Сексуальна злочинність

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Сексуальні злочини, їх види та фактори, що на них впливають

2. Загальна характеристика сексуальної злочинності

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Сексуальна злочинність, з огляду на її особливе місце в структурі злочинності й вплив на суспільну моральність, заслуговує самостійного розгляду й вивчення. Характерною рисою цього виду злочинності є те, що його найнебезпечнішу частину становлять насильницькі злочини (зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом). Саме ці злочини часто бувають пов'язані з іншими формами злочинного насильства - вбивствами, нанесенням шкоди здоров'ю різного ступеня тяжкості, побоями, катуваннями тощо. Потерпілим, крім фізичних ушкоджень, наносяться ще й психологічні травми, які можуть зруйнувати усе подальше життя людини.

Ці злочини являють собою особливу небезпеку, тому що сексуальна злочинність відрізняється високим рівнем латентності, якщо, звичайно, статеві злочини не пов'язані з вбивством.

1. Сексуальні злочини, їх види та фактори, що на них впливають

Сексуальні злочини (злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості) - це сукупна назва злочинів, які пов'язані із задоволенням статевої потреби у формах, що грубо порушують встановлений у суспільстві порядок статевих відносин, основні принципи статевої моральності і, які заподіюють шкоду здоров'ю і гідності громадян. Адже принципи статевої моральності відображають пануючі в суспільстві погляди на умови і характер статевих відносин.

До злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, норми про відповідальність яких об'єднанні в розділі IV Особливої частини КК України, віднесені:

· зґвалтування (ст. 152 ККУ);

· насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153)

· примушування до вступу в статевий зв'язок (ст. 154);

· статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст.155);

· розбещення неповнолітніх (ст. 156).

Окрім вказаних злочинів, до цієї групи можна віднести такі злочини, як хуліганство, у тому випадку, коли об'єктивна сторона злочину полягає у скоєнні дій у формі ексгібіціонізму (ст. 296 ККУ), і наруга над могилою, якщо об'єктивна сторона злочину полягає у скоєнні дій у формі некрофілії, (ст. 297), що зустрічається дуже рідко. [1]

Сексуальні злочини залежно від країни становлять 1- 5% карних справ. Однак ці дані можуть бути не зовсім достовірними, адже кількість зареєстрованих злочинів нерідко не відповідає реальній їх кількості. За даними досліджень, співвідношення зареєстрованих і дійсно скоєних злочинів є такими: педофілія - 1:15; зґвалтування - від 1:20 до 1:100; ексгібіціонізму - 1:85.

Особам, які здійснюють сексуальні злочини, притаманні сексуальна агресивність, емоційна нестабільність, гіперчутливість до сексуальних подразників. Серед них розрізняють агресивних (молоді люди, здебільшого інтровертовані та імпульсивні, які цинічно і жорстоко скоюють злочини переважно в нічній час) і неагресивних (екстравертовані особи, у 65% випадків алкоголіки; скоюють злочини вдень, будучи знайомими з жертвами;) сексуальних злочинців.

Вважається, що сексуальні злочини переважно скоюють чоловіки, оскільки у підлітковому віці хлопчики частіше за дівчаток мають сексуальні порушення, а серед дорослих чоловіків превалюють не тільки злочинність і психопатологія, а й особистісні порушення.

Відомо немало тверджень, що жінкам більше притаманна "пасивна" агресивність, чоловікам - "активна", у жінок домінують мовні форми прояву агресії, у чоловіків - фізичні. Попри те, останнім часом у світі помітна тенденція активізації жіночої злочинності. Жінки нерідко скоюють такі види злочинів, які традиційно тлумачили як чоловічі, перебуваючи при цьому у стані агресії.

Це пов'язано зі зміною стереотипів, подоланням відмінностей у соціалізації статей. За даними дослідників, більшість таких жінок, маючи труднощі у визначенні статевої ідентичності або статевої ролі, переважно ідентифікує себе із чоловіками; 25% із них мають гомосексуальний досвід, 60% - зловживають алкоголем, мали ранню сексуальну ініціацію (іноді шляхом зґвалтування).

Злочинну сексуальну поведінку зумовлюють:

· інтоксикація (гостра алкогольна інтоксикація, патологічне сп'яніння, хронічний алкоголізм, наркоманія);

· психічні порушення (психози, розлади особистості, сімейні та подружні психогенії, наслідки синдрому "знущання над дитиною");

· органічні порушення (епілепсія, післятравматичні стани).

Види сексуальних злочинів залежать від поведінки суб'єкта злочинних дій, обставин їх скоєння, а також від особливостей їх жертв.

2. Загальна характеристика сексуальної злочинності

Статеві злочини визначаються в основному з застосування сили, великій різниці у віці, порушенню близьких відносин і порушенню громадського порядку, але їхньої зв'язок із клінічними поняттями статевих девіацій не є прямим. В Кримінальному кодексі України як статеві злочини найбільше закріплені такі випадки девіантної статевої поведінки, як зґвалтування, статеві злочини проти дітей та ексгібіціонізм.

Найбільш небезпечний статевий злочин -- зґвалтування -- статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпомічного стану потерпілої особи. Кримінальна відповідальність за зґвалтування наступає з 14 років. Суспільна небезпека зґвалтування полягає в грубій зневазі статевою свободою людини, насильницькому характері дій злочинця, заподіянні моральної й фізичної шкоди потерпілій особі, нерідко пов'язаного з розладом її психічного й фізичного здоров'я [2].

Відповідно до положень чинного Кримінального кодексу України зґвалтування поділяється на гетеросексуальне й гомосексуальне, до того ж статевий акт може бути вагінальним, оральним й анальним (ізольовано або в сполученні). Розрізняють також індивідуальне й групове, інцестове й садистичне зґвалтування.

Зґвалтування -- найпоширеніший статевий злочин. За статистикою воно становить 73 ± 5 % усіх сексуальних злочинів [3].

Можна виокремити такі найбільш типові групи зґвалтувань за їх зовнішніми, об'єктивними ознаками:

· раптові напади на жінок, зокрема на малолітніх дівчат і неповнолітніх, осіб похилого віку. Жертвами можуть бути й ті особи, яких ґвалтівники знали раніше;

· зґвалтування, пов'язані зі спільним дозвіллям у малих групах. Це найбільше характерно для неповнолітніх і молодих злочинців, часто приймаючи форму групового зґвалтування;

· зґвалтування, вчинені в результаті контактів (звичайно, дозвільних) між чоловіком і жінкою, до того ж знайомство їх часто буває коротким за часом;

· зґвалтування жінок, що перебувають у родинних і сімейних зв'язках зі злочинцями, а також є сусідами або товаришами з роботи;

· інші випадки зґвалтувань.

Неналежна поведінка потерпілої може спостерігатися у всіх виділених групах, але найчастіше по другій і третій. Необережна, необачна поведінка може зустрічатися й у рамках першої групи [4].

Актуальність проблеми сексуального насильства визначається, як великою кількістю осіб, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі за зґвалтування (близько 17 % від загальної кількості засуджених), - так і діагностуванням в 49 % ґвалтівників тих чи інших психічних аномалій .

Окрім того, зростає кількість вбивств, сполучених зі зґвалтуванням. Ці злочини надзвичайно небезпечні; вони свідчать про особливу езопову спрямованість особистості винних, їх граничний аморалізм, крайню жорстокість. Нерідкі випадки здійснення таких діянь злочинцями-садистами. Саме ці сексуальні маніяки вчиняють серії вбивств і зґвалтувань, в яких кількість потерпілих обчислюється десятками [5].

Слід також зазначити, що зґвалтування з убивством відносно рідкі, і найчастіше вбивство потерпілої є результатом спроб утихомирити жертву або приховати злочин, а не слідством заподіяння ушкоджень із садистких спонукань.

Зґвалтування представляє підвищену суспільну небезпеку через незворотність наслідків, заподіяння потерпілим глибокої фізичної, моральної й психічної травм.

Частіше за все (в 70 % випадків) зґвалтування супроводжується інтенсивним застосуванням винним фізичного насильства або характеризується наданням активного опору з боку потерпілої. Однак у ряді випадків (приблизно 20 %) потерпіла опору злочинцеві не чинить, оскільки подавлена його психічним насильством (погрозами). Іноді потерпіла не чинить опору тому, що перебуває в безпомічному стані (близько 10 % випадків). В 24,6 % випадків закінчених латентних зґвалтувань злочинці скористалися безпомічним станом потерпілих у результаті їх сильного алкогольного сп'яніння; в інших випадках ґвалтівники використали фізичну силу (64,6 %), іноді з погрозами розправи або тільки з погрозами фізичної розправи (10,8 %) . За літературними даними, причинами безпомічного стану потерпілих також у більшості випадків є сильне алкогольне сп'яніння, у значно меншому ступені - наявність захворювань, малолітній вік і інші обставини.

Варто сказати кілька слів про характер взаємин злочинця з потерпілою. Так, у 1/3 частині випадків зґвалтування була обрана випадкова жінка, напад на яку був раптовим, тому що ґвалтівник намагався залишитися невпізнаним і після вчиненого втікав. В 15 % випадків винний знайомився з потерпілою напередодні вчинення злочину, що значно полегшувало сексуальний напад. В обох випадках з боку винного переважало фізичне насильство, у результаті якого потерпілим заподіювалися тілесні ушкодження й психічні травми.

Досить часто злочинці були знайомі з потерпілими від зґвалтування за місцем проживання (29,1 %) або підтримували дружні відносини.

Сексуальне насильство з боку родичів (12,3 % зґвалтувань і 4,5 % замахів на зґвалтування) розподілилося приблизно нарівно між батьками й вітчимами, братами, дядьками. Подружнє насильство мало місце в 2-3 % випадків .

Щодо обставин зґвалтування слід зазначити, що на сексуальну агресію впливає сонячна активність із збільшенням тривалості світлового дня. Ця закономірність спостерігається навіть на територіях з постійно теплим кліматом, незалежно від основних сезонних можливостей для комфортного оголення поза приміщеннями. Пік зґвалтувань (38,7 %) припадав на літо; навесні й восени відбувалося, відповідно, 26,4 % і 24,1 % зґвалтувань, узимку - 10,8 %. До того ж в зареєстрованих випадках навесні найбільш криміногенними були квітень (50,0 %), улітку - червень (38,7 %), восени - вересень (45,5 %), узимку кількість злочинів розподілилися по місяцях у рівній кількості (по 33,3 %).

За часом доби найбільш криміногенними виявилися пізній вечір (38,4 % зареєстрованих і 51,0 % латентних зґвалтувань) і ніч (48,3 % і 37,7 %, відповідно). Близько 10 % зґвалтувань відбувалося вдень (з 10 до 17 години), не більше 3 % - у період з 7 до 10 години ранку. Особливо криміногенним виявився період часу від 22 години вечора до 2 ночі.

Всупереч суспільній думці про перевагу вуличного сексуального насильства, понад 60 % групових і 55 % одиночних зґвалтувань відбувалися в житлових приміщеннях: дома в потерпілої, у ґвалтівника або їхніх знайомих, що може свідчити про відсутність належної обережності в потерпілих, їхній участі в створенні обстановки й ситуації, що сприяють статевому контакту й провокують статеві злочини. Вуличне групове й одиночне зґвалтування (як правило, з боку незнайомців) зустрічалося, відповідно, в 12,5 % і 20,8 % випадків, вірогідно рідше, ніж зґвалтування в житлових приміщеннях. Групове насильство відрізнялося від одиночного тим, що переважним місцем одиночного зґвалтування (як правило, з боку малознайомих) була квартира жертви (31,5 % проти 14,8 % групового насильства), а групового (як правило, з боку добре знайомих) - квартира одного із ґвалтівників (47,7 % проти 24,2% одиночного насильства). В інших місцях достовірних розходжень рівнів одиночного й групового насильства не відзначалося. Так, наприклад, у підвалах, під'їздах і на горищах у зареєстрованих випадках відбулося 6,0 % одиночних і 9,1 % групових зґвалтувань, в інших місцях (лазні, катери, потяги, службові й підсобні приміщення тощо) - 10,1 % і 9,1 %, відповідно.

Замахи на зґвалтування, на відміну від закінчених зґвалтувань, частіше відбувалися на вулиці (35,5 % і 12,7 %, відповідно), при цьому в 84,9 % випадків вуличних нападів злочинцями були незнайомці, а при нападах у квартирах злочинці, як правило, раніше були знайомі з потерпілими. Варто звернути увагу, що 12,7 % латентних закінчених зґвалтувань відбувалося в місцях літнього відпочинку: на турбазах і в готелях, тоді як у зареєстрованих випадках зґвалтування в місцях відпочинку практично не зустрічалися, що свідчить про практично повну безкарність злочинців при зґвалтуваннях приїжджих.

Характерною рисою цього злочину є те, що в 86 % ситуацій злочинці скоїли зґвалтування в стані алкогольного сп'яніння, уживши спиртне напередодні вчиненого. Саме вони були найбільш агресивні, б'ючи потерпілу, заподіюючи їй різні тілесні ушкодження. У стані сп'яніння нерідко виявлялася й потерпіла, що викликало безпорадність при наданні опору.

Серед соціально-демографічних та морально-психологічних характеристик особи жертви статевих злочинів взагалі та зґвалтування зокрема, важливе місце посідає саме поведінка жертви, яка викликає чимало суперечок як у теорії, так і на практиці. Загалом вчені вважають, що незалежно від поведінки жертви не можна говорити про її вину. Рішення вчинити статевий злочин, незалежно від поведінки потерпілих осіб, приймається виключно злочинцем.

Важливим є розгляд поняття віктимності та віктимної поведінки при вчиненні зґвалтування. Віктимність чоловіка при вчиненні цього злочину є набагато меншою ніж віктимність жінок унаслідок психологічних і фізіологічних чинників.

Безумовно, підвищують віктимність не лише поведінка жертви, також її стан під час вчинення зґвалтування - безпорадний, викликаний тимчасовим (непритомність) чи постійним хворобливим станом (наприклад, олігофренія) або віком (малий чи похилий). Іноді особи, які не перебувають у безпорадному стані, є підвищено віктимними через психологічні особливості (частіше - підлітки). Хоча іноді і дорослі люди не чинять опору як через усвідомлення реальності погроз злочинця у разі протистояння, так і внаслідок так званого «паралічу жертви», який виникає у особи у разі її психологічної неготовності до нападу.

Віктимність жертви зґвалтування тісно повґязана з поняттям «віктимогенна поведінка», що випливає з особливостей цього злочину.

Загалом поведінка жертви зґвалтування може бути позитивною (такою, що перешкоджає вчиненню зґвалтування), нейтральною та провокуючою (наявність деякої сексуальної гри з боку жертви з відсутністю передбачення нею можливих наслідків такої поведінки).

До педофілів належать особи, що надають перевагу сексуальним контактам з дітьми в силу постійних фрустрацій, і чоловіки, які вчиняють сексуальний замах на власних дітей передпубертатного віку й інших дітей .

Багато педофілів не вважають свою поведінку такою, що відхиляється від норми. Головне питання полягає в тому, що діти не здатні давати інформовану згоду, і в тому, що секс між дорослим і дитиною є експлуатацією нерівних у плані влади й сили відносин. Психологічні негативні наслідки для жертви включають як безпосереднє переживання того, що відбулося, так і довгострокові ефекти.

Як підвид педофілії розглядається ефебофілія у якості перверсії з наданням статевої переваги підліткам у період статевого дозрівання.

За даними С. П. Позднякової педофілія зустрічається в 48,8 % випадків розладів статевого потягу й представляє значну соціальну небезпеку. Більше половини обстежених повторно притягуються до кримінальної відповідальності; до того ж 44 % вчиняють повторні сексуальні злочини [6].

Ексгібіціонізм є одним з найпоширеніших видів сексуальних перверсій, що призводить до кримінальної активності.

Вітчизняним кримінальним законодавством ексгібіціонізм не виділяється в самостійний вид злочинів і підлягає покаранню у випадку розцінювання цих дій як розпусних або хуліганських.

Деякі науковці, проте, висловлювали припущення, що ексгібіціоністи згодом переходять до здійснення насильницьких статевих злочинів.

Багато дослідників стверджують, що ексгібіціоністи «майже винятково є монотропічними стосовно сексуальної делінквентної поведінки з великою схильністю до рецидивів.

Задовільної етіологічної теорії ексгібіціонізму немає. Прихильники психодинамічного підходу розглядають ексгібіціонізм як заперечення страху кастрації й «магічну» дію, що втримує заборонені потяги до матері у вузді. Деякі біхевіористи припускають, що така поведінка може брати початок у батьківському підкріпленні демонстрації геніталій у дитячому віці й що їй сприяє розвиток гетеросексуальної тривоги та уникнення й, отже, негативне підкріплення девіантності дій [7].

Висновок

сексуальний злочин зґвалтування кримінальний

Таким чином, статева злочинність - це сукупність відповідних злочинів, тобто тих діянь, які виражаються у насильницькому задоволенні статевої пристрасті, примушуванні до вступу в статевий зв'язок, розбещенні неповнолітніх, статевих зносинах з особою, яка не досягла статевої зрілості, грубому порушенні громадського порядку, скоєне шляхом оголення статевих органів у громадських місцях, які відбуваються з метою одержання як сексуального, так і морального задоволення.

Список використаних джерел

1. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гаврик та ін.; За заг ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003.

2. Еникеев. М. И. Общая, социальная и юридическая психология: Учебник для вузов. - СПб.: Питер, 2003.

3. Р. Блекборн. Психология криминального поведения. - СПб.: Питер, 2004.

4. Дышлева А. Ю. Причинные факторы и условия совершения гетеросексуальных изнасилований лицами с психическими аномалиями // Вісник Харківського державного університету. Серія «Психологія». - Харків, 2001. - № 517.

5. Антонян Ю. М., Ткаченко А. А., Шостакович Б. В. Криминальная сексология. - М.: Спарк, 1999.

6. Дышлева А.Ю. К вопросу о судебно-психиатрической характеристике мужчин с аномалиями психики, привлеченных к уголовной ответственности за совершение педофильных противоправных действий// Український вісник психоневрології. - Харків, 2001. - Т 9., вип. 4.

7. Дышлева А.Ю. К вопросу о судебно-психиатрической характеристике мужчин с психическими аномалиями, совершивших криминальные действия в форме эксгибиционизма //Український вісник психоневрології. - Харків, 2002. - Т 10., вип. 3.

Размещено на Allbest.ru