Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

працездатність неповнолітній законодавство

Вступ

1. Особливості законодавчо-правового регулювання вікових меж працездатності неповнолітніх

2. Захист дітей від найгірших форм праці в законодавстві України

3. адаптація українського законодавства до міжнародних угод щодо правового регулювання вікових меж працездатності неповнолітніх

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. В умовах реформування Української державності, створення нових галузей законодавства, що регулюють відносини в різних сферах життя суспільства, змін і вдосконалення структури органів державної влади і місцевого самоврядування досить актуальними постають проблеми забезпечення прав і свобод людини, особливо дитини, чіткого правового регулювання статусу неповнолітніх, підвищення ефективності заходів, спрямованих на надійне забезпечення їх правового захисту.

Дитяча праця постійно привертає до себе увагу міжнародної спільноти, що знаходить своє відображення й конкретизацію у національному законодавстві держав з метою дотримання міжнародних стандартів запобігання зловживанням працею дітей. Тому, заборона дитячої праці пов'язана не лише зі змістом Основного Закону, вітчизняних нормативно-правових актів про працю дітей, а й міжнародно-правових актів, які ратифіковані законодавчими органами держав та є частиною їхнього національного законодавства. Приєднання України до Конвенції про права дитини зумовило внесення якісних змін до законодавства, що стосується захисту дітей, передбачення нових гарантій належного розвитку неповнолітніх.

Метою роботи є аналіз трудового законодавства щодо правового регулювання вікових меж працездатності неповнолітніх.

Об'єкт дослідження - комплекс економічних, правових (трудових, кримінально-правових) відносин, що складаються в ході правового захисту праці неповнолітніх.

Предмет дослідження - особливості законодавчо-правового регулювання вікових меж працездатності неповнолітніх.

Структура роботи є такою: робота складається з вступу, основної частини, яка складається з трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

1. Особливості законодавчо-правового регулювання вікових меж працездатності неповнолітніх

Кодекс законів про працю регламентує вік із якого допускається прийняття на роботу. Згідно статті 188 КЗпП встановлює обмеження у прийнятті на роботу неповнолітніх. Але існують певні винятки з цього загального правила. Зокрема, у ч. 2 ст. 188 КЗпП вказано, що за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, можуть, прийматися на роботу особи, які досягли 15 років. Закон не встановлює форми такої згоди. Та, на нашу, доцільно, щоб вона давалася письмово. Адже, в майбутньому це б виключило виникнення спорів з приводу того, надавалася така згода чи ні [8].

Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює 2. Але для того щоб таке прийняття на роботу відповідало законодавству про працю, необхідно дотримуватися ряду умов:

1) допускається виконання тільки легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю;

2) виконання такої роботи не повинно порушувати процесу навчання. Тобто, мається на увазі, що ця робота не повинна відволікати від навчання чи погіршувати навчання учнів спеціальних навчальних закладів. Вона має виконуватися у вільний від навчання час, а не за його рахунок;

3) досягнення неповнолітнім чотирнадцяти років, і жодних винятків з цього правила немає;

4) згода одного з батьків чи особи, що його замінює.

Дотримання цих умов є обов'язковим. Саме тому, роботодавець не має права приймати на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, порушуючи хоча б одну із зазначених умов.

Неповнолітні, які працевлаштовуються, мають пройти медичний огляд. Щорічний медичний огляд неповнолітніх проводиться коштом підприємства, і за його період зберігається середня заробітна платня.

Законодавство про працю враховує, що неповнолітні не можуть працювати на рівні з дорослими. Тому для неповнолітніх установлюються легші умови праці. Заборонено допускати неповнолітніх, яким іще не виповнилося 15 років, до тривалої роботи з підіймання й переміщення вантажів. Тривалою вважається робота, якщо впродовж однієї години неповнолітній підіймає вантаж більше двох разів. Загальна робота неповнолітнього з вантажами не має перевищувати третини робочого дня або робочої зміни [8].

Зазначимо, що згідно зі ст. 188 КЗпП не допускається прийняття на роботу осіб молодше 16-ти років, а за згодою одного із батьків або особи, яка його замінює, можуть як виняток прийматися на роботу особи, які досягли 15 років [8].

Допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними 14-річного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює [20].

У законодавстві України правовідносини у сфері охорони праці неповнолітніх регулюються главою XIII Кодексу законів про працю України. Згідно ст. 187 КЗпП неповнолітні, тобто особи, які не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток і деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України. Умови праці неповнолітніх на виробництві повинні відрізнятися від умов праці дорослих працюючих. Це пояснюється як фізіологічними особливостями організму підлітків, який тільки формується, так і відсутністю у більшості з них відповідної професії і спеціальності [8].

Саме ці обставини і визначили відмінність правового регулювання їхньої праці, хоча за загальним правилом на неповнолітніх повністю поширюється законодавство про працю, а їхні права щодо трудового договору прирівнюються до прав повнолітніх працюючих. У той же час в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток і деяких інших умов праці їм надаються пільги. З метою охорони здоров'я неповнолітніх ст. 188 КЗпП не допускає прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. Як виняток, можуть прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років за письмової згоді одного з батьків або особи, що їх заміняє. Усі особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення ними двадцяти одного року, щороку підлягають обов'язковому медичному оглядові. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за свої кошти організовувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу неповнолітніх) і щорічного обов'язкового медичного огляду до досягнення ними 21 року [8]

На кожному підприємстві, в установі, організації має вестися спеціальний облік працівників, які не досягли вісімнадцяти років, із зазначенням дати їх народження.

Відмова у прийнятті на роботу і професійне навчання на виробництві зазначеним особам, направленим в рахунок броні, забороняється 2. У разі відмови у прийомі на роботу цих громадян у межах встановленої броні з підприємств, установ і організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини державного фонду сприяння зайнятості населення і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ і організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.

Для додаткового захисту трудових прав неповнолітніх законодавством передбачаються обмеження звільнення таких працівників. Так, стаття 198 КЗпП передбачає, що звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх. При цьому звільнення з підстав, зазначених в пунктах 1, 2 і 6 статті 40 Кодексу, провадиться лише у виняткових випадках і не допускається без працевлаштування. Такими підставами є:

1) зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (ч.1 ст.40 КЗпП);

2) виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці (ч.2 ст.40 КЗпП);

3) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (ч.6 ст.40 КЗпП) [8].

Також КЗпП містить норму, яка встановлює право батьків чи осіб, що їх замінюють на розірвання трудового договору з неповнолітнім на їх вимогу. Тобто, якщо продовження чинності такого договору шкодить здоров'ю неповнолітнього чи порушує його законні інтереси, то батьки, усиновителі, піклувальники чи відповідні органи, що здійснюють нагляд за додержанням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання договору.

Отже, враховуючи певні фізичні, фізіологічні, психологічні та інші особливості неповнолітніх, законодавством про працю (ст. 187 КЗпП) встановлено, що неповнолітні, тобто особи, які не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.

2. Захист дітей від найгірших форм праці в законодавстві України

Не зменшуючи наукового значення результатів, одержаних у зазначених дослідженнях, ми звернемося до проблеми дотримання нашою державою міжнародних стандартів щодо викоренення найгірших форм дитячої праці. Сприяти вирішенню цього питання покликана Міжнародна програма МОП з викоренення найгірших форм дитячої праці в Україні (ІПЕК), реалізація якої почалась у 2001 році.

Чим обумовлено доцільність відокремлення досліджуваної нами проблеми від захисту прав дитини в цілому? Загальновідомо, що на інституційному рівні координацією заходів щодо захисту прав дитини в аспекті трудової, економічної експлуатації займається саме Міжнародна організація праці, на відміну від поширення стандартів прав дитини в соціальній та культурній сферах, що є прерогативою ЮНІСЕФ⁴. Але й за своєю сутністю поширення економічної експлуатації дітей має дещо іншу суспільну природу та наслідки, на відміну від, скажімо, нехтування медичним забезпеченням. Так, особливо у слаборозвинутих країнах або в «проблемних» регіонах залучення батьками неповнолітніх до господарської сфери часто стає визначальним чинником подальшого існування конкретних домогосподарств та відповідним фактором економічної стабільності суспільства в цілому.

Отже, якщо відсутність медичного забезпечення або унеможливлення доступу до початкової освіти є винятково негативними явищами, то залучення дітей до господарської сфери сприймається іноді єдиним можливим засобом подолання економічних криз і потрясінь у суспільстві.

Водночас необгрунтованим є відокремлення проблеми викоренення дитячої праці від проблем загального захисту прав дитини на імплементаційному рівні. У даному аспекті, з нашого погляду, більш вдалою є теза про взаємодію. Наприклад, процес виведення неповнолітньої особи з господарської сфери має компенсуватися відповідною модернізацією системи початкової та середньої освіти, тобто реалізацією права неповнолітнього на розвиток своєї особистості.

Таким чином, проблематика викоренення дитячої праці відрізняється від загальної проблеми захисту прав дитини за своєю сутністю та на інституційному рівні, з іншого боку, недопущення дитини до трудової діяльності тісно пов'язане з реалізацією її прав в інших сферах.

Як зазначено вище, на інституційному рівні процес викоренення дитячої праці координується МОП. У рамках та під егідою цієї спеціалізованої організації ООН ухвалено конвенції, спрямовані на обмеження використання дитячої праці, на забезпечення її охорони, встановлення вікових обмежень у залученні дітей до праці, а також заборону експлуатації дитячої праці⁶. Серед них: Конвенція про примусову і обов'язкову працю, № 29 (1930); Конвенція про мінімальний вік допуску дітей на роботу в сільському господарстві, № 10 (1921); Конвенція про мінімальний вік допуску підлітків на роботу вантажниками вугілля або кочегарами на флоті, № 15 (1921)⁷. Однак найважливішою в контексті даного дослідження є Конвенція про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці, № 182 (далі - Конвенція або Конвенція МОП № 182) [4, 180-186]. Згідно зі ст. 1 Конвенції, кожна держава-член, яка ратифікує цю Конвенцію, негайно вживає ефективних заходів щодо забезпечення в терміновому порядку заборони та ліквідації найгірших форм дитячої праці. Зміст цієї норми відповідає положенням Конституції України, зокрема ст. 43, в якій зазначається: «Використання примусової праці забороняється», та 52, де вказується, що «Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом». Таким чином, склад ч. 2 ст. 9 Конституції, за яким не допускається укладення міжнародних договорів, що суперечать Основному Закону, у даному випадку відсутній.

В Україні проголошений принцип, за яким чинні та ратифіковані міжнародні договори автоматично стають частиною національного законодавства. Іншими словами, питання співвідношення міжнародних договорів з національним законодавством вирішується формулою: «Міжнародний договір, учасником якого є Україна, має таку ж юридичну силу, як її національний закон».

Не торкаючись безпосередньо проблеми позитивної невизначеності статусу договорів, які не потребують ратифікації, а також дії звичаєвих норм міжнародного права для України, ми підтримуємо думку про те, що чинна редакція ст. 9 Конституції України не може бути визнана технічно вдалою». Головною проблемою, на наш погляд, є відсутність механізмів і процедур дії норм, що ратифіковані Україною, і стали, відповідно до Конституції України, частиною національного законодавства. Норма ст. 9 Конституції безпосередньо не регулює питання про пріоритет норм міжнародного договору або норм національного законодавства під час виникнення відповідних колізій. Не дає відповіді на питання про пріоритет норм міжнародного права й чинна на території України Віденська конвенція про право договорів від 1962 р. (далі - Віденська конвенція). Так, відповідно до ст. 27 Віденської конвенції, не допускається посилання на норми національного законодавства як на виправдання невиконання вимог договору лише у разі, коли такі норми не мають особливого значення в порядку застереження п. 1 ст. 46. Очевидно, що кваліфікацію норм національного законодавства, їх «особливості» в контексті конкретної правової колізії віднесено Віденською конвенцією до компетенції національних судів. Проте у випадку, що розглядається, правова ситуація є дещо іншою.

Інша можливість легальної відмови від виконання положень Конвенції - настання «докорінних змін» у соціально-політичній чи економічній ситуації згідно ст. 62 Віденської конвенції, таких, як війна, природні катаклізми тощо. На нашу думку, довготривалий кризовий стан української економіки, очевидно, не може бути визнаний ситуацією, враховуючи його перманентність.

Але навіть за умови формального недотримання стандартів щодо викоренення найгірших форм дитячої праці на основі застережень п. 1 ст. 46 чи ст. 62 Віденської конвенції до України тим не менш можуть бути застосовані допустимі міжнародно-правові негативні санкції (реторсії, репресалій тощо). Це випливає з того, що Конвенція підпадає під категорію «договорів гуманітарного характеру» в контексті ч. 4 ст. 60 Віденської конвенції, в її положеннях врегульовано права дитини.

Таким чином, під час вирішення колізій між вимогами Конвенції та положеннями національного законодавства необхідно виходити саме з гуманітарної позиції першої і, як наслідок, - з загального пріоритету її норм». У разі невжиття заходів щодо викоренення найгірших форм дитячої праці органи державної влади ризикують спровокувати застосування до країни-порушника міжнародно-правових санкцій з боку інших членів Конвенції.

Далі охарактеризуємо деякі колізії між нормами Конвенції МОП № 182 та нормами відповідних законів України, а також визначимо окремі нормативні прогалини, які за недостатньою конкретизацією безпосередню у Конвенції потребують заповнення шляхом прийняття нових чи доповнення вже діючих законодавчих актів.

Держави-члени Конвенції зобов'язані не допускати або викорінювати вже наявні форми дитячої праці, які підпадають під ознаки «найгірших». Поняття таких найгірших форм конкретизовано у каталозі ст. З Конвенції:

а) усі форми рабства або практику, подібну до рабства, як, наприклад, продаж дітей та торгівля ними, боргова кабала та кріпосна залежність, а також примусова чи обов'язкова праця, включаючи примусове чи обов'язкове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах;

б) використання, вербування або пропонування дитини для заняття проституцією, виробництва порнографічної продукції чи для порнографічних вистав;

с) використання, вербування або пропонування дитини для незаконної діяльності, зокрема, для виробництва та продажу наркотиків, як це визначено у відповідних міжнародних договорах;

д) роботу, яка за своїм характером чи умовами, в яких вона виконується, може завдати шкоди здоров'ю, безпеці чи моральності дітей».

Слід порівняти каталог найгірших форм дитячої праці згідно зі ст. З Конвенції з паралельними нормами внутрішнього права України. Так, ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року» декларує захист державою дитини від усіх форм фізичної та психічної експлуатації, в тому числі сексуальну, втягнення у злочинну діяльність, якою може бути виробництво та розповсюдження наркотичних речовин, створення та розповсюдження порнографічної продукції, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва. Ст. 51 Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 року» визначає право дитини на захист від експлуатації педагогічними працівниками. У ст. 190 КЗпП міститься заборона застосовувати працю неповнолітніх на важких роботах і роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці¹⁸. Разом з тим потребує конкретизації положення п. сі ст. З Конвенції стосовно визначення конкретного переліку робіт, що можуть завдати шкоди здоров'ю, безпеці чи моральності підлітка».

Ст. 32 Закону України «Про охорону дитинства» містить заборону незаконного переміщення дитини, в тому числі торгівлю неповнолітніми, а ст. 30 забороняє участь дітей у збройних конфліктах.

Порівняння перелічених статей із змістом ст. З Конвенції вказує на відсутність у нормах внутрішнього права згадки про окремі найгірші форми дитячої праці. Такими є заборона боргової залежності та кріпосного стану. Нормативний прогалини щодо заборони вказаних форм дитячої праці у національному законодавстві не позбавляє неповнолітнього або його опікунів права посилатися на норми Конвенції як частини національного законодавства. Тому релевантність даної проблеми у практиці судового захисту прав дитини не є суттєвою.

Ст. 7 Конвенції у п. 1 вимагає від держав-членів вжиття необхідних заходів щодо штрафних чи інших санкцій у випадку використання заборонених Конвенцією форм дитячої праці. В Україні, наприклад, передбачено кримінальну відповідальність за незаконне переміщення неповнолітнього (ст. 149 КК), за експлуатацію дітей (ст. 150 КК), за примушування неповнолітніх до створення порнографічної продукції (ст. 301 КК), за втягнений до занять проституцією (ст. 303 КК), за використання дітей у виробництві і торгівлі наркотиками (ст. 307). Залишається невизначеною відповідальність за такі злочини, як введення неповнолітнього у боргову залежність чи кріпосний стан. Із врахуванням специфіки потребує також нормативного визначення і міра відповідності за залучення дітей до збройних конфліктів [10, 167-169].

Підвищенню захисту прав неповнолітнього покликане офіційне абстрактне тлумачення понять дитячої праці в цілому та «легкої» праці дітей зокрема. За відсутності позитивного визначення вказаних понять єдиним можливим шляхом застосування негативного методу, за яким допустима будь-яка праця дітей, прямо не заборонена чинним законодавством, а насамперед каталогом ст. З Конвенції. Це не лише ускладнює практику правозастосування, а й може призвести до нехтування об'єктивною специфікою конкретної ситуації. Ми вважаємо, що обсяг праці дітей, який може бути визнаний судом недопустимим, не повинен звужуватись лише переліком у каталозі ст. З Конвенції.

З метою покращення становища з охорони прав дітей в Україні та приведення національного законодавства у відповідність до положень «Конвенції про права дитини» 26 квітня 2001 р. Президент України підписав Закон України «Про охорону дитинства». Важливим є те, що даний Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і встановлює основні засади державної політики щодо неї. Ст. 43 Конституція України проголосила право кожного на працю і визначила умови його реалізації Відповідно до ч. 5 ст. 43 Основного Закону неповнолітні працівники не тільки володіють цим правом нарівні з іншими, а й є суб'єктами, які потребують підвищеної охорони їхньої праці, у встановленні для них особливого правового механізму реалізації соціально-трудових прав.

3. Адаптація українського законодавства до міжнародних угод щодо правового регулювання вікових меж працездатності неповнолітніх

В українському законодавстві існує два терміни, що позначають особу до досягнення нею повноліття (тобто до 18 років), - власне «неповнолітній» та «дитина». Так, у Законі України «Про охорону дитинства» дається визначення дитини як особи віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше, що відповідає визначенню Конвенції ООН про права дитини [15]. Відповідно охорона дитинства - система державних і громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав (ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства») [6].

Забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах.

Список таких робіт затверджено Наказом Міністерства охорони здоров'я України №46 від 31 березня 1994 р. [16].

Ст. 190 КЗпП передбачена заборона залучення неповнолітніх до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Такі норми містяться у Наказі Міністерства охорони здоров'я України №59 від 22 березня 1996 р. [5], яким, зокрема, передбачається, що: до тривалої роботи по підійманню та переміщенню важких речей підлітки до 15 років не допускаються; робота неповнолітніх з вантажами не повинна становити більше 1/3 робочого часу; вага окремого вантажу, який можуть підіймати та переміщувати неповнолітні, не повинна перевищувати встановлені граничні норми. Ці ж положення передбачені й ст. 11 Закону України «Про охорону праці», яка так і називається «охорона праці неповнолітніх».

Даною нормою передбачено, що не допускається залучення неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я. Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду.

Охорона праці неповнолітніх займає особливе місце й у міжнародно-правовому регулюванні, їй присвячено багато конвенцій та рекомендацій МОП. Так, у ст. 7 Конвенції МОП «Про мінімальний вік для прийому на роботу»6 зазначено, що прийом на роботу осіб, які досягли 14-річного віку допускається за наявності таких умов: а) ці особи повинні бути учнями загальноосвітніх шкіл чи інших навчальних закладів відповідної класифікації; б) виконувана робота має бути легкою і не завдавати шкоди здоров'ю чи розвитку; в) робота не повинна завдавати шкоди відвідуваності навчального закладу, порушувати навчальний процес і виконуватися у вільний від навчання час; г) отримано згоду одного з батьків або особи, яка його замінює. Європейська соціальна хартія (переглянута) 1996 р. [12] також приділила велику увагу праву дітей та підлітків на захист у сфері праці. Її сторони, зокрема, зобов'язалися: а) встановити, що мінімальний вік прийняття на роботу становить 15 років, за винятком дітей, які залучаються до виконання робіт, визнаних легкими роботами, що не завдають шкоди здоров'ю дітей, їхній моралі або освіті; б) встановити, що мінімальний вік прийняття на роботу, де умови праці визнано небезпечними або шкідливими для здоров'я, становить 18 років; в) заборонити застосування праці осіб, які ще здобувають обов'язкову освіту, на роботах, що можуть порушити процес їхнього повного навчання; г) обмежити тривалість робочого часу для осіб молодше 18 років відповідно до потреб їхнього розвитку, і особливо потреб у професійній підготовці; ґ) визнати право молодих працівників і учнів на справедливу заробітну плату або іншу відповідну допомогу; д) встановити, що час, витрачений підлітками за згодою роботодавця на професійну підготовку у нормовані робочі години, зараховується як робочий час; е) встановити, що працюючі особи молодше 18 років мають право на щорічну оплачувану відпустку тривалістю не менше чотирьох тижнів; є) заборонити застосування праці осіб молодше 18 років на роботах у нічний час, за винятком деяких робіт, визначених національними законами чи правилами; ж) передбачити, що особи молодше 18 років, праця яких застосовується на роботах, визначених національними законами чи правилами, підлягають регулярному медичному оглядові; з) забезпечити особливий захист дітей і підлітків від фізичних і моральних ризиків, на які вони наражаються, і зокрема, від тих ризиків, що безпосередньо або опосередковано випливають з виконуваної ними роботи.

Цікавим є досвід правового регулювання охорони праці неповнолітніх і в інших країнах. Так, ст. 63 Трудового кодексу Росії8 встановлено диференційований підхід до визначення часу початку трудової діяльності (загальний вік - 16 років; після отримання загальної освіти або залишення загальноосвітнього закладу - 15 років; за згодою одного з батьків або особи, яка їх заміняє - 14 років, а у виняткових випадках з більш раннього віку). При цьому Кодекс праці республіки Польща у ст. 190 визнає неповнолітніми осіб з 16 до 18 років і забороняє приймати на роботу осіб молодше 16 років. Обов'язковими умовами, за яких допускається прийняття на роботу неповнолітнього, є а) закінчення гімназії; б) наявність медичного висновку, який підтверджує, що робота даного виду не загрожує стану його здоров'я (ст. 191) [8]. Як бачимо, рівень норм з охорони праці неповнолітніх у зарубіжних країнах різниться. Приміром, спеціальна подовжена відпустка для молоді існує у ФРН, Італії, Норвегії та відсутня в інших країнах. В Італії, Швеції, Іспанії є заборони чи обмеження праці підлітків у нічний час. У низці інших країн таких норм немає.

У деяких країнах діють граничні норми перенесення ваги для неповнолітніх працівників [10]. При розробці нового Трудового кодексу України необхідно, на нашу думку, використовувати досвід законодавчого регулювання трудової діяльності неповнолітніх в інших країнах. Також необхідно наголосити, що відповідно до п. 3 ст. 10 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права [11], держави-учасники зобов'язані забезпечувати захист дітей від економічної і соціальної експлуатації. У зв'язку з цим держави повинні визнавати, що застосування їхньої праці в галузі, шкідливій для їхніх моральності та здоров'я чи небезпечній для життя або такій, що може завдати шкоди їхньому нормальному розвитку, повинно бути каране за законом. Крім того, держави повинні встановити межі віку, нижче яких користування платною дитячою працею забороняється і карається законом.

На підставі викладеного, зазначимо, що неповнолітня працююча молодь - це особлива група населення, яка відрізняється від інших віком, правовим положенням, наявністю додаткових трудових пільг і гарантій, наданих їй державою під час виконання трудової діяльності з урахуванням віку, стану здоров'я та умов праці.

Висновки

Результати проведеного дослідження дають підстави для наступних висновків:

1. Тема дитячої праці багатопланова і надзвичайно гостра. Враховуючи певні фізичні, фізіологічні, психологічні та інші особливості неповнолітніх, законодавством про працю (ст. 187 КЗпП) встановлено, що неповнолітні, тобто особи, які не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.

2. Ст. 188 КзпП встановлює вік, з якого допускається прийняття на роботу. За загальним правилом не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. Але, як виняток, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, можуть прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років. Допускається також прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, здійснюється у вільний від навчання час, по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.

3. На кожному підприємстві, в установі, організації має вестися спеціальний облік працівників, які не досягли вісімнадцяти років із зазначенням дат їх народження. Всі особи, молодші вісімнадцяти років, приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому до досягнення 21 року щороку підлягають обов'язковому медичному огляду. Законодавство про працю забороняє використання праці осіб молодше вісімнадцяти років на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Забороняється залучати неповнолітніх працівників до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.

Тому нині охорона праці неповнолітніх не менш важливе завдання, ніж охорона праці дорослих людей. Адже діти та підлітки менш здатні чинити опір у порівнянні з дорослими людьми й тому не можуть подібно до них протестувати проти несправедливих умов праці. Неповнолітня молодь при виконанні трудових завдань повинна бути насамперед захищена від посягання на їхнє здоров'я, і при цьому їхня робота не повинна бути перешкодою для їхнього всебічного розвитку. Головна ціль держави - за допомогою законодавства про охорону праці неповнолітніх захищати дітей і підлітків від психічних і фізичних перевантажень і від небезпек на робочому місці.

Список використаних джерел

2. Венедиктов В. С. Трудовое право Украины: Учеб. пособие. - Харь ков: Консум, 1998. - 345 с.

3. Венедиктов В.С. Конспект лекций по трудовому праву Украини. Учеб. пособ, для высших учебних заведений. Часть 1.- X.: Фирма «Консум», 1998.-148с.

4. Гирич О.Г. Трудове право, Київ, 2002. - 460 с.

5. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми, затв. наказом МОЗ України від 22.03.1996 р., № 59 // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: //http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ z0183-96/card6#Public

6. Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. // Офіційний вісник України. - 2001. - Ст. 981.

7. Конституція України [Текст] : офіц. текст: [прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. із змінами, внесеними Законом України від 08.12.2004 р. : станом на 01.01.2006 р.]. - К. : М-во Юстиції України, 2006. - 124 с.

8. Кодекс законів про працю України (за станом на 19 жовтня 2000 р.) // Право і практика: Щомісячний бюлетень. - 2001. - № 1.

9. Карпенко Д. О. Основи трудового права: Навч. посіб. - К.: Видавництво А. С. К., 2003. - 656 с.

10. Киселев И.Я. Сравнительное и международное трудовое право: Учебник. - М.: Дело, 1999. - С. 223, 224; Испания. Конституция и законодательные акты / Под ред. Н.Н Разумовича. - М.: Прогресс, 1982. - 352с.

11. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966 р. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: //http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/z0176-94/card6#Public

12. Пилипенко П.Д. Трудове право України. - К. - 2003. - 143 с.

13. Про охорону праці: Закон України від 14.10.1992 р., № 2694XII // ВВР України. - 1992. - № 49. - Ст. 668.

14. Прокопенко В. І. Трудове право України: Підручник. Видання третє, пере-роб. та доповн. - X.: Консум, 2002. - 528 с.

15. Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій / Упоряд. Т. Яблонська. - К.: Сфера, 1999. - С. 45.

16. Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, затв. наказом МОЗ України від 31.03.1994 р., № 46 // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: //http:// zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0176-94/card6#Public

17. Про мінімальний вік для прийому на роботу. Конвенція № 138, ухв. Ген. Конференцією МОП 06.06.1973 р. // Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною Організацією Праці (1965-1999). - Т. 2. - Женева: Міжнародне Бюро Праці, 1999. - С. 988 - 994.

18. Трудове право України: Курс лекцій / За ред. П. Д. Пилипенка. - Львів: Вільна Україна, 1996. - 160 с.

19. Трудове право України: Навч. посібник для студ. юрид. спеціальностей вищих навчальних закладів / Пилипенко П. Д., Бурак В. Я., Козак 3. Я. та ін.; За ред. П. Д. Пилипенка. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. - 536 с.

20. Трудове право України: Підручник / За ред. Н. Б. Болотіної, Г. І. Чанишевої. - К.: Т-во «Знання», 2000. - 564 с.

Размещено на Allbest.ru