Відпустки: поняття та види

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Поняття додаткової щорічної відпустки

2. Загальна характеристика та види відпусток

3. Умови та порядок надання додаткової щорічної відпустки

Висновок

Список використаних джерел



Вступ

Після здобуття Україною незалежності одним із першочергових завдань розбудови демократичної, соціальної та правової держави стало формування власної законодавчої бази, в тому числі і в галузі трудового права. Робота в цій сфері полягає в комплексному оновленні трудового законодавства, яке б відповідало ринковим відносинам та міжнародним стандартам. Відповідних змін потребує і законодавство про відпустки.

Нормативно-правова база про відпустки, яка перейшла в спадщину Україні з радянських часів, складалася із цілої низки законів та підзаконних актів, що викликало певні труднощі при їх застосуванні. У зв'язку з цим 15 листопада 1996 року в Україні було прийнято Закон «Про відпустки», який певною мірою «кодифікував» розрізнені нормативні акти та чітко визначив види відпусток, коло суб'єктів, які можуть скористатися правом на відпустку, порядок надання, поділу відпустки на частини тощо.

Прийняття Закону «Про відпустки» можна назвати прогресивним кроком у формуванні вітчизняного законодавства, тому що, по-перше, відпала необхідність у користуванні більш як 70 нормативних актів колишнього Союзу; по-друге, це була спроба відійти від законодавчої залежності Росії (така залежність сформувалась у радянські часи); по-третє, новий закон увібрав у себе прогресивні положення міжнародно-правових актів, зокрема, конвенцій і рекомендацій МОП щодо набуття права на відпустку, її тривалості тощо.

Актуальність наукового дослідження обумовлена також прагненням України вступити до Європейського Співтовариства, що потребує приведення національного законодавства у відповідність із законодавством ЄС та його членів. У сучасній Україні відбуваються складні процеси реформування правової системи. Важливою їх частиною є ті зміни, що відбуваються в трудовому праві: прийняття нового Трудового кодексу України має сприяти захисту прав людини в сфері праці, його норми повинні відповідати реаліям сучасного життя та враховувати загальноєвропейські тенденції щодо гармонізації трудових правовідносин.

У науці трудового права проблемами відпусток переважно займалися вчені радянської доби: М.Г.Алєксандров, Л.Я.Гінцбург, Р.З.Лівшиць та ін. Серед авторів, які зверталися до вивчення окремих аспектів цієї тематики та внесли певний вклад в її розробку, необхідно відмітити російських вчених: В.В.Глазиріна, Ю.М.Коршунова, В.І.Нікітінського, Ю.П.Орловського, О.І.Ставцеву, О.С.Хохрякову, О.І.Шебанову та ін. Ці питання знайшли своє відображення й у працях українських вчених: Н.Б.Болотіної, В.С.Венедіктова, В.М.Венедіктової, Г.С.Гончарової, С.В.Дріжчаної, В.В.Жернакова, І.В.Зуба, Д.О.Карпенка, А.Р.Мацюка, О.І.Процевського, В.Г.Ротаня, В.С.Стичинського, Г.І.Чанишевої та ін.

Отже, вибір теми курсової зумовлений недостатньою розробкою питань категорійного апарату відпусток у науці трудового права та чинному законодавстві, необхідністю класифікації відпусток та існуючими недоліками при реалізації права на відпустку. Вирішення цих проблем сприятиме кодифікації трудового законодавства та однозначному застосуванню його норм на практиці.



1 .Поняття щорічної додаткової відпустки

Для того , щоб вести мову про класифікацію (виділення видів) того чи іншого явища , на мою думку спочатку слід визначити ,що розуміється під досліджуваним нами явищем. В даному випадку потрібно визначити , що таке «щорічна додаткова відпустка»? Відповідно для цього потрідно дослідити явище «відпустки».

Відпустки за своїм характером та призначенням бувають досить різноманітними. Тому спроба дати визначення поняттю «відпустки» є досить непростою. Адже є відпустки, які дійсно встановлюються з метою сприяння працівнику найбільших можливостей для відпочинку і відновлення трудових сил та надаються, як правило, на кінець кожного робочого року; інші, хоч і називаються відпустками, але до відпочинку мають віддалене відношення (творчі відпустки або такі, що гарантуються матерям після народження ними дітей (соціальні відпустки).

Тому в літературі існують дуже багато визначень відпустки , що також повязане з відсутністю законодавчого визначення відпустки тому будуть наведені на мій погляд найвдаліші визначення.

Відпустка -- це такі календарні періоди працюючих громадян, протягом яких вони вільні від виконання основних трудових обов'язків і мають право використовувати їх на власний розсуд або за призначенням.

В підручнику за редакцією Грузінова , Короткіна подається своє визначення даного терміну.

Відпустка--це вільний від роботи час визначеної тривалості в календарних днях із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках передбачених законодавством.

В підручнику Болотінова , Чанишева дається таке визначення: відпустка - це час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам із збереженням місця роботи і заробітної плати.

Прокопенко дає таке визначення: відпусткою - це вільний від роботи час протягом вста-новленої законом або угодою сторін кількості днів з виплатою за-робітної плати або без її збереження.

Що таке взагалі поняття «визначення»?- це формулювання , вислів в якому розкриваються певні ознаки , притаманні усім предметам певного ряду. Якщо говорити про визначення поняття «відпустки» , то тут треба дослідити всі види відпусток , а саме їх ознаки ,які є характерними лише для того чи іншого виду відпусток і поєднати узагальнивши їх в одне визначення.

Існує думка, що відпустка - це час відпочинку . Але тут виникає інше питання , а що ж таке відпочинок? Кожна людина в це поняття вкладає щось своє , те , що вона під цим розуміє.

Законодавець протиставляє час відпочинку робочому часові, то тим самим весь час, який знаходиться поза межами робочого часу, вважається часом відпочинку працівника, що перебуває у трудових відносинах. Термін «час відпочинку», що використовується законодавством, за своїм значенням не відповідає фізіологічному поняттю «відпочинку» , коли людина нічого не робить, а наприклад, спить чи загорає на пляжі. Тому в юридичній літературі пропонувалося все, що лежить поза робочим часом, називати «вільний від роботи час» або «неробочий час». Однак законодавець поки що цих термінів не визнав, а тому ми користуємося поняттям «час відпочинку», розуміючи його не як фізіологічну потребу людини, а як час, вільний від виконання трудових обов'язків. А в данному випадку доцільніше було б вести мову про час відпочинку в фізіологічному значенні. На мою думку поняття «час відпочинку» і « час, вільний від виконання трудових обов'язків» не є тотожними. Це можна показати на прикладі двох відпусток , а саме основної щорічної відпустки і творчої відпустки. Щодо основної відпустки , чи може вона бути часом відпочинку , чи вільним від виконання трудових обовязків часом? Думаю так , адже ця відпустка надається ,коли працівник відпрацював певний період часу , не зазначаючи мети з якою вона надається , тому ці поняття до даної відпустки підходять. Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством , тобто умовою надання цієї відпустки є закінчення дисертації , написання підручника відповідно , що і є метою надання цієї відпустки. Чи можна назвати її часом вільним від виконання трудових обовязків? Безумовно так. Але чи можна назвати її часом відпочинку ? Думаю ,що ні , адже написання підручника в тій чи іншій мірі , це певний обовязок перед кимось , певні затрати часу , що можна вважати роботою. До таких відпусток ,до яких , на мою думку не варто застосовувати термін «час відпочинку», можна віднести відпустки передбачені ст 13-19 ЗУ «Про відпустки». Тому тут краще вживати «вільний від роботи час визначеної тривалості» або «календарні періоди працюючих громадян, протягом яких вони вільні від виконання основних трудових обов'язків». В цій частині я не погоджуюсь з визначенням , яке подається у підручнику Болотіної , Чанишевої.

В деяких визначеннях зазначена така ознака як збереження заробітної плати ,але вона зберігається не при всіх видах відпусток , зокрема не зберігається при наданні відпусток передбачених ст 25 та 26 ЗУ «Про відпустки» , тому краще вживати з виплатою за-робітної плати або без її збереження , як це зроблено в підручнику Прокопенка , чи зі збереженням заробітної плати (допомоги) у випадках передбачених законодавством(Грузінов Короткін), або взагалі не вживати такої ознаки як це зробив професор Пилипенко , оскільки вона не є характерною для всіх видів відпусток , а лише для частини з них.

Професор Пилипенко зазначає таку ознаку як те , що працівники мають право використовувати їх на власний розсуд або за призначенням , що є дуже вдалим , адже деякі відпустки можуть використовуватися лише за призначенням , більше того ,вони надаються при наявності певних умов з яких і випливає їх призначення , це зокрема відпустки передбачені ст 13-19 ЗУ «Про відпустки».

Виходячи з вище наведених думок ,можна дійти висновку ,що ознаками відпустки є:

1)це вільний від роботи час;

2)використовується на власний розсуд чи за призначенням

3)надається зі збереженням заробітної плати у випадках передбачених законодавством

4)період відпустки встановлюється законом або угодою сторін

З цього випливає , що відпустка - це вільний від роботи час , протягом встановленої законом або угодою сторін кількості днів , який встановлюється зі збереженням місця роботи і заробітної плати у передбачених законодавством випадках , що використовується на власний розсуд чи за призначенням.

Якщо дати визначення відпустки відносно просто оскільки в науковій літературі досить грунтовно висвітлене це питання , то визначення додаткової щорічної дати не так просто , як видається. В науковій літературі я взагалі не знаходив дане визначення , більше того , не зустрічав навіть ознак , з яких можна було вивести це визначення. Але в літературі подаються ознаки основної щорічної , тому давши його визначення , можна визначити і додаткову щорічну.

Професор Пилипенко виділяє такі особливості щорічної основної відпустки: вона надається всім працівникам зі збереженням місця роботи і середнього заробітку. Право працівників на щорічну основну відпустку не залежить від місця роботи, від виконуваної ними трудової функції, а також від умов праці. Для надання щорічної основної відпустки необхідний лише один юридичний факт -- перебування з роботодавцем у трудових відносинах протягом передбаченого законодавством часу. За цими ознаками, власне, і відрізняється щорічна основна відпустка від усіх інших видів відпусток.

Виходячи з цього можна дійти висновку ,що щорічна основна відпустка - це вільний від роботи час , який надається всім працівникам після відпрацювання робочого року зі збереженням місця роботи і середнього заробітку, що не залежить від місця роботи, від виконуваної ними трудової функції, а також від умов праці.

Виникає питання чи можна застосувати дане визначення до додаткової щорічної відпустки , адже вони обидві є щорічними , отже мають багато спільних ознак. Думаю , що ні , тому , що не було б сенсу виділяти окремий вид відпусток , крім того вони мають певні специфічні ознаки , які притаманні лише їм. Тому дослідивши ці відпустки я спробую дати визначення їх визначення.

Додаткові відпустки надаються працівникам при виконанні певної специфічної роботи , при наявності певних умов (відпустка за особливий характер праці та відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці) з чого випливає , що вона надається з урахуванням місця роботи, виконуваної ними трудової функції, а також від умов праці , а також від стажу роботи.

Даний вид відпусток називається щорічними. Проте не цілком зрозуміло про який рік ідеться. Стосовно основнох відпустки слово «щорічна» означає , що відпустка надається за робочий рік , що обчислюється з дня початку роботи до закінчення 365 (366) днів. При цьому день закінчення робочого року відповідно відсувається на ту кількість робочих днів , які відповідно до законодавства не включаються до стажу роботи , який дає право на відпустку (час протягом якого працівник перебував під арештом у зв'язку з відбуванням адміністративного стягнення , у відпустці без збереження заробітної плати на підставі частини першої статті 26 ЗУ «Про відпустки»).

Правила обчислення стажу , що дає право на додаткову відпустку , більш жорсткі. Періоди , що зараховуються до стажу роботи , що дає право на відпустку у зв'язку зі шкідливими умовами праці , не збігаються з періодами , що зараховуються у період основної відпустки. Тому робочий рік , який дає право на додаткову відпустку далеко не завжди буде збігатися з роком , який дає право на основну відпустку. Тобто однією з ознак є відпрацювання передбаченого законодавством періоду часу в умовах перелічених вище.

Крім того даний вид відпусток , на відміну від основних , які надаються всім працівникам , після відпрацювання ними робочого року , надається лише певним категоріям працівників , які передбачені тими чи іншими законодавчими актами.

З урахуванням вище викладених думок я спробую дати своє визначення. Отже , на мою думку , щорічна додаткова відпустка -це вільний від роботи час , який надається певній категорії працівників зі збереженням місця роботи і середнього заробітку , після відпрацювання певного періоду часу , в специфічних умовах ( умови праці , виконувана трудова функція , місце роботи) , а також при наявності певного стажу передбаченого законодавством.

2. Загальна характеристика та види відпусток

Право на відпустки гарантується громадянам України, іноземним громадянам і особам без громадянства Конституцією, Кодексом Законів про Працю, Законом України «Про відпустки» та іншими нормативними актами, при цьому надають відпустку тільки за наявності трудових відносин, стверджених трудовим договором між працівником і роботодавцем - підприємством або приватним підприємцем. Виникає право на відпустку з моменту офіційного оформлення трудових відносин. Однак є і деякі особливості.

Так, виконання робіт на основі укладених цивільно-правових договорів (угод), умови яких регулюються Цивільним кодексом України, а не Кодексом Законів про Працю, не є підставою для надання відпустки.

Право на відпустки мають всі громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої приналежності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Право на відпустку мають працівники, які уклали безстрокові трудові договори, трудові договори на визначений строк, на час виконання певної роботи, сезонні, тимчасові працівники і сумісники, працівники, які працюють на умовах неповного робочого часу. Не користуються правом на відпустку особи, які працюють за цивільно-правовими угодами.

Право на відпустку забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи ( посади ), заробітної плати ( допомоги ) у випадках, передбачених Законом України "Про відпустки", та забороною заміни відпустки компенсацією, крім випадків, які передбачені ст. 24 цього закону.

На жаль, не завжди на багатьох приватних підприємствах, які використовують працю найманих працівників, останні можуть скористатися правом на відпустку. Власники таких підприємств не надають її під загрозою звільнення, а в тих випадках, коли відпустка і надається, то всупереч ч. 3 ст. 2 Закону України "Про відпустки" - надається відпустка без збереження заробітної плати.

Вперше в національному законодавстві у ст. 3 Закону " Про відпустки" передбачено право працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) на невикористану відпустку і наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. Згідно з ч. 2 цієї статті у разі звільнення працівника у зв'язку з закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки. Згідно з п. 1 ч. 2 ст.11 Закону "Про відпустки" час хвороби працівника у період відпустки, засвідчений у встановленому порядку, продовжує її, а тому днем звільнення є останній день хвороби.

У тлумаченні деяких статей ЗУ "Про відпустки" М. Пузир обгрунтовано ставить питання про можливість відкликання працівником заяви про звільнення у час використання відпустки у разі звільнення. Думається, що якщо днем звільнення при цій ситуації є останній день відпустки, працівник має право відкликати заяву про звільнення до цього дня включно.

В законодавстві закріплено такі види відпусток:

1)щорічні відпустки:

-- основна відпустка

-- додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці

-- додаткова відпустка за особливий характер праці

--інші додаткові відпустки ,передбачені законодавством

2)додаткові відпустки у зв'язку з навчанням

3) творча відпустка

4)соціальні відпустки

-- відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами

--відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку

-- додаткова відпустка працівникам , які мають дітей

5)відпустка без збереження заробітної плати

Законодавством , колективним договором , угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Класифікація -. система розподілу предметів, явищ або понять на класи, групи тощо за спільними ознаками, властивостями. На , мою думку , будь-яку класифікацію слід проводити тільки в тих випадках , коли це має практичне значення. Тому приступивши до аналізу класифікації відпусток , я спробую обґрунтувати її практичне значення.

Аргументом на користь такої класифікації є її підстава. Кожен вид відпустки надається за різними підставами. Зокрема основна відпустка надається на основі ст. 45 КУ Кожен, хто працює, має право на відпочинок, це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки. Для чого потрібно перебувати лише у трудових відносинах на основі трудового договору та пропрацювати певний час і жодних інших умов.

Професор Пилипенко виділяє певний підвид основної відпустки - продовжену основну відпустку ,чого в законодавстві не закріплено , але чи доцільно це робити . Думаю так , хоча ця відпустка надається при наявності вищезазначених умов та потрібні ще певні додаткові умови. Це зокрема вік(особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день) , стан здоровя (інвалідам I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам III групи - 26 календарних днів) , певні посади чи певна трудова функція , передбачені законодавством (керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів ; воєнізованому особовому складу гірничорятувальних частин надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів ; працівникам лісової промисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів за Списком робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України ; працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче, надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів незалежно від стажу роботи ) , в законодавстві як такі визначаються і деякі інші відпустки , але їх я не відношу до продовжених щорічних , чому , буде наведено нижче.

Щодо видів щорічних додаткових відпусток то вони зазначені в ст 76 КзПП та ЗУ «Про відпустки» , а саме щорічні додаткові відпустки надаються працівникам

1)за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;

2)за особливий характер праці;

3)в інших випадках передбачених законодавством

Якщо з першими двома видами відпусток не виникає проблем , то третім пунктом статті «інші додаткові відпустки ,передбачені законодавством» не все так просто. До видів відпусток передбачених цим пунктом професор Пилипенко відносить відпустки ,передбачені певними законами. Це зокрема відпустка передбачена Законом України «Про державну службу» державним службовцям, які мають стаж державної служби понад 10 років, надається щорічна додаткова відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з другого року вона збільшується на 2 календарні дні за кожний наступний рік. При цьому тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів. Законом України «Про статус суддів». Суддям, що мають стаж роботи на посадах судді, слідчого чи прокурорських працівників понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів. Прокурорам і слідчим прокуратури згідно із Законом України «Про прокуратуру» за стаж роботи в органах прокуратури надається щорічна додаткова відпустка при стажі роботи понад 10 років тривалістю 5 календарних днів, понад 15 років -- 10 календарних днів і за наявності понад 20 років стажу -- 15 календарних днів. Посадові особи митних органів залежно від вислуги років мають право на щорічну відпустку при стажі до 10 років тривалістю 30 календарних днів, при стажі від 10 до 15 років -- 35 календарних днів, від 15 до 20 років -- 40 календарних днів, при стажі понад 20 років -- 45 календарних днів. Це врегульовано «Положенням про порядок та умови проходження служби в митних органах України». А також рядом інших законів.

В ст 6 ЗУ «Про відпустки» зазначено , що деякі продовжені щорічні відпустки надаються на підставі певного стажу роботи. Тому , якщо проводити аналогію , то можна відпустки передбачені вище названими законами віднести до продовжених щорічних , адже підстава надання у них однакова , але в всіх цих законах ці відпустки відносяться до додаткових , тому виходячи з цього вони є додатковими щорічними.

Щоб в майбутньому виключити такі неузгодженості законодавства , потрібно чітко закріпити класифікацію відпусток в законодавстві. Тому потрібно : по-перше чітко розмежувати щорічні та додаткові відпустки , по-друге закріпити підстави поділу відпусток на види , щоб було чітко зрозуміло ,яку відпустку доякого виду відносити.

Що частково зроблено в проекті трудового кодексу , відповідно до статті 166 якого установлюються такі види відпусток:

1) щорічні трудові відпустки:

основна трудова відпустка мінімальної тривалості (стаття 171 цього Кодексу);

основна трудова відпустка подовженої тривалості (стаття 172 цього Кодексу);

додаткова трудова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці (стаття 174 цього Кодексу);

додаткова трудова відпустка за особливий характер праці (стаття 175 цього Кодексу);

додаткова трудова відпустка за роботу на умовах ненормованого робочого часу (стаття 176 цього Кодексу);

додаткова трудова відпустка за стаж роботи (стаття 177 цього Кодексу);

інші додаткові трудові відпустки, передбачені законом;

2) творча відпустка (стаття 188 цього Кодексу);

3) заохочувальні відпустки (стаття 189 цього Кодексу);

4) відпустки в зв'язку з навчанням у:

загальноосвітніх навчальних закладах (стаття 190 цього Кодексу);

професійно-технічних навчальних закладах (стаття 191 цього Кодексу);

вищих навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти та аспірантурі (стаття 192 цього Кодексу);

5) соціальні відпустки:

у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 193 цього Кодексу);

для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 195 цього Кодексу);

у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 197 цього Кодексу);

працівникам із сімейними обов'язками, які мають дітей (стаття 198 цього Кодексу);

інші соціальні відпустки (особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, одному з батьків дитини, якій встановлено інвалідність, пов'язану з Чорнобильською катастрофою тощо);

6) відпустки без збереження заробітної плати, які надаються:

в силу суб'єктивного права працівника (стаття 199 цього Кодексу);

за згодою сторін (стаття 200 цього Кодексу).

Відпустки передбачені в таких законах тут визначені як щорічні додаткові відпустки за стаж роботи , що випливає зі статті 177 проекту трудового кодексу:

1. Щорічна додаткова трудова відпустка залежно від стажу роботи надається:

1) промислово-виробничому персоналу вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також зайнятому на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин _ тривалістю 2 календарні дні за кожних два відпрацьованих роки, але не більше 4 календарних днів;

2) працівникам воєнізованих гірничорятувальних служб _ тривалістю 2 календарні дні за кожних два відпрацьованих роки, але не більше 4 календарних днів.

2. Щорічна додаткова трудова відпустка залежно від стажу роботи може надаватися іншим категоріям працівників (суддям, прокурорам, державним службовцям та іншим) тривалістю і в порядку, визначених законом.

Крім того можна виділити види відпусток і за іншими критеріями. Наприклад такими , як:

1) За оплатою відпустки:

-оплачувані

-неоплачувані (передбачені ст.25 та 26 ЗУ «Про відпустки»)

2)за силою акта в якому передбачені:

-передбачені в КзПП

-передбачені в інших актах

3. Умови та порядок надання додаткових щорічних відпусток

Проявивши лібералізм при визначенні порядку обчислення стажу роботи , котрий дає право на щорічну основну відпустку законодавець зайняв жорстку позицію при встановленні правил обчислення стажу роботи , який дає право на додаткові щорічні відпустки. До стажу роботи ,який дає право на одержання додаткової щорічної відпустки зараховується лише такий час:

1) час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;

Правило частини другої ст 9 закону «Про відпустки» розширило можливості працівників одержати право на додаткові відпустки . Річ у тому , що п.11 раніше чинної Інструкції про порядок застосування Списку виробництв , цехів , професій і посад з шкідливими умовами праці , робота у яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день , передбачав у разі зазначення у Списку «постійно зайнятий» і «постійно працюючий» внесення до стажу роботи , котрий дає право на додаткову відпустку , лише тих днів , коли працівник був зайнятий у відповідних умовах повний робочий день. Це правило нормативного акта Союзу РСР втратило чинність як таке, що суперечить закону «Про відпустки» . Міністерство праці та соціальної політики України наказом від 30 січня 1998р. № 57/2497 затвердило Порядок застосування Списку виробництв ,цехів , професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці , зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку , і Посад працівників , робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих умовах підвищеного ризику для здоровя , що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці. Ці нормативні акти передбачають , що у разі зазначення у відповідних списках «постійно зайнятий» , «постійно працюючий» у час , відпрацьований в шкідливих і важких умовах праці був зайнятий повний робочий день . На мій погляд , це правило не зовсім відповідає п.1 частини другої ст.9 закону «Про відпустки» .

2) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;

3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Інші періоди до стажу роботи , який дає право на щорічні додаткові відпустки зараховуватися не можуть.

У випадку переведення працівника на роботу на інше підприємство, при умові, що він повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки, то до стажу роботи, який дає право на такі відпустки, зараховується час, який не був ним використаний для відпустки за попереднім місцем роботи.

Щорічні основна і додаткова відпустки повної тривалості за перший рік роботи надаються після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

У тому випадку, коли працівнику щорічні основна та додаткова відпустка надається до закінчення шести місяців, їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу. Однак Законом України «Про відпустки» передбачено певні категорії працівників, яким щорічна відпустка повної тривалості надається до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік за їхнім бажанням.

До них належать:

--жінки, яким щорічна відпустка надається перед відпусткою по вагітності та пологах або після неї;

--жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або ди-тину-інваліда;

--інваліди незалежно від причини інвалідності та групи інвалідності, які визнані такими згідно з рішенням медико-соціаль-ної експертної комісії у встановленому законодавством порядку;

--неповнолітні, які до початку відпустки не досягли 18 років;

--чоловіки, дружини яких перебувають у відпустці по вагітності та пологах;

--особи, звільнені після проходження строкової військової служби або альтернативної (невійськової) служби, при умові, що вони працевлаштувалися не пізніше трьох місяців після звільнення, не враховуючи часу переїзду до постійного місця проживання;

--сумісники, які використовують відпустку на роботі за сумісництвом одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;

--працівники, які успішно навчаються в закладах освіти та бажають приєднати відпустку до відпустки у зв'язку зі складанням іспитів, заліків, написанням дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;

--працівники, які звільнилися з попереднього місця роботи у зв'язку з переведенням на іншу роботу або у зв'язку з переходом на виборну посаду і не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну відпустку та не одержали за неї грошової компенсації;

--працівники, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного чи амбулаторно-курортного лікування;

--батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу.

Інші категорії працівників, яким щорічна відпустка може надаватися повної тривалості до закінчення шести місяців роботи на підприємстві, передбачаються спеціальним законодавством, колективним чи трудовим договором.

Щорічна додаткова відпустка надається понад щорічну основну відпустку на одній підставі, обраній працівником. Порядок надання додаткової відпустки з кількох підстав встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. №1290 "Про затвердження Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників у яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці". Щорічні додаткові відпустки з кількох підстав надаються працівникам, професії та посади яких встановлено у цих списках позначкою "І".

Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї. Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних, гірничих роботах, 69 календарних днів. Наприклад, загальна тривалість основної і додаткової відпусток, що надається медикам, становить 31 календарний день. Згідно із Законом України "Про відпустки" щорічна основна відпустка надається не менше як на 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який визначається від дня укладання трудового договору. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. №1290 "Про затвердження списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці та особливий характер праці" лікарям-терапевтам і педіатрам надається щорічна додаткова відпустка за особливий характер роботи тривалістю 7 календарних днів.

Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. Конкретний період надання щорічних відпусток в межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний повідомити працівнику про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну.

За бажанням працівника (ст. 10 Закону "Про відпустки") в зручний для нього час щорічні відпустки надаються:

1) особам віком до 18 років; 2) інвалідам; 3) жінкам перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї; 4) жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда; 5) одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків; 6) дружинам (чоловікам) військовослужбовців; 7) ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; 8) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 9) батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу; 10) і в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.

Керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам закладів освіти щорічні відпустки повної тривалості у перший та наступні робочі роки надаються у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу.

Працівникам, які навчаються в закладах освіти без відриву від виробництва, щорічні відпустки за їхнім бажанням приєднуються до часу проведення настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів, часу підготовки і захисту дипломного проекту та інших робіт, передбачених навчальною програмою.

Працівникам, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, щорічні відпустки за їхнім бажанням надаються з таким розрахунком, щоб вони могли бути використані до початку навчання в цих закладах. відпустка додатковий право

Працівникам художньо-постановочної частини і творчим працівникам театрів щорічні відпустки повної тривалості надаються в літній період у кінці театрального сезону незалежно від часу прийняття їх на роботу.

На вимогу працівника щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період у разі: 1) порушення власником або уповноваженим ним органом терміну повідомлення працівника про час надання відпустки; 2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки.

Щорічна відпустка повинна бути перенесена роботодавцем на інший період або продовжена в разі:

1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;

2) виконання працівником державних або громадських обов'язків, якщо, згідно з законодавством, він підлягає звільненню на цей час від основної роботи зі збереженням заробітної плати;

3) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням. За письмовою згодою працівника та за погодженням з профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період у випадку, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році (ст. 11 Закону "Про відпустки").

Ст. 7 і 8 ЗУ «Про відпустки» передбачають надання працівникам двох видів додаткових щорічних відпусток:

1) щорічної додаткової відпустки за роботу з шкідливими й
важкими умовами праці;

2) щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці.
У цій категорії додаткових відпусток виділяється два підвиди:

а) додаткова відпустка окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням чи виконується в особливих природних, географічних та геологічних умовах і умовах підвищеного ризику для здоров'я;

б) додаткова відпустка працівникам з ненормованим робочим днем.

Крім того, в ст. 4 Закону " Про відпустки " виділяються додаткові відпустки, передбачені законодавством.

За роботу у шкідливих та важких умовах праці додаткова відпустка триваністю до 35 календарних днів надається працівкам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 17 листопада 1997року №1290.

У межах до 35 календарних днів конкретна тривалість додаткової відпустки має встановлюватися колективним чи трудовим договором. Вживання у частині другій ст. 7 Закону " Про відпустки " саме сполучника чи означає, що колективнодоговірне та індивідуально-договірне регулювання тривалості додаткової відпустки, що розглядається у цій курсовій роботі, співвідносяться відповідно до загального правила ст. 5 .

Закону "Про колективні договори й угоди", згідно з яким забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з колективними договорами.

Критеріями, на підставі яких має визначатися конкретна тривалість додаткової відпустки, яка надається за роботу з шкідливими і важкими умовами праці у колективному чи трудовому договорі, являються результати

атестації робочих місць за умовами праці і час зайнятості працівника у таких умовах.

До нашого часу діє Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 1 серпня 1992 р. № 442. Відповідно до цього Порядку Мінпраці і Мінохорони здоров'я опрацювали Методичні рекомендації щодо проведення атестації робочих місць за умовами праці ( затверджені постановою Міністерства праці від 1 вересня 1992 року N 41). Хоч ці акти затверджені відпоовідно до Закону "Про пенсійне забезпечення" і не були зорієнтовані на визначення тривалості щорічної додаткової відпустки у зв'язку з шкідливими і важкими умовами праці, все ж їх слід застосовувати ( за відсутності інших ). Безпосередньою правовою підставою для визначення тривалості додаткової відпустки, за розглянутою підставою, є показники та критерії умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів ( далі для стислості - Показники і критерії ). Показники і критерії затверджені наказом Мінохоронздоров'я та праці від 31 грудня 1997 р. N 383/55. Цей нормативний акт визначає тривалість додаткової відпустки залежно від виду шкідливих виробничих факторів, класу, умов і характеру праці. Тривалість додаткової відпустки у Показниках і критеріях визначена на підставі Гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості і небезпечності факторів виробничої сфери, тяжкості та напруженості трудового процесу), яка затверджена наказом Мінохоронздоров'я від 12 серпня 1996 р. N 4137-86.

Зміст Показників і критеріїв свідчить про те, що вони не допускають врахування інших факторів при визначенні тривалості додаткової відпустки. Тим самим у них поки що не враховано положення частини другої ст. 7 Закону "Про відпустки", яка приписує при визначенні конкретної тривалості щорічної додаткової відпустки враховувати не лише результати атестації робочих місць за умовами праці, а й часу зайнятості працівників у цих умовах. Виправити цю ситуацію на підприємстві практично досить важко, бо облік зайнятості працівників в умовах, що дають підстави для додаткової відпустки, порушив би всю систему показників і критеріїв. Лише в окремих випадках у зв'язку з постійною зайнятістю на роботах з шкідливими і важкими умовами праці можна було б встановлювати декілька додаткових днів відпустки з урахуванням часу зайнятості в цих умовах.

Зазначені нормативні акти створюють достатню юридичну основу для проведення атестації робочих місць і визначення на її основі тривалості додаткової відпустки у зв'язку з шкідливими і важкими умовами праці. І все

Кабінетом Міністрів при затвердженні згаданого Списку у розділах 1-10 встаноновив максимальну, а в розділах 11 - 33 - фіксовану тривалість додаткової відпустки. Оскільки це правило не зовсім відповідає закону, підприємства за умови додержання правил, що регулюють порядок проведення атестації, визначення тривалості додаткової відпустки і юридичного закріплення цього в трудовому чи колективному договорі, можуть відійти від тривалості і додаткової відпустки, встановленої Кабінетом Міністрів.

І все ж, Порядок застосування Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, приписує: " У випадках, коли тривалість додаткової відпустки за результатами атестації робочих місць перевищує максимальну тривалість вказаної у Списку, відпустка може бути продовжена на кількість днів цієї різниці за рахунок власних коштів підприємства". Це положення, на мій погляд, не повинно застосовуватись з двох причин:

1)воно не відповідає частині другій ст. 7 Закону "Про відпустки" , яка дає сторонам колективного ( трудового ) договору безумовне право визначати тривалість відпустки відповідно до результатів атестації робочих місць;

2) питання про джерело витрат підприємства - платника податку на прибуток на оплату додаткової відпустки вирішується виключно Законом "Про оподаткування прибутку підприємств"( п. 5.10 ст. 5 ). Він не може регулюватися навіть нормами КЗпП , не кажучи вже про розглянутий підзаконний акт. Тому зазначення у названому Порядку джерела фінансування витрат на оплату додаткової відпустки юридичної чинності не має. Та й як зазначення методичного характеру воно не основане на законі.

При затвердженні згаданого Списку Кабінет Міністрів у ряді випадків вніс до нього роботи і посади з обмовкою "постійно зайнятий", "постійно працюючий".

За таких умов Міністерство праці і соціальної політики затвердженні Порядку застосування Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах у яких дає право на щорічну додаткову відпустку , змушене було встановити: Якщо у Списку зазначено "постійно зайнятий" або "постійно працюючий" у розрахунок часу, відпрацьованого у шкідливих і важких умовах праці, заховуються лише ті дні, коли працівник фактично був зайнятий у цих умовах повний робочий день, встановлений для працівників цих виробництв,цехів , професій і посад". Це правило, як і зазначення у Списку постійно зайнятих , постійно працюючих, не відповідає, на мій погляд, п. 1 частини - другої ст. 9 Закону України "Про відпустки" , відповідно до якої до стажу роботи, який дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховується час фактичної роботи з шкідливими, важкими умовами праці, якщо працівник зайнятий у таких умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленого для працівників даного виробництва, цеху, професій чи посади. Звичайно, застосуванню підлягає Закон, а не названі підзаконні акти.

Пункт 1 частини першої ст. 8 Закону " Про відпустки " передбачає надання щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці тривалістю до 35 календарних днів окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних та геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я. Список виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або вкочується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. N 1290. У цьому Списку також у ряді випадків передбачено надання щорічної додаткової відпуски за розглянутою підставою лише постійно працюючим ( зайнятим ) в той час, як п. 1 частини другої ст. Закону "Про відпустки" встановлює, що в стаж роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховується час фактичної роботи у шкідливих і важких умовах праці або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого часу, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії чи посади. Таке ж, як у названому Списку, правило повторюється у Порядку застосування Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота у яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних, географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці. За наявності суперечностей між законом і підзаконними актами має застосовуватись норма закону.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці ( п. 1 ст. 8 Закону "Про відпустки"² ) встановлюється колективним або трудовим договорами залежно від часу зайнятості працівника у таких умовах.

Критерій диференціації тривалості щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці законом встановлений такий, що не дозволяє

достатньо обгрунтовано диференціювати її тривалість для окремих категорій працівників. Насправді, абсолютна більшість працівників постійно зайнята в

умовах, що дають право на додаткову відпустку у зв'язку з особливим характером праці. Оскільки інші критерії для диференціації відсутні, всім цим працівникам, що мають максимальний показник по критерію диференціації тривалості додаткової відпустки ( стовідсоткова зайнятість у

відповідних умовах ), треба було б встановлювати тривалість додаткової відпустки 35 календарних днів.

За таких умов Кабінет Міністрів України у згаданому вище Списку встановив конкретну тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці стосовно відповідних виробництв, робіт, професій та посад. З точки зору звичайної логіки Кабінет Міністрів повністю правий. Але, встановивши конкретну тривалість щорічних додаткових відпусток за

особливий характер праці стосовно кожного виробництва, кожної роботи, професії, посади, Кабінет Міністрів все ж, на мою думку, порушив правило частини другої ст. 8 Закону "Про відпустки"', відповідно до якого конкретна тривалість цієї додаткової відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором.

Визначати тривалість щорічних додаткових відпусток за особливий характер праці у колективних договорах все ж цілком необхідно. Тривалість, встановлену названим вище Списком, слід використовувати, як вельми солідний методичний матеріал. Проте відходження при цьому від тривалості часу такої відпустки, зазначеної у Списку, в один та інший бік уявляється цілком припустимим.

Іншим різновидом щорічних додаткових відпусток за особливий характер праці являється відпустка, що надається працівникам за ненормованим робочим днем.

Списки посад, робіт і професій, робота у яких дає право на щорічну додаткову відпустку за ненормований робочий день, визначаються угодами і колективними договорами ( п. 2 частини першої ст. 8 Закону "Про відпустки"²). При цьому співвідношеня між угодами різних рівнів, між угодами і колективними договорами визначається ст. 16 КЗпП, ст. 5 та 8 Закону "Про колективні договори і угоди"³ : списки, внесені до колективного договору, можуть доповнювати списки, внесені до галузевих і регіональних угод , але не можуть їх звужувати. Угодами не може визначатися тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці працівникам з ненормованим робочим днем. Це питання має вирішуватися колективними чи трудовими договорами. При цьому співвідношення між колективними і трудовими договорами визначається частиною третьою ст. 5 Закону "Про колективні договори й угоди" : до трудового договору забороняється вносити умови, що погіршують становище працівників порівняно з колективним договором. В силу права сторін -- трудового договору визначати у ньому тривалість відпустки за особливий характер праці ( ненормований робочий день ) до трудового договору можна внести умову про більш тривалу додаткову відпустку, ніж це встановлено колективним договором, але не можна - про меншу.

Крім цих видів в законодавстві передбачені й інші додаткові щорічні відпустки , які надаються за стаж роботи. Наприклад ЗУ «Про держслужбу» державним службовцям, які мають стаж роботи в державних органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання , якої встановлюються відповідною постановою Кабінету Міністрів відповідно до якої : державним службовцям, які мають стаж державної служби понад 10 років, посадовим особам місцевого самоврядування, які мають стаж служби в цих органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 календарних дні за кожний наступний рік. Тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів. Додаткові оплачувані відпустки державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування надаються одночасно із щорічною відпусткою згідно з установленим графіком або за згодою сторін окремо від неї.