Добровільна відмова від вчинення злочину

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський інститут національного університету «Одеська юридична академія»

Кафедра соціально-гуманітарних і правових дисциплін

Курсова робота

з кримінального права

Добровільна відмова від вчинення злочину

Студентки IІ курсу групи КІ - 02

напряму підготовки бакалавра

спеціальності «Правознавство»

Гощенко Т.В.

Керівник

к.ю.н. Василенко Ю.В.

Київ - 2016



Зміст

добровільний відмова злочин каяття

Вступ

Розділ 1. Поняття добровільної відмови від вчинення злочину до кінця

Розділ 2. Правові наслідки добровільної відмови від доведення злочину до кінця

2.1 Правові наслідки добровільної відмови від доведення злочину до кінця

2.2 Особливості кримінальної відповідальності співучасників від добровільної відмови від доведення злочину до кінця

Розділ 3. Відмінність добровільної відмови від дійового каяття

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Мета: В даній роботі увага приділятиметься вивченню ознак добровільної відмови від вчинення злочину та її відмінність від дійового каяття.

Актуальність: На сьогоднішній день ця тема є досить популярною, реалії стану злочинного світу зумовлюють підвищений інтерес до неї.

По-перше, в нинішніх умовах боротьби з корупцією та організованою злочинністю для забезпечення інтересів суспільства охоронюваних законом дієвим методом є не лише посилення суворості кримінальної відповідальності за вчинений злочин, а й абсолютна відмова від неї в умовах передбачених законом. Тому в процесі карної політики мають також застосовуватись засоби стимуляції припинення готування або вже розпочатого злочину можливістю уникнення кримінальної відповідальності.

По-друге, злочин це діяння людини з притаманними їй особливостями. Планування й вчинення злочину залежать не лише від самої особи, що вчиняє злочин. В житті не завжди вдається завершити дію чи довести до запланованого результату. Тому слід виділяти незакінчену злочинну діяльність. Кримінальне право України. Заг. частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001.

В кримінальному праві закладена позиція, що незакінченій злочин є умисним, суспільно небезпечним діянням (дією або бездіяльністю), яке не містить всіх ознак злочину передбачених кримінальним кодексом у зв'язку з тим, що злочин не було завершено до кінця за умов не залежних від волі особи. Увага приділяється тому, що злочин не було доведено до кінця всупереч волі особи. Звідси виникає питання необхідності віднесення добровільної відмови від вчинення злочину до окремого самостійного інституту.

Завдання: Судячи з вище вказаного виникає потреба розглянути цей інститут, його ознаки, поняття, та подати вирішення цього питання.

Об'єкт: В курсовій роботі досліджуються суспільні відносини, що виникають і розвиваються у зв'язку з добровільною відмовою від вчинення злочину.

Методи: Методологічну основу курсової роботи склали основні положення, вироблені філософією, соціологією, соціальною психологією, загальною теорією права, кримінальним, кримінально-процесуальним, цивільним правом, так само робота спирається на праці вітчизняних і зарубіжних вчених.

Джерела: Нормативно-теоретичною базою курсової роботи стали Кримінальний Кодекс України, чинне законодавство чинне законодавство, що регламентує кримінально-правову сферу суспільних відносин.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

У першому розділі висвітлюється поняття добровільної відмови від вчинення злочину за чинним кримінальним законодавством України.

У другому розділі розглядаються правові наслідки добровільної відмови виконавця від вчинення злочину до кінця та особливості кримінальної відповідальності співучасників при добровільній відмові від вчинення злочину.

У третьому розділі розглядатиметься відмінність добровільної відмови від вчинення злочину від дійового каяття.



Розділ 1. Поняття добровільної відмови від вчинення злочину до кінця

Поняття добровільної відмови від вчинення злочину висвітлене в статті 17 частині 1 Кримінального Кодексу України, вона визначає, що: «Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця». Кримінальний кодекс України, частина 1 статті 17.

Виходячи з процитованого доходимо до висновку, що добровільна відмова можлива лише на початкових стадіях злочину, готуванні або плануванні. І це зрозуміло, адже якщо злочин вже вчинено, то відмовлятись вже ні від чого, злочин вже існує, має всі ознаки встановлені законодавством України та несе за собою кримінальну відповідальність за скоєне суспільно небезпечне діяння.

Проте, щоб розрізняти, що є добровільною відмовою від вчинення злочину, треба знати його умови. Ми розрізняємо такі три умови: Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 2 вересня 2015 року/ автор Мотлях О. І./видавництво «ЦУЛ».

Перша умова добровільної відмови від вчинення злочину це добровільний характер відмови. Тобто відмова має бути витоком свідомості особи, що збиралась вчинити злочин, повністю залежати від її волі вчинити так, а не інакше, Це найголовніша ознака добровільної відмови, адже злочин може так і не бути виконаним і за інших причин, наприклад несправність знаряддя вбивства чи поліцейський загін, що прибув на місце злочину до того, як зловмисник встигне вчинити його. За таких обставин злочин не було вчинено, але не через каяття зловмисника в запланованому, це не було виразом його волі, а збігом зовнішніх обставин. В такому випадку злочинець карається за замах на злочин.

Друга умова це остаточність і безумовність добровільної відмови. В даній умові мається на увазі, що відмова від злочину має бути виявом волі особи, що запланувала злочин, без умов перенесення злочину на майбутнє. Відмова має бути остаточною та безповоротною. Наприклад, та ж сама несправність знаряддя вбивства, коли злочинець погрожує особі пістолетом, але не вчиняє вбивства, припустимо, через те, що заїло курок і злочинець, будучи змушений відмовитись від вбивства, відкладає злочин. В цьому випадку на відмову зловмисника вплинули інші фактори, а не його власне бажання не вчиняти злочин на даний момент. Про те, якби він виявивши несправність пістолету дістав ніж, але відмовився від вбивства, поставивши в задумі остаточну крапку, то мова йшла би якраз про остаточність і безумовність добровільної відмови.

Третьою умовою є усвідомлення наявності об'єктивних та суб'єктивних можливостей доведення злочинної діяльності до кінця і виконання закінченого злочину. Це означає, що відмова можлива лише у випадку, коли злочинець має реальні умови для вчинення злочину, але за виявом власної волі відмовляється доводити заплановане до кінця. Повертаючись до прикладу злочину наведеному вище, видно, що діставши ніж, злочинець міг вбити свою жертву і мав для цього відповідні умови, знаряддя, місце злочину й та особу, на життя якої вчиняється замах, проте відмовляється від вчинення закінченого злочину. І лише в цьому випадку, маючи всі три ознаки, особа, що запланувала злочин, може скористатись ст. 17 ч. 1 КК про добровільну відмову від вчинення злочину і уникнути кримінальної відповідальності.

Інститут добровільної відмови базується на суб'єктивній оцінці особою свої майбутніх вчинків, тим самим виконуючи основну функцію законодавства, охорону суспільства, шляхом усвідомлення особою аморальності та не правильності її вчинків перед їх виконанням, а не сліпим наслідуванням писаних законів боячись лише покарання.

Відмова, яку здійснює особа, що запланувала злочин, має містити певні ознаки, а саме:

Добровільність (за власним бажанням та усвідомленням, а не через примус обставин)

Остаточність (важливо, щоб відмова була абсолютною, не тимчасовою, щоб злочинець відмовився від ідеї злочину, а не відклав його на інший час)

Своєчасність (добровільна відмова має місце бути лише до того, як буде скоєна суспільно небезпечна дія)

Добровільна відмова від вчинення злочину буває активною та пасивною. Пасивна форма полягає у припиненні здійснення злочину, тобто бездіяльність. Активна форма навпаки вимагає від особи дій.

На стадії незакінченого замаху на злочин добровільна відмова можлива завжди. Часто для цього достатньо пасивної форми, утримання від завершення злочину.

На стадії закінченого замаху на злочин добровільна відмова можлива лише у випадку, коли злочинець своїми діями може попередити настання суспільно небезпечних наслідків. Приміром, у випадку коли злочинець заклав бомбу в метро, але потім відмовився від ідеї підірвати громадський транспорт, і сам знешкодив свою бомбу. У даному випадку ситуація потребує активної форми задля можливості добровільної відмови від вчинення злочину.

На думку В. Тихого, добровільна відмова на стадії закінченого замаху неможлива; тут може відбутися лише відмова від поновлення (повторення) спроби вчинити злочин. Наприклад, суб'єкт, бажаючи вбити, зробив постріл у потерпілого, але не влучив. Від замаху на вбивство вже відмовитися не можна, можлива лише відмова від замаху повторно позбавити життя потерпілого. Тихий В. Добровільна відмова від злочину (коментар статті 17 КК України) / В. Тихий // Вісник Конституційного Суду України. - 2004. -№ 5.- С. 117-120.

У кримінальному кодексі є стаття, що розглядає можливість добровільної відмови від вчинення злочину співучасників. «У разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених статтею 17 цього Кодексу».

Проте кодекс не дає визначення поняття добровільної відмови співучасників. Норми про добровільну відмову співучасників нові для Українського законодавства, у минулому кодексі їх не було. Необхідно визначити поняття й закріпити його у статті, для спрощення розуміння цього терміну, який має базуватись на загальному визначенні добровільної відмови.

На рахунок точності визначення загального поняття добровільної відмови визначеного у кримінальному кодексі є діячі юридичних наук, які виявляють певні неточності. Наприклад, О.М. Лемешко, к.ю.н., доцент, в.о. завідувача кафедри публічного права Полтавського юридичного інституту Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» вважає, що визначення потребує уточнення і наводить цьому дві причини:

«По-перше, ознака остаточності визначена як об'єктивна, а правильнішим у даному випадку буде суб'єктивний підхід.

По-друге, вказівку у визначенні на готування до злочину та замах на злочин слід замінити на поняття незакінченого злочину, яке відповідно до ч. 2 ст. 13 КК є еквівалентним за значенням. Кримінальний кодекс України, частина 2 ст. 13.

Така заміна економить текст без втрати змісту» О.М. Лемешко, к.ю.н., доцент, в.о. завідувача кафедри публічного права Полтавського юридичного інституту Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» у роботі «Поняття добровільної відмови співучасника».

І спираючись на вказані зауваження висуває, на його думку, більш правильне визначення. «Добровільна відмова - це припинення внаслідок прийнятого особою остаточного рішення за своєю волею незакінченого злочину, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця»

Я підтримую думку Олександра Миколайовича, його визначення більш точно пояснює поняття, конкретніше вибудовує місце можливої відмови від злочину.

Добровільна відмова при співучасті має свої особливості. Цей висновок є загальновизнаним у науці кримінального права і відображений у нормах ст. 31 КК, тому потрібно визнати безпідставними твердження окремих науковців, що закон не передбачає якихось особливих ознак добровільної відмови співучасників порівняно з добровільною відмовою від вчинення злочину особою, що діє індивідуально. Чернишова Н.В. Кримінальне право України. (Загальна частина). Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2003. - С. 108.

З приводу основних ознак добровільної відмови співучасників, окрім загальних ознак відмови наведених вище, висувається позиція в якій йдеться про те, що співучасник при добровільній відмові зобов'язаний своєчасно вилучити свій внесок у злочин. Тобто відмовляється від вчинення своєї частини в запланованому протиправному діянні.

О.Д. Сафронов, один з прихильників цієї точки зору, у своїй дисертації пише: «При співучасті дії однієї особи є компонентом, що органічно вливається в спільну злочинну діяльність. Тому для добровільної відмови співучасника потрібне усунення причинного зв'язку між вчиненими ним раніше суспільно небезпечними діями і злочином, що продовжує здійснюватися іншими співучасниками, шляхом запобігання його закінченню, або, щонайменше, своєчасного вилучення внесеного ним в спільну злочинну діяльність внеску»

Багато правознавців згодні з визначенням Сафронова, але не згодні з вживанням поняття «внесок». На їх думку доцільніше було б використання слова «участь», а замість терміну «вилучити» точнішим буде використання терміну «усунути». Такі заміни вони обґрунтовують тим, що поняття «внесок» не вживається законодавцем, а новаторство в данному випадку не умісне, інакше може бути внесений різнобій при тлумаченні й застосуванні норм права. Термін «усунути» вважають більш доцільним через його більш ширше поняття і означає собою доведення до повного зникнення. Тому найбільш точно буде сказати «усунення особистої участі в злочині».

Також є умова своєчасності, хоча на рахунок віднесення «своєчасності» до списку ознак серед юристів виникає думка, що це лише одна з форм добровільної відмови співучасників оскільки ця ознака стосується лише організатора, підбурювача та пособника, коли добровільна відмова полягає у повідомленні відповідним органам про злочин, що готується. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, О.О. Дудоров та ін.). - Вид. 4-те, переробл. та допов. / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. - К.: Атіка, 2008. - С. 181.

Отже, загальною специфічною характеристикою добровільної відмови при співучасті є своєчасне усунення особистої участі в злочині. І, погоджуюсь з визначенням О.М. Лемешко, що добровільна відмова співучасника - це своєчасне усунення особою за своєю волею особистої участі в злочині внаслідок прийнятого нею остаточного рішення, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.



Розділ 2. Правові наслідки добровільної відмови від доведення злочину до кінця

2.1 Правові наслідки добровільної відмови від доведення злочину до кінця

Щоб розібрати питання правових наслідків добровільної відмови, спершу треба розібрати статтю, що регулює це питання.

Частина 2 статті 17 КК України наголошує, що «Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину». Тобто особа не несе кримінальної відповідальності за задум вчинити злочин.

З приводу інституту добровільної відмови від вчинення злочину до кінця досить багато розходжень поглядів. Навіть не лише з приводу розуміння, що, власне, являє собою цей інститут, чи має бути кримінальна відповідальність за планування злочину, та чи є цей інститут необхідним. Досить багато поглядів на цю тему, як лояльних, так і досить скептичних.

Для більш детального розуміння слід розглядати статтю частинами. В другій частині статті говориться, що особа несе кримінальну відповідальність лише в тому випадку, якщо діяння від якого вона відмовилась, містить в собі склад іншого злочину. Що це значить? Для зручності пропоную розглянути на прикладі ситуації.

Припустімо, громадянин Михайленко запланував вбивство свого сусіда. Для цього він придбав пістолет. Проте, коли настав момент запланованого вбивства, відмовився вбивати його. На наступний день, громадянина Михайленко заарештовують за зберігання та користування нелегальної зброї та замах на вбивство за заявою того ж самого сусіда.

В даній ситуації громадянин Михайленко не понесе кримінальної відповідальності за вбивство користуючись ст. 17 КК. Проте буде покараний за незаконне зберігання вогнепальної зброї відповідно до частини 1 статті 263 КК «Носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу - караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.» В даному випадку, це ї є правовою підставою.

Так, Михайленко не був засуджений за вбивство, скориставшись правом на добровільну відмову, проте в його діяннях був склад іншого злочину відповідальність за вчинення якого зобов'язаний понести.

Добровільна відмова дає можливість уникнути покарання за допомогою того, що відсутній склад злочину та суспільно-небезпечність діяння. В нашій ситуації був відсутній закінчений злочин. На стадії готування та на стадії не закінченого замаху на злочин, можливе застосування ст. 17 КК. На стадії закінченого замаху на злочин, добровільна відмова можлива лише за умови здійснення певних активних дій, що відвернуть настання злочину.

З написаного вище ми дійшли до висновку, що особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

2.2 Особливості кримінальної відповідальності співучасників від добровільної відмови від доведення злочину до кінця

Дане питання регулюється статтею 31 КК України. Стаття має три частини, тому пропоную розглянути їх по черзі.

У часині першій цієї статті написано: «у разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених статтею 17 цього Кодексу. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець».

Тобто мається на увазі, що кожен з учасників організованої групи розглядається окремо залежно від завдань кожного з членів групи.

У разі відмови виконавця вчиняти злочин, всі інші члени групи підлягатимуть кримінальній відповідальності, оскільки вони не мали всіх ознак добровільної відмови, зокрема добровільності інші співучасники злочину, організатор, підбурювач, пособник, які ще до початку злочину виконали свої функції співучасників, підлягають кримінальній відповідальності за готування до злочину чи замах на злочин, тому покарання члени групи нестимуть залежно від порушеної статті.

У другій частині статті зазначається, що: «Не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення злочину або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою пособника є також ненадання ним засобів чи знарядь вчинення злочину або неусунення перешкод вчиненню злочину».

Для розглядання цієї частини варто спочатку розглянути осіб, про яких йдеться в даному розділі та їх участь у злочині.

Організатором Кримінальний кодекс України // Затверджений Верховною Радою України 5 квітня 2001 року // № 1019-VIII - набув чинності 01 вересня 2001 року // Редакція кодексу від 18.02.2016 // Відомості верховної Ради України - 2016 - ч. 3 ст. 27. є особа:

1) яка організувала вчинення злочину: залучення до вчинення, об'єднання та координацію зусиль як співучасників усіх видів або лише одного (наприклад, виконавця) чи двох. Організація може відбуватися у формі наказу, угоди, прохання, підкупу, доручення, замовлення тощо;

2) що керувала підготовкою або вчиненням злочину: йдеться про головну роль при вчиненні конкретного злочину.

3) що створила організовану групу чи злочинну організацію або керувала ними.

4) що забезпечує фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

5) що організувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Підбурювачем вважається особа, що умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або якось інакше схилила іншого співучасника до вчинення злочин. Кримінальний кодекс України // Затверджений Верховною Радою України 5 квітня 2001 року // № 1019-VIII - набув чинності 01 вересня 2001 року // Редакція кодексу від 18.02.2016 // Відомості верховної Ради України - 2016 - ч. 4 ст. 27. Тож підбурювач - це особа, що викликала у виконавця чи в інших співучасників рішучість, бажання вчинити злочин, тобто умисел на вчинення злочину.

Пособником Кримінальний кодекс України // Затверджений Верховною Радою України 5 квітня 2001 року // № 1019-VIII - набув чинності  01 вересня 2001 року // Редакція кодексу від 18.02.2016 // Відомості верховної Ради України - 2016 - ч. 5 ст. 27. визнається особа, що порадами, вказівками, наданням засобів або знарядь чи усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, що заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Вимоги, які закон висуває до добровільної відмови організатора, підбурювача чи пособника, є більш жорсткими. Такі співучасники не підлягають відповідальності при добровільній відмові, якщо вони виконали одну з двох умов НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ 7-ме видання, перероблене та доповнене За редакцією доктора юридичних наук, професора М.І. Мельника, доктора юридичних наук, доцента М.І. Хавронюка Київ * Юридична думка * 2010.:

1) відвернули вчинення злочину;

2) своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється.

Відвернення вчинення злочину означає недопущення організатором, підбурювачем чи пособником вчинення злочину виконавцем взагалі (відвернення на стадії готування) або недопущення ними доведення злочину виконавцем до кінця (відвернення на стадії замаху). Воно може бути здійснене шляхом умовляння, психічного чи фізичного примусу, попередження потерпілого, нейтралізації засобів злочину чи приведення у непридатність знаряддя злочину та інших дій, які не дали змогу виконавцю реалізувати злочинний намір.

Якщо вжитими організатором, підбурювачем чи пособником заходами не вдалося відвернути вчинення злочину виконавцем, то зазначені особи підлягають відповідальності як співучасники вчиненого виконавцем злочину. Факт вжиття ними певних заходів може бути врахований судом при призначенні покарання. Кримінальний кодекс України // Затверджений Верховною Радою України 5 квітня 2001 року // № 1019-VIII - набув чинності 01 вересня 2001 року // Редакція кодексу від 18.02.2016 // Відомості верховної Ради України - 2016 - ст. 66.

Повідомлення про злочин передбачає інформування про місце, час, спосіб вчинення злочину, причетних до нього осіб, особистість потерпілого та інші обставини, які мають істотне значення для його відвернення. Воно має бути своєчасним і зроблене відповідним державним органам. Своєчасність такого повідомлення визначається у кожному конкретному випадку, але за будь-яких обставин воно має бути зроблене так, щоб у відповідних державних органів залишалася реальна можливість припинити вчинення злочину, не допустити настання злочинного результату (затримати виконавця, забезпечити безпеку потерпілого, вилучити знаряддя і засоби вчинення злочину тощо).

В третій частині статті йдеться про те, що «у разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено».

Тобто мається на увазі те, що виконавець, навіть за умови відсутності скоєного злочину підлягає покаранню, адже його відмова від злочину в такому випадку не є добровільною, а спричинена відмовою співучасників.



Розділ 3. Відмінність добровільної відмови від дійового каяття

Дане питання пропоную розглянути порівняльним методом.

Добровільна відмова від вчинення злочину це остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

Дійове каяття - це дії особи, що свідчать про щире засудження нею вчиненого злочину та про прагнення мінімізувати розмір завданої шкоди.

Отже, з наведених вище визначень можна назвати першу відмінність, відмова від злочину можлива перед вчиненням злочину, а дійове каяття безпосередньо після.

Ознаки добровільної відмови це Науково-практичний коментар За загальною редакцією Академія Академії правових наук України, професора В.В. Сташиса Академіка Національної академії наук України, академіка Академії правових наук України, доктора юридичних наук, професора В.Я. Тація/ Видавничий дім /Київ 2003.:

Добровільність

Остаточність

Своєчасніст

Ознаками дійового каяття є:

Щире каяття

Активне сприяння розкриттю злочину

Повне відшкодування завданих збитків або усунення завданої шкоди. Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди «ПРАВО», випуск 22, 2014р./ праця М.Є. Григор'євої «Значення дійового каяття як підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Дійове каяття може виявитися в таких діях:

відверненні шкідливих наслідків учиненого злочину;

відшкодуванні завданого збитку чи усуненні заподіяної шкоди;

активному сприянні розкриттю злочину;

з'явленні із зізнанням;

інших подібних діях, які пом'якшують наслідки здійсненого злочину та відповідальність за нього.

Тобто, добровільна відмова це зазвичай пасивна поведінка особи (не вчиняти злочин), а дійове каяття навпаки активна діяльність, намагання відшкодувати завдану шкоду, визнання власної вини тощо.

Добровільна відмова від вчинення злочину не передбачає кримінальної відповідальності, в свою чергу дійове каяття служить більше пом'якшуючою обставиною. Хоча деякі статті ККУ описують обставини за яких особа звільняється від кримінальної відповідальності. Див Кримінальний кодекс України // Затверджений Верховною Радою України 5 квітня 2001 року // № 1019-VIII - набув чинності 01 вересня 2001 року // Редакція кодексу від 18.02.2016 // Відомості верховної Ради України - 2016 - ст. 45.

У статті 45 ККУ вказано, що «особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду».

Також, сфера застосування ст. 45 охоплює як закінчені, так і незакінчені злочини. Якщо злочин вчинено у співучасті, то питання про звільнення від відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям вирішується лише щодо того співучасника, який виконав усі зазначені у цій статті вимоги.

Під вчиненням злочину вперше у ст. 45 розуміється, що особа раніше не вчинила будь-якого діяння, передбаченого Особливою частиною КК, про що на практиці свідчить відсутність:

1) у особи непогашеної або незнятої судимості за раніше скоєний злочин;

2) кримінальної справи, порушеної у зв'язку із вчиненням особою будь-якого злочину.

Щире покаяння означає, що особа визнає свою вину за усіма пунктами висунутого проти неї обвинувачення, дає правдиві свідчення, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання.

Під активним сприянням розкриттю злочину слід розуміти дії, спрямовані на те, щоб надати допомогу органам дізнання, досудового слідства і суду у встановленні істини у справі, з'ясуванні фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття злочину.

Це може полягати зокрема у:

повідомленні про всі відомі епізоди й обставини вчинення злочину;

викритті інших співучасників; визначенні ролі кожного з них у вчиненні злочину; повідомленні про їхнє місцезнаходження;

поданні допомоги в їх затриманні; видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом.

Неповідомлення компетентним органам про інших відомих винному співучасників злочину виключає наявність такої обставини, як активне сприяння розкриттю злочину. Кримінальне право України Сташис В.В., Тацій В.Я. Харків/ Право /2010.

Відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди - це дії, які фактично усувають негативні наслідки вчиненого злочину. Закон прямо вказує на те, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям можливе тільки у разі реального відшкодування у повному обсязі заподіяної злочином шкоди. З огляду на це, ст. 45 не може бути застосована у випадках, коли особа, що покаялася лише обіцяє відшкодувати заподіяні ним збитки. Відшкодування збитків або усунення шкоди повинно бути добровільним. Добровільність відсутня у випадках, коли відшкодування збитків або усунення шкоди здійснюється під якимись умовами, наприклад, подання письмової заяви потерпілим про прощення особи, яка вчинила злочин, про відмову потерпілого від якихось претензій до цієї особи в майбутньому тощо. Фріс П.Л. / Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів- К.: Атіка, 2004. Підручник з Кримінального права України/ М.І. Бажанов/ Юрінком Інтер/ 2005.

Відшкодуванням завданих збитків та усуненням заподіяної шкоди слід визнавати зокрема:

повернення викраденого майна або надання потерпілому замість викраденого, знищеного чи пошкодженого рівноцінного майна;

компенсацію у грошовій формі вартості викраденого, знищеного чи пошкодженого майна;

відновлення своєю працею або за свій рахунок властивостей пошкодженого майна;

оплату вартості лікування потерпілого;

внесення належної суми аліментів особою, яка обвинувачується в злісному ухиленні від їх сплати;

усунення моральної шкоди у тій формі, яка задовольняє потерпілого

усуненням моральної шкоди може бути у такій формі, наприклад:

вибачення у публічній формі,

спростування неправдивих відомостей у засобах масової інформації,

грошова компенсація

Після відшкодування моральної шкоди досягається примирення між злочинцем та потерпілим.

Примирення - це угода, що досягається між потерпілим та особою, яка вчинила злочин, внаслідок чого потерпілий прощає особу, яка вчинила злочин і заподіяла йому шкоду. Примирення має бути добровільним волевиявленням потерпілого і не бути наслідком застосування до нього примусу.

Як висновок, вважаю за потрібне виділити головну відмінність цих двох понять, знаходження відносно злочинного діяння. Добровільна відмова можлива лише перед запланованим злочином, дійове каяття в свою чергу наступає після й виражене активними діями злочинця спрямованими на залагодження вини. Також дійове каяття на відміну від добровільної відмови є пом'якшуючою обставиною, підставою для усунення кримінального покарання дійове каяття може бути лише за певних причин встановлених законом.



Висновки

В даній роботі увага приділялася вивченню ознак добровільної відмови від вчинення злочину та її відмінність від дійового каяття.

На сьогоднішній день ця тема є досить популярною, реалії стану злочинного світу зумовлюють підвищений інтерес до неї.

У цій роботі були визначені поняття добровільної відмови від вчинення злочину, що є остаточним припиненням особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Були викладені умови настання та ознаки.

Також, розглянуто різні точки зору вчених юристів, погляди на інститут добровільної відмови від вчинення злочину до кінця, а також його розуміння.

Разом з цим підіймалося питання правових наслідків добровільної відмови від вчинення злочину, де мова йшла про можливість настання кримінальної відповідальності за склад іншого злочину, який може бути присутнім в фактично вчиненим нею діянні.

Досліджувалась тема добровільної відмови від вчинення злочину при співучасті. В ході вивчення матеріалу, розглянули можливість користуванням ст. 17 ККУ кожного з членів організованої групи окремо, правові наслідки та можливості уникнення кримінальної відповідальності за статтею 31 ККУ.

Досить важливо також розуміти величезну відмінність між добровільноє відмовою від доведення злочину до кінця та дійовим каяттям, яке регламентується ст. 45 ККУ.

Головними відмінностями цих двох понять було знаходженняя кожного з них відносно вчинюваного злочину, тобто відмова має місце бути лише перед фактично вчиненим злочином. Також розглянуто різницю між правовими наслідками цих двох статей.

Незважаючи на початковий рівень розвиненості в Україні інституту добровільної відмови від вчинення злочину, він є досить важливим, як метод спонукання виконання та дотримання населенням законів не лише кримінальною відповідальністю, а й можливістю самостійного усвідомлення аморальності вчинюваних дій.

У теорії кримінального права України, ще не сформовано остаточно інститут добровільної відмови, на даному етапі він знаходиться у стані розвитку, викликає спірні точки зору науковців, та має великий потенціал для дослідження.



Список використаної літератури

1. Кримінальне право України. Заг. частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001.

2. Кримінальний кодекс України // Затверджений Верховною Радою України 5 квітня 2001 року // № 1019-VIII - набув чинності 01 вересня 2001 року // Редакція кодексу від 18.02.2016 // Відомості верховної Ради України - 2016 - № 2, ст. 17.

3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 2 вересня 2015 року/ автор Мотлях О.І./видавництво «ЦУЛ».

4. Тихий В. Добровільна відмова від злочину (коментар статті 17 КК України) / В. Тихий // Вісник Конституційного Суду України. - 2004. - № 5.- С. 117-120.

5. Кримінальний кодекс України // Затверджений Верховною Радою України 5 квітня 2001 року // № 1019-VIII - набув чинності 01 вересня 2001 року // Редакція кодексу від 18.02.2016 // Відомості верховної Ради України - 2016 - ст. 13.

6. Наукова робота «ПОНЯТТЯ ДОБРОВІЛЬНОЇ ВІДМОВИ СПІВУЧАСНИКА» О.М. Лемешко, к.ю.н., доцент, в.о. завідувача кафедри публічного права Полтавського юридичного інституту Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого».

7. Чернишова Н.В. Кримінальне право України. (Загальна частина). Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2003. - С. 108.

8. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, О.О. Дудоров та ін.). - Вид. 4-те, переробл. та допов. / За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. - К.: Атіка, 2008. - С. 181.

9. НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ 7-ме видання, перероблене та доповнене За редакцією доктора юридичних наук, професора М.І. Мельника, доктора юридичних наук, доцента М.І. Хавронюка Київ * Юридична думка * 2010.

10. Кримінальний кодекс України // Затверджений Верховною Радою України 5 квітня 2001 року // № 1019-VIII - набув чинності 01 вересня 2001 року // Редакція кодексу від 18.02.2016 // Відомості верховної Ради України - 2016 - № 8, ст. 66.

11. Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди «ПРАВО», випуск 22, 2014 р./ праця «Значення дійового каяття як підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності» М.Є. Григор'євої.

12. Кримінальний кодекс України // Затверджений Верховною Радою України 5 квітня 2001 року // № 1019-VIII - набув чинності 01 вересня 2001 року // Редакція кодексу від 18.02.2016 // Відомості верховної Ради України - 2016 - ст. 45.

13. Підручник з Кримінального права України/ М.І. Бажанов/ Юрінком Інтер/ 2005 с. 85.

14. Науково-практичний коментар За загальною редакцією Академія Академії правових наук України, професора В.В. Сташиса Академіка Національної академії наук України, академіка Академії правових наук України, доктора юридичних наук, професора В.Я. Тація/ Видавничий дім /Київ /2003 с. 49.

15. Кримінальне право України Сташис В.В. Тацій, В.Я. Харків/ Право /2010 с. 115.

16. Фріс П.Л. / Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів- К.: Атіка, 2004 с. 64.

17. Кримінальне право України Сташис В.В., Тацій В.Я. Харків/ Право /2010 с. 115.

Размещено на Allbest.ru