Характеристика системи публічного адміністрування за кордоном

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Навчально - науковий інститут економіки, менеджменту та права

Кафедра державного управління та місцевого самоврядування

Реферат на тему:

«Характеристика системи публічного адміністрування за кордоном»

Виконала: студентка 5-го курсу

групи МОіА - 51

Павловська Наталія

Перевірила:

Якимчук Аліна Юріївна

Рівне - 2013

Зміст

Вступ

1. Основні відомості системи публічного адміністрування і Україні та за кордоном

2.Досвід реалізації публічної служби у Франції

3. Публічна служба Німеччини

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Державна служба розглядається в зарубіжних країнах як державний апарат, що на практиці здійснює функції держави. У більшості європейських кра- їн концепції державної служби складалися на основі теорії держави, складовою якої стала теорія дихотомії (розподілу) влади Вудро Вільсона і “раціональної бюрократії” Макса Вебера, що справили значний вплив на створення і функціонування постійної і професійної державної служби в США, Європі та за її межами.

У міру розвитку і зміцнення державності, реалізації завдань і функцій держави в більшості країн встановлюються єдині основні принципи функціонування і управління державною службою. Це принципи законності, демократії, централізму, професійності, стабільності (довічного найму). Разом з тим для України важливим аспектом вивчення зарубіжного досвіду державної служби є також практика її децентралізації, механізми взаємодії центральних, регіональних і місцевих органів виконавчої влади, державної служби і структур громадянського суспільства.

Крім того, для нашої держави також являють значний інтерес і правові засади державної служби за кордоном. На думку фахівців, досвід правового регулювання державної служби, формування чиновництва як особливої групи людей, функціонування інших інститутів державної служби дають підстави вести мову про завершеність правового регулювання державної служби в західних країнах, чого не можна сказати відносно вітчизняної державної служби, оскільки сучасне чинне законодавство щодо державної служби в Україні суттєво поступається західному. Разом з тим у більшості європейських країн уже давно розроблено правові акти, у яких зафіксовано норми й вимоги до різних категорій державних службовців, їхні права й обов'язки, зобов'язання держави щодо їхньої правової і соціальної захищеності, їхній правовий і соціальний статус.

1. Основні відомості системи публічного адміністрування і Україні та за кордоном

У широкому сенсі під публічним адмініструванням розуміють всю систему адміністративних інститутів із ієрархією влади, за допомогою якої відповідальність за виконання державних рішень спускається зверху донизу. Тобто публічне адміністрування пов'язане із трьома сферами влади - законодавчою, виконавчою і судовою. Так, Ф.Нігро та Л.Нігро визначають це поняття як: “скоординовані групові дії в державних справах, що:

1) пов'язані із трьома гілками влади - законодавчою, виконавчою і судовою - та їх взаємодією;

2) мають важливе значення у формуванні державної політики та є частиною політичного процесу;

3) значно відрізняються від адміністрування у приватному секторі;

4) пов'язані із численними приватними групами та індивідами, які працюють у різних компаніях та громадах” [3].

Широке розуміння поняття “публічне адміністрування” в сучасній вітчизняній науковій літературі відповідає поняттю “державне управління” [4].

Системи публічного адміністрування впливають на те, наскільки успішними є країни в цілому. До успішних належать найрозвинутіші, серед них - Японія, Канада, США, Велика Британія, Швейцарія. Німеччина, Норвегія, Австралія, Швеція, Франція, Австрія, або ті, що досягли значного поступу на шляху свого розвитку, серед яких - Латвія, Литва, Естонія, Фінляндія, Польща

Публічне адміністрування реалізується публічними службовцями, які працюють у публічних організаціях і виконують широке коло завдань.

Відповідно до “Концепції реформування публічної адміністрації в Україні” компетенція публічних службовців обмежується виконанням організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій: “публічними службовцями є особи, що обіймають адміністративні посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій” [5]. Наведене визначення не враховує контрольно-наглядових та інших управлінських функцій, а також надання адміністративних і публічних послуг. У зв'язку з цим виникає потреба визначення понять публічної та державної служби та її співвідношення. У “Концепції реформування публічної адміністрації” публічна служба розглядається як професійна, політично нейтральна цивільна служба в органах державної влади та органах місцевого самоврядування [5].

Аналіз зарубіжної літератури доводить, що поняття публічної служби є більш широким, оскільки включає в себе державну службу, службу в органах місцевого самоврядування та службу в публічних установах. У країнах ЄС існують різні моделі публічної служби, однак поділ на державну службу і децентралізовану публічну службу є повсюдним. За даними П.Жевара, співвідношення кількості публічних і державних службовців (у від- сотках) в деяких країнах ЄС дорівнює: Австрія 54,5:45,5, Франція - 51:49; Іспанія - 50:50; Ірландія - 10:90; Нідерланди - 80:20; Португалія 10,3:89,7; Великобританія 62,3:37,7 [6]. Отже, термін публічна служба наголошує на причетності до цієї служби органів державної влади, органів місцевого самоврядування і недержавних організацій, які здійснюють надання населенню публічних послуг. Оскільки влада поділяється на виконавчу, законодавчу і судову гілки, під публічною службою доцільно розуміти професійну цивільну службу в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, інших публічних організаціях, підприємствах і установах, що надають публічні послуги.

2. Досвід реалізації публічної служби у Франції

Для розуміння особливостей інституту публічної служби корисним є звернення до досвіду європейських країн, зокрема Франції, де існує три публічні служби:

1. Державна служба (51%) - аналог в Україні: центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи, в тому числі освітні заклади.

2. Територіальна служба (30%) - аналогом в Україні слугують місцеві державні адміністрації та комунальні заклади.

3. Служба охорони здоров'я (19%) - аналогом в Україні виступає сфера охорони здоров'я. До державних службовців у Франції належать чиновники, які працюють на посадах різних типів в установах центрального і місцевого рівнів (центральні та деконцентровані адміністрації). Центральні адміністрації (які розташовані в Парижі, але можуть бути делокалізовані в провінцію) здійснюють розробку і координування державних програм на національному рівні. Деконцентровані адміністрації реалізують державну політику на місцевому рівні. Чиновники, які в них працюють, підпорядковані префектурам і субпрефектурам, а також регіональним і департаментським управлінням різних міністерств (департаментські управління Міністерства забезпечення, Міністерства сільського і лісового господарства, Міністерства із санітарних і соціальних питань тощо). Проте, з різних причин, деякі служби відхиляються від цієї ієрархії: служби міністерства Національної освіти підпорядковуються ректору, служби міністерства юстиції та служби міністерства захисту - воєнному керівництву, і, звісно, всі делокалізовані підрозділи центральних служб. До територіальних публічних службовців належать чиновники (приблизно 1,5 млн осіб) комун та мерій, які працюють у виконавчих службах департаментів, регіонів, комун, публічних установах міжкомунального співробітництва, офісах житла тощо. Службовці державної та територіальної служб підпорядковуються префекту, який є представником уряду та гарантом додержання законності.

На службі охорони здоров'я (725000 осіб) перебувають працівники публічних лікарень, домів престарілих, департаментських установ допомоги дитинству, публічних установ для дітей і підлітків-інвалідів або дітей з відхиленнями, публічних або напівпублічних центрів-притулків і центрів соціальної адаптації. Персонал кожного з цих закладів підпорядковується керівнику установи, але також має загальний статут. В кожному регіоні існує Регіональне агентство охорони здоров'я, яке очолює високопоставлений чиновник, що не залежить від префекта, і здійснює координацію діяльності всіх цих закладів охорони здоров'я [6]. Чиновники всіх трьох служб керуються єдиним загальним статутом публічної служби, основу якого складають чотири закони: № 83-634 від 13 липня 1983 р. “Про права і обов'язки чиновників”, № 84-16 від 11 січня 1984 р. “Про положення статуту для державної служби”, № 84-53 від 26 січня 1984 р. “Про положення статуту для територіальної служби”, № 86-33 від 9 січня 1986 р. “Про положення статуту для служби охорони здоров'я” [6].

У законах статуту визначені політичні й соціальні права, обов'язки та основні принципи, що гарантують незалежність чиновників, постійність зайнятості, ефективну систему управління.

Пірамідальна структура публічної служби у Франції включає в себе близько 2 тис. різних “корпусів” чиновників. Корпус включає службовців, які виконують однакову роботу і обіймають однакові посади (наприклад корпус контролю об'єднує всіх інспекторів). Посади, які підпорядковуються одному особливому статуту (в додаток до загального статуту), створюють корпус, який також називають у територіальній публічній службі “рамка посад”. Кожний корпус публічної служби обов'язково належить до однієї з трьох категорій посад публічної служби: категорія А, категорія В та категорія С. Категорія С включає виконавців і допоміжний персонал. До цієї категорії включені такі звання, як адміністративний службовець, адміністративний заступник, тобто службовці, що працюють на прийомі, в секретаріатах, технічні службовці, робітники і контролери.

До категорії В входять службовці середньої ланки, спеціалісти, які реалі- зують вказівки і рішення. До нього входять близько 40% чиновників, зокрема адміністративні службовці, які можуть займати посади завідуючих бюро у невеликих підрозділах, і під час розвитку своєї кар'єри мають можливість перейти до категорії А.

Корпус учителів початкових класів належить до категорії В, а корпус викладачів середніх шкіл - до категорії А. Звичайний рівень вступу до категорії В - наявність диплома бакалавра. До категорії А (20% від загальної кількості чиновників) входять службовці, які виконують місії планування, керівництва, організації, розробки. На них покладається вироблення управлінських рішень.

Оплата праці публічних службовців складається з трьох частин: основного утримання, додаткової винагороди і соціальних пільг. На початку кар'єри службовці отримують, як правило, меншу заробітну плату, ніж працівники підприємств і приватних фірм, але з роками утримання державного службовця зростає, і під кінець служби він отримує більше, ніж згадані категорії працівників, що забезпечує йому стабільність і впевненість у завтрашньому дні. До додаткових виплат належать: надбавки на проживання, надбавки на членів родини тощо. Щодо соціальних пільг, то вони полягають передусім в особливому пенсійному забезпеченні, а також більш привілейованому соціальному забезпеченні.

У Франції діє складна система відбору державних службовців. Причому конкурс вважається найкращим шляхом для претендента на ту чи іншу посаду. Загальний статут передбачає проведення конкурсу стосовно більшості категорій службовців. Проте вищі та нижчі посади не підпадають під конкурсну систему: обіймання найвищих посад відбувається шляхом призначення, а на найнижчі посади персонал набирається за допомогою тестів та іспитів за спеціальністю.

Можливе, наприклад, переміщення всередині одного і того самого корпусу службовців з однієї роботи на іншу в тому ж розряді, іноді зі зміною місця проживання, причому як за згодою працівника, так і без неї. Можливе просування вгору по ієрархії у тому самому корпусі, на тій же посаді, у тій самій установі. Просування за ешелонами залежить в основному від вислуги років: кожні 1,5-2 роки чиновнику, який успішно пройшов атестацію, присвоюється наступний розряд і вища заробітна плата. Якщо атестаційна оцінка незадовільна, просування затримується, проте, незалежно від темпу, всі службовці просуваються по службі. Просування за класами відбувається за вибором керівництва, або за конкурсом, або на основі атестації, коли кожному службовцю його безпосереднім керівником дається щорічно оцінка в балах у вигляді розгорнутої характеристики. З іншого боку, ця пірамідальна структура не завжди збігається з ієрархією в організації. Володіння званням не дає права на посаду. Саме тому публічна служба не схильна до надмірної бюрократизації. Так, в одній адміністрації можна побачити начальників відділів, які належать до корпусу адміністраторів, інші - до корпусу адміністративних секретарів. Між ними не існує жодної ієрархічної субординації, і в структурі організації вони займають однакове становище. Може навіть трапитися так, що ієрархічна субординація буде прямо протилежною ієрархії звань. Чиновники, які працюють у різних службах, керуються у своїй поведінці різними факторами. П.Жевар виділяє три провідних чинники, а саме раціональний, організацій і особистісний. Раціональний фактор, найбільш очевидний і найбільш бажаний, пов'язаний із ситуацією, коли службовці працюють з метою досягнення цілей, постав- лених керівництвом. Найчастіше за все лише цей фактор і враховується при заохоченні працівників, хоч іноді він присутній у меншому ступені, чим інші.

Організаційний фактор пов'язаний із ситуацією, коли службовець працює заради престижу організації, до якої він належить. У цьому випадку чиновник може переоцінювати важливість ролі своєї адміністрації, ставлячи стислі терміни і здійснюючи надмірний контроль.

Особистісний фактор пов'язаний із ситуацією, коли чиновник працює, щоб його більше цінували. В таких умовах працівник може створювати враження перевантаження роботою. Або ж він може захотіти показати своє вміння складати документи і підготувати занадто довгий звіт, ризикуючи згаяти час і випустити з уваги реальну ціль. Це демонструє, що турбота про суспільні інтереси часто відходить на інший план. Це найбільша складність для координатора державних програм: іти далі особистих мотивів службовців або приватних проектів служб, щоб різні організації і люди працювали разом у спільному раціональному напрямі. Вихід із таких ситуацій іноді знайти важко. публічний адміністрування служба

Таким чином, до особливостей інституту публічної служби Франції належать: наявність трьох видів публічної служби - державної, територіальної, служби охорони здоров'я; конкурсна система відбору публічних службовців; поділ публічних посад службовців на категорії, корпуси та ешелони. Вказані характерні риси забезпечують високу мобільність публічних службовців у рамках пірамідальної структури служби за допомогою механізмів прикомандирування та/або інтеграції. Вивчення досвіду організації публічної служби доводить, що у Франції значна увага приділяється мотивації публічних службовців, яка здійснюється за допомогою матеріальних (плата праці публічних службовців складається з основного утримання, додаткових винагород і значної кількості соціальних пільг) і моральних стимулів (можливість кар'єрного зростання всередині корпусів, за класами та ешелонами, підвищення у званні).

3. Публічна служба Німеччини

У Німеччині (Прусії) професійна державна служба з'явилася однією з перших у Європі. Вона будувалася на основі принципів відданості службі, законності, єдності, професійності і стабільності. Саме тому серед європейських держав з федеральним типом державно-адміністративного управління найбільш впливовою є публічна служба Федеративної Республіки Німеччини. Вона регулюється багатьма законами, проте основним серед них є Конституція ФРН від 23 травня 1949 року.

Слід зазначити, що нині в Німеччині немає поняття “державна служба” (Staatdienst), яке після Другої світової війни було витіснене поняттям “публічна служба” (offentliches Dienst), що міцно ввійшло в теорію і практику соціального життя. Нині “публічна служба” у функціональному плані розуміється як діяльність з метою виконання загальнодержавних завдань управління.

До державних службовців у Німеччині належить такі особи: чиновники державного апарату, суді, а також викладачі вищих навчальних закладів, учителі, лікарі, працівника пошти, залізниці, державних банків та ін. Законодавство ФРН класифікує державних службовців на дві великі групи: чиновників і осіб найманої праці (службовців і робітників).

Державні чиновники як еліта державної служби зобов'язані до- тримуватися традиційних правил професійної бюрократії. Умови проходження служби чиновників у Німеччині суттєво відрізняються від умов трудової діяльності найманих працівників: для перших вони визначаються призначенням; для службовців і робітників вони засновуються на договорі приватного права; права і обов'язки чиновників регулюються законом про державну службу.

Заробітна плата і оклади працюючих за наймом, як й інші умови їхньої праці, визначаються тарифною угодою; оклади чиновників визначаються залежно від посади і стажу служби. Винагорода службовців установлюється тарифом з урахуванням їхнього віку й особливостей виконуваної роботи; чиновник має довічне призначення, службовців можуть звільнити; на відміну від чиновників робітники і службовці не несуть дисциплінарної відповідальності; на них поширюється загальне адміністративне тправо; для чиновників діє безаперечна заборона на організацію страйків; для працюючих за наймом право на страйки зберігається; держава несе всі видатки з утримання чиновництва. Чиновники отримують особливу пенсію. Робітники і службовці отримують пенсію, як усі, з пенсійного страхового фонду. На практиці існують також категорії чиновників, які наділені особливими повноваженнями, володіють специфічним правовим і політичним статусом, так звані політичні чиновники. Інститут політичних чиновників склався в Німеччині наприкінці ХІХ століття. Суть цього інституту полягає в тому, що, разом з урядом чи окремим міністром, приходять і йдуть зі своїх постів найбільш близькі до його політичної програми співробітники адміністрації. У результаті в разі зміни кабінету та його політичної платформи звільняються місця для приходу нових чиновників, які солідарні з новими настановами.

Разом з тим для сучасної Німеччини характерним є тісне взаємопроникнення і взаємопереплетення політичної і адміністративної сфер. Це знайшло своє віддзеркалення і в законі про публічну службу, згідно з яким чиновники мають право брати участь у діяльності політичних партій і добиватися парламентської кар'єри.

Згідно з частиною першою статті 60 Конституції ФРН федеральний Президент має право призначати і звільняти з посади федеральних судів, федеральних публічних службовців, офіцерів і унтер-офіцерів, а також може делегувати ці повноваження іншим відомствоам. Проте за своїм статусом федеральний Президент почасти є символічною (номінальною) фігурою. Реальну ж владу в країні має федеральний Канцлер. Законодавство ФРН досить детально регулює порядок прийому на публічну службу.

Державний службовець-чиновник зобов'язаний прийняти присягу. Якщо ж службовець відмовляється прийняти присягу, то його безастережно звільняють з посади. Загальний закон про правовий статус державних службовців ФРН встановлює чотири види посад державних службовців:

1. нижчий рівень служби (проста служба);

2. середній рівень служби (середня служба);

3. підвищений рівень служби (відповідальна служба);

4.вищий рівень служби (вища служба).

У межах кожної групи державним службовцям присвоюються ранги. Отримання відповідних посад можливе за умов виконання низки умов залежно від рангу. Для проходження служби нижчого рівня необхідним є: успішне закінчення основної загальноосвітньої школи або наявність визнаного рівноцінного рівня освіти; підготовча практика до зайняття посади. Для проходження служби середнього рівня потрібне: закінчення реального училища; підготовча практика до зайняття посади впродовж одного року; складання відповідного іспиту. Для проходження служби підвищеного рівня (перший ступінь) потрібні: шкільна освіта, що дає право на вступ до вищої школи; підготовча практика до зайняття посади впродовж 3 років; складання іспиту на право служби на цій посаді. Для проходження служби вищого рівня (другий ступінь) потрібно: закінчення вищої школи; підготовча практика до зайняття посади впродовж як мінімум 2 років; складання іспиту на право проходження державної служби.

Державним службовцям гарантуються виплати із соціального забезпечення, що включають пенсійне забезпечення (віковою межею для виходу публічних службовців на пенсію є 65 років, цей вік може бути подовжено до 68), матеріальну допомогу, забезпечення сім'ї в разі втрати годувальника, компенсації в особливих вікових і службових випадках. Службовці отримують компенсації в разі переїзду з одного місця проживання на інше. Кожний працівник має право на відпустку із збереженням повної заробітної плати. Характерним для німецької публічної служби є також і те, що чиновникам надано право збереження оплати в разі, якщо вони балотуються на виборні посади, або виконують почесні обов'язки, або для роботи в місцевих представницьких органах.

Специфікою німецького законодавства є закріплене право державних службовців на іншу оплачувану діяльність: діяльність в об'єднаннях, установах, на підприємствах, капітал яких належить публічному власнику, або діяльність у міждержавних об'єднаннях. Для зайняття такого роду діяльністю слід отримати спеціальний дозвіл керівника державного органу. Основні обов'язки державних службовців визначаються принципом публічно- правових службових відносин. Чиновник зобов'язаний виконувати всі розпорядження свого керівника; він несе особисту відповідальність за правомірність своїх дій у процесі виконання посадових обов'язків. Якщо службовець має сумнів щодо законності розпоряджень свого начальства, він зобов'язаний негайно поінформувати про це свого безпосереднього керівника.

Чиновник зобов'язаний суворо дотримуватися державної і службової таємниці. Після закінчення терміну службових відносин чиновник зобов'язаний тримати в таємниці відомості, що стали йому відомі в процесі роботи. Без дозволу керівництва державний службовець на має права свідчити в суді або робити публічні заяви в засобах масової інформації (ЗМІ) з приводу державної служби.

У разі вчинення дрібних порушень публічному службовцю призначається грошовий штраф. Серед інших дисциплінарних заходів впливу на публічних службовців ФРН є такі: догана, зменшення окладу, переведення на іншу посаду з меншим грошовим окладом, звільнення зі служби, скорочення розміру пенсійного забезпечення, відмова у виплаті пенсійного забезпечення та ін.

У Німеччині є низка закладів освіти, що готують фахівців для роботи на державній службі. Головним з них є Федеральна академія державного управління Міністерства внутрішніх справ. Основними завданнями академії є: підвищення кваліфікації державних службовців федеральних органів влади; навчання новопризначених державних службовців; підвищення кваліфікації вищих керівних кадрів; консультативні послуги з відбору, оці- нювання та кар'єрного просування персоналу. У системі підготовки державних службовців у Німеччині також важливе місце належить Федеральній вищій школі державного та муніципального управління і відповідним земельним вищим школам. У цих закладах функціонують факультети загальної адміністрації, міжнародних відносин, залізничної справи, пошти, соціального страхування, тобто там здійснюється підготовка фахівців для різних сфер дер- жавної служби.

Загальне керівництво публічною службою в ФРН здійснюється Федеральним комітетом з кадрів, що здійснює свою діяльність незалежно, у межах законів і несучи за неї повну відповідальність. Комітет складається з семи постійних членів і семи членів, які періодично міняються. Постійними штатними членами є голова Федеральної рахункової палати (голова Комітету) і керівник правового управління з кадрових питань Федерального міністерства внутрішніх справ. Решта п'ять постійних членів Комітету та їхні заступники призначаються федеральним Президентом терміном на чотири роки за поданням Міністерства внутрішніх справ. При цьому три постійних члени і три заступники представляють провідні профспілкові організації. Комітет зобов'язаний інформувати уряд про свою діяльність. Крім того, він має право запиту необхідної йому інформації. У цьому зв'язку всі інстанції зобов'язані надавати йому необхідне сприяння.

Висновки

Отже, як видно з вищевикладеного, публіч- на служба в ФРН означає діяльність з метою виконання загальнодержавних завдань управління. До неї включаються публічні службовці (чиновники), службовці і робіт- ники. Закон встановлює чотири рівні посад публічної служби: нижчий (проста служ- ба), середній (середня служба), підвищений (відповідальна служба) і вищий (вища служба). Публічним службовцям (чиновникам) у межах кожного рівня присвоюють- ся ранги, усього їх 16. Особливу групу публічних службовців у ФРН складають політичні і почесні службовці. До першої групи належать ті, хто приходить і йде зі своїх постів разом з урядом або окремим міністром. До другої - ті, які призначаються на почесні посади без оплати і права претендувати на особливе соціальне забезпечення. Для сучасної Німеччини характерним є тісне взаємопроникнення і переплетен- ня політичної та адміністративної сфер. Це знайшло своє віддзеркалення в законі про публічну службу, згідно з яким чиновники мають право брати участь у діяльності політичних партій і добиватися парламентської кар'єри.

Щодо Франції то там до державних службовців у Франції належать чиновники, які працюють на посадах різних типів в установах центрального і місцевого рівнів (центральні та деконцентровані адміністрації).

Центральні адміністрації (які розташовані в Парижі, але можуть бути делокалізовані в провінцію) здійснюють розробку і координування державних програм на національному рівні.

Службовці державної та територіальної служб підпорядковуються префекту, який є представником уряду та гарантом додержання законності.

Чиновники всіх трьох служб керуються єдиним загальним статутом публічної служби, основу якого складають чотири закони: № 83-634 від 13 лип- ня 1983 р. “Про права і обов'язки чиновників”, № 84-16 від 11 січня 1984 р. “Про положення статуту для державної служби”, № 84-53 від 26 січня 1984 р

Список використаної літератури

1. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления: курс лекций, 4-е изд., дополн. / Г. В. Атаманчук. - М.: Омега-Л, 2006. - 584 с.

2. Базарна О.В. Поняття, суть, природа публічного управління та державного управління / О.В. Базарна // Вісник Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля: Збірник наукових праць. - Луганськ: 2012. - № 1, ч. 2. - с. 59-64.

3. Босак О.З. Публічне управління як нова модель управління у державному секто- рі / О.З. Босак // Державне управління: теорія та практика: Збірник наукових праць. - Х.: Вид-во ”Магістр”, 2010. - № 2.

4. Глосарій Програми розвитку публічного адміністрування ООН [Електро- нний ресурс] // http://www.unpan.org/DPADM/ProductsServices/ Glossary/tabid/1395/ language/en-US/Default.aspx

5. Демократичне урядування та публічне адміністрування: проблеми вимірювання та аудиту: наук.-метод. посіб. / авт. кол.: А.Ф. Колодій, М.З. Буник, П.М. Петровський та ін. - К.: НАДУ, 2011. - 56 с.

6. Енциклопедія державного управління. [Текст] у 8 т. - Т. 1. Теорія державного управління / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України; наук.-редкол.: Ю.В. Ковбасюк (голова) [та ін.]. - К.: НАДУ, 2011. - 747 с.

7. Енциклопедія державного управління. [Текст] у 8 т. - Т.

8. Публічне врядування / наук.-ред. кол.: В.С. Загорський [та інш.] - Львів: ЛРІДУ, НАДУ, 2011. - 712 с.

8. Зарубіжний досвід публічного адміністрування: метод. рек. / за заг. ред. Н.М. Мельтюхової. - К. : НАДУ, 2010. - 28 с.

9. Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД-2010) [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://dovidnyk.in.ua/directories/ 2010kved

10. Малиновський В. Я. Державне управління: Навчальний посібник / В.Я. Малиновський. - Вид. 2-ге, доп. та перероб.- К.: Атіка, 2003. - 576 с.

Размещено на Allbest.ru