Методи забезпечення трудової дисципліни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Поняття, зміст та методи забезпечення трудової дисципліни

Актуальність дослідження. Успішний розвиток підприємства, установи або організації неможливий без високопродуктивної творчої праці колективу найманих працівників. При цьому інтереси роботодавця та найманого працівника не завжди збігаються. Здебільшого як перші, так і другі учасники ринку праці хочуть при якомога менших власних витратах одержати якомога більше прибутків один від одного. Взаємовідносини роботодавця та найманих працівників регулюються нормативно-правовими актами з питань праці. Зміст цих актів та їх неухильне додержання повинні стимулювати створення таких соціально-трудових відносин, які б забезпечили ефективний розвиток як суб'єкта господарської діяльності, так і найманих працівників та суспільства в цілому. І роботодавець, і найманий працівник мають усвідомити необхідність безумовного додержання ними вимог законодавства про працю та вживати необхідних заходів щодо забезпечення виконання у повному обсязі покладених на них трудових обов'язків та використання прав, наданих їм законодавством. Умовою будь-якої колективної праці незалежно від галузі економіки, правової форми організації та соціально-економічних відносин у суспільстві, в яких вона відбувається, є трудова дисципліна.

Трудова дисципліна- система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов'язків.

Зміст трудової дисципліни складається з трьох блоків: правової регламентації прав і обов'язків учасників трудового процесу, стимулювання сумлінної праці й відповідальності за невиконання, чи неналежне виконання трудових обов'язків.

І якщо дотепер правове регулювання трудової дисципліни розвивалося в основному шляхом "удосконалення" останнього блоку, то на етапі переходу до ринкової економіки ухил робиться на перші два. Тобто, більше чіткої регламентації здобувають взаємні права та обов'язки сторін трудових правовідносин і належне стимулювання за працю одержують ті працівників, які чітко дотримуються правил внутрішнього трудового розпорядку.

Мета дослідження. Метою обраної теми є комплексний аналіз трудової дисципліни.

Трудова дисципліна забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці і застосуванням, у необхідних випадках, заходів дисциплінарного і громадського впливу.

Згідно зі ст. 88 КЗпП України нормальними умовами праці вважаються:

· справність машин, верстатів і пристроїв;

· вчасне постачання виробництва електроенергією, газом та іншими джерелами енергоживлення;

· здорові та безпечні умови праці;

· належна якість матеріалів та інструментів, необхідних для виконання роботи, і їх своєчасне подання;

· своєчасне забезпечення технічною документацією.

Методи забезпечення трудової дисципліни- це передбачені законодавством способи її забезпечення, тобто виконання працівником і роботодавцем своїх обов'язків. У ст. 140 КЗпП України визначенотри методи забезпечення трудової дисципліни:переконання, заохочення, примусу.

Метод переконання- спосіб виховного впливу на працівників. У сучасних умовах набувають значення економічні й організаційні умови праці, регламентування взаємних прав і обов'язків сторін трудових правовідносин і матеріальне стимулювання сумлінної праці.

Метод заохочення - моральне та матеріальне заохочення на сумлінну працю, надання переваг і пільг працівникам, які успішно й сумлінно виконують свої трудові обов'язки.

Метод примусу- застосування до порушників трудової дисципліни, у необхідних випадках, заходів дисциплінарного і громадського впливу та матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну роботодавцеві внаслідок невиконання покладених на них трудових обов'язків.

Предметом дослідження є трудова дисципліна.

Методи дослідження При дослідженні трудової дисципліни було застосовано такі загально - наукові методи як аналіз діючого законодавства та літератури, який дозволив виділити із законодавства та відповідної літератури відомостей, які відносяться до теми курсової роботи, синтез, який дав можливість виявити закономірності, які випливають при розгляді теми курсової роботи, їх узагальнення та систематизація, формулювання висновків, а також приватно - наукових методів таких як історичний, який дав можливість дослідити більш детально ґенезу окремих понять, порівняльно - правовий метод, який сприяв зіставленню норм права, формально - логічний метод, який застосовувався для обґрунтування висновків.

Ступінь наукової розробки даної теми. Дана тема висвітлюється в багатьох підручниках кримінального права та в працях таких науковців як Н.Б. Болотіна, В.В. Глазирін, Т.Ю. Коршунова, В.І. Нікітінський, О.С. Пашков, Л.О, Сироватська, О.Я. Орловський, О.М. Ярошенко, Я.В. Свічкарьова та ін.

Структура дослідження. Робота складається з вступу,

Розділ 1. Переконання та заохочення як методи забезпечення трудової дисципліни

1.1 Переконання в трудовому праві

Переконання як правовий метод забезпечення трудової дисципліни»досліджуються правові аспекти переконання як методу забезпечення трудової дисципліни та його значення в умовах ринкової економіки.

Автором аналізується сутність і значення методу переконання в умовах соціалістичної системи господарювання та управління економікою країни. У той час увага акцентувалася на створенні відносин товариської взаємодопомоги і взаємної поваги; діловому авторитеті безпосереднього керівника; належній організації праці; справедливому розподілі роботи і заробітної плати між членами бригади; непримиримому ставленні до порушників трудової дисципліни; увазі до потреб та інтересів кожного працівника з боку адміністрації підприємства (установи, організації); наданні громадської поваги працівникам, які сумлінно виконували свою трудову функцію; застосуванні заходів заохочення, передбачених трудовим законодавством. При цьому у багатьох джерелах наголошувалося на тому, що заходи заохочення є набагато ефективнішими, ніж заходи примусу.

Із докорінною зміною політичних, економічних і соціальних умов, багатоманітністю форм власності, формування ринку праці багато із зазначених вище положень втратили сенс. Проте у сучасних соціально-економічних умовах немає підстав відкидати метод переконання як один з правових методів забезпечення трудової дисципліни.

У підрозділі розкривається сутність та підкреслюється значення інформаційного та організаційного елементів переконання для забезпечення належних внутрішнього трудового розпорядку і трудової дисципліни.

Метод переконання є основним у забезпеченні свідомого ставлення до праці, оскільки він найпоширеніший і застосовується до всіх без винятку працюючих. Не будь-яке спонукання, внаслідок якого працівник дотримується трудової дисципліни, є його переконанням. Воно буде лише у тому випадку, коли правила внутрішнього трудового розпорядку виконуються завдяки ідейній переконаності в їх моральній обґрунтованості та доцільності. Окремі працівники можуть дотримуватись трудової дисципліни з почуття соціальної дисципліни, через небажання нести відповідальність за свої правопорушення, через страх втратити роботу та з інших мотивів.

Метод переконання -- це метод активного впливу на свідомість людини і тим самим на його поведінку. Працівник повинен мати тверді погляди, що полягають в усвідомленні необхідності дотримуватись приписів правових норм, котрі визначають внутрішній трудовий розпорядок, організовувати свою поведінку і поведінку працюючих поряд відповідно до цих норм без будь-якого впливу чи примусу зі сторони.

Усвідомивши правові норми про внутрішній трудовий розпорядок працівник поступає правомірно, самостійно і добровільно. Ним у цих випадках керує ідея, що така поведінка є правильною, корисною для виробництва в цілому і для кожного працюючого на цьому виробництві зокрема.

У методі переконання виховання свідомості тісно пов'язане із звичкою. За звичкою ми досить часто вчиняємо певні дії саме тому, що ми так звикли поступати, внаслідок традиції, сімейної або виробничої.

Інші методи є додатковими, оскільки застосовуються до частини працюючих, що заслуговують на заохочення, або до працюючих, які порушують трудову дисципліну. Перш ніж застосовувати заходи дисциплінарного і громадського впливу, спочатку застосовують метод переконання і виховання.

Поєднання переконання і примусу проявляється на всіх стадіях трудового процесу, у вирішенні економічних і організаційних питань. В умовах ринкових відносин працівники повинні мати переконання в економічній вигоді і доцільності тих чи інших заходів. Головна мета переконання -- добитися сумлінного виконання норм трудового права, добровільно, без примусу, за переконанням їх виконувати. Це досягається за допомогою виховної роботи, попередження правопорушень, нематеріальними та матеріальними заходами заохочення, методом матеріального і морального стимулювання.

1.2 Заохочення в трудовому праві

Заохочення за працю - це публічне визнання результатів заслуг працівника та його успіхів у роботі. Заохочення є важливим засобом виховання в трудовому колективі і зміцнення трудової дисципліни. Кожний керівник у межах наданих йому прав повинен заохочувати підлеглих за зразкове і сумлінне виконання трудових обов'язків. Підставою для застосування до працівника заходів заохочення є його сумлінна ефективна праця, тобто бездоганне виконання трудових обов'язків, підвищення продуктивності праці, поліпшення якості продукції, тривала сумлінна робота, а також інші досягнення в роботі. У статутах та положеннях про дисципліну підстави для застосування заходів заохочення можуть уточнюватися стосовно особливостей умов праці в конкретних галузях економіки чи сферах діяльності. Так, згідно зі ст. 4 Дисциплінарного статуту прокуратури України прокурорсько-слідчі працівники, а також працівники навчальних, наукових та інших установ прокуратури заохочуються за сумлінне і зразкове виконання службових обов'язків, ініціативу та оперативність у роботі. За пунктом 24 Положення про дисципліну працівників гірничих підприємств працівники заохочуються за зразкове виконання трудових обов'язків, підвищення продуктивності праці, ефективності виробництва і якості роботи, суворе дотримання правил, норм та інструкцій з безпечного ведення робіт, новаторство, виявлені ініціативу, самовідданість і винахідливість у роботі, дбайливе ставлення до майна підприємства, тривалу і бездоганну працю.

Відповідно до ст. 143 КЗпП України до працівників підприємств, установ, організацій можуть застосовуватися будь-які заохочення, що містяться в затверджених трудовими колективами правилах внутрішнього трудового розпорядку. До 20 березня 1991 р. ця стаття містила також перелік заходів заохочення, нині ж він відсутній. На практиці основними видами заохочень є: оголошення подяки; видача премії; нагородження коштовним подарунком; нагородження почесною грамотою; занесення в Книгу пошани та на Дошку пошани (п. 21 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робочих і службовців підприємств, установ, організацій від 20 липня 1984 р.). Проте правилами внутрішнього трудового розпорядку конкретного підприємства, установи і організації можуть бути передбачені також інші заохочення. Наприклад, Правила внутрішнього трудового розпорядку працівників.

Секретаріату та патронатної служби Центральної виборчої комісії, затверджені постановою Центральної виборчої комісії від 12 травня 2005 р. № 82, встановлюють, що за сумлінну працю, зразкове виконання трудових обов'язків та інші досягнення в роботі до працівників Комісії застосовуються такі форми матеріального і морального заохочення: а) грошова винагорода (надбавки, доплата, преміювання); б) відзначення подякою Комісії; в) оголошення подяки Комісії; г) нагородження Почесною грамотою Комісії; г) нагородження цінним подарунком. Правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників центрального апарату Міністерства аграрної політики України, затверджені наказом Міністерства аграрної політики України від 17 лютого 2004 р. № 39, передбачають такі форми матеріального та морального заохочення: а) оплата праці (надбавки, доплати, преміювання); б) оголошення подяки; в) нагородження трудовою відзнакою "Знак Пошани" міністерства, Почесною грамотою Мінагрополітики України; г) нагородження цінними подарунками. Як інші заходи заохочення підприємства можуть установити, наприклад, такі: збільшення частки доходів у прибутках роботодавця; призначення спеціальної надбавки за високий професіоналізм; присвоєння звання кращого працівника тощо. При застосуванні заходів заохочення забезпечується поєднання морального та матеріального стимулювання праці.

До працівників, на яких поширюється дія спеціальних законів, статутів та положень про дисципліну, застосовуються заохочення, передбачені ними. Так, у ст. 33 Закону України від 20 вересня 2001 р. № 2728-ІІІ "Про дипломатичну службу" до заходів заохочення працівників дипломатичної служби включено: оголошення подяки; грошову винагороду; нагородження цінним подарунком; дострокове або позачергове присвоєння дипломатичного рангу або рангу державного службовця; нагородження Почесною грамотою Міністерства закордонних справ України. Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту передбачає такі види заохочення: оголошення подяки; преміювання; нагородження цінним подарунком; нагородження почесною грамотою; присвоєння звання кращого працівника за фахом; нагородження нагрудним значком; нагородження нагрудним знаком "Почесному залізничнику". Заходами заохочення згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України є: подяка; грошова премія; подарунок; цінний подарунок; дострокове присвоєння класного чину або підвищення в класному чині; нагородження нагрудним знаком "Почесний працівник прокуратури України".

Отже, заохочення поділяються: а) за способом впливу на працівників - на моральні (подяка, нагородження Почесною грамотою, занесення в Книгу пошани та на Дошку пошани тощо) та матеріальні (премії, цінні подарунки тощо); б) за сферою дії- загальні, що застосовуються до будь-якого працівника, та спеціальні, що застосовуються до певних категорій працівників чи у визначених галузях господарства; в) за суб'єктами, які їх застосовують, - заохочення, що застосовуються роботодавцем, та заохочення, що застосовуються державними органами. Допускається одночасне застосування декількох видів заохочення. Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.

Заохочення застосовуються роботодавцем разом або за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації. Заохочення оголошуються наказом (розпорядженням) роботодавця в урочистій обстановці. У разі, якщо безпосередній начальник працівника вважає, що наданих йому прав недостатньо для заохочення підлеглих, він може порушувати клопотання про їх заохочення перед вищестоящим керівником.

Положення та статути про дисципліну можуть встановлювати особливості в порядку застосування заохочень. Так, за Дисциплінарним статутом прокуратури України Генеральному прокурору України належить право застосовувати всі заходи заохочення, в той час як прокурори Кримської АРСР, областей, міста Києва, інші прирівняні до них прокурори мають право заохотити працівника подякою, грошовою премією та подарунком. Про застосування інших видів заохочення прокурори вносять подання Генеральному прокурору України. Подання про нагородження державними нагородами та присвоєння почесного звання "Заслужений юрист України" вносить Генеральний прокурор України.

Заохочення заносяться до трудових книжок працівників відповідно до правил їх ведення. Так, згідно з п. 2.23 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58, до трудових книжок працівників вносяться: а) у розділ "Відомості про нагородження" - відомості про нагородження державними нагородами України та відзнаками України; б) у розділ "Відомості про заохочення" - відомості про заохочення за успіхи у праці. До трудових книжок не вносяться відомості про премії, які передбачені системою заробітної плати або виплата яких має регулярний характер.

Працівникам, які успішно і сумлінно виконують свої трудові обов'язки, надаються в першу чергу переваги та соціальні пільги в межах повноважень і за рахунок коштів підприємства, установи, організації (путівки до санаторіїв та будинків відпочинку, поліпшення житлових умов та ін.). Таким працівникам надається також перевага при просуванні по роботі.

За виконання особливо відповідальних завдань працівникові, який обіймає посаду державного службовця, відповідно до Закону України "Про державну службу" може бути присвоєно черговий ранг достроково в межах відповідної категорії посад. За сумлінну працю при виході на пенсію працівникові може бути присвоєно черговий ранг поза межами відповідної категорії посад.

За особливі трудові заслуги працівники представляються у вищі органи до заохочення, нагородження орденами, медалями, почесними грамотами, нагрудними значками, присвоєння почесних звань і звання кращого працівника за даною професією. Державні нагороди згідно зі ст. 92 Конституції України можуть встановлюватися виключно законами України. Президент України нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними (ст. 106 Конституції України).

За роки незалежності відповідно до Основного Закону України на основі історичної національної нагородної спадщини та міжнародного досвіду в Україні створено нагородну систему України. Сформовано відповідне законодавство, визначено організаційні засоби та створено матеріально-технічні основи забезпечення його реалізації. Система державних нагород стала важливим чинником утвердження української державності, морального заохочення громадян за активну діяльність у розвитку економіки, науки, культури, у соціальній сфері, захисті Вітчизни, охороні конституційних прав і свобод людини, державному будівництві та громадській діяльності. Законодавство про державні нагороди складається з Конституції України, Закону України від 16 березня 2000 р. № 1549-Ш "Про державні нагороди" та указів Президента України, що видаються відповідно до нього. Державні нагороди України є вищою формою відзначення громадян за видатні заслуги в розвитку економіки, науки, культури, соціальної сфери, захисті Вітчизни, охороні конституційних прав і свобод людини, державному будівництві та громадській діяльності, за інші заслуги перед Україною. У статті 3 Закону України "Про державні нагороди" передбачено такі види державних нагород: звання Герой України; орден; медаль; відзнака "Іменна вогнепальна зброя"; почесне звання України; Державна премія України; президентська відзнака.

Вищим ступенем відзнаки в Україні є звання Герой України. Воно присвоюється громадянам України за здійснення визначного геройського вчинку або визначного трудового досягнення. За визначні трудові досягнення Герою України вручається орден Держави.

В Україні встановлено такі ордени:

- орден Свободи - для відзначення видатних та особливих заслуг громадян в утвердженні суверенітету та незалежності України, консолідації українського суспільства, розвитку демократії, соціально-економічних та політичних реформ, відстоювання конституційних прав і свобод людини і громадянина;

- орден князя Ярослава Мудрого І, П, III, IV, V ступенів -для нагородження громадян за видатні заслуги перед Україною в галузі державного будівництва, зміцнення міжнародного авторитету України, розвитку економіки, науки, освіти, культури, мистецтва, охорони здоров'я, за визначні благодійницьку, гуманістичну та громадську діяльність;

- орден "За заслуги" І, II, III ступенів - для відзначення видатних заслуг громадян в економічній, науковій, соціально-культурній, військовій, державній, громадській та інших сферах суспільної діяльності;

- орден Богдана Хмельницького І, II, III ступенів - для нагородження громадян України за особливі заслуги у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності, зміцненні обороноздатності та безпеки України;

- орден "За мужність" І, II, III ступенів-для відзначення військовослужбовців, працівників правоохоронних органів та інших осіб за особисті мужність і героїзм, виявлені при рятуванні людей, матеріальних цінностей під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, у боротьбі зі злочинністю, а також в інших випадках при виконанні військового, службового, громадянського обов'язку в умовах, пов'язаних з ризиком для життя;

- орден княгині Ольги І, II, III ступенів - для відзначення жінок за визначні заслуги в державній, виробничій, громадській, науковій, освітянській, культурній, благодійницькій та інших сферах суспільної діяльності, вихованні дітей у сім'ї;

- орден Данила Галицького - для нагородження військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту, а також державних службовців за значний особистий внесок у розбудову України, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові;

- орден "За доблесну шахтарську працю" І, И, III ступенів.

Почесні звання України ("заслужений" та "народний") є державними нагородами України, що присвоюються за особисті заслуги перед Українською державою. Почесні звання "заслужений" присвоюються артистам, архітекторам, будівельникам, винахідникам, учителям, економістам, журналістам та ін. Усі почесні звання є між собою рівнозначними, крім тих, що мають ступені. Почесні звання "Народний артист України", "Народний архітектор України", "Народний вчитель України", "Народний художник України" є вищим ступенем відповідних почесних звань "Заслужений артист України", "Заслужений архітектор України", "Заслужений вчитель України", "Заслужений художник України". Присвоєння почесних звань України, за винятком тих, що мають ступені, вдруге не провадиться. Почесні звання "заслужений" присвоюються особам, які працюють у відповідній галузі економічної та соціально-культурної сфери, як правило, не менше десяти років, мають високі трудові досягнення і професійну майстерність, якщо інше не встановлено положенням про почесне звання України. Почесне звання "народний" може присвоюватися, як правило, не раніше ніж через десять років після присвоєння відповідного почесного звання "заслужений". Положення про почесні звання України затверджено Указом Президента України від 29 червня 2001 р. № 476/2001.

Згідно зі ст. 11 Закону України "Про державні нагороди" встановлено такі Державні премії України: трудовий орден президент нагорода

- Національна премія України імені Тараса Шевченка;

- Державна премія України в галузі науки і техніки: за видатні наукові дослідження, які сприяють дальшому розвитку гуманітарних, природничих і технічних наук, позитивно впливають на суспільний прогрес і утверджують високий авторитет вітчизняної науки у світі; за розроблення та впровадження нової техніки, матеріалів і технологій, нових способів і методів лікування та профілактики захворювань, що відповідають рівню світових досягнень; за роботи, які становлять значний внесок у розв'язання проблем охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки; за створення підручників для середніх загальноосвітніх, професійних навчально-виховних, вищих навчальних закладів, що відповідають сучасним вимогам і сприяють ефективному опануванню знань, істотно впливають на поліпшення підготовки майбутніх спеціалістів;

- Державна премія України в галузі архітектури;

- Державна премія України імені Олександра Довженка;

- Державна премія України в галузі освіти - за видатні досягнення в галузі освіти за номінаціями: дошкільна і позашкільна освіта; загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; вища освіта; наукові досягнення в галузі освіти.

Відповідно до Порядку представлення до нагородження та вручення державних нагород України, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 2003 р. № 138/2003, подання про відзначення державними нагородами вносять Президентові України Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий господарський суд України, Генеральна прокуратура України, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, Комісія державних нагород та геральдики при Президентові України, а також Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим, які вносять спільне подання. Кандидатури до відзначення державними нагородами висуваються гласно за місцем роботи осіб, яких представляють до нагородження, у трудових колективах підприємств, установ, організацій незалежно від типу та форми власності. Клопотання про відзначення державною нагородою порушується перед відповідним органом чи організацією вищого рівня. Органи, яким надано право вносити подання про відзначення державними нагородами, надсилають на ім'я Президента України подання і нагородний лист установленого зразка, затверджений Комісією державних нагород та геральдики при Президентові України. У нагородному листі зазначаються конкретні заслуги особи, що стали підставою для порушення клопотання про відзначення її державною нагородою, та проставляється печатка підприємства, установи, організації за місцем роботи особи. Подання про відзначення державними нагородами, які вносяться з нагоди державного, професійного свята, ювілею особи або ювілею підприємства, установи, організації, області, району, міста, селища, села, вносяться не пізніш як за місяць до відповідної дати. Особу, яку відзначено державною нагородою, може бути представлено до наступного нагородження не раніше ніж через три роки після попереднього нагородження, за винятком представлення до нагородження за виявлену особисту мужність і героїзм.

Для попереднього розгляду питань, пов'язаних із нагородженням державними нагородами, при Президентові України утворюється Комісія державних нагород та геральдики, яка є дорадчим органом і працює на громадських засадах.

Особі, удостоєній державної нагороди, вручаються державна нагорода та документ, що посвідчує нагородження нею. Державні нагороди та документи про нагородження вручаються в обстановці урочистості і широкої гласності. Перед врученням оголошується Указ Президента України про нагородження. Державні нагороди та документи про нагородження вручає Президент України або за його дорученням вищі посадовці (Голова Верховної Ради України, його Перший заступник і заступники, Прем'єр-міністр України, голови обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та ін.). Державні нагороди та документи про нагородження мають бути вручені протягом двох місяців з дня набрання чинності Указом Президента України про нагородження.

Про вручення державних нагород та документів про нагородження складається Протокол вручення державних нагород України за встановленою формою, що підписується особою, яка їх вручила, та скріплюється печаткою органу, що проводив вручення. Протокол надсилається до Управління державних нагород та геральдики не пізніш як через тиждень після вручення державних нагород.

У разі, якщо нагороджений через хворобу або іншу поважну причину не зміг з'явитися на вручення, державну нагороду та документ про нагородження може бути вручено вдома, у лікарні, де він перебуває, тощо. У разі смерті нагородженого, якому за життя державну нагороду та документ про нагородження не було вручено, або нагородження особи посмертно державна нагорода та документ до неї передаються сім'ї такого нагородженого для зберігання як пам'ять.

Позбавлення державних нагород може бути проведено Президентом України лише у разі засудження нагородженого за тяжкий злочин за поданням суду у випадках, передбачених законом.

До нагород виконавчої влади слід віднести Почесну грамоту Кабінету Міністрів України. Почесна грамота є нагородою за багаторічну сумлінну працю, зразкове виконання службових обов'язків, особистий внесок в економічну, науково-технічну, соціально-культурну, військову, громадську та інші сфери діяльності і заслуги перед Українським народом у сприянні становленню правової держави, здійсненню заходів щодо забезпечення захисту прав і свобод громадян, розвиткові демократії, ефективній діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Згідно з Положенням про Почесну грамоту Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 5 січня 1998 р. № 17, Почесною грамотою, як правило, нагороджуються особи, які раніше заохочувалися відповідними відомчими відзнаками. Особи, удостоєні державної нагороди або Почесної грамоти Кабінету Міністрів, можуть бути представлені до нагородження Почесною грамотою не раніше ніж через три роки після останнього нагородження.

Подання про нагородження Почесною грамотою вносять до уряду України центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, обласні ради. Клопотання про нагородження Почесною грамотою можуть порушувати перед зазначеними органами керівні органи творчих спілок, товариств, об'єднань громадян, підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, незалежно від форми власності та господарювання. Клопотання погоджується з відповідним місцевим органом виконавчої влади. Особи висуваються для нагородження гласно, як правило, у трудових колективах, де вони працюють. Нагородженим Почесною грамотою працівникам апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, умови оплати праці яких визначено актами урядом України, виплачується одноразова винагорода у розмірі 50 % посадового окладу в межах фонду оплати праці відповідного органу. Іншим нагородженим Почесною грамотою особам надбавка до посадового окладу в розмірі 15 % може встановлюватися і виплачуватися за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, де вони працюють, згідно з рішенням керівника.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади мають право, відповідно до Указу Президента України від 18 листопада 1996 р. № 1094 "Про відомчі заохочувальні відзнаки", встановлювати відомчі відзнаки для заохочення працівників за значні трудові досягнення у відповідній галузі чи сфері діяльності. Згідно з п. 2 Примірного положення про відомчі заохочувальні відзнаки, затвердженого Указом Президента України від 13 лютого 1997 р. № 134/97, відомчі заохочувальні відзнаки встановлюються після експертизи і позитивного висновку Комісії державних нагород та геральдики при Президентові України. Відомчі відзнаки можуть встановлюватись у вигляді медалей, нагрудних знаків, значків, грамот, вітальних листів та не можуть відтворювати державні нагороди України. Положення про відомчі заохочувальні відзнаки затверджуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади за погодженням з відповідними галузевими професійними спілками і мають містити визначення заслуг осіб, які заохочуються.

Кандидатури висуваються гласно, як правило, у трудовому колективі, де працює особа, яку представляють до заохочення. Подання про нагородження передається в колегію міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади для розгляду й ухвалення рішення. У разі потреби для попереднього розгляду подання про нагородження можуть створюватися на громадських засадах комісії з нагородження відомчими заохочувальними відзнаками. Рішення про нагородження відомчою заохочувальною відзнакою ухвалюється колегією міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади. Відомча заохочувальна відзнака вручається міністром, керівником іншого центрального органу виконавчої влади або за його дорученням членами колегії. Відомчі заохочувальні відзнаки вручаються в урочистій обстановці. Вручення відзнак доцільно приурочувати до загальнодержавних свят, галузевих професійних свят, ювілейних дат працівників, підприємств, установ, організацій тощо.

Розділ 2. Економічні та організаційні методи забезпечення дисципліни праці

2.1 Поняття трудової дисципліни та методи її забезпечення

У літературі поняття дисципліни праці як правової категорії розглядається в чотирьох аспектах: як один з основних принципів трудового права; як елемент трудового правовідношення; як інститут трудового права; як фактична поведінка, тобто рівень дотримання усіма працюючими на виробництві дисципліни праці.

Як інститут трудового права трудову дисципліну потрібно зрозуміти як сукупність правових норм, котрі регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників і власника або уповноваженого ним органу, визначають заходи заохочення за успіхи у праці. Що ж стосується відповідальності за винне невиконання трудових обов'язків, то норми, котрі передбачають дисциплінарну відповідальність працівника, утворюють окремий правовий інститут у трудовому праві.

Під методами забезпечення трудової дисципліни розуміються передбачені законодавством способи її забезпечення, тобто виконання сторонами трудового договору своїх обов'язків. Традиційно вважалося, що існують два методи забезпечення трудової дисципліни: заохочення і примус. Однак в умовах ринкових відносин особливого значення набувають економічні та організаційні методи забезпечення дисципліни праці.

Суть економічних методів полягає у всебічній активізації трудящих за допомогою відновлення почуття господаря, власника. Велике стимулююче значення тут мало прийняття законів "Про власність", "Про підприємництво", якими була проголошена рівноправність всіх форм власності, господарська самостійність підприємництва, широкі права підприємств в оплаті й стимулюванні праці, використанні прибутку. Особливе значення мала приватизація майна державних підприємств, основою якої стали Закони України "Про приватизацію майна державних підприємств" та "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", в результаті якої працівники підприємств отримали переважне право на одержання акцій власних підприємств, стали працюючими співвласниками, що підвищило їх самостійність у вирішенні виробничих питань, створило умови для справжньої зацікавленості у результатах роботи та розподілі прибутку. Разом із законами "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства" вони створили солідну правову базу для формування справжньої зацікавленості працівників у результатах своєї праці й зміцненні трудової дисципліни.

Організаційні методи управління дисципліною праці в Україні в сучасний період все більше характеризуються науковим підходом до організації виробництва загалом. Як відомо, однією із засад розвитку виробництва виступає цілеспрямоване вдосконалення його організації. Широко відомі наукові теорії управління Ф. Тейлора, Г. Файоля, Е. Маслоу, Т. Бернса та багатьох інших вчених та практиків, які обґрунтували менеджмент як науку про керівництво (управління) людьми - окремими працівниками, робочою групою, трудовим колективом (див., наприклад, Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. - М.: Дело, 1992; Кравченко А. Управленческие революции // Социалистический труд. - 1991. - №1; ФилипповА.В. Управление кадрами на предприятии. - М.: Знание, 1985; Щекин Г.В. Основы кадрового менеджмента: Учебник: В 2 кн. - К.: МЗУУП, 1993). У правовому аспекті предметом менеджменту є правове регулювання системи суспільних відносин щодо організації управління персоналом. Відносини щодо забезпечення дисципліни праці є складовою частиною цієї системи.

Сучасний правовий інститут дисципліни праці за змістом складається з правової регламентації прав та обов'язків учасників трудового процесу, стимулювання сумлінної праці.

Якщо досі правове регулювання трудової дисципліни розвивалося переважно шляхом посилення дисциплінарної відповідальності за трудове правопорушення, то на етапі переходу до ринкової економіки ухил робиться на більш чітке регламентування взаємних прав та обов'язків сторін трудових правовідносин і належне стимулювання високої якості праці працівників.

Висновок

Дисципліною праці називається встановлений у цій громадської організації праці порядок поведінки у спільній праці і відповідальність за його порушення.

При укладанні трудового договору працівник знає, що він у процесі праці зобов'язаний підкорятися єдиноначальників на виробництві весь час дії його трудового договору. Це другий аспект поняття дисципліни праці як необхідний елемент трудового правовідносини працівника.

Третій аспект поняття трудової дисципліни як реалізація основного принципу трудового права - забезпечення виконання обов'язку працівника сумлінно трудитися в обраній сфері діяльності - дотримуватися дисципліни праці.

І, нарешті, четвертий аспект дисципліни праці - це відповідний інститут трудового права, тобто система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, який передбачає обов'язки працівника і роботодавця (його адміністрації), заходи заохочення за успіхи у праці, порядок їх застосування, види і міри відповідальності за порушення дисципліни праці та порядок їх застосування, що відповідає розділу VIII Трудового кодексу (ст. 189-195).

Дисципліна праці, вказує ст. 189 Кодексу, - це обов'язкова для всіх працівників підпорядкування правилам поведінки, визначеним згідно з Кодексом, іншими законами, колективним договором, угодами, трудовим договором, локальними нормативними актами організації. Роботодавець же відповідно до зазначеного законодавства зобов'язаний створювати умови, необхідні для дотримання працівниками дисципліни праці.

Трудовий розпорядок організації визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, що регламентують згідно з трудовим законодавством порядок прийому і звільнення працівників, основні права, обов'язки і відповідальність сторін трудового договору, режим роботи, час відпочинку, заходи заохочення працівників і стягнення, а також інші питання регулювання трудових відносин в організації (ст. 189 ТК).

Дисципліна праці розрізняється в об'єктивному і суб'єктивному сенсі. В об'єктивному сенсі - це система норм про дисципліну праці, тобто інститут трудового права і встановлений на даному виробництві внутрішній трудовий розпорядок. У суб'єктивному - це елемент трудового правовідносини працівника і його обов'язок дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, дисципліну праці.

Є ще один аспект - ступінь дотримання трудової дисципліни даним трудовим колективом виробництва, його частинами (цехами, відділами і т. д.) і конкретним працівником. Працівник зобов'язаний дотримуватися також посадові інструкції, функціональні обов'язки, передбачені кваліфікаційним довідником за його посади, роботі, а також протипожежні, санітарні інструкції даного виробництва. Роботодавець (адміністрація) зобов'язаний забезпечити належний рівень дисципліни праці на виробництві і реагувати на її порушення окремими працівниками.

Дисципліна праці на виробництві включає дотримання технологічної та виробничої дисципліни. ^ Технологічна дисципліна - це дотримання технології виготовлення продукту виробництва, технологічного процесу його виготовлення. Виробнича дисципліна - це частина трудової дисципліни посадових осіб адміністрації, зобов'язаних організувати нерозривність технологічного процесу, своєчасність поставок матеріалів, інструментів, обладнання, узгодженість роботи окремих підрозділів виробництва, щоб забезпечити ритмічну, чітку роботу всього виробництва.

Значення дисципліни праці полягає в тому, що вона:

Методи забезпечення трудової дісціплінС <необхідні для створення організаційних та економічних умов для високо-I продуктивної роботи. Наступні три методи взаємопов'язані: свідоме ставлення до праці, методи переконання, виховання і заохочення за сумлінну працю, а для недбайливих, несумлінних працівників - застосування в необхідних слу-] чаях заходів дисциплінарного і громадського впливу.

Створення необхідних організаційних та економічних умов для високопродуктивної роботи покладено на роботодавця, який зобов'язаний забезпечити нормальні для цього умови праці:

справний стан машин, верстатів і пристроїв;

- Своєчасне забезпечення технічною документацією; * належна якість матеріалів та інструментів для роботи та їх своєчасна подача;

* вчасне постачання виробництва електроенергією, газом для виконання роботи та іншими джерелами енергоживлення;

* безпечні і здорові умови праці (додержання правил і норм техніки безпеки, необхідне освітлення, опалення, вентиляція та інші фактори, що негативно впливають на здоров'я працівників, і т. д.).

Якщо хоча б одне з зазначений умов роботодавець (адміністрація) не забезпечив для працівника, це впливає на виконання ним норми праці, знижує і дисципліну. Тому-то законодавець на перше місце в методи забезпечення дисципліни праці включив створення нормальних умов роботи для виконання норм праці. Але всі вони ставляться до виховання сумлінного, свідомого ставлення до праці, працівник повинен працювати на совість (Не манкірувати, що не халтурити). У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов'язки. Вони можуть обговорювати на зборах порушників трудової дисципліни.

Список використаних джерел

1. Конституція України

2. Закони України

3. Грузінова Л.П. Трудове право України

4. Н.Б. Болотіна, Г.І. Чанишева. Трудове право України

5. Прокопенко В. I. Трудове право України

6. Жернаков В.В. (ред.) Трудове право

7. Трудове право України: Навчальний посібник. -- Вид. 2-ге, змінене і доповнене / За ред. П. Д. Пилипенка.

8. Підруч. / А.Ю.Бабаскін, Ю.В.Баранюк, С.В.Дріжчана рудове право України

Размещено на Allbest.ru