Кримінально-виконавча система

Протидія злочинності - науково обґрунтований напрямок діяльності громадськості та органів державної влади, який полягає у визначенні основних цілей і задач і є основою формування кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства, регулює практику їх застосування, розробку і реалізацію заходів, спрямованих на запобігання злочинності.

Кримінально-виконавча політика - основні напрямки, принципи діяльності правозастосовних органів у сфері практичної діяльності заходів кримінальних покарань. ( з конспекту лекцій)

Напрями держави у кримінально-виконавчій політиці:

Реалізація заходів щодо декриміналізації і віднесення правопорушень до адміністративних деліктів

Реформування судових, правоохоронних і контролюючих органів в напрямку реалізації завдань запобігання злочинності

Заходи щодо викриття корупції у місцях позбавлення волі. ТОЩО

Принципи за ст. 5 КВК: невідворотність виконання і відбування покарання, законність, справедливість, гуманізм, демократизм, рівність засуджених перед законом, поваги до прав і свобод людини, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання право слухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості в передбачених законом випадках у дальності органів і установ виконання покарань.

Кримінально-виконавча політика є частиною єдиної політики держави і безпосередньо випливає з кримінальної політики. Разом з тим, вона впливає на кримінальну політику. Це передусім відноситься до визначення системи покарань, окремих їх видів, до практики призначення покарань. У кінцевому підсумку політика у названій сфері впливає на правоохоронну політику в цілому і частково на прийняття рішень щодо профілактики рецидивної злочинності, адаптації осіб, які відбули покарання, і надання їм допомоги.

2. Кримінально-виконавче право: поняття, предмет і методи

Кримінально-виконавче право України - це установлена згідно з вимогами державної політики у сфері виконання покарань система правових норм, встановлених державою Україна для регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі виконання та відбування кримінальних покарань.

Предмет науки кримінально-виконавчого права України - саме кримінально-виконавче право, кримінально-виконавче законодавство і практика його застосування, а також пізнання сутності та змісту виконання покарань, діяльності органів та установ виконання покарань.

Методи кримінально-виконавчого права України:

Основний - імперативний;

Додаткові - диспозитивний, заохочення.

Кримінально-виконавче право як галузь права має власний метод правового регулювання суспільних відносин, що входять до її предмету. Основним методом правового регулювання суспільних відносин, що є властивими кримінально-виконавчому праву, на думку М. О. Стручкова, є метод наказу або імперативний метод, який не допускає заперечень. Разом із тим, у процесі виконання і відбування покарань можливо застосування й інших методів, зокрема методу переконання, тобто диспозитивного методу (надання засудженим у певних випадках варіанта вибору поведінки ,якщо це передбачено з-ном - скарги, заяви, пропозиції.). Про можливість застосування в одній галузі права декількох методів правового регулювання висловлювався С. І. Вильнянський.

кримінальний виконавчий засуджений ресоціалізація

3. Джерела кримінально-виконавчого права

Акти органів влади або компетентних органів управління, що містять норми кримінально-виконавчого права.

Види джерел кримінально-виконавчого права України

* Конституція України

* Кримінально-виконавчий кодекс України

* Закони України

* Постанови Верховної Ради України

* Укази Президента України

* Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України

* Міжвідомчі та відомчі нормативно-правові акти (накази, правила, положення, інструкції…)

* Міжнародно-правові акти, ратифіковані Верховною Радою України

КВК складається з загальної та особливої частини та Прикінцевих положень, 26 глав, 166 статей (167 статей).

ст.2 Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Однак, відсутні рішення Конституційного суду, рішення Європейського суду з прав людини (щодо їх місця у системі вітчизняного законодавства точаться дискусії).

Закони: Про правила етичної поведінки від 17.05.2012р., Про центральні органи виконавчої влади від 17.03.2011р., Про доступ до публічної інформації від 13.01.2011р., Про міліцію від 20.12.1990р., Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України від 22.02.2006р., Про державну службу від 16.12.1993р. (Втрата чинності відбудеться 01.01.2014р. на підставі > Про державну службу від 17.11.2011р., набрання чинності відбудеться 01.01.2014 ),Про Державну кримінально-виконавчу службу України від 23.06.2005р., Кримінально-виконавчий кодекс України від 11.07.2003р.(Редакція відбудеться 01.01.2014р), Про попереднє ув'язнення від 30.06.1993р., Про оперативно-розшукову діяльність від 18.02.1992р., Про чисельність Державної кримінально-виконавчої служби України від 02.03.2000р., Про застосування амністії в Україні від 01.10.1996р., Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі від 01.12.1994р., Про засади запобігання і протидії корупції від 07.04.2011р., Про звернення громадян від 02.10.1996р., Про безоплатну правову допомогу від 02.06.2011р.

Розпорядження: Про утворення Інституту кримінально-виконавчої служби від 17.03.2011 р., Про віднесення посад спеціалістів Державної кримінально-виконавчої служби до категорії посад державних службовців від 6.05. 2001 р.

Накази ДПтСУ: Про затвердження Інструкції з діловодства в Державній пенітенціарній службі України від 10.02.2012р., Про затвердження Переліку найменувань органів, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів і навчальних закладів, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби України від 01.11.2011р., Про затвердження Регламенту Державної пенітенціарної служби України від 01.12.2011р. та інш.

Накази Міністерства юстиції України: Про організацію соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими від 04.11.2013р., Про затвердження Порядку обліку особистих грошей, цінностей і речей осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, а також виданого їм речового майна від 23.08.2013р., Про заходи стосовно дотримання вимог законодавства при затриманні без ухвали слідчого судді, суду осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, та при обранні стосовно підозрюваних запобіжного заходу - тримання під вартою під час кримінального провадження від 26.03.2013р. та інш.

Накази ДДУПВП: Про затвердження Порядку взаємодії суб'єктів, що надають соціальні послуги бездомним громадянам від 19.02.2009 р., Про затвердження Порядку взаємодії суб'єктів соціальної роботи із сім'ями, які опинилися у складних життєвих обставинах від 14.06.2006р., Про затвердження Положення про порядок розслідування та ведення обліку аварій і нещасних випадків на виробництві, що сталися з особами, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах від 11.03.2009р. та інш.

Постанови: Про затвердження положень про спостережні комісії та піклувальні ради при спеціальних виховних установах від 01.04.2004р., Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби від 14.08.2013р., Про затвердження Порядку надання екстреної медичної допомоги особам, узятим під варту або яким призначено покарання у виді позбавлення волі від 21.11.2012р., Питання системи обліку публічної інформації від 21.11.2011р., Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та установами Державної кримінально-виконавчої служби від 08.08.2007р. та інш.

Укази Президента України: Про Концепцію державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України від 08.11.2012р., Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади від 09.12.2010р., Про Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні від 24.05.2011р. та інш.

4. Мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства України

Стаття 1. Мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства України

1. Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

2. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних

покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

5. Характерні особливості кримінально-виконавчої системи України

Побудова системи органів та установ виконання покарань безпосередньо залежить від тих видів покарання, які передбачені діючим законодавством. Види визначені в ст. 51 КК. Виконанням кожного з вказаних видів покарання займається певний орган (установа), сукупність яких складає кримінально-виконавчу систему нашої держави.

Таким чином, кримінально-виконавчу систему можна визначити як сукупність органів та установ держави, які здійснюють діяльність з виконання кримінальних покарань, наділені спеціальним статусом та перебувають у відносинах субординації між собою.

Органами виконання покарань є: Державна кримінально-виконавча служба України, її територіальні органи, управління, кримінально-виконавча інспекція. Тобто до органів виконання покарань законодавець відносить такі організації, які переважно здійснюють управлінські та адміністративно-господарські функції.

Очолює кримінально-виконавчу систему Державна пенітенціарна служба України з питань виконання покарань.

До установ виконання покарань належать: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи(виховні колонії).

Виконання кримінальних покарань у вигляді штрафу(прим. Штраф зараз в сфері контролю суду) та конфіскації майна здійснює Державна виконавча служба, яка не є ні органом, ні установою виконання покарань. Окремо законодавець виділяє військові частини, гауптвахти та дисциплінарні батальйони, які здійснюють виконання покарань щодо засуджених військовослужбовців. Але, з огляду на чинне законодавство, можна стверджувати, що вказані установи, хоча і здійснюють виконання окремих видів покарань, все ж таки не входять до кримінально-виконавчої системи.

Крім того, до кримінально-виконавчої системи входять слідчі ізолятори, лікувально-трудові профілакторії, навчальні заклади, підприємства та організації забезпечення. Названі установи включені до кримінально-виконавчої системи Законом України “Про загальну структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України”. Але необхідно звернути увагу на те, що КВК України не називає ці організації серед органів або установ виконання покарань. Таким чином, зі змісту Закону випливає, що установами виконання покарань називаються ті організації, які безпосередньо здійснюють виконання конкретних видів кримінальних покарань

Стаття 11. Види органів і установ виконання покарань

1. Органами виконання покарань є: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція.

2. Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи .

3. Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (виправні колонії).

4. Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки.

5. Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

6. У виправних колоніях середнього рівня безпеки можуть створюватися сектори максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі.

У виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання можуть створюватися сектори середнього рівня безпеки для відбування покарання жінками, засудженими до довічного позбавлення волі.

7. У межах, визначених цим Кодексом та законами України, виконання кримінальних покарань також здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон.

8. Територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція, арештні доми, виправні центри, виправні та виховні колонії організовуються і ліквідуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, а військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон - Міністерством оборони України.

6. Виправлення і ресоціалізація засуджених та їх основні засоби

Стаття 6. Виправлення і ресоціалізація засуджених та їх основні засоби

1. Виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.

2. Ресоціалізація - свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного

життя в суспільстві.

Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.

3. Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

4. Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого кримінального правопорушення та поведінки засудженого під час відбування покарання.

7. Міжнародні стандарти поводження із засудженими

Міжнародні стандарти поводження із засудженими розроблені міжнародною спільнотою в результаті міжнародного співробітництва щодо забезпечення прав людини у сфері виконання покарань. Система міжнародних стандартів - це сукупність відповідних принципів, конвенцій, рекомендацій та норм, прийнятих на міжнародному рівні.

Класифікація:

За масштабом дії:

- Універсальні - встановлюються ООН

- Регіональні - Радою Європи або іншими регіональними об єднаннями

За спеціалізацією:

- Акти загального характеру - наявні стандарти стосовно прав людини взагалі, які стосуються й засуджених

- Акти спеціального характеру - безпосередньо регламентують стандарти поводження із засудженими.

За ступенем обов'язковості:

- Акти, які є обов'язковими для застосування національними системами виконання покарань

- Акти, що мають рекомендаційний характер

Залежно від виду покарань:

- Стандарти, що стосується поводженням з особами, позбавленими волі

- Не пов'язаних з позбавленням волі

За джерелами походження:

- Міжнародні договори (пакти, конвенції) є обов'язковими для держав, які їх підписали

- Норми і принципи прийняті міжнародними урядовими або неурядовими організаціями (мають рекомендаційний характер)

Міжнародні стандарти поводження із засудженими -- це прийняті на міжнародному рівні норми, принципи і рекомендації в галузі вико-нання покарань і діяльності органів і установ виконання покарань. Ці стандарти були узгоджені міжнародною спільнотою і в їх підґрунті насамперед лежить Загальна декларація прав людини. Прийняті на її розвиток Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, які породжують юридичні зобов'язання для держав, котрі їх ратифікували (в тому числі й Україна), містять відповідні положення щодо поводження з особами, позбавленими волі. Крім цих міжнародних документів загального (універсального) характеру є доволі великий перелік документів, що доповнюють і деталізують загальні принципи і безпосередньо стосуються засуджених. Перелік основних міжнародних правових документів щодо осіб, що відбувають покарання за вироком суду, нараховує понад 30 найменувань. За ступенем зобов'язань, що виникають при впровадженні міжнародних стандартів у кримінально-виконавче законодавство тих чи інших країн, існують положення, що є обов'язковими до ви-конання в національних кримінально-виконавчих системах, і такі, що розглядаються як рекомендації, для реалізації яких повинні бути створені відповідні соціально-економічні передумови.

Основоположні принципи поводження з особами, позбавленими волі, фундаментального характеру, що містяться в міжнародних документах, ґрунтуються на необхідності забезпечувати права засуджених, що невіддільні від загальних прав людини. Це означає, що позбавлені волі мають право на: життя та особисту недоторканність; здоров'я; працю; відпочинок; незастосування до них тортур чи іншого нелюдського поводження; повагу людської гідності; належні правові процедури; свободу від будь-якої дискримінації; свободу від рабства; свободу совісті та думок; свободу віросповідування; недоторканність сімейного життя; самовдосконалювання.

Принципи, закладені в Загальній декларації прав людини, розвиваються в таких актах спеціалізованого характеру, що мають своєю метою виклад стандартів поводження із засудженими, як Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими (1957 р.), Декларація про захист всіх осіб від катувань і інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1975 р.), Конвенція проти катувань і інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження й покарання (1984р.), Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку (1979 р.), Принципи медичної етики, що визначають роль працівників охорони здоров'я, особливо лікарів, у захисті ув'язнених чи затриманих осіб від катувань і інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження й покарання (1982 р.), Заходи, що гаранту-ють захист прав тих, хто засуджений до страти (1984 р.), Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються відправлення правосуддя відносно неповнолітніх (Пекінські правила, 1985 р.), Звід принципів захисту всіх осіб, підданих затриманню та ув'язненню в будь-якій формі (1989 р.). Мінімальні стандартні правила ООН стосовно заходів, не пов'язаних із тюремним ув'язненням (Токійські правила, 1990 р.), Правила ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі (1990р.).

Токійські правила спрямовані на застосування заходів, альтернатив-них тюремному ув'язненню. Такими санкціями можуть бути: а) усні санкції, такі як зауваження, догана й попередження; б) умовне звільнен-ня від відповідальності; в) обмеження в цивільних правах; г) економічні санкції, такі як штрафи чи штрафодні; д) конфіскація майна; е) повер-нення майна жертві або ж компенсація матеріальних збитків; є) умовне покарання або ж покарання з відстрочкою; ж) умовне звільнення з ув'язнення й установлення судового нагляду; з) суспільне корисні роботи; й) перебування вдень у виправній установі; і) домашній арешт; ї) будь-яке інше поводження, не пов'язане з тюремним ув'язненням.

8. Основи правового статусу засуджених

Регламентується: Глава 2 «Правовий статус засуджених» Стаття 7 Основи правового статусу засуджених

1. Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

2. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

3. Правовий статус засуджених іноземців і осіб без громадянства визначається законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

4. Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

5. Дискримінація засуджених за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками забороняється.

9. Основні права засуджених

Регламентується: Глава 2 «Правовий статус засуджених» Стаття 8. Основні права засуджених

1. Засуджені мають право:

- на отримання інформації про свої права і обов'язки, порядок і умови виконання та відбування призначеного судом покарання;

- на гуманне ставлення до себе і на повагу гідності, властивої людській особистості;

- звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, а також до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян;

- давати пояснення і вести листування, а також звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами рідною мовою. Відповіді засудженим даються мовою звернення. У разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою з перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується органом або установою виконання покарань;

- на охорону здоров'я в обсязі, встановленому Основами законодавства України про охорону здоров'я,за винятком обмежень, передбачених законом. Охорона здоров'я забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань;

- на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання пенсій, відповідно до законів України.

2. Засудженому гарантується право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за

дорученням юридичної особи.

3. Засуджені іноземці мають право підтримувати зв'язок з дипломатичними представництвами і консульськими установами своїх держав, особи без громадянства, а також громадяни держав, що не мають дипломатичних представництв або консульських установ в Україні, - з дипломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами чи організаціями, які здійснюють їх захист.

Стаття 10. Право засуджених на особисту безпеку

1. Засуджені мають право на особисту безпеку.

2. У разі виникнення небезпеки життю і здоров'ю засуджених, які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань з проханням про забезпечення особистої безпеки. У цьому разі посадова особа зобов'язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого.

3. Адміністрація установи виконання покарань вживає заходів до переведення засудженого в безпечне місце, а також інших заходів до усунення небезпеки, вирішує питання про місце подальшого відбування ним покарання.

4. У разі наявності небезпеки для життя і здоров'я засуджених, до яких згідно із законом у зв'язку з їх участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки, адміністрація установи виконання покарань вживає заходів щодо забезпечення безпеки цих осіб. Крім того, до зазначених осіб можуть бути застосовані такі заходи:

- ізольоване тримання;

- переведення в іншу установу виконання покарань.

10. Основні обов'язки засуджених

Регламентується: Глава 2 «Правовий статус засуджених» Стаття 9 Основні обов'язки засуджених

1. Засуджені зобов'язані:

- виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб;

- виконувати законні вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань;

- ввічливо ставитися до персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, а також до інших засуджених;

- з'являтися за викликом адміністрації органів і установ виконання покарань.

2. Невиконання засудженими своїх обов'язків і законних вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність.

11. Державна пенітенціарна служба України як орган виконання покарань

Регламентується: Указ Президента України № 394/2011 від 06.04.2011 Про затвердження Положення про Державну пенітенціарну службу України, НАКАЗ від 01.12.2011 Про затвердження Регламенту Державної пенітенціарної служби України.

Державна пенітенціарна служба України (ДПтС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Основними завданнями ДПтС України є :

1) реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

2) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

3) забезпечення формування системи наглядових, соціальних, виховних та профілактичних заходів, які застосовуються до засуджених та осіб, узятих під варту;

4) контроль за дотриманням прав людини і громадянина, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань, реалізацією законних прав та інтересів засуджених і осіб, узятих під варту.

12. Кримінально-виконавча інспекція як орган виконання покарань

Регламентується: ЗУ «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005р.

Стаття 10. Кримінально-виконавча інспекція

1. Кримінально-виконавча інспекція - орган, який виконує покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт та здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням або умовно-достроково, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.

2. Кримінально-виконавча інспекція здійснює функції та повноваження, передбачені законом та іншими нормативно-правовими актами.

3. Положення про кримінально-виконавчу інспекцію затверджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

13. Державна виконавча служба як орган виконання покарань

Регламентується: ЗУ «Про державну виконавчу службу» від 24.03.1998р., Указ Президента України Про затвердження Положення про Державну виконавчу службу України від 6.04. 2011р.

Державна виконавча служба України (ДВС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень) відповідно до законів.

Основними завданнями ДВС України є:

1) реалізація державної політики у сфері організації примусового виконання рішень;

2) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері виконання рішень;

3) забезпечення своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень у порядку, встановленому законодавством;

4) здійснення освітньо-роз'яснювальної роботи з питань виконання рішень.

Стаття 3. Органи державної виконавчої служби

Органами державної виконавчої служби є:

- Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень;

- управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;

- районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

14. Гауптвахта як установа виконання покарань

Регламентується: Глава 3 «Органи і установи виконання покарань» Стаття 14 Військові частини, гауптвахти, Додаток 12 до Статуту гарнізонної та вартової служби від 24.03.1999 Про гауптвахту

Військові частини, гауптвахти виконують покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за злочини невеликої тяжкості, арешту з утриманням засуджених на гауптвахтах, а також здійснюють контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням.

1. Для утримання військовослужбовців, які відбувають покарання у вигляді арешту, обладнується спеціальне приміщення - гауптвахта.

На гауптвахті тримають військовослужбовців, заарештованих у дисциплінарному порядку, а також солдатів (матросів), сержантів (старшин), які проходять службу за контрактом.

2. На гауптвахті, крім військовослужбовців, зазначених у пункті 1 цього додатка, можуть тримати:

- військовослужбовців, затриманих відповідними органами за підозрою у вчиненні злочину до прийняття рішення судом, - не більш як 3 доби;

- військовослужбовців Збройних Сил України та військовозобов'язаних під час проходження ними зборів, а також військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, для яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою;

- засуджених військовослужбовців Збройних Сил України та військовозобов'язаних під час проходження ними зборів, а також військовослужбовців інших військових формувань, які відбувають покарання у вигляді арешту та тримаються в умовах ізоляції строком від одного до шести місяців;

- військовослужбовців, засуджених судом, яких направляють до дисциплінарної частини, - до набрання вироком законної сили;

- військовослужбовців, затриманих за порушення військової дисципліни у нетверезому стані (або таких, що не мають документів), до витвереження (або встановлення особи), але не більш як одну добу.

3. Якщо гауптвахта Служби правопорядку розташована на великому віддаленні, з дозволу начальника гарнізону (командира з'єднання) у військових частинах може обладнуватися спеціальна кімната для перебування тимчасово затриманих військовослужбовців (камера тимчасово затриманих). Контроль за перебуванням тимчасово затриманих у такому разі покладається на чергового військової частини (корабля). Строк перебування військовослужбовців у камерах тимчасово затриманих - до доби.

15. Дисциплінарний батальйон як установа виконання покарань

Регламентується: Глава 3 «Органи і установи виконання покарань» Стаття 17 Дисциплінарний батальйон, Указ Президента України Про Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України від 05.04.1994р.

Дисциплінарний батальйон виконує покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні засуджених військовослужбовців строкової служби. Направлення в дисциплінарний батальйон є покаранням за вчинений злочин і має на меті виправлення та перевиховання засуджених у дусі чесного ставлення до праці та військової служби, суворого додержання ними Конституції та законів України, точного виконання Військової присяги і військових статутів та запобігання вчиненню нових злочинів.

Дисциплінарний батальйон (окрема дисциплінарна рота) є військовою частиною, яку утримують за окремим штатом. Організаційну структуру і чисельність дисциплінарного батальйону визначає Міністр оборони України.

Контроль за діяльністю дисциплінарного батальйону, додержанням у ньому вимог військових статутів та цього Положення здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України. Основними засобами виправлення та перевиховання засуджених є: встановлений для дисциплінарного батальйону порядок і режим відбування покарання, суспільно корисна праця, виховна робота, бойова підготовка.

16. Арештний дім як установа виконання покарань

Регламентується: Глава 3 «Органи і установи виконання покарань» Стаття 15 Арештні доми,Глава 12 Виконання покарання у виді арешту,

Арештні доми виконують покарання у виді арешту.

В арештних домах тримаються повнолітні особи, а також неповнолітні, яким на момент постановлення вироку виповнилося шістнадцять років і які засуджені за злочини невеликої тяжкості.

Стаття 50. Місця відбування покарання у виді арешту

1. Особи, засуджені до арешту, відбувають покарання, як правило, за місцем засудження в арештних домах, а військовослужбовці - на гауптвахтах.

2. Засуджений відбуває весь строк покарання в одному арештному домі.

3. Переведення засудженого до арешту з одного арештного дому до іншого допускається в разі його хвороби або для забезпечення його безпеки, а також з інших поважних причин, що перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в даному арештному домі.

Виконує функцію арештних домів слідчі ізолятори.

На сьогодні залишається проблемою перенавантаження слідчих ізоляторів. Проте, з метою вирішення проблем із розміщенням ув'язнених, на території виправних колоній організовано 44 дільниці слідчих ізоляторів загальною кількістю 1282 місця. За межі слідчих ізоляторів винесенні арештні доми, які розташовані на території 36 виправних колоній та розраховані для тримання 1067 засуджених до арешту (20.04.2012 Прес-служба ДПС).

17. Виправний центр як установа виконання покарань

Регламентується: Глава 3 «Органи і установи виконання покарань» Стаття 16 Виправні центри, Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 16.02 2005р. Про затвердження Інструкції з організації порядку і умов виконання покарання у виді обмеження волі.

Виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено відповідно до статей 82 (Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким), 389(Ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі) Кримінального кодексу України.

Виправний центр - кримінально-виконавча установа відкритого типу

3. Завдання виправних центрів

3.1. Організація виконання покарання у виді обмеження волі та забезпечення оптимальних умов відбування покарання засудженими з метою їх виправлення і ресоціалізації.

3.2. Запобігання вчиненню засудженими нових злочинів.

3.3. Забезпечення правопорядку і законності, безпеки засуджених, а також персоналу, посадових осіб і громадян, які перебувають на їх території.

3.4. Залучення засуджених до суспільно корисної праці з урахуванням їх стану здоров'я, загального і професійного рівнів.

3.5. Забезпечення охорони здоров'я засуджених.

3.6. Здійснення оперативно-розшукової діяльності відповідно до законодавства.

18. Спеціальні виховні установи, їх характеристика

Регламентується: Глава 3 «Органи і установи виконання покарань» Стаття 19 Виховні колонії, ЗУ «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24.01.1995р.

Виховні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх.

Стаття 10. Спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України

Спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України - це установи, в яких відбувають покарання неповнолітні віком від 14 років, засуджені до позбавлення волі.

Організація та діяльність спеціальних виховних установ регламентується кримінально-виконавчим законодавством.

19. Міжнародний контроль за виконанням кримінальних покарань

На сьогодні існує небагато органів міжнародного контролю, які здійснюють вплив на КВС України. Найбільш авторитетними та впливовими організаціями, які здатні проводити такий контроль, - є Комітет ООН проти катувань та жорстокого поводження та Європейський комітет із запобігання катуванням та поганому поводженню. Ці організації здійснюють відвідування місць, де утримуються особи (як засуджені, так і ті, що взяті під варту, а також ті, щодо яких застосовані інші заходи впливу), досліджують умови тримання, вивчають факти, які можуть свідчити про застосування тортур до осіб та інформують широку громадськість і органи держави про стан дотримання прав людини, а також про виявлені факти катувань. Відповідно, наприклад, до ст. 2 Європейської конвенції запобігання катуванням, члени Європейського комітету мають право відвідувати будь-які місця, де утримуються особи, позбавлені волі державною владою.

При цьому, відповідно до Конвенції ООН проти катувань, жорстоких, нелюдяних та таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання та Факультативного протоколу до неї, а також Європейської конвенції із запобігання катувань та нелюдяного або принижуючого гідність поводження або покарання, держави, в яких проведено подібні перевірки, мають надати відповідь Комітету з питань та фактів, які він виявляє під час перевірок.

Як свідчить практика, діяльність цих органів демонструє певну ефективність, оскільки виявлені порушення та застосування катувань вдається якнайменше припинити. Тому міжнародний контроль і застосування національних превентивних механізмів є необхідним у сфері виконання кримінальних покарань і забезпеченні прав осіб, які тримаються в місцях фактичного обмеження або позбавлення волі та засуджених. У цій діяльності Комітету найчастіше допомагають громадські організації.

20. Прокурорський нагляд за виконанням кримінальних покарань

Регламентується: Глава 4 «Нагляд і контроль за виконанням кримінальних покарань. Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених», Глава 4 ЗУ «Про прокуратуру» Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальному провадженні, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян

Стаття 22. Прокурорський нагляд за виконанням кримінальних покарань

1. Прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами відповідно до Закону України "Про прокуратуру".

2. Органи і установи виконання покарань зобов'язані виконувати постанови і вказівки прокурора щодо додержання порядку виконання покарання, встановленого кримінально-виконавчим законодавством.

Стаття 44. Предмет нагляду і повноваження прокурора

Предметом нагляду є додержання законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, в установах виконання покарань, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом, додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах, їх прав і виконання ними своїх обов'язків.

Прокурор, який здійснює нагляд, має право:

1) у будь який час відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи, в яких засуджені відбувають покарання, установи для примусового лікування і перевиховання, опитувати осіб, що там перебувають, знайомитись з документами, на підставі яких ці особи затримані, заарештовані, засуджені або до них застосовано заходи примусового характеру;

2) перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ та в разі їх невідповідності законодавству зупиняти виконання таких актів або скасовувати їх, вимагати від посадових чи службових осіб усунення порушень або надання пояснень з приводу допущених порушень;

3) прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, обмеження чи позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру.

Стаття 45. Обов'язковість виконання постанов і вказівок прокурора

Постанови і вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі та виконання інших покарань, а також осіб, до яких застосовано заходи примусового характеру, є обов'язковими і підлягають негайному виконанню.

21. Відомчий контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань

Регламентується: Глава 4 «Нагляд і контроль за виконанням кримінальних покарань. Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених», Указ Президента України № 394/2011 від 06.04.2011 Про затвердження Положення про Державну пенітенціарну службу України, НАКАЗ від 01.12.2011 Про затвердження Регламенту Державної пенітенціарної служби України

Стаття 23. Контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань

За діяльністю органів і установ виконання покарань здійснюється відомчий контроль вищестоящими органами управління і посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

ДПтС України відповідно до покладених на неї завдань:

6) організовує та контролює виконання вироків суду та інших судових рішень і застосування передбачених законом засобів виправлення засуджених;

10) організовує здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням та умовнодостроково;

11) забезпечує контроль за організацією охорони установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, дотриманням правопорядку та безпеки в них;

13) організовує і контролює оперативно-розшукову діяльність органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, налагоджує взаємодію з органами, до складу яких входять підрозділи, що провадять таку діяльність;

20) сприяє спостережним комісіям та об'єднанням громадян у здійсненні громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань;

22) організовує здійснення медичної практики, санітарно-епідеміологічного нагляду, медичного контролю за станом здоров'я засуджених і осіб, узятих під варту, надання їм медичної допомоги, забезпечує належний санітарно-епідемічний стан в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах і на їх території;

1) забезпечує в межах повноважень проведення заходів щодо запобігання корупції і контроль за їх реалізацією в апараті ДПтС України, органах і установах, що належать до сфери її управління;

3) здійснює внутрішній фінансовий контроль за витрачанням та ефективним використанням державних коштів і майна.

22. Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених

Регламентується: Глава 4 «Нагляд і контроль за виконанням кримінальних покарань. Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених», Положення про спостережні комісії від 10.11.2010р.

Стаття 25. Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених. Громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань

1. Об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації, окремі особи в порядку, встановленому цим Кодексом і законами України, можуть надавати допомогу органам та установам виконання покарань у виправленні засуджених і проведенні соціально-виховної роботи.

2. Громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань здійснюють спостережні комісії, які діють на підставі цього Кодексу та Положення про спостережні комісії , що затверджується Кабінетом Міністрів України. У випадках, встановлених цим Кодексом та законами України, громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань можуть здійснювати об'єднання громадян.

Положення визначає завдання, функції, повноваження та порядок утворення спостережних комісій місцевими держадміністраціями, а у разі делегування таких повноважень - виконавчими комітетами міських (за винятком міст районного значення) рад.

Основними завданнями спостережних комісій є:

1) організація та здійснення громадського контролю за дотриманням прав, основних свобод і законних інтересів засуджених осіб та осіб, звільнених від відбування покарання;

2) сприяння органам і установам виконання покарань у виправленні і ресоціалізації засуджених осіб та створенні належних умов для їх тримання, залучення до цієї діяльності громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян;

3) організація виховної роботи з особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, та громадського контролю за їх поведінкою протягом невідбутої частини покарання;

4) надання допомоги у соціальній адаптації особам, звільненим від відбування покарання.

23. Виконання покарання у виді штрафу

Регламентується: Глава 5 «Виконання покарання у виді штрафу», Стаття 53 Штраф КК України.

Стаття 26. Порядок виконання покарання у виді штрафу

1. Засуджений зобов'язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це відповідний суд шляхом представлення документа про сплату штрафу.

2. У разі призначення штрафу з розстрочкою виплати певними частинами засуджений зобов'язаний сплачувати штраф у розмірі та строки, встановлені вироком суду. Про сплату відповідної частини штрафу засуджений повідомляє відповідний суд шляхом пред'явлення документа про сплату відповідної частини штрафу.

3. У разі несплати засудженим штрафу у строк, передбачений частиною першою цієї статті, суд розглядає питання про розстрочку виплати несплаченої суми штрафу або заміну несплаченої суми штрафу покаранням у виді громадських, виправних робіт або позбавлення волі відповідно до закону.

4. У разі несплати засудженим чергового платежу при призначенні штрафу з розстрочкою виплати суд через місяць після закінчення строку виплати чергового платежу замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських, виправних робіт або позбавлення волі відповідно до закону.

Стаття 27. Наслідки ухилення від сплати штрафу

Якщо засуджений ухиляється від сплати штрафу, він притягується до кримінальної відповідальності відповідно до статті 389 Кримінального кодексу України.

! Після стягнення штрафу виконавчий лист із відміткою про виконання вироку повертається суду, який постановив вирок

Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини Кримінального кодексу України не передбачено вищого розміру штрафу.

Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення (ч.1 ст. 99КК)

24. Виконання покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу

Регламентується: Глава 6 «Виконання покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу», Стаття 54. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу КК України.

Засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Стаття 29. Порядок виконання покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу

1. Суд, який постановив вирок про позбавлення засудженого військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, після набрання ним законної сили направляє копію вироку органові чи посадовій особі, які присвоїли це звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас.

2. Після одержання копії вироку, яким засудженого позбавлено військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, орган чи посадова особа, які присвоїли це звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, вносить до відповідних документів запис про позбавлення засудженого цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу і вживає заходів до позбавлення його всіх прав і пільг, пов'язаних з цим званням, рангом, чином або кваліфікаційним класом.

3. Стосовно військовослужбовця запасу копія вироку надсилається до військового комісаріату за місцем його проживання.

4. Орган або посадова особа протягом місяця з дня одержання копії вироку сповіщає суд, який постановив вирок, про його виконання.

25. Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

Регламентується: Глава 7 «Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю», Стаття 55. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю КК України, Інструкція про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покараньвід 19.12.2003р.