Учасники господарських відносин: поняття, проблеми класифікації

Размещено на http://allbest.ru

1. Поняття ознаки та види суб'єктів госпорської діяльності

господарювання реєстр правовий

Суб'єкти господарського права (господарських правовідносин) - це учасники господарських відносин, що безпосередньо здійснюють господарську діяльність або управляють такою діяльністю, створені у встановленому законом порядку, мають необхідне для здійснення такої діяльності майно і володіють господарською правосуб'єктністю.

Коло суб'єктів господарського права (учасників відносин у сфері господарювання) є ширшим, аніж коло суб'єктів господарювання.

До учасників відносин у сфері господарювання належать: суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які є засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (ст. 2 Господарського Кодексу України (ГК України)).

Позитивно оцінюючи включення до ГК України даної статті, в якій вперше на законодавчому рівні окреслено коло учасників відносин у сфері господарювання, науковці відзначають, що відповідні положення допомагають більш чіткому визначенню понять «господарські відносини» і «господарські правовідносини», та є корисними як у самому господарському законодавстві, так і в практиці його застосування [3, с. 6]. Разом із тим, порівняння цих положень з іншими нормами законодавства дає змогу виокремити низку проблемних питань, зокрема, відсутність в ГК України визначення терміна «споживач» створює підґрунтя для його неоднозначного розуміння. Так, коментуючи відповідні норми ГК України, окремі науковці [4, с. 8] посилаються на Закон України «Про захист прав споживачів» (п. 20 ст. 1), згідно з яким споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Натомість інші дослідники наголошують, що для тлумачення поняття «споживач» слід звернутися до визначення, яке міститься у ст. 1 Закону України «Про природні монополії»: споживач товарів - це фізична або юридична особа, що придбаває товар. Виходячи із зазначеного, робиться висновок, що ГК України, визначивши споживачів учасниками відносин у сфері господарювання, має на увазі юридичних осіб - організації, які споживають результати господарської діяльності, незалежно від того, чи є вони господарюючими, чи негосподарюючими суб'єктами (споживачі енергії, природного газу тощо). Відповідно до цього не є учасниками відносин у сфері господарювання споживачі - фізичні особи, права яких визначені окремим законодавством. Останнє положення має єдиний виняток: якщо права споживачів - фізичних осіб порушуються в результаті зловживання монопольним становищем або недобросовісної конкуренції, то факти цих порушень можуть стати підставою для притягнення суб'єктів господарювання (виробників, виконавців або продавців) до відповідальності в рамках господарських відносин, якими є й антимонопольно-конкурентні відносини [5, с. 7].

Друга з наведених точок зору здається більш переконливою, оскільки вона ґрунтується на традиційних теоретичних позиціях науки господарського права, згідно з якими відносини, пов'язані зі споживанням фізичними особами товарів для особистих потреб, не є предметом регулювання господарського права. Проте розглянута точка зору також не повною мірою узгоджується з нормами ГК України. Зокрема, в ній не враховано, що споживати результати господарської діяльності можуть не лише юридичні особи, а й фізичні особи-підприємці. Крім того, досі залишається не визначеним, учасниками яких саме господарських відносин слід вважати споживачів- юридичних осіб, що не є господарюючими суб'єктами. Адже ст. 3 ГК України чітко визначає коло учасників господарсько-виробничих, організаційно-господарських та внутрішньогосподарських відносин, спеціально обумовлюючи, що діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участю або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів. Вочевидь, визнаючи неузгодженості між нормами ГК України, науковці доходять висновку, що не всі категорії осіб, перелічені в ст. 2 ГК України, є суб'єктами господарських правовідносин (господарського права). Такими суб'єктами є лише ті учасники відносин у сфері господарювання, яким притаманна сукупність необхідних для цього ознак: безпосереднє здійснення господарської діяльності або керівництво нею; створення (набуття статусу суб'єкта господарських відносин) у встановленому законом порядку; наявність майна, необхідного для здійснення господарської діяльності чи керівництва нею; наявність господарської правосуб'єктності [6, c. 60-61].

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості. Останні неможливі без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Це стосується як комерційної, так і некомерційної господарської діяльності. Отже, така ознака результатів господарської діяльності, як «цінова визначеність», присутня в абсолютній більшості випадків (у ринковій економіці - переважно за угодою сторін), хоча у некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання її результатів.

2.Правові ознаки суб'єкта господарювання

- є учасником господарських відносин;

- безпосереднє здійснення господарської діяльності (наявність мети та предмету господарської діяльності). Мета - це той загальний результат, для досягнення якого створюється і діє суб'єкт господарювання. Предметом діяльності є перелік видів діяльності, які має право здійснювати суб'єкт господарювання;

- наявність господарських прав та обов'язків (господарської правосуб'єктності);

- наявність відокремленого від інших суб'єктів майна;

- здатність нести юридичну відповідальність за зобов'язаннями в межах свого майна (крім випадків, передбачених законом).

Суб'єктами господарювання -- є учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 55 ГК).

Суб'єктами господарювання є (ч. 2 ст. 55 ГК):

І. Господарські організації -- юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку.

ІІ. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Основні види суб'єктів господарського права:

1) за характером здійснюваної діяльності:

- суб'єкти господарювання, тобто суб'єкти господарського права, які безпосередньо здійснюють господарську діяльність (до них належать індивідуальні підприємці, підприємства, виробничі кооперативи, більшість господарських товариств, комерційні банки);

- суб'єкти господарського права, які здійснюють керівництво господарською діяльністю, в т. ч. організацію такої діяльності (до них належать господарські міністерства та відомства, органи місцевого самоврядування та їх виконкоми, господарські об'єднання, промислово-фінансові групи, власники майна підприємств, фондові біржі, Національний депозитарій України).

2) за формою власності, на базі якої вони функціонують:

- державні (державні та казенні підприємства, державні господарські об'єднання, господарські міністерства та відомства);

- комунальні (комунальні підприємства, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи);

- колективні (господарські товариства, виробничі кооперативи, добровільні господарські об'єднання, унітарні підприємства, створені кооперативами, господарськими товариствами, громадськими та релігійними організаціями);

- приватні (індивідуальні підприємці, приватні підприємства);

- змішані (функціонують на базі двох і більше форм власності) суб'єкти господарського права (орендні підприємства, спільні підприємства, а також промислово-фінансові групи, до складу яких можуть входити господарські організації різних форм власності).

Порядок утворення та державної реєстрації суб'єктів господарської діяльності включає врегульовані нормами господарського права умови фактичного виникнення та легітимації суб'єкта господарювання, суб'єкта права.

Правова підстава утворення суб'єкта господарювання -- рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також рішення інших органів, організацій і громадян.

Способи утворення суб'єкта господарювання:

- заснування нового суб'єкта (суб'єктів) господарювання;

- реорганізація (злиття, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта (суб'єктів) господарювання;

- примусовий поділ (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.

Шляхи створення суб'єкта господарювання:

- за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу (загальний порядок);

- у випадках, спеціально передбачених законодавством, -- за рішенням інших органів, організацій і громадян(спеціальний порядок)

Державна реєстрація суб'єктів господарювання -- це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців -- це автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців.

Строк державної реєстрації не повинен перевищувати три робочих дня з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи, або два робочих дні для проведення державної реєстрації фізичної особи -- підприємця.

Свідоцтво про державну реєстрацію є документом встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи -- підприємця.

Види припинення суб'єкта господарювання (за юридичними підставами):

- добровільне;

- примусове.

Юридичні підстави добровільного припинення суб'єкта господарювання -- ініціатива власника цього суб'єкта чи уповноважених ним органів або передбачені законом чи установчими документами обставини.

Види юридичних підстав примусового припинення суб'єкта господарювання (відповідно до судового рішення):

- визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні суб'єкта господарювання -- юридичної особи, які не можна усунути;

- провадження суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;

- невідповідності мінімального розміру статутного фонду суб'єкта господарювання -- юридичної особи вимогам закону;

- неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

- наявності в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність суб'єкта господарювання -- юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Правові форми припинення суб'єкта господарювання: реорганізація і ліквідація.

Реорганізація передбачає виникнення на основі діючого суб'єкта господарювання одного або більше нових суб'єктів господарювання. У разі реорганізації суб'єкта господарювання усі його права та обов'язки переходять до правонаступника (правонаступників).

Правові способи реорганізації суб'єкта господарювання:

- злиття (злиття двох і більше суб'єктів господарювання в один означає перехід прав і обов'язків кожного з них до суб'єкта господарювання, що виник внаслідок правового акта злиття. У цьому випадку виникає новий суб'єкт господарювання, а суб'єкти господарювання, що злилися, припиняються);

- приєднання (приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого означає, що до останнього переходять права і обов'язки приєднаного суб'єкта господарювання);

- поділ (поділ суб'єкта господарювання є створенням на базі одного існуючого суб'єкта господарювання двох і більше суб'єктів господарювання як суб'єктів права);

- перетворення (перетворення суб'єкта господарювання як спосіб реорганізації означає перетворення однієї форми власності в іншу і, відповідно, зміну організаційно-правової форми суб'єкта господарювання).

3. Класифікація господарських відносин за різними критеріями

Загальні умови, що визначають особливості регулювання господарських відносин, зафіксовані у ст. 258 ГК України, відповідно до якої особливості правового регулювання господарських відносин залежать від:

а) сфери суспільного виробництва, в якій складаються ці відносини;

б)особливостей певної галузі господарювання;

в) виду господарської діяльності;

г) економічної форми результату господарської діяльності;

д) простору, на якому складаються господарські відносини (внутрішньому чи зовнішньому ринку, території зі спеціальним правовим режимом);

е) особливостей суб'єктів, між якими виникають господарські відносини;

є) суспільного поділу праці, що склався;

ж) суб'єктного складу, походження та порядку використання майна (зовнішньоекономічна діяльність, іноземне інвестування).

Окремі статті розділу VI ГК України присвячені класифікації господарської діяльності (ст. 259), народного господарства (ст. 260), матеріального виробництва (ст. 261), продукції як результату господарської діяльності (ст. 262). Так, відповідно до ст. 259 ГК України, вид господарської діяльності має місце у разі об'єднання ресурсів (устаткування, технологічних засобів, сировини та матеріалів, робочої сили) для створення виробництва певної продукції або надання послуг. Окремий вид діяльності може складатися з єдиного простого процесу або охоплювати ряд процесів, кожний з яких входить до відповідної категорії класифікації. Класифікація господарської діяльності за цими критеріями на певні види має практичне значення, а саме:

- для правового регулюванні господарської діяльності з урахуванням її специфіки;

- при здійсненні державного управління народним господарством з урахуванням особливості здійснення суб'єктами господарювання окремих видів цієї діяльності;

- для забезпечення державного управління народним господарством та учасників господарського життя обліково-статистичною інформацією, яка має задовольняти їх потреби в об'єктивних даних про стан і тенденції соціально-економічного розвитку, господарські та фінансові взаємозв'язки на міждержавному, державному, регіональному і галузевому рівнях. З цією метою, а також для впровадження міжнародних стандартів у галузі обліку і звітності та переходу на міжнародну систему обліку і статистики Кабінет Міністрів України затверджує заходи щодо розвитку національної статистики України і державної системи класифікації техніко-економічної та соціальної інформації.

Складовою частиною державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації є класифікація видів економічної діяльності (КВЕД), яка затверджується центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації та має статус державного стандарту.

Об'єктами класифікації в КВЕД є усі види господарської (економічної) діяльності суб'єктів. Складовою частиною єдиної системи класифікації і кодування техніко-економічної і статистичної інформації, яка використовується суб'єктами господарювання та іншими учасниками господарських відносин, а також органами державної влади та органами місцевого самоврядування в процесі управління господарською діяльністю, є загальна класифікація галузей народного господарства. Галузь народного господарства - це сукупність всіх суб'єктів господарювання (їх виробничих одиниць), які здійснюють переважно однакові функції (ч. 1 ст. 260 ГК України). За критерієм створюваних благ розрізняють:

- галузі сфери матеріального виробництва -- галузі, які визначаються видами діяльності, що створюють, відновлюють або знаходять матеріальні блага (продукцію, енергію, природні ресурси), а також продовжують виробництво у сфері обігу (реалізації) шляхом переміщення, зберігання, сортування, пакування продукції чи інших видів діяльності);

- галузі сфери нематеріального виробництва (невиробнича сфера) - галузі, що забезпечують надання різноманітних послуг (банківських, страхування, посередницьких, комерційної концесії та ін.).

У галузях матеріального виробництва здійснюється виробництво матеріальних благ, призначених як для використання у сфері виробництва в якості засобів виробництва (продукція виробничо-технічного призначення), так і для використання у сфері особистого споживання (вироби народного споживання).

До сфери матеріального виробництва належать промислові підприємства, які виробляють і реалізують на підставі відповідних договорів (поставки, купівлі-продажу, міни/бартеру, контрактації сільськогосподарської продукції енергопостачання тощо) товари народного споживання та/або продукцію науково-технічного призначення.

Невиробнича сфера - більш різноманітна. Вона включає суб'єктів господарювання, які надають різноманітні послуги на підставі відповідних договорів. У ГК України окремі глави або параграфи присвячені таким галузям нематеріального виробництва, як:

- господарсько-торговельна діяльність - глава 30;

- комерційне посередництво (агентські відносини) - глава 31;

- перевезення вантажів - глава 32;

- банківська діяльність - параграф 1 глави 35;

- страхування - параграф 2 глави 35;

- посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами - параграф 3 глави 35;

- аудит - параграф 4 глави 35;

- комерційні концесії - глава 36;

- концесійна діяльність (якщо вона обмежується управлінням та експлуатацією об'єкта концесії) - глава 40 розділу VIIIГК.

- відносини, що складаються у процесі організації та здійснення окремих видів діяльності, характеризуються специфічними ознаками, а отже, - потребують спеціального регулювання за допомогою вищезгаданих положень ГК та спеціальних нормативно-правових актів (подаються до кожної теми цього розділу, а також у списку нормативно-правових актів до цього розділу).

Зазначені види господарської діяльності можна класифікувати за критерієм можливості чи неможливості їх поєднання з іншими видами господарської діяльності на:

- виключні види діяльності (не можна поєднувати з іншими видами господарської діяльності): банківська діяльність, страхування, аудиторська діяльність, посередницькі операції з цінними паперами;

- універсальні види господарської діяльності (можна поєднувати з будь-якими іншими видами діяльності, крім виключних, за умови дотримання встановлених законом вимог). До універсальних належать усі інші (крім виключних) види господарської діяльності і насамперед - виробнича та господарсько-торговельна діяльність. Крім того, слід зазначити, що при здійсненні кількох універсальних видів діяльності виділяють основну господарську діяльність (на якій спеціалізується суб'єкт господарювання) та допоміжну (яка здійснюється час від часу - залежно від потреби в ній суб'єкта господарювання). Так, основною діяльністю підрядних будівельних організацій є виконання будівельних та пов'язаних з ними робіт, проте при цьому така організація може мати підсобні цехи з виробництва певних будівельних матеріалів (наприклад, столярних виробів), що використовуються в основній діяльності та реалізуються третім особами.

Особливість притаманна і господарській діяльності будь-яких видів, що здійснюється:

- на певних територіях (спеціальні/вільні економічні зони, території пріоритетного розвитку, виключна/морська економічна зона України, державний кордон України, території та об'єкти, що особливо охороняються);

- у незвичайних умовах (воєнного стану, надзвичайних ситуацій);

- за участю певних суб'єктів господарювання - іноземних інвесторів (іноземне інвестування), резидентів та нерезидентів, якщо при цьому матеріальні цінності перетинають державний кордон України (зовнішньоекономічна діяльність).

Задача 1

1. Акціонери ПАТ «Агроінвест», що в сукупності володіють 8,5 % акцій, поставили перед наглядовою радою АТ вимогу про скликання у грудні поточного року позачергових загальних зборів акціонерів у зв'язку з прийняттям правлінням АТ рішення, що суперечить інтересам акціонерів і виходить за межі компетенції правління. Наглядова рада відмовилася виконати цю вимогу, посилаючись на недоцільність такого кроку у зв'язку з запланованими на березень наступного року черговими загальними зборами акціонерів.

Чи можуть акціонери-ініціатори проведення позачергових зборів скликати такі збори самі? Якими правами наділено меншість в АТ щодо управління справами товариства? Який Ви можете запропонувати вихід з цієї ситуації?

Рішення

Відповідно до ч.1, абзацу 4. Ст. 47 ЗУ «Про акціонерні товариства» вiд 17.09.2008 № 514-VI Позачергові загальні збори акціонерного товариства скликаються наглядовою радою на вимогу акціонерів, які на день подання вимоги сукупно є власниками 10 і більше відсотків простих акцій товариства, в нашому випадку акціонери ПАТ «Агроінвест», що в сукупності володіють 8,5 % акцій, тому рішення про відмову у скликанні позачергових загальних зборів акціонерного товариства не суперечить ЗУ «Про акціонерні товариства».

Акціонери-ініціатори проведення позачергових зборів скликати такі збори самі не можуть відповідно до Ст. 159 Позачергові збори акціонерів скликаються у разі неплатоспроможності товариства, а також при наявності обставин, вказаних у статуті товариства, і в будь-якому іншому випадку, якщо цього і вимагають інтереси акціонерного товариства в цілому.

Кожен акціонер наділений корпоративними правами у розумінні Закону «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р. №514-VI: «Корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами».

Акціонери-ініціатори, які отримали відмову, можуть оскаржити її в судовому порядку. Судове оскарження є правом, а не обов'язком акціонера.

Задача 2

Між ЗАТ «Прогрес» (підрядник) та ТОВ «Старт» (замовник) був укладений договір на переробку деревини зі строком дії з 1 січня 2015 р. до 31 грудня 2015 р. Під впливом підрядника, що використав своє монопольне становище, замовник був вимушений у лютому 2016 р. укласти додаткову угоду до договору, згідно з якою вартість робіт, виконаних у 2015 р., істотно збільшили. Протягом 2015 р. розрахунки проводилися по заздалегідь узгоджених сумах, і до 31 грудня 2015 р. замовник повністю розрахувався з підрядником. У березні 2016 р. підрядник подав до господарського суду позов про стягнення з замовника підвищеної вартості робіт відповідно до додаткової угоди.

Яке правове значення має умова про строк в господарському договорі? Чи можуть змінюватися умови договору після закінчення строку його дії? Вирішіть спір.

Рішення

Зміст господарського договору складає сукупність умов, на яких він укладений. За змістом коментованої статті, умови можуть узгоджуватися сторонами за вільним волевиявленням або прийматися як обов'язкові відповідно до законодавства. За юридичним значенням усі умови договору поділяються на істотні та неістотні (звичайні та випадкові). Договір вважається укладеним, якщо сторони у передбачених законом порядку і формі досягли згоди з усіх істотних умов. Якщо сторони не погодять хоча б однієї істотної умови, весь господарський договір є неукладеним (детальніше див. коментар до ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України).

Цивільний кодекс України у ст. 628 та коментована норма використовують три види істотних умов. Перший вид - умови, визначені істотними за вказівкою закону. Як правило, законодавчі акти з регулювання конкретного виду договору прямо зазначають про віднесення конкретних умов до істотних. В окремих нормативно-правових актах такі умови визначаються опосередковано, шляхом встановлення наслідку неукладеності договору в разі відсутності умов, перелічених у нормі права. Другу групу складають умови, необхідні для договорів певного виду. Такі умови, хоча і не визначені у законодавстві як істотні, але відображають правову природу виду договору, без них його існування неможливе. Наприклад, зазначення програми, тематики дослідження, визначення техніко-економічних показників у договорах на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт. Такі умови окреслюються доктринально, визначаються судовою практикою. Вищим господарським судом переліки істотних умов для різних видів договорів даються в інформаційних та оглядових листах (оглядовий лист "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з орендними правовідносинами" від 12.04.2001 р. N 01-8/422; роз'яснення "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність" від 28.04.95 р. N 02-5/302). Третя група - умови, щодо яких за вимогою сторін договору має бути досягнута згода. Об'єктивне відображення такої вимоги має місце в проекті договору, в листах, протоколі переговорів або в протоколі розбіжностей, складеному згідно з вимогами ст. 181 Господарського кодексу України.

Звичайними є ті умови, які не потребують додаткового узгодження сторонами, передбачені у нормативно-правових актах. Сторони поширюють їх дію на правовідносини автоматично, внаслідок укладення договору. Немає змоги і потреби перелічувати всі умови, окреслені законодавчими актами, безпосередньо в тексті угоди. Якщо сторони не змінюють диспозитивних умов нормативно-законодавчих актів, тим самим вони погоджують їх чинність на власні господарсько-договірні зобов'язання. До кола звичайних умов відносять імперативні норми, оскільки хоча сторони і не мають змоги їх змінити, сам факт укладення договору свідчить про згоду підпорядкувати свої правовідносини їх вимогам.

Випадкові умови - це такі умови, які розробляються самими сторонами у випадку зміни або доповнення звичайних умов, що містяться у диспозитивних нормах, або з метою вирішення питань, взагалі не врегульованих у законодавстві. Вони мають юридичне значення тільки в разі включення їх у договір.

Відсутність неістотних умов договору не має правового значення для визнання договору укладеним.

Ще одна група істотних умов господарського договору прямо перелічена у ч. 3 коментованої статті: предмет, ціна та строк, які є суттєвими для будь-якого господарського договору. Погодження контрагентами цього мінімуму умов дозволяє укладати договори, навіть не поіменовані у Цивільному кодексі України, Господарському кодексі України та інших нормативно-правових актах.

Строком дії господарського договору є час, упродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на підставі цього договору. Строк дії договору встановлюється сторонами з урахуванням вимог законодавства чи актів державних органів. Так, строк дії договору, укладеного на підставі держзамовлення, обмежується строком дії останнього. Згідно зі ст. 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Початок строку чи його закінчення можуть визначатися вказівкою на календарну дату або на подію, що має неминуче настати.

Закінчення строку дії договору не звільняє сторону від відповідальності за порушення умов договору, а також не є підставою для припинення зобов'язань за ним, оскільки згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України такою умовою є виконання, проведене належним чином.

Згідно зі ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» від 16.07.1999 року за №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. (ч 1перша ст. 9 в редакції, що діяла до Закону № 1724-VIII ( 1724-19 ) від 03.11.2016)

Відповідно до п. 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року за №88 первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Як видно з умови задачі протягом 2015 р. розрахунки проводилися по заздалегідь узгоджених сумах, і до 31 грудня 2015 р. замовник повністю розрахувався з підрядником, тобто на підставі наявних документів.

Таким чином, умови договору після закінчення строку його дії не можуть змінювати вартість (ціну) вже виконаних та оплачениз зобов'язань.

Список використаних джерел

1. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. - 2003. - № 11. - Ст. 462 (зі змін. та допов.).

2. Мамутов В. К. Развитие хозяйственного законодательства и хозяйственно-правовой мысли в суверенной Украине: науч. доклад / Ин-т экономико-правовых исследований НАН Украины. - Донецк, 2004. - 40 с.

3. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України: / О. А. Беляневич, О. М. Вінник, В. С. Щербина та ін. / за заг. ред. Г. Л. Знаменського, В. С. Щербини. - 3-тє вид., переробл. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2012. - 776 с.

4. Смолин Г. В. Господарське право України. Загальна частина: навчальний посібник / Г. В. Смолин. - 2-не вид., перероб. та доп. - Львів: ЗУКЦ, 2011. - 428 с.

5. Вінник О. М. Господарське право: навчальний посібник. - 2-ге вид., змін. та доп. - К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. - 766 с.

6. Щербина В. С. Суб'єкти господарського права: монографія. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 264 с.

7. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 31-32. - Ст. 263.

8. Джабраїлов Р. А. Територіальна громада як суб'єкт права власності та господарського права // Экономика и право. - 2006. - № 1. - С. 19-24.

9. Захарченко А. М. Щодо участі органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері господарювання // Правничий часопис Донецького університету. - 2007. - № 2 (18). - С. 43-48.

Размещено на Allbest.ru