Правове регулювання зайнятості та працевлаштування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ I: Законодавче забезпечення працевлаштування громадян

1.1 Поняття зайнятості та працевлаштування

1.2 Державні гарантії у сфері зайнятості в Україні

Розділ II: Особливості працевлаштування окремих категорій населення

2.1 Правове регулювання працевлаштування неповнолітніх в Україні

2.2 Забезпечення зайнятості інвалідів

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Становлення України як соціальної, правової демократичної держави, проголошення курсу на перехід до соціально-орієнтованої ринкової економіки ставить перед країною певні завдання, які потребують свого вирішення. Одним з найбільш складних, якщо не найскладнішим завданням с формування в Україні цивілізованого ринку праці. Досвід його функціонування в країнах з розвиненою ринковою економікою показує, що він здатний в значній мірі підвищити ефективність використання трудового потенціалу. В той же час ринкові стосунки в сфері працевлаштування, сформування попиту і пропозиції на робочу силу неминуче породжують цілий ряд негативних соціальних наслідків. Найболючішим з них є безробіття.

Ситуацію в сфері зайнятості і працевлаштування погіршують проблеми в правовому регулюванні цих інститутів. Так, вадами законодавства, яке регулює зайнятість та працевлаштування населення являється багаточисельність та неузгодженість нормативно-нравовнх актіів в цій сфері. Крім того, воно характеризується нестабільністю, наявністю суперечностей та великої кількості відсильних норм, а також незабезпеченістю фінансовим підґрунтям та механізмом реалізації окремих норм. Такий ускладнений характер законодавства у цій сфері аж ніяк не сприяє належному регулюванню відносин в сфері зайнятості та працевлаштування у доволі непростих умовах перехідного періоду.

Мета роботи полягає у всебічному аналізі, розкритті сутності і особливостей правового регулювання працевлаштування в Україні.

Для досягнення поставленої мети основними завданнями роботи є:

- розкрити поняття працевлаштування та його правових форм;

- з'ясувати сучасний стан нормативно-правового забезпечення працевлаштування в Україні;

- обґрунтувати гарантії прав людини в сфері зайнятості та працевлаштування.

Об'єктом роботи є суспільні відносини в сфері зайнятості населення.

Предметом виступають суспільні відносини в сфері працевлаштування населення, відповідне законодавство та практика його застосування.

працевлаштування зайнятість неповнолітній інвалід

Розділ I. Законодавче забезпечення працевлаштування громадян

1.1 Поняття зайнятості та працевлаштування

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працевлаштування є передумовою такого явища, як зайнятість, і гарантією останнього. Це процес підшукування необхідної роботи, підготовки до неї та влаштування на цю роботу.

Поняття працевлаштування розрізняється в широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні - це процес будь-якого влаштування на роботу, у тому числі й самостійного, і за допомогою служби зайнятості. Зокрема, це й переведення працівників за умови їх вивільнення на іншу роботу на тому ж підприємстві чи в організації. У вузькому розумінні - це діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, суб'єктів підприємницької діяльності та інших посередницьких органів, яка спрямована на підшукування роботи особам, що її шукають, включаючи і процес професійної підготовки та перенавчання.

До органів, які займаються працевлаштуванням відносяться: Міністерство праці та соціальної політики України, Державна служба зайнятості, місцеві державні органи, органи місцевого самоврядування, громадські організації, суб'єкти підприємницької діяльності.

З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінетом Міністрів України і місцевими органами державної виконавчої влади розробляються річні та довгострокові державна і територіальні програми зайнятості населення. Щоб забезпечити зайнятість населення і розвитку окремих регіонів України розробляються заходи щодо сприяння добровільному переселенню громадян і членів їх сімей з виділенням відповідних матеріальних ресурсів і фінансових коштів. Тим, хто виявив бажання переселятись, видається направлення на переселення та працевлаштування. В це направлення на переселення вписуються всі члени сім'ї. Служба зайнятості, підприємство, робітник можуть розірвати договір у разі, коли однією з сторін не виконуються встановлені договором умови. Спірні питання вирішуються у встановленому законодавством порядку.

Для безробітних, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, оплата праці та доплата до мінімальної заробітної плати може фінансуватися за рахунок державного фонду сприяння зайнятості населення за умови відсутності коштів у підприємства на момент сплати заробітної плати, що підтверджується відповідною довідкою банку. На осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, поширюються соціальні гарантії, включаючи право на пенсійне забезпечення, виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності. Період участі в оплачуваних громадських роботах зараховується до загального трудового та безперервного трудового стажу. За безробітними громадянами в період участі у оплачуваних громадських роботах зберігається виплата допомоги по безробіттю.

У питаннях працевлаштування діяльність державної служби зайнятості є посередницькою між громадянами, які звернулись до неї за допомогою, та підприємствами, установами, організаціями, її направлення є обов'язковими для підприємств лише щодо осіб, категорій громадян, зазначених у ст. 5 Закону України "Про зайнятість населення", а також інвалідів. Щодо інших громадян, які мають направлення служби зайнятості, то підприємства, установи, організації вправі відмовити їм у прийнятті на роботу. Але така відмова має бути обґрунтованою, оскільки ст. 22 КЗпІІ містить одну з найважливіших гарантій трудових прав працівників -- заборону необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу.

Законом України "Про зайнятість населення" передбачено можливість відмови підприємства, установи і організації у прийнятті на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені. Закон не містить причин такої відмови. На практиці це можуть бути різні обставини: зміни в організації виробництва і праці (реорганізація, перепрофілювання, скорочення чисельності або штату працівників тощо), простої, скорочення обсягів виробництва та ін. Згідно з ч. З ст. 20 згаданого закону підприємства, установи й організації в разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені, відшкодовують державній службі зайнятості всі витрати, пов'язані з працевлаштуванням, професійною підготовкою, перепідготовкою, виплатою допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю. Одержані кошти спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

1.2 Державні гарантії у сфері зайнятості в Україні

Громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації, індивідуального селянського (фермерського) господарства і до іншого роботодавця або при безплатному сприянні державної служби зайнятості.

Виплата допомоги по безробіттю може відкладатись на строк до трьох місяців і припинятись на строк до трьох місяців. Припинятись допомога по безробіттю і матеріальна допомога може у разі працевлаштування безробітного; поновлення безробітного на роботі за рішенням суду; вступу до навчального закладу на навчання з відривом віл виробництва; проходження професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості; призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу, набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі або направлення на лікування до лікувально-трудового профілакторію; отримання права на пенсію; переїзду на постійне місце проживання в іншу місцевість (район, місто); закінчення строку їх виплати; одержання допомоги по безробіттю або матеріальної допомоги по безробіттю обманним шляхом; подання письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку; подання до державної служби зайнятості письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості; смерті безробітного.

Відкладатись на строк до трьох місяців допомога по безробіттю може у разі надання громадянину відповідно до встановленого порядку вихідної допомоги та інших виплат при вивільненні з підприємств, що забезпечують часткову чи тимчасову компенсацію втраченого заробітку, крім державної допомоги сім'ям з дітьми та допомоги, виплачуваної з громадських фондів; звільнення з дисциплінарних підстав розірвання трудового договору (систематичне невиконання працівником без поважних причин покладених на нього трудових обов'язків, прогул без поважних причин, поява на роботі в нетверезому стані, вчинення за місцем роботи розкрадання майна власника, одноразове грубе порушення трудових обов'язків керівним працівником), а також у зв'язку з втратою довір'я та вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи; порушення громадянином у період пошуку роботи та безробіття обов'язку сприяти своєму працевлаштуванню відповідно до рекомендацій працівників держаної служби зайнятості; звільнення громадянина з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин.

Виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю може припинятись на строк до трьох місяців у разі відмови громадянина від двох пропозицій підходящої роботи; приховування від державної служби зайнятості відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу в період одержання допомоги по безробіттю; порушення громадянином умов і строків його реєстрації як безробітного; перереєстрації як безробітного; перереєстрації безробітного, який був знятий з обліку за невідвідування центру зайнятості більше місяця без поважних причин та не сприяв своєму працевлаштуванню; відмови від роботи за спеціальністю, набутою після перенавчання за направленням служби зайнятості; припинення у навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки без поважних причин.

Одноразова матеріальна допомога може надаватися не більше двох разів протягом календарного року. Для одержання одноразової матеріальної допомоги громадянин повинен подати до центру зайнятості письмову заяву, довідку про склад сім'ї та довідку про доходи кожного члена сім'ї за три місяці, що передують поданню заяви.

Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні:

а) добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності;

б) захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи;

в) безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку;

г) компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

д) виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;

е) безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги;

є) виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги;

ж) включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи, а також до безперервного трудового стажу;

з) надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам - випускникам державних навчальних закладів держави, раніше заявлених підприємствами, установами, організаціями.

Також держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі:

а) жінкам, які мають дітей віком до шести років;

б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилось п'ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

г) особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам - 53 років);

д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування.

Розділ II: Особливості працевлаштування окремих категорій населення

2.1 Правове регулювання працевлаштування неповнолітніх в Україні

Відповідно до ст. 187 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП), неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.

Не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. Однак, за згодою одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років. Також, для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює (ст. 188 КЗпП) для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання.

Законодавством також передбачена заборона залучати осіб, молодших вісімнадцяти років, до підіймання і переміщення вантажів, маса яких перевищує встановлені для цієї категорії громадян граничні норми. Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також граничні норми підіймання і переміщення вантажів особами молодше вісімнадцяти років затверджуються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням з Державним комітетом України по нагляду за охороною праці. Забороняється також залучати працівників молодше вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні (ст. 192 КЗпП).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про зайнятість населення», питання працевлаштування дітей-сиріт, які залишилися без піклування батьків, та осіб, яким виповнилося 15 років і які за згодою одного з батьків приймаються на роботу на спеціалізовані робочі місця, вирішується шляхом забезпечення державою додаткових гарантій. З цією метою місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості встановлюють квоту для бронювання на підприємствах, в установах та організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 чоловік, до 5 процентів загальної кількості робочих місць за робітничими професіями.

2.2 Забезпечення зайнятості інвалідів

Питаннями зайнятості та працевлаштування інвалідів переважно займаються органи соціального захисту населення, Державна служба зайнятості України, центри професійної реабілітації інвалідів.

Відповідно до законодавства інвалідам забезпечується право працювати на підприємствах, в установках і організаціях на робочих місцях із звичайними умовами праці або на спеціально створеному робочому місці, а також займатися індивідуальною трудовою діяльністю. При цьому, обов'язково враховуються індивідуальні функціональні можливості особи шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, обладнання, рекомендації медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) та професійні навички і знання інваліда.

З метою забезпечення реалізації професійних здібностей інвалідів, організація роботи центрів зайнятості потребує удосконалення щодо сприяння у працевлаштуванні особам з обмеженими фізичними можливостями. Центри зайнятості зобов`язані проводити таку роботу:

ведення обліку інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні до центру зайнятості;

формування бази даних вільних спеціалізованих робочих місць, на які можуть бути працевлаштовані інваліди;

актуалізацію загальної бази вакансій для сприяння у працевлаштуванні інвалідів (у т.ч. з надомною працею) та з урахуванням побажань роботодавця щодо прийому на роботу осіб з обмеженими фізичними можливостями;

здійснення підбору та пошуку підходящої роботи, сприяння у працевлаштуванні з урахуванням рекомендацій МСЕК та індивідуальних програм професійної реабілітації як у звичайних виробничих умовах, так і у спеціально створених умовах праці;

надання консультації інвалідам з питань працевлаштування, умов оплати праці, професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації;

направлення на професійне навчання інвалідів, визнаних безробітними, за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів з урахуванням забезпечення конкурентоспроможності інваліда на ринку праці і його трудового влаштування;

організацію співпраці з місцевими органами соціального захисту населення, регіональними відділеннями Фонду соціального захисту інвалідів щодо обміну інформацією про інвалідів, які бажають працевлаштуватися, та відомостями про спеціально створені робочі місця для інвалідів, а також місця з наданням дотацій за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів.

Працівники центрів зайнятості на практиці зштовхуються з низкою недоліків у діючої системі соціально-професійної реабілітації інвалідів та ухилом від виконання встановленого законодавством нормативу. Роботодавці подають звіти про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, в яких вони зареєстровані щороку до 1 березня за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Висновки

Проблеми працевлаштування сьогодні в Україні є одними з найбільш актуальних. Правове забезпечення залучення громадян України у сферу трудової діяльності здійснюється відповідною системою норм, до яких належать Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року з наступними змінами і доповненнями, Кодекс законів про працю, Положення про державну службу зайнятості від 24 червня 1991 року, Постанова Кабінету Міністрів від 1 листопада 1999 року №2028 «Про затвердження порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні», Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року і ін.

На основі аналізу наукової літератури та законодавства з питань працевлаштування, поняття працевлаштування можна визначити як діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, суб'єктів підприємницької діяльності та інших посередницьких органів, яка спрямована на підшукування роботи особам, що її шукають, а також діяльність останніх по самостійному підшукуванню собі місця роботи.

У забезпеченні зайнятості населення беруть участь державні органи двох видів: загальні й спеціальні. Загальне керівництво працевлаштуванням і його організація покладені на Міністерство праці та соціальної політики України і його органи на місцях. Спеціальним органом працевлаштування виступає державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних організацій і органів місцевого самоврядування. До державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні мають право звертатися всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом або у вільний від навчання час. Послуги служби зайнятості для громадян безкоштовні. Реєстрація і облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, здійснюється державною службою зайнятості за місцем постійного проживання за умови пред'явлення паспорта і трудової книжки, у разі потреби - військового квитка, документа про освіту, а іноземних громадян і осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, - тільки за наявності постійної прописки. Право громадян України, іноземців та осіб без громадянства на працевлаштування і вибір місця роботи закріплюється в Законі України «Про зайнятість населення». В цьому ж законі визначені державні гарантії щодо працевлаштування населення.

Список використаних джерел

Конституція України. - К.: Велес - 2004. - 46с.

Кодекс законів про працю України - К.: Видавець Паливода А.В. - 2006. - 104с.

"Про зайнятість населення" Закон України від 1 березня 1991 р. № 803-ІІІ Інфодиск. «Законодавство України».- 13с.

"Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" Закон України від 2 березня 2000 р. № 3483-ІV-Інфодиск. «Законодавство України».- 8с.

Бойко М.Д. Трудове право України. - К.: Атіка, 2006. - 312с.

Злупко С.М., Радецький Й.І. Людський потенціал, зайнятість населення і соціальний захист населення. - Львів.: Вид. центр ЛНУ ім. І.Франка, 2001. - 192с.

Карлицький С.М. Трудове право України. - К.: Прецедент, 2004. - 212с.

Наровська К.Б., Пастухов В.П., Тищенко О.В., Чорноус С.М. Трудове право України. - К.: Алеута, 2005. - 279с.

Пилипенко П.Д. Трудове право України. 2 видання. - К.: Вид.дім «Ін Юре», 2006. - 478с.

Прокопенко В.І. Трудове право України. - Х.: Консум, 2000. - 479с.

Размещено на Allbest.ru