Поняття, система і завдання навчального курсу криміналістики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

КАФЕДРА КРИМІНАЛІСТИКИ, СУДОВОЇ МЕДИЦИНИ ПСИХІАТРІЇ

ЛЕКЦІЯ

Тема 1. Поняття, система і завдання навчального курсу криміналістики

Дисципліна: "Криміналістика"

Розділ: "Теоретичні основи криміналістики"

Для курсантів факультетів з підготовки слідчих та кримінальної міліції

Дніпропетровськ - 2011

План

1. Поняття об'єкт та предмет криміналістики

2. Система криміналістики

3. Завдання криміналістики

4. Методи криміналістики

5. Зв'язок криміналістики з іншими науками та навчальними дисциплінами

1. Поняття, об'єкт та предмет криміналістики

МЕТА ЛЕКЦІЇ: закріпити теоретичні знання про предмет, систему і завдання навчального курсу криміналістики для чіткого уявлення місця криміналістики в професійній підготовці юриста.

Криміналістичні знання сформувались у надрах кримінально-процесуальної науки, а в подальшому, наприкінці XIX ст., виокремились у окрему галузь, що була названа австрійським криміналістом Гансом Гроссом криміналістикою.

Загалом у криміналістичній літературі поширився погляд, що криміналістика «...як наука виникла і стала розвиватися на підставі вивчення і узагальнення слідчої практики і практики небагатьох у той час експертних закладів».

Питання історії розвитку криміналістики знайшли своє відображення у працях багатьох учених: Р.С. Бєлкіна, А.Н. Васильєва, А.І. Вінберга, Р.Г. Домбровського, В.К. Лисиченка, С.І. Тихенка, В.П. Колмакова, З.Г. Самошиної, Б.М. Шавера та ін. Різними вченими по-різному подається періодизація історії криміналістики. Розходження між ученими полягають у тому, який критерій покладений в основу виокремлення того чи іншого етапу в розвитку криміналістики. Н.І. Клименко пропонує в якості основного критерію знання про розвиток теорії криміналістики, а саме про предмет криміналістики, і розрізняє три основних етапи в історії криміналістики. Перший етап: емпіричний розвиток знань (з моменту виникнення криміналістики до середини 30-х рр. ХХ століття). У цей період формуються основи для наукового пояснення предмета криміналістики. Другий етап (30-40 р.р. ХХ століття) -- формування понять предмета, створення окремих криміналістичних теорій. Початок цього періоду пов'язують з появою статті Б.М. Шавера «Предмет, метод і система радянської криміналістики». Закінчується цей період розробкою А.І. Вінбергом «традиційного» визначення предмета криміналістики у 1950 р. Третій етап у розвитку криміналістики пов'язується з формуванням загальної теорії криміналістики (середина 60-х р.р. ХХ століття -- теперішній час). Цей період пов'язується з плюралізмом поглядів щодо предмета криміналістики і творчою дискусією, а також з розвитком загальної теорії криміналістики.

Творчим досягненням криміналістики слід вважати удосконалення понятійного апарату криміналістики, виникнення нових понять і теорій у криміналістиці. Передусім це пов'язано з розробкою змісту поняття “об'єкт криміналістики”. Поняття “об'єкт криміналістики” має суттєве значення для з'ясування та уточнення предмета криміналістики. На наш погляд, криміналістика як наука має лише один об'єкт пізнання -- злочини, що вчиняються (злочинна діяльність). Відомості, що накопичуються у процесі практичної діяльності, є однією із сторін предмета криміналістики. Другою стороною предмета криміналістики є практична криміналістична діяльність (слідчого та інших криміналістів). Але це не об'єкт науки криміналістики, а діяльність суб'єктів криміналістичного практичного пізнання.

Зазначимо, що криміналістика досліджує злочин передусім як динамічний процес, розглядаючи його діяльнічний аспект. У діяльнічному аспекті злочин -- це динамічна система з різними формами взаємодій об'єктів живої та неживої природи. До цієї системи належать: суб'єкти злочину (люди); предмети, за допомогою яких вчиняється злочин; спосіб вчинення злочину; результат злочину; інші обставини місця й часу; поведінка осіб, причетних до вчиненого злочину, або тих, хто випадково став його очевидцем. У процесі вчинення злочину зазначені елементи динамічної системи взаємодіють, створюючи сукупність послідовних процедур, що називаються механізмом злочину. Останній є одним з головних аспектів злочину, який вивчає криміналістика.

Механізм вчинення злочину можна назвати, з одного боку, як низку певних дій, що відбуваються в часі, прийомів, процедур суб'єктів злочину в матеріальному середовищі, а з іншого -- як відображення цього механізму у вигляді системи слідів злочину.

Усвідомлення механізму злочину у процесі його розкриття є одним з важливих завдань, оскільки не встановивши динаміки подій (як, коли, за яких обставин, якими засобами та в якій послідовності розгортався злочин), неможливо надати інформацію про особу злочинця та сконструювати динамічну модель його поведінки.

Спосіб вчинення злочину, як складова части механізм злочину -- це спосіб діяльності злочинця, опосередкований об'єктивними умовами, в яких виникла й розвивалася протиправна подія.

Подія злочину розкриває діяльність суб'єктів у матеріальному середовищі, у результаті якої виникають сліди злочину -- джерела доказової інформації. У природі все взаємопов'язане та взаємозумовлене, і злочинна діяльність -- не виняток. Сліди злочину виникають за загальними законами діалектики й мають необхідний і повторюваний, тобто закономірний, характер. криміналістика злочин наука навчальний

Поява слідів під час вчинення злочину -- процес динамічний, і будь-який рух, взаємодія спричинюють зміни в матеріальному середовищі. Цей процес характерний для усіх історичних періодів і має загальну закономірність, суть якої точно відтворена в філософській мудрості: "Немає злочину без слідів, бо немає руху без наслідків".

Однак злочин вивчається не тільки криміналістикою, а й іншими науками: соціологією, філософією, психологією, кримінально-процесуальним правом, кримінальним правом, адміністративним правом, кримінологією тощо. Сутність криміналістики як науки може бути пізнана, насамперед, через з'ясування її предмета дослідження. Предметом будь-якої науки є закономірності об'єктивної реальності, що відображаються в різних явищах, процесах, фактах. Криміналістика з великого розмаїття предметів і явищ матеріального світу вивчає дві групи закономірностей, які складають її предмет: виникнення слідів злочинів як інформації про злочин і його учасників і робота компетентних органів з виявленими слідами як з доказами.

До першої групи закономірностей належать:

- повторюваність процесів виникнення слідів;

- наявність зв'язку між діями особи, що вчинила злочин, та їх злочинним результатом;

- зв'язок між способом вчинення злочину і слідами, які свідчать про застосування саме цього способу;

- залежність способу вчинення злочину від конкретних обставин;

- формування з окремих доказів системи доказів;

- закономірність зникнення доказів.

Друга група закономірностей визначає роботу з доказами уповноважених на те законом осіб:

- збирання доказів (виявлення, фіксація, вилучення, збереження);

- дослідження доказів;

- оцінка і використання доказів з метою встановлення обставин, що належать доказуванню у кримінальній справі.

Перша група закономірностей характеризує механізм злочину та діяльність злочинця, друга частина -- діяльність слідчого, що полягає у збиранні, дослідженні, оцінюванні та використанні зібраного матеріалу у процесі доказування.

Процес доказування в інформаційному плані передбачає виникнення, пошук, фіксацію, збереження, обробку та використання інформації про злочин. У кримінально-процесуальному доказуванні прийнято розрізняти такі етапи доказування: збирання, дослідження, оцінювання та використання доказів.

Збирання доказів складається з таких процедур:

- пошук джерел інформації, тобто об'єктів, які "були присутні" на місці події та причинно пов'язані зі злочином. Джерелами ідеальних відображень є люди, а матеріальних -- тверді, сипкі, рідкі та газоподібні тіла;

- фіксація джерел інформації, тобто застосування технічних засобів і тактичних прийомів для отримання відбитка джерела інформації у формі, доступній для його сприйняття об'єктами доказування;

- вилучення джерела інформації з матеріального середовища та його процесуальна фіксація у протоколі слідчої дії;

- збереження джерела інформації, тобто вжиття заходів щодо застосування необхідних технічних засобів для створення штучних умов, за яких усуваються природні фактори, здатні зруйнувати структуру матеріального джерела.

Дослідження джерел інформації охоплює процедури пізнання їх слідчим, особою, яка здійснює дізнання, судом, прокурором та експертом з метою встановлення наявності відображеної інформації, можливості зарахування її до факту, який потребує доказування, а також встановлення наскільки ця інформація узгоджується з іншими доказами.

Оцінювання доказів -- це логіко-психологічний процес, під час якого в суб'єкта формується уявлення (упевненість) щодо інформаційної значущості фактичних даних, тобто інформації, що міститься в її матеріальних носіях, а також щодо причинних зв'язків джерел інформації й достатності сформованого комплексу доказів для прийняття процесуального рішення.

Використання доказів слід розуміти як процедуру оперування ними в розслідуванні, тобто надання суб'єктам можливості ознайомитись із джерелом інформації, оцінити фактичні дані, що містяться в ньому, перевірити законність і обґрунтованість вилучення, фіксації, збирання інформації та її процесуального закріплення. Усе це надає змогу кожному учасникові процесу на свій розсуд використовувати джерела інформації в доказуванні.

З огляду на зазначені закономірності та процес доказування з кримінальної справи, криміналістика може бути визначена як наука про закономірності механізму вчинення злочину, виникнення інформації про злочин і його учасників, закономірності збирання, дослідження, оцінювання, використання доказів, а також спеціальні засоби й методи судового дослідження та попередження злочинів, що базуються на пізнанні зазначених закономірностей (Р.С. Белкин).

Одна з істотних особливостей криміналістики як науки полягає в широкому використанні нею досягнень інших наук. Тому предмет криміналістики у своєму історичному аспекті постає як певна система методів і прийомів застосування даних природничих і технічних наук у розслідуванні злочинів, криміналістичній техніці й тактиці збирання та дослідження доказів, а також методиці розслідування і попередження злочинів.

2. Система криміналістики

Узагальнення накопичених у процесі історичного розвитку наукових даних є одним із первинних етапів становлення науки як відокремленої галузі знань, а зведення цих даних у логічно обґрунтовану систему свідчить про самостійність і ступінь зрілості науки, рівень теоретичного узагальнення відображених у її предметі явищ об'єктивної дійсності, що вивчаються цією наукою. Система будь-якої науки визначається не довільним віднесенням тих чи інших питань до однієї дисципліни, а об'єднанням їх на підставі внутрішньої єдності та об'єктивних зв'язків.

Як і кожна наука, криміналістика має свою систему, яка у процесі історичного розвитку неодноразово зазнавала перегляду і змін. Так, спочатку криміналістика не мала поділу на окремі частини. Це була просто "криміналістика", що за своїм змістом відповідала визначенню "поліцейської техніки". З виділенням та систематизацією прийомів, порядку проведення окремих слідчих дій виникла друга частина криміналістики -- криміналістична тактика. Запропонований науковцями ще у 30-х рр. XX ст. тричленний поділ криміналістики на техніку, тактику і методику розслідування злочинів згодом було змінено на двочленний. За аналогією до галузевих юридичних наук у криміналістиці виділили Загальну й Особливу частини. Загальна частина містила криміналістичну техніку й тактику, а до Особливої частини віднесли методику розслідування окремих видів злочинів. Двочленна система криміналістики проіснувала до 1955 р., коли знову було прийнято підтримане більшістю вчених рішення про повернення до тричленної системи. Тоді ж А.І. Вінберг запропонував виділити в самостійну частину криміналістики питання про її предмет, завдання, систему, історію розвитку та інші загальні питання, об'єднавши їх за назвою "Вступ у науку". Результатом подальшої активної розробки загальнотеоретичних проблем криміналістики стало створення нового її розділу -- "Методології" або "Загальної теорії", в якому, окрім питань наукознавчого рівня, розглядаються теорії і вчення, що мають загальне для всіх розділів значення.

Отже, на думку більшості вчених, сьогодні система науки криміналістики -- це складові її частини чи розділи, виокремлені на певних підставах, які характеризуються наявністю внутрішніх зв'язків між елементами їхнього змісту, а також зовнішніми стійкими зв'язками між частинами чи розділами.

Вона складається з таких частин:

1. загальної теорії криміналістики (теоретичні основи криміналістики);

2. криміналістичної техніки;

3. криміналістичної тактики;

4. криміналістичної методики (методики розслідування окремих видів злочинів).

До змісту загальної теорії криміналістики входять: визначення предмета криміналістики, її завдань і методологічних основ; історія розвитку науки; вивчення зв'язків із суміжними науками; дослідження тенденцій розвитку; самостійні криміналістичні теорії і вчення, зокрема, криміналістична ідентифікація та діагностика, вчення про криміналістичні версії.

До змісту криміналістичної техніки як структурного елемента науки входять: поняття і система криміналістичної техніки, правові підстави застосування, процесуальне та технічне оформлення застосування технічних засобів; криміналістична фотографія та відеозапис; криміналістична трасологія; криміналістичне дослідження холодної, вогнепальної зброї, вибухових пристроїв та слідів їх застосування; ідентифікація особи за ознаками зовнішності; криміналістичне дослідження документів; судова акустика та відеофоноскопія; криміналістична одорологія; криміналістичні обліки.

В іншому значенні поняття "криміналістична техніка" використовується для позначення сукупності науково-технічних засобів та їх уніфікованих комплектів, які використовуються для виявлення, вилучення, фіксації й дослідження слідів та інших речових доказів.

До криміналістичної тактики входять: поняття і система криміналістичної тактики; планування й організація розслідування злочинів; взаємодія слідчого з оперативно-розшуковими та іншими державними органами; тактика проведення окремих слідчих дій (слідчий огляд, обшук, виїмка, затримання, допит, пред'явлення для впізнання тощо); використання спеціальних знань у розкритті й розслідуванні злочинів; призначення і проведення криміналістичних експертиз; взаємодія слідчих органів з оперативними підрозділами та залучення громадськості й засобів масової інформації до розкриття і розслідування злочинів.

До криміналістичної методики входять: поняття і система криміналістичної методики; загальні положення, класифікація й структура методик розслідування злочинів; криміналістична характеристика злочинів; методика розслідування окремих видів злочинів; окремі види криміналістичних методик (за способом вчинення злочинів, за місцем вчинення злочинів, за суб'єктами вчинення злочинів й особою потерпілого, розслідування організованої злочинності тощо).

Водночас стверджувати про остаточне формування системи криміналістики ще рано. Ведуться активні дискусії, наприклад, щодо структури загальної теорії криміналістики, віднесення до неї окремих криміналістичних вчень. Тому розвиток системи криміналістики повинен йти шляхом не лише з'ясування її структури, а й у напрямі вдосконалення цієї системи, перегляду сформованих про неї уявлень.

3. Завдання криміналістики

Знання, вміле і творче використання на практиці положень, що розробляються різними розділами криміналістики, мають на меті виконання загального завдання цієї науки -- забезпечення швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних, попередження та припинення кримінально караних діянь. Ці завдання є загальними для правосуддя й вирішуються не лише криміналістикою, а й іншими науками кримінально-правового циклу, що розробляють заходи боротьби зі злочинністю. Вони сформульовані на основі Конституції України, Законів, указів, постанов уряду та інших нормативних документів, які регламентують діяльність державних і недержавних органів у правоохоронній сфері.

Загальне завдання криміналістики полягає в наданні допомоги своїми специфічними засобами, прийомами й методами швидкому й повному розкриттю злочинів і встановленню всіх обставин справи, притягненню до відповідальності лише винних у вчиненні злочину. До загальних завдань належить і сприяння попередженню злочинів шляхом розробки відповідних засобів і методів для їх використання відповідними практичними підрозділами. Важливо підкреслити, що криміналістика саме надає допомогу у вирішенні загальних завдань правосуддя, але не вирішує їх безпосередньо у повному обсязі та самостійно. Це стає можливим лише завдяки зусиллям практичних працівників, які використовують у своїй діяльності наукові рекомендації не лише криміналістики, а й кримінального права та кримінального процесу, кримінології, судової медицини, судової психології, теорії оперативно-розшукової діяльності тощо.

Поряд з виконанням загальних завдань, які мають на меті сприяння боротьбі зі злочинністю, криміналістика має свої власні спеціальні (окремі) завдання, що конкретизують загальне, притаманні лише їй і нею вирішуються. Це ті завдання, які спрямовані на пізнання закономірностей об'єктивної дійсності, що відносяться до предмета криміналістичної науки, є програмою її розвитку та вдосконалення. До них належать:

- вивчення злочинності з криміналістичного погляду;

- вивчення закономірностей виникнення, збирання, дослідження, оцінки й використання доказів;

- розробка й удосконалення техніко-криміналістичних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій щодо збирання, дослідження і використання доказів;

- розробка й удосконалення організаційних, тактичних і методичних основ досудового слідства та судового розгляду;

- розробка й удосконалення криміналістичних засобів, прийомів і методів попередження злочинів;

- вивчення, узагальнення й використання позитивного досвіду слідчої, оперативної, експертної та судової практики боротьби зі злочинністю;

- аналіз чинного законодавства, що встановлює допустимість і межі використання наукових рекомендацій, технічних засобів, тактичних прийомів і методику у кримінальному судочинстві.

Спеціальні завдання криміналістики не є сталими, вони динамічні, доповнюються, змінюються залежно від соціальних змін, що відбуваються в суспільстві. Ці завдання визначаються напрямами практики боротьби зі злочинністю. У сучасних умовах виконання спеціальних завдань криміналістики набуває особливої актуальності і зумовлено, насамперед, виникненням принципово нової для держави ситуації у кримінальній сфері, яка, у свою чергу, зумовлена соціальними та економічними перетвореннями. Так, наприклад, комп'ютеризація значної кількості процесів у сфері господарства, фінансів та управління, застосування новітніх досягнень у галузі інформатики призвели до того, що інформація та інформаційні правовідносини стали предметом злочинного посягання. Виникла нагальна потреба у розробці нових криміналістичних засобів виявлення, розслідування й попередження так званих комп'ютерних злочинів. До самостійних джерел доказів віднесено протоколи відповідних оперативно-розшукових заходів. Такі обставини вимагають від криміналістів розробки нових науково-технічних засобів, тактичних прийомів та методик розслідування окремих видів злочинів, проведення нових видів судових експертиз та науково-технічних досліджень. Водночас потребують удосконалення традиційні, розроблені раніше і перевірені практикою засоби криміналістичного забезпечення боротьби зі злочинністю.

Виконуючи загальні й спеціальні завдання, криміналістика сприяє, тим самим, укріпленню законності й правопорядку в країні.

4. Методи криміналістики

Метод у широкому значенні -- це спосіб підходу до дійсності, спосіб пізнання, вивчення, дослідження явищ природи й суспільного життя, спосіб досягнення мети, виконання завдання. Метод у криміналістиці не відрізняється за своєю гносеологічною сутністю від інших наук і є різновидом процесу пізнання об'єктивної дійсності, діалектичного процесу відображення предметів і явищ матеріального світу у свідомості людей на основі практики.

Криміналістичний метод відображає об'єктивні закономірності, принципи, прийоми, способи, за допомогою яких визначають напрями теоретичного та практичного дослідження джерел криміналістичної інформації у процесі розслідування злочинів.

Основою методології криміналістики є теорія пізнання, а її методи становлять багаторівневу систему, в якій чітко виділяються такі рівні:

1. всезагальний метод, заснований на філософії діалектичного розвитку;

2. загальнонаукові методи криміналістики;

3. спеціальні методи криміналістики.

В основі системи методів криміналістики лежить загальний метод пізнання -- метод пізнання взагалі будь-яких об'єктів природи та суспільного життя. Він має найвищий рівень загальності. Цей метод, заснований на філософії діалектичного розвитку, його ще називають методом матеріалістичної діалектики. Матеріалістична діалектика як всезагальний метод пізнання є визначальною для криміналістики. Категорії і закони діалектики дають змогу розкрити зв'язки між науковими фактами, пояснити їх походження і сформулювати основні поняття науки (криміналістичної техніки, криміналістичної тактики, криміналістичної методики, прийомів, засобів, слідчої ситуації тощо). Положення цього методу поширюють на найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення, сприяють удосконаленню інших методів системи пізнання у криміналістичній методології.

У структурі методів криміналістики визначають загальнонаукові і спеціальні. Загальнонаукові методи застосовують у багатьох або у більшості наук, але не до всіх об'єктів, а тільки до окремих груп, систем. До загальнонаукових, що застосовуються у криміналістиці, належать евристичні методи: аналіз, аналогія, синтез, індукція та дедукція. Вони є основними логічними прийомами розумової діяльності осіб, на яких покладено обов'язок розкриття й розслідування злочинів. До загальнонаукових методів належать також такі специфічні методи, як спостереження, вимірювання, порівняння, описування, експеримент і моделювання. Певною особливістю їх застосування у криміналістиці є те, що застосовуються вони лише у чітко визначених формах -- слідчих та судових дій, експертних досліджень, оперативно-розшукових заходів. Це застосування визначене конкретними умовами процесуального режиму.

Під спеціальними методами науки розуміють такі методи, які застосовуються в одній конкретній галузі наукових знань або в кількох суміжних науках. Сфера застосування спеціальних методів криміналістики обмежена дослідженнями, що проводяться у вузькій групі галузевих знань. У криміналістиці спеціальні методи поділяються на методи природничих та технічних наук (методи, що запозичені з інших наук, зокрема фізичні, хімічні, біологічні, антропологічні, медичні, які пристосовані для виконання криміналістичних завдань) та власне криміналістичні методи (розроблені спеціально для потреб криміналістики і реалізуються для збирання, дослідження, оцінки і використання фактичних даних). Власне криміналістичні методи поділяються на техніко-криміналістичні і тактико-криміналістичні методи.

До спеціальних техніко-криміналістичних належать методи контрастів і поділу кольорів, які застосовуються в судовій фотографії; методи криміналістичної ідентифікації зброї, знарядь злочину за їх слідами, ідентифікації особи за ознаками зовнішності; одорологічний метод тощо.

Тактико-криміналістичні методи -- це методи проведення слідчих і судових дій, найбільш загальні методи організації розслідування, побудови слідчих версій, організації взаємодії слідчого з органами дізнання.

Із метою забезпечення дієвості і практичної значущості криміналістичні методи, використовувані у розслідуванні, повинні відповідати певним критеріям: науковості, допустимості, ефективності, економічності, простоти, надійності та безпеки.

Критерій науковості полягає в тому, що ці методи повинні бути результатом наукової розробки. Неприпустимо застосовувати методи, які не мають наукової основи. Науковість методів повинна бути експериментально перевірена і підтверджена практикою. Ця вимога найчастіше висувається під час розроблення нових методик досліджень речових доказів у процесі проведення судових експертиз.

Критерій допустимості означає, що метод, який пропонується для використання, не суперечить законності та правилам людської моралі й етики, оскільки в полі зору криміналіста перебувають не лише предмети, а й люди. Допустимим вважається такий метод, застосування якого або прямо передбачено законом, або не суперечить йому.

Ефективність методу означає, що за інших рівних умов необхідно використовувати той метод, який принесе позитивний результат із найменшими витратами засобів і часу та забезпечить необхідний ступінь точності дослідження.

Вимога економічності стосовно методів криміналістики полягає в тому, що вони не повинні бути надзвичайно і невиправдано дорогими. Наприклад, дослідження методом голографії в окремих видах криміналістичних експертиз, безумовно, перспективне і ефективне, але на сьогодні не завжди економічно виправдане. Вирішуючи питання економічності методу, потрібно також враховувати, чи заощаджує його застосування час, сили й засоби. Якщо ж ні, то чи виправдовується це тими результатами, що очікуються від його застосування.

Вимога простоти і надійності означає, що криміналістичні методи повинні бути зрозумілими і простими у використанні настільки, щоб ними у разі потреби могли скористатися слідчі, оперативні працівники та інші учасники кримінального процесу без звернення по допомогу до спеціаліста. Надійність полягає в тому, щоб той чи інший використаний метод за дотримання відповідних правил роботи забезпечував виконання поставлених перед розслідуванням завдань і достовірність отриманих результатів.

Критерій безпеки означає, що розроблені криміналістикою методи повинні бути безпечними, такими, які унеможливлюють завдання фізичних або матеріальних збитків учасникам кримінального процесу та іншим особам. Безпека також є одним із елементів іншого критерію -- допустимості. Кримінально-процесуальний закон спеціально вказує на забезпечення умов безпеки під час проведення окремих слідчих дій. Це стосується, наприклад, відтворення обстановки та обставин події (ст. 194 КПК), під час яких допускається виконання дій лише за умови, коли вони не є небезпечними для здоров'я осіб. Як і в будь-якій іншій науці, у криміналістиці головним критерієм оцінки методів дослідження є практика. Лише на практиці встановлюється реальна цінність методу, повністю відкриваються його можливості і недоліки, напрацьовується методика його використання. Криміналістичне дослідження відкриває можливості для застосування в ньому знань з будь-якої галузі, якщо тільки це слугує меті встановлення істини і не суперечить процесуальному порядку судочинства.

5. Зв'язок криміналістики з іншими науками та навчальними дисциплінами

Базовою проблемою в криміналістиці, проблемою, яка торкається теоретичних й практичних аспектів, є питання її природи, місця цієї науки в загальній системі наукових знань. Криміналістика хоч і не є галуззю права, але має правову сутність -- відповідна концепція сформувалася усередині XX ст. Внутрішня основа сутності криміналістики як правової науки проявляється в єдності чотирьох вузлових концептуальних положень:

1. криміналістика започатковувалася в межах кримінально-процесуальної науки;

2. предмет і об'єкт пізнання криміналістики належать до обставин події злочину, тобто тих, що підлягають доведенню у кримінальній справі;

3. норми матеріального і процесуального права є фундаментом для криміналістики, а тому її рекомендації мають правовий або близький до нього характер;

4. завдання і функції криміналістики входять до компетенції органів дізнання, досудового слідства.

Визнання криміналістики правовою наукою відбулося не відразу. На етапі становлення криміналістики як самостійної науки вважалося, що за своєю природою -- це технічна, природничо-технічна наука. Щодо зв'язку криміналістики з іншими науками, то, перш за все, потрібно зазначити її монолітний зв'язок з філософією, логікою, психологією, етикою. Так, базу криміналістичної методології становить система методів теорії пізнання, заснованих на філософії діалектичного розвитку загальнолюдських цінностей. Вона впливає на окремі криміналістичні теорії, зокрема на теорію ідентифікації та діагностики. Хід криміналістичного мислення неможливий без використання логіки, зокрема, аналізу, синтезу, абстракції, узагальнення. Психологія дієво використовується для реалізації криміналістичної тактики, організації розкриття та розслідування злочинів, методики розслідування окремих видів і груп злочинів. Криміналістичні засоби й методи розробляються і застосовуються з урахуванням сукупності норм поведінки, моралі, що є визнаними в державі та суспільстві. Йдеться, насамперед, про криміналістичну методику, про заборону домагатися показань від учасників криміналістичної діяльності шляхом погроз, насильства, інших незаконних заходів, які завжди суперечать нормам етики.

Цілком закономірним є вплив на криміналістику такої науки, як теорія держави і права. Однак такий вплив здійснюється не безпосередньо, а через інші правові науки.

Розроблювані криміналістикою тактичні, методичні, психологічні прийоми розслідування окремих видів, груп злочинів застосовуються в межах кримінального процесу і не можуть суперечити його нормам. Однак такий вплив має і зворотну дію. Запроваджені криміналістичною практикою дієві, законні, тактичні прийоми згодом знайшли свою реалізацію в нормах чинного КПК.

Кримінальне право також має тісний зв'язок з криміналістикою. Адже від правильної кваліфікації вчиненого діяння залежить вибір відповідної методики розслідування. Втрачають чинність одні кримінальні кодекси України і набирають її інші, а отже, виникає закономірна потреба у розробці нових методик розслідування.

Кримінологія як наука вивчає злочинність і конкретний злочин, їх причини й умови, особу, що вчинила злочин і потерпілого, шляхи і засоби попередження злочинності. Цей важливий процес рівнобіжно і специфічно вивчає і криміналістика, яка, однак, не акцентує уваги на проблемах причин злочинності й злочину, що мають соціальний характер.

Теорія оперативно-розшукової діяльності й спеціальна техніка як навчальні дисципліни також пов'язані з криміналістикою. Належний зв'язок цих дисциплін з криміналістикою простежується на двох рівнях. По-перше, на рівні їх виникнення. Адже оперативно-розшукова діяльність і спеціальна техніка -- "молоді" науки, які запозичили багато положень криміналістичної тактики і криміналістичної техніки, оскільки як дисципліни вони виникли пізніше, ніж криміналістика. По-друге, зв'язок -- як дисциплін -- оперативно-розшукової діяльності та спеціальної техніки з криміналістикою простежується на рівні їх процесуального завдання. Адже принцип отримання доказової інформації є головним завданням правоохоронців - співробітників компетентних оперативних служб і суб'єктів криміналістичної діяльності -- завданням, яке зближує названі дисципліни.

Судова медицина має безпосередній зв'язок з криміналістикою в багатоаспектному контексті. "Родинність стосунків" судової медицини і криміналістики підтверджується і нормами кримінально-процесуального законодавства, і теоретичними розробками та тактичною діяльністю. Це стосується, наприклад, тактики огляду місця події за участю судово-медичного спеціаліста. І це тому, що найчастіше зовнішній огляд трупа є складовою огляду місця події. У цьому разі важливими є проблеми: участь лікаря-спеціаліста, судово-медичного фахівця у провадженні окремих слідчих дій; теорії ідентифікації, під час дослідження слідів пострілу на різних перешкодах; під час експертизи трупа; інші експертні дослідження.

Судово-експертні дисципліни. Передусім -- це використання можливостей судових експертиз: судово-трасологічних, судово-автотехнічних, судово-будівельних, криміналістичного дослідження документів, почерку тощо. Отже, судово-експертні дисципліни пов'язані з криміналістикою. Це, зокрема, виявляється в об'єкті, предметі, змісті названих дисциплін.

Висновки

Поняття криміналістики -- це наука про закономірності механізму вчинення злочину, виникнення інформації про злочин і його учасників, закономірності збирання, дослідження, оцінювання, використання доказів, а також спеціальні засоби й методи судового дослідження та попередження злочинів, які базуються на пізнанні зазначених закономірностей.

Об'єкт пізнання криміналістики -- злочини, що вчиняються (злочинна діяльність).

Предмет криміналістики -- це система закономірностей механізму вчинення злочину, виникнення інформації про злочин і його учасників, закономірностей збирання, дослідження, оцінювання, використання доказів, а також спеціальні засоби і методи судового дослідження та попередження злочинів, що базуються на пізнанні зазначених закономірностей.

Механізм вчинення злочину можна назвати, з одного боку, як низку певних дій, що відбуваються в часі, прийомів, процедур суб'єктів злочину в матеріальному середовищі, а з іншого -- як відображення цього механізму у вигляді системи слідів злочину.

Спосіб вчинення злочину, як складова части механізм злочину -- це спосіб діяльності злочинця, опосередкований об'єктивними умовами, в яких виникла й розвивалася протиправна подія.

Процес доказування в інформаційному плані передбачає виникнення, пошук, фіксацію, збереження, обробку та використання інформації про злочин. У кримінально-процесуальному доказуванні прийнято розрізняти такі етапи доказування: збирання, дослідження, оцінювання та використання доказів.

Система науки криміналістики -- це складові її частини чи розділи, виокремлені на певних підставах, які характеризуються наявністю внутрішніх зв'язків між елементами їхнього змісту, а також зовнішніми стійкими зв'язками між частинами чи розділами. Вона складається з таких частин: загальної теорії криміналістики; криміналістичної техніки; криміналістичної тактики; криміналістичної методики. Загальне завдання криміналістики полягає в наданні допомоги своїми специфічними засобами, прийомами й методами швидкому і повному розкриттю злочинів, встановленню всіх обставин справи, притягненню до відповідальності лише винних у вчиненні злочину, сприяння попередженню злочинів шляхом розробки відповідних засобів і методів для їх використання відповідними практичними підрозділами.

Спеціальні завдання криміналістики конкретизують її загальне завдання, притаманні лише їй і нею вирішуються, спрямовані на пізнання закономірностей об'єктивної дійсності, що залежать до предмета криміналістичної науки, слугують програмою її розвитку та вдосконалення.

Загальний метод пізнання -- метод пізнання взагалі будь-яких об'єктів природи та суспільного життя.

Загальнонаукові методи -- методи, застосовувані у багатьох або у більшості наук, але не до всіх об'єктів, а тільки до окремих груп, систем.

Під спеціальними методами науки розуміють такі методи, які застосовуються в одній конкретній галузі наукових знань або в кількох суміжних науках.

Методи природничих та технічних наук -- методи, що запозичені з інших наук, зокрема: фізичні, хімічні, біологічні, антропологічні, медичні, що пристосовані для виконання криміналістичних завдань. Криміналістичний метод відображає об'єктивні закономірності, принципи, прийоми, способи, за допомогою яких визначають напрямки теоретичного та практичного дослідження джерел криміналістичної інформації у процесі розслідування злочинів.

Власне криміналістичні методи розроблені спеціально для потреб криміналістики і реалізуються для збирання, дослідження, оцінки і використання фактичних даних. Вони поділяються на техніко-криміналістичні і тактико-криміналістичні методи.

Техніко-криміналістичні методи забезпечують встановлення, фіксацію, дослідження, збереження і використання матеріальних слідів злочину. Для їх розроблення широко використовуються досягнення математики, кібернетики, природничих і технічних наук.

Тактико-криміналістичні методи -- це методи проведення слідчих і судових дій, найбільш загальні методи організації розслідування, побудови слідчих версій, організації взаємодії слідчого з органами дізнання.

Питання для самоконтролю

1. Які є функції криміналістики?

2. Якими є принципи криміналістики?

3. Що є основою методології криміналістики?

4. Які функції виконує діалектика як теорія пізнання?

5. Який зміст загальнонаукових методів криміналістики?

Література

Нормативні акти

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради.-- 1996.-- № 30.-- Ст. 141 (зі змінами та доповненнями станом на 01.01.2006 р.).

2. Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради.-- 1961.-- № 2.-- Ст. 15 (зі змінами та доповненнями станом на 15.03.2006 р.).

Основна література

3. Бахин В.П., Карпов Н.С. Некоторые аспекты изучения практики борьбы с преступностью (данные исследований за 1980-2002 г.).-- К., 2002.

4. Белкин Р.С. Введение в курс советской криминалистики // Криминалистика / Под ред. Р.С. Белкина, Г.Г. Зуйкова.-- М.: Изд-во Акад. МВД СССР, 1968.

5. Гончаренко В.И., Бергер В.Е. Криминалистика и криминалисты.-- К.: Вища школа: Изд-во при Киевском ун-те, 1989.

6. Іщенко А.В. Основні напрями наукових криміналістичних досліджень // Тези доповідей науково-практичної конференції «Використання сучасних досягнень науки і практики у підвищенні ефективності боротьби зі злочинністю».-- К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2000.

7. Клименко Н.И. Криминалистика как наука: Монография.-- К.: НВТ «Правник», 1997.

8. Коновалов Е.Ф. Предмет, система и задачи советской криминалистики, ее прикладное значение в раскрытии, расследовании и предотвращении преступлений.-- Минск, 1989.

9. Криминалистика: Учеб. для вузов / Т.В. Аверьянова, Р.С. Белкин, Ю.Г. Корухов, Е.Р. Российская; Под ред. Р.С. Белкина. -- М.: НОРМА, 2000.

10. Криміналістика: Посіб. для підготов, до іспитів / I.В. Гора, А.В. Іщенко, В. А. Колесник.-- 2-ге вид., допов. та переробл.-- К.: ПАЛИВОДА А.В., 2004.

11. Криміналістика (криміналістична техніка): Курс лекцій / П.Д. Біленчук, А.П. Гель, М.В. Салтевський, Г.С. Семаков.-- К.: МАУП, 2001.

12. Крылов И.Ф. Очерки истории криминалистики и криминалистической экспертизы.-- Л.: Изд-во ЛГУ, 1975.

13. Крылов И.Ф. Предмет, метод и система советской криминалистики // Криминалистика.-- Л.: Изд-во ЛГУ, 1976.

14. Кузьмічов В.С, Прокопенко Г.І. Криміналістика: Навч. посіб. / За заг. ред. В.Г. Гончаренка та Є.М. Моісеєва.-- К.: Юрінком Інтер, 2001.

15. Настільна книга слідчого: Наук.-практ. видання для слідчих і дізнавачів / М.І. Панов, В.Ю. Шепітько, В.О. Коновалова та ін.-- К.: Ін Юре, 2003.

16. Российская Е.Р. Криминалистика. Вопросы и ответы: Учеб. пособ. для вузов.-- М.: ЮНИТИ-ДАНА, 1999.

17. Салтевський М.В. Криміналістика (у сучасному викладі): Підруч.--К.: Кондор, 2005.

Додаткова література

18. Азжеуров В.А. Можливості застосування порівняльного методу в криміналістиці // Тези доповідей науково-практичної конференції «Використання сучасних досягнень науки і практики у підвищенні ефективності боротьби зі злочинністю».-- К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2000.

19. Біленчук П.Д., Головач В.В., Салтевський М.В. та ін. Криміналістика: Підруч. / За ред. П. Д. Біленчука.-- К.: Право, 1997.

20. Васильєв А.Н., Яблоков Н.П. Предмет, система теоретических основ криминалистики.-- М.,1984.

21. Єрьоменко С.М. Фундаментальні та прикладні дослідження в криміналістиці // Тези доповідей науково-практичної конференції «Використання сучасних досягнень науки і практики у підвищенні ефективності боротьби зі злочинністю».-- К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2000.

Размещено на Allbest.ru