Концепції Платона про існування держави
Проблемні аспекти діалогу "держава", визначення взаємодії громадян та виконавчої влади у контексті законності. Характеристика теорій Платона про державу та правові основи її існування. Умови існування "ідеальної держави", функції суспільства і правителів.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 15.06.2016 |
| Размер файла | 51,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Зі здатності жінок поряд із чоловіками бути в розряді, або класі, стражів Платон виводить, що найкращими дружинами для чоловіків-стражів будуть саме жінки-стражі. У силу постійних зустрічей чоловіків і жінок-воїнів за загальними гімнастичними й військовими вправами, а також за загальними трапезами між чоловіками й жінками постійно буде виникати взаємний цілком природній потяг. Однак у місті - військовому таборі, яким є ідеальна держава Платона, можлива не родина, а лише з'єднання чоловіка з жінкою для народження дітей. Це теж "шлюб", але своєрідний, не здатний привести до утворення родини. "Шлюби" ці потай направляються й влаштовуються правителями держави, які прагнуть кращих сполучити із кращими, а гірших з гіршими.
Як тільки жінки народять дітей, дитину відбирають у матерів і віддають на розсуд правителів, які кращих з немовлят направляють до годувальниць, а гірших, дефективних прирікають на загибель. По закінченні певного часу молоді матері допускаються до годівлі дитини, але в цей час вони вже не знають, які діти народжені ними, а які - іншими жінками. Всі стражі-чоловіки вважаються батьками всіх дітей, а всі жінки - загальними дружинами всіх стражів.
У вченні Платона про державу постулат спільності дружин і дітей - не курйоз, він відіграє надзвичайно важливу роль. Для Платона здійснення цього постулату означає досягнення вищої форми єдності в державі. Спільність дружин і дітей, у класі боронителів держави завершує те, що було почато спільністю майна, і тому є для держави причиною її найвищого блага. Усяка різниця почуттів руйнує єдність держави. Це відбувається, "коли в державі одні говорять: "це - моє", а інші "це - не моє". Напроти, у ідеальній державі "більшість людей у відношенні до одного й того ж говорять: "це - моє", або "це - не моє".
Спільність надбання, відсутність приватної власності, неможливість її виникнення, збереження й збільшення унеможливлює й виникнення судових майнових позовів і взаємних обвинувачень, тоді як в існуючому грецькому суспільстві всі розбрати породжуються суперечками через майно, через дітей і через родичів. .
Відсутність розбратів усередині класу воїнів-стражів зробить, у свою чергу, неможливими ні розбрат усередині нижчого класу працівників, ні повстання їх проти обох вищих класів.
Наприкінці опису проектованого їм суспільства Платон зображує блаженне життя класів цього суспільства, особливо воїнів-стражів. Життя їх прекрасніше життя переможців на олімпійських змаганнях. І це зрозуміло. Перемога стражів - порятунок усієї держави. Майно, що вони одержують як плату за свою діяльність по охороні суспільства, дається і їм самим, і їхнім дітям. Шановані при житті, вони вдостоюються державою почесного поховання після смерті [23].
Важлива відмінність "Законів" від "Держави" - у трактуванні питання про рабів. В творі "Держава" клас рабів, як один з основних класів ідеального суспільства, не передбачається. Повне заперечення особистої власності для правителів і стражів виключає можливість володіння рабами. Однак і в "Державі" подекуди говориться про право обернення переможених на війні в рабів.
В "Законах", на відміну від "Держави", необхідна для існування поліса господарська діяльність покладається на рабів або на іноземців.
Неістотність рабовласництва в утопії "Держави" підкреслюється ще однією обставиною. Тому що єдине, згідно "Державі", джерело рабовласництва - обернення до рабів військовополонених, то чисельність рабів, мабуть, повинна залежати від інтенсивності й частоти воєн, які веде держава. Але, по Платонові, війна - зло, якого в добре влаштованій державі необхідно уникати. "Всі війни, - стверджує Платон в "Федоні", - влаштовуються заради придбання майна" [27]. Тільки суспільству, що бажає жити в розкоші, стає незабаром тісно на своїй землі, і воно змушене прагнути до насильницького захоплення землі в сусідів. І тільки для огородження держави від агресії людей, затьмарених пристрастю до матеріальних благ, їй доводиться тримати численний військовий корпус.
Особливо різко засуджується війна в "Законах". Тут війна як ціль держави відкидається. Платон не тільки не згодний з тим, що "в усіх, протягом життя, іде безперервна війна між всіма державами" [28]. Він затверджує поверх того, що засновник ідеальної держави і її законодавець повинні установлювати не закони, що стосуються миру, "заради воєнних дій", а, навпроти, "закони, що стосуються війни, заради миру".
В утопії Платона є ряд рис, які, на перший погляд, є надзвичайно сучасними. Це заперечення приватної власності для класу воїнів-стражів, організація їхнього постачання й харчування, різка критика прагнення до збагачення, золота й взагалі цінностей, критика торгівлі й торгівельних спекуляцій, думка про необхідність нерушимої єдності суспільства й повної однодумності всіх його членів, думка про необхідність виховання в громадянах моральних якостей, здатних привести їх до цієї єдності й однодумності.
Деякі буржуазні історики античного суспільства й суспільної думки стверджують, начебто запропонований Платоном проект суспільства є своєрідна антична теорія, у багатьох рисах своїх разюче співпадаюча з вченнями й тенденціями сучасного соціалізму й комунізму.
Приписування Платонові теорії соціалізму й комунізму, подібної не тільки з теорією марксизму, але хоча б з вченнями утопічного соціалізму, зовсім помилкове, а у своїй тенденції зовсім реакційне.
Воно помилкове, тому що теорія наукового соціалізму й комунізму виводить необхідність настання ери соціалізму й комунізму тільки з певних історичних умов у розвитку способу виробництва й обумовлених ним суспільних відносин. Теорія ця вказує, що соціалістичний лад і соціалістична організація суспільства виникають із відносин, у яких перебувають між собою самі працівники. Суспільна основа - робітничий клас високорозвиненого промислового суспільства.
Нічого подібного з платонівською теорією теорія "комунізму" не має. Платонівське вчення - зовсім не комунізм, обумовлений відносинами виробництва в суспільстві. Те, що деякі вчені називають платонівським комунізмом, є "комунізм" споживання, а не виробництва: вищі класи - правителі й стражі - живуть загальним життям, спільно харчуються й т.д. , але нічого не роблять; вони тільки споживають те, що роблять люди іншого класу - працівники, у руках яких зосереджені знаряддя виробництва [20].
В зв'язку із цим Платона зовсім не займає питаннями облаштування життя й праці робітничого класу, питання організації його продуктивної діяльності, нарешті, питання його побуту, морального стану. Платон залишає за "робітниками" належне їм майно й лише обумовлює користування цим майном. Він обмежує його умовами, які продиктовані зовсім не турботою про життя й благополуччя "робітників", а тільки міркуваннями про те, що потрібно для того, щоб вони добре й у достатній кількості робили все необхідне для двох вищих класів. Умови ці сформульовані лише в загальній формі, без їхньої деталізації, без розробки.
Перша з них полягає в усуненні з життя "робітників" головного джерела розпаду суспільства - багатства й бідності. Багаті ремісники перестають думати про свою справу, бідні самі не в змозі працювати через відсутність знарядь й не можуть добре навчати роботі своїх учнів [27].
Друга умова складається в обмеженні функцій "робітника" одним-єдиним видом праці.
Третя умова - покора. Вона обумовлена переконанням "робітника" і витікає з основної для нього доблесті - "стримуючої міри".
До самої праці, як такій, відношення Платона не тільки байдуже, але навіть зневажливе. Неминучість продуктивної праці для добробуту суспільства в цілому не робить, в очах Платона, працю привабливою або шанованою. Зрештою , продуктивна праця - доля тих, у кого здатності вбогі й для кого немає кращого вибору. У третій книзі "Держави" є місце, де Платон порівнює ковалів, ремісників, перевізників на веслових судах і їхніх начальників із п'яницями, скаженими. Всім таким людям, по Платонові, не тільки не слід наслідувати, але й навіть увагу звертати на них не треба [27].
Керівництво платонівських правителів обмежується вимогою, щоб кожний працівник виконував тільки одну, призначену йому роботу. Ні про яке узагальнення засобів виробництва в Платона немає й мови. І якщо в "Державі" продуктивним класом є не раби (як в "Законах"), то пояснюється це лише тим, що правителі не повинні мати приватну власність, а зовсім не турботою Платона про те, щоб людина не могла стати чужою власністю.
ВИСНОВКИ
Основна частина філософії Платона, що дала назву цілому напрямку філософії - це вчення про ідеї (ейдоси), про існування двох світів: ідей (ейдосів) і речей, або форм. Ідеї є прообразами речей, їхніми джерелами. Ідеї лежать в основі всього, безлічі речей, утворених з безформної матерії. Ідеї - джерело всього, сама ж матерія нічого не може породити.
Світ ідей існує поза часом і простором. У цьому світі є певна ієрархія, на вершині якої стоїть ідея Блага, з якої виникають всі інші. Благо тотожньо абсолютній Красі, але в той же час це Початок всіх початків і Творець Всесвіту.
Душа людини представляється в Платона в образі колісниці з вершником і двома кіньми, білим й чорним. Візник символізує розумний початок у людині, а коні: білий - шляхетні, вищі якості душі, чорний - страсті, бажання й інстинктивний початок. Коли людина перебуває в іншому світі, він (візник) одержує можливість разом з богами споглядати вічні істини. Коли ж людина знову народжується у світі матеріальному, то знання цих істин залишається в його душі як спогад. Тому, відповідно до філософії Платона, єдиний для людини спосіб знати - це пригадувати, знаходити в речах почуттєвого світу "відблиски" ідей. Коли ж людині вдається побачити сліди ідей - через красу, любов або справедливі справи - то, за словами Платона, крила душі, колись загублені нею, знову починають рости.
Звідси - важливість вчення Платона про Красу, про необхідність шукати її в природі, людях, мистецтві або прекрасно влаштованих законах, тому що, коли душа поступово сходить від споглядання краси фізичної до краси наук і мистецтв, далі - до краси вдач і звичаїв, - це найкращий спосіб для душі піднятися по "золотим сходам" до світу ідей.
Другою силою, не менш перетворюючою людину й здатною підняти її до світу богів, є Любов. Взагалі, сам філософ нагадує Ерота: він також прагне досягти блага, він і не мудрий і не байдужий, але є посередником між одним і іншим, він не має красу й блага і саме тому прагне до них.
І філософія, і любов дають можливість народження чогось прекрасного: від створення прекрасних речей до прекрасних законів і справедливих ідей.
Платон вчить, що всі ми можемо вийти з "печери" до світла ідей, оскільки здатність бачити світло духовного Сонця (тобто споглядати істину й мислити) є в кожному, але, на жаль, ми дивимося не в тому напрямку.
Платон з паралелі між частинами душі й типами людей у державі й виводить, що справедливість у державі існує тоді, коли кожна людина перебуває на своєму місці й робить те, до чого найбільш здатна.
Особливе місце в творі "Держава" Платон приділяє стражам (воїнам) і їхньому вихованню, що повинне сполучити в собі дві частини: мусичну й гімнастичну. Гімнастичне виховання дозволяє підкорити страсті розумному початку й розвити в собі якість волі. А мусичне - дозволяє пом'якшити лютий дух і підкорити його законам ритму й гармонії.
В утопії Платона є ряд рис, які, на перший погляд, є надзвичайно сучасними. Це заперечення приватної власності для класу воїнів-стражів, організація їхнього постачання й харчування, різка критика прагнення до збагачення, золота й взагалі цінностей, критика торгівлі й торговельних спекуляцій, думка про необхідність нерушимої єдності суспільства й повної однодумності всіх його членів, думка про необхідність виховання в громадянах моральних якостей, здатних привести їх до цієї єдності й однодумності.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Античная демократия в свидетельствах современников / Изд. подгот. Л.П. Маринович, Г.Б. Кошеленко. - М., 1996. - 450 с.
2. Асмус, В.Ф. Античная философия / В.Ф. Асмус. - М.: Высшая школа, 2007. - 400 с.
3. Асмус, В. Ф. Историко-философские этюды / В. Ф. Асмус. - М. : Мысль, 1984. - 318 с.
4. Асмус В.Ф. История античной философии / В. Ф. Асмус - М.: Высшая школа, 1965. - 320 с.
5. Асмус, В.Ф. Платон / В.Ф. Асмус. - М.: Мысль, 1969. - 247 с.
6. Боннар А. Греческая цивилизация // Сочинения в трех томах/ А. Боннар - М.: Искусство,. Т.3. От Еврипида до Александрии, 1991.- 400 с.
7. Бузескул В.П. Современные темы в античной Греции // Вестник Европы/ В.П. Бузескул - СПб., 1911. Август, сентябрь.
8. Волгин В.П. Очерки истории социалистических идей с древности до конца XVIII/ В.П. Волгин - М: Наука, 1975. - 420 с.
9. Глускина Л.М.: Проблемы кризиса полиса // Античная Греция Проблемы развития полиса. Т. 2. Кризис полиса / Л.М. Глускина - М.: Наука, 1983. - 320 с.
10. Грот Н. Я. Очерк философии Платона / Н. Я. Грот. - 2-е изд. - М.: Книжный дом "Либроком", 2007.Губар О.М. Філософія - К.: Основи. - 2007.
11. Гуторов В.А. Античная социальная утопия: Вопросы истории и теории / В. А. Гуторов. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1989
12. Гуторов В.А. Политическая теория и политическая практика эпохи кризиса греческого полиса (о платоновском государственном деятеле). // Политическиедеятели античности средневековья и нового времени Межвузовский сборник / В.А.Гуторов , -Л., 1983.
13. Евдокимов Р.Б. Должностные лица в идеальном государстве платоновских «Законов» // Платон и его епоха / Р.Б. Евдокимов. -. М.: Мысль, 1979.
14. Исаева В.И. Принципы межполисных отношений в конце V- середины IV в. до н. э.// Античная Греция / В.И.Исаева. - М., 1983, Т.2.
15. История политических и правовых учений // под общей редакцией Нерсесянца В.С.- М.: Юрид. лит., 1996.
16. Касьян В.І. Філософія: навч. посіб. - К.: ЦНЛ. - 2007.- 392 с.
17. Кошеленко Г.А. Греческий полис и проблемы развития экономики. // Античная Греция / Г.А. Кошеленко - М: Нацуа, 1983. Т.1.
18. Лосев А.Ф. История античной эстетики. Софисты. Сократ. Платон / А.Ф. Лосев. - М.: "Искусство", 1969.
19. Лосев А.Ф. Комментарии к диалогам Платона - М.: "Мысль". - 1990-1999.
20. Лосев А.Ф., Тахо-Годи А.А. Платон. Аристотель// Серия ЖЗЛ / Лосев А.Ф. -М: Мол. гвардия, 1993. -383 с.
21. Мишулин А.В. Утопический план аграрной магнезии (по «Законам» Платона)./ А.В Милушин. - ВДИ. 1938. - №3(4).
22. Нерсесянц В.С. Платон/ В.С. Нерсесянц. - М.: Юрид. лит., 1984. - 104 с.
23. Нерсесянц В.С. Политические учения Древней Греции / В.С.Нерсесянц. - М.: Наука, 1979. - 364 с.
24. Новосадский Н.И. Педагогические идеалы Платона // Варшавские университетские известия / Н.И. Новосадский. -В. - 1904. №1.
25. Петрушенко В.Л. Історія світової філософії. фундаментальні проблеми філософії. Навчальний посібник/ В.Л. Петрушенко. - Львів:НУ"ЛП”, 2002.
26. Платон. Государство. Перевод Егунова А.И. // Собрание сочинений в четырех томах. М., 1994. Т.3.
27. Платон. Законы. Перевод Егунова А.И. // Собрание сочинений в четырех томах. М., 1994. Т.4.
28. Філософія: навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. -- Вид. 2-ге, перероб. і доп. / В. X. Арутюнов, М. М. Демченко, С. Л. Йосипенко та ін. -- К.: КНЕУ, 2001. -- 224 с.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Головні теоретико-методологічні проблеми взаємодії громадянського суспільства та правової держави. Правові засоби зміцнення взаємодії громадянського суспільства та правової держави в контексті новітнього українського досвіду в перехідних умовах.
курсовая работа [56,3 K], добавлен 04.04.2011Процес формування карфагенської держави. Особливості соціально-правового статусу аристократії, громадян, вільновідпущеників, іноземців. Правові основи функціонування державної влади. Участь держави в міжнародних відносинах середземноморського регіону.
дипломная работа [2,0 M], добавлен 10.07.2012Характеристика застарілої концепції держави як демократичної, правової і соціальної спільноти. Доповнення теоретичних уявлень про сучасну державу екологічним концептом. Розгляд образу естетичної держави як відповіді на духовно-естетичні потреби людини.
статья [32,9 K], добавлен 11.09.2017Організація політичної влади в суспільстві. Механізм здійснення влади. Поняття та сутність держави в сучасній правовій доктрині. Виникнення держави як реакція на суспільну необхідність. Функції сучасної держави та значення їх реалізації для суспільства.
курсовая работа [34,9 K], добавлен 16.06.2011Сутність, основні ознаки та функції держави. Основні концепції її походження. Вищі органи сучасної держави. Поділ державної влади у демократичних суспільствах функціонування. Порядок формування парламентів. Форми державного правління та державного устрою.
реферат [55,8 K], добавлен 31.03.2009Методологічні аспекти дослідження сутності та призначення соціальної держави, її завдання, ознаки та функції. Взаємозв'язок правової й соціальної держави. Проблеми будівництва соціальної держави в Україні, соціальні права громадян в умовах її формування.
курсовая работа [55,3 K], добавлен 08.02.2011Сутність ідеї розподілу влад як засобу існування правової демократичної держави і громадянського суспільства. Історія виникнення цієї ідеї в філософсько-правовому розумінні. Система стримувань і противаг як невід’ємна частина концепції поділу влади.
курсовая работа [51,4 K], добавлен 22.02.2011Визначення поняття та сутності держави. Дослідження її ролі та призначення у політичній системі суспільстві. Вивчення основних теорій походження держави. Загальна характеристика сучасної держави у різних проявах її функціонування. Типи сучасної держави.
курсовая работа [48,6 K], добавлен 31.01.2014Поняття та структура механізму держави. Апарат держави як головна складова механізму держави. Поняття та види органів держави, їх класифікації. Характеристика трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої й судової. Проблеми вдосконалення механізму держави.
курсовая работа [55,8 K], добавлен 01.06.2014Ознаки правової держави та механізми її співвідношення з громадським суспільством. Теорії походження держави. Природа і головне призначення держави. Парадигма справедливої держави - традиційна формула технократичних і раціоналістичних концепцій.
реферат [20,7 K], добавлен 05.03.2011
