Конституція України про захист прав і свобод людини і громадянина

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчально-наукового Інституту права та психології

НУ “Львівська політехніка”

Конституція України про захист прав і свобод людини і громадянина

студентка

Михнич М.Р

Науковий керівник,

Ряшко В.І

У Конституції України чітко сформульовано одне з важливих положень ст. 3. про те, що “Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною інністю” [1, с.4].

Закріплення на конституційному рівні положення про те, що Україна є демократичною, соціальною, правовою державою, утвердження пріорітету людини як найвищої соціальної цінності, природності та невід'ємності її прав і свобод засвідчило про визнання Україною та практичне втілення європейської духовно-гуманістичної традиції у вченні про державу і право.

Питання про права людини є найважливішою проблемою внутрішнього та зовнішнього правового розвитку. Їх забезпечення -- це той критерій, за яким оцінюється досягнутий рівень демократії в державі.

Ще зі вчень стародавніх мислителів ( Платона, Арістотеля, Ціцерона, Полібія та ін.) і нині філософи, соціологи, політики, правознавці намагаються осягнути ступінь проблеми прав і свобод людини, окреслити її історичні й сучасні параметри.

Місце людини в соціумі, її соціальна роль значною мірою залежить від обсягу прав і свобод, які визначають її соціальні можливості, характер життєдіяльності, систему зв'язків людей у суспільстві. “Права людини, підкреслює, Н. Оніщенко, - це соціальна спроможність вільно діяти, самостійно обирати вид та міру своєї поведінки з метою задоволення різнобічних власних матеріальних і духовних інтересів, а також інтересів інших людей, окремих соціумів та суспільства загалом” [2, с. 176-177].

Слід зазначити, що видатний німецький філософ свого часу аналізуючи роль і місце права в діяльності людини вказував на те, що право є важливим елементом людського буття.

“Душа без тіла, - писав Г. Гегель, - не була б чимось живим, також і навпаки. Таким чином, наявне буття поняття є його тіло, що слухається, подібно до останнього, душу, яка його створила”[3, с. 59].

У цьому аспекті важливу роль відіграє держава. Держава повинна гарантувати права і свободи у політичній сфері [4, с. 119].

В інших найбільш значущих юридичних актах європейської та спорідненої з нею американської історії, наскрізно проходить думка: право встановлює межу влади й забезпечує свободу особистості. Ця головна ідея простежується у Великій Хартії вольностей Англії 1215 р., у Біллі про права 1689 р., в американській Декларації незалежності 1776 р., у конституціях європейських демократичних держав. Обмеження влади і забезпечення свободи -- фундаментальні принципи сучасної державності.

Ці положення чітко визначають роль і місце прав і свобод людини і громадянина. У цьому аспекті проблема прав і свобод людини є надзвичайно актуальна і для України, у зв'язку у виробленні стратегії правового залучення України до Європи з метою побудови спільного демократичного майбуття. Свобода стає фундаментальним принципом і цінністю нової соціально-правової реальності в Україні, яка формується на засадах євроінтеграції. Як і раніше, найважливішими істотними ознаками держави вважається влада і примус [5, с.105]. Право визначається лише як система загальнообов'язкових юридичних норм, що їх забезпечує власною силою держава. Право тісно пов'язане зі свободою. На ьому наголошували мислителі, що заклали підвалини сучасного праворозуміння філософії та теорії демократії.

Аналіз тексту більшості статей Конституії України свідчить про те, що вона в цілому досить повно відповідає широко визнаним міжнародним стандартам прав і свобод людини, відображеним у Загальній декларації прав людини, а також у міжнародних пактах про громадянські і політичні права та про економічні, соціальні й культурні права.

Міжнародне співробітнитво щодо захисту прав людини і основних свобод має у своєму активі значну правову базу. Основу системи міжнародно-правових актів з прав людини є Хартія (Білль) про права людини, головною складовою якої є Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена 10 грудня 1948 р... “як завдання, до виконання якого мають прагнути всі народи і всі держави” [с. 5, 106].

Нині на міжнародній арені досягнуто консенсусу щодо визнання Загальної декларації прав людини як документа, що відбиває загальну домовленість народів світі і є обов'язковим для членів міжнародного співтовариства [6, с. 221].

Необхідно підкреслити, що проголошення будь-якого права людини, навіть закріпленого відповідними актами держави, є лише початковим етапом його здійснення. Під гарантіями прав і свобод людини і громадянина розуміється система соціально-економічних, моральних, політичних, юридичних умов і засобів, що забезпечують їх фактичну реалізацію, охорону і надійний захист.

Норми Конституції України та міжнародно-правових актів визначають лише межі правового регулювання в тих або інших сферах суспільних відносин, передбачають початкову регламентацію цих відносин, містять відправні засади для галузей права, оскільки Основний Закон є юридичною базою всього поточного законодавства.

Одним із провідних особистих прав людини визнається її право на життя. Проте в розумінні і забезпеченні права на життя існує ряд проблем, зокрема, підкреслюється, що йдеться про право людини яке може і зобов'язане забезпечити держава, про неможливість свавільного замаху на життя з боку держави або інших осіб. Право на життя розуміється також як фізіологічно зумовлена здатність людини існувати як біологічний індивід і як вільна особистість, інтегрована в суспільство, але й незалежно, захищена нормативно-правовими актами, міжнародними угодами і конституціями країн, нормами моралі, релігії, звичаями, традиціями та іншими соціальними нормами. повноваження політичний хартія правовий

Право на життя тісно пов'язане із захистом людини від злочинів проти миру і людства, до яких належать агресивні війни, геноцид, військові злочини, катування та інші види жорстокості і нелюдського поводження і покарання.

Однією з найвищих цінностей людини є свобода. Тільки в умовах свободи людина може сформуватися як особистість. Тому захист і повагу до особистої свободи людини необхідно розглядати як один із найважливіших обов'язків держави. Це положення чітко сформульовано в Конституції України:

“Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Дкржава відповідає перед людиною за свою діяльність”.

Література

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червн. 1996 р.-К.:Україна, 1996.-54с.

2. Оніщенко Н. До питання про розвиток доктрини прав людини в Україні (роки Незалежності). Н.Оніщенко // Право України.-2013.-№9.- С.176-193

3. Гегель Г.В. Ф. Философия права. Пер. С нем.: Ред. и сост. Д. А. Керилов и В.С. Нерсесянц; Авт. вступ. ст. и примеч. В.С. Нерсесянц.- М.: Мысль, 1990.-524 с.

4. Яковлев А. Конституційний процес як засіб демократизаії сучасної України / А. Яковлев // Право України // 2013.- №8.- с. 114-122

5. Кравченко Ю. Ф. Забезпечення основних прав і свобод людини і громадянина / Ю.Ф. Кравченко // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки.- К.:ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України,- 2004.- Випуск 25.- с. 105-113.

Размещено на Allbest.ru