Проблема захисту авторських прав у сучасну епоху

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема захисту авторських прав у сучасну епоху

У сучасну епоху, яку називають "інформаційним суспільством", ми є свідками бурхливого розвитку інтелектуальної діяльності людини, яка є складовою частиною безпеки держави, оскільки недостатній інтелектуальний потенціал призводить до її слабкості.

У наше життя давно міцно увійшли такі поняття, як комп'ютер, програмне забезпечення, Інтернет. Бібліотеки та архіви поступаються місцем електронним бібліотекам, які створені повсюдно. Електронні банки даних, що містять величезну кількість творів літератури, науки, мистецтва, цілком уміщаються на жорсткому диску комп'ютера або web-сайті. Обслуговуються вони, як правило, однією людиною. Інтернет - поняття глобальне не тільки в географічному, а й у соціально-правовому сенсі цього слова. Він, тією чи іншою мірою, зачіпає найрізноманітніші сфери життєдіяльності сучасної людини, в тому числі і цивільно-правові відносини.

Питання про захист авторського права в мережі Інтернет гостро підіймається у більшості країн світу, на жаль, в Україні йому приділяється мало уваги, тому необхідно знайти оптимальні способи вирішення даної проблеми, спираючись на міжнародний досвід.

Незважаючи на загальне занепокоєння з приводу проблеми захисту авторського права в мережі Інтернет, сьогодні не існує єдиного розуміння сутності проявів цього явища та змісту засобів його стримування.

Вивченням даного питання займалися: Ч. Н. Азімов, І. А. Безклубий, М. М. Богуславський, Ю. Л. Бошицький, О. В. Дзера, А. С. Довгерт, Р. В. Дробов'язко, В. А. Калятін, О. В. Кохановська, Ю. В. Носіков, О. А. Підопригора та інші. Але праці цих авторів стосувалися лише деяких аспектів проблеми, тому запропонована робота є однією з спроб теоретичного осмислення природи цього явища.

Авторське право в Україні регулюється Цивільним кодексом та Законом України "Про авторське право та суміжні права". Під дію цього Закону підпадають авторські права на літературні, наукові, науково-популярні, публіцистичні та інші твори, твори образотворчого мистецтва, музичні твори та їх виконання, сценічні твори та їх виконання, а також комп'ютерні програми та бази даних. Відповідно до нещодавно внесених доповнень розміщення твору в оцифрованому вигляді в Інтернет вважається публікацією твору або його поширенням і тому потребує дозволу власника авторського права. Розміщення в Інтернет копії твору чи його частини без дозволу автора є порушенням Закону і може бути оскаржене в суді з вимогою відшкодування моральної шкоди та завданих матеріальних збитків (упущеної вигоди).

Проте, вітчизняне правосуддя досить інертно ставиться до нової субправомочності. Зокрема Президія Вищого господарського суду України у своїх рекомендаціях "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" зазначає, що "розміщення творів у мережі Інтернет є їх відтворенням в розумінні ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" і жодним чином не згадує про відображення у загальнодоступних електронних системах інформації. авторський правосуддя цивільний

Згідно зі слушним зауваженням В. Г. Ротаня, "... як поширювальне, так і обмежувальне тлумачення актів цивільного законодавства в національній правовій системі є неприпустимим, оскільки воно не передбачене Конституцією і законами України. Суд має тлумачити і застосовувати акти цивільного законодавства буквально" [1, с.148].

Відтак розміщення творів і об'єктів суміжних прав у мережі Інтернет згідно з нормами Закону України "Про авторське право і суміжні права" повинне відповідати двом умовам: 1) доступність для публіки в будь-який час; 2) доступність для публіки з будь-якого місця. За нормами ЦКУ такими умовами для творів є: доступ для невизначеного кола осіб та відображення у загальнодоступних електронних системах інформації; для об'єктів суміжних прав - умови, аналогічні викладеним у Законі України "Про авторське право і суміжні права" [2].

Недотримання хоча б однієї з наведених умов виключає охорону твору (об'єкта суміжних прав) за допомогою наведеної субправомочності, залишаючи охорону лише в межах субправомочності відтворення. Проте на практиці обхід указаних умов не становить жодних складнощів.

Так, загальнодоступність (доступність для невизначеного кола осіб) легко обходиться введенням на веб-сайті системи реєстрації відвідувачів із заповненням певної анкети щодо особистих даних та їх входу на веб-сайт за допомогою введення унікальних паролів. Після запровадження такої системи важко назвати відвідувачів веб-сайту невизначеними, а вебсайт, де розміщуються твори, загальнодоступним. На сьогодні, за такою схемою працює чимало популярних веб-сайтів.

Доступ у будь-який час нівелюється шляхом серверного програмування (веб-сайт із фонограмами виконань музичних творів може бути доступним для користувачів не цілодобово, а, приміром, двадцять три години на добу).

Доступність для публіки з будь-якого місця обходиться шляхом допуску до веб-сайту відвідувачів з IP-адресами певної країни чи навіть деякого регіону.

Таким чином, "субправомочність доступу" сьогодні не здатна забезпечити охорону прав на твори (об'єкти суміжних прав), розміщені в мережі Інтернет [3, с. 75].

Крім того, наведеною субправомочністю не охоплюється так зване "цифрове передання" - передання за допомогою електронної пошти чи іншим подібним способом творів (об'єктів суміжних прав), хоча насправді для суб'єкта права або ліцензіара немає значної відмінності у розміщенні твору (об'єкта суміжних прав) в мережі Інтернет або ж переданні його засобами електронної пошти (досить згадати широковідомий прецедент щодо компанії Napster) [4].

Натомість судова практика, як зазначалося вище, певно, відчуваючи всю слабкість норм, під час розгляду спорів щодо контрафакції в мережі Інтернет застосовує субправомочність відтворення для охорони прав належних суб'єктів. Субправомочність відтворення породжує свої, властиві їй проблеми правової охорони, пов'язані, очевидно, з тим, що ґенеза цієї субправомочності невід'ємно поєднана з виготовленням саме матеріальних примірників. Тож надання цій правомочності непритаманного їй змісту призводить до надмірної багатозначності субправомочності відтворення. В. С. Цимбалюк вважає, що слідуючи за логікою вітчизняного правосуддя, дозволяючи ліцензіату відтворення твору (об'єкта суміжних прав), суб'єкт права, тим самим дозволяє і розміщення даного об'єкта в мережі Інтернет, що виглядає вкрай невиправдано та обмежує можливість розпорядження об'єктами авторських та суміжних прав [5, с. 112].

Прикладом цього є Постанова Вищого Арбітражного суду від 05.06.2000 року "Про питання захисту авторських прав в Інтернеті". Судова колегія Вищого арбітражного суду України розглянула заяву TOB редакції газети "В...", м. Київ про перевірку постанови від 30.03.2000 р. Арбітражного суду Дніпропетровської області у справі N 16/43 за позовом TOB редакції газети "В...", м. Київ до TOB "Б...", м. Дніпропетровськ про стягнення 10 000 грн. компенсації за порушення майнових авторських прав, і відмовила у задоволенні позову, на основі ст. 4 Закону України "Про авторське право і суміжні права", на підставі того, що дані дії слід кваліфікувати як відтворення [6].

Згідно з нормою ст. 5 Бернської конвенції обсяг охорони, як і засоби захисту, забезпечувані автору для охорони його прав, регулюються виключно законодавством країни, де потребується охорона. Це правило інтерпретується сучасними

дослідниками як можливість суб'єкта права захищати своє право в будь-якій державі, де здійснюється протиправне використання твору (об'єкта суміжних прав). А у разі використання в мережі Інтернет захист можливий практично в кожній державі, де є можливість доступу до твору (об'єкта суміжних прав). Норма ст. 37 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначає, що до правовідносин у сфері захисту прав інтелектуальної власності застосовується право держави, в якій вимагається захист цих прав [7].

Контраверсійним є визначення суб'єкта юридичної відповідальності за контрафакцію у мережі Інтернет. Окрім, зрозуміло, особи, котра безпосередньо розміщує твір чи об'єкт суміжних прав у мережі, розглядалась можливість притягнення до відповідальності осіб, які надають хостинг порушнику, а також провайдерів, котрі забезпечують технічний доступ до мережі Інтернет через складнощі з ідентифікацією правопорушника, який протиправне завантажив твори (об'єкти суміжних прав) у цифрову мережу [5, с. 75].

В Україні намагалися вирішити дану проблему шляхом прийняття проекту Закону № 6523, який посилив би відповідальність не споживачів, а навпаки - саме провайдерів, але дані дії з боку уряду завершилися ганебною поразкою. Свідченням цього є недавній рейд правоохоронних органів на портал ex.ua, який вже кілька років є для українських користувачів Інтернет джерелом безкоштовних фільмів, музики та комп'ютерних програм, що викликало обурення, в першу чергу, самих користувачів. За офіційною версією, увагу до файлообмінника, привернула скарга про порушення авторських прав від компанії Adobe. Скарга була пов'язана з розміщенням на сайті невідомими користувачами піратських версій деяких продуктів компанії.

Відразу після закриття ex. ua хакери заблокували сайт МВС, а потім сайт Адміністрації президента України, поступово даний конфлікт із внутрішньодержавного почав переростати у зовнішній, що змусило владу піти на певні поступки та відмовитися від глобального реформування Інтернету [4].

Отже для того, щоб не виникало подібної ситуації в майбутньому, варто ознайомитися із методами, способами боротьби, які використовують іноземні держави.

Франція, перша країна, яка оголосила боротьбу з піратством в мережі Інтернет, шляхом прийняття Закону "Про три кроки", який був розроблений за ініціативою президента Франції Ніколя Саркозі і вступив у дію з 1 жовтня 2010 року [8].

Завдяки цьому влада отримала право на повне прослуховування трафіку, а також на сповіщення по електронній пошті тих, хто активно викачує з мережі піратські програми та мультимедійний контент у файлообмінних мережах. Закон передбачив, що "пірати", які ігнорують попередження електронною поштою, втрачають доступ до мережі терміном на рік, крім того в ряді випадків передбачений штраф до 300 тис євро або навіть тюремне ув'язнення. Закон також зобов'язав місцевих інтернет-провайдерів перехоплювати і передавати владі дані про людей, які займаються розповсюдженням піратських матеріалів. Щодо цих осіб в подальшому порушуються кримінальні справи.

У звичайних користувачів є дві спроби на скачку захищеного копірайтом контенту, після кожної з яких провайдер буде повідомляти їх про порушення, на третій раз попереджень не буде, відразу піде блокування облікового запису на рік, дана процедура є досить затратною, так французькі експерти підрахували, що відстеження у пірингових мережах буде коштувати державі 400 тис євро на рік.

Ефективність дії даного закону проявилася лише в середині країни, але не за її межами, так, наприклад, три найбільші французькі видавництва (Gallimard, Flammarion i Albin Michel) подали позов до суду на корпорацію Google за неправомірну публікацію відсканованих версій їх книг з вимогою сплатити 9 800 000 євро.

Корпорація Google подала зустрічний позов, так як вважала, що діяльність Google Books не суперечила французьким і міжнародним законам з охорони авторського права, більше того, ці дії сприяли збільшенню не тільки читацької аудиторії, але і прибутку самих видавництв та авторів.

У Німеччині система "трьох попереджень" працює досить успішно і дієво про що свідчить статистика за минулий рік з 650 користувачів, попереджених наглядовою організацією про порушення, лише 44 наважилися повторно завантажити піратський контент. І все ж щодо 60 осіб було вжито заходи судового реагування. Долю таких "рецидивістів" вирішував суд - офіційна "норма" вироку за такі порушення - до місяця позбавлення доступу в Інтернет або штраф у розмірі 1 500 євро [8].

У процесі вдосконалення законодавства про авторські права в США був розроблений нормативно-правовий акт, спрямований на протидію піратству і захисту прав в Інтернеті, що викликало різке невдоволення компаній, завдяки яким сьогодні існує і розвивається Всесвітня мережа.

Основний постулат Stop Online Piracy Act - ЉOPA: порушення авторських прав є важким злочином, а, значить, і боротися з ним потрібно відповідно. Якщо Stop Online Piracy Act буде прийнято, то компанії, що володіють авторськими правами, отримають безпрецедентне право на цензуру сайтів, запідозрених у піратстві. Правовласники зможуть блокувати "нехороші" сайти і web-сторінки, забороняючи їх появу в пошукових системах, блокувати домени і накладати арешт на фінансові кошти компаній, які володіють ними.

Одним з діючих на даний час засобів забезпечення інформаційних прав і свобод людини в США є стягнення штрафних санкцій. Якщо має місце навмисне і зловмисне привласнення, суд може винести рішення про стягнення збитків з відповідача в порядку покарання (штрафних санкцій) у сумі, яка не перевищує подвійного розміру відшкодування (до 500 тис доларів або до 5 млн доларів, якщо відповідачем є організація). Якщо злочин навмисний і відбувається в інтересах іноземної держави, то максимальний термін ув'язнення може скласти 15 років, а штраф - 10 млн доларів. Однак покарання за інформаційні злочини в різних штатах відрізняються. У виключних випадках замість відшкодування збитків може запроваджуватись примусовий продаж ліцензій або відрахування від прибутку як відшкодування збитків [6, с. 200].

Висновки

З викладеного матеріалу стає зрозуміло, що політика іноземних держав у сфері захисту авторських прав є доволі ефективною, це пояснюється введенням у дію певних законодавчих інновацій, які ґрунтуються на збільшенні санкцій майнового характеру і запровадженні такої міри покарання як громадський осуд.

Крім того, можна помітити певні прорахунки в реалізації національної програми захисту авторських прав у мережі Інтернет, внаслідок відсутності нормативно-правових актів, які б стосувалися виключно даного питання.

Отже, при розробці національної програми захисту авторських прав у мережі Інтернет доцільно було б скористатися загальновідомими і перевіреними на практиці міжнародними методами боротьби з піратством, при цьому врахувавши психологію і менталітет українського населення.

Список використаних джерел

1. Гуз А. М. Історія захисту інформації в Україні та провідних країнах світу / А. М. Гуз. - К.: КНТ, 2007. - 260 с.

2. Про авторське право і суміжні права: Закон України в редакції від 14 липня 2001 р. // Голос України. - 16.08.2001 р. -№ 146.

3. Рудник Т. В. Деякі проблеми питання захисту авторського права в Україні / Т. В. Рудник // Юридичний вісник. - 2009. - № 1. - С. 74-77.

4. Авторські і суміжні права [Електроний ресурс] - Режим доступу: http://www.copyright.com.ua/inet.html. - Назва з екрану.

5. Кохановська О. Спеціальні цивільно-правові способи захисту інформаційних прав: теоретичні та практичні аспекти / О. Каховська // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - №4. - С. 79.

6. Про питання захисту авторських прав в Інтернеті: Постанова Вищого Арбітражного суду від 05.06.2000 року [Електроний ресурс]. - Режим доступу: zakon.rada.gov.ua. - Назва з екрану.

7. Стройко І. Адаптація законодавства України у сфері захисту авторського права й суміжних прав до законодавства ЄС [Електронний ресурс] / І. Стройко // Юридичний журнал. - 2003. - № 11. - Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=864. - Назва з екрану.

8. Захарова M. Защита индустрии культуры в цифровую эпоху: Французский опыт [Электронный ресурс] / Милана Захарова, Мария Сёмина // Частный корреспондент. 5 мая 2012 года. - Режим доступа: http://www.chaskor.ru/article/zashchita_industrii_kultury_v_tsifrovuyu_epoh_27967.

9. Цимбалюк В. С. Основи інформаційного права України / Цимбалюк В. С., Гавловський В. Д., Брижко В. М. - К.: Знання, 2009. - 414 с.

Размещено на Allbest.ru