Авторське право

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»

Чернівецький факультет

Кафедра економічних дисциплін

РЕФЕРАТ

З «Інтелектуальної власності»

На тему «Авторське право»

Студента V курсу, групи ЧЕ-21A

спеціальності «Екологія»

Харь Андрій Володимирович

Керівник: доцент Попічук Н.С.

1. Автор і співавтор. Загальна характеристика прав автора

Автор твору - це фізична особа, творчою працею якої є створений твір. Автором твору може бути будь-яка фізична особа незалежно від віку, громадянства, дієздатності.

Малолітні неповнолітні, недієздатні, обмежено дієздатні особи можуть бути авторами творів.

Малолітні особи - це фізичні особи, які не досягли 14 років, вони мають часткову цивільну дієздатність. Історії відомо багато випадків, коли творцями творів ставали діти. Так, перший збірник віршів Ніки Турбіної був опублікований у 8 років.

Малолітні особи мають право здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності (ст.31 ЦКУУ). Однак авторські права за них здійснюють їх батьки або опікуни, вони від імені малолітніх укладають авторські договори, захищають їх права у випадках їх порушення та ін. Проте стороною у договорі є малолітній автор.

Неповнолітні діти віком від 14 до 18 років мають неповну цивільну дієздатність. Вони самостійно здійснюють права на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Їм належить право одержувати винагороду за використання власних творів і розпоряджатися цією винагородою.

За недієздатних осіб авторські права здійснюють опікуни як законні представники такої особи. Фізичні особи, дієздатність яких обмежена у зв'язку з психічним розладом, зловживанням спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, внаслідок чого вони ставлять себе чи свою сім'ю у скрутне матеріальне становище, можуть здійснювати авторські права за згодою піклувальників.

Усі ці обмеження спрямовані на захист прав таких осіб від зловживань з боку правопорушників.

Твір науки, літератури і мистецтва може бути створений не одним автором, а кількома. Такий вид співучасті прийнято називати співавторством.

Співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір.

Авторське право на такий твір належить всім співавторам незалежно від того чи утворює такий твір нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення (ст.13 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Твір вважається створеним у співавторстві за наявністю певних умов, а саме:

1. Твір створений спільною творчою працею декількох осіб. Важливим є те, що твір є результатом спільної праці співавторів. Не визнаються співавторами особи, що здійснювали технічну допомогу (друкарки, консультанти) або фінансову, матеріальну підтримку.

2. Створений колективний твір, який є єдиним цілим, вилучення будь-якої частини з такого твору робить необхідними внести зміни в інші частини або неможливим його використання за призначенням.

3. Для визнання осіб співавторами твору необхідна наявність угоди про співавторство. Під цією угодою слід розуміти взаємне волевиявлення сторін, яке спрямоване на спільну творчу працю. Така угода може укладатися в будь-якій формі, на будь-якому етапі роботи над твором. Важливим є те, щоб вона не порушувала прав співавторів, які охороняються законом.

Авторське право на твір, створений спільною творчою працею, належить усім співавторам незалежно від вкладу кожного співавтора. Право на розпорядження твором належить усім співавторам, яке вони здійснюють спільно. Жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. Питання про використання твору вирішуються одноголосно, а не більшістю голосів. Якщо співавтори не можуть самостійно вирішити суперечку, він передається до суду.

У юридичній літературі рекомендується укладати договір у письмовій формі, який і буде регулювати відносини між співавторами. Цим договором, як правило, визначається порядок і розмір винагороди, що належить кожному співавтору, порядок використання їх прізвищ та ін. Якщо такий договір відсутній, ніяких інших угод між співавторами не укладалось, авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно ( ст.436 ЦКУУ).

Закон виділяє два види співавторства:

1. Нероздільне співавторство - твір, створений двома або більше співавторами, є єдиним цілим, його частини не мають самостійного значення (напр. романи І.Ільфа та Є.Петрова). Авторські права належать усім співавторам і можуть здійснюватися тільки спільно. Співавтори не можуть розпоряджатися твором особисто.

2. Роздільне співавторство - твір є єдиним цілим, однак його частини мають самостійне значення і при цьому відомо, ким зі співавторів створені ці частини (наприклад, підручник, монографія, в яких вказуються автори окремих глав, розділів). Розпорядження таким твором як єдиним цілим здійснюється усіма співавторами спільно, однак кожен із співавторів має право використовувати створену ним частину твору на власний розсуд, якщо інше не передбачено угодою між співавторами.

Загальна характеристика прав авторів

Виняткова природа авторських прав. У результаті створення твору науки, літератури і мистецтва автор набуває особисті немайнові та майнові права. Ці права мають виключний характер. Виняткова природа авторських прав пов'язана з їх походженням, тому що створення твору нерозривно пов'язано з самою людиною, її інтелектом. Крім того тільки автор або його правонаступник може вирішувати питання здійснення авторських прав, особливо права розпорядження твором. Тільки автор має особливі права, пов'язані з використанням твору, усі інші особи зобов'язані утримуватися від користування твором без згоди правовласника.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» підкреслює винятковий характер певних прав: на використання твору, на дозвіл або заборону використання твору. Проте це не означає, що не вказані в законі права, не мають виняткового характеру.

Слід особливо підкреслити, що всі суб'єктивні авторські права мають винятковий характер. Авторські права виключно належать їх власникам і не можуть належати іншим особам, крім випадків, передбачених законом або договором.

Найбільш розповсюдженим в юридичній літературі є поділ авторських прав на особисті немайнові і майнові права. Особисті немайнові права відповідно до закону належать виключно автору твору, вони не відчужені від особистості автора і , як правило, не можуть передаватися іншим особам. Майнові права на використання твору можуть переходити до інших осіб.

2. Особисті майнові і немайнові права автора

Особисті немайнові права автора закріплюються ст.14 Закону України «Про авторське право і суміжні права» та ст.438 ЦКУУ. Особисті немайнові права автора належать автору незалежно від майнових прав і зберігаються за автором у випадку поступки права на використання твору.

До особистих немайнових прав належать:

1. Право визнаватися автором твору (право авторства) - це основне право, тому що тільки творець твору може вважатися його автором. Це право є абсолютним. Право авторства виникає незалежно від форми, призначення, достоїнства твору, воно не залежить від того, опублікований твір чи ні. Право авторства не потребує здійснення формальних дій, воно виникає із самого факту створення твору. Право авторства має безстроковий характер і може належати тільки самому автору. На підставі права авторства виникають усі інші авторські права.

2. Право використовувати або дозволяти використання твору під власним ім'ям, псевдонімом або анонімно. Право на ім'я - це засіб індивідуалізації особи - творця твору. Автор має право випустити твір під власним ім'ям, псевдонімом або анонімно. Право на ім'я реалізується автором у випадку використання твору іншими особами, коли він вступає у договірні відносини. Автор має право вимагати вказівки свого імені щораз при використанні твору, публічному виконанні, цитуванні та ін. Право на ім'я містить у собі можливість вимагати, щоб ім'я автора або його псевдонім не спотворювалися при використанні твору іншими особами.

3. Право на оприлюднення, включаючи право на відкликання. Право на оприлюднення - це така дія, яка здійснюється за згодою автора, що робить твір доступним для публіки шляхом його опублікування, публічного показу або виконання, передачі в ефір і т.д. Це юридична забезпеченість можливості публічного розголосу твору. Право на відкликання - це право відмовитися від раніше прийнятого рішення про опублікування твору. Однак закон передбачає умови про відшкодування збитків користувачеві, включаючи упущену вигоду.

4. Право на захист честі і репутації автора. Забороняється без згоди автора вносити будь-які зміни в сам твір, його назву або в позначення імені автора. Забороняється без згоди автора супроводжувати твір ілюстраціями, передмовами, післямовами або якими-небудь поясненнями. Автор має право вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. У разі смерті автора недоторканість твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. За відсутністю такої уповноваженої особи твір охороняється спадкоємцями а також іншими зацікавленими особами.

Майнові права авторів творів науки, літератури і мистецтва визначаються ст.15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» та ст.440-448 ЦКУУ. Особливістю майнових прав є те, що вони можуть здійснюватися як самим автором, так і іншими особами, яким автор дозволяє використовувати свій твір.

До майнових прав автора належать:

1. Виключне право на використання твору, що дозволяє автору (чи іншій особі, яка має авторські права) використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

2. Виключне право на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами. Це право дає автору (чи іншій особі, яка має авторські права) дозволяти або забороняти:

3. Право авторства і його ознаки

Права авторства - це перш за все право творця на визнання бути автором його твору (це може бути картина, пісня, музика, вірші і т.д.). Право авторства саме по собі породжується самим створенням твору і не залежить від того було воно оприлюднено чи ні. Інакше кажучи, право авторства народжується створенням твору та належить виключно авторові твору і нікому іншому. Між автором і його твором існує нерозривний зв'язок. Цей зв'язок полягає у тому, що немайнове авторське право не може бути передане іншій особі. Привласнення ж іншою особою авторства твору називається плагіатом і розцінюється як лжеавторство, яке згідно законодавства України карається Кримінальним кодексом.

Право на ім'я - це право автора на спосіб зазначення його імені у творі (це може бути або справжнє ім'я, або вигадане ім'я (псевдонім), або взагалі автор бажає не позначати ім'я ( тобто анонімно).

Якщо майнове авторське право подібне з правом власності на річ (його можна продавати, здавати в оренду, дарувати), тобто майнове авторське право є відчужуваним, то немайнове авторське право завжди закріплено за автором твору та є невідчужуваним.

Поряд з авторським правом існує суміжне право - це право виконавців; право виробників фонограм і відеограм; право організацій ефірного мовлення і т.п.

У сучасному часі майнове авторське право застосовується до наступних об'єктах інтелектуальної власності:

- Нетрадиційні об'єкти;

- Об'єкти суміжних прав, об'єкти авторських прав;

- Об'єкти промислової власності.

Зауважимо, що подібний перелік був неприпустимий у період існування СРСР. Оскільки майнове авторське право могло належати тільки державі. Бо чинне в той час законодавство СРСР містило норму про можливість примусового викупу державою майнового авторського права у автора. Це досягалося за допомогою існуючої радянської ідеології, при якій зайнятість розглядалося обов'язковою вимогою до кожного громадянина СРСР.

При цьому творчі люди, як і всі інші, укладали з підприємством, яке використовувало їх авторське право, трудові договори. Інакше кажучи, між результатами інтелектуальної діяльності та результатами фізичної роботи не існувало відмінностей. Радянська держава авторові твору виплачувало лише заробітну плату і зберігала за ним лише немайнове авторське право.

Закріплене таким чином право автора у розрізі немайнового авторського права, позбавляли автора іншого виду права (майнового авторського права), яке дозволяє автору давати чи не давати дозвіл на публічне виконання його творів, у тому числі за допомогою технічних засобів (кіно, радіо, телебачення, і тощо).

У цей же період ситуація щодо суміжних прав в Україні була куди складнішою, оскільки Цивільний Кодекс УРСР від 18.07.93 р. взагалі не передбачав охорони та захисту суміжних прав.

Слід констатувати, що хоча на сьогодні чинне законодавчо України містить норми закону, які регулюють і закріплюють за автором майнове і немайнове авторське право, але все ж залишаються багато питань чітко не прописаних, що у підсумку призводить до колізії та недосконалості норм.

Наведемо один з прикладів недоопрацьовання законодавчої бази України: згідно Закону "Про охорону авторських і суміжних прав", а також ЦК (ст.433 - 435) авторське право розглядається крізь призму певних об'єктів і суб'єктів, на які поширюється авторське право. Таке визначення не дає чіткого поняття, що ж таке авторське право. Аналогічний підхід присутній у інших країнах (Росії, Білорусії і т.п).

Що ж стосується точки зору фахівців - Що ж таке авторське право, - то більшість схиляються до думки: авторське право слід розглядати з об'єктної і суб'єктивної сторін:

В об'єктивному розумінні авторське право: це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини в результаті створення автором твору;

У суб'єктивному розумінні авторське право - особисті немайнові та майнові права автора твору.

Отже:

1. Немайнове авторське право для автора - це право на недоторканність твору, можливість забороняти або вказувати ім'я, вибирати псевдонім і т.д.

2. Майнове авторське право для автора - це можливость дозволяти або забороняти третім особам використання твору.

3. Немайнове авторське право є невідчужуваними, а майнове - відчужуваним.

4. З історичної позиції погляд на майнове і немайнове авторське право залежало від особливостей суспільно-політичних формацій, а також зміни світогляду суспільства.

5. Авторське право слід розглядати з об'єктивної і суб'єктивної сторін.

Право авторства мають винятковий та абсолютний характер. Винятковість права авторства означає, що ніхто інший, крім самого автора, не може бути носієм цього права на той самий об'єкт.

Абсолютний характер права авторства випливає з наданої автору можливості вимагати від усіх третіх осіб визнання і поваги того факту, що він є творцем відповідного твору.

Як і будь-яке інше нематеріальне благо, право авторства є невідчужуваним і непередаваним іншим способом.

4. Право на винагороду та авторське ім'я

Право використовувати або дозволяти використання твору під власним ім'ям, псевдонімом або анонімно. Право на ім'я - це засіб індивідуалізації особи - творця твору. Автор має право випустити твір під власним ім'ям, псевдонімом або анонімно. Право на ім'я реалізується автором у випадку використання твору іншими особами, коли він вступає у договірні відносини. Автор має право вимагати вказівки свого імені щораз при використанні твору, публічному виконанні, цитуванні та ін. Право на ім'я містить у собі можливість вимагати, щоб ім'я автора або його псевдонім не спотворювалися при використанні твору іншими особами.

Невідчужуваність права авторства, як і права на ім'я, спеціально обумовлена в п. 1 ст. 1265 ЦК України, що підкреслює особистий характер цих прав і означає неможливість їх передачі іншій особі ні за життя автора, ні, зрозуміло, після його смерті. Ці права не передаються і при переході до іншої особи виключного права на твір та за надання йому права використання твору.

Стаття 445 ЦК та ч. 5 ст. 15 Закону передбачають, що автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Законодавство України, виходячи з принципу свободи договору, дозволяє самостійно визначати форму, розмір і порядок виплати винагороди авторам. Вони можуть бути визначені в авторському договорі, який укладається безпосередньо між автором та користувачем, або у договорі, що укладається організаціями колективного управління за дорученнями авторів чи їх правонаступників. Формою винагороди може бути платіж (одноразовий), або відрахування за кожний проданий примірник чи за кожне використання (роялті). Авторський гонорар може визначатися також у комбінованій формі, тобто шляхом поєднання одноразової виплати певної суми із наступними платежами пропорційно прибутку від використання твору.

Розмір винагороди автор узгоджує із користувачем на свій розсуд. Проте законодавство встановило мінімальні ставки авторської винагороди за використання об'єктів авторського права, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. № 72і і мають на меті визначити мінімальні гарантії забезпечення майнових інтересів авторів при використанні результатів їх творчої праці. Таким чином, визначені певні орієнтири для авторів щодо вартості використання їх твору, а для користувачів встановлені граничні межі, нижче яких розмір винагороди бути не може.

винагорода авторський майновий співавторство

Список використаної літератури

1. Конституція Російської Федерація. - 12.12.1993г.

2. Цивільний кодекс Російської Федерація від 30.11.1994 № 51 - ФЗ (чинна редакція).

3. Постанова Уряду РФ від 16 червня 2004 р. N 299 "Про затвердження Положення про Федеральної службі з інтелектуальної власності, патентів і товарних знаків".

4. Міжнародні конвенції про авторське право. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів. Коментар К. Мазуйе. М.: Прогрес, 1982.

5. Всесвітня конвенція про авторське право від 6 вересня 1952 р. (переглянута у Парижі 24 липня 1971 року). Переглянута Конвенція і протоколи до неї вступили в силу 10 липня 1974

6. Інтернет. Вікіпедія - вільна енциклопедія.

7. Цивільне право: Підручник / За ред. доктора юридичних наук, професора Є.А. Суханова. Том I. М.: Волтерс Клувер, 2004.

8. Калмиков Ю.Х. Питання застосування цивільно-правових норм. Саратов: Изд-во Саратовського університету, 1976.

9. Сергєєв А.П. Право інтелектуальної власності в Російській Федерації: Підручник.2-е вид., Перераб. і доп. М.: ТК Велбі, 2004.

10. Дозорців В.А. Інтелектуальні права: Поняття. Система. Завдання кодифікації. Збірник статей / Исслед. центр приватного права. М.: Статут, 2003.

11. Бєлов В.А. Цивільне право: Загальна та Особлива частини: Підручник. М.: АТ "Центр ЮрИнфоР", 2003.

12. Маковський А.Л. Про кодифікації законодавства про інтелектуальну власність / / Закон. 2007.

Размещено на Allbest.ur