Правове регулювання трудових відносин на залізничному транспорті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

З трудового права

На тему: "Правове регулювання трудових відносин на залізничному транспорті"

м. Київ, 2015 рік



Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика правового регулюваня трудових відносин у сфері залізничного транспорту

1.1 Поняття правовідносин у сфері залізничного транспорту

1.2 Працівник залізничного транспорту як суб'єкт зі спеціальним статусом

Розділ 2. Трудові відносини працівників залізничного транспорту

2.1 Особливості прийняття на роботу працівників залізничного транспорту

2.2 Підстави та порядок звільнення працівників зайнятих сфері залізничного траспорту

Розділ 3. Правове регулювання окремих елементів трудових правовідносин працівників залізничного транспорту

3.1 Правове регулювання робочого часу та часу відпочинку працівників залізничного транспорту

3.2 Правове регулювання оплати праці залізничників

3.3 Особливості дисциплінарної відповідальності працівників залізничного транспорту

Висновок

Список використаних джерел



Вступ

залізничний транспорт оплата праця

Актуальність теми дослідження. Залізничний транспорт України - достатньо складна галузь економіки, що вирізняється своїми особливостями. Важливу роль у здійсненні безперервності перевезень, безпечності й комфортності залізничного транспорту відіграють його працівники, діяльність яких безпосередньо пов'язана з рухом поїздів та обслуговуванням пасажирів. Їх робота має небезпечний, напружений, безперервний, інтенсивний та відповідальний характер. Вона вимагає підвищеної організації праці й зумовлює потребу в спеціальному правовому регулюванні трудових відносин працівників залізниці.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.12.2009 р. схвалено «Стратегію розвитку залізничного транспорту» на період до 2020 року, але вона в основному містить організаційно-економічні заходи, зокрема, підвищення рівня підготовки кадрів, належне соціальне забезпечення працюючих на залізничному транспорті, посилення їх мотивації до праці, створення нових робочих місць та ін. Тому, незважаючи на наявність спеціальних нормативних актів (Закону України «Про залізничний транспорт», Статуту залізничних доріг, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту та ін.), визнати досконалим правове регулювання трудових відносин у зазначеній сфері не можна.

Актуальність теми дослідження визначається і необхідністю всебічного аналізу особливостей правового регулювання трудових відносин за участю працівників залізничного транспорту. І хоча окремі питання досліджувались у працях таких вчених-юристів, як А.П. Кудрявцев, Н.М. Титаренко, Ю.І. Клепалова, Н.Д. Потапова, залишилося чимало проблем, що вимагають наукового осмислення й відповідних рекомендацій. Зокрема, не визначено фактори, що зумовлюють специфіку як самих трудових відносин на залізничному транспорті, так і їх правове регламентування; не проаналізовано ефективність договірного регулювання цих відносин; бракує комплексного аналізу нормативної бази у цій сфері та інше.

Мета й завдання дослідження. Мета курсової роботи полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу національного законодавства, наукової юридичної літератури, матеріалів судової практики вирішити основні проблеми правового регулювання трудових відносин на залізничному транспорті України й сформулювати пропозиції щодо вдосконалення регулювання цих відносин.

Для її досягнення були поставлені такі основні завдання:

з'ясувати фактори, що зумовлюють потребу в диференціації правового регулювання трудових відносин на залізничному транспорті;

виявити специфіку їх правового регулювання в таких інститутах, як трудовий договір, робочий час і час відпочинку, оплата праці, дисципліна праці;

визначити особливості прийняття на роботу й організації праці на залізничному транспорті працівників основних професій;

виявити особливості організації оплати праці й матеріального стимулювання працівників залізниці за роботу в несприятливих умовах;

внести пропозиції по вдосконаленню нормативно-правової регламентації трудових відносин на залізничному транспорті.

Об'єктом дослідження виступають трудові правовідносини на залізничному транспорті України.

Предметом дослідження є теоретичні і практичні проблеми, пов'язані з особливостями правового регулювання трудових відносин на залізничному транспорті України.

Методи дослідження. Методологічне підґрунтя роботи становлять базові науково-теоретичні положення, прийняті в юридичній науці в цілому, й у науці трудового права, зокрема. Дослідження ґрунтується на методах і прийомах наукового пізнання, фундаментом яких є діалектичний метод, за допомогою якого розглянуті поставлені авторкою завдання в їх розвитку та взаємозв'язку. У процесі дослідження були використані й інші методи: історичний, порівняльно-правовий, формально-юридичний, метод раціональної критики.

Історичний метод застосовувався для вивчення ґенези законодавства щодо регулювання трудових відносин на залізничному транспорті. Порівняльно-правовий метод сприяв проведенню співвідношення норм вітчизняного законодавства у сфері регламентації трудових відносин на залізниці з нормами законодавства інших країн. Формально-юридичний метод став у нагоді при створенні нових правових норм з регулювання трудових відносин стосовно робочого часу, дисципліни праці на залізничному транспорті. Метод раціональної критики було задіяно в процесі детального аналізу чинних нормативних актів і при виявленні властивих їм колізій і протиріч.

Теоретичними засадами дослідження послужили наукові праці В.С. Венедиктова, М.Й. Бару, Б.К. Бегічева, Н.Б. Болотіної, В.Я. Бурака, С.О. Іванова, М.І. Іншина, Р.І. Кондратьєва, О.В. Лавриненка, Ф.М. Левіант, Р.З. Лівшиця, В.І. Никитинського, Ю.П. Орловського, О.С. Пашкова, П.Д. Пилипенка, В.І. Прокопенка, О.І. Процевського, С.Л. Рабіновича-Захаріна, І.О. Снігірьової, В.М. Толкунової, Г.І. Чанишевої, А.І. Шебанової, О.М. Ярошенка та деяких інших учених у сфері трудового права й суміжних галузей. Нормативною базою дисертації є Конституція України, міжнародно-правові акти, закони України, нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств, акти соціального партнерства та ін.



Розділ 1. Загальна характеристика правового регулюваня трудових відносин у сфері залізничного транспорту

1.1 Поняття правовідносин у сфері залізничного транспорту

Поняття «правовідносини» є одним з базових понять правничої науки як юридичного зв'язку суб'єктів права. Цей юридичний зв'язок закріплюється у трудових правовідносинах через норми трудового права, положення трудових і колективних договорів і контрактів, норми соціально - партнерських договорів тощо.

В теорії права під правовими відносинами розуміють врегульовані нормами права вольові суспільні відносини, що виражаються в конкретному зв'язку між правомочними і зобов'язаними суб'єктами - носіями суб'єктивних юридичних прав і обов'язків - і забезпечуються державою. Виходячи з цього, трудові правовідносини можна визначити як врегульовані трудовим законодавством трудові та тісно пов'язані з ними відносини працівників у галузі праці.

Визначені правовідносини є складними, змістом їх є не окремі права та обов'язки, а цілий комплекс ( система прав та обов'язків), причому кожен із суб'єктів трудових правовідносин наділений як правами, так і певними обов'язками [ 13, с.129].

До складу залізничного транспорту входять підприємства

залізничного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів,

вантажів, багажу, пошти, рухомий склад залізничного транспорту,

залізничні шляхи сполучення, а також промислові, будівельні,

торговельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади,

технічні школи, дитячі дошкільні заклади, заклади охорони

здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, науково-дослідні,

проектно-конструкторські організації, підприємства промислового

залізничного транспорту та інші підприємства, установи та

організації незалежно від форм власності, що забезпечують його

діяльність і розвиток [ 4, ст. 22].

Залізничний транспорт - виробничо-технологічний комплекс підприємств залізничного транспорту, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності тощо.

Трудові відносини працівників залізничного транспорту загального користування регулюються на підставі Кодексу законів про працю України, Положення "Про дисципліну працівників залізничного транспорту України", іншими актами законодавства України про працю [19, c.508].

Особливості умов праці, соціально-побутового і житлового забезпечення, режиму робочого часу та часу відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту загального користування, робота яких безпосередньо пов'язана з рухом поїздів, встановлюються АТ "Укрзалізниця" згідно з чинним законодавством України за погодженням з галузевими профспілками.

Працівники залізничного транспорту загального користування, які здійснюють обслуговування пасажирів, працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору. Перелік категорій працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, затверджується Кабінетом Міністрів України.[7, ст.15].

1.2 Працівник залізничного транспорту як суб'єкт зі спеціальним статусом

Оскільки трудова функція працівників основної діяльності залізничного транспорту пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки та перевезенням пасажирів і багажів. Чітке виконання своїх трудових обов'язків і дотримання дисципліни на залізничному транспорті має особливо важливе значення. У зв'язку із цим у нормативно-правових актах, які регулюють правовий статус працівників основної діяльності залізничного транспорту, цьому аспекту повинна приділятися окрема увага із чітким окресленням як заходів дисциплінарного впливу за неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків, у тому числі й підвищених, зумовлених специфікою діяльності залізничного транспорту, за кожним із видів дисциплінарних проступків, так і заходів позитивного впливу, що здатні сприяти підвищенню відповідального ставлення працівника до своєї роботи та формуванню в нього усвідомленого прагнення постійно підвищувати свій професійний рівень і рівень дисципліни.

Залізничний транспорт становить основу транспортної системи України, покликаний здійснювати своєчасне, повне та якісне задоволення потреб населення, економіки й оборони країни в перевезеннях, при цьому забезпечуючи безпеку руху поїздів і маневрової роботи, схоронність вантажів, багажу та іншого довіреного майна. Зрозуміло, що недопущення ситуацій, які загрожують життю й здоров'ю пасажирів, схоронності вантажів, вимагають від працівників залізничного транспорту високої організованості в роботі та бездоганного виконання трудових обов'язків. І навпаки, порушення дисципліни на залізничному транспорті створює загрозу життю й здоров'ю людей, безпеці руху поїздів і маневрової роботи, схоронності перевезених вантажів, багажу та іншого довіреного майна, а також призводить до невиконання договірних зобов'язань.

Реалізувавши своє право на працю шляхом укладення трудового договору, громадянин набуває статусу працівника. Трудоправовий статус потребує реальної конкретизації, що здійснюється наданням громадянину додаткових прав та обов'язків, які постають із сутності трудових відносин, визначених відповідним галузевим законодавством [2, ст. 2].

Правовий статус працівника визначається насамперед загальними нормами Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що регулюють трудові відносини безвідносно до категорії працівників. Як закріплено в ст.1 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва та піднесенню на цій основі матеріального й культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни [2].

Водночас норми КЗпП України знаходять подальший розвиток і конкретизацію в інших нормативно- правових актах щодо трудової діяльності тих чи інших категорій працівників. У зв'язку із цим виникають підстави для видової диференціації загального правового статусу працівника за категоріями працівників або за галузями господарювання, наприклад, правовий статус учителів, медичних працівників, державних службовців, працівників залізничного транспорту. Правовий статус кожної з виділених категорій матиме свою специфіку, наукове вивчення якої є вкрай необхідним із метою вдосконалення законодавства [18, c.164].

Незалежно від виду структура правового статусу працівника походить від структури правового статусу особи. У зв'язку із цим до елементів правового статусу працівника можна віднести такі явища: 1) правосуб'єктність; 2) права; 3) обов'язки; 4) гарантії здійснення трудових прав; 5) відповідальність. Кожен із наведених елементів, маючи самостійний характер, виконує в змісті правового статусу працівника певну функцію [25, c.8].

Працівник, його правовий статус є основою побудови системи трудового законодавства. Правовий статус працівника всебічно характеризує останнього як суб'єкта трудового права, охоплює всю врегульовану нормами трудового законодавства сферу відносин між працівником та іншими суб'єктами трудового права. Правовий статус зумовлює характер і ступінь участі працівника в суспільних відносинах, що становлять предмет трудового права.

Правовий статус працівника складається з низки елементів, центральними з-поміж яких є права й обов'язки, установлені ст.2 КЗпП України. За своїм змістом вони є ширшими, ніж ті, які може бути включено в трудовий договір. Ці права та обов'язки не встановлюються роботодавцем, а носять статутний характер.

З'ясування поняття й змісту правового статусу працівника як юридичної категорії на ґрунті врахування принципу диференціації правового регулювання праці дає підстави кваліфікувати працівників залізничного транспорту як суб'єктів зі спеціальним трудоправовим статусом [23, с.121].

Як вже було зазначено працівники залізничного транспорту загального користування, які здійснюють обслуговування пасажирів, працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору. Перелік категорій працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, затверджується Кабінетом Міністрів України.[7, ст.15].

На залізничний транспорт за контрактною формою трудового договору працевлаштовуються такі категорії працівників: - керівники: начальник вокзалу, начальник об'єднаного бюро залізниці з розподілу місць у поїздах, начальник лінійного бюро з розподілу місць у поїздах, завідувач квиткової каси, начальник пасажирського поїзда, завідувач виробництва (вагону-ресторану, ресторану, кафе); - фахівці: інструктор резерву провідників, ревізор, ревізор-інструктор із контролю пасажирських поїздів; - технічні службовці: касир квитковий, контролер- ревізор пасажирських поїздів; - робітники: провідник пасажирського вагона, буфетник [26, с.59].



Розділ 2. Трудові відносини працівників залізничного транспорту

2.1 Особливості прийняття на роботу працівників залізничного транспорту

Кожен громадянин України має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ст. 43 Конституції України). Це право реалізується шляхом працевлаштування на підприємствах, в установах, організаціях (далі - підприємство), порядок якого встановлюється законодавством про працю.

Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін [2, ст. 21].

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;

3) при укладенні контракту;

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України [2. ст. 24].

Працівники, які безпосередньо забезпечують безпеку руху транспортних засобів, повинні мати відповідну професійну підготовку і за станом здоров'я бути здатними якісно виконувати свої обов'язки [4, ст.16].

Працівники залізничного транспорту загального користування, які здійснюють обслуговування пасажирів, працевлаштовуються на підприємства пасажирського залізничного транспорту загального користування за контрактною формою трудового договору. Перелік категорій працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, затверджуються Кабінетом Міністрів України [7, ст. 15].

Варто відзначити, що робота на залізниці пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки і тому з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням [7].

При прийомі на роботу водій повинен пред'явити наступні документи:

паспорт;

картку платника податків;

трудову книжку або довідку з місця проживання, якщо він раніше не працював;

медичну довідку за встановленим зразком Міністерства охорони здоров'я України [2];

посвідчення водія відповідної категорії і талон до нього [9].

Важливим при прийнятті на роботу безпосередньо пов'язану із забезпеченням безпеки руху та обслуговуванням залізничного транспорту, метрополітенів та підприємств міжгалузевого промислового залізничного транспорту, працівники яких підлягають обов'язковому попередньому (під час прийняття на роботу) та періодичним медичним оглядам [11, п 2.2.].

Обов'язковому попередньому (під час прийняття на роботу) і періодичному (протягом трудової діяльності) медичним оглядам підлягають такі категорії працівників залізничного транспорту загального користування, метрополітенів та підприємств міжгалузевого промислового залізничного транспорту:

а) працівники, робота яких безпосередньо пов'язана з рухом поїздів та супроводженням вантажів і пасажирів:

особи, що забезпечують рух поїздів;

особи, що супроводжують вантажі та пасажирів;

особи, професійна діяльність яких здійснюється в умовах підвищеної особистої небезпеки (робота на залізничних коліях, обслуговування поїздів, небезпека наїзду рухомого складу, небезпека ураження струмом високої напруги, робота в підземних спорудах метрополітенів);

б) працівники, професійна діяльність яких здійснюється в умовах дії шкідливих чи небезпечних виробничих чинників згідно з Переліком шкідливихта небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу, при роботі з якими обов'язкові попередній (періодичні) медичний огляд працівників;

в) працівники, які виконують роботи згідно з Переліком робіт, для виконання яких є обов'язковим попередній (періодичні) медичний огляд працівників;

г) працівники відомчої воєнізованої охорони, зайняті охороною об'єктів, вантажів і матеріальних цінностей, робота яких пов'язана з носінням та використанням вогнепальної зброї; працівники, зайняті гасінням пожеж та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій, пожежно-технічним обстеженням будівель та висотних споруд;

ґ) працівники, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення й може призвести до поширення інфекційних хвороб, відповідно до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам, Порядку проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів та видачі особистих медичних книжок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2001 N 559;

д) працівники, яких підприємства залізничного транспорту загального користування, метрополітенів та міжгалузевого промислового залізничного транспорту направляють до навчальних закладів, галузевих і міжгалузевих навчальних центрів і навчальних комбінатів;

е) особи, робота яких безпосередньо пов'язана з рухом поїздів, працівники, професійна діяльність яких прямо пов'язана з процесом перевезення: ведення поїздів, готування маршрутів приймання (відправлення) або пропускання поїздів на станції, ведення поїздів дільницею, технічне обслуговування поїздів, утримання колії, штучних споруд, технічних засобів електропостачання, сигналізації, централізації та зв'язку тощо;

є) прискорений поїзд - пасажирський поїзд, який рухається зі швидкістю 141 - 160 км/год.;

ж) промисловий залізничний транспорт - транспортно-технологічний комплекс, призначений забезпечувати переміщування вантажів (між виробництвами, виробничими циклами, окремими операціями або підприємствами) у процесі їх вироблення та взаємодію із залізничним транспортом загального користування;

з) роботи в метрополітенах - роботи, які пов'язані з експлуатацією та обслуговуванням споруд, пристроїв та обладнання метрополітену, що розташовані в закінчених будівництвом та зданих в експлуатацію будівлях, які розміщуються під землею (тунелі, притунельні споруди, підземні станції, нахили ескалаторів глибокого закладення тощо), і належать до робіт у підземних спорудах [11, п.1.6].

Таким чином, проаналізувавши нормативно - правову базу регулювання трудових правовідносин у сфері залізничного транспорту, очевидно, що робота водія є досить відповідальною, напруженою і вимагає відповідних навичок та вмінь.

2.2 Підстави та порядок звільнення працівників зайнятих у сфері залізничного транспорту

Відповідно до Конституції України основне право громадянина - це його можливість здійснювати певні дії для задоволення своїх життєво важливих матеріальних і духовних інтересів, установлених державою і закріплених у Конституції та інших нормативно-правових актах.

У Конституції України (переважно в розділі II) визначено такі групи основних прав: громадянські, політичні, економічні, соціальні, екологічні, культурні, сімейні. Саме економічні права передбачають право громадянина на працю і вибір професії та роду трудової діяльності [1].

На основі цієї конституційної норми законодавством України в частині регулювання трудових правовідносин передбачено необхідні юридичні гарантії, зокрема те, що працівник може бути звільнений з роботи, лише у випадках чітко передбачених чинним Кодексом законів про працю.

Розірвання трудового договору торкається лише випадків, коли трудовий договір припиняється з ініціативи будь-якої з його сторін. Звільнення - термін, якому відповідає процедура технічного оформлення вже припинених трудових відносин. Проте термін "звільнення" застосовується також до всіх випадків припинення трудового договору [15, c.36].

Припинення трудового договору є правомірним лише за наявності наступних умов:

1) за передбаченими у законі підставами припинення трудового договору;

2) з дотриманням певного порядку звільнення за конкретною підставою;

3) є юридичний факт щодо припинення трудових правовідносин (розпорядження власника, заява працівника, відповідний акт третьої сторони - суду, військкомату).

Підставами припинення трудового договору є такі обставини, які визначаються законом як юридичні факти для припинення трудового договору. Трудове законодавство України передбачає єдині загальні підстави припинення трудового договору (ст. 36 КЗпП). Для деяких категорій працівників у законодавстві встановлений і ряд додаткових підстав [2, ст.37, 41].

Потреба у використанні п. 1 ст. 36 КЗпП є передусім у сторін строкового трудового договору для його дострокового припинення. За ініціативою власника такий трудовий договір може бути розірваний лише за наявністю підстав, зазначених у законі. Працівник також вправі розірвати строковий трудовий договір лише за наявності причин, передбачених у ст. 39 КЗпП. Коли у жодної з сторін немає права на дострокове розірвання строкового трудового договору, вони можуть домовитися про припинення його за п. 1 ст. 36 КЗпП.

Закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 ), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення[2].

За цією підставою може бути припинений лише строковий трудовий договір, укладений відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладений всупереч правилам, то умова про строк являється незаконною.

Призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (п. 3 ст. 36) [2].

Для звільнення працівник має подати власнику чи уповноваженому ним органу повістку військкомату чи інший документ, підтверджуючий призов чи прийняття на військову службу.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45) [2].

При звільненні з роботи на цей пункт, як правило, не посилаються, оскільки цей пункт не є нормою прямої дії. Є спеціальні норми, що дозволяють згаданим суб'єктам розірвати трудовий договір чи вимагати його розірвання (ст. 28, 38, 39, 40, 41 КЗпП тощо).

Переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду [2].

Для звільнення необхідно подання власника підприємства, установи, організації, куди працівник переводиться. Закон детально не регламентує порядок переведення працівника за його згодою на інше підприємство, в установу, організацію.

Відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці [2].

Переміщення підприємства, установи, організації в іншу місцевість - це вкрай рідкісний у нинішніх умовах випадок. Натомість відмова від продовження роботи у зв'язку зі змінами істотних умов праці, як підстава для припинення трудового договору, стає повсякденним явищем.

Набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків умовного засудження і відстрочки виконання вироку) до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем роботи або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи [2].

Слід підкреслити, що підставою для припинення трудового договору є саме набрання вироком суду законної сили.

Підстави, передбачені контрактом [2].

Право сторін контракту передбачати підстави розірвання трудового договору не підлягає сумніву. Але контрактом можуть бути передбачені різні підстави його припинення.

Законодавством встановлена чiтка процедура оформлення звiльнення працiвникiв i проведення з ними розрахунку. Роботодавець зобов'язаний у день звiльнення видати працiвниковi належно оформлену трудову книжку i провести з ним розрахунок у строки, зазначенi в ст. 116 КЗпП України [2].

Припинення дiї трудового договору оформляється наказом (розпорядженням) власника або його уповноваженого, в якому зазначається пiдстава припинення трудового договору з посиланням на вiдповiдний пункт i статтю законодавства. Аналогiчний запис робиться i в трудовiй книжцi. Звiльнення не може провадитися з пiдстав, не передбачених законом [17].

Таким чином, підсумувавши все вище зазначене можна робити висновок, що держава передбачає захист працівників від незаконного звільнення. Також варто зазначити, що законодавство про працю України наводить досить розширений перелік підстав, з яких може бути розірвано трудовий договір. Це дає змогу працівнику бути впевненим, що звільнення можливе виключно з наявності законних на те підстав.



Розділ 3. Правове регулювання окремих елементів трудових правовідносин працівників залізничного транспорту

3.1 Правове регулювання робочого часу та часу відпочинку працівників зайнятих у сфері залізничного транспорту

Робочий час працівників залізниці - це встановлений нормативно-правовими актами проміжок часу, протягом якого відповідно до умов трудового договору і правил внутрішнього розпорядку їм належить виконувати трудові обов'язки, а також інші періоди, які згідно із законами та іншими нормативно-правовими актами закріплено як робочий час [2].

На залізничному транспорті робочий час і час відпочинку працівників, пов'язаних із забезпеченням безпеки руху поїздів і обслуговуванням пасажирів, регламентується спеціальним нормативним актом - Особливостями регулювання робочого часу і часу відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і метрополітенів, безпосередньо пов'язаних із забезпеченням безпеки руху поїздів і обслуговування пасажирів від 10.03.1994р. №40/Ц. затверджені Держадміністрацією залізничного транспорту України [7].

Трудовим законодавством передбачено два види обліку робочого часу - поденний і підсумковий.

На підприємствах залізничного транспорту, зайнятих на цілодобових безупинних роботах, де не може бути дотримана щоденна тривалість робочого часу, за погодженням із профспілковим комітетом може вводитися підсумковий облік робочого часу з обліковим періодом - місяць, квартал, тура. Але при цьому норма робочих годин у сумі не повинна перевищувати нормальну тривалість робочого часу - 40 годин на тиждень [24, c.237].

Робочий час працівників, постійна робота яких триває в дорозі:

- поїзних бригад пасажирських потягів;

- працівників рефрижераторних потягів;

- хопер-дозаторних і думпкарних маршрутів;

- вагонів-транспортерів зчленованого типу;

- службових, багажних і збирально-роздавальних вагонів у разі загальної тривалості поїздки в обидва кінці і більше може враховуватися потурно.

Тура - час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки після відпочинку в пункті постійної роботи.

Початком роботи локомотивних і поїзних бригад, працівників рефрижераторних секцій і т. ін. вважається час явки до місця постійної роботи (депо, електродепо, резерв, пункт підміни локомотивних бригад, пункт обороту локомотивів) за графіком, нарядом чи викликом; закінченням роботи - момент оформлення відповідної технічної документації (наприклад, маршрут машиніста) після здачі локомотива, секції чи вагона, потяга, состава в депо чи пункті зміни.

Для всіх змінних працівників і для працівників з поділеним на частини робочим днем час початку і закінчення роботи визначається графіком роботи.

Облік робочого часу локомотивних і кондукторських бригад, працівників пасажирських і рефрижераторних потягів (секцій), працівників шляхового господарства, працівників відбудованих поїздів здійснюється відповідно до Особливостей, за якими працівникам локомотивних і кондукторських бригад щотижневі дні відпочинку надаються в будь-який день тижня рівномірно протягом місяця шляхом додавання 24 годин до розрахункового відпочинку, що належить після чергової поїздки в робочому тижні. Тривалість щотижневого відпочинку не може скорочуватися до 42 годин у графіках роботи (нарядах). Ці дні відпочинку надаються тільки в пункті постійної роботи [22, c.189].

3.2 Правове регулювання оплати праці залізничників

Стаття 43 Конституції України встановлює право кожного на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом . Це покладає на роботодавця обов'язок провести виплату відповідної суми заробітної плати, якщо працівником виконані необхідні умови. Заробітна плата повинна регулярно виплачуватися в строки, установлені в колективному договорі [1].

Оплата праці вважається однією з важливих категорій у системі умов праці. її організація на залізничному транспорті здійснюється залежно від загальної економічної, соціальної політики та реформ, які проводяться в державі.

Організація оплати праці на залізничному транспорті складається з таких етапів: 1) нормування праці, що включає в себе розробку й утілення прогресивних, технічно обґрунтованих норм затрат праці; 2) розробка форм і систем оплати праці; 3) тарифне нормування заробітної плати, основним завданням якого є становлення та правильне застосування обґрунтованих нормативів (корисних ставок, тарифних сіток, посадових окладів тощо), які визначають рівень оплати праці різних категорій працівників залізниці [10, с.51].

Сутність нормування праці на залізничному транспорті полягає у визначенні необхідних витрат живої праці на виконання певної роботи у вигляді науково обґрунтованих норм і нормативів. Вони розробляються на підставі даних технічних, економічних, психофізіологічних і соціологічних наук. При цьому нормування праці тісно пов'язане з її оплатою. На залізничному транспорті постійно відбувається процес удосконалення виробництва, що забезпечує систематичне підвищення продуктивності праці як за рахунок упровадження нової техніки та технологій, так і за рахунок застосування передових методів праці та більш прогресивних форм її організації.

Використання норм, які не враховують усіх змін, що впливають на продуктивність праці на залізничному транспорті, знижує економічний ефект від упровадження нової техніки та технологій, стримує технічний прогрес і призводить до необгрунтованих перевитрат фонду заробітної плати. Підставою для перегляду норм є певні зміни в трудових і виробничих процесах, що сприяють підвищенню продуктивності праці. До таких підстав на залізничному транспорті можна віднести проведення технологічних, господарських та організаційних заходів, пов'язаних зі зміною технологічних режимів роботи устаткування й машин, скороченням передбачених у нормах регламентованих перерв у роботі, зі зміною вагонопотоків на станціях, зміною обслуговування робочих місць і вдосконаленням їх організації тощо [5].

На залізничному транспорті, як і в більшості галузей економіки, діють дві основні форми заробітної плати: відрядна та погодинна. Вони спрямовані на забезпечення найбільш обґрунтованого співвідношення між ступенем затрати праці та ступенем її оплати. Виділяють два різновиди системи оплати праці: відрядно- преміальний та погодинно-преміальний.

Відрядна система передбачає оплату виробленої продукції за відрядними розцінками. Відрядна розцінка розраховується, виходячи з тарифної ставки й установленої норми праці. Така система застосовується у випадках, коли є можливість установити кількісні показники праці в одиницях продукції. Відрядна система оплати праці використовується переважно для стимулювання кількісних показників виробництва продукції. На практиці застосовуються декілька варіантів відрядної системи: проста відрядна, відрядно-прогресивна, відрядна акордна [6].

Проста відрядна система оплати праці передбачає простий спосіб обчислення заробітку кожного працівника шляхом множення відрядної розцінки на кількість одиниць виготовленої продукції.

При відрядно-прогресивній системі розрахунок заробітної плати працівника в межах виробничого завдання здійснюється за звичайними відрядними розцінками, а за перевиконання норм виробітку розцінки підвищуються.

Якщо використовується відрядна акордна система оплати праці, то розрахунок відрядних розцінок проводиться не щодо окремої операції чи одиниці продукції, а щодо усього обягу роботи. Так, на залізничному транспорті акордна система застосовується здебільшого на підприємствах, які зайняті збереженням шляхів. Між тим акордна оплата праці достатньо стимулює скорочення строків робіт на окремих ділянках і сприяє підвищенню продуктивності праці.

Залежно від способу організації праці відрядна система її оплати може бути індивідуальною, де існує чіткий облік роботи окремих працівників, і колективною, яка встановлюється за загальними результатами праці бригади. Актуальним на залізничному транспорті є розширення масштабів застосування бригадної організації та оплати праці за кінцевим результатом, що має важливе значення для комплексних ремонтних бригад, бригад механізованих дистанцій навантажувально-розвантажувальних робіт, маневрових бригад станцій, працівників дистанцій зв'язку, зайнятих обслуговуванням постійних устаткувань тощо.

Погодинна система оплати праці ставить розмір заробітної плати працівника в залежність від відпрацьованого часу. Вона широко застосовується для оплати спеціалістів і керівників, тобто тих категорій працівників, працю яких неможливо обчислити одиницями виготовленої продукції. За розрахунок беруться годинні чи місячні тарифні ставки [6].

На залізничному транспорті більшості працівників заробітна плата нараховується погодинно. Підвищення такої ролі погодинної оплати праці пов'язано передусім із технічним прогресом на транспорті, коли в умовах електрифікації, комплексної механізації й автоматизації виробничих процесів, відрядна оплата праці стає неефективною [5].

Залежно від специфічних особливостей окремих груп працівників, організації виробництва, технологічних процесів на конкретних дільницях залізниці доцільність установлення тієї чи іншої форми оплати праці - погодинної чи відрядної - з погляду створення стимулів для підвищення продуктивності праці вирішується керівником підприємства.

Відомо, що відрядна форма оплати праці деяких робіт є найбільш прогресивною, бо стимулює підвищення продуктивності праці. Однак працю можна нормувати не тільки шляхом установлення кількості продукту, яку слід виробити за одиницю часу, або кількості часу, витраченого на виготовлення одиниці продукції, а й іншим чином, наприклад шляхом визначення кількості вироблених об'єктів (машин, стрілок тощо), які може обслуговувати працівник за зміну, або кількості працівників, необхідних для обслуговування й управління виробничим процесом на залізниці. Такі методи нормування праці поширюються на працівників-погодинників, інженерно-технічний персонал і службовців.

Погодинна форма оплати праці використовується, наприклад, при обслуговуванні контактної мережі, тягових підстанцій та іншого устаткування; на певних підсобних роботах, де здійснена комплексна механізація тощо. У такий спосіб зазвичай оплачуються роботи і в тих випадках, коли встановлення відрядної оплати праці може призвести до порушення норм технологічних режимів. Так, при оплаті праці працівників локомотивних бригад у пасажирському русі можливість збільшення виробітку обмежується розкладом руху пасажирських поїздів [20, c.92].

Обидві вказані системи оплати праці на практиці застосовуються в поєднанні з різними преміальними системами для стимулювання високопродуктивної, якісної праці.

Преміальні системи використовуються для додаткового матеріального заохочення працівників. Вони передбачені спеціальними положеннями про преміювання, що затверджуються роботодавцем за погодженням із профспілковим органом. На практиці положення про преміювання є додатками до колективного договору.

Одним із видів стимулювання працівників є виплата винагороди за результатами роботи підприємства за рік. Положення про порядок виплати винагороди за результатами річної роботи затверджується роботодавцем за погодженням із профспілковим органом і може так само бути додатком до колективного договору. У цьому положенні визначається розмір винагороди за підсумками річної роботи й умови її виплати [14, с. 338].

3.3 Особливості дисциплінарної відповідальності працівників залізничного транспорту

Чинне законодавство про працю виділяє загальну й спеціальну дисциплінарну відповідальність. Загальна дисциплінарна відповідальність регулюється КЗпП України та Правилами внутрішнього трудового розпорядку, а спеціальна дисциплінарна відповідальність - статутами й положеннями про дисципліну, що встановлюються іншими нормативними актами. Слід зазначити, що загальна дисциплінарна відповідальність поширюється на всі категорії працівників у всіх галузях економіки. З огляду на те, що загальна дисциплінарна відповідальність поширюється на всі категорії працівників, при цьому не має значення ні характер діяльності, ні галузева належність, ні місце роботи, ні умови праці, можна стверджувати, що спеціальна дисциплінарна відповідальність не виключає загальну [8].

До окремих категорій працівників, на яких поширюється дія статутів і положень про дисципліну, крім спеціальних видів дисциплінарних стягнень під час здійснення дисциплінарного проступку, може застосовуватися також загальна дисциплінарна відповідальність. Установлення спеціальної дисциплінарної відповідальності зумовлюється насамперед специфікою трудових функцій, які виконують окремі групи працівників (зокрема, транспортні працівники, діяльність яких пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки, рухом транспортних засобів). Статути й положення про дисципліну діють також у деяких інших галузях економіки. При цьому вони поширюються на працівників, які обслуговують джерела підвищеної небезпеки й до яких через характер та умови їх праці ставляться підвищені вимоги. Основним документом, що на сьогодні визначає правила й норми належної трудової поведінки працівників залізничного транспорту, є Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту (далі - Положення). Цей документ встановлює особливі умови дотримання дисципліни працівниками залізничного транспорту та заходи дисциплінарного впливу в разі порушення таких умов [8].

Положення вказує, що дисципліна працівників залізничного транспорту полягає в дотриманні ними порядку, правил і норм, встановлених законодавством України, нормативними актами, що застосовуються на залізничному транспорті, у виконанні наказів і вказівок керівників організацій залізничного транспорту, а також обов'язків, передбачених трудовими договорами. Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту містить норму, згідно з якою воно «поширюється на всіх працівників підприємств, об'єднань, установ та організацій залізничного транспорту, що належать до державної власності».

Згідно з Положенням кожен працівник, на якого поширюється дія цього акта, зобов'язаний знати й неухильно виконувати його вимоги; дотримуватися порядку та правил, установлених чинним законодавством, Правил технічної експлуатації залізниць, наказів, інструкцій та інших нормативних актів, що діють на залізничному транспорті, точно та своєчасно виконувати накази й розпорядження керівників; забезпечувати безпеку руху поїздів і маневрової роботи, виконувати вимоги правил і норм охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, пожежної безпеки й охорони навколишнього природного середовища; дотримуватися графіків руху поїздів, забезпечувати своєчасну доставку до місця призначення пасажирів і вантажів, піклуватися про пасажирів, забезпечувати високий рівень культури їх обслуговування; берегти матеріально-технічні засоби, забезпечувати схоронність вантажів і багажу, вживати заходів щодо запобігання випадкам їх розкрадання, втрат, пошкоджень і псування; дотримуватися Правил внутрішнього трудового розпорядку.

Підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності є порушення ним трудової дисципліни, тобто своїх обов'язків (дисциплінарний проступок), що постають із трудового законодавства, колективного й трудового договорів [2].

Під дисциплінарним проступком розуміється протиправне, винне невиконання або неналежне виконання працівником його трудових обов'язків. Прийняття статутів і положень про дисципліну продиктоване необхідністю найсуворішого дотримання певними категоріями працівників внутрішнього трудового розпорядку на транспорті, порушення якого може призвести до важких наслідків (аж до загибелі людей). Тому до працівників залізниці, які підпадають під дію статутів і положень про дисципліну, ставляться вищі вимоги, ніж до інших категорій працівників, на яких цілком поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку відповідної організації. Тому винне порушення дисципліни працівником є дисциплінарним проступком.

Трудове правопорушення у формі дисциплінарного проступку є підставою для дисциплінарної відповідальності, яка завжди спричиняється невиконанням або неналежним виконанням робітником обов'язків, передбачених трудовим договором (контрактом). Систему заходів дисциплінарної відповідальності встановлено законодавством України. Залежно від суб'єктів застосування й характеру санкцій у трудовому праві розрізняють загальну та спеціальну дисциплінарну відповідальність. Вони розрізняються за категоріями працівників, щодо яких застосовується дисциплінарна відповідальність, за нормативно-правовими актами, які регулюють кожний із видів, і за мірами дисциплінарних стягнень [2].

Досить чіткі вимоги щодо дисципліни праці містить Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту України. Крім уже наведених обов'язків працівників, воно передбачає, зокрема, що керівник на залізничному транспорті несе відповідальність за стан дисципліни серед підлеглих і має бути прикладом у дотриманні законності, дисципліни, норм моралі, давати законні, професійно грамотні вказівки підлеглим, перевіряти якість і своєчасність їх виконання. Керівний склад та працівники, які забезпечують рух поїздів, обслуговування пасажирів і перевезення вантажів, під час виконання службових обов'язків повинні бути одягнутими за формою, якщо для них не встановлено спеціальний робочий одяг [8].

Будь-яке розпорядження щодо виконання службових обов'язків підлеглий отримує, як правило, від свого безпосереднього керівника. У разі отримання вказівки від вищого керівника працівник зобов'язаний виконати його, повідомивши про це безпосереднього керівника. Начальник залізничної станції має право давати розпорядження з питань, що пов'язані із забезпеченням безпечної роботи станції, усім працівникам інших служб залізничного транспорту, які працюють на території станції, незалежно від їхньої підлеглості (крім працівників воєнізованої охорони) [8].

Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються. Дисциплінарним проступком є винне порушення дисципліни працівником залізничного транспорту.

На працівників залізничного транспорту можуть накладатися такі види стягнень:

а) догана;

б) позбавлення машиністів права керування локомотивом із наданням роботи помічником машиніста, а також позбавлення свідоцтва водія моторно-рейкового транспорту незнімного типу та свідоцтва помічника машиніста локомотива з наданням роботи, не пов'язаної з керуванням локомотивом і моторно-рейковим транспортом, на строк до одного року;

в) звільнення. Позбавлення права керування локомотивом, свідоцтва водія моторно-рейкового транспорту незнімного типу та свідоцтва помічника машиніста локомотива провадиться в разі встановлення вини працівника у виникненні катастрофи або аварії, за проїзд заборонних сигналів (незалежно від наслідків), а також появу (знаходження) на роботі в стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, підтвердженому в установленому порядку. Дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення застосовується за порушення дисципліни, наслідки яких загрожують безпеці руху поїздів, життю й здоров'ю громадян [23, c.215].

Зрозуміло, що в умовах, коли до працівників основної діяльності залізничного транспорту висуваються особливі вимоги щодо дотримання дисципліни праці, поява яких зумовлюється роботою з джерелами підвищеної небезпеки та перевезенням пасажирів і багажів, відповідальність також має бути підвищеною. Водночас інститут спеціальної дисциплінарної відповідальності не може вважатися єдиним інструментом забезпечення дотримання працівником вимог дисципліни праці. На це мають спрямовуватися також заходи позитивного впливу на працівника, які сприятимуть формуванню в працівника свідомого й відповідального ставлення до роботи, у такий спосіб зменшуючи ризики виникнення ситуацій, що вимагатимуть застосування заходів «негативного» дисциплінарного впливу [10, c.691].

Тому можна стверджувати, що трудова дисципліна має забезпечуватися насамперед методами переконання й виховання працівників, а також заохоченням за сумлінну працю. Заохочення за успіхи в праці - це публічне визнання заслуг, нагородження, надання громадського пошанування як окремим працівникам, так і трудовим колективам у зв'язку з досягнутими успіхами в праці. За зразкове виконання службових обов'язків та ініціативність у роботі для працівників залізничного транспорту встановлюються такі види заохочень: а) оголошення подяки; б) преміювання; в) нагородження цінним подарунком; г) нагородження почесною грамотою; ґ) присвоєння звання кращого працівника за фахом; д) нагородження нагрудним значком; е) нагородження нагрудним знаком «Почесному залізничнику».



Висновок

У результаті наукового дослідження сформульовано низку висновків, рекомендацій і пропозицій, спрямованих на розуміння й удосконалення диференціації правового регулювання трудових відносин на залізничному транспорті України в сучасних умовах. Головними науковими і практичними результатами курсової роботи є нижченаведені висновки:

1. Спеціальна правова регламентація трудових відносин на залізничному транспорті здійснюється з урахуванням галузевих факторів, до яких належать: а) функціонування джерел підвищеної небезпеки, з якими пов'язана основна діяльність на залізниці; б) роз'їзний характер роботи працівників поїзних бригад.

2. Існує потреба усунення колізій між Законами України «Про залізничний транспорт» і «Про основи соціальної захищеності інвалідів» щодо обмеження при прийнятті інвалідів на роботу з метою забезпечення безпеки, пов'язаної з рухом поїздів.

3. З метою охорони здоров'я працівників і зміцнення безпеки на залізницях працівникам, робота яких пов'язана з рухом поїздів, слід законодавчо заборонити працю за сумісництвом, безпосередньо пов'язану з рухом поїздів. Таке обмеження не можна розглядати як порушення права на свободу особистого вибору варіантів поведінки в межах об'єктивних можливостей, тому що воно спрямовано на охорону життя працівників залізниці й пасажирів.