Аналіз стану державного регулювання сфери людського розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз стану державного регулювання сфери людського розвитку

Ідеологія людського виміру набула характеру доктрини у суспільній діяльності передових країн світу. Становлення України як незалежної, демократичної держави з ринковою економікою зумовлює зосередження уваги суспільства на проблемах збереження, поступового нарощування і використання її людського потенціалу. За цих умов виважена державна політика щодо управління людським потенціалом є головною умовою інтелектуального, економічного, соціального та духовного прогресу як суспільства в цілому, так і особистості зокрема.

Необхідність оцінки результативності державного регулювання розвитку людського потенціалу в Україні зумовлюється сучасними тенденціями щодо формування інноваційної економіки знань у світі. Ефективне використання можливостей людини як найвищої цінності та людського потенціалу - важлива складова у здійсненні модернізації українського суспільства, сутнісний чинник для реалізації ефективного і якісного функціонування економіки інноваційно-інтелектуального типу.

Результативне державне регулювання розвитку людського потенціалу в Україні потребує встановлення чітких пріоритетів державної політики. Проблема оцінки результативності державного регулювання розвитку людського потенціалу полягає у складності самого об'єкта - людського потенціалу. Широке трактування поняття “потенціал” виходить з джерел можливостей, засобів, які можуть бути приведені в дію, використані для виконання будь-якого завдання або досягнення певної мети; можливостей окремої особи, суспільства, держави в певному регіоні. Потенціал, виступаючи в єдності просторових і тимчасових характеристик, концентрує в собі одночасно три рівні зв'язків і відносин: по-перше, відображає минуле, тобто являє собою сукупність властивостей, накопичених системою в процесі її становлення й можливостей функціонування та розвитку. У цьому плані поняття “потенціал” фактично набуває значення поняття “ресурс”; по-друге, характеризує сьогодення з погляду практичного застосування і використання наявних здатностей; по-третє, орієнтований на розвиток (майбутнє): у процесі трудової діяльності працівник не тільки реалізує свої наявні здатності, але й здобуває нові сили та здатності [58].

Людський потенціал нерозривно і двобічно пов'язаний з діяльністю, яка, з одного боку, лежить в основі його формування, а з іншого - служить формою його реалізації. На думку В. Келле, у процесі формування людського потенціалу створюються умови, передумови, підстави, на яких виростає людина з її здібностями до дії. Тут рух іде від суспільства, його компонентів до людини. Коли ж виникає проблема реалізації людського потенціалу, рух іде у зворотному напрямі - від людини до суспільства. Акцент робиться не на аналізі умов, а на людській активності, самовираженні людини, виявленні її здібностей, рівня її знань і умінь, культурі, психології, особистих якостях, тобто самоактуалізації особистості.

Організації державного сектора, які задіяні в процеси розвитку людського потенціалу (адміністративні, наукові, освітні, культурні тощо), прямо виконують функції держави задля досягнення певних цілей, проте їх діяльність часто не може вимірюватися показниками лише економічної ефективності. Суспільно значущий результат від такої діяльності може бути подано лише в довгостроковій перспективі. Особливо це стосується соціокультурного компонента людського потенціалу, зміни в якому відбуваються протягом декількох поколінь.

Однією з функцій сучасної держави є усунення вад ринкового саморегулювання, що дає підстави запускати механізм державного регулювання процесів відтворення та нарощування людського потенціалу.

Таким чином, державне регулювання відтворення людського потенціалу можна розглядати як окремий механізм регулювання, а зважаючи на те, що саме завдяки йому узгоджуються взаємозв'язки між людським розвитком та економічним розвитком країни з метою зростання обох компонентів, його вплив на всі аспекти людського потенціалу є досить вагомим.

Базуючись на досвіді країн з високими темпами економічного розвитку та нарощування людського потенціалу, основними принципами державного регулювання відтворення людського потенціалу вважаємо:

· стратегічність,

· інвестиційну привабливість,

· інноваційність,

· ефективність,

· стимулювання людського розвитку,

· прозорість діяльності,

· дотримання національних інтересів та ін.

При цьому орієнтирами, що свідчитимуть про правильно започатковані дії можуть бути такі показники як: тривалість життя людини, ВВП на душу населення, рівень зайнятості / безробіття, ступінь реалізації прав та свобод громадянського суспільства, а узагальнюючим показником виступатиме індекс людського розвитку серед інших країн світу.

В рамках Концепції конкурентоспроможності людського потенціалу суттєве значення відводиться політиці заохочення замісної міграції, запобігання масовій еміграції, підвищення народжуваності, зниження передчасної смертності.

Основні напрямки державної політики відповідно до Концепції гуманітарного розвитку України на період до 2020 року щодо формування нової якості життя передбачають:

розвиток системи охорони здоров'я та впровадження пріоритетів здорового способу життя, всебічний розвиток та підтримка спорту;

гармонізацію людського і природного середовища;

заохочення народжуваності, підтримку та розвиток сім'ї;

розвиток доступної та безперервної освіти;

створення умов для гідної результативної праці;

підвищення добробуту населення через впровадження високих соціальних стандартів життя;

забезпечення надання належних послуг соціальної сфери на основі її якісного удосконалення.

В різні роки в європейських країнах було прийнято ряд конвенцій щодо розвитку людського потенціалу, які з часом були ратифіковані в Україні та стали частиною національного законодавства, що автоматично робить їх обов'язковими до виконання. Зокрема, у 1948 р. Міжнародна Організація Праці прийняла Конвенцію № 87 про свободу асоціації і захист права на організацію, у 1949 р. - Конвенцію № 98 про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів, Рекомендації № 91 - про колективні договори (1951 р.), № 94 - про консультації та співробітництво між підприємцями і трудящими на рівні підприємства (1952 р.), №113 - про консультації та співробітництво між державною владою та організаціями підприємців і трудящих (1960 р.), Конвенцію № 154 - про сприяння колективним переговорам (1981 р.).

Спрямованість розвитку України у ХХІ сторіччі - це динамічний розвиток і активне прагнення включитися у процеси сучасного світу, інтеграція в європейське співтовариство. Така спрямованість розвитку вимагає нових підходів до використання економічного, людського і природно-ресурсного потенціалу як України в цілому, так і її регіонів для досягнення якісно нового рівня ефективності і конкурентоздатності економіки і життя населення. державний політика урядовий гуманітарний

Маючи значний економічний та інтелектуальний потенціал, Україна в цілому, як і регіони, зокрема, за інтегрованою оцінкою ефективності економіки, рівнем життя та екологічної безпеки, а також конкурентоспроможності суб'єктів господарювання поки що значно поступається країнам Західної та Центральної Європи.

Нерівномірність регіонального розвитку та рівня життя населення створює передумови для соціальної напруги в суспільстві, загрожує територіальній цілісності країни, стримує динаміку соціально-економічних показників, уповільнює ринкові перетворення та знижує їх ефективність.

У цьому контексті особливого значення набуває прийняття Державної стратегії регіонального розвитку (далі - Стратегія), розрахованої на довгостроковий період, яка спрямована на створення умов для підвищення конкурентоспроможності регіонів як основи їх динамічного розвитку та усунення значних міжрегіональних диспропорцій. Вона була прийнята Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2006 року.

Державна стратегія регіонального розвитку є складовою Програми економічного і соціального розвитку України, одним з головних інструментів реалізації Державної регіональної політики. В ній конкретизуються завдання державної регіональної політики і шляхи їх вирішення, визначаються її пріоритети з огляду на національні потреби та інтереси на довгостроковий період (до 2015 р.) з поетапним визначенням найважливіших заходів. Стратегія сформована в межах чинного законодавства України, враховує основні тенденції регіонального розвитку у країнах Європейського союзу, Центральної і Східної Європи, СНД.

Законодавчою базою для запровадження механізму зменшення диспропорцій у соціально-економічній сфері на регіональному рівні та подолання депресивного стану окремих територій є Закон України “Про стимулювання розвитку регіонів”. Основними засадами зазначеного закону є:

- запровадження договірних засад у відносинах між Урядом та органами місцевого самоврядування. Договірні засади передбачають взаємну відповідальність центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за реалізацію в регіонах спільних заходів, визначених Стратегією та регіональними стратегіями розвитку. Угоди щодо регіонального розвитку укладатимуться між Урядом та органами місцевого самоврядування відповідно до державних пріоритетів розвитку регіонів.

- забезпечення державного стимулювання депресивних територій шляхом розроблення та виконання програм подолання депресивного стану і надання цільової державної підтримки для розвитку виробничої та соціальної інфраструктури; формування інфраструктури підприємництва, фінансування програм перекваліфікації працівників, розвиток соціально-культурної сфери та охорони довкілля.

Механізм реалізації Стратегії включає в себе нормативно-правове та інституційне забезпечення, організаційне забезпечення, фінансове та науково-методичне забезпечення.

Нормативно-правове та інституційне забезпечення реалізації Стратегії передбачає прийняття нормативно-правових актів які б:

- розмежовували функції та повноваження центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

- впровадження правового режиму користування майном, що перебуває у спільній власності територіальних громад, удосконалення механізму управління таким майном, розмежування земель державної та комунальної власності;

- удосконалення порядку регламентації загальнодержавного і регіонального прогнозування та планування соціально-економічного розвитку (визначення статусу стратегічних документів, запровадження принципів регіонального програмування та планування);

- впровадження механізму концентрації та оптимізації державних ресурсів, що спрямовуються у регіони як поточне фінансування державних установ, капітальні вкладення головних розпорядників коштів державного бюджету з метою досягнення найбільш ефективного їх використання під час розв'язання проблем регіонального розвитку;

- впровадження механізму підвищення зацікавленості органів місцевого самоврядування у зміцненні їх фінансової бази шляхом закріплення за місцевими бюджетами частки загальнонаціональних надходжень, розширення повноважень органів місцевого самоврядування у затвердженні та виконанні бюджету;

- чітке визначення переліку та розміру граничних ставок місцевих податків і зборів;

- координація процесів розвитку місцевого самоврядування, сприяння співпраці його органів.

Реалізація Стратегії потребує здійснення інституціональних перетворень у регіонах і державі в цілому, що тісно пов'язане з проведенням адміністративно-територіальної реформи.

Організаційне забезпечення реалізації Стратегії передбачає розроблення та виконання щорічного плану заходів, який затверджується Кабінетом Міністрів України. Основними інструментами організаційного забезпечення є:

- Угоди щодо регіонального розвитку, укладання яких дає можливість узгоджувати державні пріоритети регіонального розвитку з регіональними пріоритетами, концентрувати державні та місцеві ресурси для їх виконання. За результатами аналізу переваг регіону та основних структурних проблем, які негативно впливають на конкурентоспроможність і потенціал зростання у кожному регіоні, угоди щодо регіонального розвитку визначають спільні заходи органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з реалізації Стратегії та регіональних стратегій розвитку та укладатимуться між Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою Автономної республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

- Програми подолання депресивності окремих територій, які мають запобігати між регіональним диспропорціям. У них визначається комплекс заходів центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, спрямованих на подолання депресивності окремих територій та стимулювання їх розвитку.

- Державні цільові програми розвитку окремих територій, які розробляються для забезпечення реалізації окремих пріоритетних напрямів Стратегії. Зазначені програми є дієвим інструментом державної регіональної політики шляхом їх спрямування не на загальну підтримку конкретних регіонів, а на цільове розв'язання системних проблем.

- Регіональні стратегії розвитку і програми соціально-економічного та культурного розвитку забезпечують реалізацію державної регіональної політики, узгодження довгострокових державних пріоритетів регіонального розвитку із стратегічними напрямами розвитку регіонів. Рада міністрів Автономної республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації разом з органами місцевого самоврядування, із залученням громадськості, з урахуванням норм Стратегії розробляють регіональні стратегії розвитку на період до 2015 року та здійснюють заходи з їх реалізації.

Фінансове забезпечення передбачає фінансування Стратегії за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, а також залучення інших джерел. Для фінансування завдань Стратегії міністерства та інші центральні, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування розробляють відповідні державні цільові програми, регіональні програми та заходи, укладають угоди щодо регіонального розвитку, в яких у межах бюджетних призначень передбачаються обсяги фінансування, що є підставою для врахування їх у державному та місцевих бюджетах на відповідний рік. Під час фінансування заходів з реалізації Стратегії усі виконавці повинні забезпечити виконання запланованих завдань із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату в їх виконанні.

За рахунок бюджетних коштів програм підтримки регіонального розвитку фінансуються заходи, спрямовані на виконання окремих стратегічних завдань і пріоритетні напрямки Стратегії, зокрема виконання угод щодо регіонального розвитку та програм подолання депресивності окремих територій. Обсяг фінансування заходів спрямованих на виконання угод щодо регіонального розвитку та програм подолання стану депресивності територій, щороку передбачається у проектах державного та місцевих бюджетів за відповідними програмами. Відповідно до пріоритетів Стратегії щороку у державному бюджеті визначається обсяг цільових субвенцій на інвестиційні проекти регіонального розвитку, які розподіляються відповідно до встановленого Кабінетом Міністрів України порядку. Міністерства та інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, які беруть участь у реалізації Стратегії, щороку передбачають відповідні кошти за своїми бюджетними програмами також вони розробляють державні цільові програми та заходи, в яких визначають обсяг фінансування з державного бюджету.

Джерелами фінансування заходів з реалізації Стратегії за рахунок місцевого бюджету є доходи місцевих бюджетів, які не враховуються під час визначення між бюджетних трансфертів. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування разом з центральними органами виконавчої влади на договірних засадах беруть участь у співфінансуванні окремих пріоритетних напрямків Стратегії. Також фінансування заходів стратегії здійснюється за рахунок коштів інвесторів, які залучаються для реалізації конкретних інвестиційних проектів і виконання програм, міжнародних фінансових організацій, інших джерел.

Сучасний етап розвитку держави має продукувати кардинально нові відносини у сфері формування людського потенціалу та забезпечення на цій основі добробуту кожного громадянина, який прагне його розвивати та нарощувати з метою зміни власного соціального статусу. Саме з цією метою використовуються різні важелі впливу на розвиток людини, зокрема інструменти і заходи, які є елементами механізму державного регулювання системи його відтворення.

Размещено на Allbest.ru