Система права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття системи права. Характеристика її елементного складу

1.1 Поняття та елементи правової системи

Розділ 2. Система галузей права

Розділ 3. Дихотомічні поділи системи права

3.1 Матеріальне та процесуальне право

3.2 Публічне та приватне право

3.3 Міжнародне та національне право

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У даній курсовій роботі розглядається питання систематизація права і його галузей. Право і законодавство будь-якої держави являє собою не просто сукупність правил поведінки, але і певну систему.

Система, як філософське поняття - це певне цілісне явище, яке складається із частин (елементів), взаємопов'язаних і взаємодіючих між собою. Як ціле не може бути без його складових, так і окремі складники не можуть виконувати самостійні функції поза системою [2, c. 30]. Система права показує, з яких частин складається право і як вони співвідносяться між собою. Вона характеризується об'єктивністю, узгодженістю правових норм, єдністю, диференціацією. Система права - явище об'єктивне, що складається під безпосереднім впливом соціально - економічних відносин, політики, ідеології, культури [3, c. 134].

Теорія права і держави - фундаментальна юридична наука, що є системою наукових знань про визначальні загальні закономірності становлення, оформлення, функціонування права і держави (як юридичного явища) та про відправні типові юридичні поняття і категорії, через які розкриваються об'єктивні властивості право державних явищ і процесів [4] .

Об'єкт теорії держави та права - це держава і право, а також інші пов'язані з ними явища суспільної дійсності, що пізнаються через узагальнені про них уявлення та поза межами конкретного історичного періоду [5].

Предмет теорії держави і права - основні закономірності становлення, оформлення, функціонування права і держави (як юридичного явища), виражені в узагальненому вигляді в поняттях, категоріях, принципах, теоретичних конструкціях, через які розкриваються об'єктивні властивості право державних явищ і процесів [4].

Мета існування теорії держави та права як навчальної дисципліни - створення, удосконалення та застосування на практиці найбільш ефективної системи передачі інформації про державно-правову дійсність від одного суб'єкта пізнання іншому [6].

Головне завдання теорії держави і права - з'ясувати істину для того, щоб змінювати на краще сучасну дійсність з урахуванням потреб суспільства, виходячи з об'єктивних критеріїв практики.

Держава і право є об'єктом осмислення різних суспільних наук (філософії, соціології, політології та інші), але останні вивчають державу і право не в цілому, а лише у прикладному плані, в тому обсязі, який їм необхідний для більш глибокого пізнання предмета своєї науки [5].

Право дуже складне соціальне явище, і щоб розкрити його поняття необхідно відмежувати його від інших соціальних явищ. В нашій науці існує декілька концепцій до розуміння права: нормативний підхід та інші. Крім того, потрібно розрізняти право, яке створене державою, і право природне, яке виникає в результаті історичного розвитку [7].

Право, як вид соціальних норм, виникає тільки з появою держави, саме вона створює ці соціальні норми з метою врегулювання найважливіших суспільних відносин. Існує багато визначень поняття право:

1) право - система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу та примусу [1, с. 221];

2) право - це система загальнообов'язкових, формально визначених, встановлених або санкціонованих державою, гарантованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв'язані та регулюють суспільні відносини між людьми в інтересах певної частини (більшої чи меншої) населення в соціально неоднорідному суспільстві [8, c. 48];

3) Право - це система загальнообов'язкових, формально визначених, гарантованих, встановлених або санкціонованих державою норм (правил поведінки), які виражають волю домінуючої частини населення соціально неоднорідного суспільства, встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин і спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі, а також до загально - соціальних потреб і охороняються державою [9, c. 24];

4) Право - це система загальнообов'язкових, формально визначених, встановлених чи санкціонованих державою норм, які встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин та виступають регулятором суспільних відносин (Семерак О.).

Множинність визначення права залежить від різних поглядів авторів на істотні ознаки права, його суті та функцій, але узагальнивши ці погляди можна підкреслити, що:

Право - це система загальнообов'язкових, формально визначених правил поведінки, що встановлені чи санкціоновані державою з метою врегулювання найважливіших суспільних відносин і які забезпечуються різними засобами державного впливу, в тому числі державним примусом [10].

В останні роки виділяють такі поняття як "система права", "система законодавства" і "правова система". Поняття "правова система" включає в себе всі правові явища: систему права і законодавства, правовідносини, правосвідомість і правову культуру, законність і правопорядок тощо. Тобто система права і система законодавства разом входять в правову систему. Система права і система законодавства взаємообумовлюють і взаємодоповнюють одна одну, оскільки виражають (хоч і в різних формах) єдиний феномен - право, та мають єдину мету - регулювання відносин між людьми [11].

Розділ 1. Поняття системи права. Характеристика її елементного складу

1.1 Поняття та елементи правової системи

Якщо зовнішнім проявом права є система його джерел, то внутрішня будова права визначається як його система. У юридичній науці існують на перший погляд схожі категорії "правова система" та "система права", хоча з точки зору змісту, ці категорії мають суттєві відмінності[12, с. 190].

Правова система - це один із різновидів соціальних систем. Поняття "система" використовується у різноманітних науках, у тому числі у правознавстві. Інтенсивні розробки у галузі системного підходу і загальної теорії системи розпочаті в середині XX ст., хоча термін "система" вживається вже у працях Канта (системність пізнання), Шеллінга та Гегеля. У XVII-XIX ст. різними спеціальними науками досліджуються визначені типи систем.

Існує безліч різних визначень систем, які пропонують вчені-філософи, соціологи, юристи. Узагальнивши їх, можна зробити висновок, що система - це упорядкована сукупність елементів, взаємопов'язаних і взаємодіючих один з одним, яка має відносну самостійність і органічну єдність, характеризується внутрішньою цілісністю і автономністю функціонування.

У юридичній літературі запропоновано визначення правової системи як сукупності внутрішньо узгоджених, взаємопов'язаних, соціально-однорідних юридичних засобів, за допомогою яких держава здійснює необхідний нормативно-організуючий вплив на суспільні відносини (закріплення, регулювання, охорона, захист).

Елементи правової системи:

1. Право як сукупність створених і охоронюваних державою норм.

2. Законодавство як форму вираження цих норм (нормативних актів).

3. Правові установи, які здійснюють правову політику держави.

4. Судову та іншу юридичну практику.

5. Механізм правового регулювання.

6. Право реалізаційний процес (включаючи акти застосування і тлумачення).

7. Права, свободи і обов'язки громадян (право в суб'єктивному значенні). право юридичний судовий

8. Систему утворених та функціонуючих у суспільстві правовідносин.

9. Законність і правопорядок.

10. Правову ідеологію (правосвідомість, юридичні доктрини та теорії, правову культуру тощо).

11. Суб'єкти права (індивідуальні і колективні).

12. Системні зв'язки, які забезпечують єдність, цілісність та стабільність системи.

13. Інші правові явища (юридичну відповідальність, правосуб'єктність, правовий статус, законні інтереси тощо), які утворюють начебто "інфраструктуру правової системи".

Такий широкий підхід найбільш повно окреслює обсяг поняття і характеризує правову систему як складне, цілісне структурне утворення в єдності всіх його складових частин.

Обумовлена об'єктивними закономірностями розвитку держави й суспільства правова система відіграє провідне місце при характеристиці права, стану законодавства тощо [12, с. 190].

Поняття, ознаки системи права.

Система права, на відміну від правової системи, є сукупністю впорядкованих і взаємоузгоджених між собою норм права, які характеризують його внутрішню будову, складовим елементом правової системи [12, с. 191]. Система права показує, з яких частин складається право і як вони співвідносяться між собою. Система права - явище об'єктивне, що складається під безпосереднім впливом соціально-економічних відносин, політики, ідеології, культури [3, с. 134].

Можна сказати інакше: система права - це науково організована сукупність правових норм, розподілених за групами - правовими інститутами, зведеними у підгалузі, які у свою чергу утворюють галузі - цілісні нормативні утворення.

Ознаки (риси) системи права:

1. Обумовленість реально існуючою системою суспільних відносин. Вона не може створюватися на суб'єктивний розсуд людей існує об'єктивно;

2. Органічна цілісність, єдність і взаємозв'язок правових норм, а не їх випадковий набір. Норми права, з яких складається система права, не можуть функціонувати ізольовано. Вони взаємно узгоджені та цілеспрямовані;

3. Структурна багатоманітність. Це означає, що система права складається з неоднакових за змістом й обсягом структурних елементів, які логічно об'єднують, розташовують нормативний матеріал у певній функціональній спрямованості

Критерії поділу системи права та характеристика її елементного складу.

Поділ системи права на галузі базується на певних критеріях. Такими критеріями є предмет (матеріальний критерій) і метод (юридичний критерій) правового регулювання.

Предмет правового регулювання - сукупність якісно однорідних суспільних відносин, урегульованих правовими нормами (відповідає на запитання "що?"). Предмет правового регулювання зазвичай розглядають як визначальний критерій системи права. Предмет правового регулювання вважається об'єктивним критерієм побудови системи права. Предмет правового регулювання вказує, на яку групу суспільних відносин спрямований вплив норм права. Але відносинам, які входять до цієї групи, повинна бути притаманна певна сукупність ознак:

1. Вони мають найвагоміше для суспільства значення.

2. Мають однорідний, типовий вираз.

3. Виникають в суспільстві у зв'язку з проявом цілеспрямованої свідомо вольової діяльності людей і набувають стійкого, сталого характеру.

4. Повинні бути придатними для регулювання нормами права.

Метод правового регулювання - сукупність прийомів і засобів правового впливу на суспільні відносини (відповідає на запитання "яким чином право регулює суспільні відносини?"). Він показує, як регулюються суспільні відносини, якими прийомами та у які способи і є юридичним критерієм побудови системи права.

Метод правового регулювання характеризується специфічними ознаками:

1. Визначає особливості порядку, нормативних підстав та юридичних фактів, необхідних для виникнення і реалізації учасниками суспільних відносин відповідних юридичних наслідків.

2. Встановлює коло і правовий статус суб'єктів права, зміст та обсяг їх прав і обов'язків.

3. Використовує головні прийоми, що утворюють відповідний метод - дозволи, зобов'язання, заборони, поєднуючи їх у різний спосіб в галузях права.

4. Закріплює різні способи захисту прав та забезпечення виконання юридичних обов'язків.

Структура системи права - це об'єктивно існуюча внутрішня будова права даної держави. Основні структурні елементи системи права це норма права, інститут права, підгалузь права, галузь права [13].

1. Норма права - це загальнообов'язкове правило поведінки, сформоване в суспільстві відповідно до визнаної в ньому справедливої міри свободи і рівності та формально визначене (встановлене чи санкціоноване) і забезпечене державою з метою регулювання, охорони та захисту суспільних відносин. Зазначимо, що природні права людини, якщо вони не закріплені у формах права (тобто формально не визначені), є також чинними правом і підлягають забезпеченню державою так само, як і інші норми права [1, с. 289]. Норма права - "цеглинка" системи права, первинний компонент, із якого складаються інститути і галузі права. Не може існувати норма права, яка не входила б до певного інституту і галузі права [13].

2. Інститут права - це відокремлена система юридичних норм, які регулюють певну групу однорідних суспільних відносин [3, с. 136]. Це сукупність таких суттєвих і самостійних норм права, що утворюють окремий інститут права в межах галузі права [12, с. 204]. Інакше - це частина норм певної галузі чи підгалузі права, яка регулює конкретний вид чи сторону однорідних відносин [9, с. 155].

Правовий інститут є структурним елементом галузі права, що об'єднує споріднені правові норми й відрізняється від галузі права обсягом відносин, які регламентуються.

До ознак інституту права належать: наявність сукупності нормативних приписів, юридична однорідність названих приписів, об'єднання правових норм стійкими закономірностями і зв'язками, які віддзеркалюються в юридичних приписах і в цілому в праві.

Серед інститутів розрізняють галузеві, які утворюються нормами однієї галузі права (наприклад, інститут необхідної оборони в кримінальному праві чи інститут громадянства у конституційному праві) та міжгалузеві, що об'єднують норми, які належать до різних галузей права (наприклад, інститут відповідальності за екологічні правопорушення чи інститут формування законодавчого органу нашої держави, що утворюються сукупністю норм) [9, с. 156].

3. Підгалузь права - система однорідних предметно пов'язаних інститутів певної галузі права. Підгалузі є у багатьох галузей права. Наприклад, цивільне право має підгалузі: право власності, зобов'язальне право, спадкове право, авторське право та ін. На відміну від правових інститутів підгалузь права не є обов'язковим компонентом кожної галузі.

4. Галузь права - це система юридичних норм, які регулюють певну сферу суспільних відносин специфічним методом правового регулювання. Галузь права є найбільшим елементом серед тих, з яких складається система права. Цивільне право, кримінальне право, трудове право, адміністративне право та ін. - це галузі права[13].

Первинні методи правового регулювання.

Метод правового регулювання - сукупність прийомів і засобів правового впливу на суспільні відносини (відповідає на запитання "яким чином право регулює суспільні відносини?"). Він показує, як регулюються суспільні відносини, якими прийомами та у які способи і є юридичним критерієм побудови системи права

Метод правового регулювання характеризується специфічними ознаками:

1. Визначає особливості порядку, нормативних підстав та юридичних фактів, необхідних для виникнення і реалізації учасниками суспільних відносин відповідних юридичних наслідків.

2. Встановлює коло і правовий статус суб'єктів права, зміст та обсяг їх прав і обов'язків.

3. Використовує головні прийоми, що утворюють відповідний метод - дозволи, зобов'язання, заборони, поєднуючи їх у різний спосіб в галузях права.

4. Закріплює різні способи захисту прав та забезпечення виконання юридичних обов'язків [14].

Загальними є два методи правового регулювання:

1. Імперативний (директивний, централізований) - суворо обов'язковий, побудований на засадах влади і підпорядкування, на відносинах субординації (метод "вертикалі"). Відносини зверху донизу регулюються владно-імперативним шляхом і як наслідок, характер відносин між суб'єктами перетворюється на відносини субординації, прямої підпорядкованості. Він припускає заборони, обов'язки, покарання.

2. Диспозитивний - побудований на засадах автономії, юридичної рівності суб'єктів, угоди сторін (метод "горизонталі"). Застосовується до юридично рівних суб'єктів у відносинах, що складаються на основі обопільної волі їх учасників. Головним інструментарієм при диспозитивному методі регулювання є дозвіл.

Так, метод владних приписів (зобов'язування) є властивим, як правило, адміністративному праву. Метод рівності сторін і вільного волевиявлення (дозволяння) - цивільному праву. Метод справедливої винагороди і заохочення - трудовому праву. Метод заборони (заборона недозволених дій) - кримінальному праву. Метод дозволяння - підприємницькому праву і т.д.

За допомогою методу правового регулювання можна легше орієнтуватися, до якої галузі права належать ті чи інші поняття й терміни. Термін "договір", скажімо, вживається в різних галузях права - конституційному, міжнародному, трудовому, цивільному. Трудовий договір підпадає під дію методу регулювання трудового права - методу супідрядності і тяжіє до зобов'язувань, а договір як підстава виникнення зобов'язань - під дію методу цивільного права - методу автономії і припускає дозволяння [1, с. 251].

Розділ 2. Система галузей права

Галузь права являє собою юридичну цілісність, тобто таку сукупність норм, що зосереджені у взаємопов'язаних інститутів права. Поєднуючи в один комплекс інститути права, галузь права тим самим забезпечує регулювання, стабільність цілої сфери життєдіяльності суспільства. В цьому полягає її інструментальна цінність. Тому галузь права можна також визначити і як сукупність логічно взаємопов'язаних інститутів права, що регулюють відповідну сферу суспільних відносин (майнових, трудових, сімейних). Як юридична цілісність галузь права є відносно замкнутою, автономною підсистемою правового регулювання. Головне її призначення - забезпечити стосовно певної області суспільних відносин специфічний режим правового регулювання - сукупність характерних за природою і специфічних за юридичним змістом правових засобів. Наявність подібного режиму дає можливість не тільки поєднувати норми права в одне ціле, надавати їм упорядкованого системного характеру, але й відрізняти одну галузь права від іншої. Юридичний режим характеризує правовий стан суб'єктів права; законні засоби реалізації прав і виконання обов'язків та державно-правові заходи, які спрямовані на забезпечення неухильної реалізації правових норм в конкретних правових відносинах. Завдяки юридичному режиму забезпечується ефективна дія як галузі права в цілому, так і кожного її компонента на рівні правових інститутів, підгалузей права (при їх наявності), конкретних норм.

При характеристиці галузей права слід враховувати, що для їх виділення недостатньо користуватись критерієм єдності предмета і методу правового регулювання. Цей критерій, який добре спрацьовує у сфері цивільного і кримінального права, не може штучно застосовуватись при характеристиці усіх галузей права. Особливо це стосується нових галузей права - космічного, екологічного, інформаційного та інших, де врахування їх правових режимів має особливо велике значення [15, с. 251].

Профілюючі, спеціальні, комплексні галузі права.

Для кожної галузі права характерним є наявність особливих юридичних засобів регулювання - форм, що стосуються способів виникнення прав і обов'язків, процедури їх реалізації, засобів юридичного впливу тощо. Наприклад, для трудового права основною формою є трудова угода (контракт). Всі галузеві засоби взаємодіють між собою створюючи галузевий механізм регулювання. Предмет та метод правового регулювання, загальні принципи та положення, юридичні засоби регулювання у сукупності утворюють особливий юридичний режим регулювання для кожної галузі права. Відповідно до цього галузі права поділяють на:

1. Профілюючі - первинні за характером, займають центральне місце у системі права, оскільки втілюють вихідні юридичні режими у системі права та первинні юридичні засоби; до них належить: конституційне, адміністративне, цивільне та кримінальне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне право. Правові режими інших галузей базуються на режимах профілюючих галузей та мають особливості відповідно до власного предмета [12, с. 194];

2. Спеціальні - містять норми права, які регулюють сфери суспільних відносин, що пов'язані з первинними суспільними відносинами, і спрямовані на конкретизацію і підсилення дії певних норм профілюючих галузей права. Сфери і режими регулювання спеціальних галузей права "відокремлюються" від сфер і режимів регулювання базових галузей права, але без зв'язку з ними існувати не можуть (трудове, сімейне, земельне, кримінально-виконавче, фінансове та ін.).

Крім основних (профілюючих і спеціальних), виділяють і комплексні галузі права. Основними є ті, до складу яких не входять норми інших галузей (конституційне, кримінальне, цивільне тощо);

3. Комплексні - регулюють суспільні відносини у цілих сферах державного і громадського життя, використовуючи юридичні режими профілюючих та спеціальних галузей, у поєднанні та взаємодії. Для комплексних галузей характерним є відсутність єдиного методу регулювання, існування власних принципів (господарське, аграрне, екологічне, морське, житлове тощо). Іншими словами специфіка окремих видів суспільних відносин потребує комплексного регулювання, зокрема, застосування декількох методів та способів правового регулювання. Наприклад, регулювання екологічних відносин відбувається за допомогою владного зобов'язання (виконання відповідних вимог) та заборони (охорона навколишнього середовища). Норми права, що регулюють саме такі суспільні відносини, складають комплексні галузі права, які створюються на межі окремих галузей права. Комплексні галузі права складаються з норм, які входять до різних галузей права. Наприклад, аграрне право є комплексною галуззю права, яка складається із сукупності органічно поєднаних норм права, що регулюють відносини у сфері сільськогосподарського виробництва. Відповідно аграрні відносини регулюються досить великою кількістю норм права, що містять норми фінансового, цивільного, адміністративного, трудового та інших галузей права. За обсягом юридичних режимів, що охоплюються регулюванням, комплексні галузі можуть бути інтегрованими (природоохоронна, сільськогосподарська, господарська), де охоплюється "на рівних" декілька юридичних режимів і спеціальними (житлове, морське), де серед декількох об'єднаних юридичних режимів один є головним [16].

Система права та система законодавства.

Поняття системи права характеризує зміст об'єктивного юридичного права. Його форма характеризується поняттям системи законодавства.

Система законодавства - це комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих чинних нормативно-правових приписів, що вміщені в нормативно-правових актах, який виражається в їхній єдності й узгодженості, а також у розподілі за галузями, інститутами та іншими групами законодавства. Або, простіше, система законодавства - це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів даної держави [17, с. 68].

Система права і система законодавства співвідносяться, як зміст і форма його виразу. Право і законодавство тісно взаємопов'язані, але не тотожні правові явища. Отже, відмінність між системою права і системою законодавства полягає у:

1. Первинним елементом системи права є правова норма, а системи законодавства - нормативно-правовий припис

2. Система права формується об'єктивно, а система законодавства є результатом цілеспрямованої діяльності певних суб'єктів і тому залежить також від інтересів держави, потреб юридичної практики, рівня розвитку юридичної науки, законодавчої техніки

3. Система права має тільки галузеву структуру, а система законодавства крім галузевої ще й ієрархічну, а у федеративних державах і федеративну структуру

4. Норми галузі права відрізняються високим ступенем однорідності, оскільки розподіляються за предметом і методом правового регулювання. Галузі законодавства виділяються тільки за предметом правового регулювання і не мають єдиного методу

5. Галузі законодавства не завжди співпадають з галузями права. Можливі три варіанти: Коли галузь права є, а галузі законодавства немає (фінансове право, право соціального забезпечення). Такі галузі не кодифіковані, а діючі у цій сфері нормативний матеріал розкиданий по різних НПА, що потребує систематизації; Коли галузь законодавства існує без галузі права (митне законодавство); Ідеальний варіант - коли галузь законодавства співпадає з галуззю права (трудове, цивільне, кримінальне право) [18].

Відмінності внутрішньої структури системи законодавства від відповідної структури системи права зумовлені, головним чином, тим, що основою творення системи законодавства є не тільки система права, але й система здійснення державного керівництва в цілому [17, с. 68].

Розділ 3. Дихотомічні поділи системи права

3.1 Матеріальне та процесуальне право

Правові норми, які складають правову систему держави, регулюють суспільні відносини відповідно до завдань держави на сучасному етапі його розвитку. Систему права держави складають певні галузі, норми яких регулюють регулюються, окремі види суспільних відносин. Залежно від сфери суспільних відносин, що виокремлюють норми матеріального і норми процесуального права.

Дія норм матеріального права безпосередньо спрямована на регулювання суспільних відносин шляхом визначення змісту, прав та обов'язків учасників правовідносин, структури й компетенції державних органів. Тобто матеріальне право складають правові норми галузей, що встановлюють правила поведінки, права та обов'язки суб'єктів. Це - конституційне право, адміністративне право, господарське право, трудове право тощо.

Норми процесуального права визначають юридичні засоби і порядок діяльності щодо здійснення та захисту норм матеріального права, тобто процесуальне право складають правові норми, що регламентують порядок, форми і методи реалізації прав і обов'язків, встановлені у нормах права. Це - адміністративно-процесуальне право, цивільно-процесуальне право, господарсько-процесуальне право, кримінально-процесуальне право тощо.

Галузі матеріального права входять до складу як публічної, так і приватної частин права. Галузі процесуального права входять до публічної частини права, і процесуальні відносини існують за наявності суб'єктів влади.

Норми галузей матеріального права спрямовані на регулювання суспільних відносин в їх дійсному існуванні. Процесуальна процедура - це порядок реалізації матеріальних прав, коли ці права оспорюються або порушуються, тобто для застосування і відновлення порушених прав необхідна певна процедура.

Процесуальне право виникло як необхідність реалізації (шляхом захисту) норм матеріального права. Особливість процесуальних (процедурних) норм визначається необхідністю організації реалізації норм матеріального права, оскільки процесуальні норми регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації всіх галузей права [19, с. 341].

Отже, норми процесуального права не можна ототожнювати з процедурними нормами матеріального права, хоч і ті й інші є процедурними за характером. Процедурні норми матеріального права є необхідною умовою реалізації низки матеріальних регулятивних норм і зв'язків та існують майже в усіх його галузях. Вони невіддільні від усієї іншої системи норм матеріальних галузей права і регламентують порядок реалізації норм права завдяки такій її особливій формі, як застосування норми права відповідними державними органами. Кожна матеріально-процедурна норма пов'язана з відповідним регулятивним відношенням і є обов'язковою умовою його нормальної реалізації. Зміст матеріально-процедурної норми визначається змістом "своїх" основних матеріальних регулятивних правовідносин і не може бути використаний для здійснення "чужих". Наприклад, матеріальні норми, об'єднані в інститут виборчого права, не можуть бути використані для процедури обміну житлових приміщень [20].

Юридичний процес - це владна діяльність суб'єктів влади, хоча учасниками процесуальних відносин є суб'єкти, які не мають владних повноважень, але діяльність суб'єктів влади стосується їх інтересів.

Норми процесуального права регулюють відносини, пов'язані з діяльністю органів судової влади (в окремих випадках з діяльністю спеціально уповноважених державних органів), тому процесуальне право ще називають судовим правом.

Згідно з чинним законодавством України на цей час визнано п'ять видів процесів: конституційний, адміністративний, цивільний, господарський, кримінальний. Зазначені процеси віддзеркалюють форми і методи реалізації

Конституційний процес є формою діяльності Конституційного Суду - єдиного органу конституційної юрисдикції з вирішення питань щодо відповідності законів та інших правових актів Конституції України, який дає офіційне тлумачення Конституції та законів України. Конституційний процес реалізується в особливій царині відносин і в даній главі не розглядається.

Адміністративні процесуальні норми регулюють діяльність суду, спеціально уповноважених державних органів виконавчої влади, їх посадових осіб, інших уповноважених суб'єктів, спрямовану на реалізацію норм адміністративного права та інших галузей права. Адміністративний процес реалізує норми права, які регулюють відносини у царині державного управління.

Процесуальні норми, які регулюють порядок розгляду і вирішення судами цивільних і господарських справ та виконання судових рішень складають цивільне процесуальне право та господарське процесуальне право. Вони мають своїм призначенням встановлення порядку і процедури вирішення судами цивільних і господарських прав. Ці процесуальні галузі найбільш схожі між собою, але вони розрізняються насамперед суб'єктами відносин. Цивільне процесуальне право регулює захист прав у відносинах за участю громадян. У межах цивільного процесу реалізуються норми більшості галузей: цивільного права, трудового права, житлового права, сімейного права та ін. Господарське процесуальне право регулює захист прав у відносинах суб'єктів господарювання (підприємництва), тобто господарський процес служить реалізації норм господарського (підприємницького) права і норм інших галузей, що регулюють діяльність, пов'язану з господарсь­кими відносинами.

Кримінально-процесуальне право призначено для регулювання діяльності з розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ. Кримінально-процесуальні норми регулюють діяльність щодо порушення кримінальних справ, попереднього розслідування злочинів і розгляду кримінальних справ у суді [19, с. ].

3.2 Публічне та приватне право

Поділ права на публічне і приватне має основне значення для сучасної юридичної науки.

Вперше важливість цього поділу була усвідомлена ще в Давньому Римі. Римський юрист Ульпіан так визначав цю дефініцію: публічне право відноситься до положення римської держави, приватне - до користі окремих осіб.

У радянській правовій доктрині та юридичній науці негативно ставились до поділу права на публічне і приватне. Такий підхід був обумовлений ідеологією марксизму-ленінізму. У відомій записці Д. Курбському В. Ленін висловив свою жорстку позицію щодо приватного права. "Ми нічого "приватного", - писав він, - не визнаємо, для нас все в галузі господарства є публічно-правовим, а не "приватним". Звідси - розширити застосування державного втручання у "приватноправові" відносини; розширити право держави скасовувати "приватні" договори; застосовувати до "цивільних правовідносин" нашу революційну правосвідомість...". Ця ідеологія стала основою тотального одержавлення всієї правової системи [21].

Сьогодні, коли визнана і законодавчо закріплена приватна власність, коли Україна взяла курс на ринкові відносини, легалізація приватного права є природною і необхідною для формування громадянського суспільства, стимулювання приватнопідприємницької діяльності. Закономірно, що в юридичній науці відродився і підхід до поділу права на приватне і публічне.

Сутність цього поділу права полягає ось у чому: в кожній сис­темі права є норми, які покликані забезпечувати насамперед загальнозначущі публічні інтереси, тобто інтереси суспільства, дер­жави в цілому, а є норми, які захищають інтереси окремих осіб, перш за все - приватних власників. Тому сфери суспільних відно­син, які пов'язані з державними або приватними інтересами, є предметом регулювання публічного і приватного права. Виходячи цього можна дати і їх визначення.

Публічне право - це сукупність норм, предметом регулювання яких є сфера публічних (державних) інтересів. Це передусім норм конституційного, адміністративного, кримінального, фінансового, процесуального права. Тут юридичний пріоритет має воля органів державної влади, котра, однак, у першу чергу спрямована на захист інтересів особи і населення країни в цілому.

Приватне право - сукупність норм права, предметом регулювання яких є сфера приватних, індивідуальних інтересів. Це норми цивільного, торгового, підприємницького та інших галузей права. Тут юридичний пріоритет належить волі приватних осіб, громадян, їх об'єднань, регулювання відбувається на засадах координації, тобто за принципами юридичної рівності, автономії.

Приватне право має велике значення в забезпеченні свободи автономної особи, незалежності і самостійності приватних осіб і тому є умовою і гарантом розвитку ринкової економіки, демо­кратії, громадянського суспільства. Воно охоплює відносини, учасники яких не володіють ніякою примусовою владою один що­до одного, а більше того, відокремлені від державної влади і тому є "приватними". Однак, і це дуже важливо, їх договори, акти, в тому числі односторонні, наприклад акти власників, мають повноцінне юридичне значення, захищаються судом, визнаються і забезпечу­ються державою як її власні веління. Приватне право створює зону свободи, ізольовану від державної влади, в якій здійснюють свою майнову, господарську діяльність приватні особи. Державна влада може втручатись у цю діяльність тільки в передбачених законом випадках або за рішенням суду. Водночас дії приватних осіб, якщо вони не порушують встановлених законом заборон, державна вла­да зобов'язана не тільки визнавати, але й захищати.

Між публічним і приватним правом нема неперехідних кордонів. Вони взаємопов'язані між собою. Ті функції, які вони виконують, зрештою відповідають інтересам усіх. Тому приватне право фактично не існує без публічного, оскільки публічне покликане охороняти і захищати приватні відносини. Приватне право ґрунтується на публічному, без якого воно могло б бути знецінене. Окрім того, в процесі історичного розвитку грані між ними в ряді сфер суспільного і державного життя стираються, виникають змішані публічно-правові і приватноправові відносини (наприклад, з питань соціального, трудового та іншого права). Разом з тим, на сьогодні публічне і приватне право лишаються фундаментальними вихідними частинами дійсно демократичної правової системи [15, с. 255].

3.3 Міжнародне та національне право

Національне (внутрішньодержавне) і міжнародне право є самостійними, але взаємопов'язаними системами права. Якщо національне право регулює відносини всередині країни, то за допомогою норм міжнародного права регулюються відносини між державами та іншими його суб'єктами, узгоджуються ці відносини, і лише в разі потреби забезпечуються колективним примусом. Як норми міжнародного права не мають безпосередньої дії в національному праві держав-учасниць міжнародного співтовариства, так і норми національного (внутрішньодержавного) права не застосовуються у міжнародно-правовій сфері.

Співвідношення національного і міжнародного права - це завжди відносини зв'язку і зворотних зв'язків, що утворюють у комплексі взаємодію самостійних систем.

Форми взаємодії національного і міжнародного права:

1. Національне право служить своєрідним джерелом міжнародного права, оскільки норми останнього створюються в результаті угоди між його суб'єктами - суверенними державами, переважно з метою задоволення національних інтересів. Національне право визначає організацію і діяльність держави, її політику не тільки всередині країни, а й на міжнародній арені; через зовнішню політику і дипломатію затверджує правові норми і принципи, закріплені в моральній свідомості свого народу, вітчизняних нормативно-правових актах і тим впливає на міжнародне право. Необхідність об'єднати потенціал двох систем (національної і міжнародної) у справі досягнення та охорони вищих цінностей людської цивілізації вимагає від зовнішньополітичної діяльності кожної держави привносити в міжнародне право успіхи національного права, з урахуванням яких воно оновлюється. Норми національного права, що відображають національні звичаї, традиції і є об'єктивними закономірностями соціального буття, будучи трансформованими в норми міжнародного права, слугують джерелами міжнародного права, зокрема сприяють виникненню міжнародних звичаїв.

За структурою міжнародне право наближається до структури національної системи права (поділ на приватне і публічне, наявність галузей права - економічне, космічне, повітряне, морське, охорони довкілля, кримінальне право та ін.);

2. Міжнародне право, його норми і принципи визначають ідейну і нормативну основу національного права. Загальнолюдські принципи і норми, що містяться в міжнародному праві, вимагають від національного права, законів країни бути їх хранителями. Норми права, перш ніж стати частиною національного права, перевіряються на відповідність загальнолюдським цінностям, що містяться в міжнародному праві. Конституції ряду держав закріплюють основні принципи і норми міжнародного права, створюють юридичні гарантії того, що ці принципи і норми будуть враховані державними органами і посадовими особами у внутрішньому житті країни.

Принципи співвідношення національного і міжнародного права:

1. Принцип пріоритету міжнародного права (міжнародних договорів) над національним - передбачає, що при їх розбіжності застосовуються норми міжнародного права (договору). Цей принцип приймається державами або в законодавчому порядку, або на практиці. Так, у США міжнародний договір, як і Конституцію й закони держави, що видані на її виконання, віднесено до вищих законів країни. У конституціях ряду країн (Німеччини, Греції, Болгарії, Іспанії, Киргизстану, РФ, Литви, Вірменії та ін.) визначено міжнародні договори як складову частину правової системи (або права, або законодавства). Пріоритет міжнародного права перед національним правом супроводжується відповідальністю держави за виконання міжнародно-правових норм і рішень;

2. Принцип пріоритету національного права над міжнародним - передбачає, що при розбіжності норм міжнародного і національного права застосовуються норми національного права, оскільки міжнародне право розцінюється як поєднання міжнародно-правових норм різних держав. Вважається, що норми міжнародного права застосовуються у тому випадку, якщо вони не суперечать національному праву;

3. Принцип дуалізму - передбачає взаємодію обох систем права (національного і міжнародного), оскільки ґрунтується на визнанні їх наявності.

Нині є діючим принцип пріоритету міжнародного права (договору) над національним, якщо його норми визнані державою в законодавчому порядку. Перевагою перед національними законами володіють ті міжнародні договори, котрі в установленому законом порядку ратифіковані й опубліковані.

Норми міжнародного права в національному праві реалізуються через такі системи:

1. Система інкорпорації (прямий спосіб) - включення в національну систему права правил міжнародного договору в силу акта ратифікації або іншого виду прийняття договору та безпосереднє застосування норм міжнародного права державними органами, насамперед судами, а також посадовими особами та громадянами. Ця система характерна для РФ, США, Франції і Німеччини, оскільки на території цих держав норми міжнародного права мають пряму дію. Систему інкорпорації називають ще прямою трансформацією або включенням, а правила міжнародного договору - "само виконуючими", тобто такими, що не потребують конкретизації з боку держави;

2. Система трансформації (опосередкований спосіб) - спосіб вираження згоди держави на обов'язковість для неї міжнародного договору, коли на його основі видається національний (внутрішньодержавний) нормативний акт, який більш-менш відтворює зміст договору. Сама по собі норма міжнародного права не наділяє особу правами, тільки норми внутрішнього законодавства дають можливість особі здійснювати права й обов'язки, гарантовані державою у зв'язку з укладеною нею міжнародною угодою. Тобто, щоб набути застосування, норми і принципи відповідних міжнародних договорів імплементуються - утілюються в національне право. Ця система діє у Великій Британії та інших країнах загального права;

3. Змішана система - поєднує і систему трансформації, і систему інкорпорації.

Зовсім не принципово, який спосіб введення норм міжнародного права у національне право (система трансформації чи система інкорпорації) взятий державою за основу. Головним є те, щоб міжнародно-правові норми знаходили висвітлення в правовій системі держави і мали пріоритет над її внутрішніми правовими нормами у разі колізії (зіткнення) з ними [1, с. 239].

Висновки

Із цієї курсової роботі я зрозумів, що:

1) Під системою права в теорії держави і права розуміється історично складена, об'єктивно існуюча внутрішня структура права, обумовлена характером реалізованих суспільних відносин. Таким чином, головними характеристиками даної системи є її об'єктивність, залежність від суспільних відносин і те, що система права являє собою сутність права.

2) У теорії права під системою законодавства розуміють впорядковану безліч всіх діючих нормативно-правових актів конкретної держави. Головними характеристиками даної системи є те, що вона постає, як більш суб'єктивна система, оскільки залежить від волі законодавця, вона являє собою форму вираження права.

3) Не може існувати жодної юридичної норми, яка б не входила до певного інституту і до певної галузі права.

4) Система права і система законодавства співвідносяться. Право і законодавство тісно взаємопов'язані, але не тотожні правові явища. Різниця між ними можна побачити в їх формуванні, елементах, структурі тощо.

5) Системи функціонують в безперервній взаємозв'язку. Вони співвідносяться між собою як дві сторони одного явища. Система права - це внутрішній зміст права, а система законодавства - це зовнішня форма його вираження.

Список використаної літератури

1. Скакун О.Ф. - Теорія держави і права: підручник / пер. з рос. - Х. : Консум, 2001. - 656 с.

2. В.П. Нагребельний - Фінансове право України: Система та джерела фінансового права: навчальній / посібник ТОВ "ВТД "Університетська книга", 2004.

3. К.Г. Волинка - Теорія держави і права: навчальний посібник / К.: МАУП, 2003. - 240 с.

4. Вступ до теорії держави і права [Електронний ресурс] - Режим доступу: pidruchniki.com/1390050443013/pravo/vstup_teoriyi_prava_derzhavi

5. Об'єкт і предмет теорії держави та права [Електронний ресурс] - Режим доступу: pidruchniki.com/1376102545038/pravo/obyekt_predmet_teoriyi_derzhavi_prava

6. Система теорії держави і права як науки та навчальної дисципліни [Електронний ресурс] - Режим доступу: pidruchniki.com/17190512/pravo/sistema_teoriyi_derzhavi_prava_nauki_navchalnoyi_distsiplini

7. Опорний конспект з курсу "Теорія держави і права" [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.ebk.net.ua/Book/Konspekt/TDIP/index.htm

8. Колодій А.М., Олійник А.Ю. - Правознавство: підручник / К.: Правова єдність ВАВ, 2009. - 792 c.

9. Кравчук М.В. - Теорія держави і права: опорний конспект / К.: Аттіка, 2007. - 288 с.

10. Поняття і ознаки права [Електронний ресурс] - Режим доступу: pidruchniki.com/19530610/pravo/ponyattya_oznaki_prava

11. Поняття системи права. Система права і правова система [Електронний ресурс] - Режим доступу: skladrabot.ru/work/360/41792/

12. Зайчук О.В., Оніщенко Н.М. - Теорія держави і права: підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 688 с.

13. Система права [Електронний ресурс] - Режим доступу: uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0_%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0

14. Науково-практичний коментар Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" [Електронний ресурс] - Режим доступу: pidruchniki.com/1281041957126/pravo/yuridichni_fakti_spriyayut_viniknennyu_virishennyu_vidnosin_nespromozhnosti_abo_bankrutstva

15. М.В. Цвік - Загальна теорія держави і права: підручник / Х.: Право, 2002. - 432 с.

16. Галузі права Електронний ресурс] - Режим доступу: pidruchniki.com/1474111243113/pravo/galuzi_prava

17. Андрусяк Т.Г. - Теорія держави і права: навчальній посібник / За ред. Т.Г. Андрусяка - Л.: Фонд "Право для України", 1997. - 198 с.

18. Система права та система законодавства [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=1&ved=0CB0QFjAA&url=http%3A%2F%2Fwww.lnu.edu.ua%2Ffaculty%2Fpravo%2Ftdp%2Fs1%2Ft7.doc&ei=NTpeVcKzCav5ywO2lIOoCg&usg=AFQjCNGfDDL32LKB1_0xp4YLXevQuBOUwQ&sig2=mnbd9puIxUGXRd9j2ki6jg

19.Опришко В.Ф., Шульженко Ф.П., Шимон С.І. та ін. - Правознавство: підручник / За заг. ред. Опришка В.Ф., Шульженка Ф.П. - К.: КНЕУ, 2003. - 767 с.

20. Норми матеріального і процесуального права. Особливість процедурних норм матеріального права [Електронний ресурс] - Режим доступу: pidruchniki.com/1858102143108/pravo/normi_materialnogo_protsesualnogo_prava_osoblivist_protsedurnih_norm_materialnogo_prava

Размещено на Allbest.ru