Кримінальне право як співучасть

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

Кримінальне право як співучасть

З давніх давен існує народне прислів'я "Гуртом легше й батька бити". Дане прислів'я можна виявити і в такому понятті кримінального права як співучасть, тобто вчинення злочину спільними діями кількох осіб - гуртом. перевищує

1) гуртом легше підготувати й вчинити злочин;

2) легше приховати злочинця, знаряддя злочину і засоби його вчинення, сліди злочину, а також предмети, здобуті злочином.

Груповий злочин набагато ефективніший для виконання злочинних намірів. Поєднання злочинних зусиль кількох осіб набагато перевищує суму їх окремих, індивідуальних дій. Саме тому груповий злочин набагато більше суспільне небезпечний від злочину, вчиненого поодинці. Дві і більше особи, що беруть участь в одному злочині діють узгоджено і спрямовують свої дії на досягнення єдиного результату. У таких ситуаціях виникає питання про співучасть у злочині. Норми КК, що регулюють поняття співучасті, форми співучасті, відповідальність співучасників, утворюють самостійний інститут кримінального права. Співучасть має важливе значення в кримінальному праві.

1) Інститут співучасті включений до КК для того, щоб на його підставі визначити, як і за що відповідають ті особи, що безпосередньо у вчиненні об'єктивних ознак злочину не брали участі. Наприклад, як відповідає особа, що підмовила іншу вбити потерпілого або дала для цього зброю? Адже ця особа безпосередньо вбивства не вчиняла. Однак на підставі норм про співучасть ця особа буде визнана підбурювачем або пособником вбивства і відповідатиме поряд з виконавцем за вчинення даного злочину.

2) Об'єднання зусиль двох або більше осіб при вчиненні злочину в принципі підвищує небезпечність самого злочину, полегшує його вчинення і приховування. Дійсно, коли діють дві або більше особи, вони підтримують один одного, що, природно, полегшує їм вчинення злочину, дає можливість з більшим успіхом нейтралізувати опір жертви, втекти з місця події, приховати потім здобуте злочинним шляхом майно тощо. Ось чому у деяких випадках співучасть розглядається як кваліфікуюча обставина, що тягне за собою більш сувору кваліфікацію злочину (наприклад, вчинення крадіжки за попередньою змовою групою осіб --ч. 2 ст. 185), або вважається обтяжуючою обставиною при призначенні покарання (п. 2 ч. І ст. 67).

Великого поширення набула зараз організована злочинність. У цілому від З 0 до 40% злочинів вчиняються організованими групами злочинців, а в деяких особливо тяжких злочинах їх питома вага досягає 60%. За перше півріччя 2000 р., наприклад, виявлено більше 600 організованих груп, що вчинили близько 5 000 злочинів. Найчастіше організованими групами вчиняються такі тяжкі й особливо тяжкі злочини, як крадіжки і привласнення у великих і особливо великих розмірах, розбої, злочинне заволодіння зброєю, рекет (вимагання), контрабанда, незаконні дії з наркотичними засобами. Мають місце і вчинення такими злочинними об'єднаннями терористичних актів, тяжких тілесних ушкоджень, зґвалтувань, захоплення заручників та інших особливо небезпечних посягань. За допомогою інституту співучасті можна визначити відповідальність будь-якої особи, що бере участь в організованій групі.

Для правильного застосування норм КК про співучасть слід, передусім, засвоїти його поняття.

Вперше в радянському кримінальному законодавстві розгорнуте визначення поняття співучасті було дано в Основах. Згідно ст.17 Основ співучастю визначається умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні злочину Аналогічне поняття співучасті в злочинах дається, зокрема, в Кримінальному кодексі Російської Федерації 1996р. Співучастю в злочині, говориться в ст. 32 Кодексу, визначається умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні злочину.

У статті 26 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001р. говориться, що співучастю у злочині визнається умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Це формулювання вироблене в результаті довголітніх теоретичних досліджень і є розвитком поняття співучасті, що містилося у ст. 19 КК 1960 р. Таким чином, співучасть -- це об'єднання, коли кілька осіб вчиняють злочин спільно і умисно. Слід мати на увазі, що співучасть не утворює яких-небудь особливих, інших підстав відповідальності - підставою відповідальності тут є той же склад злочину, але вчинюваний у співучасті. Те, що норма про співучасть вміщена в Загальній частині КК, означає лише одне - вона (ця норма) має застосовуватися до будь-якого випадку вчинення злочину, зазначеного в Особливій частині КК, але вчиненого у співучасті. Так, положення ст. 26 застосовуються при вчиненні вбивств, грабежів, розбоїв, зґвалтувань, викрадення наркотиків, як і будь-якого іншого злочину.

Кримінальне законодавство України встановлює кримінальну відповідальність тільки за конкретні суспільно небезпечні винні діяння (дії або бездіяльність), передбачені законом як злочин. Як і будь-який акт вольової поведінки людини, злочин являє собою єдність його зовнішніх (об'єктивних) та внутрішніх (суб'єктивних) властивостей та ознак. Одже, для того, щоб більш детально розкрити зміст співучасті слід встановити його об'єктивну і суб'єктивну сторони, інакше кажучи, об'єктивні і суб'єктивні ознаки цієї форми злочину.

Об'єктивна сторона злочину - це зовнішня сторона (зовнішнє вираження) злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (діями чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв'язком між діяннями і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, а також засобами вчинення злочину. У співучасті об'єктивні ознаки виражені в законі наступними словами - злочин, вчинений декількома (двома або більше) суб'єктами злочину спільно.

Першою ознакою, яка з об'єктивної сторони свідчить про наявність співучасті, є множинність учасників злочинів. Закон говорить про "декількох суб'єктів злочину", що передбачає участь у вчинені злочину двох чи більше суб'єктів злочину. Згідно ст.18 ККУ суб1єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Таким чином, участь у вчиненні одного й того ж умисного злочину двох чи більше осіб, які відповідно до закону не є суб'єктами злочину (наприклад, неосудна) не утворює співучасті у злочині. Це саме стосується і випадків коли лише один із учасників вчинення такого злочину є суб'єктом злочину, а інші - ні. Вказане положення суттєво відрізняється від положень про співучасть КК 1960р., який визначав співучасть як "умисну спільну діяльність двох або більше осіб у вчиненні злочину", що давало змогу визначити співучастю і відповідним чином оцінювати з позиції кримінального закону дії учасника групового злочину і в тому разі, коли інші учасники через неосудність або недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, не були притягнуті до кримінальної відповідальності. Закон може передбачати різні ознаки суб'єкта злочину для різних учасників спільної злочинної діяльності. Це є характерним для складів злочинів, де виконавцем може бути лише спеціальний суб'єкт, тобто фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа. Для таких співучасників, як організатор, підбурювач, пособник, наявність ознак спеціального суб'єкта не є обов'язковою: ними можуть бути осудні особи, які досягли віку, з якого може настати кримінальна відповідальність. Бути співучасником у злочинах, відповідальність за які законом установлена з 16 років, можуть особи, які досягли 16 років, а в злочинах, відповідальність за які встановлена з 14 років, - особи які досягли 14- річного віку. Що стосується злочинів, за вчинення яких встановлена відповідальність з іншого віку (наприклад, з 18 років), то співучасниками в таких злочинах можуть бути особи, які досягли 16 років.

При використанні допомоги неповнолітнього при вчиненні злочину, який хоча іще не досяг віку кримінальної відповідальності, може виникнути співучасть, якщо ця особа уже спроможна надати злочинцеві значної допомоги.

Пленум Верховного Суду України в Постанові від 27 березня 1992 р. "Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини" зазначив, що дії учасника зґвалтування підлягають кваліфікації за ч. З ст. 152 Кримінального кодексу як вчинення групового зґвалтування і в тому разі, коли інші учасники злочину через неосудність, недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, або інших передбачених законом підстав, не були притягнуті до кримінальної відповідальності .

Професори Харківської юридичної Академії вважають, що співучасть є тільки там, де в злочині беруть участь кілька осіб (хоча б дві особи), законодавець називає мінімальну кількість учасників злочину, хоча їх може бути і більше. Причому кожна з цих осіб повинна мати ознаки суб'єкта злочину - тобто бути фізичною особою осудною і досягти віку кримінальної відповідальності. злочин зґвалтування судовий

Друга об'єктивна ознака співучасть полягає в тому, що це діяльність спільна. Спільність як об'єктивна ознака співучасті містить такі три моменти:

а) злочин вчиняється загальними зусиллями всіх співучасників. Роль, функції кожного з співучасників можуть відрізнятися, але при цьому злочин - це результат загальної, спільної діяльності всіх співучасників, кожний з них вніс у вчинення злочину свій внесок. Іноді співучасть образно порівнюють з грою в оркестрі, де кожен інструмент, кожен музикант веде свою партію, а в цілому виходить єдина мелодія.

б) спільність також означає, що наслідок, який досягається в результаті вчинення злочину, є єдиним, неподільним, загальним для всіх співучасників. За цей наслідок відповідальність несуть всі співучасники, незалежно від тієї ролі, яку кожний з них виконував у злочині. Якщо три особи вчинили вбивство, то кожний з них повинен нести відповідальність за вбивство, а не за І/З вбивства, хоча він сам безпосередньо і не вбивав жертви. Тому особа, що підкупила вбивцю, як і особа, що дала для цього зброю, несуть відповідальність за вбивство, вчинене виконавцем. Обсяг відповідальності кожного співучасника і визначається в принципі тим, що вчинив виконавець злочину;

в) спільність при співучасті означає, що між діями співучасників і тим злочином, що вчинив виконавець, має місце причинний зв'язок. Причому опосередкований причинний зв'язок, тому що загальний результат досягається лише шляхом свідомої діяльності виконавця. Діяльність кожного співучасника повинна за часом передувати тому злочину, що вчиняє виконавець, вона створює реальну можливість для виконавця вчинити даний злочин. Виконавець же перетворює цю можливість в дійсність, спричиняючи необхідний наслідок. Дійсно, ті, хто підмовив особу вбити потерпілого і хто дав для цього зброю, тим самим створили реальну можливість для вбивці реалізувати задумане. Однак перетворення цієї можливості на дійсність залежить від діяння виконавця. Саме тому причинний зв'язок тут має опосередкований характер. Якщо причинний зв'язок відсутній, то немає такої об'єктивної ознаки співучасті, як спільність, а отже немає і співучасті. Візьмемо простий приклад. А. до вчинення розбою обіцяє Б. сховати викрадене майно. Тут дії А. - заздалегідь дана обіцянка Б. сховати викрадене - перебуває у причинному зв'язку з розбоєм, що вчинив Б. Тому А. - співучасник, а саме: пособник розбою. Але досить уявити собі, що Б. вчинив розбій і, бажаючи сховати викрадене, прийшов до свого знайомого А. і попросив його сховати викрадене, що А. і вчинив. Тут співучасті немає, тому що дії по приховуванню викраденого заздалегідь не обіцяні Б., не перебувають з ними в причинному зв'язку, а тому не е співучастю. Відповідальність за таке приховування буде розглядатися як за окремий злочин.

Професор Коржанівський вважає що, першою і найбільш важливою об'єктивною ознакою співучасті є погодженість дій співучасників (змова).

Для співучасті недостатньо вчинення злочину спільними діями кількох осіб, мало лише їх зовнішньої єдності.

Співучасть є лише там, де є внутрішня єдність дій кількох осіб, що виникла внаслідок змови, явної чи вираженої мовчанням.

Немає співучасті там, де дії однієї особи лише об'єктивно сприяли вчиненню злочину іншою особою.

Наприклад, якщо посадова особа не вживає заходів до охорони державного майна, а це використали злодії при його розкраданні, то тут немає співучасті.

Для співучасті необхідна погодженість хоча б між двома особами про вчинення злочину спільно, тобто є взаємне знаття про спільне злочинство.

Де відсутня свідомість того, що особа діє спільно з іншою (чи іншими) особою для здійснення загального для обох (всіх) наміру, там немає співучасті.

Безпідставно, наприклад, районний суд визнав співучасником Г. і засудив його за ч. 2 ст. 84 КК 1960 р. (за викрадення державного майна спільно з Б). Б" працюючи водієм-експедитором, одержав з за товаротранспортною накладною 528 кг рідкого пічного палива для перевезення до колгоспу. Однак на фермі колгоспу він паливо не розвантажив, а домовившись з Г., разом з ним викрав його і продав. Президія обласного суду, розглянувши справу, зазначила, що суд безпідставно визнав Г. співучасником розкрадання. Як пояснили самі Б. і Г. вони не домовлялися спільно викрасти паливо. Б. пояснив, що паливо він викрав один. Скориставшись тим, що диспетчер колгоспу зробив йому в накладній позначку про розвантаження, він імітував злив палива з автоцистерни й вивіз його за межі колгоспу. Г. не брав участі у цих діях. Б. зустрів його пізніше, після викрадення, і попросив допомогти йому злити викрадене паливо у Р., що Г. і зробив. Отже, вказала президія обласного суду, між Б. і Г. не було змови про спільне викрадення палива, Г. участі у його викраденні "не брав, він лише допоміг В. збути викрадене, тобто брав участь у збуті завідомо викраденого майна, а тому і повинен відповідати за ст. 198 КК'.

Таким чином, співучасть має такі найбільш важливі ознаки:

1) погодженість дій співучасників;

2) взаємне знаття (усвідомлення) про спільне вчинення злочину.

У сукупності ці ознаки розкривають поняття - спільна участь двох чи більше осіб у вчиненні злочину (ст. 26 КК).

При цьому дії кожного співучасника (якими б вони не були) є необхідна умова вчинення злочину. А заподіяний цими діями наслідок є загальним наслідком діяльності всіх співучасників.

Із цього виходить, що співучасть має наявний причинний зв'язок між діями співучасників і заподіяними злочинними наслідками.

Ці наслідки є результат дій кожного співучасника, внесок кожного із них, всіх, що взяли участь у злочині, і в той же час такі злочинні наслідки - це загальний результат сумісних, спільних дій всіх співучасників.

З боку об'єктивного для відповідальності співучасника треба виявити сприяння ним чим-небудь вчиненню злочину. Таке сприяння може бути:

1) наданням фізичної допомоги - дав знаряддя, усунув перешкоди, допоміг у транспортуванні, переховуванні і т. ін.,

2) наданням інтелектуальної допомоги - дав пораду, розповів про можливості, особливості охорони, накреслив схему і т. ін.;

3) виливом на волю інших співучасників, наприклад, на виконавця злочину - підбурював його, чи обіцяв переховати, збути, використати і т. ін., здобуте злочином тощо.

4) впливом на волю потерпілих: присутністю на місці вчинення злочину з явно викритим наміром і готовністю при необхідності допомогти виконавцю.

Наприклад: Суддя Керол Емон визнала співвиконавцем злочину В'ячеслава Іванькова, який на місці вчинення злочину не промовив ні слова, але ім'я якого "мало велику владу і вирішувало будь-які питання", всі газети називали його "хресним батьком" мафії. Цю кримінальну репутацію В. Іваньков і використовував як знаряддя злочину.

Спільність вчинення злочину - це, головним чином, усвідомлення згуртованості, єдності всіх учасників злочину, розуміння того, що злочин чиниться гуртом (що надає сили, впевненості, наснаги), і кожен співучасник, розуміючи спільність вчинення злочину, розраховує на підтримку, на взаємодопомогу, на сприяння йому іншим співучасником.

Злочини вчиненні в співучасті можуть кваліфікуватися як вчинені за попередньою домовленістю групою осіб, так і без їх попередньої змови про вчинення цього злочину.

Попередня домовленість (змова) означає, що двоє чи більше осіб заздалегідь або напередодні домовились про спільне вчинення злочину. За часом ця домовленість може бути складена за досить тривалий час - за кілька днів, тижнів чи місяців до вчинення злочину. Вона може бути складеною і за кілька годин чи хвилин до початку вчинення злочину. Слова закону (за попередньою змовою групою осіб) вказують лише на те, що ця ознака має місце в діях осіб, які до початку вчинення злочину домовилися про спільні дії. Цю підвищену суспільну небезпечність вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб відзначив

Пленум Верховного Суду України в постанові від 25 грудня 1992 р.- викрадення належить кваліфікувати як вчинене за попередньою змовою групою осіб тоді, коли у вчиненні відповідного злочину брали участь за домовленістю як співвиконавці дві і більше особи - вказано у постанові.

Як зазначив Пленум Верховного Суду, для визнання зґвалтування, вчиненим групою осіб, не вимагається попередньої змови між учасниками злочину. Тобто змова про вчинення таких злочинів може виникнути і під час вчинення посягання.

Деякі злочини за своєю юридичною сутністю можуть бути вчиненими лише групою осіб - змова про насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади (ст. 109 КК), бандитизм (ст. 257 КК), масові заворушення (ст. 294 КК), організація або активна участь у групових діях, що порушують громадський порядок (ст. 293 КК), створення не передбачених законодавством воєнізованих формувань чи груп, а так само участь у цих формуваннях чи групах (ст. 260 КК). Вчинення деяких злочинів групою осіб значно підвищує

Автор коментарю ст. 17 КК 1960 року безпідставно визнає співвиконавцями викрадення осіб, один з яких (шляховий обхідник) побачив, що його напарник краде з товарного вагона взуття, підійшов до вагона і викрав з нього 9 пар ялових чобіт. (Див.: Науково-практичний коментар кримінального кодексу України.- К., 1994.- С. 61). У чому ж співучасть таких дій? Співучасть є лише там і тоді, де і коли один співучасник сприяє вчиненню злочину іншому, а цей останній усвідомлює і сприймає таке сприяння. Без цієї умови дії окремих осіб не мають спільності, поєднаності, а тому і не можуть кваліфікуватися як співучасть, як вчинення злочину спільними зусиллями. Автор наводить цей випадок як приклад співвиконавства без попереднього зговору, але в цьому прикладі немає не тільки попередньої, але і будь-якої змови.

Автори науково-практичного коментаря Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001р. за редакцією М.І.Мельника, виділяють ще одну із складових спільної участі, а саме: спрямування зусиль кожного співучасника на досягнення загального результату злочину, тобто дії кожного із співучасників є складовою частиною загальної діяльності з вчинення злочину. Вони діють разом, роблячи

кожний свій внесок у вчинення злочину. Дії (бездіяльність) кожного з учасників за конкретних обставин є необхідною умовою для вчинення злочинних дій іншим співучасником, а, зрештою, - необхідною умовою настання спільного злочинного результату. Прагнення досягти різні злочинні результати є підставою для невизнання співучастю у злочині участі двох або більше осіб у вчиненні одного посягання.

Деякі вченні, такі як А.Я. Вишинський, А.Н. Трайніц стверджували, що співучасть можлива і без всякого погодження і змови між співучасниками. А.Я. Вишинський взагалі заперечував необхідність для співучасті наявності причинного зв'язку між діями співучасників і виникненням злочинних наслідків. "Для понятия соучастия необходимо наличие не причинной связи, а связи вообще данного лица с совершенным приступлением."

Згідно чинного законодавства суб'єктивна сторона (ознака) злочину - це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення її свідомості і волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків.

Суб'єктивні ознаки співучасті - умисна спільна участь у вчиненні умисного злочину. У законі суб'єктивна сторона співучасті у злочині (суб'єктивні ознаки співучасті) виражена словами - злочин вчиняється умисно і спільно. З цього формулювання закону випливає, що:

1) співучасть можлива лише в умисних злочинах;

2) всі особи, що беруть участь у злочині (всі співучасники), діють умисно.

Ці ознаки потребують певної конкретизації. Перш за все, із закону випливає однозначний висновок - співучасть у злочинах, вчинених з необережності, неможлива. Питання про співучасть у необережних злочинах порушувалася в науці досить давно. Так, ще у XIX сторіччі деякі криміналісти відстоювали можливість співучасті в необережних злочинах. Вже в радянський період вчений А.Н. Трайнін доводив наявність співучасті в необережних злочинах. Таку точку зору висловлюють вчені України. Пожвавлення дискусії з цього питання викликано значним зростанням необережної злочинності, особливо в сфері "людина - машина", наприклад, на автомототранспорті. Все частіше доводиться стикатися з випадками спільного заподіяння декількома особами з необережності злочинного наслідку. Це так зване необережне співзаподіяння. Наприклад, два тесляри, що працюють на будівництві житлового будинку, скидають з висоти колоду, не переконавшись в тому, що внизу нікого немає, внаслідок чого смертельно травмовано людину, яка там проходила. Або водії автомашин, що їдуть по шосе, з порушенням правил дорожнього руху, обганяючи один одного, внаслідок чого на одному з обгонів відбувається зіткнення машин і травми одержують пасажири, що їхали в них. В момент вчинення указаних дій винні хоча і передбачали можливість настання негативних наслідків в подібних випадках, але розраховували на іх відвернення в даному конкретному випадку, не вважаючи свої дії суспільно небезпечними в момент їх вчинення. Такі дії не можуть розглядатися як вчинені спільними умисними діями. І в першому, і в другому випадку винні діють з необережності, спільно заподіюючи суспільне небезпечні наслідки. Однак такі спільні дії не можна визнати співучастю через те, що тут відсутнє об'єднання злочинної волі діючих осіб. У таких випадках кожний із співзаподіювачів несе відповідальність за свої дії самостійно.

Але були і такі вчені, що вважали можливою співучасть і при необережності. Професор М.Й. Коржанський, зазначає, щодо таких відносяться А.Я. Вишинський, А.Н. Трайнін, а також М.Д. Шаргородський. "Я називаю ці імена для того, щоб ви знали, коли будете читати відповідну літературу, що це були великі шахраї від науки, люди без гідності і совісті, вірні прислужники радянського правосуддя у колишньому Союзі. Їх антилюдські погляди служили обгрунтуванням катуванню невинних людей, рахунок яких вівся на мільйони. Вони знищили інститут співучасті і замінили його якоюсь широкою невиразною причетністю до злочину."№

Визнання можливості співучасті в необережності злочину проторічить самій сутності інституту співучасті і його законодавчому визначенню, прямо вказуючого на умисну участь декількох осіб.

2. При співучасті не тільки дія повинна бути умисною, але і всі співучасники повинні діяти також умисно. Звідси випливає: якщо одна особа діє з необережності, а інша, використовуючи це, діє умисно, - співучасть відсутня (наприклад, працівник міліції залишає через недбайливість у неналежному місці пістолет, а хтось, використовуючи це, заволодіває зброєю і вчиняє з його використанням умисне вбивство). У цьому випадку працівник міліції буде нести відповідальність за злочинне недбале зберігання зброї--за ст. 264, а особа, що використала пістолет, - за умисне вбивство -- за ч. І ст. 115. Що ж означає діяти умисно при співучасті? Це означає, що всі співучасники мають спільний умисел. Таким чином, спільність характеризує не тільки об'єктивну, але й суб'єктивну сторону співучасті в злочині. Спільність умислу означає, що між співучасниками завжди має місце згода (змова) на вчинення конкретного злочину: Саме спільний умисел і знаходить своє об'єктивне вираження в спільності дій співучасників. Причому змова (узгодженість) - це обов'язкова ознака будь-якої співучасті. Зрозуміло, сама змова (узгодженість) може мати різний характер, виражатися різним способом, інакше кажучи, форми обміну інформацією можуть бути різними. У більшості випадків така змова є усною, коли співучасники узгоджують свої дії словесно. Однак можлива й письмова змова - шляхом обміну записками, накресленням плану дій, чи іншою знаковою інформацією. Можлива змова і за допомогою технічних систем (телефону, інтернету і т.п.). Рідше зустрічається змова, що виражається в конклюдентних діях. Конклюдентними вважаються мовчазні дії, з яких можна зробити, висновок про дійсні умисли особи (від латинського сопсіиаіо - висновок). Це, наприклад, обмін жестами, мімікою, певними рухами, внаслідок чого дії співучасників стають узгодженими. У будь-якому разі змова, взаємна узгодженість - це обов'язкова ознака співучасті. Який же умисел повинен бути у співучасників, який його зміст? Умисел при співучасті, як і в злочині, вчинюваному однією особою, містить у собі інтелектуальні і вольові моменти. Однак оскільки злочин вчиняється в співучасті, і той і інший моменти умислу мають свою специфіку.

Специфіка інтелектуального моменту полягає в тому, що співучасник усвідомлює суспільну небезпечність не лише вчиненого ним особисто діяння, але й суспільну небезпечність діяння, яке вчиняє виконавець. Співучасник також передбачає, що в результаті цих дій виконавця настане суспільне небезпечний наслідок. Тобто співучасник передбачає, що в результаті його дії розвиток причинного зв'язку призведе до того, що виконавець вчинить задуманий співучасниками злочин.

Іншими словами, співучасник повинен бути поінформований про злочинні наміри, злочинні дії виконавця. Вимога такої поінформованості - найважливіша ознака співучасті. Так, якщо особа, що вирішила вбити жертву, просить у сусіда рушницю для полювання і сусід цю рушницю дає, а внаслідок цього відбувається вбивство, то співучасть відсутня, тому що, даючи рушницю, особа не була поінформована, не знала про дійсний намір вбивці. Якщо ж така рушниця дана майбутньому виконавцю для вчинення вбивства, то має місце співучасть, тому що той, хто дав рушницю, діє узгоджено з виконавцем, обізнаний про його злочинні наміри.

Вольовий момент умислу при співучасті виявляється насамперед у бажанні настання наслідків, коли всі співучасники бажають, щоб настали наслідки, яких своїми безпосередніми діями прагне досягти виконавець. У злочинах з формальним складом співучасники бажають, щоб виконавець вчинив задуману ними злочинну дію.

Говорячи про умисел при співучасті, варто мати на увазі, що всі фахівці визнають можливість прямого умислу при співучасті, але не всі згодні, що тут можливий і умисел непрямий. Ця остання точка зору викликає сумнів, тому що необгрунтовано звужує поняття співучасті.

Передусім слід зазначити, що сам закон (ст. 26), говорячи про умисел при співучасті, не вказує види такого умислу, допускаючи тим самим, що він може бути як прямим, так і непрямим.

Далі, якщо стати на позицію, що критикується, то в деяких випадках дії співвиконавців не будуть вважатися співучістю в злочині. Наприклад, три чоловіки звалили на землю потерпілого, завдаючи йому вдарів ногами, руками по різних частинах тіла, не бажаючи спричинення смерті, але свідомо допускаючи і такий наслідок побоїв. Внаслідок побоїв потерпілий помер. Очевидно, що особи, які вчинили злочин, будучи виконавцями (співвиконавцями), діють з непрямим умислом, не бажаючи смерті жертви, але свідомо її допускаючи. їх у повній відповідності з ст. 27 слід визнати співучасниками. Кілька років тому у Київській області мав місце такий випадок. Машина швидкої допомоги, прибувши за викликом, забрала хворого, що перебував у непритомному стані. По дорозі, внаслідок закінчення зміни (а доставлення хворого до лікарні вимагало багато часу), лікар, санітар та водій, які його супроводжували, вирішили вивантажити хворого у лісопосадці, що вони і зробили. Громадянин, який перебував поблизу, намагався їх присоромити, на що вони відповіли: "Нічого, як-небудь оклимається" і поїхали з місця події. Викликана цим громадянином інша машина швидкої допомоги вже знайшла потерпілого мертвим. Цілком очевидно, що винні, а вони всі є співвиконавцями злочину, передбачали, що в результаті їх дій хворий може вмерти, цього, звичайно, не бажали, але свідомо допускали, тобто діяли з непрямим умислом.

Непрямий умисел можливий також і в поведінці пособника. Так, у справі, що мала місце в одному з міст, слідчий-жінка, потрапивши під вплив підслідного, передала останньому пістолет для вчинення ним втечі з в'язниці, однак просила не використовувати його. Винний же, вчиняючи втечу, вбив охоронця. Даючи пістолет, жінка розуміла, що зброя може бути використана і, хоча і не бажала цього, але свідомо допускала і наслідок у виді смерті осіб, які спробують завадити втечі. У цій справі має місце пособництво у вбивстві з непрямим умислом.

Таким чином, співучасть у злочині можлива не лише з прямим, але і з непрямим умислом. Останній може мати місце в поведінці співвиконавця або пособника.

Що стосується мотивів дій співучасників, то вони можуть бути як однаковими, так і різними. Наприклад, при вчиненні вбивства всі співучасники можуть мати один мотив - помсту потерпілому. Але можуть бути і ситуації, коли одні із співучасників діють з помсти, а інші - з корисливих мотивів. Так, при "замовленому" вбивстві вбивця, підкуплений підбурювачем, діє з корисливих мотивів, а сам підбурювач може керуватися мотивом помсти, ворожнечі, заздрощів до потерпілого. Несхожість мотивів не виключає співучасті у злочині. Вона може впливати в деяких випадках на кваліфікацію злочину, про що мова буде йти далі, і враховуватися при призначенні покарання співучасника.

Вже з прикладів, що наводилися, видно, що співучасники можуть виконувати в злочині різні ролі.

Професор Коржанський до суб'єктивної сторони співучасті відносить такі необхідні складові як:

1) взаємна погодженість (змова) між співучасниками про здійснення злочину; змова, погодженість вчинити злочин можуть бути досягнуті словами, жестами та взагалі будь-якими засобами порозуміння, як кажуть, порозуміння з півслова, або і без слів;

2) наявність двобічного суб'єктивного зв'язку між співучасниками, обопільна усвідомленість про вчинення злочину спільно з іншими співучасниками.

Деякі автори допускають можливість співучасті і при однобічному суб'єктивному зв'язку'.

Але така думка не має підґрунтя ні в законодавстві, ні в практиці його застосування, ні в доктрині кримінального права. У статті 26 КК України співучасть визначається як навмисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні злочину. Навмисне і спільне вчинення злочину не дозволяє, не дає можливості визнати співучастю діяння, яке не має взаємоусвідомлення, яке усвідомлюється лише однією діючою особою і не усвідомлюється іншою (іншими).

Кількісно співучасть припускає участь у злочині двох чи більше осіб.

Об'єктивна і суб'єктивна сторони співучасті мають важливе значення при вирішенні питання про відповідальність співучасників. Об'єктивна сторона (обставини, що характеризують об'єктивну сторону складу і впливають на кваліфікацію злочину), вчиненого виконавцем злочину (наприклад, спосіб вчинення), можуть бути поставлені у вину іншим співучасникам лише за умови, що вони заздалегіть знали про ці обставини, були проінформовані про них. Якщо ж співучасники не були проінформовані про наявність цих обставин (не усвідомлювали їх існування), вони за них відповідальності не несуть і ці обставини не можуть визначити кваліфікацію діянь співучасників (наприклад, виконавець вчинив вбивство з особливою жорстокістю, а інші співучасники про це не знали - виконавець відповідає за п.4 ч.2 ст.115, а інші співучасники - за ст. 27 і ч.1 ст.115). У цих випадках, як видно

1) Об'єктивні обставини (обставини, що характеризують об'єктивну сторону складу і впливають на кваліфікацію злочину), вчиненого виконавцем злочину (наприклад, спосіб вчинення), можуть бути поставлені у вину іншим співучасникам лише за умови, що вони заздалегідь знали про ці обставини, були поінформовані про них. Якщо їж співучасники не були поінформовані про наявність цих обставин і(не усвідомлювали їх існування), вони за них відповідальності не і несуть і ці обставини не можуть визначати кваліфікацію діянь співучасників (наприклад, виконавець вчинив вбивство з особливою жорстокістю, а інші співучасники про це не знали - виконавець відповідає за п. 4 ч. 2 ст. 115, а інші співучасники -- за ст. 27 і ч. І ст. 115). У цих випадках, як видно, дії співучасників кваліфікуються за різними статтями КК, хоча вони і вчинили один злочин - вбивство.

2) Суб'єктивні ознаки, які визначають кваліфікацію злочину, вчиненого виконавцем (наприклад, мотив), можуть бути поставлені у вину іншим співучасникам також за умови, що вони заздалегідь знали про них, були поінформовані про їх наявність. Якщо ж ці ознаки їм заздалегідь не були відомі, співучасники не були поінформовані про них, ці обставини (суб'єктивні ознаки) поставлені їм у вину не можуть бути. Так, якщо підбурювач умовив виконавця вбити потерпілого з помсти, а виконавець, давши на це згоду, вбиває жертву, переслідуючи корисливу мету, то такий виконавець відповідає за п. 6 ч. 2 ст. 115 (вбивство з користі), а підбурювач, що не знав про корисливі мотиви, якими керувався виконавець, - за ч. 4 ст. 27 і ч. І ст. 115. Якщо ж підбурювачу було відомо про такі мотиви виконавця, то він буде нести відповідальність за ч. 4 ст. 27 і п. 6 ч. 2 ст. 115.

3) Обставини, що посилюють або пом'якшують відповідальність, але характеризують лише особу співучасника, навіть якщо інші співучасники знали про їх наявність, ставляться у вину лише тому співучаснику, на боці якого вони мають місце. Інакше кажучи, "особисті" обставини (наприклад, повторність, рецидив) не можуть впливати на відповідальність інших співучасників. Якщо, скажімо, пособник сприяє особі, яка раніше була засуджена за вбивство, у вчиненні нового вбивства, то незалежно від того, знав пособник про це чи ні, ця кваліфікуюча обставина йому у вину в будь-якому випадку не може ставитися, вона характеризує лише особу виконавця. У цій ситуації виконавець відповідає за п. ІЗ ч. 2 ст. 115 (вбивство, вчинене повторно), а пособник за ч. 5 ст. 27 і ч. Іст. 115. Або, наприклад, коли мати в процесі пологів вбиває свою дитину, то її дії, враховуючи стан, в якому вона перебувала, кваліфікуються за ст. 117 (дитовбивство), як вбивство при пом'якшуючих обставинах, а будь-який співучасник цього вбивства буде відповідати за статтями 27 і 115, тобто за більш тяжке вбивство, тому що особисті ознаки, що пом'якшують відповідальність матері немовляти, не можуть впливати на відповідальність інших співучасників.

Таким чином, при окресленні об'єктивних і суб'єктивних ознак співучасті має місце вказівка на спільність. І дійсно, спільність характеризує й об'єктивну, і суб'єктивну сторону співучасті. Якщо об'єктивні ознаки співучасті -- це спільність дій учасників, то суб'єктивні ознаки - це спільність їх умислу.

Питання щодо визначення об'єктивних та суб'єктивних ознак співучасті є важливим не лише для визначення поняття співучасті, а й для визначення форм співучасті: з об'єктивної сторони можна говорити про просту або складну форми співучасті, з суб'єктивної сторони, визначаючи стійкість суб'єктивних зв'язків, стійкість умислу можна говорити про вчинення злочину різними злочинними групами. Суб'єктивні та об'єктивні ознаки допомагають визначити відсоток участі кожного із співучасників у вчиненому злочині.

Література

Кримінальне право України /За редакцієї професорів М.І.Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, К.-Х.: Юрінком Інтер - Право, 2001р.

Науковий коментар Кримінального кодексу України /За редакцієї прфесора М.Й. Коржанського, К-.,Атіка-Академія, Ельган, 2001р.

Кримінальне право і законодавство України / проф. М.Й. Коржанський, К.: Атіка, 2001р.

Кримінальне право України /За редакцієї проф. П.С. Матишевського, К.:, Юрінком Інтер, 1997р.

Совецкое уголовное право /Под ред. Г.А. Кригера, М.:, 1988г.

Научно-практический коментарий Уголовного кодекса Украины / Отв. Ред. В.И. Шакун, С.С. Яценко, К.:А.С. К., 1999г.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001р./За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. - К.:Каннон, А.С. К., 2001р.

Юридичний журнал "Право України", № 11 від 2001р.

Размещено на Allbest.ru