Еволюція права промислової власності

Вивчення передумов невигідного становища творців об'єктів інтелектуальної власності у XIV столітті. Розгляд французької системи авторського права. Порядок набуття прав на торговельні марки. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку.

Рубрика Государство и право
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 14.03.2016
Размер файла 27,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Еволюція права промислової власності

2. Порядок набуття прав на торговельні марки

3. Задача

Список використаної літератури

інтелектуальний власність право авторський

1. Еволюція права промислової власності

Інтелектуальна власність, як і будь-яка інша власність повинна приносити її власнику прибуток. Проте, для отримання прибутку спочатку необхідно створити об'єкт інтелектуальної власності. На створення об'єкта інтелектуальної власності необхідно затратити певні кошти. У теж час конкуренти на інших підприємствах можуть використовувати цей об'єкт і опинитися тим самим у вигідніших економічних відносинах. Тому захист владою окремих осіб під час заснування ними нових виробництв і охорона впроваджуваних нових технологій з'явилися ще в середні століття.

Одним з перших етапів не має правових форм закріплення результатів творчої діяльності, відомих нам. Водночас є підстави вважати наявним факт розуміння права власності на результати творчої діяльності через призму інституту приватної власності як одного з інститутів цивільного права. Зокрема відомо, що у Стародавньому Римі і в Греції плагіат та літературна крадіжка досить суворо каралися, а про застосування і охорону товарних знаків відомо ще раніше. Якщо існували ці об'єкти, то існувала і їх охорона [10;c.208].

Окремі елементи права інтелектуальної власності, зокрема, авторського права, з'явилися дуже давно. Можна цілком обґрунтовано стверджувати, що соціальне, етичне та політичне значення творів науки і мистецтва зізнавалися протягом усього свідомого історії людства. Вже в Стародавній Греції існували правила, багато в чому аналогічні сучасному закріплюється за автором праву на недоторканність твору: тексти трагедій підлягали обов'язковому збереженню для здійснення контролю за відповідністю виконуваного на сцені вистави справжнього авторського задуму. Творіння Есхіла, Софокла і Еврипіда повинні були доводитися до публіки в неспотвореному вигляді. Гонорар як форма оплати творчої праці, особливості права власності на твори мистецтва були відомі ще римському праву.

Дослідження римських джерел засвідчують, що автори творів науки, літератури і мистецтва уже на той час мали певний зиск від своїх творів. Отже, можна припустити, що авторське право уже існувало в епоху звичаєвого права, хоча воно ще не дістало відповідного відображення у звичаєвих нормах або ж просто нам такі норми невідомі. У ті далекі часи ні в кого не було сумніву щодо приналежності створеного людиною -- воно визнавалося власністю його творця.

З винаходом друкарського верстата (у 1448 році), появою перших газет і журналів (перший науковий журнал почав видаватися у Франції в 1665 році) відбулося відкриття для людства "галактики Гутенберга". Книгодрукування було тим винаходом, який Лютер назвав "другим рятуванням роду людського від розумової тьми". З'явилася можливість пустити "романи і поеми" в економічний оборот, можливість торгувати віршами і винаходами [10;c.211].

На той час для того щоб одержати ту чи іншу користь від права на об'єкт інтелектуальної власності, необхідно спочатку його створити, а для цього потрібно затратити фінансові, людські та інші ресурси. Тому якщо на даному підприємстві розроблена нова технологія одержання виробів з використанням власного творіння, а конкурент почав незаконно виготовляти ці ж вироби за цією самою технологією, то його вироби виявляться дешевшими, а отже і більш конкурентоздатними. Таким чином, творець об'єкта інтелектуальної власності опиниться у невигідному становищі.

Мабуть, уперше на цю обставину звернули увагу в Англії в період швидкого розвитку мануфактури. Уже на початку XIV століття королівською владою там надавалися виробництв. Така підтримка прийняла форму дарування особі, що впровадила нову технологію, виключного права користування цією технологією протягом часу, достатнього для її освоєння. Дане виключне право давало розробнику перевагу в конкурентній боротьбі. Королівство, у свою чергу, одержувало нову технологію виробництва, що сприяло зміцненню його економічного положення.

Такі права закріплювалися документом, що називався патентною грамотою, що означало "відкритий лист", оскільки він мав печатку в кінці, а не на згорнутому листі. Згодом наданням такого права стали зловживати, використовуючи його для збільшення надходжень у скарбницю. З'явся протести, і питання, пов'язані з патентами, стали вирішувати в судовому порядку. Класичним прецедентом стала "Справа виробників сукна з Іпсвіча" (1615 p.), при слуханні якої було заявлено: "Але якщо людина привнесла в королівство новий винахід або нове ремесло, ризикуючи при цьому життям і майном і затративши свої засоби тощо, чи якщо людина зробила нове відкриття, то в подібних випадках король своєю милістю і прихильністю у відшкодування його витрат може подарувати йому привілей користатися таким ремеслом чи промислом тільки визначений час, тому як на початку люди королівства перебувають у наведені щодо цього ремесла і не мають ні знань, ні навичок, щоб користатися ним. Але коли термін патенту минає, король може знову подарувати його".

Для того щоб покінчити із зловживанням даруванням особливих прав, у 1628 році був прийнятий статус про монополії. Відповідно до цього статусу, не мали с всі монополії, дарування і пільги, за винятком "будь-яких патентних грамот і грамот на привілеї на термін, який дорівнює 14 рокам чи менше, що повинні від цього часу видаватися на виключне право на виготовлення будь-якого виду нових виробів у межах цього королівства дійсному і першому винахіднику таких виробів, яким ніхто інший з часу видачі таких патентних грамот і грамот на привілеї не повинен був користатися".

Зрозуміло, згодом система патентного права була багато в чому удосконалена. Але, як ми бачимо, уже на початку XVII століття були закладені його основи. Патенти, як вид інтелектуальної (промислової) власності використовуються дотепер як інструмент, що регулює створення і передачу нових технологій.

Термін "товарні знаки" (торговельні марки) почали вживати тільки в XIX столітті. З цього ж часу вони стали виконувати нинішню роль у поширенні товарів, доведенні їх до покупця, розширенні торгівлі. Однак чим ширше застосовували торговельні марки, тим більше було випадків їхнього незаконного копіювання. Тому в середині минулого століття англійськими судами були вироблені засоби захисту проти таких порушень. Так народилася знаменита заборона на ведення справи під іншим ім'ям: ніхто не мав права видавати свої товари за товари іншої особи [11;c.96].

У 30-40-х роках XX століття було в основному завершено розвиток законодавства про торговельні марки (Німеччина, 1936 рік; Британія, 1938 рік; США, 1946 рік). Ці закони в основних рисах не втрат чинності і на сьогодні.

У 1791 і в 1793 роках був закладений фундамент французької системи авторського права. На відміну від англійської системи, у французькій права автора інтерпретуються як авторські права, якими автор користується все життя. Однак і в Англії і у Франції авторські права розглядалися, по суті, як права власності, що мають економічну цінність, тобто як матеріальні права.

Наступний імпульс розвитку авторського права додали філософи Німеччини, зокрема Еммануїл Кант. Вони бач в копірайті не просто форму власності, що забезпечує економічну вигоду для автора, а щось більше - як частину своєї особистості. Зрештою ця ідея привела до вироблення системи неекономічних або моральних прав.

Пріоритетне значення інтелектуальної власності серед інших об'єктів власності було втілене в законодавстві деяких штатів США. Наприклад, у законі штату Масачусетс від 17 березня 1789 p. відзначено, що "немає власності, яка належить людині більше, ніж та, котра є результатом її розумової праці".

Сучасна форма закону про копірайт закріплена в законі Сполучених Штатів Америки 1976 року, що передбачає захист здобутків протягом усього життя автора і 50 років після його смерті.

Правове регулювання відносин і УРСР у цій сфері забезпечувалося в основному підзаконними актами. Виключеннями були розділ IV - "Авторське право" і розділ VI "Винахідницьке право" Цивільного кодексу УРСР, а також "Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції", затверджене постановою РМ СРСР від 21.03.1973 p.

Загальне законодавство закріплювало можливість широкого використання результатів творчої праці громадян в інтересах держави і суспільства

Після проголошення незалежності й державотворення України 24 серпня 1991 року почалося формування спеціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності.

Початком становлення законодавства України про інтелектуальну власність вважається день прийняття Закону України "Про власність", тобто 7 лютого 1991 року. Цим Законом результати інтелектуальної власності вперше були визнані об'єктами права власності. Деякі норми, що відносяться до інтелектуальної власності, знайшли своє відображення в інших законах України.

Однак основними джерелами права промислової власності, що складали основу спеціального законодавства про інтелектуальну власність, стали закони України;"Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", які набули чинності 15 грудня 1993 року [11;c.98].

Для розвитку зазначеного законодавства про промислову власність Державним патентним відомством України було розроблено і прийнято понад 70 підзаконних актів, що регулюють відносини у сфері набуття прав на об'єкти промислової власності.

Основним законом, що регулює правовідносини в сфері авторських і суміжних прав, став Закон України "Про авторське право і суміжні права" (23 грудня 1993 року). Завершальним акордом у розбудові законодавства України у сфері інтелектуальної власності стало прийняття у 2003 році Верховною Радою України Цивільного кодексу України, Книга IV якого має назву "Право інтелектуальної власності".

2. Порядок набуття прав на торговельні марки

Відносини, які виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг (далі - знак) в Україні регулюються Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (далі - Закон).

Знак - позначення, яке вирізняє товари та послуги одних осіб серед таких самих або споріднених з ними товарів і послуг інших осіб.

Правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі, вимогам Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені вище зазначеним Законом.

Об'єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень [8;c.142]. Об'єктом знака не можуть бути імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік (крім випадків, пов'язаних з розвитком української науки та культури), працювали у радянських органах державної безпеки, назви СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік та похідні від них, назви, пов'язані з діяльністю комуністичної партії, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті.

Право власності на знак засвідчується свідоцтвом. Свідоцтво України на знак для товарів і послуг є офіційним охоронним документом, який видається від імені держави уповноваженим на це органом - Державною службою інтелектуальної власності України (далі - ДСІВ).

Право на одержання свідоцтва має будь-яка фізична або юридична особа, об`єднання осіб або їх правонаступники.

Обсяг правової охорони, який надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг (далі - Реєстр), і засвідчується свідоцтвом з наведеними в ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг.

Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки й продовжується за клопотанням власника свідоцтва щоразу на 10 років, за умови сплати збору в порядку, встановленому пунктом 2 статті 18 Закону. Порядок продовження строку дії свідоцтва встановлюється Положенням про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки № 10 від 10.01.2002 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України за № 64/6352 від 28.01.2002.

Особа, яка бажає одержати свідоцтво, подає до Установи заявку. За дорученням заявника заявку може бути подано через представника у справах інтелектуальної власності або іншу довірену особу [8;c.144].

Заявка повинна стосуватися одного знака. Заявка складається українською мовою і повинна містити: заяву про реєстрацію знака; зображення позначення, що заявляється; перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати знак, згрупованих за МКТП.

Пріоритет знака, використаного в експонаті, показаному на офіційних або офіційно визнаних міжнародних виставках, проведених на території держави - учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, може бути встановлено за датою відкриття виставки, якщо заявка надійшла до Установи протягом шести місяців від зазначеної дати. Заявник, який бажає скористатися правом пріоритету, протягом трьох місяців від дати подання заявки до Установи подає заяву про пріоритет з посиланням на дату подання і номер попередньої заявки та її копію з перекладом на українську мову або документ, що підтверджує показ зазначеного знака на виставці, якщо ці заявка чи показ відповідно була подана чи було проведено у державі - учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності. У межах цього строку зазначені матеріали можуть бути змінені. Якщо ці матеріали подано несвоєчасно, то право на пріоритет заявки вважається втраченим, про що заявнику надсилається повідомлення.

Експертиза заявки має статус науково-технічної експертизи, складається з формальної експертизи та кваліфікаційної експертизи(експертизи по суті) і проводиться закладом експертизи відповідно до законодавства та правил, встановлених на його основі центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності.

На підставі рішення про реєстрацію знака та за наявності документів про сплату державного мита за видачу свідоцтва і збору за публікацію про видачу свідоцтва здійснюється публікація в офіційному бюлетені відомостей про видачу свідоцтва, визначених в установленому порядку. Зазначені мито та збір сплачуються після надходження до заявника рішення про реєстрацію знака.

Якщо протягом трьох місяців від дати надходження до заявника рішення про реєстрацію знака документи про сплату державного мита за видачу свідоцтва і збору за публікацію про видачу свідоцтва в розмірі та порядку, визначених законодавством, до закладу експертизи не надійшли, публікація не провадиться, а заявка вважається відкликаною [4].

Одночасно з публікацією відомостей про видачу свідоцтва Установа здійснює державну реєстрацію знака, для чого вносить до Реєстру відповідні відомості. Форма Реєстру та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності.

Видача свідоцтва здійснюється Установою у місячний строк після державної реєстрації знака. Свідоцтво видається особі, яка має право на його одержання. Якщо право на одержання свідоцтва мають кілька осіб, їм видається одне свідоцтво [4].

Власники свідоцтв, міжнародних реєстрацій або суб'єкти, які мають торговельну марку, що визнана добре відомою, мають певні майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку. Згідно зі ст. 495 Цивільного кодексу України до таких прав належать наступні [3]:

вільне використання торговельної марки суб'єктами права інтелектуальної власності;

виключне право на заборону або перешкоду протиправному використанню цієї марки;

виключне право не заперечувати використанню торговельної марки у певних випадках;

інші майнові права, передбачені законодавством.

Охорона майнових прав на торговельну марку здійснюється протягом 10 років.

3. Задача

Іванов отримав у Державній службі інтелектуальної власності України патент на винахід «Установка для виготовлення цукерок». За його замовленням було виготовлено кілька установок, які він продав ТОВ «Літо». Дізнавшись, що ТОВ отримує значний прибуток від використання установок, він заявив позов про стягнення плати за користування винаходом.

Під час відрядження до Росії Іванов виявив, що ТОВ «Зима» займається виготовленням установок для виготовлення цукерок і реалізацією їх на території Росії, України і Білорусії. Іванов звернувся до ТОВ «Зима» з вимогою припинити незаконні дії і відшкодувати йому завдані збитки. Керівництво ТОВ «Зима» вважає, що виключні права Іванова не поширюються на територію Росії, тому вони можуть вільно використовувати його винахід. Іванов звернувся за консультацією до патентного повіреного.

Яку консультацію повинен дати патентний повірений?

Вирішення

Спочатку визначимо майнові права власника патенту. Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” чітко і однозначно (п. 6 ст. 28) проголошує, що власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає його правонаступником. Такі норми містять й інші патентні закони України. З наведеного можна зробити висновок, що будь-які результати інтелектуальної, творчої діяльності, які охороняються законом, визнані товаром. Отже, стосовно цього товару можуть вчинятися будь-які цивільно-правові угоди. Таким чином, майнові права авторів на твори науки, літератури і мистецтва можуть бути об'єктом купівлі-продажу та інших цивільно-правових угод.

Стаття 464 Цивільного кодексу зазначає, що майновими правами інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є:

1) право на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка;

2) виключне право дозволяти використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка (видавати ліцензії);

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу, корисної моделі, промислового зразка, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок належать володільцю відповідного патенту, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Використанням винаходу чи корисної моделі визнається:

- виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), застосування такого продукту, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого продукту в зазначених цілях;

- застосування процесу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей процес, знає про те, що його застосування забороняється без згоди власника патенту або, виходячи з обставин, це і так є очевидним. При цьому, продукт чи процес визнається виготовленим із застосуванням запатентованого винаходу або корисної моделі, якщо при цьому використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу (корисної моделі), або ознаку, еквівалентну їй.

Тепер звернемося до статті 419 Цивільного кодексу, яка визначає співвідношення права інтелектуальної власності та права власності. Так, право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ. Перехід права на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності є правом на нематеріальний об'єкт (результат інтелектуальної, творчої діяльності). Але цей результат може сприйматися іншими особами та відтворюватися лише за умови, що він буде певним чином об'єктивним, втіленим в певну матеріальну форму.

З наведеного зрозуміло, що право інтелектуальної власності і право на матеріальний носій не залежать одне від одного. Тому перехід права на об'єкт інтелектуальної власності (сутність винаходу) не означає переходу права власності на матеріальний носій (річ). Право власності на книгу (матеріальний носій) може належати багатьом власникам проданих книг. Промисловий виріб, в якому використано винахід, також може перейти у власність багатьох покупців цього виробу. Але власником об'єкта права інтелектуальної власності залишається при цьому одна й та ж особа. Суб'єкт права інтелектуальної власності може продати свої майнові права на цей об'єкт будь-якій іншій особі, яка стає суб'єктом цього права (правонаступником). Але право власності (в тому числі і його використання) на матеріальний носій (річ) залишається за особою, яка придбала об'єкт, що містить винахід.

Така ж ситуація станеться й тоді, коли право власності на матеріальний носій (річ) перейде за законом чи договором до іншої особи, право інтелектуальної власності залишається за її суб'єктом без будь-яких змін. Суб'єкту права інтелектуальної власності належить право на нематеріальний об'єкт (зміст книги, сутність винаходу), суб'єкту права на матеріальний носій належить право на річ.

Патент надає його власнику виключне право використовувати винахід (корисну модель) за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів.

Патент надає його власнику право дозволяти використання винаходу (корисної моделі) на підставі ліцензійної угоди.

Отже, між Івановим та ТОВ «Літо» має бути укладений ліцензійний договір, як право на використання винаходу. Ліцензійний договір - це двостороння угода, за якою сторона, що володіє виключним правом на використання винаходу, надає іншій стороні дозвіл (ліцензію) на використання винаходу, а ліцензіат зобов'язується сплачувати ліцензіару платежі та здійснювати інші дії, що передбачені договором. Предметом ліцензійного договору є право на використання запатентованого винаходу разом з іншими правами інтелектуальної власності, що передаються за ліцензійним договором.

Тому, гр. Іванову необхідно укласти ліцензійний договір, а не договір купівлі - продажу.

Права власника патенту мають абсолютний, винятковий характер і обмежені у часі і територією тієї держави, у якій його видано. Абсолютна природа прав патентовласника визначається тим, що всі інші громадяни цієї держави мають утримуватись від використання патенту без дозволу патентовласника. Виключний характер патентних прав обумовлюється тим, що у одній державі право власності на патент може належати тільки одному патентовласнику.

З метою ефективного захисту в інших країнах гр. Іванову потрібно проводити зарубіжне патентування.

Так, відповідно до частини першої статті 37 Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” будь-яка особа має право запатентувати винахід (корисну модель) в іноземних державах за умови попереднього подання заявки на винахід (корисну модель) до ДСІВ та ненадходження до цієї особи протягом трьох місяців від дати подання зазначеної заявки повідомлення про віднесення заявленого винаходу (корисної моделі) до державної таємниці.

Якщо протягом трьох місяців від дати надходження заявки до заявника не надійде повідомлення про віднесення заявленого винаходу (корисної моделі) до державної таємниці, заявку на одержання патенту на винахід (корисну модель) може бути подано у відповідний орган іноземної держави.

Отже, патент діє на території тієї держави, яка його видала, а тому вимоги гр. Іванова до ТОВ «Зима» про припинення незаконних дій і відшкодування завданих збитків є не правомірним.

Список використаної літератури

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст.141.

2. Господарський кодекс від 16 січня 2003 року №436. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/436-15/print1445429809771982

3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15

4. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 року №3687. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/ laws/show/3687-12/print1445500136338227

5. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», вiд 15.12.1993, № 850-IV - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3689-12

6. Дроб'язко В.С., Дроб'язко Р.В. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 512 с.

7. Кубах А. І. Право інтелектуальної власності: Навч. Посібник - Харків:ХНАМГ, 2008 - 149 с.

8. Мікульонок І. О. Інтелектуальна власність: навч. посіб. / І. О. Мікульонок. - 3-тє вид., переробл. і допов. - К.: НТУУ «КПІ», 2012. - 238 c.

9. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г.Л. Знаменський, В.В. Хахулін, В.С. Щербина та ін.; За заг. ред. В.К. Мамутова. - К.: Юрінком Інтер, 2014. - 688 с.

10. Право інтелектуальної власності: Академ. курс: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. - 2-ге вид., переробл. та допов. - К.: Концерн „Видавничий дім “Ін Юре”, 2002. - 672 с.

11. Черевко Г. В. Інтелектуальна власність : навч. посіб. / Г. В. Черевко. - К. : Знання, 2008. - 412 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Стадія ґенези права інтелектуальної власності. Розгалуження авторського права і промислової власності. Основні властивості інтелектуальної власності та її пріоритетне значення. Удосконалення системи патентного права. Поняття терміну "товарний знак".

    реферат [23,2 K], добавлен 15.07.2009

  • Загальні відомості про торговельну марку. Визначення поняття торговельної марки. Реєстрація торговельного знака. Права та обов'язки інтелектуальної власності на торговельну марку. Правомочності щодо використання географічного зазначення.

    курсовая работа [48,1 K], добавлен 13.12.2008

  • Зародження теорій прав інтелектуальної власності. Еволюція концепцій права у XVIII-XX ст. Теорія вічної промислової власності за Жобардом. Сучасний стан теорії права. Двоїста природа авторського і винахідницького права. Зміст пропієтарної концепції.

    контрольная работа [38,8 K], добавлен 28.11.2013

  • Сутність інтелектуальної власності як економічної категорії. Об’єкти авторського права та суміжних прав. Майнові та немайнові права. Наслідки використання об’єктів права інтелектуальної власності для підприємств та проблеми, які виникають у її процесі.

    курсовая работа [2,5 M], добавлен 03.11.2014

  • Основні поняття інтелектуальної власності. Правове регулювання відносин щодо об'єктів авторського права і суміжних прав. Правове регулювання відносин щодо об'єктів промислової власності. Передача та захист прав на об'єкти інтелектуальної власності.

    книга [1,7 M], добавлен 02.12.2007

  • Право інтелектуальної власності в об'єктивному розумінні, його основні джерела та види. Ключові об'єкти та інститути права інтелектуальної власності. Суб’єктивні права інтелектуальної власності. Поняття і форми захисту права інтелектуальної власності.

    презентация [304,2 K], добавлен 12.04.2014

  • Поняття та види торговельних марок, способи їх захисту. Проблеми судового розгляду справ у спорах, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності. Використання спеціальних знань при захисті прав на торговельну марку в господарському судочинстві.

    дипломная работа [536,6 K], добавлен 06.04.2014

  • Методи та законодавча база захисту та запобігання порушенню прав інтелектуальної власності. Типові порушення авторського права та суміжних прав. Відстеження порушень прав інтелектуальної власності, форми та засоби їх захисту, визначення відповідальності.

    реферат [432,6 K], добавлен 03.08.2009

  • Загальне положення про інтелектуальну власність. Характеристика об'єктів і суб'єктів авторського і суміжних прав. Структура права промислової власності. Порядок оформлення прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки. Поняття ліцензійних договорів.

    научная работа [325,3 K], добавлен 29.04.2014

  • Поняття інтелектуальної власності. Інтелектуальна власність як результат творчої діяльності. Інтелектуальна власність як право. Права інтелектуальної власності. Еволюція інтелектуальної власності. Еволюція промислової власності, система патентного права.

    реферат [42,0 K], добавлен 24.12.2008

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.