Виборча система України

Размещено на http://allbest.ru

1. Поняття виборчої системи та її складові

виборчий законодавство мажоритарний

Виборча система -- неодмінний елемент сучасної цивілізації, елемент будь-якої демократії, яка взагалі не може існувати без повноважного представництва, яке забезпечує реальну участь населення в управлінні справами суспільства і держави. Таке представництво, в свою чергу може бути демократичним лише при умові його формування самим суспільством, самим народом. Представницька демократія сама по собі не вирішує всіх проблем народовладдя. Тільки у поєднанні з безпосередньою демократією вона забезпечує цивілізований розвиток суспільства, створює необхідні умови самореалізації народу. В.С. є найважливішою формою прямої демократії, головна функція якої -- формування повноважного народного представництва. Характер виборчої системи безпосередньо зумовлює основні характеристики представницької системи. Вибори -- не тільки важлива форма безпосередньої участі населення у здійсненні державної влади, не тільки акт обрання представників народу до органів державної влади. Це також засіб його виховання і самоорганізації. Нарешті, це практична реалізація виборчого права громадян, ефективний засіб перебудови сучасного суспільства. Історичний досвід переконливо свідчить про те, що серйозні зміни суспільного життя в цілому і в окремих його сферах (а найперше -- а політичній) неодмінно стосувались виборчої системи, а в деяких випадках її радикальні зміни висувались на перший план. Існуюча нині система відповідає потребам становлення української державності і як така потребує радикальних змін і оновлення. В.С. -- сукупність юридичних, організаційних та інших засобів формування представницьких органів державної влади та здійснення громадянами своїх виборчих прав. Інститут В.С. знайшов свій законодавчий вираз у Конституції України, законах про вибори до Рад народних депутатів різних ланок, про порядок відкликання депутатів народних рад. В.С. будується на таких конституційних принципах, як загальне, рівне і пряме виборче право при таємному голосуванні, висунення кандидатів громадськими організаціями трудовими колективами, зборами військовослужбовців; вільне і всебічне обговорення якостей кандидата в депутати; передвиборна агітація; проведення виборів на кошти держави; забезпечення виборів по округах виборчими комісіями; накази виборців; відповідальність за порушення законодавства про вибори тощо. Розрізняють кілька різновидів В.с.: мажоритарна система (система більшості), пропорційна система представництва політичних партій та змішана.

Виборча влада -- в деяких країнах офіційно визнаний різновид публічної влади -- нарівні з законодавчою, виконавчою та судовою. Здійснюється вона виборчим корпусом країни, тобто в спеціальних судових чи квазісудових органах типу виборчих трибуналів, які розглядають спори, пов'язані з організацією і проведенням виборів. В Україні такого інституту немає: їх роль виконують виборчі комісії -- від дільничної до Центральної виборчої комісії і суди -- від районного до Верховного Суду України.

Виборча дільниця -- територіальна одиниця, створена для проведення голосування і підрахунку голосів на виборах до всіх ланок рад народних депутатів. Організація і робота В. Д. визначається законодавством про вибори. Так, наприклад, у відповідності з Законом України «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 1993 року для проведення голосування і підрахунку голосів на виборах народних депутатів України територія районів, міст, районів у містах, які входять до виборчих округів, ділиться на В.Д. В.Д. утворюються з кількістю від 20 до 3 000 виборців, а в необхідних випадках з меншою або більшою кількістю виборців.

Виборча застава-- грошова сума, яку згідно з законодавством ряду країн, в тому числі й України, повинен внести при реєстрації кандидат в депутати і яка повертається йому лише в тому випадку, якщо кандидат одержить на виборах не менше п'яти відсотків голосів виборців, що взяли участь у голосуванні. Застава, що не підлягає поверненню, зараховується до державного бюджету.

Виборча комісія -- орган, утворений для організації та проведення виборів до Рад народних депутатів. В Україні система виборчих комісій включає Центральну виборчу комісію по виборах народних депутатів України, окружні виборчі комісії, дільничні виборчі комісії -- для проведення виборів народних депутатів України; обласні, районні, міські, районні в містах, селищні, сільські виборчі комісії; окружні та дільничні виборчі комісії -- для проведення виборів депутатів місцевих рад. Центральна виборча комісія утворюється Верховною Радою України за поданням відповідних органів не пізніше як за 4 місяці до виборів у складі голови, секретаря і 11 членів комісії. Строк її повноважень -- 4 роки. Обласні, районні, сільські В.к. утворюються відповідною Радою строком на 4 роки.

Виборчий округ -- просторова (національно-територіальна) одиниця утворювана для проведення виборів до Рад народних депутатів. Кількість В.о. залежить від складу відповідних Рад. Норми представництва та кількість В.о. визначаються законодавством про вибори.

Виборче право має два значення: 1) сукупність юридичних норм, які регламентують участь громадян України у виборах представницьких органів влади, організацію і проведення виборів, взаємовідносини між виборцями, депутатами і представницькими установами; 2) право громадян обирати (активне виборче право) і право бути обраними (пасив не виборче право). Іншими словами це суб'єктивне право громадян. В.п. -- один із найважливіших інститутів конституційного права України. Це сукупність конституційно-правових норм, які регламентують порядок організації і проведення виборів, умови участі громадян у виборах представницьких органів влади, взаємовідносини між депутатами і виборцями, порядок відкликання депутата виборцями.

Виборчий процес в Україні здійснюється на таких засадах:

1) вільне і рівноправне висунення претендентів і кандидатів;

2) гласність;

3) безпристрасність до кандидатів з боку державних органів, установ, організацій, органів місцевого і регіонального самоврядування;

4) рівність можливостей для всіх кандидатів;

5) свобода агітації;

6) контроль за джерелами фінансування та витратами на виборну кампанію.

Виборчий процес-- встановлена законодавством процедура, порядок організації і проведення виборів, один із елементів виборчої системи-Передбачає певні етапи, стадії, недотримання яких може призвести до небажаних наслідків -- аж до касації результатів виборів. Складовими В.п. є: 1) призначення виборів, які можуть бути черговими, позачерговими (достроковими), повторними, а також замість депутатів, які вибули. 2) Утворення виборчих округів і виборчих дільниць, системи виборчих комісій -- Центральної виборчої комісії, окружних та дільничних виборчих комісій. 3) Складання списків виборців, яке здійснюється дільничними виборчими комісіями. 4) Висування і реєстрація кандидатів у депутати, право на які належить суб'єкті безпосередньо визначеним законом. 5) Процесуальні дії, пов'язані із забезпеченням гарантій діяльності кандидатів у депутати та інших учасників виборчого процесу. 6) Проведення голосування. 7) Підрахування голосів і визначення результатів виборів (голосування), причому під час підрахунку голосів виборча комісія повинна дотримуватись визначеної законом послідовності дій, належним чином оформляти відповідні документи. 8) Однак описана процедура може мати своє продовження, коли виникає потреба проведення повторного голосування повторних виборів та виборів депутатів замість вибулих.

2. Види виборів

Вибори -- надзвичайно багатогранне суспільне явище. Як зазначав німецький державознавець Г. Майєр, у загальнонаціональному масштабі вибори -- це наймасовіший процес, який знає право.

Залежно від підстав можна розрізняти кілька класифікацій видів виборів.

За територіальною ознакою вибори бувають:

1) загальнонаціональні (загальнодержавні), які здійснюються на території всієї країни: вибори до Верховної Ради України, вибори Президента України;

2) місцеві (іноді їх називають локальними, комунальними, адміністративними): вибори до представницьких органів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів).

За об'єктом, що передбачає органи або посади, до яких входять або на які обираються представники народу, вибори можна класифікувати як:

1) вибори парламенту -- вибори до Верховної Ради України;

2) вибори на посаду Президента України;

3) вибори представницького органу територіальної автономії -- вибори Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

4) вибори представницьких органів самоврядування міських, сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;

5) вибори на посади сільських, селищних, міських голів.

За часом проведення вибори поділяють на:

1) чергові. Вибори, що проводяться в період закінчення строку повноважень (легіслатури), передбаченого Конституцією і законами України для функціонування певного виду виборного органу або посади;

2) позачергові або дострокові. Вибори, що проводяться в разі дострокового припинення строку повноважень, передбаченого Конституцією України і законами України для функціонування певного виду виборчого органу або посади;

3) повторні. Вибори, що проводяться у випадках, коли вибори у виборчому окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися;

4) вибори замість депутатів, голів (сільських, селищних, міських рад), які вибули. Вибори, що проводяться у одномандатних виборчих округах у разі втрати депутатського мандата або дострокового припинення повноважень депутата чи сільського, селищного, міського голови на підставах і в порядку, передбачених Конституцією України і законами України;

5) вибори, що проводяться в разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці.

За кількісною ознакою участі виборців вибори бувають:

1) загальними, основними, коли в них за законом мають право брати участь всі виборці держави;

2) частковими (додатковими), коли поповнюється склад Верховної Ради України, місцевих рад в разі дострокового вибуття деяких депутатів, або визнання виборів недійсними.

З огляду на правові наслідки вибори поділяють на:

1) дійсні -- це вибори, проведені у порядку, визначеному Конституцією України і відповідному виборчому законі;

2) недійсні -- вибори, в ході яких мали місце порушення виборчого законодавства, які вплинули на підсумки виборів.

3. Види виборчих систем

Виборча технологія -- це механізм, система засобів і методів організації і проведення виборів, основа виборчої системи будь-якої країни.

1) мажоритарна;

2) пропорційна;

3) змішана.

Мажоритарна система

Мажоритарна система є найстарішою серед виборчих систем. Назва її походить від французького majorite, що означає "більшість". Мажоритарною вважається система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) від округу одержують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються необраними. У 83 країн світу застосовується мажоритарна система, в тому числі США, Франції, Великобританії, Канаді. Залежно від того, як визначається більшість голосів, необхідна для обрання кандидата, розрізняють:

1) мажоритарну систему абсолютної більшості;

2) мажоритарну систему відносної більшості;

3) мажоритарну систему кваліфікованої більшості.

При застосуванні мажоритарної системи виборчі округи найчастіше бувають одномандатними. Рідше трапляється варіант багатомандатних округів. В одномандатних округах голосують, як правило, персоніфіковано, у багатомандатних -- як за певних осіб, так і за партійними списками. Багатомандатні округи є в Японії, США, Росії.

Мажоритарна система відносної більшості (або простої більшості, або "перший обирається на посаду") є найпростішою різновидністю мажоритарної системи. За умов її запровадження обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців. Ця система досить результативна. За умов однакової кількості набраних голосів двома або більше кандидатами, що буває дуже рідко, законодавством традиційно використовується процедура жеребкування. При цій системі голосування відбувається в один тур. Як правило, не встановлюється обов'язковий мінімум участі виборців у голосуванні.

Недоліком мажоритарної системи відносної більшості є те, що вона не дає можливості враховувати інтереси всіх виборців округу, бо кандидат може бути обраним абсолютною меншістю виборців, хоча і відносною їх більшістю на момент голосування, за таких умов голоси виборців, що голосували проти обраного кандидата, пропадають. Ця система також фактично анулює середні і малі партії.

Напротивагу означеній мажоритарна система абсолютної більшості для обрання кандидата вимагає зібрати більше половини голосів виборців, тобто діє формула 50 % + 1 голос. Похідна від цієї кількості голосів виборців може бути різною: 1) загальне число зареєстрованих виборців; 2) загальне число виборців, які брали участь у виборах (одержали виборчі бюлетені); 3) загальне число виборців, які брали участь в голосуванні. При застосуванні цієї системи, як правило, обов'язковий нижній поріг участі в голосуванні. Також іноді встановлюють мінімум кількості голосів виборців, набрання яких є теж умовою обрання кандидата.

Перевага означеної системи -- в її потенційному демократизмі: вона враховує інтереси більшості виборців, хоча голоси виборців, поданих проти, знову ж втрачаються. Недоліком системи є її не результативність. Голосування за цією системою передбачає, як правило, повторне голосування або повторні вибори. Оскільки активність виборців у другому турі помітно знижується, законодавство часто не встановлює ніяких бар'єрів, що мають місце при першому турі голосування.

Іншим способом, яким долається не результативність системи абсолютної більшості вже в першому турі виборів, є альтернативне голосування (преференційне, або абсолютне голосування), при якому виборці голосують за одного кандидата, але вказують при цьому порядок своїх переваг для інших. Якщо жоден з кандидатів не отримує абсолютної більшості при першому підрахунку, то той, що отримав найменшу кількість голосів, виключається зі списку і підраховуються відповідні другі позиції в системі. Цю операцію повторюють доти, поки один кандидат не набере абсолютну кількість в результаті цих перетворень голосів. Така система запроваджена у Австралії при виборах Палати представників.

Пропорційна система

Другим видом виборчих систем є пропорційна система. Вперше вона запроваджена у 1889 р. в Бельгії, а тепер 57 країн використовують цю систему, в тому числі Ізраїль, ФРН, Іспанія, Італія, Португалія.

1) з жорсткими списками;

2) з преференціями;

3) з напівжорсткими списками.

При застосуванні жорстких списків виборець голосує за список партії, що він обирає, в цілому. У виборчому бюлетені вказуються тільки назви, емблеми партій, іноді певна кількість перших кандидатів у партійних списках. Система жорстких списків практикується в Іспанії, Португалії, Ізраїлі, Україні.

При застосуванні системи преференцій (в перекладі означає "перевага") виборець не просто голосує за списки партії, що обирає, а й робить помітку навпроти номеру того кандидата в кандидатському списку від партії, якому він віддає свій голос. Таким чином, обирається той, хто отримав найбільше число преференцій, в разі рівності кількості преференцій у кількох кандидатів від партії перевагу віддають тому, хто займає вище місце у партійному списку. Система преференцій практикується у Фінляндії, Бельгії, Нідерландах.

Система напівжорстких списків передбачає можливість для виборця голосувати:

1) за список у цілому;

2) визначати преференції, помітивши чи вписавши прізвища одного або кількох кандидатів. У першому випадку голоси виборців підраховуються за системою жорстких списків, у другому -- за системою преференцій. Ця система практикується в Швейцарії, Австрії, Італії.

Пропорційна система з жорсткими списками має свої переваги: при голосуванні обирається передусім політична платформа і програма майбутньої діяльності партії; дана система найпростіша за формою здійснення і найдешевша. Недоліком її є те, що партійний список може "витягнути" у депутати, сенатори тощо невідомих, некомпетентних, непопулярних політиків. На відміну від цього, система преференцій дає змогу розширити сферу волевиявлення саме виборців, бо голосують і списки, і персонали'. 1 в цьому її перевага, проте недоліком є, так би мовити, мажоритарність -- виборець орієнтується більше на окремих політичних осіб, а не на інтереси й завдання партії в цілому. Запровадження системи з напівжорсткими списками викликане необхідністю подолати вади системи жорстких списків і преференцій.

Загальною, так би мовити, "обтяжливою" обставиною при запровадженні пропорційної системи є досить складна система обрахунку голосів виборців. Це більш або менш складне математичне обрахування вимагає двоетапної операції. На початковій стадії кожен список отримує стільки місць, скільки разів він відповідає виборчому коефіцієнтові. Оскільки кількість місць, відведених для окремого списку, є загальною кількістю голосів, отриманих за цим списком, завжди залишаються декілька голосів. Ці голоси є остачею (або надлишком), яка враховується аж до логічного завершення розподілу голосів виборців. Виборчий коефіцієнт (виборча квота, виборчий метр) -- це дільник, що використовується для визнання кількості місць, які отримає кожен список під час розподілу. Найчастіше використовують простий коефіцієнт, що отримується після голосування шляхом ділення в кожному окрузі окремо загальної кількості поданих голосів на кількість місць на заміщення (заповнення). Існують інші види коефіцієнтів: коефіцієнт Хе-генбаха-Бішоффа, стандартний коефіцієнт, коефіцієнт зниження, подвійний коефіцієнт, виборчий коефіцієнт.

Розподіл надлишків (остачі) проводиться двома основними методами:

1) метод найбільших надлишків включає розподіл місць за списком, що має найбільшу кількість непредставлених голосів, відкладених від першого розподілу, і так далі, доки всі місця не будуть розприділені.

2) метод найбільшого середнього -- метод, шляхом якого загальна кількість голосів, отриманих за списком, ділиться на кількість місць, вже отриманих за цим списком, плюс одне фіктивне місце. Список, який таким чином отримує найбільше середнє, отримує наступне місце і так далі, доки всі місця не будуть розприділені.

Існують інші методи обрахування надлишків: метод д'Хонта, метод Сен-Лапо, модифікований метод Сен-Лапо.

З метою запобігання швидкому росту кількості дрібних, непредставницьких партій при пропорційних системах виборів запроваджують виборчий поріг, який полягає в тому, що для участі у розподілі місць після голосування допускаються тільки ті партійні списки, що набрали певний, встановлений у законодавстві відсоток голосів. Ці пороги бувають різні, наприклад у Нідерландах -- 0,67, Ізраїлі -- 1, Швеції, Росії, Німеччині -- 5, Ліхтенштейні -- 8, Туреччині -- 10 %. В Україні за новим парламентським виборчим законодавством -- 4 %.

Змішана система

Існує досить широкий спектр змішаних систем, які є поєднанням мажоритарної та пропорційної систем. Принаймні 20 країн світу застосовують їх. Змішані вибори системи застосовуються, як правило, в тих країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або необхідно досягти компроміс між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.

1) система з єдиним голосом, що не допускає передачі. Зміст її полягає в тому, що в багатомандатному виборчому окрузі виборець голосує за одного кандидата, а не за список кандидатів від партії. Це практикується в Японії, Китаї;

2) обмежене голосування, яке передбачає, що виборці можуть обрати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше, ніж кількість місць для заповнення;

3) кумулятивне голосування передбачає, що виборець має стільки голосів, скільки мандатів у окрузі, і може її розподілити між всіма кандидатами, а може й віддати всі свої голоси за тільки одного з кандидатів.

Існує й змішана система, що використовує переважно модифіковану пропорційну систему представництва.

Система з єдиним голосом, який передається, передбачає, що виборці голосують за одного кандидата незалежно від числа мандатів у виборчому окрузі, але при цьому виражають перевагу і щодо інших кандидатів.

Найпростішим варіантом змішаної виборчої системи є паралельне комбінування: певна частина представницького органу обирається за мажоритарним, інша -- за пропорційним принципом. Прикладом є парламент Німеччини, де нижня палата -- Бундестаг -- наполовину обирається за мажоритарною системою, а наполовину -- за пропорційною. Такі ж чинники покладені в основу обрання парламентів Литви, Грузії, Словенії, Болгарії.

В Україні також парламент обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. Усього обирається 450 депутатів. Із них 225 -- в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а 225 -- за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.

3. Зміна виборчого законодавства в Україні

Недоліки сучасного виборчого законодавства

В Україні є велика кількість нормативно-правових документів, що регулюють виборчі процеси. Крім того, перед кожною виборчою кампанією традиційно змінюється виборче законодавство, породжуючи ряд проблем:

Ш законодавчі акти часто містять суперечливі норми;

Ш зміни вносяться непродумано, керуючись ситуативною вигодою для окремих політичних сил;

Ш у законодавстві немає уніфікованого підходу до технічних питань, пов`язаних із процедурою голосування;

Ш неузгодженість законодавства відкриває можливості для політичної корупції.

Вирішити ці проблеми можна. Треба прийняти Виборчий кодекс України - один базовий документ, що регулюватиме процедуру виборів на різних рівнях. Таке удосконалення виборчого законодавства розв`яже низку гострих політичних проблем, спростить регулювання виборчого процесу.

Виборчий кодекс дасть змогу вирішити одне з основних питань, що спричинило затяжну політичну кризу в країні - проведення виборів за закритими списками.

Саме поява у 2004 році закритих виборчих списків призвела до підміни представницької демократії вождистсько-клановим режимом:

Ш депутати із виразників волі виборців перетворилися на слухняних виконавців розпоряджень партійних вождів;

Ш списки партій по суті стали «парасолькою» навіть для людей із кримінальним минулим, які розглядають політику як прибутковий бізнес;

Ш керівництво партій узурпувало центри прийняття рішень в органах влади.

За таких умов дискримінованими є громадяни, виборче право яких зводиться до механічного опускання бюлетенів у скриньку.

Виборці не можуть контролювати діяльність депутатів. Вибори за закритими списками зняли з народних обранців персональну відповідальність перед громадянами.

Пропорційна система із закритими списками може бути ефективною лише

Ш у країнах із майже однорідним національним складом населення;

Ш у країнах, що знаходяться у стані війни;

Ш у маленьких за розмірами країнах.

Для того, щоб змінити ситуацію, не потрібно шукати унікальних рецептів. У жодній із європейських країн така виборча модель, як в Україні, не використовується.

Прийняття Виборчого кодексу - це нагальна внутрішньополітична потреба, це - наближення вітчизняного виборчого законодавства до загальноприйнятих європейських норм.

Без прийняття Виборчого кодексу неможливе оздоровлення політичної системи та оновлення країни.

Запропоновані зміни до виборчого законодавства (Із пояснювальної записки до виборчого кодексу України)

Проект пропонує ряд новел, що суттєво міняють принципи проведення виборів у багатомандатних округах та міських голів, уніфіковано багато чинних норм з питань виборів.

Голосування за відкритими виборчими списками персоніфікує відповідальність народних депутатів України, депутатів інших рівнів та якісно покращує склад рад. Адже виборці будуть голосувати не лише за партію, а й за конкретного кандидата, який цю партію представляє.

У той же час, на виборах до сільських та селищних рад, виборах сільських, селищних, міських голів залишається принцип голосування по одномандатних виборчих округах, а кандидати можуть висуватися як партіями, так і шляхом самовисування. Завдяки цьому, представницькі органи невеликих адміністративно - територіальних одиниць можуть формуватися незалежними кандидатами.

На загальнодержавному рівні, в областях, районах, містах залишено партійний принцип формування органів влади.

Але за рахунок відкритих виборчих списків:

1) усуваються передумови до поширення «вождизму» у керівництві партій. Адже партійний активіст може стати депутатом завдяки підтримці виборців у конкретному окрузі, а не лише завдячуючи прихильності керівництва, яке поставить свою людину у «прохідну» частину виборчого списку.

2) підвищується якісний склад представницьких органів;

3) стимулюється розбудова партійних структур на місцях;

4) закріплюється принцип відповідальності депутата перед виборцями.

Крім того, введення відкритих виборчих списків, запровадження принципу змагальності між кандидатами від однієї партії відкриває нові можливості для успішної боротьби з політичною корупцією, зменшує вплив бізнес-структур на партії. Підставою для отримання місця у виборчому списку стає виключно авторитетність кандидата у даному виборчому окрузі. Таким чином, суб'єкти виборчого процесу будуть зацікавлені висувати кандидатами у округах професіоналів, харизматичних лідерів, здатних впливати на виборців і загітувати їх віддати свої голоси за відповідну партію (блок).

Закладений у проект Виборчого кодексу України принцип встановлення результатів виборів передбачає, що депутатський мандат, за умови подолання виборчого бар'єру партією (блоком), отримує кандидат, що набрав найбільший відсоток голосів виборців у конкретному окрузі не лише по відношенню щодо кандидата від іншої партії, але й щодо однопартійця (однопартійців) у цьому ж та інших виборчих округах.

При формуванні проекту Виборчого кодексу України взято до уваги той факт, що наявність «малих» партій у парламенті та місцевих радах зумовлює подальше подрібнення ради, утворення в ній великої кількості різноманітних груп впливів та інтересів, що, у свою чергу, призводить до нестабільності партійної і політичної систем в Україні.

Враховуючи викладене, а також рекомендації ОБСЄ з цього приводу, проектом Виборчого кодексу України передбачено збільшення виборчого бар'єру для блоків із збереженням 3-відсоткової прохідної межі для партій, що висувають кандидатів на вибори без утворення блоку.

Так, для блоків, утворених двома партіями, така прохідна межа становить 5 відсотків голосів виборців, що взяли участь у виборах; для блоків, утворених трьома і більше партіями така прохідна межа зростає від 5 відсотків на 1 відсоток за кожну партію, додану до блоку після другої партії.

У проекті Виборчого кодексу України запропоновано змінити принцип проведення виборів міських голів. Їх пропонується обирати у два тури, абсолютною більшістю, на зразок виборів Президента України.

Завдяки впровадженню такої системи виборів міських голів, до керівництва містами більше не прийдуть ті, хто за мізерної підтримки на виборах, були обрані завдяки наявності великої кількості кандидатів або малій явці виборців.

Висновок

На мою думку, діюча виборча система України має досить багато недоліків. Основні: підкуп виборця; депутати перетворилися на слухняних виконавців розпоряджень партійних вождів; списки партій стали «парасолькою» для людей які розглядають політику як прибутковий бізнес; керівництво партій узурпувало центри прийняття рішень в органах влади. Тому на мою думку його потрібно змінювати. Вибори до Верховної Ради України повинні проводитися за пропорційною системою з напівжорсткими чи преференційними системами. Тоді на мою думку будуть вирішені більшість недоліків сучасної виборчої системи.

Використана література

1. Молдован В.В. Конституційне право. - К.: 1996р.

2. Конституційне право України, під ред. Погорілка В.Ф. - К.: 2000р.

3. Лисенков С.Л. Конституція України, матеріали до вивчення. - К.: 1997р.

4. Закон України про вибори народних депутатів України. - К.: 2001р.

5. Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина. - К.: 1999р.

6. Пояснювальна записка до Виборчого кодексу України

Размещено на Allbest.ru