Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правопорушення. Поняття, склад та види

Вступ

Сьогодні вже минуло більше двадцяти п`яти років як Україна стала незалежною державою. До цього вона йшла на протязі всього свого існування. Зараз потрібно озирнутися назад і поглянути на те, що досягнуто.

Найголовнішим досягненням України є сформована законодавча база, яка базується на Конституції України. Більшість законодавчих актів нашої держави регулюють певні правовідносини. Тобто вони встановлюють певні правила поведінки. Порушення цих правил є правопорушеннями, за які передбачається юридична відповідальність.

Актуальність проблеми правопорушень в Україні обумовлена тим, що інститут правопорушень відіграє надзвичайну роль в правознавстві.

У сучасній юридичній науці є достатньо невелика кількість робіт, присвячених безпосередньо інституту юридичної відповідальності. Але в тій чи іншій мірі вказана проблема вивчалася у працях провідних вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема Б.Т. Базілєв, К.Г. Волинка, О.В. Зайчук, В.В. Мальцев, М.І. Матузов, М.С. Малеїн, О.В. Мелехін, Н.М. Оніщенко, A.C. Пішлкін, П.М. Рабіновіч, О.Ф. Скакун, І.С. Самощенко, М.Х. Фарукшин та інших науковців.

Головна мета роботи - дослідження сутності правопорушень та настання юридичної відповідальності як наслідку правопорушення.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- розглянути поняття та ознаки правопорушень;

- дослідити склад правопорушень;

- проаналізувати нормативне закріплення злочинів;

- з`ясувати особливості нормативного закріплення проступків;

- дослідити основні проблеми юридичної відповідальності за правопорушення у сфері економіки;

- з`ясувати основні проблеми адміністративних правопорушень.

Об'єктом дослідження виступають правопорушення і юридична відповідальність.

Предметом дослідження є праці видатних правознавців та авторів підручників з теорії держави та права.

Методами дослідження є порівняння, аналіз, синтез, дедукція, індукція, наукова абстракція, узагальнення та інші.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

1. Загальна характеристика правопорушень

1.1 Поняття та ознаки правопорушень

юридичний правопорушення кримінальний законодавство

Поведінка є найважливішою соціальною характеристикою особистості. Своєю поведінкою індивід може принести іншим учасникам суспільних відносин як користь, так і шкоду. У цьому зв'язку держава встановлює своєрідні межі соціально значимої поведінки громадян, колективних об'єднань, посадових осіб. З позицій права ця поведінка може бути оцінена по-різному. Окремі відносини не підпадають під правове регулювання (відносини дружби, любові, симпатії тощо). Оцінюючи вчинки людини через правові норми, держава встановлює два основних види поведінки -- правову (юридично значиму) і юридично нейтральну, байдужу.

Право регулює поведінку, яка відбувається у правовій сфері, тобто в тій сфері, яка регулюється нормами права. Така поведінка називається правовою.

Волинка вказує, що правова поведінка -- це соціально значима поведінка суб'єктів, яка контролюється їх свідомістю і волею, передбачена нормами права і тягне за собою певні юридичні наслідки.

Поняття правопорушення тісно пов'язане з поняттям правової поведінки. Під нею розуміють сукупність соціально-значущих, виражених зовні у вигляді дій чи бездіяльності вчинків, що мають свідомо-вольовий характер, тим чи іншим чином регламентуються нормами права і обумовлюють правові наслідки.

Таким чином, діяльність людини у правовій сфері може бути оцінена з юридичної сторони. Про характер дій людини у сфері правового регулювання можна судити виходячи з оцінок, зафіксованих в нормах права. З погляду відповідності правовим нормам, а також з погляду корисності або шкідливості наслідків цієї поведінки правова поведінка може бути правомірною або неправомірною.

Будь-яка поведінка, яка відповідає нормам права, є правомірною, тобто соціально корисною, а та, що їм не відповідає, є неправомірною, тобто протиправною -- соціально шкідливою.

Правомірна поведінка -- це суспільне необхідна, бажана і допустима під кутом зору інтересів громадянського суспільства поведінка індивідуальних і колективних суб'єктів, що проявляється у здійсненні норм права, гарантується та охороняється державою.

Однак нас більше цікавить протиправна поведінка. Протиправною поведінкою вважають поведінку, що характеризується порушенням норм права. Одним з видів такої поведінки і є правопорушення.

Правопорушення є соціальною і юридичною протилежністю правомірної поведінки. Це поведінка, яка завдає шкоди правам та інтересам як окремих осіб, так і суспільству в цілому. Взяті сукупно правопорушення становлять небезпеку для суспільства, порушують режим законності, існуючий правопорядок.

Правопорушення - це будь-яке протиправне, суспільне небезпечне (шкідливе), каране, винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатного суб'єкта, що завдає шкоди суспільству, державі, людям і тягне юридичну відповідальність.

На відміну від правомірних дій, що можуть бути прямо передбачені нормами права, а можуть і випливати в загальній формі з "духу закону" (дозволено все, що не заборонено законом), протиправні дії повинні бути чітко сформульовані правовими нормами. З цього погляду про правопорушення можна говорити лише в рамках і з позиції закону, що визначає поняття й ознаки цивільного, адміністративного чи іншого правопорушення, а нерідко і точний перелік протиправних діянь. Такого роду "формалізм" протиправності забезпечує ясність і єдність вимог, що висуваються до всіх громадян і організацій.

Сутністю правопорушення є свавілля суб'єкта або зазіхання на свободу інших суб'єктів.

Кожне правопорушення конкретне, оскільки його чинить конкретний індивідуальний або колективний суб'єкт у певний час, у певному місці. Правопорушення характеризується конкретно визначеними ознаками, до яких належать: суспільна небезпечність діяння (дія чи бездіяльність), що спричиняє шкідливі наслідки чи загрожує спричиненням таких наслідків; протиправність діяння; винність особи, яка скоїла протиправне діяння; деліктоздатність суб'єкта правопорушення; покарання і стягнення.

Тобто, щоб визнати ту чи іншу дію правопорушенням, необхідно встановити, чи має вона ознаки правопорушення, а саме:

правопорушення завжди проявляється в поведінці особи - дії чи бездіяльності, тобто фактичне протиправне діяння чи протиправне нездійснення регламентованої законом поведінки. Думки, переконання, бажання, настрої, світогляд, соціальні або особисті властивості не регламентуються, не є правопорушеннями і відповідно не можуть виступати як підстави юридичної відповідальності;

протиправність, тобто діяння повинно безпосередньо порушувати ту чи іншу норму права. Діяння, не врегульовані законодавством не вважаються правопорушеннями;

суспільна небезпечність - спричинення шкідливих наслідків чи загроза спричинення таких наслідків (шкода може бути моральною, матеріальною чи фізичною);

правопорушення вчиняється за наявності вини правопорушника, тобто умисного чи необережного відношення особи до вчиненого діяння і його наслідків. Про винність говорять тоді, коли особа повинна була обрати варіант поведінки, але вчинила всупереч праву;

караність правопорушення, яка визначається законодавством поряд з визнанням певного діяння протиправним (для цього потрібно, щоб суб'єкт правопорушення досягнув певного віку, визначеного законом, розумів свої дії та міг ними керувати, тобто необхідною умовою караності є деліктоздатність);

причинний зв'язок між діянням і результатом, тобто спричиненням шкідливих наслідків.

Ознаки правопорушення різними авторами вказуються по різному. Так, К.Г. Волинка зазначає, що правопорушення має наступні юридичні ознаки:

це акт поведінки, діяння, що виявляється в неправомірній дії або бездіяльності (утримання від дій тоді, коли закон вимагає протилежне), виявлений зовні. Не можуть бути правопорушеннями думки, почуття, уявлення, не виражені в конкретних діях; свідомо-вольовий характер, тобто дії повинні залежати від волі та свідомості особи, вони мають бути добровільними; поведінка лише дієздатних деліктоздатних осіб, тих, що усвідомлюють значення своїх дій та здатні нести юридичну відповідальність. Не є правопорушенням поведінка особи, яка не контролює свідомо свої вчинки (душевно або психічно хворий), або поведінка в ситуації, коли у людини немає вибору, крім протиправних дій (необхідна оборона). Малолітні та душевнохворі не є деліктоздатними;

усвідомлення вини з боку правопорушника -- тобто наявність внутрішнього негативного ставлення суб'єкта до інтересів окремих осіб та суспільства в цілому. Вина відокремлює правопорушення від тих видів протиправної поведінки, що суспільно шкідливі, свідомо вольові, порушують норми права, але не відображають негативного ставлення суб'єкта до вимог правових приписів, скоюються без вини (необхідна оборона або крайня необхідність); протиправність діяння, тобто порушення вимог правових норм. Це або невиконання обов'язків (протиправна бездіяльність), або порушення заборон (протиправні дії);

соціальна шкідливість. Правопорушення наносить майнову, соціальну, моральну, політичну шкоду. Шкода -- це сукупність негативних наслідків правопорушення. Соціальною суттю шкоди є зменшення або знищення будь-якого блага, цінності, суб'єктивного права тощо. Шкода є обов'язковою ознакою будь-якого правопорушення. Але за деякі правопорушення відповідальність настає і без нанесення шкоди, коли лише була така можливість (замах на вбивство, порушення правил безпеки на виробництві, яке могло б призвести до жертв).

суспільна небезпека -- реальна загроза інтересам держави, суспільства, особистості.

Під причиною розуміється явище (чи їхня сукупність), що породжують інше явище, розглянуте як наслідок. Причини створюють можливість визначеного наслідку, для настання якого необхідні додаткові умови, самі по собі не породжують даний наслідок, але створюючи відповідну обстановку для реалізації дії причини.

Питання про причини правопорушень завжди було і залишається складним. Причини правопорушень - це комплекс явищ об'єктивного і суб'єктивного характеру, що спроможний визначати протиправну поведінку суб'єктів права.

Об'єктивні причини не залежать від особи, вони зумовлені обставинами. До них, зокрема, відносять причини економічного характеру (недостатній життєвий рівень, неможливість знайти роботу, низький рівень оплати праці тощо), соціальні причини (недоліки виховної та освітньої роботи), недосконалість чинного законодавства (надмірна ставка оподаткування), обставини сімейного характеру, інші особливості середовища. Глобальною причиною всіх правопорушень є соціальні суперечності, які завжди існують у суспільстві. Сприяють скоєнню правопорушень також низький рівень охорони громадського порядку, недостатня ефективність роботи правоохоронних органів тощо.

Суб'єктивні причини пов'язані з самою особою. Наприклад, правопорушення може зумовити темперамент (підвищена імпульсивність), наявність конкретних психічних відхилень, схильність до вживання алкогольних, наркотичних або токсичних речовин.

Правопорушення зумовлюється, як правило, не однією окремою причиною, а відразу кількома. Виявлення цих причин і вжиття заходів до їхнього усунення є одним із завдань правоохоронних органів і посадових осіб держави. Проте усунути всі причини правопорушень неможливо, оскільки нереально ліквідувати всі суперечності, які існують у суспільстві. Тому завдання держави - звести ці причини до найнижчого рівня, що дасть суспільству можливість ефективно здійснювати контроль та впливати, насамперед, на злочинність.

Деякі автори до причин правопорушень відносять:

1. Факти суб'єктивного характеру:

низький рівень правової культури;

помилкове розуміння ціннісної орієнтації особи в умовах розвитку

ринкових відносин (наприклад, криміналізація економіки, ріст збройних

нападів на банкірів, підприємців і об'єкти охорони);

правовий нігілізм.

2. Конкретні протиріччя в суспільстві, проявлення суспільної кризи, нестійкість соціального стану;

3. Недоліки в правотворчості і правозастосуванні: протиріччя нормативно-правових актів, прогалини в законодавстві, недостатня діяльність правоохоронних органів,

Зловживання правом - вид правової поведінки, яка заключається у використанні громадянами своїх прав недозволеними засобами, що суперечать призначенню права, в результаті чого наносяться збитки суспільству, державі, окремій особі. Наприклад, член сім'ї наймача жилого приміщення без будь-яких причин не дає згоди на обмін. Зловживаючи своїм правом, він ущемляє права других членів сім'ї.

Зловживанням являється фіктивний шлюб, тобто реєстрація шлюбу без намірів створити сім'ю, а з метою незаконного придбання жилої площі і ін.

Зловживання правом може набути неправомірний характер, стати правопорушенням.

У випадку установлення зловживання правом воно не захищається і не охороняється. Відсутня юридична відповідальність. Залежно від обставин справи наслідки зловживання правом признають недійсними, забороняють дії того, хто зловживає правом.

1.2 Склад правопорушень

Будь-яке правопорушення має свою структуру, яку називають складом правопорушення. Тобто склад правопорушення -- це сукупність названих у законі ознак, за наявності яких небезпечне і шкідливе діяння визнається конкретним правопорушенням.

К.Г. Волинка відмічає, що категорія складу правопорушення докладніше розроблена в науці кримінального права щодо складу злочину. Однак вона має і загальноправове, загальнотеоретичне значення, використовується в різних галузях права.

Склад правопорушення, який обов'язково закріплений у чинному законодавстві, включає в себе такі елементи:

об'єкт;

об'єктивну сторону;

суб'єкт;

суб'єктивну сторону правопорушення.

Тобто правопорушення характеризується ознаками, які мають об'єктивний і суб'єктивний характер.

Об'єктом правопорушення можуть бути соціальні цінності чи конкретні блага, на пошкодження, позбавлення чи знищення яких спрямоване протиправне діяння. Об'єктами правопорушення є різні матеріальні та духовні цінності, які визначаються об'єктами правовідносин. Це може бути: власність, життя, здоров'я людини, державна безпека, порядок управління, гідність особи тощо. Наскільки різноманітні відносини в суспільстві, настільки різноманітні об'єкти правопорушення. Ними можуть бути майнові, трудові, політичні й інші права й інтереси суб'єктів права, державний і суспільний лад, стан навколишнього середовища, життя, честь, гідність, здоров'я людини.

Об'єктивна сторона - включає протиправне діяння, його шкідливий або небезпечний результат. До об'єктивної сторони входить необхідний причинний зв'язок між протиправним діянням і шкідливими або соціальне небезпечними наслідками. Таке діяння може бути виражене як в активних діях, так і в результаті бездіяльності, коли суб'єкт не виконує зобов'язуючих норм права. Юридична відповідальність настає лише за фізичні протиправні діяння. Не можуть бути підставою відповідальності думки, переконання, бажання, настрої, світогляд, соціальні або особисті властивості. До об'єктивної сторони належать також час, обставини, місце здійснення діяння, яке суперечить нормам права.

Суб'єктом правопорушення є повністю деліктоздатна фізична або юридична особа. Деліктоздатність дуже тісно пов'язана з віком особи. За різні правопорушення юридична відповідальність настає з різного віку. Так, за статтею 22 ККУ кримінальна відповідальність настає з 16 років, а за особливо тяжкі злочини -- з 14 років, за адміністративні правопорушення - з 16 років (ст. 12 КАП), за дисциплінарні - з 16 років, а в окремих випадках - з 15 років.

Колективним суб'єктом правопорушення може бути юридична особа, державний орган, громадська та інші організації, дії яких пов'язані з колективним ухваленням рішень.

В деяких підручниках виділяють також таке поняття як осудність. Осудність фізичної особи означає, що вона розуміє характер своїх дій і може керувати ними.

Суб'єктивна сторона юридичної відповідальності виражається в психічному ставленні особи до скоєного, куди входять вина, мотиви, мета правопорушення.

Під провиною слід розуміти психічне ставлення особи до скоєного нею суспільне небезпечного діяння і суспільне небезпечних наслідків у формі наміру та необережності.

Вина існує в таких формах: намір (умисел) та необережність.

Намір як форма провини характеризується тим, що особа усвідомлює суспільне небезпечний характер своєї дії (бездіяльності), передбачає суспільне небезпечні та шкідливі наслідки і бажає чи свідомо допускає їх настання. Залежно від вольового критерію намір поділяють на прямий і непрямий. У теорії права намір поділяють на завчасно обдуманий; такий, що виник раптово; неконкретизований.

Намір поділяється на прямий і непрямий. Прямий намір буває тоді, коли суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає його небезпечні наслідки і бажає настання цих наслідків. Непрямий намір є тоді, коли суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає його негативні наслідки, але байдуже ставиться до можливості їхнього настання. Для визнання змісту і спрямованості умислу важливе значення має з'ясування мотиву та мети вчинення злочину. Мотив -- це усвідомлена спонука особи, яка викликала у неї намір вчинити злочин. Мета злочину - це бажання особи, яка вчиняє суспільно-небезпечне діяння, досягти певних шкідливих наслідків.

Мотив -- це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її скоїти правопорушення. Мотив близько наближається до провини, але не зливається з нею. Він впливає на свідомість людини, зумовлює характер її дій, формує спрямованість волі, визначає зміст провини.

Мета -- це уява особи, котра скоює правопорушення, про бажаний результат, до якого вона прагне.

Мотив і мета близькі за значенням. Якщо мотив пояснює, чим керується особа, скоюючи правопорушення, то мета показує спрямованість діяння правопорушника, найближчий результат, себто те, до чого правопорушник прагне, чого хоче досягти.

Необережність під час скоєння правопорушення має місце тоді, коли особа передбачала настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння і легковажно розраховувала на їх запобігання, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Необережність також виступає у двох формах:

протиправна самовпевненість, коли особа передбачає можливість настання негативних наслідків своєї дії чи бездіяльності й легковажно розраховує на відвернення цих наслідків, хоча й усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння (невідповідність його закону, службовим, професійним або загальноприйнятим правилам тощо);

протиправна недбалість, коли особа не передбачає можливості настання негативних наслідків своєї дії або бездіяльності, хоча повинна була передбачити такі наслідки і могла їх передбачити. У цьому випадку винний не усвідомлює протиправність своєї поведінки, тому не передбачає можливості настання негативних наслідків. Порушення припису правової норми, вчинене без вини, відображається поняттям правової аномалії.

2. Нормативне закріплення видів правопорушень

2.1 Злочини

Види правопорушень -- це класифікаційні групи правопорушень за різними підставами. Правопорушення розрізняються за ступенем шкідливості та суспільної небезпеки; за характером санкцій, які настають. За цими критеріями вони поділяються на злочини і проступки.

Злочином визнається передбачене кримінальним законодавством суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад, політичну й економічну системи, власність, особу, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а також інше передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

Злочини -- це найбільш шкідливі правопорушення, небезпечні для суспільства і особи, що посягають на суспільний лад, права і свободи особи, інші соціальні цінності. Ознаками злочину є явна суспільна небезпека, протиправність, винність, караність. Як злочинні діяння закріплюються лише кримінальним законом.

Злочини відрізняються максимальним ступенем суспільної небезпеки та шкідливості, зазіхають на найбільш значущі інтереси суспільства. Об'єктами злочинного діяння є суспільний і державний лад, система господарських відносин, різноманітні форми власності, особистість, політичні, трудові, майнові й інші права громадян.

У зв'язку з підвищеною суспільною небезпекою злочину закон передбачає за їхнє скоєння найсуворіше кримінальне покарання. На відміну від інших видів правопорушень, перелік злочинів, передбачених кримінальним законом, вичерпний і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Під класифікацією злочинів розуміють поділ їх на групи залежно від того чи іншого критерію. Так, залежно від форми вини злочини можна поділити на умисні і необережні; залежно від ступеня завершеності злочинної діяльності -- на закінчені і незакінчені тощо. Кожна з таких класифікацій може вирішувати конкретні завдання, а тому має і теоретичне, і практичне значення (наприклад, ст. 13 КК, що визначає закінчений і незакінчений злочини).

Однак розвиток кримінального права останнім часом нерозривно пов'язаний із завданням індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання залежно від тяжкості злочину. Кримінальні кодекси багатьох держав, прийняті в останні роки, тією чи іншою мірою передбачають спеціальні норми щодо класифікації злочинів залежно від їх тяжкості (ступеня суспільної небезпечності). Це, наприклад, КК Росії, Латвії, Іспанії.

Саме така класифікація міститься в ч. 1 ст. 12 КК України, яка встановлює, що залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Із змісту цієї норми можна зробити однозначний висновок, що законодавець за основу такої класифікації бере матеріальний критерій, що відбиває внутрішню соціальну сутність злочинів -- ступінь їх тяжкості, небезпечності для суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом.

Ступінь суспільної небезпечності, що відображає ступінь тяжкості злочину, виражається в сукупності його об'єктивних і суб'єктивних ознак: важливості об'єкта, характері діяння, способах його вчинення, тяжкості наслідків, формі і видах вини, мотивах і меті тощо. Саме тому класифікація злочинів за ступенем тяжкості є суттєвою, універсальною, такою, що визначає зміст і структуру інститутів кримінального права.

Поряд з матеріальним критерієм класифікації законодавець у ст. 12 ККУ передбачає й її формальний критерій -- певний вид і розмір покарання, типовий, такий, що найбільш повно відображає тяжкість конкретної групи (категорії) злочинів. Так, для злочинів невеликої тяжкості закон передбачає, як граничний критерій, покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання; для злочинів середньої тяжкості -- покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років; для тяжких злочинів -- покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, а для особливо тяжких -- покарання у виді позбавлення волі понад десять років або довічного позбавлення волі.

Наявність у законі не тільки матеріального, але і формального критеріїв пояснюється тим, що саме покарання, передбачене у санкції конкретної статті КК, є тією мірою, що найбільш повно виражає ступінь суспільної небезпечності злочину, дозволяє розмежувати їх за тяжкістю і визначити їх різні правові наслідки. Це ж дає законодавцю можливість об'єднати в одну категорію близькі за ступенем суспільної небезпечності злочини і визначити типову санкцію -- вид і розмір покарання, що є показником для певної групи злочинів, які належать до однієї категорії. При цьому злочини, що належать до однієї категорії, повинні мати санкції, максимальні розміри яких обмежені межами типової санкції, зазначеної у ст. 12. Так, наприклад, виходячи з ч.3 ст. 12, типовою санкцією для злочинів середньої тяжкості є покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років. Це значить, що до цієї категорії будуть належати різні види злочинів, у санкціях яких позбавлення волі не перевищує п'яти років. Це, наприклад, і умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116), і грабіж (ч. 1 ст. 186), і давання хабара (ч. 1 ст. 369).

Встановлена в ст. 12 класифікація злочинів на чотири категорії знаходить своє конкретне відбиття в інститутах Загальної й Особливої частин. При цьому чітко виявляється позиція законодавця щодо застосування пільгових інститутів до осіб, які вчинили злочин невеликої і середньої тяжкості. Так, наприклад, готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності взагалі (ч. 2 ст. 14); можливість звільнення від кримінальної відповідальності пов'язується з вчиненням злочинів невеликої чи середньої тяжкості (статті 458). Звільнення від покарання також можливе лише при вчиненні злочинів невеликої і середньої тяжкості (ч. 4 ст. 74 й ін.).

Щодо злочинів тяжких або особливо тяжких, то з ними закон пов'язує найбільш суворі наслідки, такі, наприклад, як можливість призначення за особливо тяжкий злочин довічного позбавлення волі (ст. 64), або призначення такого додаткового покарання, як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54). Конфіскація майна може бути застосована лише за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини (ст. 59); найбільш тривалі строки давності, погашення і зняття судимості встановлюється саме за тяжкі і особливо тяжкі злочини (статті 49, 80) тощо.

Передбачена ст. 12 класифікація злочинів відбита й у нормах Особливої частини КК: у багатьох статтях вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину виступає як основна або кваліфікуюча ознака. Наприклад, заздалегідь не обіцяне приховування злочинів карається як самостійний злочин, якщо воно пов'язане з приховуванням тяжкого чи особливо тяжкого злочину (ст. 396); створення злочинної організації передбачає таку ознаку, як мета вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (ст. 255). У частині 2 ст. 383 і ч. 2 ст. 384 кваліфікуючою ознакою визнається вчинення цих злочинів, якщо вони поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому або особливо тяжкому злочині.

2.2 Проступки

Тепер розглянемо проступок як вид правопорушення.

Проступок - протиправне винне діяння, яке має зовнішню схожість зі злочином, але має меншу ступінь суспільної небезпеки.

Правопорушення за своєю суттю та за пануючою моделлю економічного детермінізма є індивідуальною формою протесту проти існуючого суспільного порядку. Серед вчених є різні погляди щодо видів правопорушень (проступків). По-перше, в теорії права виділяють серед видів правопорушень такі: адміністративні, дисциплінарні та цивільно-правові правопорушення (проступки). По-друге, представники різних галузей права відокремлюють, крім зазначених вище видів правопорушень, також трудові, фінансові (або податкові) та інші правопорушення (проступки). У першому випадку критерієм класифікації є матеріальний критерій: види проступків відокремлюються за характером юридичної санкції, формою посягання, формою реакції держави (інших суб'єктів правовідносин). Наприклад, цивільно-правові правопорушення (проступки) за таким критерієм класифі- кації вбирають в себе трудові, аграрні, корпоративні правопорушення (проступки) тощо. У другому випадку критерієм класифікації є формальний критерій: види правопорушень (проступків) виділяються в залежності від галузі права, норми якої вони порушують (трудові, фінансові, корпоративні правопорушення (проступки)).

На сьогодні найчастіше виділя.ють наступні види проступків:

1. Конституційні, які спричиняють шкоду порядку організації і діяльності органів державної влади і управління, конституційним правам громадян, проте не містять ознак злочину;

2. Цивільні, що здійснюються в сфері майнових і особистих немайнових відносин. В деяких підручниках їх називають цивільно-правовими - шкідливе, протиправне, винне порушення деліктоздатною особою врегульованих нормами цивільного права майнових і пов'язаних з ними немайнових особистих відносин;

3. Трудові, що полягають в невиконанні, порушенні трудових обов'язків суб'єктами трудового права, заборонені нормами законодавства про працю;

4. Дисциплінарні, що завдають шкоди виробничій, службовій, військовій чи навчальній дисципліні. Тобто протиправні, винні дії чи бездіяльність осудної особи, яка досягла певного віку, що за них законодавством (іншими нормативними актами) передбачено дисциплінарну відповідальність.;

5. Адміністративні, що посягають на державний чи суспільний порядок, на власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, за які законодавство встановлює адміністративну відповідальність. Тобто це протиправні, винні дії чи бездіяльність осудної особи, яка досягла певного віку, що за них законом передбачається адміністративна відповідальність.

Межа між злочином та вказаними видами правопорушень (проступків) існує у вигляді поступового переходу як оцінки діяння з боку держави, так і реакції на нього.

Надзвичайно актуальним сьогодні є ситуація з кримінальними проступками.

В. Туляков відмічає, що «дослідження відмінності злочинів від інших видів правопорушень свідчить, що між злочинами та іншими видами правопорушень (проступків) існують проміжні категорії, яким притаманні ознаки цивільно-правових адміністративних, дисциплінарних правопорушень, за скоєння окремих злочинів передбачена відповідальність як за дисциплінарні правопорушення, застосовуються заходи громадського стягнення, збережена адміністративна преюдиція. Наведене дослідження підтверджує існування проміжного виду діяння між злочином та іншими видами правопорушень».

Новий Кримінальний процесуальний кодекс України поділяє кримінальне правопорушення на злочин та кримінальний проступок. Втім Кримінальний кодекс України досі не передбачає і не дає визначення такого виду кримінального правопорушення, як проступок.

Традиційно в теорії кримінального права кримінальний проступок -- це правопорушення, яке не пов'язано із покаранням у вигляді позбавлення волі (наприклад, ст. 111-1 КК Франції 1992 року).

Кримінальний проступок - це діяння, за яке передбачене покарання у виді арешту на строк не більше шести місяців, обмеження волі на строк до двох років або інше, більш м'яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад тисячу неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

У теорії права і в деліктному законодавстві злочин відмежовується від інших видів правопорушень (проступків) за критерієм шкоди або суспільної небезпеки. Повертаючись до відмежування злочину від проступку, слід виділити основні ознаки, які дозволяють відмежовувати ці два поняття:

матеріальна ознака у злочині проявляється у суспільній небезпечності діяння, у проступку - у суспільній шкідливості діяння;

кримінальна протиправність - закріплення злочинного діяння у Кримінальному кодексі України свідчить про наявність злочину. Так само його наявність у законі про кримінальний проступок свідчить про належність діяння до даної категорії;

караність - за злочин передбачено застосування найсуворіших, найтяжчих для засудженого наслідків - покарання, за проступки застосовується не покарання, а стягнення.

Підсумовуючи вищесказане, варто визначитися з нормативним закріпленням проступків. Існує дві пропозиції - закріплення їх у чинному КК України та створення нового Кодексу кримінальних проступків.

На нашу думку, оптимальним варіантом буде створення нового кодексу, адже закріплення їх в існуючому кодексі призведе до суттєвої і невиправданої ревізії КК України, створить плутанину у структурі його норм та інститутів.

3. Наукові статті

3.1 Основні проблеми юридичної відповідальності за правопорушення у сфері економіки

У сфері економіки циркулюють правопорушення, пов'язані з цивільним, кримінальним, адміністративним та трудовим правом. Разом з тим, загальновизнано, що найбільш небезпечним правопорушенням є злочин.

Сьогодні найбільшою проблемою в цій сфері є розмежування та співвідношення адміністративного та кримінального законодавства. Особливо яскраво це проявляється в окремих указах Президента та законах України про боротьбу з корупцією та організованою злочинністю.

Чинне законодавство визначає корупцію як діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямовану на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. При цьому ніхто не відміняв дію низки статей Кримінального кодексу України про посадові злочини, зокрема такі, як зловживання владою або службовим становищем, одержання хабара тощо.

Унаслідок відсутності в державі рівноваги гілок влади, слабкої судової системи та сильної влади Президента відбувається підміна кримінального закону адміністративними актами, замість кримінальної застосовується адміністративна, і навіть дисциплінарна відповідальність. Постає питання про рівність усіх громадян перед законом та ступінь сприяння такої правової політики зміцненню законності в державі. Уся світова цивілізована спільнота визнає корупцію за злочин, а Україна кваліфікує як адміністративне чи дисциплінарне правопорушення.

Фактично, за часи розбудови суверенної держави ніхто з більш-менш впливових посадових осіб державного апарату не притягувався до кримінальної відповідальності. В якій іншій формі юридичної відповідальності було оцінено їхню діяльність, також залишається невідомим.

Ще однією важливою проблемою сьогодення є проблема правопорушень в сфері оподаткування. Економічна реформа в Україні, розбудова соціально орієнтованої змішаної економіки не послабила, а, навпаки, загострила процеси боротьби з економічними правопорушеннями. Основна частка економічних правопорушень тісно пов'язана з порушенням податкового законодавства. Несплата або неповна сплата суб'єктами господарювання податків, зборів та інших обов'язкових платежів призводить до невиконання дохідної частини бюджету та державних програм, зниження затрат на соціальні потреби тощо. Нестабільність і недосконалість податкової системи, та, як результат, недосконалість податкового законодавства є головними причинами як зростання економічних правопорушень в цілому, так і правопорушень у сфері оподаткування зокрема. Останнім часом спостерігається підвищений інтерес до питання юридичної відповідальності за порушення податкового законодавства.

Конституція України (ст. 67) визначила обов'язок кожного громадянина сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом, щорічно подавати до податкових інспекцій декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, врегульованому законом.

Особливістю податків є те, що вони являють собою обов'язкові платежі, які стягуються державою із суб'єктів, що здійснюють господарську діяльність, і з громадян за ставкою, яка встановлена в законному порядку. У сучасному цивілізованому суспільстві податки - основна форма доходів держави. Пряма залежність державного бюджету від податкових надходжень зробила юридичну відповідальність за податкові правопорушення однієї з головних складових системи податкових правовідносин. Крім цієї фінансової функції податковий механізм використовується для економічного впливу держави на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, на стан науково-технічного прогресу.

Проте в казну не завжди надходять кошти саме в тій кількості, на яку розраховували при плануванні бюджету, і було б неправильним бачити в цьому тільки правопорушення, тобто невиконання платником своїх обов'язків. Слід погодитися з думкою, що бюджети позбавляються надходжень за рахунок двох процесів: правомірного обходу податку і відхилення від сплати податків.

В основі правомірного обходу податку лежать шляхи і можливості несплати податку, надані законодавцем, тобто обумовлені недосконалістю законодавства. В даному випадку платник податку використовує прогалини законодавства, що пов'язані як із недосконалістю податкових норм, їх закріпленням, так і з ситуаціями, коли законодавець надає платнику право вибору або межі, в рамках яких останній може обрати найбільш вигідний для себе варіант (наприклад, при наданні податкового кредиту, встановленні деяких ставок місцевих податків і зборів).

Відхиленням від сплати податку являє собою досить різноманітну групу податкових правопорушень. Зміст цих правопорушень полягає в неналежному виконанні зобов'язань платника перед бюджетом. Відхилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів може бути вчинене, наприклад, шляхом неподання документів, пов'язаних із їх обчисленням і сплатою до бюджетів чи державних цільових фондів (податкових декларацій, розрахунків, бухгалтерських звітів і балансів тощо); приховування об'єктів оподаткування; заниження сум податків, зборів, інших обов'язкових платежів; приховування факту втрати підстав для одержання пільг з оподаткування і т.д.

Важливим також є загальні умови притягнення до юридичної відповідальності за податкові правопорушення. Ст. 61 Конституції України, що визначає принцип одноразовості юридичної відповідальності: ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Стаття 112 Податкового Кодексу України визначає, що, притягнення до фінансової відповідальності платників податків за порушення законів з питань оподаткування, іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не звільняє їх посадових осіб за наявності відповідних підстав від притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності.

3.2 Основні проблеми адміністративних правопорушень

Сьогодні багато проблем назичилося і в сфері адміністративних правопорушень. Так, наприклад, Н.В. Шахман піднімає проблему проведення експертизи у справах про адміністративні правопорушення. Зокрема автор відмічає, що серед доказів у справах про адміністративні правопорушення, посідають висновки експерта, Але, незважаючи на велике значення цього джерела доказування, окремі питання проведення експертизи недостатньо урегульовані чинним законодавством. У зв'язку з наявністю недоліків в адміністративному законодавстві України експерти змушені керуватися положеннями, які закріплені в КПК України, за аналогією закону.

На умку автора необхідно врегулювати зазначену невідповідність шляхом внесення доповнення до ст. 1 Закон України від 25 лютого 1994 р. N 4038-ХІІ «Про судову експертизу».

У КУпАП України та в Законі України Закон України від 2S лютого 1994 р. № 4038-ХІІ «Про судову експертизу» питання проведення експертиз в у справах про адміністративні правопорушення не закріплені законодавчо, що потребує виправлення, зважаючи на шкідливість адміністративних правопорушень. Це необхідно врегулювати шляхом внесення доповнення до ст. 1 Закон України від 2S лютого 1994 р. № 4038-ХІІ «Про судову експертизу» та викласти її у редакції «Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства, справ про адміністративні правопорушення».

В.В Паришкура піднімає проблему адміністративної відповідальності судді. Автор відзначає, що наділивши суддів недоторканністю, вітчизняний законодавець прагнув захистити їх від зовнішнього впливу з метою створення умов для належного і сумлінного виконання ними правозахисних функцій. Однак на практиці все частіше недоторканність стає предметом зловживань. На практиці є певні складнощі у притягненні суддів до адміністративної відповідальності. Цю проблему, на думку автора, можна вирішити шляхом обмеження суддівської недоторканності. Крім того нами ставиться під сумнів ефективність застосування дисциплінарних санкцій щодо судді за адміністративні правопорушення, а також компетентність, зокрема ВККС України, надавати оцінку діям суддів, що кваліфікуються на підставі КУпАП.

Н.М. Зільник піднімає проблему підстав адміністративної відповідальності за правопорушення в галузі стандартизації, якості продукції, метрології і сертифікації. Автор дає власне визначення таких адміністративним правпорушенням. На думку автора для настання адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері стандартизації, сертифікації, метрології та якості продукції необхідна наявність трьох підстав - нормативної, фактичної та процесуальної.

З'ясовуючи фактичні підстави адміністративного правопорушення у сфері стандартизації, сертифікації, метрології та якості продукції, автор зауважує, що не потрібно ототожнювати їх з поняттям юридичного складу адміністративного правопорушення. Це пояснюється тим, що ад- міністративні правопорушення, які вчиняються правопорушниками в цій сфері, можна вважати явищами реальної дійсності, а юридичний склад адміністративного правопорушення є результатом логічної побудови відповідної конструкції, елементи якої сприяють визначенню діянь як протиправних і призначення за них покарання. Процесуальною підставою адміністративної відповідальності за правопорушення в галузі стандартизації, сертифікації, метрології та якості продукції є постанова про накладення адміністративного пока- рання від імені держави органом (посадовою особою), уповноваженою здійснювати розгляд справ про адміністративні правопорушення і приймати щодо них рішення. Винесенням постанови у справі про адміністративне правопорушення завершується діяльність органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи у сфері стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації, а також притягнення правопорушників до адміністративної відповідальності.

Висновки

Підводячи підсумки, можна зробити наступні висновки.

Правопорушення -- це юридичний факт, який має місце за наявності всіх вищеназваних ознак. Слід розрізняти правопорушення як юридичний факт і склад правопорушення як наявність конкретних елементів, закріплених у законі як модель правопорушення. Причини правопорушень - це комплекс явищ об'єктивного і суб'єктивного характеру, що спроможний визначати протиправну поведінку суб'єктів права. До причин правопорушень відносять суб'єктивні (економічні та соціальні причини, недосконалість законодавства) та об'єктивні (пов'язані з особою).

Склад правопорушення -- це сукупність названих у законі ознак, за наявності яких небезпечне і шкідливе діяння визнається конкретним правопорушенням. Склад правопорушення включає об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт, суб'єктивну сторону правопорушення.

Об'єкт правопорушення - це соціальні цінності чи конкретні блага, на пошкодження, позбавлення чи знищення яких спрямоване протиправне діяння. Об'єктивна сторона - включає протиправне діяння, його шкідливий або небезпечний результат. Суб'єктом правопорушення є повністю деліктоздатна фізична або юридична особа. Суб'єктивна сторона юридичної відповідальності виражається в психічному ставленні особи до скоєного, куди входять вина, мотиви, мета правопорушення.

Виділяють два види правопорушень: злочини та проступки. Кримінальне правопорушення - це суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення, - проступок або злочин.

Злочином визнається передбачене кримінальним законодавством суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад, політичну й економічну системи, власність, особу, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а також інше передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

До проступків відносять такі види: адміністративні, трудові, дисциплінарні, конституційні, цивільні. Найбільшою проблемою сьогодні є відокремлення від злочинів кримінальних проступків.

Кримінальний проступок - це діяння, за яке передбачене покарання у виді арешту на строк не більше шести місяців, обмеження волі на строк до двох років або інше, більш м'яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад тисячу неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Сьогодні найбільшою проблемою юридичної відповідальності в сфері економіки є розмежування та співвідношення адміністративного та кримінального законодавства. Особливо яскраво це проявляється в окремих указах Президента та законах України про боротьбу з корупцією та організованою злочинністю. У зв'язку з цим відбувається підміна кримінального закону адміністративними актами, замість кримінальної застосовується адміністративна, і навіть дисциплінарна відповідальність.

Сьогодні в сфері економіки одним з найбільш важливих видів правопорушень є ухилення від оподаткування. Відхиленням від сплати податку являє собою досить різноманітну групу податкових правопорушень. Зміст цих правопорушень полягає в неналежному виконанні зобов'язань платника перед бюджетом. Для подолання проблем необхідно прийняти комплекс заходів, направлених на удосконалення не тільки правового поля в сфері оподаткування, а й заходи щодо попередження ухилення.

Багато проблем накопичлися і в сфері адміністративних правопорушень. До найбільш актуальних проблем слід віднести проблему проведення експертизи при вирішенні справи про адміністративне правопорушення, проблему адміністративної відповідальності судді, проблему підстав для настання адміністративної відповідальності в окремих сферах.

Список використаної літератири

1. Конституція України: Основний Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР) - 1996. - № 30 - ст. 141

2. Цивільний кодекс України: Кодекс України, Закон від 16.01.2003 № 435-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР) - 2003. - №№ 40-44 - ст.356

3. Податковий кодекс України: Кодекс України, Закон від 02.12.2010 № 2755-VI // Відомості Верховної Ради України (ВВР) - 2011. - № 13-14, № 15-16, № 17 - ст.112

4. Кримінальний кодекс України: Кодекс України, Закон від 05.04.2001 №2341-ІІІ // Відомості Верховної Ради України (ВВР) - 2001. - № 25-26 - ст.131

5. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 № 4651-VI // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2013. - № 9-10, № 11-12, № 13. - Ст. 88.

6. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Кодекс України, Закон від 07.12.1984 № 8073-X // Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР) - 1984. - додаток до № 51 - ст.1122

7. Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права. - Львів: Світ, 1999. - 298 с.

8. Белецкая Л. И. Свобода и ответственность: Автореф. дис.... канд. филос. наук. -- Саратов, 1972. -- 28 c.

9. Богомазова К.К. Юридична відповідальність за податкові правопорушення за законодавством України // Державне управління: удосконалення та розвиток. - 2013. - №7. - С. 40-46

10. Волинка К. Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. -- К.: МАУП, 2003. 240 с.

11. Гончарук С.Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України. - К.: Ін Юре, 1995. - 349 с.

12. Денисов Ю.А. Общая теория государства и права. - Издательство Ленинградского университета, 1983. - 301 с.

13. Жорін Ф.Л. Юридична відповідальність за правопорушення у сфері економіки. - К.: КНЕУ, 2003. -- 209 с.

14. Загальна теорія держави та права / за ред. В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 318 с.

15. Зільник Н.М. Підстави адміністративної відповідальності за правопорушення в галузі стандартизації, якості продукції, метрології і сертифікації // Адміністративне право і процес. - 2014. - № 2. - С. 137-145

16. Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. -- К.: Юрінком Інтер, -1999. -736 с.

17. Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 247 с.

18. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник / За ред. П.С. Матишевського, П.П. Андрушука, С.Д. Шапченка. - К.: Атіка, 1997. - 497 с.

19. Кримінальне право України: Загальна частина / За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 416 с.

20. Малелин М.С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность. - М.: Юридическая литература, 1985. - 126 с.

21. Марчук В.М. Основні поняття та категорії права. Навчальний посібник. - К.: Істина, 2004. - 143 с.

22. Общая теория государства и права /Под ред В.В.Лазарева. - М.: Юрист, 1999. - 342 с.

23. Общая теория права. Курс лекцій /Под ред В.К.Бабаева. Нижний Новгород: 1993. - 248 с.

24. Паришкура В.В. Окремі теоретичні та практичні аспекти притягнення до юридичної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення осіб, які мають статус судді / В.В. Паришкура // Адміністративне право і процес. - 2014. - № 3. - С. 58-65.

25. Проблемы общей теории права и государства: Учебник. - М.: Норма, 1999. - 832 с.

26. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посібник. Вид. 6-е - X.: Консум, 2002. -- 160 с.

27. Самбор М. А. Правопорушення та проступок: до питання співвідношення понять в умовах розвитку законодавства про адміністративні та кримінальні правопорушення / М. А. Самбор // Юридична наука. - 2013. - № 8. - С. 39-48

28. Самощенко И. С. Понятие правонарушения по советскому законодательству. -- М.: Юрид. лит., 1963. -- 265 с.

29. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. - Харьков: Консум, 2000. - 704 с.

30. Сурілов О. В. Теорія держави і права. -- Одеса, Вища школа. -- 1998. -- 410 с.

31. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. М.Н. Марченко.-М.: Зерцало, ТЕИС, 1996. - 241 с.

32. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. -- К.: Юрінком Інтер, 2006. -- 688 с.

33. Теорія держави і права: Навч. посіб. / А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков та ін. -- К.: Юрінком Інтер, 2002. -- 368 с.

34. Терещук М. Юридична відповідальність: теоретико-правовий аналіз // Национальний юридичний журнал: теорія та практика. - 2015. - №3. - С. 18-22

35. Туляков В. Категорія кримінального проступку в правовій доктрині / В. Туляков, М. Дмитрук // Актуальні проблеми держави і права. - 2009. - Вип. 45. - С. 384-390.

36. Федоренко Г. О. Теорія держави і права: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. -- К.: КНЕУ, 2006. -- 232 с.

37. Харитонов Є.О., Харитонова О.І., Старцев О.В. Цивільне право України: Підручник. - Вид. 3, перероб. і доп. - К.: Істина, 2011. - 808 с.

38. Хачатуров Р. Л., Ягутян Р. Г. Юридическая ответственность. -- Тольятти: ТПУ, 1995. -- 242 с.

39. Хропанюк В.Н. Теория государства и права. М: Интерстиль, 2000. - 412 с.