Система державної служби в країнах з федеральним типом адміністративно-державного управління (США)

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Кафедра економіки і права

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Державне та регіональне управління»

на тему: «Система державної служби в країнах з федеральним типом адміністративно-державного управління (США)»

Виконала студентка

Групи ЕУП ІІ-1

Бачинська А.О.

Викладач

кандидат економічних наук

Басюк Т.П.

КИЇВ 2015

Зміст

1. Федеральний тип адміністративно-державного управління

2. Державна служба США

Висновок

1. Федеральний тип адміністративно-державного управління

Дослідження систем державного управління в різних країнах виявляють безліч відмінностей у формах організації та діяльності центральних і місцевих органів управління. Деякі з цих відмінностей залежать від ступеня економічного і соціального розвитку відповідних країн. Досить часто в країнах зі схожими політичними режимами і приблизно однаковим соціально-економічним рівнем (наприклад, у розвинених країнах Заходу) складаються дуже різні моделі державного управління. У цьому випадку основні відмінності визначаються типом територіальної організації держави. З цієї точки зору існує два основних типи адміністративно-територіального державного управління: унітарна і федеральний.

Унітарна держава має єдину політико-правову та адміністративну систему на всій території, підкреслюючи неподільність свого суверенітету. Унітарна система надає входять до неї територіям дуже мало автономії, основне управління здійснюється безпосередньо зі столиці. Територіальні підрозділи - департаменти у Франції, провінції в Італії, графства в Швеції - здебільшого існують заради адміністративного зручності.

Федеральне держава складається з декількох державних або територіальних утворень, що володіють певною політичною самостійністю і утворюють єдине політичне співтовариство. Можна виділити декілька найбільш істотних ознак федералізму. По-перше, суб'єкти федерації мають значну власну політичне життя (штати в США і Бразилії, кантони в Швейцарії, землі в Германій), вони володіють правом установчої влади, тобто мають власні конституції, самостійну правову і судову системи.

По-друге, поділ повноважень між центром і суб'єктами федерації здійснюється в рамках союзної конституції. І нарешті, суб'єкти федерації можуть бути довільно скасовані чи змінені центральною владою на законній підставі [1].

Можна виділити кілька причин, що призвели в історії до формування державних структур за федеральним принципом. Перша серед них - прагнення зміцнити державну безпеку. Поєднавши свої ресурси, кілька невеликих держав здатні захистити себе від більш могутніх сусідів. Історичними прикладами можуть служити Швейцарія і Бразилія.

З іншого боку, держава структурується за федеральним принципом і в тому випадку, коли кілька невеликих держав зацікавлені в агресивній експансії. Об'єднання дипломатичних і військових ресурсів таких держав зробили бисмарковская Німеччину однією з провідних держав в кінці XIX ст.

У деяких випадках певний соціальний клас будь-якої нації може віддати перевагу федеральну систему управління в надії отриматиекономічні переваги. Американський історик Ч. Бірд розглядав Конституцію США 1787 р. як спробу батьків-засновників захистити свої майнові інтереси, посиливши центральну владу.

І нарешті, федеральний тип державного управління часто виступає основним способом збереження національної єдності. Після закінчення британського колоніального панування Індія створила федеральну систему управління, яка дозволила таким державам, як Бенгалія, Пенджаб, Маратхастан, Раджастан, підтримати свої культури і об'єднатися в єдину державу. Країни ніколи не увійшли б у федеральний союз, якби він не гарантував їм місцевої автономії.

Слід підкреслити, що федералізм досить ефективно захищає місцеву автономію, створюючи різні рівні управління, кожен з яких відповідає за певний коло питань.

У більшості держав існують три рівні управління: національний (федеральний), регіональний (управління провінцій, земель, штатів) і місцевий. Ці одиниці зазвичай формують піраміду: в її основі знаходиться безліч одиниць місцевого управління, над ними дещо менше одиниць управління штатів (земель, провінцій), а на вершині - центральне управління. При федеральному устрої адміністративні функції держави юридично і фактично розподіляються між федерацією і суб'єктами федерації. Цей поділ має важливі наслідки. По-перше, призводить до відомої неоднорідності державного апарату (що контрастує з однаковістю при унітарний устрій держави). Кожен член федерації має право вибрати структуру своїх адміністративних установ на власний розсуд.

По-друге, федеральний устрій призводить до створення двох поверхів адміністрації, між якими немає органічного зв'язку. Якщо такийдуалізм не призводить до труднощів у тих областях, які цілком знаходяться у віданні федеральної адміністрації (наприклад, в галузі оборони і міжнародних відносин), то інша справа з тими функціями, які відносяться до компетенції як федерації, так і суб'єктів федерації. У США, де просвітою відають штати і місцеві колективи, президент стикається зі значними труднощами щоразу, коли він має намір внести зміни до структури освіти. Не маючи можливостями безпосереднього впливу, він змушений вдаватися до таких засобів, як дотації.

По-третє, федералізм породжує специфічні проблеми у сфері державної служби, особливо в області набору службовців для роботи в різних органах управління. У федеральних державах досить часто висловлюються побоювання, що в центральному апараті управління може з'явитися засилля, навіть монополія людей з того чи іншого району федерації. Тому в таких країнах часто існують формальні правила і звичаї, спрямовані на підтримку національного або географічного рівноваги в області набору державних службовців.

2. Державна служба США

У ретроспективі процес централізації адміністративно-державного управління в США відбувався досить нерівномірно. Американська федеративна система припускає певну економічну автономію й досить широкі політичні повноваження штатів і місцевих органів влади. Американські політологи У. Беннет і К. Превит вважають, що федеральний уряд в США є продуктом штатів, які виступають у союзі: “основою федералізму є той факт, що штати передували утворенню Союзу”.

Основними рисами відкритої моделі державної служби у США є:

– висока роль призначень у системі державної служби;

– наявність “системи заслуг”, тобто залежність оплати праці та просування службовими сходинками від результатів роботи;

– спрощені процедури звільнення, заохочення високої мобільності;

– децентралізація системи, що пов'язано з наявністю як федеральної державної служби, так і служби суб'єктів федерації;

– уніфікація державних службовців (цивільних, які працюють за наймом в урядових установах, що призначаються за політичною ознакою);

– важливість етики для державного службовця [5].

Великий обсяг функцій держави у економічної, соціально-політичної, зовнішньополітичної та ідеологічною сферах, їх постійне ускладнення є основою розширення державної машини та власне державного сектора економіки в США, які виявляється у збільшенні чисельності державних працівників. федеральний адміністративний державний управління

На сьогодні у країні 14 урядових департаментів, в яких зайнято від 85 до 90 % всіх федеральних державних службовців. Вони мають спільну структуру, хоча можуть відрізнятися за розмірами та за своїми функціями. Кожний очолюється секретарем, що призначається президентом зі схвалення сенату. Заступники секретаря і помічники секретарів одержують також політичне призначення. Ця система відрізняється, наприклад, від британської, де чиновники, що відповідають заступникам секретаря в США, є працівниками постійної державної служби. Основною функцією урядових департаментів є проведення законодавчої і виконавчої політики.

Урядові департаменти підрозділяються на бюро, які очолюються частіше професійним чиновником. Наприклад, бюро статистики праці є частиною департаменту, і керівники бюро мають велику дискреційну владу, незважаючи на те, що вони повинні діяти в рамках постійного законодавства й адміністративної політики. Крім того, урядові департаменти підтримують місцеві установи в кожному штаті.

Федеральні агентства виконують одну, але досить складну функцію, що іноді може бути більше політичною, ніж адміністративною. Наприклад, Інформаційне агентство Сполучених Штатів - ідеологічне. Його функція полягає в тому, щоб представляти США у сприятливому світлі й завойовувати міжнародну підтримку американської політики. Однак існують і політично нейтральні агентства, такі як НАСА - Національне агентство по аеронавтиці й дослідженню космічного простору. Кожне агентство очолюється одним адміністратором, якого призначає президент і якого він може зняти з поста.

Федеральні корпорації, що належать уряду, є сполученням урядових агентств і підприємств приватного бізнесу. Хоча голови корпорацій призначаються президентом (за згодою сенату), вони мають значну автономну владу. Корпорації можуть, наприклад, прийняти своє власне рішення, як розподілити й куди направити фонди, які асигнувала законодавча влада. Федеральні корпорації діють відповідно до основних керівних напрямків, установлених конгресом. Лише незначне число корпорацій є прибутковими, тому вони залежать від щорічних урядових субсидій.

Незалежні постійні агентства створені для економічного регулювання приватного бізнесу, що безпосередньо впливає на суспільний добробут. Вони мають значну владу, отриману від Конгресу. Наприклад, Конгрес уповноважив Постійну ядерну комісію заморожувати роботу атомних станцій, якщо не забезпечується їхня безпека. Такі рішення, як правило, підтримуються в судах.

Така в цілому характеристика організації федеральної бюрократії в США. Діяльність американських службовців регулює Закон про цивільну службу.

Професійні цивільні службовці займають посади, розподілені в ієрархічному порядку за 18 категоріями Генеральної схеми посад відповідно до складності й відповідальності роботи й ступеня участі кожної категорії у процесі прийняття рішень та управління.

Цивільна служба в США поділяється на конкурсну й виняткову. Назва “конкурсна” пояснюється тим, що всі призначення на цю службу здійсняються в результаті відбору на конкурсних іспитах. Понад 90 % всіх державних службовців проходять через конкурсну систему. Назва “виняткова” відбиває положення, за яким посади цієї служби не підлягають дії Закону про цивільну службу. До “виняткових” відносяться агентства, що служать національній безпеці, ЦРУ, ФБР, Держдепартаменту, представництв США в міжнародних організаціях. Цікаво, що організація даних служб будується на особливих принципах. Це пояснюється політичними міркуваннями правлячих кіл - прагненням створити привілейований статус для службовців тих відомств, які відіграють особливо важливу роль у забезпеченні інтересів держави.

У США існує також патронажна система, тобто призначення на вищі адміністративні посади за політичні заслуги і періодичну змінюваність вищих чиновників залежно від часу знаходження у Білому домі представника партії, прихильниками якої вони є. Сьогодні тільки 5 % особливо важливих посад заповнюються “патронажними” методами . Це глави виконавчих відомств і агентств, посли, консули. Їх призначає президент за згоди Сенату (звичай “сенаторської ввічливості”). Існує також низка посад, призначати на які президент може без згоди сенату: керівники урядових програм, радники, помічники й особисті секретарі президента.

Для більшості чиновників просування по службовим сходам здійснюється відповідно до принципів системи заслуг - відбору найкращих кандидатів на підвищення в посаді на конкурсних іспитах, а також на основі щорічної оцінки їхньої службової діяльності. Однак конкурсні іспити застосовуються лише для рядових посад, набагато важливіші підсумки періодичної оцінки службової діяльності. За Законом 1978 р., щорічна оцінка результатів праці стала реальним інструментом кадрової політики в системі адміністративно-державного управління.

Особлива увага приділяється характеристиці політичної діяльності державних службовців у США. Закон 1978 р. дозволяє американському чиновникові: реєструватися й голосувати на будь-яких виборах; висловлювати свою думку як приватна особа у вузькому колі й привселюдно з усіх політичних питань і кандидатів доти, поки він не бере активної участі в політичному управлінні або в політичній кампанії як прихильник одного з кандидатів; носити значки або ґудзики з політичною символікою або чіпляти відповідні наклейки на власний автомобіль, але не використовувати його в службових справах; робити внески в добровольчі кампанії політичної партії або організації; обіймати посаду в громадській організації, надавати будь- якій із громадських організацій допомогу, якщо це не перешкоджає виконанню службових обов'язків; здійснювати розпорядчі або суддівські функції, що не носять партійного характеру під час виборів, відповідно до законодавства штату або місцевого законодавства; проявляти політичну активність із питань, не пов'язаних з тією або іншою партією, наприклад, в обговоренні та при схваленні муніципальних указів; бути членом політичної партії або іншої політичної організації, бути присутнім на її зборах, голосувати з окремих питань, але не брати активної участі в управлінні цієї організації; бути присутнім на політичних з'їздах (але не як делегат або кандидата), заходах щодо поповнення партійних фондів і інших політичних зборів, але не приймати активної участі в їхній підготовці й проведенні; висловлювати своєму сенаторові або конгресменові свою точку зору на те, як він повинен голосувати з того або іншого питання [3].

За порушення Закону службовець може бути відсторонений від роботи на 30 днів без оплати, а за активну політичну діяльність навіть звільнений з посади.

Таким чином, на відміну від Німеччини, у США політична активність більшості державних службовців досить обмежена. Виключення становлять лише вищі посадові особи з найближчого оточення президента.

Цікаво, що в Сполучених Штатах немає системи адміністративних судів, як у Німеччині. Їхні функції виконує Рада із захисту системи заслуг.

Головне завдання Ради - захист службовців від зловживань і невиправданих кадрових дій. Вона заслуховує й ухвалює рішення щодо скарг службовців і при необхідності дає накази про коригувальні та дисциплінарні дії відносно державного службовця або установи. Існує також Служба (бюро) спеціальної ради, яка у своїй діяльності тісно пов'язана із Радою з захисту системи заслуг. Вона займається розслідуванням пропозицій про певні заборонені законом кадрові прецеденти.

Висновок

Державна служба є тією діяльність від ефективності здійснення якої залежить розвиток суспільства. Звичайно, що її удосконалення не можливо здійснити враховуючи тільки власний досвід. Слід більше уваги закцентувати на умовах розвитку інституту державної служби інших держав, серед яких можуть бути як європейські, що мають багато спільних ознак з Україною, так і повністю протилежних за побудовою державного устрою країн, зокрема США, адже Сполучені Штати Америки є провідною державою світу з розвинутим демократичним ладом, і хоча мають федеративний державний устрій, накопичили багатий досвід забезпечення демократичних цінностей у повсякденній роботі державного апарату..

Зважаючи на те, що США є типовим представником відкритої моделі державної служби до побудови якої прагне Україна, видається за доцільне більш глибоко вивчити досвід та визначити на основі цього позитивні моменти у розвитку та функціонуванні інституту державної служби США, саме тому вивчення закордонного досвіду навряд чи втратить свою актуальність і в найближчому майбутньому.

Список використаної літератури

1. Авер'янов, В. Б. Державне управління: європейські стандарти, досвід та адміністративне право. / В. Б. Авер'янов. - К.: Юстиніан, 2007. - 288с.

2. Мельник, А. Ф. Державне управління: підручник / А. Ф. Мельник, О. Ю. Оболенський. - К.: Знання, 2009. - 582с.

3. Мельников О.Ф. Кар'єра в системах державної служби різних країн / О.Ф. Мельников // Держава та регіони : наук.-вироб. журнал. - 2008. - № 1. - С. 130-140.

4. Оболенський, О. Ю. Державна служба : підруч. / О. Ю. Оболенський. - К.: КНЕУ, 2006. - 472с.

5. Шамраєва В.М. Забезпечення норм службової етики у структурах державної влади / В.М. Шамраєва // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. - Х. : Магістр, 2009. - №1 (35). - С. 384-392.

Размещено на Allbest.ru