Провадження та стадії господарського процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми. Однією з необхідних умов успішного функціонування всіх елементів створюваного в Україні ринкового механізму є законність і дисципліна в діяльності суб'єктів господарювання. У процесі здійснення своєї господарської діяльності між суб'єктами цієї діяльності виникають, функціонують і припиняються різноманітні господарські відносини. Здійснення господарської діяльності не може проходити без конфліктів, що призводить до суперечностей між суб'єктами господарської діяльності.

Предмет. Суперечності між підприємствами, організаціями, державними та іншими органами стосовно їхніх прав та обов'язків у господарських відносинах називаються господарськими спорами. Саме ці господарські спори і є предметом розгляду та вирішення господарського суду.

Господарські суди - одна з гілок судової влади, на яку Конституцією України і чинним законодавством покладено здійснення правосуддя в господарських відносинах. Утворення системи господарських судів відображає процес становлення в Україні незалежної судової влади. В Україні сформовано систему господарських судів, і це зумовило необхідність теоретичного усвідомлення діяльності цих судів та практики реалізації господарського процесуального законодавства. Здійснюючи судочинство в господарських відносинах, господарські суди як спеціалізована ланка судової системи України покликані не лише розглядати справи у спорах із метою захисту прав та інтересів учасників господарських правовідносин, що охороняються законом, а й сприяти зміцненню законності в господарських правовідносинах. Тому цілком природно, що господарські суди відіграють значну роль у системі інститутів судової влади.

Мета. З моменту прийняття Господарського процесуального кодексу України, правова система зазнала суттєвих змін, у тому числі таких, що безпосередньо стосуються судово-правової реформи і розвитку господарського процесуального законодавства. Так, було прийнято нову Конституцію України, що заклала підвалини реформування судової системи і правосуддя, Закон України «Про судоустрій України», яким ця система була значно реформована, Кодекс адміністративного судочинства України тощо. Крім того, значних змін зазнали матеріальні норми господарського права в зв'язку з прийняттям кодифікованого акта - Господарського кодексу України. Отже, у період з 1991 року по 2008 рік господарське процесуальне законодавство зазнало значних змін та доповнень.

Таким чином вдосконалювалось не лише законодавча база даної галузі права, а й саме поняття «господарського процесу». На сьогодні визначення цього поняття дають у двох аспектах. По-перше, як визначений нормами господарського процесуального права постійний рух справи, який виник у сфері господарської діяльності між особами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. По-друге, як встановлену нормами господарського процесуального права форму діяльності господарських судів, спрямовану на захист оспорюваних чи порушених прав організацій та громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.

Ці два аспекти дають нам можливість зрозуміти всю важливість господарського процесу як у повсякденному житті так і у професійній діяльності. Адже основними завданнями господарського процесу, що втілюється через господарське судочинство є захист прав і законних інтересів учасників господарських правовідносин; сприяння зміцненню законності у сфері господарських відносин; внесення пропозицій, спрямованих на удосконалення правового регулювання господарської діяльності.



РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ СТАДІЙ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУ

1.1 Поняття стадій господарського процесу

Стадія господарського процесу - це сукупність процесуальних дій по конкретній справі, що об'єднані єдиною метою.

Найважливішим Основним завданням для всіх державних інстанцій України, кожної з гілок влади, науковців-теоретиків та практиків юридичного профілю є втілення засад Конституції України в життя. Реалізація Основного Закону - це гарантія створення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Судова реформа захисту є однією з гарантій, передбачених у Конституції України. Судовими органами, що мають завдання розв'язувати господарські спори, які виникають між суб'єктами господарської діяльності, є система господарських судів України. Здійснення господарського судочинства відбувається за правилами господарського процесуального права, яке є невід'ємною частиною національного законодавства.

Господарський процес - це порядок, який опосередковує захист майнових прав і законних інтересів суб'єктів господарювання, порядок, за допомогою якого реалізуються норми матеріального (господарського) права. Господарський процес можна визначити і як систему послідовно здійснюваних процесуальних дій, які здійснюють господарський суд та інші учасники господарського судочинства у зв'язку з підготовкою до розгляду, розглядом і вирішенням конкретної господарської справи, кінцевою метою якого є відновлення порушеного права суб'єкта господарювання або учасника господарських відносин. Господарський процес являє собою послідовний, поступовий рух, який складається зі стадій. [10, -c.248]

Стадія господарського процесу - це сукупність процесуальних дій по конкретній справі, об'єднаних однією спільною метою або спрямованих на досягнення однієї певної мети. Кожна стадія має свій зміст і мету: вирішення спору по суті, перевірка правильності прийнятого рішення, приведення його до виконання тощо.

Отже, звертаючись до змісту стадій господарського процесу можна говорити детальніше про кожну з них окремо.

Правовим механізмом, який сьогодні дозволяє певною мірою налаштувати суб'єктів господарської діяльності на своєчасне й належне виконання договірних зобов'язань, є передбачена законодавством можливість досудового врегулювання окремих категорій господарських спорів. Сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору як згідно законодавства так і за домовленістю між собою, якщо це обумовлено договором.

Якщо ж унеможливлюється досудове врегулювання спору то неминучим є реалізація права на судовий захист, що реалізується у господарському процесі через право на позов. Позов є процесуальним засобом захисту порушеного права. Щоб він виконував цю функцію його необхідно подати до господарського суду для розгляду в передбаченому законодавством порядку.

Що ж стосується тих випадків, коли винесене рішення судом першої інстанції не задовольняє одну із сторін, то існує така стадія господарського процесу як апеляція. Апеляційне провадження - це сукупність дій господарського суду апеляційної інстанції та осіб, які беруть участь у справі, що здійснюється з метою перевірки законності й обґрунтованості актів господарського суду першої інстанції, що не набрали законної сили і повторного розгляду справи по суті. [11, -c.228]

Іншою самостійною стадією господарського процесу виступає касаційне провадження, яке є однією з гарантій винесення господарськими судами законних судових актів.

Отже, касаційне провадження - це стадія господарського процесу, яка передбачає перевірку господарським судом законності судових актів, які набрали законної сили.

1.2 Ознаки стадій господарського процесу

На сьогоднішній день, нажаль, не рідкісним явищем є те, що підприємці, використовують найменшу можливість для зволікання з розрахунками, а якщо вдасться, то і взагалі не розраховуються з партнером, затримують постачання продукції тощо. Правовим механізмом, який дозволяє певною мірою налаштувати суб'єктів господарської діяльності на своєчасне й належне виконання договірних зобов'язань, є можливість досудового врегулювання окремих категорій господарських спорів, що являється однією зі стадій господарського процесу. Вона характеризується такими ознаками: згідно статті 5 Господарського процесуального кодексу України сторонами застосовуються заходи досудового врегулювання господарського спору у таких випадках домовленості сторін, відповідно закону та відповідно до умов договору; справи за заявою прокурора чи його заступника, Рахункової палати, Антимонопольного комітету України порушуються господарським судом незалежно від вжиття сторонами заходів досудового врегулювання спорів; в результаті порушення законних прав та інтересів суб'єктів господарювання, вони мають право з метою безпосереднього врегулювання спору звернутися до порушника з письмовою претензією. [4, -Ст.5]

В результаті неможливого вирішення спору без судового втручання необхідно звернутись в судову інстанцію з позовною заявою, що буде виражено у господарському процесі як одна із стадій. Суть цієї стадії полягає в чіткому дотриманні процесуальних вимог щодо форми, змісту, ціни та порядку подання. Питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею.

Однією зі стадій господарського процесу є вирішення господарських спорів у судах першої інстанції. Особливість цієї стадії полягає у наступному: уточнення позовних вимог і обставин, що складають підставу позову; встановлення характеру правовідносин і, відповідно, кола нормативних актів, які будуть застосовуватися при вирішенні спору; встановлення кола осіб, що беруть участь у справі; визначення кола доказів, які необхідні для вирішення спору по суті, і забезпечення їх надання до початку розгляду справи; повідомлення заінтересованих осіб про час і місце розгляду.

Не менш важливими є ще дві стадії господарського процесу, такі як апеляційне та касаційне провадження.

Апеляційне провадження характеризується такими рисами: порушення за скаргами осіб, які беруть участь у справі; апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судових актів; апеляційний суд не пов'язаний доводами скарги і перевіряє законність та обґрунтованість судових актів у повному обсязі; апеляційний суд повторно розглядає справу по суті; перегляд за апеляційною скаргою здійснює апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на територію знаходження відповідного місцевого суду.

Касаційне провадження характеризується такими рисами: порушується за скаргою осіб, що брали участь у справі; об'єктами касаційного оскарження є судові акти, які набрали законної сили, у тому числі апеляційної інстанції; касаційний суд на відміну від апеляційного суду не перевіряє обґрунтованість судових актів, а перевіряє їх законність; касаційний суд не зв'язаний межами скарги, а перевіряє законність судових актів в цілому; у касаційному порядку судові акти переглядаються Вищим господарським судом України. [20, -c.164]

Отже, головною особливістю ще однієї стадії господарського процесу, суть якої полягає у перегляді рішень, ухвал, постанов господарських судів за ново виявленими обставинами, має право на перегляд рішення, яке набрало законної сили, у тих випадках якщо ново виявлена обставина має істотне значення для справи і не могла бути відома заявникові.

Висновки по першому розділу, що стосується поняття та ознак стадій господарського процесу є наступними:

- стадія господарського процесу це не що інше як сукупність процесуальних дій по конкретній справі, об'єднаних однією спільною метою або спрямованих на досягнення однієї певної мети;

- кожна стадія має свій зміст і мету: вирішення спору по суті, перевірка правильності прийнятого рішення, проведення його до виконання;

- якщо унеможливлюється досудове врегулювання спору то реалізується право на судовий захист, що реалізується у господарському процесі через право на позов;

- кожна стадія має притаманні їй ознаки, а саме:

1. Досудове врегулювання спорів - домовленості сторін, відповідно закону та відповідно до умов договору; справи за заявою прокурора чи його заступника, Рахункової палати, Антимонопольного комітету України порушуються господарським судом незалежно від вжиття сторонами заходів досудового врегулювання спорів; в результаті порушення законних прав та інтересів суб'єктів господарювання, вони мають право з метою безпосереднього врегулювання спору звернутися до порушника з письмовою претензією;

2. Стадія вирішення господарських спорів у судах першої інстанції: уточнення позовних вимог і обставин, що складають підставу позову; встановлення характеру правовідносин і, відповідно, кола нормативних актів, які будуть застосовуватися при вирішенні спору; встановлення кола осіб, що беруть участь у справі; визначення кола доказів, які необхідні для вирішення спору по суті, і забезпечення їх надання до початку розгляду справи; повідомлення заінтересованих осіб про час і місце розгляду.

апеляційний касаційний оскарження судовий



РОЗДІЛ 2. СТАДІЇ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУ

2.1 Позовне провадження

Позовне провадження - це вид провадження у цивільному процесі, у якому розглядається спір про право цивільне, тобто спір, який виникає з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Наявність спору про право цивільне визначає і іншу характерну рису цього провадження - участь у ньому двох сторін - позивача та відповідача. Позовне провадження є основним видом провадження, яке притаманне цивільному процесу з давніх часів. Так, ще процесу за давнім римським правом був притаманний інститут позову та позовного провадження, у якому він розглядався.

Звернення до господарського суду за захистом прав, свобод та інтересів осіб, зазначених у статті 2 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється шляхом подання позову, зовнішньою формою якого є письмова позовна заява. Під правом на позов слід розуміти не саме порушене право, а можливість отримання захисту у чинному процесуальному порядку, у визначеній процесуальній формі і водночас у примусовій його реалізації. Право на судовий захист у господарському процесі реалізується через право на позов, пред'являти який з метою захисту своїх порушених або оспорюваних прав можуть особи, перелік яких передбачений статтями 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України.

Позовна заява до господарського суду подається позивачем чи його представником особисто або шляхом надсилання позовної заяви поштою.

Позов складається з певних частин (елементів), які мають важливе значення для вирішення суддею питання про прийняття заяви, для організації захисту відповідача проти позову, що є важливим для забезпечення реалізації принципу змагальності сторін у судовому процесі, а також визначають зміст вимог, на які господарський суд повинен дати відповідь у постановленому ним процесуальному документі. Отже, позов містить такі складові:

1) предмет позову -- це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої господарський суд має винести рішення. Правильне визначення предмета позову має важливе практичне значення, оскільки: визначає суть вимоги, на яку господарський суд повинен дати відповідь у своєму рішенні; підвідомчість цієї справи; визначає категорію справи тощо;

2) підстава позову -- це обставини, тобто юридичні факти, що тягнуть певні правові наслідки, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Підстава позову складається з таких юридичних фактів, які підтверджують наявність спірних взаємовідносин, належність сторін до цієї справи та привід до позову. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову;

3) зміст позову -- це вид судового захисту, якого потребує позивач від суду (наприклад, визнання права; припинення дій, що порушують право; припинення або зміну правовідносин; стягнення з особи, яка порушила право, заподіяних збитків, передбачених законом чи договором тощо).

У зв'язку з цим стаття 54 Господарського процесуального кодексу України визначає перелік вимог, які мають міститися у позовній заяві і які відображають зміст позовної заяви, тобто відомості, необхідні для розгляду та вирішення спору в господарському суді. Отже, позовна заява має містити:

1) найменування господарського суду, до якого подається заява, однак відсутність назви господарського суду або неточне її зазначення не є підставою для повернення позовної заяви без розгляду;

2) найменування сторін, їх поштові адреси для відправлення сторонам судових документів і подальшого виконання рішення. Крім того, у позовній заяві необхідно зазначити найменування та номери рахунків у банківських установах.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду з позовом належить не лише юридичним особам, а й фізичним, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому законом порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. При цьому дана стаття закріплює положення, відповідно до якого позов громадянина-підприємця обов'язково має бути підтверджений документом про його реєстрацію у встановленому законом порядку;

3) ціну позову у разі, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Крім того, у ціну позову включаються також вказані у позовній заяві суми штрафу, пені. Якщо позов складається з кількох самостійних вимог, ціна позову складається з суми всіх вимог.

4) зміст позовних вимог -- це обраний позивачем згідно з чинним законодавством засіб захисту права, про що він порушує клопотання перед господарським судом. Якщо позов подається до кількох відповідачів, то у позовній заяві має бути виділена позовна вимога щодо кожного з них.

5) виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, тобто юридичних фактів, що призвели до виникнення спірних правовідносин, їх порушення, настання відповідальності або інших наслідків.

У позовній заяві також має міститися обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються, який складається із зазначенням застосованих методів, платіжних та товарно-розпорядчих документів з розбивкою на періоди, і підписується посадовими особами, які його склали.

6) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви, характер яких передбачений статтею 57 Господарського процесуального кодексу України. Тобто стаття 54 Господарського процесуального кодексу України надає можливість позивачу, крім обов'язкових реквізитів позовної заяви, надати документи та докази, які він вважає необхідними для об'єктивного розгляду судової справи по суті (наприклад речові докази тощо).

Питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею.

Суддя відмовляє у прийнятті позовної, якщо:

- заява не підлягає розгляду в господарських судах України;

- у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав або є рішення цих органів з такого спору;

- позов подано до підприємства, організації, які ліквідовано.

Про відмову у прийнятті позову виноситься ухвала, яка надсилається сторонам, прокурору чи його заступнику, якщо вони є заявниками, не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви.

До ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали.

Також у встановленому законом порядку суддя має право повернути позовну заяву без розгляду.

Суддя прийнявши позовну заяву, не пізні п'яти днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

Ухвала надсилається також іншим підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам у випадках, коли від них витребуються документи, відомості та висновки або їх посадові особи виключається до господарського суду.

З метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду:

- вирішує питання про залучення до участі у справі іншого відповідача та про виключення чи заміну неналежного відповідача;

- виключає з числа відповідачів підприємства та організації, яким не було надіслано пропозицію про досудове врегулювання спору у випадках передбачених законом;

- викликає представників сторін для уточнення обставин справи і з'ясовує, які матеріали може бути подано додатково;

- вирішує питання про призначення судової експертизи;

- проводить огляд і дослідження письмових та речових доказів у місці їх знаходження;

- вирішує питання про визнання явки представників сторін у засідання господарського суду обов'язковою;

- вирішує питання про виклик посадових осіб для дачі пояснень по суті справи;

- вирішує питання про розгляд справи безпосередньо на підприємстві, в організації;

- вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову;

- вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи.

Отже, порушення провадження у справі так як і перевірка поданих документів проводиться суддею. Суддя має право як прийняти позовну заяву так і повернути її залишивши без розгляду. У випадку, коли суддя прийняв позовну заяву він зобов'язаний провезти низку дій, зазначених в законодавстві. Після чого дану стадію господарського процесу можна вважати завершеною.

Можливе лише за умови суворого дотримання господарськими судами і учасниками господарського процесу вимог господарсько-процесуального законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 4-6 Господарського процесуального кодексу України господарські спори у місцевих господарських судах можуть розглядатися як суддею одноособове, так і колегіально у складі трьох суддів (залежно від категорії та складності справи). При цьому питання щодо розгляду справи при одноособовому розгляді господарського спору суддя вирішує самостійно, при розгляді справи трьома суддями вирішує суддя, головуючий у засіданні.

Частина 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладає на суддю (або головуючого) не лише певні права (зокрема визначити порядок ведення судового засідання), а й певні обов'язки процесуального характеру, необхідні для розгляду господарської справи і прийняття законного та обґрунтованого рішення. Отже, обов'язки судді (головуючого): 1) оголосити склад господарського суду; 2) роз'яснити учасникам судового процесу їх права та обов'язки, передбачені Господарського процесуальним кодексом України; 3) сприяти у здійсненні належних їм прав (наприклад, задовольняти клопотання, залучати певні докази до справи тощо).

Відповідно до частини 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні заслуховуються представники позивача і відповідача та інші особи, які беруть участь у засіданні і які мають право надати пояснення щодо даної господарської справи згідно з вимогами, встановленими процесуальним законом. Після цього головуючий повідомляє про закінчення розгляду справи і оголошує рішення чи його резолютивну частину або ж коли буде прийнято повне рішення.

Відкладення розгляду справи оформлюється мотивованою ухвалою, що виноситися згідно з вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, із зазначенням в ній часу і місця проведення наступного засідання. Відкладена справа має розглядатися згідно зі статті 70 Господарського процесуального кодексу України тим самим суддею або складом суддів.

Неподання витребуваних доказів, без яких неможливо розглянути справу по суті, також є причиною відкладення розгляду справи. При цьому, приймаючи рішення, господарський суд має право за неподання у встановлений строк витребуваних матеріалів стягнути штраф з особи, яка мала їх надіслати.

У процесі розгляду справи за клопотанням представників сторін або одного з них, інших учасників процесу, які мають на це право, а також з ініціативи головуючого судді (судді) може виникнути необхідність витребування нових доказів, що є однією з підстав відкладення розгляду справи.

Висновки щодо другого розділу обов'язкові стадії господарського процесу є наступними:

- здійснюється подання позовної заяви, що дає змогу втілити у життя право на отримання захисту у чинному процесуальному порядку, у визначеній процесуальній формі і водночас у примусовій його реалізації;

- позовна заява відповідно до вимог законодавства є формою звернення до суду з чітко окресленим переліком вимог;

- питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею;

- суддя може як прийняти так і повернути позовну заяву, відповідно до законодавства;

- однією з характеристик господарської процесуальної форми є її строковість, тобто законодавче визначення часових меж здійснення процесуальних дій у процесі розгляду справи;

- рішення господарського суду є одним із процесуальних документів та має прийматися відповідно до норм матеріального і процесуального права та фактичних обставин справи, з достовірністю встановлених господарським судом;

- жоден із суддів за результатами вирішення спору не може, незважаючи на будь-які обставини, відмовитись від підписання рішення;

рішення, ухвали, постанови господарського суду є обов'язковими для виконання з моменту набуття ними законної сили;

- рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, установами банків, кредитно-фінансовими установами, які не є органами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності.



2.2 Перегляд судових рішень в апеляційному порядку

Провадження в суді апеляційної інстанції є складовою господарського процесу та має свої певні етапи та специфічні цілі, предмет судового розгляду, зміст, які відрізняють його від інших стадій процесу.

В апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК.

Отже, правила, які встановлено тільки для розгляду справ у першій інстанції, застосуванню апеляційним господарським судом не підлягають. Зокрема, не повинні застосовуватись апеляційним господарським судом правила щодо зміни підстав або предмета позову, оскільки в ч. 4 ст. 22 ГПК законодавець визначив, що такі дії позивач має право здійснювати лише до прийняття рішення місцевим господарським судом; правила щодо заміни неналежного відповідача, вступу у справу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору або не заявляють самостійних вимог (статті 26, 27); про об'єднання позовних вимог (ст. 58); про подання зустрічного позову (ст. 60) та правила щодо видачі наказу (ст. 116 ГПК).

Норми ГПК щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою цього Кодексу прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції, крім передбаченого ст. 24 ГПК права залучати до участі у справі іншого відповідача. Отже, суд апеляційної інстанції має право за своєю ініціативою залучити до участі у справі іншого відповідача, якщо суд першої інстанції прийняв рішення, що стосується його прав і обов'язків.

Положення розділів 1-Х Кодексу мають загальний характер і можуть застосовуватись апеляційним господарським судом з урахуванням конкретних обставин, оскільки під час розгляду справи в апеляційній інстанції суд відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК повторно розглядає справу та згідно із ст. 103 цього Кодексу має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

На мою думку, судове засідання апеляційної інстанції має процедурний порядок, чітко прописаний законодавцем, та не може складатися з частин, навіть взаємопов'язаних. Поділ судового засідання на частини (етапи, стадії) характерний для інституту апеляційного провадження, яке передбачає такі етапи: підготовчий, розгляд та вирішення справи по суті.

Кожна стадія господарського судочинства характеризується сукупністю процесуальних дій, об'єднаних однією найближчою метою.

Одним із етапів апеляційного провадження є підготовка до апеляційного розгляду справи. Підготовка апеляційного розгляду справи складається з;послідовних дій суду та передбачає реєстрацію, оформлення справи в апеляційній інстанції та призначення справи до розгляду в суді апеляційної інстанції.

Ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження відповідно до ч. 2 ст. 98 ГПК надсилається сторонам та прокурору, який брав участь у розгляді справи або вступив у розгляд справи. Водночас треті особи, які мають самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача (ч. З ст. 26), а треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються, за деякими винятками, процесуальними правами і несуть усі процесуальні обов'язки сторін (ч. 4 ст. 27 ГПК).

З огляду на приписи Кодексу щодо рівності перед законом і судом та змагальності в апеляційному господарському суді, слід зазначити, що ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження надсилається також третім особам, якщо вони брали участь у розгляді справи.

На відміну від цивільного в господарському судочинстві відсутній інститут підготовки до розгляду справи апеляційним судом. Між тим проект ГПК передбачає дії з підготовки та призначення до розгляду справи в господарському суді апеляційної інстанції, що вказує на уніфікацію положень цивільного та господарського процесу. Так, у проекті ГПК встановлено, що апеляційний суд протягом 10 днів після отримання справи з'ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі; визначає характер спірних правовідносин та норм матеріального права, який їх регулює; з'ясовує обставини (факти), на які посилаються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень; з'ясовує, які обставини (факти) визнають і проти яких заперечують сторони та інші особи, які беруть участь у справі; за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування інших доказів та про залучення до участі в справі спеціалістів; вчиняє інші дії, пов'язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи. Після закінчення підготовки справи до розгляду суд призначає справу до розгляду, про що виносить ухвалу із зазначенням часу і місця розгляду справи. На практиці дії, зазначені у проекті ГПК, суд здійснює під час прийняття апеляційної скарги (подання), однак норми, яка б вказувала на підготовчі дії суду, чинний ГПК не містить.

В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, в чому і полягає особливість розгляду справ в апеляційній інстанції.

На мою думку принцип незмінності позовних вимог має суворо визначений, обмежений зміст і полягає у тому, що позовні відносини як предмет процесу і рішення повинні залишатися тотожними протягом всього провадження, так щоб суд другої інстанції під приводом апеляції не вирішував справи про новий позов, який і може, і повинен бути наданий особою в належному суді першої інстанції.

Водночас в апеляційній інстанції допускається зміна первісних позовних вимог, це стосується насамперед вимог щодо сплати процентів, розмір яких збільшився під час провадження, зменшення або збільшення позовних вимог. Сторона у справі, отримавши апеляційну скаргу (подання), має право надіслати відзив на неї апеляційній інстанції і особі, яка подала скаргу (подання). Водночас надання відзиву на апеляційну скаргу є правом учасника судового процесу, а не його обов'язком. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу (подання) не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду та не може бути підставою для відкладення судового засідання навіть у тих випадках, коли, призначаючи справу до розгляду, суд зобов'язав іншу сторону надати відзив, оскільки апеляційна інстанція розглядає обґрунтованість не відзиву, а апеляційної скарги (подання).

Відповідно до ст. 100 цього Кодексу, особа, яка подала апеляційну скаргу (подання), має право відмовитися від неї до винесення постанови. Апеляційний господарський суд має право не приймати відмову від скарги, якщо така відмова суперечить законодавству або порушує чиїсь права і охоронювані законом інтереси.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначені ст. 101 ГПК. Відповідно до цієї норми, яка передбачає межі перегляду справи в апеляційній інстанції, апеляційний суд, по-перше, перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє: дії суду першої інстанції, а саме: законність і обґрунтованість його рішення. Така формула спрямована на те, щоб виявити можливі недоліки постановленого рішення і вирішити спір по суті. Водночас акцент у діяльності апеляційного суду ставиться лише на тих зауваженнях, які були виявлені апелянтом.

Щодо нових доказів, то на практиці мають місце випадки, коли особа навіть після винесення рішення місцевим господарським судом збирає докази або інформацію про них. Отже, поважною причиною для неподання або несвоєчасного подання доказів є відсутність відомостей про них на момент розгляду справи у суді першої інстанції.

І по-третє, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

2.3 Касаційне оскарження судових рішень

Провадження у касаційній інстанції є самостійною стадію господарського процесу, призначеною для перевірки законності судових рішень господарського суду, які набрали законної сили. Це нова стадія господарського процесу.

Вищий господарський суд України є касаційною інстанцією у системі спеціалізованих господарських судів. Він переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевих господарських судів і постанов апеляційних господарських судів.

Судовий контроль касаційної інстанції за діяльністю судів та керівництво ними має здійснюватися у процесуальній формі -- шляхом винесення касаційною інстанцією постанов з кожної розглянутої справи. Законодавством також передбачена можливість перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України Верховним Судом України -- найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.

Провадження у касаційній інстанції як самостійній стадії господарського процесу це -- сукупність процесуальних дій, які починаються і розвиваються між господарським судом касаційної інстанції та особами, які беруть участь у справі, з метою перевірки судових рішень місцевих та апеляційних господарських судів, що набрали законної сили, а у визначених господарським процесуальним законодавством випадках -- перевірки постанов Вищого господарського суду України.

Згідно зі ст. 107 ГПК сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор -- касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду. Право подати касаційну скаргу мають позивач, відповідач, треті особи, а також їхні правонаступники. Судовий представник, який діє на підставі довіреності, має право подати касаційну скаргу, якщо це обумовлено у довіреності.

Господарське процесуальне законодавство передбачає право на подання касаційної скарги для осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їхніх прав і обов'язків.

Об'єктом касаційного оскарження можуть бути лише рішення місцевого господарського суду, які набрали законної сили, постанови апеляційного господарського суду, а у випадках, передбачених законодавством, -- постанови Вищого господарського суду. Ухвали місцевого або апеляційного господарського суду можуть бути оскаржені у касаційному порядку у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом і Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанову апеляційного господарського суду (ст. 111-13 ГПК).

Касаційна скарга (подання) подається (вноситься) до Вищого господарського суду України через місцевий чи апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення чи постанову протягом одного місяця з дня набрання ними законної сили (ст. 110 ГПК). Місячний строк подання касаційної скарги (подання) встановлений законом, тому він не може бути продовжений чи змінений. За клопотанням особи, яка подає скаргу (подання), Вищий господарський суд України може відновити пропущений строк касаційного оскарження, визнавши причину пропуску поважною.

Місцевий або апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення або постанову, зобов'язаний надіслати скаргу (подання) разом зі справою до Вищого господарського суду України у п'ятиденний строк з дня її надходження (ст. 109 ГПК).

Касаційна скарга (подання) подається (вноситься) у письмовій формі (ст. 111 ГПК) і повинна містити:

-- найменування касаційної інстанції;

-- найменування місцевого або апеляційного господарського суду, судове рішення якого оскаржується, номер справи та дату прийняття рішення або постанови;

-- найменування особи, що подає скаргу (подання), та іншої сторони (сторін) у справі;

-- вимоги особи, що подала скаргу (подання), із зазначенням суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права;

-- перелік доданих до скарги (подання) документів.

Не допускаються посилання у касаційній скарзі (поданні) на недоведеність обставин справи.

Касаційна скарга підписується особою, яка подала скаргу, або її уповноваженим представником.

Особа, яка подала касаційну скаргу, надсилає іншій стороні у справі копії касаційної скарги і доданих до неї документів, які у цієї сторони відсутні. Прокурор, який вносить касаційне подання, надсилає сторонам у справі його копію і копії доданих до нього документів, які відсутні у справі. До скарги додаються докази надсилання копії скарги іншій стороні (сторонам) у справі.

Невиконання вимог законодавства щодо змісту касаційної скарги та порядку її подання тягне повернення касаційної скарги. Відповідно до ст. 111-3 ГПК касаційна скарга (подання) не приймається до розгляду і повертається судом, якщо:

-- касаційна скарга (подання) підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено;

-- скаргу (подання) надіслано інакше, ніж через місцевий або апеляційний господарський суд, що прийняв рішення або постанову;

-- до скарги (подання) не додано доказів надіслання її копії іншій стороні (сторонам) у справі;

-- до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку й розмірі;

-- скаргу (подання) подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання або таке клопотання про відновлення цього строку відхилено;

Про повернення касаційної скарги (подання) виноситься ухвала.

Після усунення зазначених обставин, крім випадку подання скарги (подання) після закінчення строку, встановленого для їх подання, і його не поновлено, сторона у справі має право повторно подати касаційну скаргу, а прокурор -- внести касаційне подання в загальному порядку.

Про прийняття касаційної скарги (подання) до провадження суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги (подання). Ухвала надсилається усім учасникам судового процесу (ст. 111-4 ГПК).

Касаційна скарга (подання) розглядається у двомісячний строк з дня надходження справи разом із касаційною скаргою (поданням) до Вищого господарського суду України (ст. 111-8 ГПК).

Особа, що подала касаційну скаргу (подання), має право відмовитися від неї до винесення постанови касаційною інстанцією (ст. 111-6 ГПК). Касаційна інстанція має право не прийняти відмову від скарги з підстав, якщо це суперечить законодавству або порушує чиї-небудь права й охоронювані законом інтереси. Про прийняття відмови від скарги (подання) касаційна інстанція виносить ухвалу, якщо рішення або постанову господарського суду не оскаржено іншою стороною.

У касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Відповідно до статті 111-9 ГПК касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право:

-- залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу (подання) -- без задоволення;

-- скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково;

-- змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції;

-- залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Підстави для скасування або зміни рішення чи постанови передбачені статтею 111-10 ГПК. Підставами для скасування або зміни рішення місцевого суду чи постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо:

-- справу розглянуто судом у незаконному складі колегії суддів;

-- справу розглянуто судом за відсутності будь-якої зі сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду;

-- господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав та обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі;

-- рішення або постанова не підписані будь-ким із суддів або підписані не тими суддями, що зазначені в рішенні або постанові;

-- рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглянула справу;

-- найменування місцевого господарського суду або апеляційного господарського суду, рішення, постанова якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, постанови, прізвище судді (суддів);

-- стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду;

-- підстави, з яких оскаржено рішення, постанову;

-- доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу (подання);

-- мотиви, за якими касаційна інстанція не застосовує закони та інші нормативні правові акти, на котрі посилалися сторони, а також закони та інші нормативно-правові акти, якими керувався суд, приймаючи рішення;

-- у разі скасування або зміни рішення чи постанови -- мотиви, за якими касаційна інстанція не погодилася з висновками суду першої або апеляційної інстанції;

-- висновки за результатами розгляду касаційної скарги (подання);

-- дії, що їх повинні виконати сторони та суд першої інстанції у разі скасування рішення чи постанови і передачі справи на новий розгляд;

-- новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та надсилається сторонам у справі у п'ятиденний строк з дня її прийняття.

Верховний Суд України (ст. 111-15 ГПК) переглядає у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України у випадках, коли вони оскаржені:

-- з мотивів застосування Вищим господарським Судом України закону чи іншого нормативно-правового акта, що суперечить Конституції України;

-- у разі їх невідповідності рішенням Верховного Суду України чи Вищого суду іншої спеціалізації з питань застосування норм матеріального права;

-- у зв'язку з виявленням різного застосування Вищим господарським судом України одного й того самого положення закону чи іншого нормативно-правового акта в аналогічних справах;

-- на підставі визнання їх міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України.

Підставами для скасування постанов Вищого господарського суду України є їх невідповідність Конституції України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, чи інше неправильне застосування норм матеріального права (ст. 111-19 ГПК).

Касаційна скарга, касаційне подання Генерального прокурора України на постанову Вищого господарського суду України можуть бути подані не пізніше одного місяця з дня їхнього прийняття.

Касаційна скарга, касаційне подання Генерального прокурора України на постанову Вищого господарського суду України подаються до Верховного Суду України через Вищий господарський суд України. Вищий господарський суд України надсилає касаційну скаргу (подання) разом зі справою до Верховного Суду України у десятиденний строк з дня надходження скарги (подання) (ст. 111-16 ГПК).

Провадження з перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України порушується за згодою не менше п'яти суддів Верховного Суду України і розглядається протягом місяця з дня надходження касаційної скарги чи касаційного подання.

Постанова Вищого господарського суду України переглядається на спільному засіданні відповідних колегій суддів Верховного Суду України. Постанови Вищого господарського суду України переглядаються у касаційному порядку за правилами розгляду справи у господарському суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їхнім доказуванням (ст. 111-7 ГПК).

Верховний Суд України за результатами розгляду касаційної скарги, касаційного подання Генерального прокурора України на постанову Вищого господарського суду України має право:

-- залишити постанову без змін, а скаргу (подання) -- без задоволення;

-- скасувати постанову й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції;

-- скасувати постанову і припинити провадження у справі (ст. 111-18 ГПК).

Постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає, надсилається сторонам у справі в п'ятиденний строк з дня її ухвалення. Вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду України, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.



ВИСНОВКИ

Господарський (а до 2001 року - арбітражний) суд в Україні - правонаступник органів державного арбітражу (існували з 1931 р. по 1991 р.) хоч і зберіг ряд притаманних державному арбітражу ознак, проте зазнав великих змін як у правовому статусі, так і в регламентації його діяльності. З органу, наділеного повноваженнями управлінського характеру (що обумовлювалося місцем державного арбітражу в адміністративно-командній системі керівництва економікою), його перетворено на орган, що здійснює правосуддя у господарських відносинах і є незалежним при виконанні цієї функції.

Стадія господарського процесу це не що інше як сукупність процесуальних дій по конкретній справі, об'єднаних однією спільною метою або спрямованих на досягнення однієї певної мети. Кожна стадія має свій зміст і мету: вирішення спору по суті, перевірка правильності прийнятого рішення, проведення його до виконання. Якщо унеможливлюється досудове врегулювання спору то реалізується право на судовий захист, що реалізується у господарському процесі через право на позов.

Кожна стадія має притаманні їй ознаки, а саме:

- досудове врегулювання спорів - домовленості сторін, відповідно закону та відповідно до умов договору; справи за заявою прокурора чи його заступника, Рахункової палати, Антимонопольного комітету України порушуються господарським судом незалежно від вжиття сторонами заходів досудового врегулювання спорів; в результаті порушення законних прав та інтересів суб'єктів господарювання, вони мають право з метою безпосереднього врегулювання спору звернутися до порушника з письмовою претензією;

- стадія вирішення господарських спорів у судах першої інстанції: уточнення позовних вимог і обставин, що складають підставу позову; встановлення характеру правовідносин і, відповідно, кола нормативних актів, які будуть застосовуватися при вирішенні спору; встановлення кола осіб, що беруть участь у справі; визначення кола доказів, які необхідні для вирішення спору по суті, і забезпечення їх надання до початку розгляду справи; повідомлення заінтересованих осіб про час і місце розгляду.

Позовна заява відповідно до вимог законодавства є формою звернення до суду з чітко окресленим переліком вимог. Питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею. Однією з характеристик господарської процесуальної форми є її строковість, тобто законодавче визначення часових меж здійснення процесуальних дій у процесі розгляду справи.

Рішення господарського суду є одним із процесуальних документів та має прийматися відповідно до норм матеріального і процесуального права та фактичних обставин справи, з достовірністю встановлених господарським судом.

Жоден із суддів за результатами вирішення спору не може, незважаючи на будь-які обставини, відмовитись від підписання рішення.

В курсовій роботі намагалась окремо приділити увагу інституту оскарження судових рішень, так як аналіз сучасної судової системи показує, що вона не задовольняє усі вимоги щодо забезпечення права оскаржувати судові рішення в апеляційному чи касаційному порядку. До «малої судової реформи» 2001 року переглянути справу по суті міг лише суд першої інстанції у разі скасування його рішення касаційною чи наглядовою інстанцією. Тобто права на повноцінний перегляд справи судом вищого рівня як такого не існувало. У касаційній та наглядовій інстанціях відбувався перегляд судових рішень тільки з огляду на дотримання закону; якщо ж була допущена помилка у встановленні обставин справи, то справа поверталася на новий судовий розгляд. Після «малої судової реформи» у зв`язку із запровадженням інституту апеляції загальні суди обласного рівня набули статусу апеляційних й одержали повноваження щодо перегляду справи із правом досліджувати докази і встановлювати нові обставини.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України//Відомості Верховної Ради України//1996. - N 30, // Відомості Верховної Ради України//2006.

2. Цивільний кодекс України//Відомості Верховної Ради України//2003. - NN 40-44.

3.Господарський кодекс України//Відомості Верховної Ради України// 2003. - N 18, - N 19-20, - N 21-22.

4. Господарський процесуальний кодекс України//Відомості Верховної Ради України//1992. - N 6.

5. Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України»// Відомості Верховної Ради України. - 2003. - N 30. Ст.246.

7. Закон України «Про виконавче провадження»// Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №24. - Ст.207.

8. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо досудового врегулювання спорів»// Вісник господарського судочинства. - 2005. -№ 5. - 8-10 с.