Сучасні форми юридичного позитивізму

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

РЕФЕРАТ

З КУРСУ «Актуальні проблеми теорії держави та права»

НА ТЕМУ:

«Сучасні форми юридичного позитивізму»

Виконалв студент

Групи ПСС - 15-1

Менжерес М.М.

Перевірив Кудін С. В.

Ірпінь 2015

ВСТУП

Юридичний позитивізм виник на початку ХІХ століття, коли буржуазія досить зміцнила свої і політичні позиції, під час стосовно мирної розвитку капіталізму, вільної конкуренції. Юридичний позитивізм відбивав впевненість буржуазії в непорушності створеного нею ладу, в могутність її держави й права.

До початку ХХ століття з твердженням позитивістської бази як природних, а й громадських наук позитивістський напрям юриспруденції зайняло панівні позиції, які вона з перемінним успіхом продовжує утримувати і з сьогодні.

Ця проблема є актуальною,так як ставлення юристів до позитивної теорії права істотно змінюється. Вона не сприймається як правова доктрина минулого, має виключно історичне значення.

1. ПОНЯТТЯ І ВИТОКИ РОЗВИТКУ ЮРИДИЧНОГО ПОЗИТИВІЗМУ

Юридичний позитивізм -- напрям філософії права, яке бачить у праві сукупність норм чи правил поведінки, встановлених і забезпечених примусом від влади. Характерними рисами такого підходу права є: формальне визначення права (як під правом розуміється те, що визнається таким даному співтоваристві); ототожнення права із чинним законодавством; автономний характер права (його незалежність від моральності і історичних традицій).

Юридичний позитивізм (від латів.positivus - позитивний) - направлення у юриспруденції, прибічники якого обмежують завдання юридичної науки вивченням позитивного права, тобто. чинного в момент.

Правовий позитивізм (юридичний позитивізм) у тому, щоб визнавати як правових лише норми позитивного правничий та зводити будь-яке право до норм, які у цю епоху, і у цьому державі, не звертаючи увагу то, справедливо цього права чи ні.

Отже, в право, відповідно до концепцією юридичного позитивізму, є результатом лише правотворчої функції держави, незалежної від економічних пріоритетів і класових відносин. Право - наказ влади, підтриманий санкцією примусу.

Позитивізм заперечує «природне право», яка розглядається як оману умів, що призводить до порушення порядку. Емпіричне пізнання права складає основі суто юридичних критеріїв, відособлених від моральних оцінок права, а також його соціально-політичних характеристик. Сутність права визнається непізнаною - вона вимагає у деяких обгрунтуваннях, крім факту свого існування. У результаті право постає у досить визначеній сукупності правил (норм), принципів, і типологічних ділень.

Ряд наукових діячів у сфері юриспруденції вважає, що юридичний позитивізм не створив справжньої теорії права. Приміром,О.Э.Лейст пише: «Юридичний позитивізм було відповісти і самий йому важливе запитання: як забезпечити законність (правомірність)правотворчої діяльності держави, якщо саме воно сила, витворюючи право? Уся теорія юридичного позитивізму виходила з припущенні, що є правовим, але це припущення неодноразово спростовувалося практикою («краще крапля сили, ніж мішок права»), а до обґрунтування правової держави могло вести лише вивчення «метаюридических начал».

АлексєєвС.С. навпаки, вважає позитивну теорію,сумуючу дані аналітичної юриспруденції, у поєднанні відносини із своїми «відгалуженнями» (історією права, порівняльним правознавством) і з соціологією права, самодостатньою юридичної наукою, яка виконує унікальне суспільство й незалежні функції в усьому комплексі юридичних знань, у сфері законодавства, юридичної практики, правового навчання, а також у осягненні логіки й сенсу права.

Неоднозначне розуміння сутності позитивізму у праві, й у результаті різне (нерідко негативне) ставлення учених звернулися до нього зумовлено, певне, тим, що у вітчизняній юридичної науці позитивна теорія права доки розроблена, а літературі до позитивних концепціям відносять як ті теорії, що базуються на теорії позитивізму, а й формально-логічні, «нормативістсько-идеалістичні» концепції права, засновані на інших філософських напрямах (кантіанство, неокантіанство,феноменологічна філософія тощо.)

Звернімося до історії започаткування юридичного позитивізму.

Державно-правові теорії позитивізму почалися ще роботах французького мислителя Огюста Конта (1798-1857), автора "Курсу позитивної філософії" і "Системи позитивної політики". У цих роботах Конт систематизував як соціальне життя на той час, і теоретично обгрунтував новий, "позитивний" соціально-політичний порядок розвитку суспільства, з урахуванням її - минулого, сьогодення й «можливого майбутнього».

Подальший стрімкий розвиток промислового виробництва, банківської сфери, сфери транспорту, й торгівлі, тобто. всіх прогресивних процесів, які у життя країн Західної Європи у другій половині ХІХ століття, загострило конкуренцію між окремими виробниками, у результаті концентрації капіталу «одні руки» та формування монополій. Усі чіткіше головна лінія ідеологічних протистоянь починає проходити між адептами старого феодально-монархічного режиму і його прибічниками буржуазного ладу.

Але науково-технічний прогрес і високий матеріальний рівень життя були досягти за умови солідарності всіх соціальних верств українського суспільства. Так буржуазії потрібен був чинник стабілізації, порядку, ефективне знаряддя проти наростаючого робітничого руху, які й став юридичний позитивізм, що розглядав право (право буржуазії) фактом реальності.

Більшість буржуазних теоретиків відмовилося від ідей природного права, а критика цих ідей знайшла вираження у юридичному позитивізмі,виступившем проти дуалізму теорії природного права, тобто. проти уявлення про існування поруч із позитивним правом вищого за своїм значенням права природного, що вимагає подальше втілення у законодавстві. Право, за поданням позитивістів являло собою сукупність норм, даних об'єктивно, які потребують обгрунтування. Норма права розглядалася позитивістами як назавжди і безповоротно встановленої догми, а із єдиним джерелом права зізнавалася державна влада, наділена примусової силою. Правова концепція позитивізму ототожнювала право до закону, виданих верховної державною владою. Соціальним призначенням права уявлялося забезпечення соціального компромісу.

Найбільшого поширення набула юридичний позитивізм набув у Англії (Д. Остін), Німеччини (До.Бергбом, П.Лабанд) та Франції (А.Эсмен).

У XX в. юридичний позитивізм поширився у країнах Західної Європи. Ідеї позитивізму притаманні сучасній буржуазній юриспруденції у різних варіантах. Однією з напрямів сучасного позитивізму є нормативізм.

Отже, виникнення юридичного позитивізму пов'язані з зміцненням і удосконаленням правової оболонки розвивалися капіталістичних відносин. Догму права, обгрунтована юридичним позитивізмом, має першочергового значення для правозастосовчої діяльності, особливо у періоди щодо сталого розвитку громадянського суспільства.

2. ОСНОВОПОЛОЖНИКИ ІДЕЇ ЮРИДИЧНОГО ПОЗИТИВІЗМУ

Юридичний позитивізм привертав увагу учених простотою і ясністю своїх положень. Здавалося, що юристи від імені цієї теорії нарешті визначили предмет свого науковий інтерес - дослідження чинного законодавства, прийнятого державою відповідно до встановлених законодавчими процедурами, і метод наукового дослідження - формально-логічне дослідження юридичних текстів для виявлення і усунення суперечностей у законі. Багатьом юристів стала очевидною, що немає не може бути їм інший критики законів інакше як формальної критики й зняти будь-які посилання невідповідність закону нормам іншого порядку неприпустимі.

Першими представниками юридичного позитивізму прийнято вважати Джеремі Бентама (1748--1832) і Джон Остіна (1790--1859), праці яких і було сьогодні зізнаються авторитетними джерелами. Також яскравими представниками даного течії стали Карл Бергбом, а як і, певною мірою, Рудольф фонІеринг зі своїми «юриспруденцією інтересів» і Адемар Есмен з «національним суверенітетом».

Ієремія (Джеремі)Бентам (15 лютого 1748 - 6 червня 1832) - англійський правознавець і філософ-мораліст кінця XVIII-начала в XIX ст., засновник утилітаризму.

Правове вчення Джеремі Бентама привертає мою увагу дослідників з його, і з сьогодні. Широко відомі його роботи з теорії права, конституційному, цивільному, кримінальному й міжнародного права, кримінальному процесу,пенологии. Ідеї мислителя стали цінними кожної галузі права, а їх лейтмотив - оновлення й гуманізація законодавства, підвищення його ефективності.

Розумно визначити дату зародження юридичного позитивізму роками творчості І. Бентама, погляди якого на сутність права перебувають у рамках даного течії. То з позиції юридичного позитивізму Бентам критикує теорію природного права, називаючи його «фікцією», «метафоричним вираженням», «фантомом», «грандіозним ніщо». Він також затято нападає і теорію природних невідчужуваних правами людини, що відбито у роботі «Анархічні софізми, є дослідженням Декларації прав, виданої у час Французькій революції». Центральної ідеєю бентамовської критики є думка у тому, що немає природничих і невідчужуваних прав, тобто. прав, попередніх появі державної влади позитивних законів, - прав, куди вона може зазіхати. Використовуючи гру слів, Бентам називає такі права одночасно «ante-legal» і «anti-legal», тобто дозаконними і протизаконними. Сутність закону була вивчена їм у творі «Про закони взагалі». У роботі Бентам дав оригінальне визначення поняття «закон»: «Закон можна з'ясувати, як збори знаків, виражають волю, встановлений чи санкціоноване сувереном у державі щодо бажаного в певній ситуації поведінки особи чи групи осіб, підлеглих (чи вважаються підлеглими) його влади. Це воля націлене за своєю сутністю на очікування конкретних наслідків, що воно передбачає. Таке проголошення у цій ситуації стане засобом цієї волі, а наслідки, які вона має на увазі, виступлять мотивом тим, про чиєму поведінці йдеться».

Не менший вплив справила вчення Джеремі Бентама на політико-правову думку. Його вчення предвосхищало школу юридичного позитивізму, а Дж. Остіна вважає її учнем і послідовником.

Набагато частіше виникнення юридичного позитивізму пов'язують із творчістю англійського правознавця Джона Остіна (1790-1859). Його основна праця - «Лекції про юриспруденції, чи філософії позитивного закону» опубліковано посмертно. У ньому Дж. Остін розвинув утилітаристський теза свого славного співвітчизника та їхні вчителі И.Бентама у тому, що - це «веління суверена».

У творчості англійського правознавця поєдналися методологічні прийоми дослідження сучасного йому утилітаризму і позитивізму, котрим був характерним акцент на емпіричних особливостях права (право фактом).

Право,за Остіном, щодо певна, сукупність правил. Якщо, за сучасними уявленнями Бентама, право слід сприймати як сукупність законів, виданих чи схвалених сувереном для регулювання поведінки класу осіб, які перебувають під її владою, відповідно до Остіна, такого суверена можна як особи, а й установи, яке формально є сувереном для підвладних з політичної суспільстві. Джерелом права, в такий спосіб, є суверенна влада, причому найважливішої гарантією нормально функціонувати правничий та самої суверенної влади виступає звичка більшості до покорі. У конструкції Дж. Остіна суверен постає втіленням всевладного установи, а норма права - нормою владного примусу, чи, кажучи словами самого Остіна, «правилом, встановленим одним розумним істотою, у яких владу іншим розумним істотою, керівництво їм». Так, наказ суверена, обладнаний санкцією, це і є, щодо справи, правова норма - норма позитивного закону.

Санкції, встановлені позитивним законом, мають характер юридичний та політичний одночасно, оскільки реалізуються практично даним політичним співтовариством в примусовому порядку. У цьому сенсі право є наказом суверена,встановлюючим обов'язок і знаходить гарантії реалізації у політичних (державних) санкції і примус.

Джон Остін не визнавав природно-правові елементи та організаційні принципи обгрунтування й визнання прав особистості. Суть юридично-позитивістського підходу передається тезою - «є закон» - негативне ставлення до природних і невідчужуваним правам, до будь-яких конструкціям, визнають, що є розумніше право і держави,яке являє собою еталон для зіставлення, визнання нормального спілкування для людей наріжним каменем в величезному будинку державності.

Відповідно до концепцією Остіна право у точному смислі встановлюється для розумних істот іншим розумним істотою чи істотами - закони, встановлені Богом, і закони, встановлені людьми.

Щоправда, серед законів, встановлених людьми зовсім не все можна беззастережно зарахувати до праву у точному смислі, наприклад, правила, встановлені особами та установами, які є суверенами. А до того розряду Остін відносить правила, встановлені громадської думки (до числа він зараховує і норми міжнародного права), а як і правила моди, правила етикету і закони честі. Усім переліченим вище видам, непов'язаним з правом у точному смислі, правознавець визначає терміном «позитивна мораль».

Право у сенсі включає у собі природне право, позитивне право і позитивну мораль. Дж. Остін читає, що суперечності між позитивним правому й мораллю не позбавляє право його властивостей і якостей. Право відокремлюється від моральності, оскільки юриспруденція - це виключно позитивне право, поза будь-якою залежністю від цього, хороше цього права чи поганий. юридичний позитивізм державний бентам

Звертаючись до правотворчої ролі суду й суддів Остін схилявся до думки, що рішення суду слід сприймати як частину права у разі, що вони зізнаються у ролі таких сувереном (мовчазної згоди).

Пов'язавши природу права з наказом (волею) фактично правлячої у суспільстві групи осіб, або одного правителя, Остін цим легітимізував правотворчість будь-якої влади.

ВИСНОВОК

І, підсумуємо: у спільній формі погляд юридичного позитивізму на людини, суспільство, політику й право можна сформулювати у формулі «Управляти суспільством необхідно те щоб суспільство було керованим».

Юридичний позитивізм спостерігався початку ХІХ століття, коли буржуазія досить стабілізувала свої і політичні позиції, під час стосовно мирної розвитку капіталізму та вільної конкуренції. Його соціальним призначенням було забезпечення оптимального компромісу між буржуазією і наростаючим робочим рухом.

Найяскравішими представниками даної концепції стали Джон Остін, який виразив своїх поглядів у праці «Лекції про юриспруденції, чи філософії позитивного закону», де пов'язав природу права з наказом (волею)суверена і Карл Бергбом, який написав книжку «Юриспруденція і філософія права», де розглядав право чимось логічно яке закінчила, вважаючи, що праву властива той самий непроникність, як і фізичному тілу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права: Навчальний посібник. - Львів: Фонд „Право для України”, 1997. - 198 с.

2. Волинка К.Г. Теорія держави і права: Навчальний посібник. - К.: МАУП, 2003. - 238 с.

3. Копейчиков В.В. Теорія держави і права України: Навчальний посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 367 с.

4. Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права. - Тернопіль, 2002. - 243 с.

5. Олійник А.Ю. Теорія держави і права України: Навчальний посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 174 с.

6. Правові системи сучасності: Глобалізація. Демократизм. Розвиток. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 294 с.

7. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Навчальний посібник для вузів. - Харків: Консул, 2002. 655 с.

8. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник. - Харків: Консул, 2001. - 655 с.

9. Шестопалова. Теорія держави і права України: Навчальний посібник. - К.: Прецедент, 2004. - 223 с.

10. АлексєєвС.С. Право. Абетка. Теорія. Філософія. Досвід комплексного дослідження. - М.: Видавнича група НОРМА -ИНФРА-М, 1998. - 810 з.

11. Наука мораль.Дж.Бентам і Росія. / Ред.М.И. Микешин,Т.В. Артем'єва. / Альманах. Філософський століття. СПб., - 1999. № 9. 366 з.

Размещено на Allbest.ru