Правове регулювання функціонування об’єктів підвищеної небезпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• 1. Критерії ідентифікації об'єктів господарювання, що підлягають декларуванню безпеки
• 2. Порядок декларування об'єктів підвищеної небезпеки
• 3. Джерело підвищеної небезпеки
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

Щороку в Україні реєструється близько 350 надзвичайних ситуацій. Внаслідок надзвичайних ситуацій та подій щорічно гине понад 5 тис. людей.

В Україні функціонують близько 17 тис. потенційно небезпечних об'єктів. Більшість з них, попри економічну, оборонну та соціальну значимість для країни, потенційно небезпечні для здоров'я і життя населення, а також навколишнього природного середовища. Значної шкоди населенню, об'єктам господарської діяльності та навколишньому середовищу завдають пожежі. Щорічно в державі зареєстровано близько 45 тис. пожеж. Матеріальні збитки, завдані надзвичайними ситуаціями техногенного та природного характеру за останні 11 років, оцінюються в суму близько 12 млрд. гривень.

Кількість коштів, виділених на ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій, залежить, насамперед, від кількості та масштабності надзвичайних ситуацій і становить у середньому близько 65 % від резервного фонду Держбюджету.

У справі запобігання надзвичайним ситуаціям важлива роль відведена загальнодержавним, відомчим і територіальним заходам організаційно-економічного характеру.

Вони дають можливість підняти за допомогою економічних механізмів відповідальність керівників організацій, які мають у своєму складі потенційно небезпечні об'єкти, застосуванням санкцій адміністративного характеру (штрафи), стимулювати роботу щодо зниження рівня ризику надзвичайних ситуацій і управління ними за допомогою податкового механізму і пільгового кредитування, перерозподілу ризику страхуванням і перестрахуванням.

До таких заходів у техногенній сфері належать: декларування промислової безпеки об'єктів, ліцензування діяльності небезпечних виробничих об'єктів, страхування відповідальності за завдану шкоду життю і здоров'ю, майну громадян і довкіллю.

Метою даного дослідження є вивчення правового регулювання функціонування об'єктів підвищеної небезпеки.

Завдання дослідження такі:

1) визначити критерії ідентифікації об'єктів господарювання, що підлягають декларуванню безпеки;

2) розглянути порядок декларування об'єктів підвищеної небезпеки.

3) визначити поняття джерела небезпеки

Предметом дослідження виступає залежність понять джерело підвищеної небезпеки та об'єкт підвищеної небезпеки.

Об'єктами вивчення є правові форми регулювання роботи об'єктів підвищеної небезпеки, ознаки джерел підвищеної небезпеки

Методи дослідження: правовий аналіз юридичних норм, порівняння, систематизація.

1. Критерії ідентифікації об'єктів господарювання, що підлягають декларуванню безпеки

Ідентифікація об'єктів підвищеної небезпеки - це порядок визначення об'єктів підвищеної небезпеки серед потенційно небезпечних об'єктів.

Ідентифікація ПНО здійснюється згідно Постанови КМУ «Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки» від 11.07. 2002р. № 956 [5].

Ідентифікація потенційно небезпечних об'єктів полягає у виявленні на об'єктах господарської діяльності джерел та чинників небезпеки, які здатні за негативних обставин (аварія, стихійне лихо тощо) ініціювати виникнення надзвичайної ситуації, а також в оцінці рівнів можливих надзвичайних ситуацій.

Об'єкт підвищеної небезпеки (ОПН) - об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру [6].

Потенційно небезпечний об'єкт (ПНО) - це об'єкт, на якому можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об'єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії [6].

ПНО вважається об'єктом підвищеної небезпеки відповідного класу у разі, коли значення сумарної маси небезпечної або декількох небезпечних речовин, що використовуються або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються на об'єкті, дорівнює або перевищує встановлений норматив порогової маси.

Отже, критерієм ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки відповідного класу є наявність однієї або кількох небезпечних речовин в кількості, що перевищує встановлений норматив порогової маси.

Нормативи порогових мас небезпечних речовин за категоріями та нормативи порогових мас деяких індивідуальних небезпечних речовин встановлені Постановою КМУ «Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки» від 11.07. 2002р. № 956 [5].

Суб'єкт господарювання, у власності або користуванні якого є хоча б один потенційно небезпечний об'єкт чи який має намір розпочати будівництво такого об'єкта, організовує проведення його ідентифікації.

У процесі ідентифікації розглядаються і враховуються внутрішні і зовнішні чинники небезпек.

Внутрішні чинники небезпеки характеризують небезпечність будівель, споруд, обладнання, технологічних процесів об'єкта господарської діяльності та речовин, що виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються на його території.

Зовнішні чинники небезпеки безпосередньо не пов'язані з функціонуванням об'єкта господарської діяльності, але можуть ініціювати виникнення НС на ньому та негативно впливати на її розвиток (природні явища та аварії на об'єктах, які розташовані поблизу).

Для ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки до небезпечних речовин за їх властивостями належать такі категорії речовин:

? горючі гази;

? горючі рідини;

? горючі рідини, перегріті під тиском;

? вибухові речовини;

? речовини-окисники;

? високотоксичні та токсичні речовини;

? речовини, які становлять небезпеку для довкілля (високотоксичні для водних організмів) [6].

За видами аварій, що можуть статися, враховуючи властивості небезпечних речовин, та за впливом уражаючих факторів цих аварій, категорії небезпечних речовин об'єднуються в групи:

група 1 (вибух) - горючі (займисті) гази, горючі рідини, перегріті під тиском, ініціюючі (первинні), бризантні (вторинні) та піротехнічні вибухові речовини, речовини-окислювачі, речовини, які вступають у бурхливу реакцію з водою з виділенням горючих або вибухонебезпечних чи токсичних газів;

група 2 (пожежа) - горючі (займисті) гази, горючі рідини, горючі рідини, перегріті під тиском, речовини-окисники, а також речовини, які вступають у бурхливу реакцію з водою із виділенням горючих або вибухонебезпечних чи токсичних газів;

група 3 (шкідливі для людей і довкілля) - високотоксичні речовини, токсичні речовини, речовини, які становлять небезпеку для довкілля (високотоксичні для водних організмів), речовини, які можуть здійснювати довгостроковий негативний вплив на водне середовище, а також речовини, які вступають у бурхливу реакцію з водою з виділенням горючих або вибухонебезпечних чи токсичних газів [6].

Визначення потенційно небезпечних об'єктів 1 або 2 класу за масою небезпечних речовин та за відстанню

Під час проведення ідентифікації для кожного потенційно небезпечного об'єкта розраховується сумарна маса кожної небезпечної речовини із зазначених у нормативах порогових мас індивідуальних небезпечних речовин або кожної небезпечної речовини, яка за своїми властивостями може бути віднесена до будь-якої категорії або декількох категорій небезпечних речовин згідно із зазначеними нормативами.

За сумарну масу небезпечної речовини, наприклад, береться:

? для сховищ (резервуарів) - сумарна маса небезпечної речовини, що може в них знаходитися при повному завантаженні відповідно до технологічного регламенту, проектної або іншої документації;

? для технологічних установок - максимальна сумарна маса, що може знаходитися в апаратах і трубопроводах відповідно до технологічного регламенту, умов процесу та правил експлуатації.

Проводиться розрахунок найменшого та найбільшого значення порогової маси небезпечної речовини згідно з нормативами [6].

2. Порядок декларування об'єктів підвищеної небезпеки

Декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки здійснюється з метою запобігання аваріям, а також забезпечення готовності до локалізації, ліквідації аварій та їх наслідків.

Декларація безпеки це документ, який визначає комплекс заходів, що проводяться об'єктом господарювання з метою запобігання аваріям, а також забезпечення готовності до локалізації, ліквідації аварій та їх наслідків.

Одним з основних завдань декларування є покладання на керівників суб'єктів господарювання обов'язків щодо здійснення комплексу робіт з оцінювання небезпеки експлуатованих ним об'єктів з урахуванням запроваджених заходів щодо запобігання виникненню і розвитку аварій. (Кодекс ЦЗ ст.57 п.4) [6].

Основи декларування промислової безпеки небезпечних виробництв визначає Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18.01.2001р. № 2245-III [4], а також Постанова КМУ «Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки» від 11.07. 2002р. № 956 [5].

Декларація безпеки складається за формою згідно з додатком 1 Постанови КМУ № 956 на основі дослідження суб'єктом господарювання ступеня небезпеки та оцінки рівня ризику виникнення аварій, що пов'язані з експлуатацією цих об'єктів.

Декларація безпеки повинна включати:

? результати всебічного дослідження ступеня небезпеки та оцінки рівня ризику;

? оцінку готовності до експлуатації об'єкта підвищеної небезпеки відповідно до вимог безпеки промислових об'єктів;

? перелік прийнятих з метою зниження рівня ризику рішень і здійснених з метою запобігання аваріям заходів;

? відомості про заходи щодо локалізації і ліквідації можливих наслідків аварій [6].

Об'єкти господарювання (ОГ), у власності або користуванні якого є ПНО чи який має намір розпочати будівництво такого об'єкта, організовує розроблення і складання декларації безпеки об'єктів підвищеної небезпеки.

Декларація безпеки разом з позитивним висновком експертизи подається відповідним територіальним органам Держгірпромнагляду, ДСНС, Держекоінспекції, державної санітарно-епідеміологічної служби, Держархбудінспекції, а також відповідній місцевій держадміністрації або виконавчому органу місцевої ради [6].

Декларація безпеки подається наглядовим органам як обов'язковий елемент для одержання ліцензії на експлуатацію об'єктів, а також місцевим органам виконавчої влади і місцевого самоврядування для інформування про проведену роботу.

Уповноважені органи ведуть облік декларацій безпеки об'єктів підвищеної небезпеки.

Органи місцевої влади в регіональних засобах масової інформації дають відомості про ОПН, зокрема про способи оповіщення і необхідні дії населення у разі виникнення аварії [6].

Суб'єкт господарювання, у власності або користуванні якого є об'єкти підвищеної небезпеки, надає будь-якій фізичній або юридичній особі на її аргументований запит можливість ознайомитися із змістом декларації безпеки, а також з будь-якою іншою інформацією, яка стосується цих об'єктів.

Декларація безпеки переглядається суб'єктом господарювання один раз на п'ять років [6].

Відповідно до вимог Законів України «Про екологічну експертизу» від 09.02.1995 [1], «Про наукову та науково-технічну експертизу» від 10.02.1995 р. [2] суб'єкт господарювання проводить експертизу повноти дослідження ступеня небезпеки та оцінює рівень ризику, а також обґрунтовує достатність прийнятих рішень щодо зменшення рівня ризику, готовності до дій з локалізації і ліквідації наслідків аварій.

Фінансування проведення експертизи покладається на суб'єкта господарювання.

Експертизу декларації безпеки проводять установи, що займаються науковою і науково-технічною діяльністю у сфері безпеки промислових об'єктів, зокрема спеціалізовані експертні організації, акредитовані відповідно до вимог Закону України «Про наукову та науково-технічну експертизу» 1995 р. [2].

Методики визначення ризиків та їх прийнятних рівнів для декларування безпеки ОПН.

Методики визначають порядок проведення аналізу небезпеки та оцінювання ризику об'єктів підвищеної небезпеки, установлює методичні принципи, терміни і поняття аналізу ризику, визначає критерії прийнятних ризиків та їх рівні.

Методики призначені:

? для розроблення декларації безпеки об'єктів підвищеної небезпеки;

? для прийняття рішень щодо розташування та експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки;

? для розроблення заходів щодо запобігання аваріям та підготовки до реагування на них;

? для визначення обсягу відповідальності та страхових тарифів при страхуванні цивільної відповідальності суб'єктів господарської діяльності за шкоду, що може бути заподіяна аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки відповідно до вимог Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18.01.2001 р. [4] та Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 р. [3].

Аналіз небезпеки й оцінку ризику виконують у повному обсязі, передбаченому цією Методикою, для ОПН першого класу. Для ОПН другого класу визначаються тільки масштаби небезпеки [6].

Методики можуть застосовуватися також для оцінювання рівня ризику й експертизи рішень з безпеки потенційно небезпечних об'єктів, зокрема під час:

? розроблення нових технологій та конструювання обладнання;

? проектування та розташування нових виробництв;

? реконструкції діючих виробництв;

? експертизи діючих виробництв і тих, що реконструюються та проектуються;

? розроблення планів локалізації та ліквідації аварій;

? організації страхового захисту майна підприємств;

? розгляду конфліктів між суб'єктом господарської діяльності, що експлуатує чи планує експлуатацію потенційно небезпечного об'єкта та будь-якими зацікавленими сторонами, для яких аварії на об'єктах підвищеної небезпеки можуть мати негативні наслідки [6].

Методики призначені для фахівців у галузі промислової безпеки та охорони праці, керівників і фахівців підприємств, а також для фахівців органів виконавчої влади, що регулюють відносини в сфері діяльності об'єктів підвищеної небезпеки, відповідно до вимог Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки». Методики є основою для розроблення відомчих або галузевих керівних документів з проведення аналізу ризику об'єктів підвищеної небезпеки відповідно до їх специфіки.

Результати аналізу ризику наводяться у декларації безпеки згідно з вимогами Порядку декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки [6].

3. Джерело підвищеної небезпеки

Поняття джерела підвищеної небезпеки - одна із специфічних категорій у цивільному праві.

Визначення джерела підвищеної небезпеки дається в ст. 1187 ЦК, як «діяльність,пов'язана з використанням,зберіганням або утриманням транспортних засобів механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних , вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, яка створює підвищену небезпеку для осіб, що цю діяльність здійснюють, та інших осіб».

Основні ознаки джерела підвищеної небезпеки також містяться у визначенні, яке на рівні керівних роз'яснень запропонував Пленум Верховного Суду України в постанові від 27 березня 1992 р. «Про практику розгляду судам цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»: «Джерелом підвищеної небезпеки слід вважати діяльність, здійснення якої створює підвищену ймовірність завдання шкоди через неможливість повного контролю за нею людиною, а також діяльність по використанню, транспортуванню, збереженню предметів, речовин та інших об'єктів виробничого, господарського або іншого призначення, які мають такі ж самі властивості».[9]

Тобто найбільш характерними ознаками джерела підвищеної небезпеки є: небезпека цивільний право

- неможливість повного контролю зі сторони людини;

- наявність шкідливих властивостей

- велика ймовірність завдання шкоди

Однак на думку Антимонова Б.С. поняття «джерело підвищеної небезпеки» має «умовний юридичний сенс», а цивільне право не потребує такого терміну, оскільки він є незрозумілим та збиває з пантелику.

Антимонов закликає відмовитися не тільки від даного терміну, але і від самої цивільно- правової категорії, що означена даним терміном. Вчений стверджує, що випадки, в яких відповідальність підвищується законом, характерні тим, що виникнення в них шкідливого результату визначається, не виною, а діяльністю що спичинила дані наслідки. В цьому і полягає сенс поняття «джерело підвищеної небезпеки». Погляди Антимонова обгрунтовано піддано критиці в робаотах багатьох представників науки цивільного права( Черепахина Б.Б, О.С. Іоффе) [8, c.9].

Знову таки ж звертаючись до положень ст 1187, ми можемо виокремити лише приблизний перелік джерел підвищеної небезпеки, вичерпний перелік на сьогодні навести неможливо в зв'язку з потстійним розвитком науки та техніки. Тому у зв'язку з його відсутністю на практиці виникає необхідність вирішення питання про те, що можна віднести до джерела підвищеної небезпеки, а що в цей перелік не включається. Тому суд, вирішуючи питання про можливість віднесення до джерела підвищеної небезпеки, з'ясовує наявність його характерних ознак[9].

Судова практика не визнає діяльність зі зброєю джерелом підвищеної небезпеки. Призначенням зброї є ураження живого об'єкта,техніки тощо, тобто саме в заподіянні іншим шкоди. Вважається, що устрій та механізм дії зброї добре відомий, коли її володілець дотримується правил поводження з нею, тому випадковий постріл не буде мати місця. Проте діяльність по організації стрільб буде джерелом підвищеної небезпеки, оскільки зброя зосереджується в одному місці, і тому, незважаючи на знання устрою і механізму дії зброї та проведення інструктажу щодо заходів безпеки, виникає велика ймовірність заподіяння шкоди третім особам.[9]

Висновки

Об'єкт підвищеної небезпеки (ОПН) - це об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

Аналізуючи поняття джерело підвищеної небезпеки вдалося дійти висновку, що сам об'єкт не створює підвищену небезпеку, вона досягається лише вомбінації з діяльністю пов'язаної з ним

Відповідно до прийнятої Постанови Кабінету Міністрів (КМУ) від 11.07.2002 р., № 956 «Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки» затверджено:

? нормативи порогових мас небезпечних речовин для ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки;

? порядок ідентифікації та обліку об'єктів підвищеної небезпеки;

? прядок декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки. Крім цього, відповідно до ст. 7 Закону України «Про страхування». Згідно зі ст. 10 Закону суб'єкт господарської діяльності готує і подає до місцевих органів виконавчої влади декларацію безпеки об'єкта підвищеної небезпеки.

Нормативну базу для розрахунків та декларування частково вже розроблено:

ДНАОП 0.00-3.07-02 Нормативи порогових мас небезпечних речовин для ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки. Дата введення в дію: 11.07.02. Постанова КМУ №956 від 01.10.02;

ДНАОП 0.00-8.21-02 Порядок ідентифікації та обліку об'єктів підвищеної небезпеки. Дата введення в дію: 11.07.02. Постанова КМУ №956 від 01.10.02;

ДНАОП 0.00-8.22-02 Порядок декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки. Дата введення в дію: 11.07.02. Постанова КМУ №956 від 01.10.02.

Суб'єкт господарської діяльності, у власності якого перебувають ОПН, зобов'язаний:

? провести ідентифікацію об'єкта підвищеної небезпеки і зареєструвати його в органах нагляду;

? забезпечити розробку й експертизу декларації безпеки і плану ліквідації і локалізації аварійних ситуацій і аварій на об'єкті, узгодити та зареєструвати їх згідно з установленим порядком;

? одержати дозвіл на експлуатацію об'єкта у місцевих органах виконавчої влади;

? забезпечити експлуатацію об'єкта з мінімально можливим ризиком і виконання інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність об'єктів підвищеної небезпеки;

? застрахувати «свою громадянську відповідальність» за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами й аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки.

Суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність за достовірність даних у декларації. Державний нагляд та контроль у сфері діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки, здійснюють уповноважені законом органи влади, в тому числі спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади та їхні відповідні територіальні органи, до відома яких належать питання: охорони праці; забезпечення екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища; захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; пожежної безпеки; санітарно-епідемічної безпеки; містобудування.

Список використаних джерел

1. Цивільний кодекс України від 16 березня 2003 р. ( К.: Алерта, 2015. - 320с

2. Про наукову та науково-технічну експертизу : Закон від 10.02.1995 № 51/95-ВР [Редакція від 05.12.2012] // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, N 9, ст.56 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/51/95-%D0%B2%D1%80

3. Про страхування : Закон від 07.03.1996 № 85/96-ВР [Редакція від 01.04.2015] // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 18, ст. 78 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/85/96-%D0%B2%D1%80

4. Про об'єкти підвищеної небезпеки : Закон від 18.01.2001 № 2245-III [Редакція від 26.04.2014] // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 15, ст.73 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2245-14

5. Наказ Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів» № 622 від 21.08.98

6. Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки : Постанова КМУ від 11.07.2002 № 956 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/956-2002-%D0%BF

7. Державна стандартизація у сфері цивільного захисту [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://lektsii.org/1-21226.html

8. Антимонов Б.С. Гражданская ответственность за аред, причиненный источником повышенной опасности, Госюриздат, 1952- 300с

9. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України ТОМ 2, 2011р.-1308с

10. Цивільне право України: Підручник : У 2-х кн. Кн. 2 / О. В. Дзера, Д.В. Боброва, А. С. Довгерт; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 720 с.

11. Цивільне право: Підручник для студентів юридичних вузів та факультетів. Боброва Д.В., Підопригора О.А., Частина 2. - К.: Вентурі., 1997.

Размещено на Allbest.ru