«Хліб України» тощо) з мережею підпорядкованих їм дочірніх компаній, товариств і підприємств. Ці та інші господарські організації здійснюють керівництво і координацію діяльності відповідних підприємств і організацій. Так, НАК «Украгролізинг», на підставі агентської угоди з Міністерством аграрної політики та продовольства України, здійснює оперативне управління коштами державного лізингового в частині здійснення лізингових операцій щодо сільськогосподарської техніки тощо.

Засадничо, що безпосередньо господарювання та організація господарської діяльності є в органічному взаємозв'язку. Суспільні економічні господарські відносини крім приватних, -- це публічні відносини, які в першу чергу регулюються центральними органами виконавчої влади, наділеними господарською концепцією. Відповідно до ст.2 ГК вони є учасниками відносин у сфері господарювання суб'єктами організаційно-господарських повноважень, які вимагають удосконалення. Відповідно, проведення адміністративної реформи в аспекті державного регулювання економіки. Її метою є трансформація і з центрально-галузевої до центрально-функціональної системи державного регулювання.

4. Економіко-правові проблеми регулювання і дерегулювання господарської діяльності

При розгляді запропонованого питання зазначимо наступне. Головним результатом переходу економіки України від пострадянської планово- розподільчої до ринкової неухильно пов'язано з формуванням оптимального державного регулювання економічних процесів. В даному випадку автор дотримується дефініції цього поняття яке означає всю діяльність державних органів з управління економікою відповідно до ст. 12 ГКУ. Механізм реалізації і успіхи в господарській діяльності залежить від створення для суб'єкта господарювання умов вирішувати такі проблеми: як започаткувати виробництво, які товари виробляти, надавати послуги, роботи виконувати, в якій кількості, для кого їх виробляти, кому їх реалізувати і т.д. Забезпечення цього процесу здійснюється за об'єктивними вимогами ринкової економіки, здатної до саморегулювання. Роль держави у цих відносинах полягає в її здатності створювати в економіці суб'єкту господарювання сприятливі умови для досягнення економічних і соціальних результатів. Слід зазначити, що ці елементи формування правового регулювання ще недостатньо сприяють організації та здійсненню господарської діяльності. Про це, як зазначено у розділі ІІІ програми економічних реформ на 2010-2014 роки. «Заможне суспільство конкурентно спроможна економіка, ефективна держава», свідчать результати двох впливових міжнародних досліджень - Всесвітнього банку

«Ведення бізнесу - 2010» і «Рейтинг глобальної конкурентноспроможності» Всесвітнього економічного форуму. Так, за простотою ведення бізнесу України посідає 142 місце зі 183 країн світу.

За таких умов регулювання розглядається як форма державного впливу на господарську діяльність недержавних господарюючих суб'єктів. Воно виражається у державній регуляторній політиці держави, спрямованій на забезпечення умов збалансованості її втручання у регулювання діяльності господарських суб'єктів. Засади державного регулювання господарської діяльності у тому числі підприємництва, передбачені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2004 р. (надалі -- Закон).

У ньому державна регуляторна політика - це напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Принципами державної регуляторної політики є:

­доцільність -- обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми;

­адекватність -- відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив;

­ефективність -- забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб'єктів господарювання, громадян та держави;

­збалансованість -- забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави;

­передбачуваність -- послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності;

­прозорість та врахування громадської думки -- відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов'язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, обов'язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.

Підставою державного регулювання підприємництва є ст. 42 ГК, у якій передбачена необхідність забезпечення реалізації та охорони публічних (державних та суспільних) інтересів.

Таке регулювання діяльності господарюючих суб'єктів господарювання має бути збалансованим і спрямованим для досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Співвідношення публічних та приватних інтересів при здійсненні державного регулювання господарської діяльності має виявлятися у такому державному впливі, яке надає можливість суб'єктам господарювання ефективно розвиватися і при цьому забезпечує необхідні публічні потреби та інтереси.

Здійснення державної регуляторної політики відповідними контролюючими органами інтерпретується як порядок планування діяльності з підготовки регуляторних актів, розгляду проектів цих актів, забезпечення принципу прозорості та врахування громадської думки у реалізації цієї політики, а також порядок відстеження результативності та перегляду прийнятих регуляторних актів. При цьому проводиться системний аналіз впливу факторів, які суттєво впливають на якість регуляторних актів. Вони розділяються на нематеріальні (духовні) та матеріальні (інституціональні), які в свою чергу ще структуруються. До інституціональних чинників відносять: відповідні державні органи, державні силові структури, бізнесові я політичні кола, політичні партії, деякі громадські організації, засоби масової інформації, підприємницьку еліту, а також кримінально-мафіозні угрупування, церкву та ін. До нематеріальних факторів впливу на регуляторні акти відносить звичаї, в тому числі і ділові, культурні традиції тощо, основою яких, є духовні засади. Йдеться, зокрема, про добро (зло), справедливість (несправедливість), добросовісність (недобросовісність), моральність взагалі тощо.

Невирішеність зазначеної проблеми спричиняє конфліктогенність у суспільстві, соціальну напруженість, накопичування протестного потенціалу, а в кінцевому підсумку -- масові акти непокори, революції. Проте зазначена проблема вибору може бути вирішена в межах оптимальної (з позицій критеріїв економічної ефективності та справедливості) державної регуляторної політики. Головна стратегія держави має полягати не у протиставлені економічної ефективності та соціальної справедливості, а в їх гармонізації.

У даному випадку прийнятим є визначення Н.О. Саніахметової, що регуляторна політика розглядається як напрям державного регулювання, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюються в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Метою правового забезпечення державної регуляторної політики є створення правопорядку у сфері господарювання. Цей порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, з метою забезпечення нормальних умов для функціонування ринкового механізму, вирішення економічних і соціальних проблем.

Зменшення втручання держави у ринкові механізми і діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності розглядається як дерегулювання. За змістом воно є в діалектичному взаємозв'язку з державним регулюванням і засобом реального та мобільного забезпечення потреб вимог ринку.

Правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарювання, спрямовані на дерегулювання, визначені Законом України. Із аналізу змісту Закону і напрямів державної регуляторної політики господарської діяльності визначених в нормативних актах можна запропонувати таке поняття дерегулювання.

Дерегулювання - це формулювання оптимального співвідношення між ринковими механізмами і державним регулюванням господарської діяльності при обмежені втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання з метою нівелювання адміністративних економічних, правових та інших перешкод на шляху розвитку ринкової економіки. Маються на увазі перешкоди, пов'язані із початком господарської діяльності, доступом до основних ресурсів економічної активності; спрощення правил, пов'язаних із регулюванням господарських відносин з органами державної влади та місцевого самоврядування; забезпечення оптимальності, стабільності, гласності та відстеження результативності та за її наслідками перегляд регуляторних актів.

Одним з напрямів оптимізації правового регулювання і, відповідно, дерегулювання економічних відносин є визначення меж державного втручання в господарську діяльність. Безпосередня участь держави органів державної влади та органів місцевого самоврядування у таку діяльність може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, зазначено у ч. 3 ст. 8 ГК визначені такими двома параметрами, як контроль над господарською діяльністю шляхом державної реєстрації її суб'єктів і визначення сфер державного контролю і нагляду за господарською діяльністю. Ці сфери діяльності належать до тих, які, згідно з пунктами 7-9 ч.1 ст. 92 Конституції України, визначаються виключно законами. Наприклад, правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання регулюються Законом України від 5 квітня 2007 р. «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Сфера дії цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, щодо яких він вперше визначив принципи, вимоги, консультаційну підтримку, громадський захист і право на одержання їх рішень. Критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від здійснення господарської діяльності і періодичність проведення планових заходів відповідно абзац 4 ч.2 с.5 Закону затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням органу державного нагляду (контролю) тощо.

Аксіоматичним в практиці перегулювання є те, що чим рідше суб'єкти господарювання і не безпосередньо звертаються в державні органи, тим оперативно вирішуються їхні питання. В зв'язку з цим, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 січня 2002 р. із внесеними змінами і доповненнями «Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади» на виконання ст.15 Закону України

«Про доступ до публічної інформації», зобов'язано секретаріат Кабінету Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації забезпечити належне функціонування Веб-порталу та офіційних веб-сайтів. Розміщена таким чином інформація оновлюється невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів з дня затвердження (ухвалення) відповідного документа.

Размещено на Allbest.ru