Суб'єкти підприємницької діяльності

1) з моменту досягнення вісімнадцяти років (повноліття);

2) у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу;

3) повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і бажає займатись комерційною діяльністю, за наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування.

- зареєстрованими як суб'єктами підприємницької діяльності

1) без утворення юридичної особи (громадянин-підприємець),

2) з утворенням юридичної особи (підприємство)

Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Посадовими особами органів управління господарського товариства не можуть бути члени Кабінету Міністрів України (КМУ), керівники центральних та інших органів виконавчої влади, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, а також посадові особи органів державної влади, крім випадків, коли державні службовці здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляють інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії товариства. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути посадовими особами тих товариств, які здійснюють цей вид діяльності.

Організаційною одиницею підприємництва є підприємство (фірма або компанія). підприємницький фізичний статутний

Підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений для здійснення виробничої, науково - дослідної, торговельної та іншої господарської діяльності з метою задоволення суспільних та особистих потреб й одержання прибутку. Підприємство є юридичною особою, яка має відокремлене майно, самостійний баланс, розрахункові (поточні) та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньо облікова чисельність працюючих за звітний рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 000 євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньо облікова чисельність працюючих за звітний рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 000 000 євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

В Україні залежно від форм власності можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, засноване на власності громадян чи субґєкта господарювання (юридичної особи);

- підприємство колективної власності, засноване на основі колективної власності;

- комунальне підприємство, засноване на основі комунальної власності територіальної громади;

- державне підприємство, що діє на основі державної власності.

- підприємство, яке засноване на змішаній формі власності (на базі обґєднання майна різних форм власності);

У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менше як 10%, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить 100%, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарні підприємства можуть бути державними, комунальними, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративними - підприємства, що створюються у формі господарських товариств, утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників).

Залежно від цілей діяльності підприємства бувають:

- комерційні, яке діє з метою отримання прибутку.

- некомерційні, для якого отримання прибутку не є основною метою (благодійницьке, освітянське, релігійне, медичне та ін.).

За організаційно-правовою формою комерційні підприємства поділяють на:

- виробничі кооперативи

- господарські товариства;

Виробничий кооператив - добровільне об'єднання громадян на засадах членства для загальної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на особистій трудовій участі й об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Статутом кооперативу і законом може передбачатися участь у діяльності виробничого кооперативу на засадах членства також інших осіб.

Установчим документом виробничого кооперативу є статут, що затверджується загальними зборами його членів. Назва кооперативу повинна містити його найменування і слова «виробничий кооператив».

Господарським товариством є юридична особа, статутний або складовий капітал якої розділений на частки між учасниками і яка може створюватися у формі:

- повного товариства (ПТ);

- командитного товариства (КТ);

- товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ);

- товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ);

- акціонерного товариства (АТ).

Повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють комерційну діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, яке їм належить. Найменування повного товариства повинне містити імена всіх його учасників і слова «повне товариство» або містити ім'я або найменування одного учасника з додаванням слів «і компанія», а також слова «повне товариство».

Повне товариство створюється і діє на підставі установчого договору.

Командитним товариством називається товариство, в якому поряд з учасниками, які здійснюють від імені товариства комерційну діяльність і додатково несуть солідарну відповідальність по зобов'язаннях товариства усім своїм особистим майном (повні учасники), є один або декілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в межах сум внесених ними внесків, і не беруть участі в діяльності товариства. Найменування командитного товариства повинне містити імена або найменування всіх його учасників і слова «командитне товариство» або містити ім'я або найменування одного повного учасника з додаванням слів «і компанія», а також слова «командитне товариство».

Командитне товариство створюється і діє на основі установчого договору, який підписують всі повні учасники.

Акціонерним є товариство, статутний капітал якого розділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. Акціонери несуть ризики збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в розмірі вартості приналежних їм акцій. Акціонерне товариство діє на основі установчого договору і статуту. В статуті, окрім загальних відомостей, указуються види акцій, їх номінальна вартість, загальна кількість акцій, кількість акцій у засновників. Статутний капітал акціонерного товариства складають внески засновників і учасників. Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства. Величина статутного фонду не може бути меншою за 1 250 мінімальних заробітних плат (1млн. 722,5 тис.грн).

Окрім того, створюється резервний (страховий) фонд - не менш 25% статутного.

В деяких випадках допускається придбання акцій не за гроші, а за матеріальні цінності (устаткування, земельні ділянки, ліцензії).

Акціонери мають право:

- брати участь в управлінні;

- одержувати дивіденди, які сплачуються за підсумками року за рахунок чистого прибутку;

- одержувати частину вартості майна підприємства у разі його ліквідації.

Дохід акціонера не гарантований і залежить від фінансових результатів діяльності підприємства. Якщо акціонерне товариство несе збитки, дивіденди не сплачуються до тих пір, поки не буде поповнений основний капітал (статутний фонд). Для покриття таких втрат та здійснення необхідних платежів створюється резервний (страховий) фонд за рахунок щорічних відрахувань з прибутку.

Розповсюдження акціонерних товариств обумовлено певними перевагами цієї форми організації підприємництва, а саме:

- ефективним способом фінансування через продаж акцій, що дозволяє залучати фінансові ресурси великої кількості окремих осіб. Це дає можливість збільшити обсяги виробництва, знизити витрати, підвищити конкурентоспроможність підприємства, зменшити ризики. Банківські кредити теж стають більш доступними;

- можливістю для акціонерів отримувати доходи та не брати активної участі в управлінні підприємством;

- можливістю розподілу ризику за рахунок придбання акцій різних товариств;

- можливістю вільно розпоряджатись своїми вкладами шляхом продажу акцій;

- обмеженою відповідальністю. При банкрутстві фірми акціонер втрачає тільки вартість своїх акцій. Обмежена відповідальність заохочує інвесторів вкладати свій капітал у ризикові підприємства, в нові технології та продукцію.

В Україні акціонерні товариства поділяються на два види (типи): відкриті та закриті.

У відкритому акціонерному товаристві акції вільно продаються та купуються і можуть розповсюджуватись шляхом відкритої підписки і купівлі-продажу на біржах.

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Закриті акціонерні товариства часто створюються у межах трудового колективу або сімейного бізнесу.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобовґязаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, повґязаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Порядок розподілу прибутку товариства визначається установчими документами. В товариствах з обмеженою відповідальністю прибуток, як правило, розподіляється між учасниками пропорційно до їхніх часток.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобовґязаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Граничний розмір додаткової відповідальності учасників визначається в установчих документах. Наприклад, частка учасника А становить 25% статутного фонду товариства. Граничний розмір додаткової відповідальності становить 5%. Статутний фонд товариства -1,2 млн. грн. Тоді вартісна оцінка додаткової відповідальності учасника А становитиме 5% від його частки або 15 тис. грн.

Підприємства для забезпечення підвищення результатів своєї діяльності можуть на добровільних засадах обґєднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Об'єднаннями згідно із законодавством є асоціації, корпорації, концерни, консорціуми та інші виробничо-господарські комплекси

Асоціація -- договірне обґєднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що обґєдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі обґєднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації.

Корпорацією визнається договірне обґєднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що обґєдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум -- тимчасове статутне обґєднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо).

Концерном визнається статутне обґєднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників обґєднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.

Обґєднання діють на основі договору або статуту, який затверджується їх власниками або засновниками. Обґєднання не відповідає за зобовґязання підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобовґязання обґєднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом).

Дуже важливим фактором розвитку підприємництва являється участь держави у створенні сприятливих умов для нього. В цьому напряму державою зроблено такі кроки: було засновано Національний фонд підтримки підприємництва і розвитку конкуренції, Державний інноваційний фонд та приймається довгострокова програма державної підтримки підприємництва. Але ефективність від цього мала. У складі місцевих органів влади маються департаменти, що здійснюють державну політику підтримки підприємництва, але через мало чисельність персоналу, відсутності обладнання та фінансів вони займаються лише підготовкою довідок та допомагають починаючим підприємцям у процедурі реєстрації. В цілому відношення місцевої влади до приватного підприємництва залишається індиферентним або приховано негативним. Реальна допомога малому підприємництва на місцях - явище настільки рідкісне, що про початок позитивних змін в стереотипах поведінки чиновників говорить не приходиться. Спеціальних консультаційних пунктів, які могли б внести вагомий внесок у справу підтримки підприємців, при місцевих органах державної влади поки немає. Програма державної підтримки підприємництва за останні роки не вийшла за межі паперу. Для багатомільйонної країни мізерно малі грошові кошти, виділені на реалізацію програми. Але основною причиною бездіяльності програми, являється відсутність механізму її реалізації, людей та структур, що її виконують.

В економічно розвинутих країнах велика увага приділяється сфері бізнес-послуг. [3] В інфраструктуру бізнесу прийнято включати сервісні служби для починаючих та діючих підприємців, асоціації та союзи, що допомагають малому підприємництву. В Україні до цього часу не створено мережі довідково-інформаційних та консалтингових служб для малих підприємств, хоча процес йде зростаючими темпами. До початку трансформації Україна не мала самостійно діючих сервісних служб. Все створені організації, що працюють в нинішніх умовах, надають платні послуги, а тому доступні малому числу підприємців та орієнтовані на солідних клієнтів в особі комерційних структур.

Необхідно згадати таку комплексну по послугам форму допомоги малому підприємництву, як центри розвитку бізнесу. В розвинутому вигляді вони надають консультативні послуги, ведуть підготовку до підприємництва. Розвиток мережі таких центрів дозволило б значно підвищити рівень бізнес-послуг та підготовки підприємців. [5]

Із вищесказаного випливає, що зусилля по створенню середовища для розвитку підприємництва в Україні бажано направляти диференційовано, з пріоритетами для менш забезпечених регіонів.

Головна причина скорочення числа малих підприємств - низький рівень фінансової забезпеченості більшості малих підприємств у зв'язку з труднощами з первісним накопиченням капіталу, неможливістю отримання кредитів на прийнятних умовах, неефективність податкової системи. Негативний вплив на розвиток малого підприємництва у сфері матеріального виробництва чинять нерозвиненість виробничої інфраструктури, недостатність спеціалізованого обладнання, слабка інформаційна база та найважливіший фактор - глибокий спад виробництва.

Все це призводить до того, що лише частина зареєстрованих підприємств малого підприємництва в змозі приступити до реального виробництва продукції.

Дуже гостра проблема формування фінансової бази становлення та розвитку підприємництва. Для цього йому повинні бути надані визначені пільги. Це можуть бути пільги по оподаткуванню. Але податкова політика нашої країни не тільки не ефективна, але й економічно небезпечна. Вона йде урозріз зі встановленою у світі практикою та сучасними світовими тенденціями розвитку економіки. Високе оподаткування «вбиває» в Україні мале підприємництво. Загальний напрям удосконалення податкової системи - підсилення стимулюючої ролі податків у розвитку виробництва. Необхідно звільнити малі підприємства від податків на інвестиції, завезені технології. Потрібні податкові пільги на період становлення малого підприємства. Є необхідність диференційованого податкового підходу до підприємств різного профілю діяльності. Більш низькі ставки податків повинні застосовуватися для найбільш важливих, пріоритетних галузей.

До цього часу зроблено лише самі перші кроки у правовому та організаційному забезпеченні формування малого підприємництва у якості особливого сектору економіки України. Не розроблено державну програму розвитку малих підприємств. Комплекс першочергових мір по розвитку малого підприємництва в Україні, повинен здійснюватися у таких напрямах: нормативно-правовому;інформаційно-технічному; фінансово-кредитному; організаційному; кадрове та консультативне забезпечення; зовнішньоекономічна діяльність.

У державній програмі треба відобразити механізми грошово-кредитної, податкової, бюджетної, та цінової політики, матеріально-технічного постачання, системи офіційних гарантій, що забезпечували б створення рівних стартових умов у розвитку підприємницької діяльності. У програмі необхідно передбачити формування ефективних інститутів ринкової інфраструктури, товарного ринку та ринку цінних паперів, інвестиційного підприємництва, інформаційної, консультативної та аудиторської діяльності, створення комплексної державно-суспільної системи підтримки малого підприємництва, включаючи підготовку та перепідготовку підприємницьких кадрів, залучення до цієї сфери соціально активних прошарків населення. Потрібно визначити міри, що забезпечують підтримку зовнішньоекономічної діяльності та залучення іноземних інвестицій до розвитку підприємництва.

Для реалізації цих програм повинні бути залучені кошти державного бюджету, приватного та іноземного капіталів. Основним напрямом використання державних ресурсів повинно стати не виділення прямих інвестицій, а страхування і надання гарантій під кредит.

Размещено на Allbest.ru