Функції та принципи конституції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Поняття принципів конституції

2. Загальна характеристика принципів конституції

3. Поняття функцій конституції

4. Правова характеристика функцій конституції

5. Поняття юридичних властивостей конституції, характеристика притаманних конституції ознак

Висновки

Список використаної літератури

Додатки



Вступ

Не можливо уявити демократичну державу сучасного світу, яка б не мала своєї конституції. Адже саме в конституції закріплюються вихідні положення, на яких ґрунтуються найголовніші форми життя суспільства. Вона закладає підвалини організації та функціонування держави і громадських структур, формулює основи правового статусу особи, є базисом усієї правотворчої діяльності. Необхідною передумовою забезпечення реальності конституційних приписів, неухильного впровадження їх у повсякденну практику всіх учасників суспільних відносин є правильне розуміння сутності конституції, її місця та ролі в житті суспільства й держави, знання її конкретних положень.

Сутність конституції - це її внутрішня основа, найбільш важливі якості і властивості, які визначають всі структурні та функціональні характеристики Основного Закону суспільства й держави, що знаходять свій предметний вираз у його змісті. Надзвичайно важливі засади державного будівництва відображені в принципах Конституції, які є визначальними засадами, головними ідеями, що закріплюють закономірності розвитку різних сфер суспільства, правовий статус людини і громадянина.

У наш час проблематика визначення принципів та функцій конституції залишається досить актуальною для науки, їй приділяли увагу у своїх дослідженнях Лукаш О.Л., Шемшученко Ю. С., Опришко В.Ф., Шаповал В.М. та багато ін.

Актуальність вибраної мною теми полягає у жвавому інтересі до неї відомих вчених-правників, а також у поширеній взаємодії принципів та функцій конституції. Предметом мого дослідження є визначення принципів та функцій конституції, їх юридичне значення. Мета роботи - визначити основні засади принципів та функцій конституції та розкрити їх юридичне значення.

1.Поняття принципів конституції

конституція регулювання правовий принцип

До того, як визначати основні принципи конституції пропоную з'ясувати сутність цього поняття та зрозуміти його основні ознаки. Пропоную почати з визначення поняття принципу.

Принцип (лат. principium - начало, основа) - це твердження, яке сприймається як головне, важливе, суттєве, неодмінне або, принаймні, бажане. У повсякденному житті принципами називають внутрішні переконання людини, ті практичні, моральні та теоретичні засади, якими вона керується в житті, в різних сферах діяльності. У науці принципи - це загальні вимоги до побудови теорії, сформульовані як те первинне, що лежить в основі певної сукупності фактів.

При характеристиці різноманітних систем принципи відображають ті суттєві характеристики, що відповідають за правильне функціонування системи, без яких вона не виконувала б свого призначення.[10]

У науці принципами називають загальні положення, яким повинні задовільняти наукові припущення, гіпотези або теорії, наприклад, принцип причинності, принцип еквівалентності, принцип відповідності, принцип невизначеності тощо. Принципи відрізняються від законів природи тим, що їхнє формулювання загальніше, менш конкретне. Від аксіом принципи відрізняються тим, що обираються не довільно, а формулюються в процесі пошуку істини, а тому можуть виникати, змінюватися і застарівати. Водночас, принципи часто мають обмежені області застосовності, наприклад, принцип Ле Шательє - Брауна справедливий для рівноважних систем і не може застосовуватися для систем, у яких відбувається фазовий перехід.

На мою думку, також, буде доцільним зазначити поняття принципів права для більш кращого розуміння дефініції нашого поняття. Принципи права - відправні ідеї буття права, які виражають найважливіші закономірності і підвалини певного типу держави і права, є однопорядковими із сутністю права і утворюють його основні ознаки, відрізняються універсальністю, вищою імперативністю і загальнозначущістю, відповідають об'єктивній необхідності побудови і зміцнення певного суспільного ладу.

Порівнявши вищезазначені поняття ми можемо зробить висновок щодо поняття принципів конституції.

Принципи конституції - це керівні засади, ідеї, ідеали, які визначають сутність, зміст, спрямованість і форми конституційно-правового регулювання.[17]

На мою думку буде доцільним порівняти принципи конституцій різних країн світу, задля більш широкого уявлення про них. На прикладі конституцій США, Україна та Російської Федерації .

Для того щоб повністю розкрити головні принципи конституції США спочатку слід розглянути цю конституцію в її загальних рисах. Конституція США це одна з найбільш старих конституцій нині діючих буржуазних конституцій та одна з найбільш «жорстких»: за 200 років до неї були внесені лише 26 поправок, 10 з них були внесені в 1791 році так званий Біль про права. В протилежності юридичній конституції існує, на думку американських теоретиків «жива конституція» Іншими словами, Конституція 1787 року діє на сьогоднішній час з багатьма доповненнями у вигляді судових прецедентів, законів Конгресу, актів президентів.

Конституція США базується на принципах розподілу влади( І ст. присвячена законодавчій, ІІ виконавчій, ІІІ судовій владі), «стримування та противаг»( кожна з 3-х гілок влади розпорядженні важелями впливу на 2-х інших), федералізму ( першості федеральної юрисдикції над юрисдикцією штатів), судового конституційного нагляду, республіканського правління.

Щодо характеристики конституції РФ слід зазначити, що вона містить положення, які помітно відрізняються один від одного. В її тексті є декларації, програмні заяви, посилання на історію. Але разом з тим їй притаманний юридично-нормативних характер.

Основними принципами конституції РФ є: народовладдя; Державний суверенітет; пріоритет прав людини і громадянина; верховенство права; законності; рівності усіх громадян незалежно від національності та інших обставин та інші. Ці принципи закріплені в Главі 1 «Основи конституційного устрою».[2]

Конституція України - Основний Закон держави України. Ухвалений 28 червня 1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання. Конституція України набула чинності з дня її прийняття. Вона складається з преамбули та 15 розділів. У преамбулі підкреслюється, що Верховна Рада України ухвалює цю Конституцію - Основний Закон України від імені українського народу - громадян України всіх національностей.

У Конституції України передбачена досить жорстка процедура внесення до неї змін та доповнень. Для схвалення відповідних змін до різних її розділів вимагається від 2/3 до 3/4 голосів від конституційного складу ВР України. Якщо ж зміни скасовують чи обмежують права й свободи людини і громадянина або спрямовані на ліквідацію незалежності чи загрожують територіальній цілісності держави, то Конституція України взагалі не може бути змінена (ст. 157).

З прийняттям Конституції України 1996 року втратили чинність Конституція 1978 і Конституційний договір між ВР України та Президентом України від 8 червня 1995.

До основних положень Конституції України 1996 року належать норми, що визначають загальні засади державного ладу України. Згідно зі ст. 1, Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Демократична суть держави конкретизує ст.5, проголошуючи Україну республікою за формою правління, а також закріплюючи в українській державі принцип народовладдя. Народ визнається носієм суверенітету і єдиним джерелом влади. Демократизм форм правління в Україні визначається й тим, що державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Відповідні органи здійснюють свої повноваження у встановлених конституцією межах і відповідно до законів України.[18]

Отже, можна зазначити, що поняття принципів конституції, різні в будь-яких країнах світу, але, звичайно, існують певні схожості, що виявляється в загальних засадах конституціоналізму тієї чи іншої держави.

2. Загальна характеристика принципів конституції

Основними принципами Конституції України є: народовладдя; державного суверенітету; пріоритету прав і свобод людини і громадянина; унітаризму; поділу влади; демократичної, соціальної, правової держави; верховенство права; політичного, економічного та ідеологічного плюралізму; законності; свободи особи і її розвитку; рівноправності всіх громадян незалежно від національності та інших обставин; поєднання форм прямої та представницької демократії.[11]

Загальна характеристика принципів Конституції України:

Принцип народовладдя закріплений в Конституції України, а саме:

Стаття 5. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. [1]

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Ніхто не може узурпувати державну владу.

Керівним принципом розбудови української державності за умов сьогодення є ідея народовладдя. Вона характеризується цілою низкою безсумнівних достоїнств, що робить цю ідею вельми популярною в усьому цивілізованому світі. Демократія цілком справедливо вважається ефективним компромісом між економічно пануючими шарами суспільства і всім іншим населенням, своєрідною формою соціально-політичного консенсусу, який стосується керівництва суспільно-історичними процесами. Демократичний устрій суспільства давно і переконливо довів здатність забезпечити динамічний розвиток економіки, культури, науки, став важливою гарантією соціальної справедливості і неухильного підвищення добробуту людей. А тому, здавалося б, нам тепер досить запровадити в Україні світовий досвід народовладдя і не утруднювати себе подальшими теоретичними пошуками тих аспектів правової теорії, які стосуються демократії як державно-політичного ладу.

Основними рисами, притаманними народовладдю слід вважати: рівне виконання усіма громадянами тих громадянських обов'язків, які пов'язані для них з самим фактом громадянства і які дійсно необхідні, виходячи з потреб життя у суспільстві і державі; рівність громадян перед законом; діючі в державі закони не упереджені на користь або проти будь-яких громадян чи суспільних груп, класів; у державі діє справедливий суд; рівний розподіл між усіма громадянами благ, які пов'язані з їх життям у відповідній державі.

Загальною базою організації дійсного народовладдя є громадянське суспільство. Саме у такому суспільстві народовладдя, головним елементом якого є загальна воля усіх вільних особистостей - членів суспільства, одержує найповніший вираз.[4]

Принцип державного суверенітету закріплений в Конституції України, а саме:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.[1]

Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію.[1]

Одним з найбільш загальних конституційних принципів (принципів конституції) є принцип суверенітету. Поняття суверенітету відоме конституційній теорії і практиці всіх країн, хоч існують різні і досить далекі від його традиційного тлумачення. Звичайно принцип суверенітету асоціюється з визначенням самого сенсу державності. Це зумовлює його, по суті, універсальне політико-правове значення.[3]

З проблемою суверенітету завжди було пов'язане визначення найважливіших характеристик конституційного права, зокрема з'ясування питання про носія влади в державі та про межі її здійснення. Визнаною є точка зору, за якою серед усіх відповідних принципів принцип суверенітету є найбільш «політичним» за своїм характером. Це пояснюється не тільки особливостями його юридичного змісту, а й тим значенням, яке він відіграє у процесі здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави. До того ж за своїм походженням суверенітет історично являв політичну ідею, яка лише з часом набула юридичного значення.

Поняття суверенітету вперше сформулював Жан Боден (XVI ст.), який запропонував засновану на принципі суверенітету концепцію державної влади.

Іноді у відповідних конституційних положеннях замість народного суверенітету декларується національний суверенітет. Зокрема, в ст. 1 Конституції Іспанії зазначено, що «національний суверенітет належить іспанському народу, від якого походять повноваження держави». Подібний текст містить і ст. З Конституції Франції. Така заміна термінів не є випадковою і свідчить про сполученість понять народного, національного і державного суверенітету.[5]

Що ж до прийнятого в науці поняття державного суверенітету, то воно звичайно трактується як верховенство держави на своїй території і незалежність у міжнародних відносинах. Верховенство держави означає дію в межах її території тільки однієї публічної влади, яка визначає повноваження усіх державних органів і посадових осіб, а також підлеглість цій владі всього населення території. Незалежність держави в міжнародних відносинах - це її непідпорядкованість будь-якій зовнішній владі, владі інших держав.

Суверенітет виступає як необхідна політико-правова характеристика держави. Поняття суверенітету відображає якісні риси держави. Водночас воно прямо пов'язане з властивостями державної влади, тобто суверенітет - це вияв самої природи влади. Зв'язок між державним і народним суверенітетом нерідко вбачають у тому, що народ є єдиним джерелом влади, яка звичайно здійснюється державою та її органами.

До сказаного слід додати, що в політико-правовій науці за рубежем принцип народного суверенітету не формулюється у вигляді загальної ідеї народовладдя. Подібна термінологія вважається надмірно абстрактною і в юридичній літературі практично не використовується. Замість цього тлумачать саме поняття народу, виходячи з того, що воно позначає виборчий корпус, тобто сукупність громадян, які мають право брати участь у виборах і референдумах. При цьому зміст принципу народного суверенітету зводиться до юридичного визначення відповідних прав, що прямо зафіксовано в багатьох конституціях. «Національний суверенітет належить народу, який здійснює його через своїх представників і шляхом референдуму», - зазначено в ст. З Конституції Франції. У ст. 20 Основного закону ФРН записано, що «державна влада здійснюється народом шляхом виборів та голосувань і через спеціальні органи законодавства, виконавчої влади та правосуддя».[6]

Принцип пріоритету прав і свобод людини і громадянина закріплений в Конституції України, а саме:

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.[1]

Принцип унітаризму закріплений в Конституції України, а саме:

Стаття 2. Україна є унітарною державою.[1]

Принцип поділу влади закріплений в Конституції України, а саме:

Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.[1]

Принцип демократичної, соціальної, правової держави закріплений в Конституції України, а саме:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.[1]

Принцип верховенство права закріплений в Конституції України, а саме:

Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.[1]

Принцип рівноправності всіх громадян незалежно від національності та інших обставин закріплений в Конституції України, а саме:

Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Стаття 11. Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Стаття 12. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

Отже, нормативне закріплення принципів досить широке. Конституція чітко регламентує виконання всіх принципів та їх роль в реалізації громадянами своїх прав.[1]

3. Поняття функцій конституції

Проблема функцій права в теоретичній юриспруденції досліджувалася багатьма вченими, зокрема й у вітчизняній науці, викликаючи до життя різні погляди з приводу визначення функцій права. Проте, серед учених-правознавців ще немає єдності поглядів. Попри те що, що дослідження проблеми функції права у вітчизняній юриспруденції розпочато ще наприкінці 19 - початку 20 століття, у сучасній наукової та відповідної навчальної літератури з теорії держави й права ставлення до проблеми функцій права дуже неоднозначне, і теорія права й не виробила єдиного підходу щодо цієї категорії. Це, безумовно, негативно віддзеркалюється в дослідженнях її аспектів, оскільки чіткої дефініції ускладнює детальне вивчення проблеми.

Функції Конституції обумовлені її змістом, тією роллю, яку вона виконує в регулюванні суспільних відносин, задоволенні соціальних потреб. Багатство змісту, складність суспільних відносин обумовлює багатоплановість функцій та їх спрямованість. Одна група таких функцій "обслуговує" потреби Конституції, інша - виходить далеко за межі Конституції як політико-правового феномену.

Конституція виступає як невід'ємний елемент всієї соціальної організації, як соціальне благо, ефективний регулятор і перетворювач суспільних відносин. Функції Конституції розкривають її сутність стосовно тих завдань які стоять суспільством на конкретному етапі його розвитку, при чому нерідко одне й те ж завдання вирішується за допомогою кількох функцій.

Функції Конституції поширюються на всі сфери суспільного життя, про що свідчить зміст Основного Закону, на ті суспільні відносини, які охоплюються дією Конституції. Функції Конституції мають багато спільного з основними функціями права; більше того вони базуються на них. Однак функції Конституції не вичерпуються політичними, юридичними та іншими сферами. За сферами впливу Конституції на суспільні відносини насамперед розрізняють такі її функції як, політичну, економічну, соціальну, культурну, ідеологічну. Конституції притаманні також установча, правотворча, системотворча, методологічна, прогностична та інші функції.[12]

Зміст економічної функції полягає в тому, що Конституція фіксує основоположні суспільні відносини, які складають економічні устрій суспільства, базу, на якій функціонують всі інші інститути. Закріплення в Конституції фундаменту суспільства, різноманітних форм власності, створює умови для реалізації економічної політики України, успішного функціонування її господарського механізму.

Зміст і особливості політичної функції визначається тим, що Конституція - не тільки правовий але й політичний документ, який закріплює основні засади політики в різноманітних сферах суспільства й держави. Політична функція Конституції полягає в тому, що вона формує найсуттєвіше в політиці, а саме - влади в країні, внутрішню і зовнішню політику, державний лад. Саме Конституція закріплює інтереси і волю народу, його державний та національний суверенітет на найвищому законодавчому рівні.

Конституція справляє величезний ідеологічний вплив на волю і поведінку мас. Акумулюючи найбільш істотні моменти світогляду, в основі якого лежить ідея народного суверенітету. Конституція водночас формує певний тип суспільної свідомості, невід'ємною частиною якої є правосвідомість. Це сприяє формуванню позитивних установок, подоланню антигромадських мотивів. З цих позицій можна стверджувати про наявність у Конституції ідеологічної (культурної) функції.

Установча функція спрямована на здійснення первинного юридичного оформлення найважливіших соціальне - економічних і політичних інститутів суспільства. За допомогою установчих норм визначається устрій держави, впроваджується в життя передусім політичні та управлінські структури, різноманітні інститути демократії, закріплюється система державних органів, визначаються їх повноваження.

Роль установчої функції Конституції, таким чином, полягає в тому, що вона найважливіші інститути суспільства і держави, визначає їх спрямованість. Правотворча функція Конституції реалізує себе за допомогою норм, які визначають основу правового статусу суб'єктів конституційних відносин: громадян, державних і громадських органів.

Правоохоронна функція Конституції полягає у забезпеченні належної дії інститутів і норм Основного Закону, що досягається за допомогою специфічного механізму відповідальності. В основі такого механізму лежать конституційні санкції: визнання поведінки неконституційною, скасування чи призупинення дії актів державних органів, тощо.

Сутність інтегративної функції в тому, що Конституція відіграє роль своєрідного інструменту який об'єднує всі ланки правової системи в одне ціле, при чому таке об'єднання - не механічне, безсистемне, а грунтується на основі відповідних вимог і принципів. Типовими в цьому відношенні є конкретні норми Конституції про економічну систему які визначають вихідні положення для цивільного, земельного, господарського та інших галузей права.

Системотворча функція Конституції зводиться не тільки до того, щоб забезпечити цілісність і збалансованість правової системи, її динамізм і стабільність. Вона визначає принципові вимоги що до призначення, змісту й методів галузей права, окреслює єдині засади правотворчості і застосування права, законності і правопорядку, слугує своєрідним нормативним орієнтиром.[16]

Отже, таким чином, за місцем і роллю Конституції в суспільному житті її основні функції поділяються на соціальні і нормативне - правові. Соціальними функціями є: політична, економічна, соціальна, культурна (ідеологічна) та інші. Правові функції: установча, регулятивна, інтеграційна, охоронна.

Головне призначення Конституції, що реалізується в її функціях, - не політика, не ідеологія а фундаментальні засади вільного суспільства вільних людей.

4. Правова характеристика функцій конституції

Установча функція

Суть цієї функції полягає в тому, що конституція, з'являючись у результаті корінних змін у житті суспільства, стає політико-правовою основою його розвитку на наступному історичному етапі. Слово "установча" необхідно розуміти в тім змісті , що конституція або закріплює те, що вже існує як результат діянь людей, або створює передумови для зовсім нових суспільних відносин, що дозріли в суспільстві , але не здатних виникати, поки не буде для них необхідної правової бази, що із прийняттям конституції і засновується. Таким чином, установчі початки конституцій можуть виявлятися і стосовно суспільного (політичної) системі в цілому, і стосовно конкретних державно-правових інститутів і установ .[14]

Сказане переконливо підтверджує досвід власної історії. Кожна конституція знаменувала новий етап у соціально-політичному розвитку і виконувала установчу функцію, природно, з позицій тих, хто в той час здійснював владу.

Організаторська функція

Дана функція конституції полягає в тім, що вона не тільки оформляє досягнуте і ставить нові задачі перед суспільством і державою, але й стимулює політичну активність, націлює державні органи і суспільні об'єднання, усіх громадян на діяльність у дусі нового основного закону. Інакше кажучи, після прийняття конституції не повинне бути такого положення , що про неї відразу забули, а люди жили б і діяли в колишньому стилі, начебто б її і не було. Конституцію треба виконувати, і відповідні орієнтування, а також механізми повинні утримуватися в самій конституції.[15]

Важливе організуюче значення має сам факт прийняття нової конституції. Здавалося б, багато чого з того, що вона відображає, вже існує в житті, закріплювалося попередніми нормативними актами, у тому числі і внесенням виправлень у раніше діяв основний закон. І все-таки поява нової конституції є чинником мобілізуючого значення для суспільства , державних органів.[19]

Крім того, слід враховувати й те, що конституція є документом прямої дії - це найчастіше підкреслюється в самому її тексті. І її організуючий початок полягає в тому, що багато суспільних відносин можуть виникати безпосередньо на базі конституції.

Зовнішньополітична функція

Зовнішньополітична функція конституції полягає в тому, що основний закон звернений не тільки до внутрішнього життя країни, воно одночасно є фундаментом зовнішньополітичної діяльності держави. Це може бути виражено включенням у конституцію спеціальних глав про зовнішню політику й оборону. Але в принципі наявність таких глав зовсім не обов'язково - їх не було, приміром , Конституції СРСР 1936 р. Немає подібної глави й у Конституції України 1996 р., у більшості закордонних конституцій. Суть в іншому , і це головне: наша Конституція не просто виходить з миролюбної зовнішньої політики держави, прагнення до співробітництва і добросусідства, але й проголошує загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародні договори України складовою частиною її правової системи.[10]

Крім того, зовнішньополітична функція Конституції нашої країни складається також в тім, що за межами держави вона служить і як важливе інформаційне джерело. Конституція дає уявлення людям інших країн, а також державам і міжнародним організаціям про наш суспільно-політичний лад, структуру держави, конституційних основах регіональної і національної політики, статусі особистості в Україні і т.д. Ознайомившись з тим, які параметри соціально-економічної і політичної системи закладені в нашій Конституції, закордонний світ отримує уявлення про можливі перспективи розвитку країни. Не будемо закривати очі на те, що конституційні декларації і реальні кроки - не завжди те саме. І проте , зрозуміти без Конституції сутність держави неможливо.

Ідеологічна функція

І хоча ідеологічна функція конституції може полягати в закріпленні постулатів якогось політичного навчання в якості пануючих, така функція також властива для нашої Конституції. Такими були всі попередні радянські конституції. Так, не просто правовим актом, але і типовим документом наукового комунізму була Конституція СРСР 1977 р. Вона виходила з побудови всього життя в країні на постулатах теорії і практики соціалістичного і комуністичного будівництва, а в преамбулі Конституції утримувалася характеристика існуючої в країні суспільної системи як розвитого соціалізму. От такий варіант ідеологічного призначення конституції і виключає тепер наш Основний Закон 1996 р.[12]

Однак в іншому плані конституція просто не може не бути ідеологічним - у змісті світоглядним - документом. Адже практично кожне її слово, усі закріплені в конституції інститути виражають бачення бажаної соціально-політичної системи країни. Хіба не очевидні одна ідеологія в категоричному запереченні приватної власності (це робили радянські конституції), і зовсім протилежна в конституційному закріпленні приватної власності і взагалі різноманіття форм власності в країні (Конституція України 1996 р.).

Або, приміром, закріплення в Конституції СРСР 1977 р. однопартійної системи з керівною роллю КПРС і, навпаки, політичного плюралізму в Конституції України 1996 р. і рівності всіх суспільних об'єднань перед законом. Адже тут теж видні не тільки політико-організаційні, але й ідейні основи суспільно-державного життя.

Перелік прикладів можна було б продовжити, але висновок очевидний: кожна конституція закріплює свою систему суспільних цінностей (якою мірою вони відбивають загальнолюдські ідеали - це інше питання) і націлене на те, щоб на її основі формувалися відповідні погляди кожного члена суспільства .

Юридична функція

Суть цієї функції конституції полягає в тім , що вона:

стає основою нових правовий системи і правопорядку в країні (або нового етапу в їхньому розвитку, якщо вони існують і в принципі зберігаються);

сама регулює суспільні відносини і як документ прямої дії може бути вихідним ґрунтом для їхнього виникнення;

дає імпульс розвиткові законодавства і прийняттю великого масиву нових нормативних юридичних актів, що втілюють загальні ідеї й окремі положення конституції.

Сказане повною мірою відноситься до діючої Конституції України. Вона є "заголовним" документом створюваної в Україні правової системи, для деталізації Конституції потрібні близько 600 нормативних актів, частково прийнятих, але у своїй більшості все-таки поки підготовлюваних.[13]

Отже, функції Конституції відіграють вагому роль у творенні та розвитку держави. Їх правова характеристика вказує на те, що Конституція є джерелом існування різних процесів в державі.

5. Поняття юридичних властивостей конституції, характеристика притаманних конституції ознак

Під юридичними властивостями конституції слід розуміти ті її ознаки, що характеризують конституцію як Основний Закон держави і суспільств. Конституції притаманна ціла низка юридичних властивостей, що характеризують її місце в системі права і роль у суспільстві. Першою з юридичних властивостей конституції є її вища юридична сила, яка виявляється в тому, що:

- її норми завжди мають перевагу над положеннями інших законів, а тим більше актів виконавчої влади;

- закони або підзаконні акти повинні прийматися передбаченими в конституції органами і за встановленою в ній процедурою.

Другою властивістю є те, що конституція займає центральне місце в правовій системі країни, вона є базою, фундаментом усього законодавства. Це передусім означає, що всі нормативно-правові документи повинні відповідати конституції. Більше того, нормативно-законодавча база має розроблятися на основі конституції. Якщо який-небудь документ суперечить конституції, то він, безумовно, підлягає скасуванню.[9]

На основі конституції в кожній державі виробляється певна структура правових норм, що базується на принципах підпорядкування. Тому така структура в науці державного права одержала назву ієрархії правових норм. Вона включає кілька щаблів. До конституційних норм в ієрархії юридичних норм безпосередньо примикають норми, що містяться в рішеннях конституційних судів, оскільки такі рішення найчастіше є тлумаченням положень конституції. Наступний щабель складають норми міжнародних договорів, до яких приєдналася ця держава. У світі сформувалася практика включення положень міжнародних договорів у національне законодавство. Це здійснюється шляхом процедури імплементації, що передбачає підписання міжнародного договору вповноваженими посадовими особами держави і наступне схвалення (ратифікацію) договору парламентом країни. Нижчий щабель утворюють норми органічних законів. Потім іде рівень звичайних законів. Уважається, що на цьому ж рівні перебувають регламенти парламентів і процесуальні документи, що регулюють діяльність вищих судів країни, а також досить рідкісне правове явище - внутрішньодержавні договори, що регулюють відносини між суб'єктами держави. Прийнято вважати, що такі договори заміняють закони. На більш низькому рівні стоїть нормо-творчість загальнонаціональних органів влади, що не підпорядковані уряду. На останньому рівні стоять нормативно-правові акти, прийняті органами місцевого самоврядування.[7]

Як третю властивість виокремимо підвищену стабільність конституції. Ця властивість тісно пов'язана з попередньою. Нормальне функціонування органів влади, саме життя суспільства є неможливими, якщо фундамент законодавства буде піддаватися постійним змінам.

Четверта властивість стосується особливостей конституційно-правових норм. Серед статей конституції часто є декларативні положення, так звані норми-принципи. Іноді вони не відображають реального стану справ. Наприклад, індійська конституція містить положення про надання кожному громадянинові достатнього харчування. В умовах катастрофічної нестачі продовольства в цій країні виконати таку конституційну норму неможливо. Проте вона існує. Зміст подібних норм випливає з цілей існування конституції. Норми-принципи покликані зафіксувати якийсь ідеал, кінцеві прагнення суспільства та держави. Якби таких конституційних статей не було, не залишилося б і стимулу прагнути до ідеалу.[11]

Конституційність держави аж ніяк не вичерпується тим, що в ній існує основний закон, який закріплює певний компроміс соціально-політичних сил, встановлює той або інший державний устрій і компетенцію органів влади. Конституційність також не вичерпується й тим, що цей основний закон має реальну практичну дію, верховенство стосовно інших законів і може бути змінений лише шляхом особливої законотворчої процедури.

У сучасному смислі конституційність держави - це насамперед її зв'язаність правом, а конституція - передусім декларація прав людини та громадянина, які гарантовані владою й обмежують її здійснення. Інакше кажучи, конституція - належна форма основного узаконення правового характеру організації та функціонування влади в її відносинах із суб'єктами громадянського суспільства. Конституцію справедливо називають головним, основним законом держави. Якщо уявити собі численні правові акти, що діють у країні, у вигляді певного організованого цілого, якоїсь системи, то конституція - це підстава, стрижень і одночасно джерело розвитку всієї нормативної бази. На основі конституції відбувається становлення різних галузей права, як традиційних, що були ще в минулому, так і нових, створюваних з урахуванням змін в економіці, соціальному розвитку, політиці та культурі.[15]

Існування конституції визначає наявність у державі конституційного ладу, або конституціоналізму. Під ним прийнято розуміти теорію і практику організації державного та суспільного життя відповідно до конституції. У кожній країні вони мають певні відмінності, тому поряд із конституціоналізмом узагалі можна говорити про американський, російський, європейський, індійський, китайський і африканський варіанти конституціоналізму.

У точному значенні під терміном "конституціоналізм" розуміються політико-правова теорія і практика конституційного устрою, який ґрунтується на ліберально-демократичних західних цінностях, що передається у вислові "західний конституціоналізм".

Говорячи про різні моделі конституціоналізму, слід зазначити, що в ряді регіонів світу поняття конституції, демократії та справедливості не є синонімами. Нерідко авторитарні конституції встановлюють практично не обмежені повноваження глави держави, і в цьому випадку будь-які дії монарха або президента будуть відповідати букві конституційної норми такої країни.[19]

Отже, конституціоналізм, крім формального дотримання конституції, включає низку начал, що забезпечують реальне обмеження могутності держави та її можливостей контролювати особисте і суспільне життя громадян. До таких інструментів можна віднести насамперед реалізацію на практиці принципу поділу влади, побудову державної влади в рамках демократичного політичного режиму, відданість влади та провідних політичних сил ідеї плюралізму, чіткі гарантії дотримання прав людини. Названі принципи можна також розглядати як невід'ємні елементи цивільного суспільства. Сучасний конституціоналізм і цивільне суспільство - явища нерозривні. З урахуванням цього необхідно розглянути сутність громадянського суспільства як важливої складової сучасної правової держави.



Висновок

Роки, що пройшли з часу проголошення Україною незалежності, достатньо впевнено показали, наскільки важливим, особливо для держави, яка переходить до нового суспільного устрою, захищає принципи демократії та громадянського суспільства, є існування Основного Закону держави, її Конституції, що відповідає цим ідеям.

Прийняття Конституції, яка увібрала в себе світовий досвід державотворення, зафіксувала основи міжнародного співробітництва, є першим і серйозним кроком на цьому шляху. Тому цілком зрозумілим є те, що міжнародне співтовариство визнало важливість прийняття Основного Закону нашої держави. Конституція України створила умови для практичної реалізації закладених у її тексті принципів.

Отже, можна звертатися до суду за захистом своїх прав, посилаючись

безпосередньо на принципи конституційного права. З іншого боку, Конституція не має чіткого механізму, який забезпечував би підпорядкованість принципам конституційного права інших його норм, оскільки всі норми Конституції мають однакову юридичну силу. Таке становище породжує можливість ігнорування принципів названого права при зміні інших норм галузі.

За своєю сутністю Конституція України виходить із загальнолюдських, загальнонародних інтересів і потреб. Це акт, котрий на найвищому правовому рівні закріплює певний баланс інтересів усіх соціальних верств суспільства, націй, етнічних груп. Усі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах. Конституція не допускає жодних привілеїв чи обмежень за ознаками раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження.

Отже, наша Конституція побудована на засадах, що найвищою цінністю в державі є людина. Але норми записані в ній, не завжди відповідають дійсності, тому Конституція має постійно удосконалюватись, щоб справді бути Конституцією для народу.



Список використаної літератури

Конституція України.

Історія української Конституції/ Упоряд. А.Г.Слюсаренко, М.В.Томенко. - К.: Право, 1997. - 464 с.

Комментарии к Конституции Украины (книга первая)/за ред. А.Г. Мучник, - К.: Парламентское издательство, 2003. - 398 с.

Колісник В. П. Принципи Конституції України та проблеми подолання наслідків глобальної кризи (деякі плебсологічні погляди) [Текст] / В. П. Колісник // Плебсологічна оцінка сучасної світової фінансово-економічної кризи і завдань стратегічного менеджменту: матеріали другої всеукр. наук.-практ. конф. (24 квіт. 2009 р.) - К.: ВПЦ "Київський ун-т", 2009. - С. 64-66

Кравченко В.В. Конституційне право України.- К.: Атіка, 2001. - 320с.

Основи конституційного ладу України/ А.М.Колодій, В.В.Копєйчиков, С.Л.Лисенков, В.В.Медведчук. - К.: Либідь, 1997. - 206 с

Основи правознавства / За ред. І.Б.Усенка. - К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 1997. - 416 с.

Погорілко В. Ф., В. Л. Федоренко Конституційне право України [Текст]: підручник / за заг. ред. В. Ф. Погорілка. - Київ: Наук. думка; Прецедент, 2007. - 344 с.

Погорілко В., Федоренко В. Поняття та юридичні властивості Конституції України // Право України. - 2006. - №11. - С. 4-10

Рабінович П. Основи загальної теорії права та держави. - К., 1994.

Савенко М. Д. Принципи Конституції [Текст] / М. Д. Савенко // Наукові записки. Т. 53. Юридичні науки. - К.: Вид. Дім "Києво-Могилян. акад.", 2006. - С. 13-16

Скрипнюк О. Поняття функцій конституції та теоретико-методологічні проблеми їх класифікації // Право України.- 2006.- № 2.- C.21-26

Сурилов А.В. Теория государства и права. Учебное пособие. - К. Одесса: В. шк., 1989

Скрипнюк О. В. Конституція України та її функції: проблеми теорії та практики реалізації. До десятої річниці прийняття Конституції України [Текст] : монографія / О. В. Скрипнюк ; Академія правових наук України. - Київ : Акад. Правових наук Украіни, 2005. - 168 с. 10

Совгиря О. В. Конституційне право України [Текст] : навч. посіб. / О. В. Совгиря, Н. Г. Шукліна. - Київ : Юрінком Інтер, 2008. - 632 с.

Тодыка Ю.Н. Конституция Украины - Основной закон государства и общества.- Х.: Факт, 2001.- 382 c. Тодыка Ю.Н. Конституция Украины: проблемы теории и практики: Монографія. - Х.: Факт, 2000. - 607 c. Федоренко В.Л. Поняття та сутнісні ознаки Конституції України // Питання теорії конституційного права і модернізації Конституції України: Зб. наук. праць / В.Л. Федоренко; за ред. і з передмов. академ. О.В. Скрипнюка. - К.: Видавництво Ліра-К, 2013. - 190 с.

Тодыка Ю.Н., Тодыка О.Ю. Конституционное право Украины.- Х.: Райдер, 2003.- 292 c.

Фрицький О.Ф. Конституційне право України. - К.: Юрінком-Інтер, 2002. - 536 с.

Шаповал В. М. Сучасний конституціоналізм [Текст]: Монографія / В. М. Шаповал. - Київ : Юрінком Інтер, 2005. - 560 с.

Конституційне право України в схемах і таблицях : навч. посіб. для студ. юрид. Вузів та ф-тів / Ф. В. Веніславський. - Х. : Право, 2014. - 376с.

Конституція незалежної України. Навчальний посібник / За ред. Ю.С. Шемшученка, В.Ф.Погорілка. - К., 2000.

Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. - К.: "Укр. енцикл.", 1998. - Т. 1: А - Г. 672 с.: іл.

Конституційне право України у схемах: Навч. посіб. / В.І. Кафарський, І.І. Припхан. - К. : Видавництво Ліра-К, 2013. - 272 с.

Размещено на Allbest.ru