Размещено на http: //www. allbest. ru/

Доповідь на тему:

«Основні концептуальні реформи судової системи України»

Підготувала: Піскун Дарина,

студентка 1 курсу, 1 потоку, 2 групи

1. Загальний огляд судової реформи в Україні

За час незалежності України (з 1991 року) було багато спроб провести зміни у системі правосуддя, які мали різну інтенсивність та наслідки. Фактично впродовж цього часу суди і система правосуддя були постійним об'єктом реформування. Але жодні зміни так і не одержали назву судової реформи не лише формально, а й у суспільній думці.

Лише у 2001 р. пакет законів щодо внесення змін до 9 законів, які стосувалися судоустрою, статусу суддів, судочинства і прокуратури, одержав назву „мала судова реформа”. „Судова реформа” - оскільки законодавство про правосуддя приводилося у відповідність до Конституції України 1996 р. (саме тоді закінчувався п'ятирічний строк дії перехідних положень Конституції), а „мала” - оскільки реформу було проведено не шляхом прийняття нового комплексного закону про судоустрій, а через внесення мінімально необхідних змін до чинних законів.

Навіть прийнятий у 2002 р. новий Закон України „Про судоустрій України” не одержав у суспільстві оцінку як такий, що передбачає комплексне реформування судової системи, оскільки він суттєвих змін у правосудді не передбачав, за винятком хіба що створення повноцінної системи адміністративних судів.

Процесуальною реформою інколи називають прийняття нового Цивільного процесуального кодексу України у 2004 р. (на заміну кодексу 1963 р.) і Кодексу адміністративного судочинства України у 2005 р., якого раніше не було. Водночас, ця реформа оминула кримінальне судочинство.

Питання про необхідність радикальної системної судової реформи було піднято новим Президентом України В.Ющенком після його обрання у 2004 р. З цією метою ним було затверджено низку концептуальних документів, зокрема Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів. Якщо буде прийнято необхідні закони та успішно втілено їх у життя, то справді можна буде говорити, що відбулася судова реформа. Водночас її повне проведення може зайняти до десяти років.

Якщо вважати, що заходи щодо здійснення судової реформи вживалися протягом всього часу незалежності, то можна умовно виділити декілька етапів такої реформи (див. таблицю 1). Більш детально ці етапи розкрито далі.

На виконання Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів Національною комісією було підготовлено пакет законопроектів, два з яких - проекти нової редакції законів про судоустрій і про статус суддів - у грудні 2006 р. Президент України вніс до Верховної Ради України.

3 квітня наступного року їх було схвалено у першому читанні, цікаво, що без участі пропрезидентських політичних сил, які тоді були у меншості. Парламентському Комітету з питань правосуддя було доручено об`єднати проекти в один законопроект. У червні 2008 р. Президент України звернувся до Парламенту з проханням пришвидшити розгляд законопроектів. Профільний парламентський комітет розглянув об'єднаний проект Закону України „Про судоустрій і статус суддів” і рекомендував Верховній Раді України прийняти його у другому читанні і в цілому.

Голова Верховного Суду України висловлюється проти прийняття згаданого законопроекту, зокрема через:

1) сумніви у легітимності прийняття законопроектів у першому читанні;

2) скорочення законопроектом чисельності Верховного Суду України до 16 суддів, позбавлення його касаційних функцій у цивільних та кримінальних справах (внаслідок створення Вищого цивільного і Вищого кримінального судів);

3) наявність низки неконституційних положень (йдеться про призначення голів судів і їхніх заступників Президентом України за поданням Вищої ради юстиції). І справді, у доопрацьованому профільним комітетом варіанті законопроекту можна побачити намагання значно посилити вплив Президента України і Вищої ради юстиції на вирішення кадрових питань в судовій системі, порівняно із тим варіантом, що було прийнято у першому читанні.

Робота над Концепцією вдосконалення судівництва та законопроектами щодо її втілення у життя дозволила виявити низку недоліків у Конституції України. Зокрема, експерти Ради Європи висловили зауваження щодо деяких положень цих документів, які засновувалися саме на нормах Конституції України.

Так, на думку експертів Ради Європи, не відповідають європейським стандартам положення про:

1) перше призначення суддів строком на п'ять років, оскільки протягом цього часу вони стають залежними від Верховної Ради України, що вирішує питання про обрання їх безстроково після закінчення зазначеного строку;

2) склад Вищої ради юстиції, яка розглядає і вирішує низку кадрових питань щодо суддів і питання їхньої дисциплінарної відповідальності. Сьогодні у її складі може бути не більше чотирьох представників суддівського корпусу із двадцяти членів, тоді як за європейськими стандартами - представники суддівського корпусу повинні становити не менше половини, а то й більшість складу такого органу.

Ці та інші питання конституційних змін щодо системи правосуддя також стали предметом розгляду Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права у 2008 р. Вона напрацювала свої пропозиції до розділу Конституції України про правосуддя і передала їх на опрацювання в Національну конституційну раду (утворений наприкінці 2007 р. Президентом України орган з метою підготовки нової редакції Конституції України).

Вже у 2010 був - Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 р.;

- Податковий кодекс України від 02.12.2010 р.;

Статус суддів України визначається З-ом України « Про судоустрій та статус суддів». Суддя - основний носій судової влади.

Характеризуючи статус суддів слід враховувати встановлене Законом ЇПро судоустрій і суддів положення про єдність статусу для всіх суддів України незалежно від того, в якому суді вони працюють.

Єдність статусу суддів забезпечується:

-єдиними в цілому вимогами до кандидатів на посаду судді;

-порядком наділення суддів повноваженнями;

-сукупністю прав та обов'язків суддів;

-незалежністю суддів і недопущення втручання у їх діяльність;

-незмінюваністю суддів та їх недоторканністю;

-засобами правового, соціального, матеріального забезпечення суддів;

-недопущенням зайняття інших оплачуваних посад, за винятком випадків, передбачених законом.

Однак законом допускається відмінність в обсягу повноважень суддів залежно від віднесення суду до конкретної судової ланки чи до певної судової інстанції, а також від місця конкретного суду в судовій системі України ( наприклад судді Конституційного Суду України, судді Верховного Суду України та судді вищих спеціалізованих судів).

Кожен етап судової реформи характеризується своїми труднощами. Загальними можна назвати такі проблеми: консерватизм судової системи; недостатнє фінансування не лише реформи, а й поточної діяльності судів; намагання політичних сил використати судову реформу для посилення впливу на суди. судовий реформа цивільний

Судова реформа мало вплинула на функціонування інших державних інститутів (прокуратура, система виконання судових рішень, пенітенціарна судова система тощо), які були об'єктом самостійних реформ. Раніше усі ці реформи були відокремленими і не пов`язувалися між собою. Навіть в межах судової системи реформи мали переважно точковий, а не комплексний характер. Лише в Концепції вдосконалення судівництва та пов'язаних з нею концепціями спробували дати системне (комплексне) бачення майбутнього усіх інституцій, які функціонують у взаємодії із судової системою.

Размещено на Allbest.ru