складу цієї системи входить:

нормотворча діяльність органів (інституцій) держави та її результати у вигляді юридичних норм і форм їх зовнішнього вираження (джерел права), насамперед нормативних юридичних актів;

правозастосовна діяльність відповідних органів (інституцій) та її результати -- правозастосувальні юридичні акти;

суспільна та індивідуальна правова свідомість, а також спеціальна діяльність державних та інших інституцій по її формуванню.

Реформа правової системи України (правова реформа) -- це здійснювані Українською державою (або завдяки її впливу) якісні зміни соціальної спрямованості, сутності, змісту та структури законодавства й інших складових елементів цієї системи.

Відповідно до цих елементів окремими об'єктами реформування слід вважати:

закони України та інші підзаконні, нормативно-правові акти щодо як їхнього змісту, так і юридично-технічних властивостей;

державні органи та інші інституції України, покликані встановлювати або застосовувати й реалізовувати юридичні норми;

правозастосовну і право реалізаційну, зокрема правоохоронну, діяльність державних органів та деяких інших інституцій; правову свідомість населення, в тому числі державних службовців;

професійну та загально-громадську правову освіту, юридичну науку.

Основними засобами здійснення правової реформи є:

прийняття змістовно нових законів або внесення істотних змін до раніше прийнятих законів та приведення у відповідність до них підзаконних нормативно-правових актів;

реорганізація державного апарату, його діяльності, зокрема шляхом зміни нових державних органів.

Правова реформа в Україні почала розгортатися з другої половини 1990 р. (після прийняття Декларації про державний суверенітет України) і особливо інтенсифікувалась в осені 1991 р (після прийняття Акта проголошення незалежності України). Вже на цьому -- першому -- етапі правової реформи поступово використовувались такі основні тенденції розвитку українського законодавства:

-- якісна, радикальна новелізація системи права;

-- інтенсифікація законотворчої діяльності;

-- різноманітнення, плюралізація форм (джерел) права;

-- посилення соціальної орієнтації правового регулювання.

Водночас -- як наслідок (і своєрідний прояв) гострої кризи, що охопила, з об'єктивних та суб'єктивних причин усі сфери суспільного життя в Україні -- правове реформування тут супроводжувалось і певними негативними явищами: законодавство було вражене такими дефектами, як безсистемність, суперечливість, недосконалість; правозастосовна діяльність деформувалась корупцією, послабленням відповідальності та вимогливості.

Етапною віхою, історичною сходинкою у реформуванні правової системи України стало прийняття у 1996 р. Конституції України. Таке її значення зумовлюється тим, що вона, по-перше, відобразила і закріпила найістотніші позитивні результати соціальних перетворень в усіх сферах суспільного життя, у тому числі й у державно-правовій, -- ніби підбила підсумки першого етапу правової реформи. По-друге, вона запроектувала, визначила основні напрямки, а подекуди й досить конкретні заходи щодо подальшого реформування правової системи в Україні. Адже у конституції вміщено низку приписів, норм, які, не будучи здійсненими нині внаслідок гострого призового стану відіграють роль програмних положень, реалізувати які самозобов'язується Українська держава. У Конституції також названо чимало законів, яких взагалі не існувало на час її прийняття.

Тому Конституція України є політико-юридичним та ідеологічним фундаментом подальшого реформування правової системи України. передбачувані Загальною концепцією такого реформування основні завдання, принципи й напрямки мають спиратися насамперед на Конституцію України, принципово відповідати її засадничим положенням.

Розвиток законодавства займає центральне місце в структурі (серед напрямів) реформи правової системи. Це пояснюється тим, що законодавство, по-перше, виконує функцію системотворюючого чинника у правовій системі, тому від його стану залежить забезпечення зв'язків між усіма елементами правової системи, а також між нею та іншими соціальними системами (економічною, політичною, моральною та ін.); по-друге, аналіз стану законодавства дає змогу предметніше виявити як позитивні риси, так і недоліки всіх інших елементів правової системи, а отже, накреслити шляхи їх (подальшого) реформування.

У сучасних умовах зміни суспільно-політичного ладу України має йтися не стільки про поліпшення законодавства, підвищення його якості чи навіть про його оновлення, скільки про істотну переорієнтацію всього масиву законодавства відповідно до Конституції України, про формування багатьох принципово нових правових інститутів, які б відповідали умовам ринкової економіки, критеріям соціальної правової держави, міжнародним стандартом прав і свобод людини [3].

Виходячи з вищевикладеного, ціллю даної дипломної роботи є визначення основних властивостей нормативно-правового акту як безпосередньо юридичного результату правотворчої діяльності української держави і домінуючої форми вираження норм права або інших юридичних приписів, що мають нормотворче значення.

Задачами дипломної роботи є:

визначити види нормативно-правових актів, що видаються законодавчими органами в Україні;

визначити межі дії нормативно-правових актів, виданих різноманітними законотворчими органами в часі, у просторі і по колу осіб;

визначити основні напрями розвитку законотворчої діяльності.

1. Загальна характеристика нормативно-правового акту

1.1 Поняття та ознаки

Нормативний акт -- акт правотворчості, що виходить з компетентного державного органу та містить норми права.

Він розрахований на регулювання раніш необмеженого числа випадків та діє безперервно. Цими ознаками нормативний акт відрізняється від актів застосування права (де мова йде про додання норми до конкретного випадку, конкретної особи), так і від актів тлумачення права (де мова йде про роз'яснення того, як треба розуміти вже діючу норму).

Нормативним треба вважати такий акт, котрий не додає змін до дії правових норм, а визначає їхнє застосування до одного відношення чи до певного кола одиничних відносин.

Акти, що оформлюють встановлення правових норм, а іноді й акті, що змінюють їх, у більшості випадків також висловлюють зміст відповідних норм. Це особливо важливе підкреслити тому, що саме прямим встановленням змісту загальних правил поведінки нормативний акт відрізняється від правового звичаю та прецеденту. При використанні цих видів джерел права, які широко застосовуються в буржуазних державах, зміст правових норм залишається за межами актів державної влади, що дозволяє довільно тлумачити та застосовувати на практиці звичаї та рішення судів, що були джерелом прецендентного права.

Нормативний акт має певні переваги перед іншими джерелами права. По-перше, державні органи мають більш координаційних можливостей для вияву загального інтересу. По-друге, в силу певних правил встановлення нормативний акт є більш кращим засобом оформлення норм, що встоялися. По-третє, на нього легко посилатися при розв'язанні справи, додавати необхідні корективи, здійснювати контроль за його виконанням.

Нормативний акт є найбільш розповсюдженим і навіть класичним та першоступенним джерелом права для всіх країн, які об'єднані в систему "писаного права”. В цих країнах нормативні акти складають певну ієрархічну систему, на верхній ступені якої є конституції та закони (конституційні та звичайні). В сучасних умовах спостерігається тенденція до підвищення цінності конституційних норм, посилення їхнього панування над іншими нормативними актам, особливо над актами виконавчої влади -- декретами, указами, постановами, інструкціями тощо.

Юридична сила та сфера дії нормативного акту обумовлені місцем органа, якій видав його, в системі органів держави або в політичної системі у цілому. Тому становлення системи нормативних актів кожної країни відображає загальні закономірності розвитку її політично-державних структур.

Нормативний юридичний акт видається тільки правотворчим органом -- державним органом -- Верховною Радою України. Він висловлює волю держави. Звідси його владність, офіційність, авторитарність. Як офіціальний акт, в якому міститься воля держави, нормативний юридичний акт повинен:

1. Видаватися у межах компетенції даного органу;

2. Оформлюватися в документальну форму, що передбачена для актів даного органу;

3. Відповідати конституції, іншим законам країни, підзаконним актам вищих органів;

4. Бути офіційно опублікованим, доведеним до дії.

Нормативний юридичний акт -- це саме акт нормативного характеру. По своєму безпосередньому змісту від є носієм, фактичним джерелом юридичних норм.

Прийнято розрізняти три загальних юридичних джерела -- джерела права: нормативний юридичний акт, санкціонований звичай та судовий прецедент.

Нормативно-правовий акт -- основне джерело права України [4].

Запитання про ознаках, що характеризують правові нормативні акти, має значення для практиці правотворчості, публікування та систематизації законодавства. Як в теорії, так і на практиці найбільш вивченими є ознаки нормативного акту, що витікають з характеру норми як загального припису, що відноситься не до одиничного відношення, а до виду чи роду суспільних відносин.

До цих ознак відносяться: відсутність індивідуально-визначеного адресату, невизначеність числа випадків, на які розрахований припис, та можливість, що випливає звідси, неодноразового застосування, яке не вичерпує дії припису. Вказані ознаки в більшості випадків достатньо ясно відрізняють норму права як загальний припис від індивідуального акту здійснення правових норм. Як показує практика систематизації, не всяке правове положення загального характеру є правовою нормою. Тому необхідно використовувати і інший ряд, іншу категорію, ознак, що відрізняють нормативні акти та їхні приписи від інших приписів загального, але не правотворчого характеру.

Для правової норми характерна наявність загального, але достатньо визначеного критерію поведінки. Якщо в приписах того чи іншого акту містяться загальні вказівки, що не встановлюють певного, об'єктивного критерію поведінки людей, то ледве можна вважати розв'язаним завдання впорядкування даного виду відносин на невизначений чи тривалий час, тобто завдання правового регулювання.

Між тим у нас, і в теорії, і на практиці, часто мають прихильність приймати за правові норми зафіксовані в актах державних органів загальні вказівки на необхідність проведення організаційних заходів. Такі розпорядчі приписи часто звернути до широкого кола виконавців та мають в виду здійснення не одиничних дій. Вони є однією з форм організаційного керівництва, але не встановлюють певної міри поведінки і тому не можуть розглядатися як нормативні. Їхнє значення в організації виконання встановлених правових норм чи конкретних завдань.

Часто за нормативні приймаються акти і приписи загального характеру по здійсненню нагляду та контролю за виконанням правових норм чи конкретних завдань, що видаються в результаті перевірки виконання законів, указів чи постанов та адресовані певному колу державних органів для них характерні такі формулювання, як: "прийнять міри до посилення контролю за правильним застосуванням … закону (указу, постанови)”; "посилити нагляд за правильним та єдинообразним застосуванням” даного указу чи постанови.

Такі акти по своєму призначенню спрямовані на усунення порушень встановлених раніш норм та недоліків в їхньому застосуванні.

Головна ознака, що характеризує зміст нормативного акту, в тому, що він є актом правотворчості, актом, якій оформлює встановлення, зміну чи відміну дії правових норм. Це відноситься до всіх нормативних актів, в тому числі до більшості, що не містять норми права. Суть і цих нормативних актів (як юридичних джерел права) полягає не в тому, що вони викладають норми права, а насамперед у тому, що із прийняттям нормативного акту виникають нові правові норми, змінюються ті, що діяли раніш, тощо.

До особливих актів здійснення нагляду загального характеру відносяться і акти нормативного тлумачення та роз'яснення закону, які також не повинні містити нових правових норм. Зміст роз'яснення в розкритті змісту правової норми, а не у встановленні нових положень, що не розв'язані в акті, який належить роз'ясненню.

Практичне призначення такого обмежування роз'яснення від правотворчості є, по-перше, в тому, щоб забезпечити точне дотримання меж наданих органу повноважень. Право "давати роз'яснення” не рівнозначне праву "встановлювати правила та інструкції”. По-друге, акти роз'яснення необхідно відрізняти від правотворчих актів тому, що їм надається зворотна сила у тих випадках, коли це не може мати місця у відношенні нового нормативного акту. По-третє, з тієї ж метою правильного визначення меж дії акту не можна змішувати, наприклад, встановлення нового спеціального правила з тлумаченням загального змісту правової норми, яким не може бути встановлено спеціальних правил [5].

Цілком очевидно, що акти, які роз'ясняють правову норму, не можуть розширяти її межі, доповнювати новими положеннями. Однак ряд авторів в останній час пропонують розуміти акти роз'яснення, зокрема керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, як одну з форм підзаконної правотворчості, спрямованого на конкретизацію закону. Така позиція з'являється глибоко помилковою, яка веде до того, що орган, який призваний забезпечити лише правильне застосування закону, сам розв'язує запитання, не урегульовані законом. Вона не знаходить підтвердження в діючому законодавстві -- Верховному Суду України не дано права самостійно встановлювати підзаконні правила по запитанням здійснення правосуддя.

Важко погодитися з тим, що акти офіційного нормативного роз'яснення, хоч і не встановлюють самостійних правових норм, все ж повинні вважатися джерелами права, оскільки вони містять загальні приписи і є обов'язковими для судів та інших учасників процесу.

На цей дуже протирічної позиції відбивається та сама обмеженість в підході до класифікації правових актів, коли кожний загальний правовий акт розуміється як нормативний.

Між тим цілком доцільно та необхідно розрізняти не тільки загальні та індивідуальні акти, але й категорії актів, які відповідають формам здійснення державних функцій, тобто акти правотворчості, оперативного виконання, юрисдикції та нагляду (контролю).

Зокрема, на відміну від актів правотворчості загальні акти роз'яснення правових норм не спрямовані на створення, зміну чи відміну правових норм. Вони призвані лише розкривати зміст норми з метою забезпечити її правильне застосування, усунути та попередити помилки та труднощі, які виникають в правозастосувальної практиці. Це призначення роз'яснення закону співпадає з ціллю нагляду та контролю, які треба відрізняти від цілей правотворчості, оперативного виконання чи юрисдикції.

Важливою ознакою нормативно-правового характеру актів та їхніх окремих статей (пунктів) є обов'язковість норм, яка підкріплена можливістю застосування мір державного примусу до виконання обов'язку чи до захисту суб'єктивного права.

Цієї ознакою нормативно-правові акти відрізняються не тільки від неюридичних актів суспільних установ чи моральних норм, але й від звернень, закликів, заяв.

Саме нормативний акт, а не будь-які інші юридичні джерела, більш всього пристосований до постійного оновлення діючого права в відповідності з об'єктивними потребами. З його допомогою досягається найбільш точний вираз норм права, що є юридичним ґрунтом, базою законності. Нормативний акт здатен бути найточнішим джерелом, формою права лише при умові високої юридичної техніки та постійної систематизації. В іншому випадку може бути не менш важко безпомилково та швидко орієнтуватися в діючому праві, яке втілено в нормативних актах, ніж у праві, яке закріплено в формі судового чи адміністративного прецеденту.

Проблема джерел права в цілому, в тому числі проблема нормативних актів, завжди визначалась предметом науці теорії держави і права. Проте в останній час ряд державознавців висловив думку, що до області даної науки відноситься лише певні суттєвості системи джерел права та її значення. Побудова же цієї системи в будь-якої окремої державі здійснюється на підставі державно-правових норм, які розробляються, критично вивчаються та систематизуються наукою державного права. Спираючись на загальні принципи, розроблені теорією держави і права, вона закликана досліджувати проблеми, що виникають у зв'язку з вивченням джерел усього права даної держави.

Це пояснюється тим, що запитання про джерелах права має конституційне значення. З точці зору конституційного ладу кожної держави першестепінну важливість мають запитання про те, які органи можуть створювати правові норми, в яких формах здійснюється це їхнє право, при яких умовах норми права обов'язкові для громадян, державних та громадських органів тощо. Жодна галузь юридичної науці не може обминути проблем, які пов'язані з вченням про джерела права: загальні положення, що розроблені теорією держава і права та наукою державного права.

В загальнотеоретичної та галузевої юридичної літературі розповсюджена точка зору, що нормативний акт є водночас юридичним джерелом та формою права. При цьому часто одна з даних характеристик визначається через іншу. Юридичні джерела права розуміються, наприклад, як особливі засоби, форми висловлювання волі, додаючи тим чи іншим правилам значення правових норм.

Не можна ні ототожнити характеристики нормативних актів як "Джерела" та "форми" права, ні віддавати перевагу однієї з них. Та і інша є оцінка функцій та соціальної значності правових актів. Як "юридичне джерело права" нормативний акт являє собою невід`ємну частину правотворчості: без його видання правові норми не можуть виникати, рішення компетентного органу держави не дістане значення державної волі. В вигляді же "форми права", "форми висловлювання волі правових норм" він означає зовнішній образ, в якому правові норми виступають в реальному житті, зовнішню форму буття права. Із останньої ми черпаємо наше знання про діюче право, до неї звертаємось і при рішенні конкретних правових питань, її впорядковуємо (систематизуємо) тощо.

Названі функції нормативних актів взаємопов'язані, точніше, друга витікає з першої: нормативний акт не може служити зовнішньою формою буття права, якщо не має правозастосувального значення. Саме тому не визнаються нормативні акти, сутність яких в тому, щоб довести до відому зміст нормативних актів вищого органу. В цих випадках форма юридичного акту нижчого органу використовується не для встановлення, зміни і т.д. норм права, а лише для розповсюдження акту вищого органу.

Встановлення права та його вислів -- різні функції нормативного акту. Вони не співпадають в часі: встановлення відноситься до моменту створення нормативного припису, а вислів, втілення права -- до всього наступного періоду його існування. Але справа не тільки в цьому. Відомо чимало нормативних актів, весь зміст яких зводиться до признання інших нормативних актів як тих, що втратили силу. Інакше кажучи, правозастосовуюча дія цих актів висловлюється як раз в позбавленні одного чи декількох раніш виданих нормативних актів властивостей форми висловлювання діючого права. Тому й невірно ототожнювати "юридичне джерело права" та "форму права".

Нормативний акт -- завершальна ланка та безпосередній юридичний результат правотворчої діяльності як особливої правової форми здійснення функцій держави. Основній зміст цієї діяльності є створенні правових норм. Основній зміст нормативних актів створюють норми права. З'ясувати зміст нормативного акту -- це, по-перше, розкрити поняття норми права як державне веління, відокремив її таким чином від тих, що не мають юридичного значення закликів, побажань, декларацій тощо, та, по-друге, охарактеризувати зовнішні ознаки норми права, в яких наочно виявляється її сутність як загального (абстрактного) правила, обмежив тим самим норму права від ненормативних приписів, нормативний акт від ненормативного.

Правотворчість не зводиться тільки до створення норм права. Воно також є діяльністю по створенню та розвитку права шляхом вироблення правових норм чи санкціонування вже існуючих соціальних норм у вигляді правових, а також зміни чи відміни раніш встановлених правових норм. Визначення змісту нормативних актів держави без урахування всіх елементів, всіх сторін правотворчої діяльності неминуче тягне односторонність, неповноту, а значить, і неточність відображення реальної дійсності в конкретних поняттях.

Існують, з одного боку, акти, які містять норми права, але до нормативних не можуть бути віднесені, з іншого -- акти, які норм права не містять, але є нормативними.

Послідовно проаналізував зв'язки актів правотворчості з нормами права, О.В. Міцкевич відокремив із всієї суми актів нормотворчого характеру так звані допоміжні та похідні акти правотворчості. До нормативно-допоміжних актів він відніс акті та їхні окремі приписи, які не містять викладу нових правових норм, але мають значення для встановлених нових чи зміни та відміни раніш прийнятих норм; до актів похідних -- акти про зміну правових норм, які містять виклад певної частини чи умов дії правової норми, яку вони змінюють. Значення цих "допоміжних" актів особливо велико в сфері некодифікованого законодавства. Без звернення до них часто неможливо визначити, які з розрізнених та виданих в різний час нормативних актів, у якому вигляді та в яких межах існують.

На практиці зустрічаються, крім того, акти, які складаються не тільки з норм права чи інших приписів, що мають нормотворче значення. В багатьох випадках в юридичних актах водночас присутні приписи як нормативного, так і ненормативного характеру. Відомо, що із-за такого змішування часто виникають неясність у відношенні юридичної природи тих чи інших правових приписів, постійного чи тимчасового характеру окремих нормативних положень і т.д. треба прагнути до того, щоб нормативні та ненормативні приписи не об'єднувались в одному акті, чи, принаймні, були в чітко відокремлених одне від одного його структурних частинах.

Поняття "нормативний акт" означає, що акт має правотворче значення, є в більшості випадків формою висловлювання норм права. Наявність же в акті поряд з нормами права чи іншими приписами правотворчого характеру ненормативних приписів не позбавляють його властивостей юридичного джерела та форми висловлювання норм права.

Юридичні акти -- безпосередній результат правових форм діяльності держави. Правотворчість та правозастосування в їхніх різних формах можуть мати місце в чистому виді, и тоді опосередкуючи їх акти також є чи тільки нормативними, чи тільки ненормативними. Часто, однак, правотворчість та правозастосування переплітаються, здійснюються водночас. Це особливо характерно для виконавчо-розпорядчих органів державної влади, які звичайно розглядають те чи інше питання у всьому його обсягу, водночас встановлюють норми права та організують їхнє проведення в життя. При цьому, правда, не завжди в один акт додаються приписи як нормативні, так і ненормативні: приписи різного характеру можуть, що значно краще, оформлюватися й різними актами. Якщо, однак, юридичний акт складається з нормативних та ненормативних пунктів, він в однієї частині є нормативним, а в іншої -- ненормативним. Дане положення і враховується, наприклад, при систематизації: акти очищаються від ненормативних приписів та систематизуються в своєї нормативної частині [6].

1.2 Класифікація та види нормативно-правових актів

Види нормативних актів -- це їхні підрозділи у відповідності з об'єктивно існуючою ієрархічною структурою. Вихідним критерієм для віднесення нормативного акту до того чи іншого виду слугує його юридична сила.

Юридична сила нормативно-правових актів -- це така їхня специфічна особливість, яка характеризує їхнє співвідношення та взаємозалежність по формальним обов'язкам.

Юридична сила нормативних актів залежить від місця органа, що видав акт, в державному механізмі. Всі нормативні акти державних органів прийнято поділяти на закони та підзаконні акти. Провідне місце в системі нормативних актів займають закони. Акти останніх видів видаються на підставі та для виконання законів і тому мають назву підзаконних.

Тому що вони єдині по засобу формування, положення в правової системі держави та ролі в регулюванні суспільних відношень, закони поділяються на деякі види. Взагалі, по значенню змісту в них норм вони поділяються на конституційні та звичайні. Конституційні закони -- це конституція та ті закони, що примикають до неї та присвячені головним питанням суспільного та державного ладу. До кола конституційних законів відносяться закони, які додають зміни, необхідність яких передбачена безпосередньо конституцією (наприклад, Закон України від 16.10.96 р. "Про Конституційний Суд України".

Особливості Конституції є в тому, що:

а) конституція -- не тільки нормативний юридичний акт; по своєму змісту та значенню вона є державно-політичним документом установчого характеру. Саме конституція засновує, конституює інститути соціально-політичного та економічного ладу, демократії, державно-національного устрою;

б) конституція -- політично-правовий акт етапного характеру, закон, безпосередньо висловлюючий та оформлюючий самостійний етап розвитку держави і права;

в) конституція -- Основній Закон тому, що вона являє собою особливий та єдиний закон, який є загальним початком всієї правової системи країни;

г) конституція відрізняється всеохоплюючою юридичною дією. Впливаючи на суспільне життя через всю систему законодавства, конституція разом з цим прямо регулює суспільні відносини, її норми служать і безпосередньою нормативною підставою при розв'язанні юридичних питань.

Між нормативних актів України особливе місце займають укази Президенту України. По своєму правовому статусу, який визначений Конституцією, Президент України є головою держави, який видає розпорядження та укази.

Розпорядження видаються Президентом звичайно по поточним питанням оперативного характеру та не повинні містити норми права.

Укази Президента України як підзаконні акти не можуть протирічити Конституції та законам України. В іншому випадку діє норма Конституції та закону України.

Нормативні акти Уряду. Уряд України (Кабінет Міністрів) видає постанови та розпорядження. Розпорядження звичайно містять конкретні приписи, тобто є актами індивідуального характеру. Постанови видаються по найбільш важливим питанням господарчого та культурного життя. Вони, як правило, мають загальний характер, містять норми права та тому відносяться до джерел права.

Акти центральних органів виконавчої влади. Це -- міністерств, державних комітетів та відомств. Їхні акти звичайно регулюють відносини, які складаються всередині системи цих органів. Але в ряді випадків їм надається право видавати акти, дія яких розповсюджується і на непідпорядковані їм об'єкти управління, а також і на громадян. Такі повноваження звичайно значні у Міністерства фінансів, Національного банку тощо.

Конституція України не визначає види актів, які видаються центральними органами виконавчої влади, в силу чого єдиних форм правових актів у них немає. На практиці Міністерства частіш видають накази та інструкції, державні комітети -- накази та постанови. Нормативними звичайно є інструкції та постанови [7].

Поняття "підзаконні акти" відображає одну загальну рису їхнього змісту -- те, що вони засновуються на законі, а також одну загальну особливість їхньої юридичної сили -- то, що вони закони не протирічуть. В останньому же акти групи, що розглядається, багато в чому розрізняються між собою, мають істотні особливості і по змісту, і по юридичної силі. Останній з вказаних критеріїв береться у зв'язку з двома ознаками:

а) компетенцією правотворчого органу;

б) сферою (областю) дії акту.

По вказаним ознакам всі підзаконні нормативні акти можуть бути розподілені на чотири загальні групи:

1) загальні;

2) місцеві;

3) відомчі;

4) локальні (внутриішньоорганізаційні).

Загальні підзаконні акти -- нормативні підзаконні акти, які видаються органами загальної компетенції та розповсюджуються на всіх осіб в межах країни. По своєму значенню вони займають друге, після законодавчих актів, місце в законодавчої системі. Подібно законам, загальні акти можуть встановлювати суб'єктивні права та обов'язки у відношенні всіх суб'єктів в межах країни; причому навіть акти, прийняті по окремим питанням, мають загальну юридичну силу: вони повинні визнаватися обов'язковими всіма суб'єктами.

Сюди відносяться: нормативні укази президенту, постанови уряду.

Місцеві підзаконні акти. Це -- нормативні підзаконні акти, що видаються територіальними органами державної влади і управління та розповсюджуються на осіб, які знаходяться на даної території. На відміну від загальних, група актів, що розглядається, присвячена питанням місцевого життя в межах тієї чи іншої адміністративно-територіальної одиниці -- області, району, міста, селища тощо.

Звідси і своєрідність їхньої юридичної сили. Місцеві акти, в принципі, мають зовнішню дію -- розповсюджуються на усіх осіб, але в межах даної території.

Відомчі підзаконні акти. Це -- підзаконні нормативні акти, які видаються органами спеціальної компетенції (відомствами) та розповсюджуються на організації та осіб, які входять в дане відомство. Вони, на відміну від загальних та місцевих актів, які присвячені питанням, що мають внутрішнє значення для певного відомству -- міністерства, державного комітету. Тому, в принципі, вони мають внутрішню дію: розповсюджуються тільки на організації та осіб в межах даного відомства.

Відомчі акти видають багато державних органів (а також суспільні організації в тих межах, в яких вони мають державні правотворчі функції).

Більшість різноманітних відомчих актів видають виконавчо-розпорядчі органи -- органи державного управління. Відомчі акти органів державного управління самі підчас створюють певну систему, розрізняються по своєї юридичної силі. Найбільшою (переважною) юридичною силою між відомчих актів органів державного управління володіють акти центральних органів галузевого чи функціонального управління. До них відносяться, наприклад, накази та інструкції міністерств, голів державних комітетів.

Відомчі нормативні акти видають також органи юстиції, нагляду та контролю. Може скластися враження, що органи юстиції, нагляду не мають правотворчих функцій: вони призвані забезпечити дію права, а не створювати його. В принципі, це правильно, але тільки у відношенні загальних нормативних актів. Між тим центральні органи юстиції, нагляду уповноваженні щодо видання відомчих актів, що регламентують внутрішню діяльність відповідно судової системи, прокуратури.

Локальні (внутрішньо-організаційні) підзаконні акти. Це -- нормативні підзаконні акти, які видаються організацією тільки для рішення своїх внутрішніх питань та діють лише в її межах. Такі, зокрема, правила внутрішнього трудового розпорядку на підприємствах. Вони мають багато східних рис з відомчими актами. Однак їхній зміст та юридична сила ще більш обмежена.

Внутрішній характер групи актів, що розглядається, висловлюється в компетенції організацій (підприємств), які мають право їх видавати. Ці акти присвячені організаційним відносинам, які складаються на даному підприємстві.

В юридичної літературі нормативні юридичні акти (зокрема, підзаконні), класифікуються в залежності від органу, що видав їх, та відповідно цьому по найменуванням актів. Наприклад, широко розповсюджена класифікація нормативних актів на такі види:

а) закони;

б) укази;

в) акти місцевих органів державної влади;

г) акти органів державного управління.

Класифікація по органам видання не є достатньо точною, повною та юридично послідовною. Вона не може бути визнана достатньо точною ще тому, що один й той же державний орган часто має компетенцію на видання нормативних актів з різною юридичною силою.

Така класифікація не є повною, бо вона не вміщує всіх різновидів нормативних актів (наприклад, тут з поля зору випадають відомчі акти, що видаються органами юстиції, нагляду, внутрішньоорганізаційні акти органів влади). Ця класифікація юридично непослідовна, бо вона не завжди відображає юридичну силу нормативних актів (наприклад, під рубрику актів державного управління підпадають і загальні, і відомчі, і внутрішньоорганізаційні акти).

Розглядаючи закони та підзаконні акти у вигляді основної власної ієрархічної структури законодавства (вертикальний розтин), треба враховувати і інші підрозділи актів. Серед них необхідно відокремити класифікацію актів по галузям законодавства, а також розмежування актів на кодифіковані та поточного законодавства.

В загальної, вертикальної структурі законодавства так чи інакше виділяється і поділ нормативних актів в горизонтальної площині, тобто поділ по галузям. Кожний нормативний акт -- це завжди акт, який входить до тої чи іншої галузі законодавства, яка відповідає чи відомому підрозділу права (основної галузі чи компетентному утворенню), чи об'єднанню нормативних актів, що складається по предметному та цільовому критерію, в площині лише зовнішньої форми, тобто об'єднанню інкорпоративного типу.

Істотне значення в структурі законодавства має виділення в неї кодифікованих актів та актів поточного законодавства.

Саме будування системи законодавства, її підрозділи на галузі висловлено в складі та відношенні кодифікованих актів. Це відбувається тому, що кодифіковані акти являють собою результат юридично розвинутого, вищого виду. Правотворчості, відмінною рисою якого є нормативні узагальнення, формування загальних норм. Загальні же норми, які висловлені в кодифікованому акті, закріплюють юридичні особливості даної галузі, підгалузі, правового інституту. А це надає особливу юридичну силу кодифікованим актам. Все інші галузеві нормативні акти повинні видаватися стосовно до кодифікованих.

Акти поточної правотворчості містять, як правило, найбільше число конкретних норм-приписів, котрі приймаються у відповідності до кодифікованих актів. Нерідко вони видаються у виді указів, постанов уряду та мають характер актів-документів, в яких містяться правотворчі дії, які додають змін та доповнень до кодифікованих актів.

Істотний та важливий поділ нормативних актів (під трохи іншим кутом зору) вводить О.С. Пиголкин. Він розрізняє три самостійних виду нормативних актів:

1) нормовстановлюючі акти (встановлюють нові правові норми);

2) акти допоміжного чи коректуючого регулювання (додають зміни до загальної системи правового регулювання, не встановлює при цьому нових самостійних норм права);

3) акти консолідації.

В системі законодавства є ще один вид підрозділив нормативних актів, також класифікованих частіш по характеру та особливостям їхньої юридичної сили, хоч і в інших площинах.

До кола таких підрозділів відносяться, зокрема, такі:

А. Нормативні акти зовнішньої та внутрішньої дії.

Нормативні акти розповсюджуються на всі особи, яким вони адресовані (незалежно від того, в яке відомство чи організацію вони входять). Відомчі ж і локальні акти відрізняються "внутрішньою дією", вони розповсюджуються тільки на осіб, які входять до даного відомства та організації. Деякі з відомчих актів можуть розповсюджувати свою юридичну силу за межі відомства.

Б. Державні нормативні юридичні акти та нормативні юридичні акти суспільних організацій.

Нормативні акти, які виходять безпосередньо від державних органів, займають провідне місце серед джерел права не тільки в кількісному відношенні, але й по своєму значенню в ієрархічної структурі законодавства.

Характеризуючи акти суспільних організацій, треба відмітити, що всі ці акти -- завжди акти санкціоновані. Вони так чи інакше набули санкцію від органів держави, санкцію в тому сенсі, що держава не тільки схвалює їх, але й додає в них також свою, державну волю. Санкціювання державою нормативних актів суспільних організацій є джерелом їхньої юридичної сили.

В. Нормативні акти, що видаються одним правотворчим органом, та спільні нормативні акти.

Конкретний зміст волі в нормативному акті може бути різним не тільки по джерелу цього вольового змісту, але й по будівлі волі, яка висловлена в ньому. Акт може виходити від одного правотворчого органу, а може -- і від декількох органів (суспільні акти).

Звичайно нормативний акт видається одним правотворчим органом. Як правило, він узгоджується з компетентними та зацікавленими організаціями та особами в процесі підготовки проекту. Деякі акти узгоджуються і на стадії прийняття (в цьому сенсі при опублікуванні акту зазначається факт узгодження). Однак і в цьому, і в іншому випадку нормативні акти видається тільки даним правотворчим органом, виходить тільки від нього.

Г. Нормативні угоди -- це спільні акти -- документи, які висловлюють в своєму нормативному змісту взаємне виявлення волі правотворчих органів, зустрічне прийняття на себе кожним з них юридичних обов'язків. Нормативні угоди як джерело внутрішньодержавного права зустрічаються порівняно рідко. Більш широке розповсюдження здобули нормативні угоди в міжнародному праві, де вони є основним джерелом права. Із самого змісту міжнародного права, яке регулює міждержавні відносини, слідує, що юридичні норми в більшості випадків встановлюються шляхом узгодження воль між державами.

Поряд з розглянутими різновидами нормативних актів можна вказати і на інші види, які відображають ієрархічну структуру законодавства.

В теоретичному та практичному відношенні доцільно проводити класифікацію нормативних юридичних актів по їхньої дії в часі, в просторі, по колу осіб. Наприклад, в залежності від строку дії в часі необхідно розрізняти акти невизначено-тривалої дії і акти тимчасові. В залежності від сфери дії в просторі нормативні юридичні акти можуть бути поділені на загальні та місцеві (партикулярні), а по дії в відношенні кола осіб -- на загальні, спеціальні та виняткові.

1.3 Межі дії нормативно-правових актів

1.3.1 Дія правової норми у часі

Питання про дію правової норми в часі має велике практичне значення. Від його правильного вирішення досить часто залежить, який закон -- новий або старий -- буде застосовуватися до конкретних правовідносин, як будуть здійснюватися його розпорядження. Очевидно, що в умовах нестабільного законодавства (а такими є більшість галузей українського законодавства) його значення актуалізується.

В ході подальшого поглибленого дослідження теми дії юридичної норми в часі як у загальнотеоретичному, так і в галузевих аспектах крім уточнення термінології важливо звернути увагу на ряд таких моментів: а) норми права встановлюються як законодавчими, так і підзаконними актами. Останні можуть прийматися органами місцевого самоврядування і (частіше усього) місцевими органами державної виконавчої влади, а також іншими суб'єктами, що здійснюють виконавчо-розпорядницьку діяльність. Дії підзаконних норм у часі в літературі приділено вкрай мало уваги; б) правовий акт може містити декілька норм із різноманітними часовими параметрами дії. Тому вірніше досліджувати дію норми (змісту), а не акта (форми) у часі; в) дія нової норми звичайно досліджується у відриві від старої, що першою приходить на зміну. Урахування їхньої взаємодії дозволить поглибити дослідження цього питання. Відповідно більше уваги заслуговую такий його аспект, як припинення дії норми; г) необхідно шукати шляхи усунення протиріч у розумінні оберненої сили юридичної норми; д) корисно було б розробити пропозиції по нормативному закріпленню загальних засад дії правових норм у часі.

При дослідженні дії норми і часі важливо розрізняти дві обставини: час, протягом якого норма знаходиться в силі (терміни її календарної дії); межі її дії в часі, тобто на які факти, відношення вона поширюється. На підставі даного критерію можна розрізняти типи дії норми в часі.

Як правило, використовується два різновиди колізійних темпоральних норм. Перші визначають дати вступу норм у силу. Вони містяться в актах про порядок опублікування і вступу в силу законів, постанов. Другі можна знайти в постановах Верховної Ради, що регламентують порядок введення в дію відповідного закону. Між першими і другими, тобто між нормами про порядок вступу в силу і нормами про порядок введення в дію є істотні розходження як по змісту, так і по межах дії. На жаль, в управлінській практиці колізійні норми другої групи не використовуються, що викликає чимало труднощів при застосування відповідних нормативних актів.

Для визначення термінів календарної дії норми потрібно враховувати три обставини: дату вступу закону (норми) у силу; дату припинення дії норми (скасування, вступу в силу нової норми); час на який дія норми припиняється.

Закони набирають сили відповідно до загального правила -- через 10 днів після опублікування сили "із моменту їхнього прийняття" або з вказівкою в них термінів. Питання про дату вступу в силу актів місцевих Рад, центральних і місцевих органів управління, інших управлінських рішень загальними нормами не урегульований. У зв'язку з цим суб'єкти, що приймають нормативні акти, або самі в кожному конкретному випадку визначають дату їхнього вступу в дію, або лишають це питання відкритим, довіряючи правозастосувачам і іншим особам самостійно розібратися в цьому непростому, навіть для вчених-юристів, питанні.

Аналіз управлінської практики дозволяє виділити такі варіанти визначення дати початку діє управлінської норми:

1) із встановленого в даному акті терміну;

2) із терміну, зазначеного в акті, виданому у виконання (у зміну) початкового;

3) із дати твердження акту;

4) із дати фактичного одержання рішень виконавцями;

5) із виникненням певних обставин (стихійного лиха, пожежонебезпечного періоду, весняного таїння снігів).

Якщо дату вступу норми в силу частіше усього визначити не настільки вже складно, то межі, тип дії нової форми, факти і відношення, на які фона поширюється, у яких випадках заміняє стару, встановити значно складніше. Говорячи суворою мовою, складно встановити порядок введення норми в дію.

У загальній теорії права обґрунтовано положення, що існують три типу діє акту в часі: зворотна дія (зворотна сила, ретроактивність) нового закону; негайна дія нового закону; переживання (ультраактивність) старого закону. Досліджуючи цю тріаду, можна зробити ряд уточнень. Автори говорять про зворотну і негайну дію нового закону й у цьому ж ряду -- про ультраактивність старого. Логічна послідовність класифікації тим самим порушується.

Переживання старого акту (норми) означає, що нормативний акт, скасований новим, якось мірою продовжує діяти і після зустрітися досить часто. Звичайно старою нормою з більш м'якою санкцією керуються при призначенні карного покарання, адміністративного стягнення за правопорушення, скоєні до вступу в силу норми, що збільшила санкцію. Як правило, при зміні умов почасової оплати праці за особами, у яких у результаті зменшується заробітна плата на час їхньої роботи в даній посаді, зберігається старий, більш високий розмір зарплати. При цьому нова норма поширюється тільки на ті факти, відношення, що виникли після їх вступу в силу. Такий тип дії норми пропонується назвати перспективним: переживання старої норми пов'язано з перспективною дією нової. Отже, у залежності від обсягу регульованих відношень варто розрізняти три типа дії нової норми: перспективне, негайне, зворотне, -- і в рамках цих типів спробувати виявити різні види.

У літературі можна виділити три підходи до розуміння зворотної сили закону (норми). Вважається, що це "поширення чинності закону на випадки, що мали місце до вступу його в силу. Обернена сила -- це поширення чинності закону на факти і правові наслідки, що виникли в минулому, а стосовно до правовідносин, що тривають -- також і на наступні права й обов'язки, раніш урегульовані належним правозастосувальним актом. Оцінити існуючі погляди про зворотну силу можна лише при зіставленні їх із розумінням негайної чинності закону (норми). Негайна дія характеризується як дія "уперед", тобто манливе виникнення "юридичних наслідків тільки в зв'язку з тими фактами, що виникли після вступу в силу даного нормативного акту". При негайній дії акту "його сила поширюється лише на наступні факти, права й обов'язки".

Виникає питання: яка ж це негайна дія, якщо норма діє тільки в майбутньому, на перспективу? При такому підході замість трьох типів дії норми в часі залишається всього два. При цьому збіднюється розуміння тимчасових параметрів діє правових розпоряджень. Наприклад, карний закон, що пом'якшує покарання, може поширюватися: на тих, хто вчинив злочин після вступу його в силу; на тих, хто вчинив злочин раніше, але ще не був засуджений; на тих, хто відбуває покарання, призначене вироком суду на підставі старої статті Кримінального кодексу.

Звужуючи розуміння негайної дії, автори розширюють поняття зворотної сили, у той час як прийнято вважати, що зворотна дія норми припускається тільки при наявності прямої вказівки про це в законі, що негайна дія -- це правило, зворотна -- виняток. Але якщо негайна дія розуміється дуже вузько, а зворотна -- надмірно широко, то мера дії нових актів, що розширюють права громадян, що закріплюють інститути демократії, штучно звужується, і вони багато в чому набувають декларативного характеру.

Під зворотною силою закону розуміється "така його дія на правовідносини, при якій новий закон передбачається існувавшим у момент виникнення правовідносин". Надання закону юридичної сили може бути здійснено шляхом вказання терміну введення його в дію раніше, ніж відбулося його прийняття. Зворотна дія неправомірно зв'язується з датою вступу норми в силу, у даному випадку -- із установленим законодавцем моментом, із якого повинні обчислюватися платежі, терміни, стаж у майбутньому. У цьому зв'язку пригадаємо, що дата вступу в силу зм'якшуючого карну відповідальність закону і тимчасові межі його дії не збігаються.

У випадку негайної чинності закону "зберігаються всі ті юридичні наслідки, що відбулися при старому законі… закон впливає тільки на ті права й обов'язки, що виникнуть після вступу його у силу. Новий закон може змінити на майбутнє і ті права й обов'язки, що виникли раніше. Наприклад, установлюються пільги інвалідам війни, підвищуються розміри заробітної плати, пенсій. Обгрунтованим представляється думка В.А. Туманова: "Про зворотну силу промова могла б йти лише в тому випадку, якщо нові правові наслідки мали би місце з того моменту, коли утворився даний фактичний склад". Якщо більш висока заробітна плата, пенсія, стипендія виплачуються з дня вступу акта в силу, має місце негайна дія норми. А якщо підвищені виплати провадяться і за час до вступу норми в силу, тобто провадиться перерахунок за минулі, у наявності зворотна їх дія.

Від надання правовій нормі зворотної сили варто відрізняти застосування закону до правовідносин, що виникли до його видання, але що продовжують діяти і після його видання. У цілому нова норма, що змінює юридичну оцінку фактів, що мали місце до їх вступу в силу, і зв'язує з ними нові юридичні наслідки, -- це норма негайної дії. Співвідношення дії в часі старої і нової норм схематично може бути виражено так:

Нова норма

перспективна дія

негайна дія

зворотна дія

Стара норма

переживання

негайне принипення дії

дострокове припинення дії

Спираючись на вже наявні дослідження, пропонується таке розуміння типів дії нової норми в часі:

перспективне -- на факти, що виникли після вступу її у силу, що породжують нові правовідносини;

негайне -- на факти минулого і раніше виниклі правовідносини, що змінюють права і обов'язки їхніх учасників із дати вступу в силу;

зворотне -- на правовідносини, що виникли до її вступу в силу: із яке більш ранньої дати або навіть із моменту їхнього виникнення. Норма зворотної дії частково або цілком переглядає раніше виниклі правовідносини.

Необхідно особливо підкреслити, що норми негайної і зворотної дії поширюються і на факти, що відбуваються після їхнього вступи в силу, тобто містять у собі і перспективну дію. Межі дії цих норм більш ширші, тому що вони регулюють не тільки нові факти і відношення (перспективна дія), але і факти, відношення, що належать минулому.

Стосовно до старої норми можна дати таку схему: переживає себе, якщо продовжує регулювати відношення, що виникли на її підставі і після дати вступу в силу нової; негайно припиняє дію на усі відношення, що раніше регулювала, із дати втрати нею сили; достроково припиняє дію на усі відношення, що раніш регулювалися нею, а згодом стали регулюватися новою нормою із зворотною силою.

При такому розумінні зворотна сила норми -- це її ревізійна сила, що припускає перегляд (ревізію) вже урегульованих відповідно до раніше діючого законодавства прав і обов'язків. Норма зворотної дії зобов'язує переглянути правозастосувальні акти про розмір виплат, притягнення до кримінальної відповідальності, визнання права власності. Це не зовсім збігається з розумінням, закріпленому у карному законі. Закон, що усуває карність діяння або пом'якшує покарання, має зворотну силу, тобто поширюється також на діяння, вчинені до його видання. Закон, що встановлює карність діяння або встановлює покарання, зворотної сили не має. Проте більш суворий закон поширюється тільки на злочини, скоєні після його вступу в силу, він не може мати не тільки зворотної, але й негайної дії. До речі, в обох названих нормах, що дають легальне визначення зворотної сили, вона зв'язується з датою видання закону. Точніше ж було б сказати, що "має зворотну силу, тобто поширюється також на діяння, вчинені до його вступу в силу". Відповідно і більш суворий закон можна застосовувати за правопорушення, що мали місце не після його видання, а після вступу його в силу.


Подобные документы

  • Характеристика нормативно-правового акту: поняття, ознаки, класифікація. Дослідження меж дії нормативно-правових актів: у часі, в територіальному відношенні, по колу осіб. Місце та роль закону у системі нормативно-правових актів. Верховенство закону.

    дипломная работа [87,1 K], добавлен 27.05.2010

  • Поняття нормативно-правового акту, його ознаки й особливості. Чинність нормативно-правових актів у просторі. Види нормативно-правових актів, критерії їх класифікації. Підзаконні нормативно-правові акти та їх види. Систематизація нормативно-правових актів.

    курсовая работа [239,3 K], добавлен 04.01.2014

  • Ознаки нормативно-правового акту. Види нормативно-правових актів, їх юридична сила. Ознаки та види законів. Підзаконний нормативно-правовий акт. Дія нормативно-правових актів у часі просторі і за колом осіб. Систематизація нормативно-правових актів.

    курсовая работа [43,1 K], добавлен 14.11.2010

  • Поняття і ознаки нормативно-правових актів, їх юридична сила, ієрархія. Поняття конституційного та кодифікованого закону. Державна реєстрація відомчих нормативно-правових актів та вступ їх у дію. Особливості систематизації нормативно-правових актів.

    курсовая работа [41,5 K], добавлен 02.01.2014

  • Структура та основні елементи нормативно-правового акту, його місце та роль у житті держави, етапи правотворчості. Ознаки та види нормативно-правових актів, його відмінність від інших джерел права. Принцип вступу закону в дію. Зворотна сила закону.

    курсовая работа [73,9 K], добавлен 13.09.2009

  • Закон, його ознаки та види. Поняття Закону та його співвідношення з Законодавчим актом. Види підзаконних нормативно-правових актів. Юридичні властивості нормативно-правових актів. Поняття, підстави і класифікація підзаконних нормативно-правових актів.

    курсовая работа [39,0 K], добавлен 06.04.2011

  • Поняття, властивості, юридична сила та дія нормативно-правового акту. Види нормативно-правових актів за юридичною силою. Юридичні властивості та види законів. Види підзаконних нормативно-правових актів. Забезпечення правомірності використання актів.

    презентация [1,3 M], добавлен 03.12.2014

  • Поняття нормативно-правового акта як форми вираження правових норм. Класифікація нормативно-правових актів за юридичною силою, за дією цих актів в просторі та за колом осіб. Система законодавства України: аналіз теперішнього стану та шляхи вдосконалення.

    курсовая работа [47,9 K], добавлен 22.02.2011

  • Поняття, ознаки, ієрархія та головні види нормативно-правових актів. Конституційні, органічні, звичайні закони. Нормативні укази Президента України. Постанови Кабінету Міністрів. Територіальні і екстериторіальні принципи дії нормативно-правових актів.

    курсовая работа [38,4 K], добавлен 15.09.2014

  • Характеристика поняття та ознак нормативно-правового акту, який є основним джерелом права в Україні. Підстави, критерії та сучасна судова практика визнання конституційності та неконституційності нормативно-правових актів Конституційним Судом України.

    реферат [48,7 K], добавлен 27.05.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.