Правова поведінка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

Кафедра теорії держави та права

Курсова робота

З теорії держави та права

Правова поведінка

Студентка 1 курсу 9 групи

Атреп'єва Маргарита

Керівник викладач кафедри теорії

держави та права доцент

Павловська Л.М.

м. Харків 2013 рік



План

правопорушення юридичний електоральний

Вступ

1. Поняття, ознаки та види правової поведінки

2. Правомірна поведінка і правопорушення, їх ознаки та юридичний склад

3. Види правомірної і протиправної поведінки

4. Причини правопорушень

5. Об'єктивно протиправне діяння та зловживання правом як особливі види правової поведінки

Висновок

Список використаних джерел



Вступ

Темою моєї курсової роботи є «Правова поведінка».

Її актуальність я вбачаю в тому, що рівень законності і правопорядку в суспільстві визначається способом реалізації громадянами своєї поведінки. Реалізуючи свої права протиправно чи правомірно, громадяни цим самим визначають і впливають на державу в цілому, на її авторитет. В умовах побудови правової держави всі державні, посадові і приватні особи повинні неухильно дотримуватись приписів і норм законів, оскільки неодноразово порушуючи норми вони цим самим віддаляють явище стабільності, демократичності в державі.

Даною темою на науковому рівні займалися такі видатні фахівці як Венісілавський В.І, Кондрат С.С., Конрад С.С., Кудрявцев В.Н., Оксамитний В.В., Стефанчук М.О., Хміль М.М. та інші.

Предмет: правова поведінка як різновид нормативної поведінки суб'єкта права.

Мета цієї курсової роботи полягає в дослідженні та характеристиці правової поведінки і її видів, визначенні поняття та складу правопорушень, дослідженні та аналізі причин виникнення правопорушень, та запропонування можливих варіантів усунення причин правопорушень.

Відповідно до мети було сформовано наступні завдання:

1. З'ясувати поняття, особливі ознаки та різновиди правової поведінки.

2. Визначити особливості елементів юридичного складу правомірної поведінки та правопорушення, вказати на обов'язкові та факультативні елементи об'єктивної сторони складу правопорушення.

3. Показати особливості форм вини в складі суб'єктивної сторони правопорушення, мети та мотивів правопорушення.

4. Охарактеризувати об'єктивно протиправну поведінку.

5. Проаналізувати зловживання суб'єктивним правом, розглянути його види і відповідні юридичні наслідки.

6. Підвести підсумки на основі здобутих знань.

Стан дослідженості на даний момент є таким, що потребує доопрацювання та великої уваги з огляду на деякі зміни в законодавстві, зокрема, в Кримінальному Процесуальному кодексі України, внаслідок чого виникли бурхливі дискусії з приводу кримінального проступку. Адже вже не стоїть питання про те, бути йому чи не бути, він вже є, питання в тому лише як його впровадити в життя. А оскільки, виходячи з вищевказаного, кримінальний проступок по суті є видом правопорушень, то дискусія відповідно відобразиться й у даній сфері науково-правововго поля.

Робота складається з 28 сторінок, вступу, п'яти пунктів, висновку та списку використаних джерел.



1. Поняття, ознаки та види правової поведінки

Сучасна наука виходить з того, що правова поведінка - це складне соціальне і психологічне явище, в якому переплітаються фактичне і юридичне, вольове та емоційне, внутрішнє і зовнішнє. Для того, щоб повною мірою усвідомити сутність правової поведінки, необхідно зупинитись на характеристиці людської поведінки загалом. Поведінка людини або соціальної групи, за словами В.М. Кудрявцева, характеризується, по-перше, рівнем її організації; по-друге, її змістом з урахуванням об'єктивних (соціальних або природних) зв'язків, в які вона включається, та результатів, які вона викликає; по-третє, її суб'єктивною спрямованістю (мотиви, цілі, план дій); по-четверте, характером нормативності, тобто зв'язком з різними соціальними і технічними нормами [15, с. 43].

Поведінка суб'єктів може бути врегульованою юридичними нормами або знаходитися поза межами їх дії (відносини на побутовому рівні, індивідуальні звички). Так, відповідно до різних видів соціальних норм нормативна поведінка може бути звичаєвою, моральною, корпоративною, релігійною та ін. Різновидом нормативної поведінки є правова поведінка - будь-яка юридично значуща поведінка суб'єктів права (індивідуальних чи колективних). Вона передбачена нормами права, оцінюється суспільством з урахуванням його вимог і тягне за собою юридичні наслідки (позитивні або негативні) для суб'єктів права. Важливо пам'ятати, що юридично значущою є тільки поведінка свідомо-вольова, тобто така, що усвідомлюється та контролюється волею особи.

Правова поведінка (правомірна чи протиправна) характеризується такими основними ознаками:

1. Соціальна значущість (з погляду інтересів суспільства, особи, держави поведінка може оцінюватися як соціально корисна, індиферентна чи соціально шкідлива). Соціально корисний характер правової поведінки проявляється насамперед у правовій активності суб'єктів, здатності підтримувати конструктивні відносини в усіх сферах життя суспільства шляхом укладання договорів, електоральної участі громадян у виборах до представницьких органів влади та ні. Соціально шкідлива поведінка, навпаки, гальмує розвиток їх позитивного потенціалу, викликає негативні економічні, соціально-політичні, морально-психологічні та інші наслідки (адміністративні проступки, злочини, невиконання цивільно-правових зобов'язань тощо).

2. Психологічна характеристика - правова поведінка перебуває під контролем свідомості і волі особи. Закон може стимулювати корисні для суспільства і особи вчинки або перешкоджати скоєнню суспільно шкідливих вчинків тільки в тому разі, коли вчинки контролюються волею і свідомістю.

3. Юридична визначеність (регламентованість) - наявність певних юридичних засобів регламентації правової поведінки, її зовнішніх (об'єктивних) і внутрішніх (суб'єктивних) властивостей, передбачених нормами права. Межі поведінки, зазначені в нормах, вказують на діапазон можливостей та чітко визначені випадки впливу на поведінку юридичними засобами [7, с. 75].

4. Здатність викликати юридичні наслідки. Будь-яка правова поведінка, виконуючи роль юридичного факту в механізмі правового регулювання, впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, в яких здійснюються права і обов'язки, реалізуються заходи відповідальності.

5. Динамічна ознака - тільки конкретний свідомо вольовий вчинок (дія або бездіяльність) суб'єкта права у сфері правового регулювання будь-яких відносин може оцінюватися з погляду права як правомірний чи неправомірний і викликати юридичні наслідки на підставі правових норм. Наявність тільки наміру, бажання вчинити юридичне діяння, не підкріплене конкретним юридично значущим вчинком, вираженим у певній зовнішній формі, самі по собі наслідків не викликають: вони залишаються поза межами правового впливу юридичними засобами.

6. Підконтрольність правової поведінки з боку держави, її гарантованість державою. Саме держава виступає гарантом правомірної поведінки і суб'єктом, здатним від імені суспільства привести в дію апарат примусу для притягнення до відповідальності за протиправну поведінку. Правомірна поведінка забезпечується гарантіями інституційними (державний апарат) і юридичними. [6, с. 36]

Правова поведінка посідає важливе місце в механізмі правового регулювання, оскільки вона може відігравати роль юридичних фактів, що впливають на динаміку регулятивних та охоронних правовідносин. Правова поведінка є головною спонукальною обставиною, що впливає на побудову і функціонування механізму правового регулювання, всіх його правових заходів, починаючи з офіційного оформлення ознак цієї поведінки і закінчуючи правовою оцінкою та реалізацією її юридичних наслідків.

Насамкінець хочу зазначити, що з урахуванням соціального змісту та юридичної оцінки вчинку суб'єкта права, і незалежно від форми її зовнішнього виразу (дія чи бездіяльність) правову поведінку поділяють на такі різновиди:

1) правомірну - є соціально корисною і відповідає приписам правових норам;

2) правопорушення - соціально шкідливі вчинки, що скоєні з порушенням приписів правових норм;

3) зловживання правом - соціально шкідлива поведінка, вчинена суб'єктом права формально в рамках правових приписів;

4) об'єктивно протиправне діяння - поведінка, яка не є такою, що завдає шкоди, але формально оцінюється як вчинена всупереч вимогам правових норм [2, с. 354].



2. Правомірна поведінка і правопорушення, їх ознаки та юридичний склад

Формування правового громадянського суспільства є одним із центральних завдань сучасного етапу розвитку України. Створення правової, соціальної, демократичної держави стає можливим лише на базі сталого правового порядку., який покликаний сприяти створенню належних умов для активної діяльності всіх членів суспільства та їх всебічного розвитку. Його забезпечення головним чином залежить від того, якою мірою вимоги норм права реалізуються у правомірній поведінці людей. Правомірна поведінка, відображаючи об'єктивну сторону реалізації права, сприяє досягненню соціального компромісу, поєднанню особистісних і суспільних потреб та інтересів громадян. Її сутність полягає у задоволенні учасниками суспільного життя своїх потреб шляхом реалізації правових приписів, ідей і норм.

Будь-яка поведінка особи має соціальний характер і визначається як сукупність певних дій, що викликають зміни в оточуючому світі чи в самого суб'єкта. Правомірна поведінка є одним з видів правової поведінки і представляє її позитивний бік [4, с. 65].

Правомірна поведінка - це вольова поведінка суб'єкта права (діяльність чи бездіяльність), яка відповідає приписам правових норм, не суперечить основним принципам права і гарантується державою. Вона визначається специфікою прояву основних ознак правової поведінки; її складу; її видів. Така поведінка має наступні ознаки:

1. Формально відповідає правовим вимогам - будь-який суб'єкт права чинить правомірно, якщо він будує власну поведінку в точній відповідності правовим приписам, тобто це поведінка, що не порушує правових норм.

2. Є корисною для суспільства - полягає в цінності її як складової частини такої цивілізованої поведінки, яка закріплює на рівні соціальних відносин авторитетність і пріоритет правової держави і громадянського суспільства [7, с. 74].

3. Наявність всіх необхідних частин її складу: зовнішньої (об'єктивної) сторони вчинку особи - суб'єкта права та його внутрішньої (суб'єктивної) сторони.

4. Позитивна оцінка з боку особи, суспільства та держави, відповідає їх інтересам.

Ознаки, що лягли в основу поняття правопорушення, конкретизуються в категорії складу правопорушення - такої його моделі, яку закріплено законодавчо стосовно кожного виду правопорушень. Склад правопорушень - це сукупність передбачених законом об'єктивних та суб'єктивних ознак протиправного соціально шкідливого діяння, за вчинення якого винна особа несе юридичну відповідальність. Склад правопорушень містить чотири обов'язкові елементи: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.

1. Об'єкт правопорушення - це ті суспільні відносини та цінності, що охороняються правом, на які спрямовано посягання суб'єктів правопорушення (наприклад, власність, здоров'я, громадський порядок тощо). Об'єкт поділяється на такі види:

1) Загальний - система суспільних відносин, які функціонують, розвиваються та відновлюються на підставі загальновизнаних у суспільстві цінностей, що закріплені в позитивному праві, ним регулюються та охороняються (наприклад, суспільна безпека, політичний лад тощо).

2) Родовий - це певне коло однорідних відносин, яким вчинками осіб завдано шкоду.

3) Безпосередній - суспільні відносини з приводу конкретних матеріальних (майно, цінні папери та ін.) і нематеріальних (життя, здоров'я, честь, гідність) благ у різних сферах життя суспільства і відповідні їм права та законні інтереси суб'єктів права: трудові, політичні, майнові та ін. [2, с. 354].

2. Об'єктивна сторона правопорушення - це зовнішній прояв самого протиправного вчинку. До обов'язкових елементів об'єктивної сторони належать:

- діяння (дія чи бездіяльність суб'єкта);

- його шкідливі наслідки (їх настання або загроза настання);

- необхідний причинно-наслідковий зв'язок між діянням і наслідками, які настали.

Цей зв'язок повинен бути не випадковим, а саме необхідним, тобто його вивчення і аналіз мають переконати і довести, що конкретні шкідливі наслідки настали на підставі і в результаті саме цього діяння конкретної особи, а не будь-кого іншого, випадкового чинника. Крім обов'язкових, будь-яке правопорушення має факультативні елементи: спосіб, місце, оточення, обставини та час вчинення правопорушення.

3. Суб'єкт правопорушення - це фізична чи юридична особа, яка вчинила правопорушення. Необхідна ознака суб'єкта правопорушення - його деліктоздатність, тобто визнана законом спроможність особи персонально відповідати за свої протиправні діяння.

Фізичні особи (індивідуальний суб'єкт) визнаються суб'єктами правопорушень, якщо вони під час вчинення правопорушення були осудні та (здатні контролювати свою поведінку волею і свідомістю) та досягли визначеного законом віку деліктоздатності (наприклад, досягли загального віку відповідальності згідно з КК України, який визначає суб'єктом злочину фізичну осудну особу, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до кримінального законодавства може наставати кримінальна відповідальність) [9].

Колективні суб'єкти правопорушення - це юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян (партії чи громадські організації), інші громадські об'єднання (наприклад, релігійні). Вони:

- мають документально юридично оформлену організаційну єдність (наприклад, у вигляді статуту організації);

- приймають юридично значущі рішення;

- виконують юридичні обов'язки;

- користуються повноваженнями і відповідають за правопорушення особисто як єдиний суб'єкт, спроможний визначати, формулювати, виражати ззовні і захищати волю власної організації.

Деліктоздатність юридичних осіб (на відміну від фізичних) виникає не з моменту досягнення певного віку і психічного стану, а з моменту їх створення (наприклад, офіційної реєстрації підприємства).

4. Суб'єктивна сторона правопорушення (вина) - це сукупність таких ознак, які відображають психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння та його шкідливих наслідків. Здатність особи усвідомлювати значення свого вчинку (інтелектуальний аспект) і керувати ним (вольовий аспект) - необхідна умова оцінки вини, яка залежно від конкретного поєднання цих характеристик і може виступати у двох основних формах: наміру (умислу) і необережності [2, с. 363-364].

Відповідно до ст. 24 КК України [9], умисел поділяється на прямий та непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямий - якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Необережна форма вини має свою специфіку інтелектуального і вольового аспектів психічного ставлення особи до свого діяння. При самовпевненості особа не має наміру настання шкідливих наслідків, але при цьому: усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає можливість настання шкідливих наслідків, однак легковажно розраховує на їх запобігання (оскільки переоцінює свої здібності, досвід або ж недооцінює складність, усі обставини та небезпечність конкретної ситуації). При недбальстві особа не усвідомлює шкідливості свого вчинку і не передбачає можливості настання протиправного результату, але повинна ( наприклад, це передбачалося посадовою інструкцією) і могла (тобто була спроможна в конкретній ситуації і за конкретних обставин) їх передбачити.

Необхідною складовою суб'єктивної сторони правопорушення є пов'язані між собою, але не тотожні мотив (усвідомлена особою спонукальна обставина, перелік чинників, які так вплинули на свідомість особи, що сформували бажання вчинити правопорушення) і мета (уявлення цього суб'єкта про бажаний майбутній шкідливий результат і конкретна спрямованість на його досягнення).

Тож, правову поведінку слід розглядати насамперед як поведінку суб'єктів права у сфері юридичного впливу, врегульовану правом і оцінювану відповідним чином. Вона являє собою суспільно значущу поведінку, тобто соціальне оточення дає діям особи певну оцінку.

3. Види правомірної і протиправної поведінки

Правомірна поведінка суб'єктів суспільних правовідносин досить різноманітна у своїх проявах. Кожний з її різновидів наповнюється притаманним йому специфічним змістом, що, у свою чергу, знаходить відображення у конкретних проявах правопорядку. Існуючі в юридичній літературі критерії класифікації правомірних дій вказують на різні аспекти прояву правомірної поведінки в суспільних відносинах, на різне ставлення осіб до власних правомірних вчинків та ін.. [5, с. 64].

В.Н. Кудрявцев, узявши за основу виділення видів правомірної поведінки класифікацію за суб'єктами (правомірна поведінка громадянина, колективу, посадових осіб), розглядає наступні різновиди поведінки громадян: 1) «матеріальні» дії - реалізація своїх прав, виконання обов'язків, соціально-правова активність; 2) «інструментальні» дії - набуття прав і обов'язків, захист своїх прав та законних інтересів. У такій концепції не знаходить свого місця такий різновид правомірної поведінки як позитивна бездіяльність, крім того, вказується, що правомірні - «матеріальна» та «інструментальна» поведінка - «вчиняються шляхом активних вчинків - дій, операцій, діяльності». Визнаючи, що правомірною може бути і поведінка, котра здійснюється шляхом бездіяльності, автор тим не менше залишає без уваги зв'язок позитивної бездіяльності з фактичною та процесуальною формами поведінки громадян [11, с. 91].

В.А. Щегорцов в залежності від характеру та змісту правосвідомості виокремлює:

- об'єктивно-правомірну (таку,що виражає високий рівень поваги до права в цілому);

- ситуаційно-правомірну ( не виражає достатньо високу повагу до права в цілому);

- законослухняну поведінку по відношенню до вимог права (не виражає поваги до права взагалі).

Дана класифікація здається недостатньою як з точки зору кінцевої мети соціальної дії права та право виховного процесу, так і у зв'язку з дещо штучним розподілом так званої законослухняної поведінки на ситуаційну та власне законослухняну, оскільки в обох випадках людина поводить себе правомірно не в силу впевненості в користі, доречності та необхідності подібних дій (бездіяльностей), а тому, що інакша поведінка йому невигідна.

Є ще багато подібних класифікацій, які пропонуються різними вченими, але всі вони, не дивлячись на відмінності у визначенні форм правомірної поведінки, по суті однотипні. На погляд Оксамитного В.В, такі підходи є обмеженими, оскільки не враховується кінцева мета соціальної дії права: досягнення соціально активної поведінки особистості, що складає вищу форму правомірності поведінки.

Беручи до уваги та враховуючи такі розробки, Оксамитний В.В зупиняється на дещо інакшому підході до виокремлення правомірної поведінки - за чинниками, що вплинули на правомірну поведінку:

1. Соціально активна - термін «соціально активна» в застосуванні до вищої форми правомірної поведінки більш повно відображає значення принципового характеру такого виду суспільно корисної діяльності, заснованого як на глибокому сприйнятті особистістю ідей та принципів соціалістичного права, послідовності виконання його вказівок, так і на ініціативній, творчій діяльності з реалізації правових цілей.

2. Позитивна (звичайна) - здійснюється в рамках вже сформованої звичайної діяльності особистості щодо виконання та дотримання норм права.

3. Конформістська (пасивна) -наслідок пристосування особистості до зовнішніх обставин, пасивного дотримання нею норм права в силу підкорення своїх дій (або бездіяльності) поведінці оточуючих.

4. Маргінальна - тип правомірної поведінки, побудованої на мотивах страху перед відповідальністю, особистих розрахунків, побоювання осуду з боку оточуючих, диктується особливим, «прикордонним» станом особистості, котра не виходить за межі дозволеного та забороненого, але котра володіє схильностями до вчинення протиправних дій [11, с. 99].

Залежно від ступеня суспільної значущості правомірна поведінка класифікується на:

1. Необхідну - забезпечується імперативними зобов'язальними і заборонними правовими нормами, які вимагають безумовного здійснення таких приписів у формах виконання обов'язків і додержання юридичних заборон.

2. Бажану - забезпечується головним чином уповноважуючи ми нормами, однак може стимулюватися і за допомогою рекомендаційних і заохочувальних норм, які б впливали на формування правових мотивів і цілей свідомо вольової поведінки суб'єктів, що викликають їх прагнення максимально використовувати правові засоби для досягнення поставлених цілей.

3. Соціально допустиму - не торкається суттєвих інтересів суспільства і держави, і не може бути охарактеризована як соціально корисна чи соціально шкідлива. Головна її ознака в тому, що як форма здійснення приватних інтересів вона не суперечить інтересам інших суб'єктів [2, с. 356].

Ще правомірна поведінка може бути добровільною (спирається на ціннісні і прагматичні мотиви у відповідності з правами та законними інтересами суб'єктів) та вимушеною (характеризується як вибір такого варіанту поведінки, що формально відповідає приписам правових норм, але може розходитися з внутрішнім переконанням, певними звичкам самої особи).

Тепер я пропоную перейти до розгляду видів правопорушень, особливості суб'єктивних і об'єктивних ознак яких дають змогу класифікувати їх за різними підставами:

I. За ступенем суспільної небезпечності, завданої шкоди, а також характером санкції:

1. Злочини - передбачене Кримінальним Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. (стаття 11 КК) [9].

2. Проступок - протиправне, винне діяння , які не на стільки небезпечні як злочин, але завдають шкоду особі, суспільству, державі, вчиняється в усіх врегульованих правом сферах суспільного життя, має різні об'єкти посягання і викликає такі юридичні наслідки за їх вчинення як стягнення [12, с. 250].

Тут я хочу зробити важливу відмітку. Донедавна дане питання розглядалось у такому плані, що на відміну від злочинів, передбачених кримінальним правом, проступки передбачені іншими галузями права. Але зовсім недавно з набранням чинності нового КПК, в законодавстві з'явилось нове поняття - кримінальний проступок. Тож, я вважаю за доцільне віднести і його до видів проступків, тим паче, що його обговорення зараз набуло свого апогею.

II. Виходячи із зазначеного, залежно від галузі права, до якої належать норми, що порушуються, та від характеру стягнення, що застосовується до правопорушників, усі проступки поділяються на:

1. Конституційний делікт - це протиправні суспільно шкідливі діяння суб'єктів конституційного права, що містять всі необхідні елементи його складу, порушують закріплений КУ [8] та іншими конституційними актами держави порядок організації та функціонування, конституційну компетенцію, повноваження голови держави, уряду, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, форму правління та устрою держави, конституційні права, свободи і обов'язки людини.

2. Кримінальний проступок - питання, пов'язані із визначенням кримінальних проступків, будуть передбачені у спеціальному законі України про кримінальні проступки. Планується, що кримінальним проступком визнаватиметься передбачене відповідним законом діяння (дія або бездіяльність), що не містить великої суспільної небезпеки, вчинене осудною особою, яка досягла на момент вчинення проступку шістнадцятирічного віку, та за яке не передбачено покарання у вигляді позбавлення волі. З урахуванням цього до категорії кримінальних проступків слід віднести:

- окремі діяння, які за КК України належать до злочинів невеликої тяжкості і, відповідно до політики гуманізації кримінального законодавства, будуть визнані законодавцем такими, що не мають значного ступеня суспільної небезпеки (аналіз КК України дозволяє дійти висновку, що кримінальними проступками може бути визнано більше третини передбачених у ньому злочинів) [9];

- передбачені КУпАП діяння, які мають судову юрисдикцію і не є управлінськими (адміністративними) за своєю суттю.

3. Адміністративний проступок - це вчинене у формі протиправної дії або бездіяльності винними особами правопорушення, яке посягає на громадський або державний порядок, суспільні відносини у сфері державного управління, виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави, власність, права і свободи громадян, за яке закон передбачає адміністративну відповідальність.

4. Цивільно-правове правопорушення - має місце у сфері майнових і особистих немайнових відносин між суб'єктами цивільного права(фізичними і юридичними), об'єкт якого являє собою матеріальну (майнову) або духовну (особисту немайнову) цінність [17].

5. Дисциплінарні проступки - суспільно шкідливі протиправні вчинки фізичних осіб, які завдають шкоду внутрішньому розпорядку діяльності підприємств, установ, організацій, навчальних закладів шляхом порушення норм, військової та інших дисциплін і , як наслідок, тягнуть за собою застосування дисциплінарних стягнень (покарань) [2, с.368-369].

4. Причини правопорушень

Причини правопорушень - це перш за все соціальні явища різного рівня, що призводять до їх вчинення на масовому, груповому та індивідуальному рівнях у будь-якій відносно самостійній сфері суспільства.

Причини правопорушень на індивідуальному рівні В.М.Кудрявцев знаходить у неузгодженості особистості з середовищем. Власне неузгодженість залежить як від особливостей особистості, так і від специфіки ситуації, що склалася, - іноді як приводу, а іноді як зовнішньої причини протиправного вчинку. Чим більш тяжке правопорушення, тим глибше, як правило, повинна бути деформована особистість, щоб його вчинити.

На соціальному рівні особливого значення слід надавати способу життя людей, насамперед у малих соціальних групах. Саме в них відбувається розвиток протиправної сутності та стереотипів поведінки і виникають складні життєві проблеми, що потребують вирішення [15, с. 44].

Тут потрібно ще враховувати значення в поведінці індивіда біологічних, в тому числі генетичних, ознак. Як стверджують кримінологи, в злочинах та правопорушеннях «знаходять відображення як об'єктивні конфліктні ситуації, що існують незалежно від свідомості та форми поведінки окремого правопорушника чи злочинця, так і особисті індивідуальні конфлікти або недоліки». Але цього замало. На думку Кудрявцева, потрібно вказувати хоча б на ту сферу, в котрій перетинаються всі взаємодії особистості та суспільства. Це спосіб життя соціальної групи та окремого індивіда [10, с. 182].

Під способом життя зазвичай розуміється спосіб діяльності суб'єкта в окремих об'єктивних умовах. Він включає в себе потреби та інтереси особистості, зміст і форми праці, систему уявлень та ціннісних орієнтацій, характеристику харчування, житла, одягу, рівня грошових прибутків та інші елементи.

Не менше значення мають соціально-психологінчі фактори, що обумовлюють живучість антигромадських вчинків у малій соціальній групі. Їх можна класифікувати по-різному:

1) норми та цінності, відхилені від соціалістичного способу життя;

2) конфліктні ситуації та стан напруги в колективах;

3) низький рівень культури взаємовідносин між людьми в формальних та неформальних групах;

4) неправильний стиль керівництва колективами. Все це можна характеризувати як негативний соціально-психологічний клімат, що породжує, у свою чергу, егоїзм, байдужість, відчуття незадоволення потреб і, як наслідок, правопорушення та аморальні вчинки [10, с. 185].

У вітчизняних наукових джерелах пропонуються різні критерії поділу причин правопорушень:

I. За рівнем прояву - що проявляються на:

1. На індивідуальному рівні - вивчаються причини правопорушення конкретної людини.

2. На рівні соціальних груп - різні прояви деформації правосвідомості на груповому рівні, що мають місце в оточуючому середовищі тощо.

3. На загальносуспільному рівні - зміни в соціальній, економічній, психологічній. Політичній системах суспільства [2, с. 372].

II. За змістом

1. Економічні - неоднаковість темпів становлення ліберальної економіки на демократичних засадах, зростання виробництва, відставання темпів росту заробітної плати, що викликає незадоволення працівників.

2. Соціальні - послаблення чи невиконання державою соціальної функції, незбалансованість соціальної політики, що викликає соціальну напругу.

3. Політичні - становлення нового конституційного формату відносин в ідеологічній та політичній сферах демократичного суспільства; реформування політичної системи суспільства, її незавершеність тощо.

4. Ідеологічні - суперечності між старими і новими стандартами суспільної моралі, моральна аномія; деформація правосвідомості; відсутність нормальної системи правового виховання.

5. Юридичні - суперечності в законодавстві, що принижує його авторитет, повагу до законів; неефективна робота правоохоронних органів.

III. За ставленням до свідомості особи

1. Об'єктивні - явища, що не визначаються свідомістю особи, перебувають поза свідомістю.

2. Суб'єктивні - психічні явища як частина складу індивідуальної свідомості людини, що безпосередньо визначають характер протиправної поведінки.

Існують теорії причин правопорушності, основними з яких є соціологічна, класова, біосоціальна, спадкова та ін..Соціологічні теорії вважають, що до таких причин призводить науково-технічна революція; за теорією диференціальної асоціації причинами є численні форми контактів у невеликих соціальних групах, де панують антисоціальні настанови та цінності; за теорією соціальної аномії - різний рівень соціального життя за умов розшарування суспільства; за теорією багатофакторності - фізичні, кліматичні, психічні, територіальні, соціальні чинники; за класовою теорією - класовий поділ суспільства, котрий викликає майнову нерівність; за спадковою теорією - спадкові схильності до вчинення правопорушень тощо.

Отже, як ми бачимо, теорій причинності правопорушень багато, кожна з них має право на життя, тому потріюно усувати причини комплексно, щоб запобігти зростанню злочинності.

5. Об'єктивно протиправне діяння та зловживання правом як особливі види правової поведінки

З урахуванням соціального змісту та юридичної оцінки вчинку суб'єкта права і незалежно від форми її зовнішнього виразу (дія чи бездіяльність) правову поведінку поділяють на правомірну поведінку, правопорушення, зловживання правом та об'єктивно протиправне діяння. Останнє - це поведінка, яка не є такою, що завдає шкоди, але формально юридично оцінюється як вчинена всупереч вимогам правових норм [2, с. 354].

Ознаки об'єктивно протиправного діяння:

1) суперечність з нормами права;

2) наявність лише об'єктивних ознак такого діяння як правопорушення, насамперед шкідливості, що виражається в нанесенні шкоди інтересам, котрі охороняються і захищаються правом;

3) відсутність або суб'єкта правопорушення або/та суб'єктивної сторони (вини) і, отже, складу правопорушення. Так, заподіяння шкоди малолітньою дитиною не є правопорушенням, хоч юридичні наслідки полягають у застосуванні юридичної відповідальності до батьків або опікунів; заподіяння шкоди людиною, що перебувала у стані неосудності чи обмеженої осудності, не є правопорушенням, але передбачає застосування до неї примусових заходів медичного характеру;

4) негативне реагування держави шляхом застосування примусових заходів такого змісту: а) відшкодування матеріального збитку і моральної шкоди (визнання угоди недійсною з поверненням сторін до первиною майнового стану; примусове вилучення майна з чужого незаконного володіння (віндикація); стягнення боргу). Такі заходи застосовуються не тільки для засудження і перевиховання особи, котра невинно заподіяла шкоду, а й для відновлення нормального стану правових відносин через стимулювання особи до виконання покладених на неї обов'язків; б) примусові заходи виховного впливу, наприклад, щодо неповнолітніх осіб - застосовуються як альтернатива кримінальної відповідальності; ці заходи не містять мети покарання внаслідок недієздатності неповнолітніх осіб, а спрямовані на їх перевиховання; в) примусові заходи медичного впливу - сприяють попередженню здійснення суспільно небезпечних діянь особами, котрі перебувають у стані неосудності або обмеженої осудності. Приклади: на підставі судового рішення примусове лікування хворого на наркоманію, який ухиляється від добровільного лікування або продовжує вживати наркотичні засоби; надання амбулаторної психіатричної допомоги; поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, у спеціальну лікувальну установу з метою обов'язкового лікування, що є попередженням здійснення нею суспільно небезпечних діянь [5, с. 20].

Шабуров О.С. зазначає, що об'єктивно протиправна поведінка - це діяння, яке порушує норми права, але не завдає при цьому шкоди. До такої поведінки вчений відніс протиправне діяння недієздатної особи та безвинні діяння, які не тягнуть за собою юридичну відповідальність і не є правопорушеннями (тобто власне протиправною поведінкою), оскільки відсутній такий важливий елемент правопорушення як суспільна шкідливість [14; с. 431]. Проблема визначення поняття «зловживання правом» була актуальною ще з часів римського права і залишається такою нині. Із розвитком права стало зрозуміло, що окремі індивіди почали використовувати надану їм свободу з реалізації прав на шкоду іншим. Заподіюючи шкоду вони опиралися на надане їм суб'єктивне право, але фактично виходили за його межі. Саме це і вважалось «зловживанням правом» у розумінні римських юристів і згодом вони почали користуватись принципом «зловживання недопустиме» [13 с. 218].

Юридична практика, на відміну від юридичної науки, «не любить» оцінних понять, оскільки вони призводять до розбіжностей при тлумаченні, а отже, до різнобою у правозастосуванні. Аналіз діючого законодавства про зловживання правом варто починати з законів, тому що вони мають вищу юридичну силу. У ст. ЗУ «Про інформацію» встановлена заборона зловживання правом на інформацію, зокрема: поширення інформації з метою повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни тощо; поширення інформації, що стосується лікарської таємниці, грошових вкладів, листування, телефонних розмов тощо, крім випадків, передбачених законом. Зі змісту статті не зрозуміло, чи є перелік вичерпним [3]. У законі не приведена дефініція «зловживання правом на інформацію», крім того, з аналізу випливає, що термін «зловживання правом» використовується для позначення інших правопорушень, а тому застосований некоректно.

У ч. 2 ст. 30 «Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне страхування» встановлена санкція за зловживання застрахованими особами своїми правами, однак ні однієї форми зловживання цими правами в даному законі не описано. Після аналізу законодавства України про зловживання правом, випливають наступне:

1. Норми, що стосуються зловживання правом, є як у законах, так і в підзаконних нормативно-правових актах.

2. Вони містяться в нормативно-правових актах різних галузей права, зокрема, господарському, кримінальному, міжнародно-правовому, шлюбно-сімейному законодавстві, законодавстві про вибори, а також нормативно-правових актах, присвячених правовому статусу засобів масової інформації (ЗМІ).

3. З огляду на загальносвітові тенденції в розвитку законодавства, виправданим є чітке закріплення в законі дефініції «зловживання правом», його ознак, а також конституційне оформлення принципу добросовісності здійснення права і неприпустимості зловживання їм.

4. Правореалізаційна практика, зокрема в сфері приватно-правових відносин, свідчить про необхідність теоретичної розробки та наступного впровадження в законодавство категорії «межі здійснення права».

5. Як санкцію за зловживання правом у законодавстві необхідно встановити відмову у захисті права у випадку, якщо судом встановлені всі ознаки зловживання правом, а особа, що зловживала ним, звертається до суду або інших компетентних органів з метою приведення до дії механізму державного примусу [16, с. 166].

Стефанчук М.О. зазначає, що інколи в літературі виділяють дві форми зловживання правом:

- дія з реалізації свого права із виключною метою заподіяти шкоду іншій особі (шикана);

- дія з реалізації свого права без мети заподіяння шкоди, але за фактичного заподіяння такої.

На його думку, при шикані первинною, основною метою є заподіяння шкоди, яке здійснюється шляхом використання правомочностей, наданих особі за договором або законом. Шикана характеризується умисною формою вини щодо наслідків. Щодо зловживання без мети заподіяння шкоди, то тут первинною метою є реалізація свого права. Реалізуючи своє право особа має на меті вчинення усіх необхідних дій для досягнення корисного результату [13, с. 220].

Отже, можна виділити такі основні ознаки зловживання правом:

1. Дії з реалізації суб'єктивного права здійснюються правомочним суб'єктом виключно в межах цього права.

2. Такі дії обов'язково повинні бути спрямовані на реалізацію свого суб'єктивного права.

3. Форма поведінки при реалізації права не відповідає загальноприйнятій, встановленій законом.

4. Дії, спрямовані на здійснення права, повинні завдавати шкоду іншим особам.

5. Реалізовуватися право повинно виключно через дії правомочного суб'єкта. Не можна зловживати правом шляхом бездіяльності, оскільки матиме місце порушення обов'язку.

6. Не обов'язкова наявність умислу; він обов'язковий лише при шикані.

7. За зловживання правом до особи можуть застосовуватися судом різні способи захисту, в тому числі і відмова у захисті права, яким особа зловживала.

Таким чином, зловживання правом є одним із найбільш складних та недосліджених інститутів цивільного права, який, на відміну від об'єктивно протиправного діяння, є соціально шкідливим діянням, що порушує вимоги правових норм, а шкода причиняється суб'єктивним правам осіб через використання особою її суб'єктивного права. Нагальність вивчення такого інституту диктується вимогами сьогодення [1, с. 25].



Висновок

У наш час дістають підтвердження наукові погляди, пов'язані з тим, що юриспруденція повинна ставати дедалі більш наукою про поведінку людини у правовій сфері, а поведінка повинна розглядатись як результат здійсненою дії права. Я з'ясувала, що поведінка людей в юридичній сфері безпосередньо пов'язана з правовою регламентацією, із закріпленням в нормах чинного законодавства, а відповідний контроль виражений у вирішенні чітко розмежованих варіантів поведінки - соціально корисної (правомірної) і соціально шкідливої (протиправної).

Завдяки курсовій роботі я всебічно та змістовно дослідила питання, що стосуються правової поведінки, зокрема: з'ясувала поняття, особливості та види правової поведінки; визначила особливості елементів юридичного складу злочинів, причини правопорушень; проаналізувала зловживання суб'єктивним правом, об'єктивно протиправну поведінку, розглянула їх ознаки; розкрила зміст правомірної поведінки, а також показала особливості форм вини в складі суб'єктивної сторони правопорушення, його мети та мотиву.

Серйозну загрозу як національному, так і світовому правопорядку спричиняє злочинність. Міжнародне співтовариство, окремі держави вже давно здійснюють зусилля щодо попередження цього явища і боротьби з ним. Деякі форми злочинності можуть ставати загрозою прав особи, її основних свобод.

Отже, потрібно приділяти ще більшу увагу питанням щодо правової поведінки, досліджувати причини вчинення правопорушень, фактори як правомірної, так і протиправної поведінки, щоб в подальшому на основі цього запобігати вчиненню нових правопорушень, знизити рівень злочинності, а відповідно - підвищити рівень правосвідомості всього суспільства.



Список використаних джерел

1. Веніславський Ф.В. Зловживання правом в публічно-правовій сфері як загроза стабільності конституційного ладу України [Текст] // Університетські наукові записки, 2009, № 3. - Хмельницький: Вид-во Хмельниц. ун-ту упр. Та права, 2009.- С. 24-29.

2. Загальна теорія держави і права: підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів [Текст] / М.В. Цвік, О.В. Петришин, Л.В. Авраменко та ін..; За ред. д-ра юрид. наук, проф. акад. АПрН України М.В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф. акад. АПрН України О.В. Петришина. - Х.: Право, 2011. - 584 с.

3. Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 р., № 2658-XII. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2657-12.

4. Исмаилов Р.Р. Злоупотребление правом или право злоупотребления [Текст] // право и політика. - 2000. - № 7. - С. 15-23.

5. Кирилюк Т.Ю. Види правомірної поведінки та її вплив на формування правопорядку в суспільстві [Текст] // Часопис Київського університету права. - 2008. - № 4. - С. 64-69.

6. Кондрат С.С. Правомірна поведінка та правопорядок: взаємозв'язок та взаємообумовленість [Текст] // Держава і право. Юридичні і політичні науки - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. - Вип. 31. - С. 35-38.

7. Конрад С. Юридично значуща поведінка: основні концепції та підходи до вивчення [Текст] // Держава і право. Юридичні і політичні науки. Вип. 30. - К.: Ін-т держави і права НАН України, 2005. - С. 73-77.

8. Конституція України від 28.06.1996 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-D0%B2%D1%80.

9. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.

10. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология [Текст]. - М.: Наука, 1982. - 288 с.

11. Оксамытный В.В. Правомерное поведение личности [Текст]. - К.: Наук. думка, 1985. - 175 с.

12. Поцелуев Е.Л. Виды правонарушений в современной учебной литературе по теории права: критический анализ [Текст] // Известия Высших учебных заведений. Правоведение. - 2004. - № 5. - С. 244-257.

13. Стефанчук М.О. Деякі питання щодо юридичної природи поняття «зловживання правом» у цивільному праві [Текст] // Держава і право. Юридичні і політичні науки. Вип. 16. - К.: Ін-т держави і права НАН України, 2002. - С. 218-223.

14. Теория государства и права: Учебник для вузов [Текст] // Под ред. проф. В.М. Корельского и проф. В.Д. Перевалова. - 2-е изд., изм. и доп. - М.: Издательство НОРМА, 2000. - 616 с.

15. Тимошенко В.І. Правомірна поведінка особи як показник стабільності суспільства [Текст] // Бюл. М-ва юстиції України. - 2006. - № 11. - С. 42-49.

16. Хміль М.М. Види зловживань правом за законодавством України [Текст] // вісник Національного університету внутрішніх справ. Вип. 25. - Х.: Нац. ун-т внутр. справ, 2004. - С. 162-166.

17. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15.

Размещено на Allbest.ru