Теорія держави і права як наука

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

Теорія держави і права як наука



Зміст

Вступ

1. Теорія держави і права в системі суспільних та юридичних наук

1.1 Поняття теорії держави і права

1.2 Функції теорії держави і права

1.3 Місце теорії держави і права в системі суспільних наук

1.4 Теорія держави і права в системі юридичних наук

2. Предмет теорії держави і права

3. Поняття та склад методології юридичної науки

3.1 Поняття методології та її складові

3.2 Метод - основна категорія методології

3.3 Характеристика основних методів

4. Місце теорії держави і права серед інших юридичних наук

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Проблеми виникнення, природи, сутності держави і права, їх функціонування ролі і значення в житті суспільства, державно-правової дійсності й тенденцій її розвитку, політико-правових процесів і їх відображення у свідомості людей відносяться до числа найскладніших і ключових. Теоретичне осмислення й усвідомлення цих проблем - необхідна умова наукового управління суспільними процесами. Саме життя висунуло теорію держави і права до числа фундаментальних наук.

Право, яке знаходиться в процесі творення в Україні є засобом утвердження Української держави, способом укріплення права українського народу на сучасну державу, інструментом регулювання відносин між людьми, громадянами, особою, державою, України, як держави з іншими державами. Тому сьогодні на перший план вийшла гуманістична й і культурно-творча місія, яка найбільше проявляється в задоволенні духовних потреб людей, в забезпеченні прав і свобод людини й громадянина.

Базовою основою державно-правового будівництва в Україні є українська політико-правова доктрина, яка базується на гарантії прав людини й нації. На межі двох тисячоліть у світі проходять складні, заперечливі й глибокі зміни й перетворення.

Сказане відноситься перш за все до України, яка лише десятиліття тому вирвалась з радянської імперії, відказавшись від політики соціалістичної країни. Адже саме в нашій країні триває перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки, саме тут поступово формується громадянське суспільство і правова держава.

Подібні перетворення потребують адекватних змін у державному управлінні і правовому регулюванні. В перехідний період порівняно швидко змінюються суспільні відносини, державні органи і діюче законодавство. Усе це ставить перед теорією держави і права непрості проблеми. Вона сама мусить постійно розвиватися, вбирати в себе найновіші світові наукові досягнення про державу й право, виробляти адекватні до реального життя висновки й рекомендації. Будь-яка теорія, тобто система ідей, понять суджень, набирає статус науки, коли піднімається до вироблення узагальнених і достовірних об'єктивних знань про визначені процеси і явища дійсності, пропонує систему способів прийомів (механізм) використання цих знань у суспільній практиці.

Наука включає в себе творчу діяльність вчених для одержання істинних знань, а також усю суму наявних знань як результат наукового виробництва. На відміну від інших видів діяльності наука забезпечує приріст знань, відкриває нові горизонти у відповідні сфери і тим самим стимулює будь-яку іншу діяльність.

Таким чином, заглиблюючись у теорію держави і права, маємо чудову нагоду здобути нові теоретичні знання і практичні навики юридичної науки, тим самим збагатити свій світогляд майбутнього правника, підняти ще на одну відмітку правосвідомість, збагатити правову культуру.



1. Теорія держави і права в системі суспільних та юридичних наук

1.1 Поняття теорії держави і права

Для початку, щоб дати визначення поняттю теорії держави і права, згадаємо, що таке сама держава, її поняття, що таке право, їх взаємне поєднання. Так, для держави характерні єдина всеохоплююча політико-територіальна організація політичної влади у масштабі всієї країни, зовнішній та внутрішній суверенітет, наявність системи права, публічної влади, податкової системи, поділ людей за територіальною приналежністю (підданство, громадянство), наявність власної символіки та атрибутів.

Держава, - за словами О.Р. Михайленка, - це “специфічна політико-територіальна організація, основний засіб політичної влади народу, воля якої є обов'язковою до всього населення країни”, організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами.

Право ж визначимо як основний регулятор суспільних відносин у державі, спосіб надання державній волі обов'язкового характеру.

Право (соціальне право) - це певні можливості суб'єктів суспільного життя, які об'єктивно зумовлюються рівнем розвитку суспільства і мають бути загальними та рівними для всіх однойменних суб'єктів.

Право, із практичної сторони, виражається у законах та інших нормативних актах.

Теорію держави і права можна розглядати як логічне узагальнення державно-правової практики, що відбиває закономірності розвитку держави і права, сукупність положень узагальнюючого характеру, що становлять самостійну юридичну науку. Теорію держави і права можна визначити як систему узагальнених знань про основні і загальні закономірності розвитку держави і права, про їх сутність, призначення, функціонування й розвиток. Теорія держави і права формулює поняття і визначення державно-правових явищ, виробляє наукові рекомендації й висновки, генерує нові ідеї, які дозволяють не тільки зрозуміти сутність, зміст і форми держави і права, але й уміло використовувати їх у цілях прогресивного розвитку суспільства.

1.2 Функції теорії держави і права

Сутність, зміст, призначення теорії держави і права виявляється у її функціях. Вони визначаються особливостями її предмета, місцем і роллю у системі юридичних наук.

Теорія держави і права виконує, насамперед онтологічну функцію, призначення якої пізнати пояснити державно-правові явища, що досліджує теорія держави і права. Онтологічна функція властива кожній науці, бо вона у повному обсязі виражає основне призначення кожної науки - здійснення дослідження свого предмета й розкриття, пояснення результатів цього дослідження. Теорія держави і права в системі юридичної науки виконує методологічну функцію, оскільки успіх будь-якого пізнавального пошуку юриста здебільшого залежить від його теоретичної культури, глибини оволодіння ним теорією держави і права, її понятійним апаратом, від того наскільки теорія використовується юристом як настанова до дії.

Теоретичні поняття дозволяють правильно інтерпретувати факти, групувати факти за певними зв'язками й відношеннями. Теоретичні знання й культура сприяють безпомилковому відшуканню належної до виконання правової норми й ефективного її здійснення. Ці знання є необхідною передумовою для правильного вирішення будь якої правотворчої чи правоохоронної проблеми.

З онтологічною й методологічною функціями теорії держави і права тісно пов'язана ідеологічна функція, що органічно випливає із самої природи теоретичного мислення, кінцевим результатом є народження ідей. Спираючись на певні засади, теоретичне мислення у системі юридичної науки породжує нові духовні цінності, ідеї, що відображають державно-правову дійсність і покликані обслуговувати правотворчу й правоохоронну практику. Ідеї, як продукт теоретичного мислення, реалізують себе як необхідний матеріал для творчої перетворювальної діяльності у сфері державно-правового життя. Вони відображають цілі державно-правової активності і тому стають засобом досягнення цих цілей.

Так, ідея "правової держави" є метою розвитку нашого суспільства й засобом його досягнення.

З цього випливає висновок, що ідеї, продукуванні теорією держави і права, - є відображенням і передбаченням реального буття державно-правової дійсності, спонуканням до дії, що перетворює цю дійсність.

Теорія держави і права виконує також евристичну функцію. Будь-яке пізнавальне вирішення юриста-вченого й практика виявляється можливим лише з позицій того чи іншого, а нерідко цілої сукупності теоретичних положень. Теорія держави і права, в цьому розумінні, відкриває нові закономірності, властиві державно-правовим явищам у нових соціальних умовах. Їх відкриття дозволяє по-новому поглянути не лише на сучасність, не тільки передбачити майбутнє, але й оцінювати минуле. Вони нібито висвітлюють те, що було здійснено раніше, дозволяють виявити новий зміст у тому, що передувало сучасності і що містить прообраз майбутнього.

Теорія держави і права має системотворчу функцію. У системі юридичних наук теорія держави і права відіграє роль системотворчої науки. Сама вона об'єднує всю юридичну науку в злагоджено гармонійну пізнавальну систему, визначає її інтегральну єдність.

Системотворча функція держави і права виступає як процес, зумовлений властивостями єдності і диференційності державно-правової надбудови суспільства.

Практично-прикладна функція теорії держави і права підвищує рівень її престижності, бо якби глибоко абстрактні знання не відображали сутність державно-правової дійсності, узяті поза практичним її виявом, вони мають обмежене значення. І тільки застосування теорії держави і права на практиці підвищує професійний рівень останньої. Практичний аналіз будь-яких чинників і явищ державно-правового життя здійснюється не лише на основі галузевих юридичних наук, але й з позицій державно-правової теорії. Тому, чим вищий рівень теоретичної підготовки спеціаліста, тим точнішим і глибшим буде рівень аналізу ним тих фактичних сполучень, з якими він стикається за родом своєї професії, тим меншою буде ймовірність юридичної помилки і більш результативною діяльність правозастосовних органів.

Комунікативна функція держави і права дозволяє вирішувати, зокрема, проблеми піднесення юридичної науки до рівня розвитку науки в цілому. Цьому сприяє те, що найновіші досягнення деяких галузей вчення теорії держави і права “перекачують ” у юридичну науку, пристосовують до її потреб. Теорія держави і права вирішує також проблеми забезпечення найкращих умов для розвитку інших юридичних наук.

Теорія держави і права виконує й навчальну функцію. Як навчальна дисципліна, що є першоосновною дисципліною в опануванні юридичних наук, теорія держави і права викладається у більш чи менш популярній формі, спрощеній до рівня можливостей її активного сприйняття особами, що не мають попередньої юридичної підготовки.

В такій якості вона стає ключем до оволодіння юридичними знаннями. У той же час теорія держави і оволодіння професією юриста.

І, нарешті, теорії держави і права властива прогностична функція. Опановуючи закономірності розвитку держави і права, теорія держави і права не лише спроможна дати пояснення їх минулого і правильно зорієнтуватися в сучасному, а й передбачити шляхи їх розвитку в майбутньому. Більше того теорія держави і права є системою знання, що перебуває в стані розвитку й переосмислення на основі і в інтересах сучасної соціальної практики.



1.3 Місце теорії держави і права в системі суспільних наук

Єдність і цілісність матеріального й духовного світу обумовлюють єдність всіх наук. Особливо тісний взаємозв'язок існує між суспільними (гуманітарними) науками. Суспільні науки вивчають суспільство, людину, людські відносини, створені людиною інститути і заклади, індивідуальну, групову і суспільну свідомість. В центрі гуманітарних наук знаходиться людина, її гідність, права й свободи.

Кореневе питання суспільного життя - питання про державу й право, їх роль і місце в житті суспільства. Це питання не може бути монополією якої-небудь одної науки. Усі гуманітарні науки в тій чи іншій мірі зачіпають його, звідси тісна взаємодія теорії держави і права з філософією, економічною теорією, соціологією, політологією та іншими гуманітарними науками.

Вона спирається на їх передові досягнення, займає в теорії суспільних знань місце, яке визначається значенням держави і права в життєдіяльності суспільства.

Теорія держави і права й економічні науки. Економічні науки вивчають способи виробництва матеріальних благ, форми власності, господарське життя людини і суспільства, існуючі в ньому розподілюючі відносини, розкривають вплив економічного базису на політичний і соціальний інститути. Наука про державу й право виходить із наступної тези В.М. Корельського “об'єктивна економічна обумовленість державно-правових явищ виражається перш за все в тому, що кожен спосіб виробництва функціонує тим краще, чим більше простору йому дають державно-правові механізми”. Одним словом, економічні відносини будь-якого рівня розвитку потребують для себе найбільш адекватних державних і правових інститутів. В цьому смислі можна говорити про економічну заданість державних закладів і правових норм, де безпосередньо дотикаються економічні й правові проблеми. Держава й право, виникає у відповідь на економічні потреби. Держава й право пов'язані з економічними відносинами безпосередніше, тісніше, ніж інші частини суспільної надбудови. В нашій країні проблеми відношення економіки і державно-правового управління набули в останні роки особливу гостроту й актуальність.

Теорія держави і права й соціологія. Соціологія - одна з гуманітарних наук, які займаються проблемами управління соціального життя й функціонування соціальних систем. Тому вона зв'язана з управлінням, яке здійснюється з допомогою держави і права. Соціологія вивчає також закономірності соціальної поведінки людей, її мотивацію.

Опираючись на досягнення соціології, на конкретні соціологічні дослідження, наука про державу й право може успішно вирішити проблеми підвищення соціальної ефективності норм права, способів і гарантій удосконалення державного апарату.

Теорія держави і права й політологія. Головне призначення політології - вивчення політики, політичних інститутів систем і процесів. Держава й право невіддільні від політики і політичного життя суспільства.

Причому держава, її діяльність зовсім не частковий випадок політики, не один з окремих, рядових ділянок політичного життя.

З державною владою, із її складом і формами, методами діяльності напряму зв'язане політичне життя в цілому. Політика, як вважали древні греки, - мистецтво управління державою.

Політична (державна) влада представляє собою вінець політики, служить основою порядку в суспільстві. З політичною владою напряму чи не напряму зв'язані всі політичні партії і інші політичні інститути, а значить, всі вони активно взаємодіють із державою і правом.

Теорія держави й права і соціальна психологія.

Теорія держави і права, яка досліджує специфічні форми й методи впливу на поведінку людей, не може не цікавитись соціально-психологічними особливостями суспільного життя. Більше того, вивчення формування всіх видів і рівнів правосвідомості, правотворчості, змісту права, ефективності його впливу на свідомість, волю і поведінку людей неможливе без врахування досягнень соціальної психології. Майже всі основні категорії держави і права (влада, авторитет, суб'єктивні права і обов'язки, дисципліна, законність, корупція і інші) не можуть бути по-справжньому глибоко розкриті без виявлення їх соціально-психологічної сторони. Збагачення державознавства й правознавства найновішими досягненнями всіх гуманітарних наук допоможе їм розкрити природу, сутність і закономірності руху свого предмета, вибирати вірні гуманістичне направлені пізнавальні орієнтири, більше наблизитись до потреб практики.

1.4 Теорія держави і права в системі юридичних наук

Складність, багатогранність, динамізм держави і права приводять до того, що окремі їх сторони, аспекти вивчаються багатьма юридичними науками. А будь-яка наука включає в себе пізнавальну діяльність людей, і чим продуктивніші результати дослідницької роботи, тим більше знань накопичує наука. Систему юридичних дисциплін можна поділити на групи. Перевалов поділяє їх наступним чином:

1) історико-теоретичні науки (теорія держави і права, історія держави і права, історія політичних і правових знань);

2) галузеві науки (конституційне право, цивільне право, трудове право, адміністративне право, кримінальне, екологічне і інші);

3) прикладні науки (криміналістика, судова статистика, судова медицина й інші), особливе місце займає наука міжнародного права.

Історико-правові науки представляють собою своєрідне відгалуження теорії держави і права.

Вони також вивчають державу і право в цілому, історичний розвиток політичної й правової думки, але акцентують увагу на історичній конкретності держави і права.

Теорія держави і права використовує висновки й досягнення історичних наук, історичний матеріал як опорний, базовий.

Галузеві юридичні науки складають найбільшу групу, в них проходять найсуттєвіші зміни. Так, в наші дні значно виросла роль громадянського права і відповідно науки громадянського права. Предметний, змістовний і понятійний взаємозв'язок теорії держави і права з галузевими науками не викликає сумнівів. По відношенню до них теорія держави і права виступає як узагальнююча синтезуюча наука.

По-перше вона вивчає державу і право в цілому, виясняє загальні закономірності їх, виникнення, розвитку й функціонування. Предмет же будь-якої галузевої науки заданий межами визначених суспільних відносин, рамками відповідної галузі права. По-друге теорія держави і права досліджує загальні для всіх галузевих наук питання (вчення про правовідносини, правопорушення, юридичну відповідальність, праворозуміння й інше). По-третє, вона відіграє методологічну роль у юриспруденції. Без її висновків, наукових категорій галузеві науки обійтися не можуть. Значно менше теорія держави і права взаємопов'язана з прикладними науками. Це зумовлено тим, що останні не повністю відносяться до юридичних наук, оскільки включають у свій зміст дані природних, технічних і інших наук.



2. Предмет теорії держави і права

Кожна наука має свій предмет дослідження, під яким розуміється досліджувана нею сторона об'єктивної дійсності. Іншими словами предмет науки - це ті явища й процеси реального світу, які досліджуються нею. На що направлене наукове пізнання. Наука вивчає перш за все закономірності розвитку природи й суспільства. Предмет теорії держави і права не є винятком. Теорія держави і права вивчає загальні закономірності виникнення, розвитку, призначення й функціонування держави і права. Вона, так би мовити, виділяє державу і право з усієї системи суспільних явищ і досліджує їх внутрішні закономірності. Але тоді держава й право розвивається у взаємозв'язку з економікою, політикою, мораллю, культурою й іншими суспільними феноменами. Причому теорію держави і права цікавить не тільки соціально-економічна обумовленість державних і правових явищ, але й зростаючий вплив останніх на економіку, соціальне й духовне життя суспільства.

Предметом науки теорії держави і права служать багатосторонні і складні взаємодії суспільства й держави, роль і місце держави і права в політичній системі суспільства. Вона вивчає не тільки державно-правові явища й процеси, але й представлення людей у них. В її предмет входить суспільна, групова і індивідуальна політична й правова свідомість.

Єдність предмету держави і права обумовлюється її практичною й науково-понятійною єдністю. Держава й право нероздільно зв'язані одне з одним. А тому теорія держави і права не ізольовані галузі знань, а єдина наука. Але залишаючись цілісною наукою, вона поділяється на дві відносно самостійні структурні частини:

1) теорію держави - державознавство;

2) теорію права - правознавство.

Саме зазначені єдність і диференціація дозволяють вивчати державу в її правовому оформленні і юридичному закріплення, а право - в його державному забезпеченні, гарантуванні, не мішаючи при цьому поглибленому і детальному аналізі й держави і права. Тим більше недопустимим є протиставлення держави і права один до одного.

Предмет теорії держави і права складає практично, вся система юридичних наук. Пояснюється це тим, що галузеві та інші юридичні науки вивчають лише окремі аспекти держави і права або історію державно-правового життя, тому не можуть дати цілісного й повного уявлення про державно-правову організацію суспільства.

Отже, предметом теорії держави і права виступають такі явища суспільного життя, як держава і право, основні і специфічні закономірності їх розвитку і виникнення, їх сутність, призначення й функціонування державно-правової організації суспільства, що розглядаються як цілісні соціальні інститути, а також особливості політичної й правової свідомості і правового регулювання.

Але, звернемо увагу, як стверджує В.М. Корельський: “Теорія держави і права не ставить перед собою завдання вивчити всі сторони діяльності держави, зміст конкретних юридичних норм, практику їх застосування. Таке завдання виконує вся система наук про державу й право”.

Крім того, предмет теорії держави і права перебуває в постійному розвитку. Це відбувається як на базі суспільних і юридичних наук, так і спеціальної науки, де предмет включає у сферу наукового пізнання нові явища, забезпечує рух науки від пізнання менш глибокої до більш глибокої сутності явищ, насамперед держави і права.



3. Поняття та склад методології юридичної науки

3.1 Поняття методології та її складові

П.М. Рабінович визначає методологію юридичної науки з двох сторін. За ним методологія юридичної науки - це:

- “система підходів і методів, способів і засобів наукового дослідження” - з одної сторони;

- “вчення (теорія) про їх використання при дослідженні державно-правових явищ” - з іншого.

А, взагалі, сучасна юридична наука поняття методології тлумачить по-різному. Під методологією розуміють сукупність певних теоретичних принципів, логічних прийомів і конкретних способів дослідження предмета науки, розуміють її як система певних теорій, принципів, законів і категорій, що відображають процес пізнання. Зважаючи на це, методологію теорії держави і права слід визначити як складне утворення, що включає в себе цілу систему різноманітних підходів, методів, логічних прийомів та інших можливих засобів пізнання й удосконалення державно-правових явищ.

Основними складовими методології є:

1) філософсько-світоглядні підходи (матеріалістичний чи ідеалістичний, діалектичний чи метафізичний, визнання чи заперечення об'єктивних соціальних, у тому числі державно-правових, закономірностей і можливості їх пізнання, здобуття істинних знань щодо них);

2) загальнонаукові методи, тобто такі, які використовуються в усіх або у більшості наук (наприклад структурний, функціональний методи, сходження від абстрактного до конкретного, формально-логічні процедури, скажімо, аналіз, синтез і т. ін.);

3) групові методи, тобто такі, котрі застосовуються лише в певній групі наук, наприклад, тільки у суспільствознавстві (скажімо, метод конкретно-соціологічного дослідження);

4) спеціальні методи, тобто такі, котрі прийняті лише для дослідження предмету однієї науки (наприклад, в юриспруденції - способи уяснення (тлумачення) юридичних норм, своєрідні прийоми узагальнення юридичної практики).

Дослідницькі методи можна також розподілити дещо умовно на емпіричні (способи виявлення, фіксування, збирання, систематизації інформації про факти і явища) і теоретичні (способи пояснення, тлумачення зібраних даних, побудови понять, концепцій, прогнозів і т. ін.).

3.2 Метод - основна категорія методології

Рівно як методологія є вихідним поняттям у механізмі юридичного пізнання, так само і метод можна розглядати як вихідну базисну категорію методології. Під терміном “метод” розуміють спосіб пізнання явищ природи і суспільного життя. Продуктивність наукового пошуку, степінь і глибина пізнання реальної дійсності багато в чому залежить від методів, які використовуються дослідниками.

Самі методи - продукт творчої, інтелектуальної роботи людини, вони нерозривно зв'язані з предметом вивчення.

Теорія держави і права - не зібрання готових істин, канонів і догм.

Це жива наука, яка постійно розвивається, знаходиться в неперервному пошуку. Таким чином, методи теорії держави і права - це прийоми, способи, підходи, які використовуються нею для пізнання свого предмету й отримання наукових результатів. Вчення про методи наукового пізнання називається методологією.

В нашій науці багато десятиліть хазяйнував моністичний - марксистсько-ленінський - підхід до вивчення державно-правових явищ. Усі інші теорії й доктрини вважались невірними і піддавались критиці. Сьогодні в нашій країні свобода вибору методів, способів, підходів до вивчення держави і права, плюралізм вчень і думок.

Методи теорії держави і права тісно пов'язані з її предметом. Останній відповідає на питання, що вивчає теорія держави і права, методи і як, якими способами вона це робить. В основі методів лежить предмет теорії, бо без теорії метод залишається безпредметним, а наука - беззмістовною.

У свою чергу лише теорія, озброєна адекватними методами, може виконувати поставлені перед нею задачі й функції.

Теорія й методи виникають одночасно, до них висуваються схожі вимоги: не тільки результати, але й шлях до них повинен бути істинним.

Але теорія й методи не є тотожними, не можуть і не мусять замінювати одне одного.

Найбільш поширеним є таке визначення методу - це спосіб побудови й обґрунтування системи знання: сукупність прийомів і операцій практичного й теоретичного освоєння дійсності.

Залежно від визначеності предмета дослідження всі методи поділяються на загальні й окремі.

Теорія держави і права сама є методологічною дисципліною щодо інших юридичних наук і розробляє власні методи дослідження державно-правових явищ і в той же час активно використовує загальні методи, які вироблені суспільними й природними науками.

3.3 Характеристика основних методів

На протязі довгого часу в науці йде боротьба між ідеалістичним і матеріалістичним методом пізнання, метафізикою й діалектикою. Філософською основою теорії держави і права служить діалектичний метод. До філософських законів і категорій безпосередньо близькими є: метод відштовхування від абстрактного до конкретного і від конкретного до абстрактного. Існує ще історичний метод і системний метод. Далі детальніше розглянемо конкретні методи. Порівняльний метод останнім часом набув особливої актуальності. Порівняння в теорії держави і права розуміють як процес відображення й фіксації відношень тотожності, подібності в державно-правових явищах Порівнянню в процесі вивчення теорії держави і права властивий цілий ряд пізнавальних функцій: пізнання одиничного, особливого і загального в державно-правових явищах.

При цьому відшукання загальних рис зазначених явищ стає суттєвою передумовою до проникнення в їх сутність, опанування властивих їм закономірностей. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, виявити їх історичну послідовність, генетичні зв'язки між ними.

Основними об'єктами порівняння вважають системи й галузі права, інститути держави і права, нормативні акти, організаційну форму державно-правового управління, різноманітні установи, матеріали юридичної практики й положення юридичної теорії.

Порівняння здійснюється у формі зіставлення або протиставлення. Порівняння набуває науковості тільки в тому випадку, коли порівнюються невипадкові, а типові факти, враховується взаємозв'язок із конкретною обстановкою, причинами виникнення, динамікою розвитку. Порівнювані факти мають бути достовірними і відображати тенденції розвитку держави і права. Порівняльний метод не слід ототожнювати з порівняльним правознавством і порівняльним державознавством.

Спеціально-юридичний метод полягає в описі державно-правової практики, юридичних норм тощо. За його допомогою встановлюються зовнішні ознаки правових явищ, їх відмінності, виробляються поняття та їх формулювання. Завданням цього методу є аналіз змісту чинного законодавства й практики його застосування державними органами.

Системно-функціональний метод необхідний в юридичній науці через системно-функціональну природу держави і права, що регулюють суспільні відносини. Право, держава, їх структурні підрозділи є відкритими системами, тобто такими, що самі складаються із систем більш низького порядку і входять у системи більш широкі. І право, і держава функціонують у них, тобто виконують певні функції, що, в першу чергу, визначає актуальність використання системно-функціонального методу в пізнанні цих складних явищ. Так, початкова клітина права - його норма - є частиною цілісної і єдиної системи права. Ось чому норму права можна пізнати з необхідною глибиною й повнотою лише в тісному логічному зв'язку з іншими нормами. Статистичний метод полягає у вивченні кількісних змін у державно-правовому житті й опрацюванні цих спостережень у наукових і практичних цілях. Такі статистичні вимірювання дають можливість виявити певні тенденції у розвитку державно-правових явищ.

Історичний і логічний методи. Суть історичного методу полягає в тому, що процес розвитку державно-правових явищ відтворюється у всій багатогранності, враховується все позитивне, накопичене історичним досвідом. При логічному дослідженні держави і права необхідно відволікатись від усіх випадковостей окремих чинників, особливостей, несуттєвого. Метод сходження від абстрактного до конкретного. Згідно з цим методом пізнання здійснюється у два етапи. На першому етапі пізнання об'єкт сприймається як єдине ціле. На другому - за допомогою аналізу об'єкт явно розділюється на частини й описується за допомогою багатьох абстрактних визначень.

І насамкінець, відзначимо, що розробка нових методів і оволодіння ними - питання нелегке, але розвиток теорії держави і права в Україні слід починати саме з методології цієї науки.

Усі названі методи безумовно необхідні для проведення повноцінного, всебічного завершеного державно-правового дослідження, кожен з них може знадобитись на якомусь етапі - тому навіть з цієї причини методологія мусить бути множинною, плюаристичною, хоча і їх роль у науковому неоднозначна.



4. Місце теорії держави і права серед інших юридичних наук

Юриспруденція складається з цілого ряду наук. Їх можна поділити на наступні групи:

- Загальнотеоретичні та історичні науки - теорія держави і права, історія держави і права, історія політичних та правових вчень. Предметом їхнього дослідження є загальні і специфічні особливості виникнення, розвитку і функціонування держави і права, а також історичний процес розвитку держави і права та зародження і розвиток вчень про державу і право на різних історичних етапах розвитку людства;

- Галузеві юридичні науки. Предметом їхнього дослідження є закономірності правового регулювання певної сфери суспільних відносин;

- Міжгалузеві юридичні науки, що виникли з поєднання тих чи інших аспектів галузевих наук, наприклад природоохоронне право;

- Спеціальні юридичні науки (судова психологія, судова психіатрія, криміналістика тощо). Їхня специфіка полягає у тому, що вони виникли на стику юридичних і неюридичних наук. Завдання цих наук - використання досягнень інших наук у вирішенні правових проблем.

Можна виділити також прикладні юридичні науки та науки, які вивчають міжнародне та закордонне право.

Теорія держави і права виробляє головні принципи і поняття, які використовуються іншими юридичними науками. Вона також узагальнює здобутки інших юридичних наук і сприяє їхній тісній інтеграції.



Висновки

Враховуючи все вищесказане і, беручи до уваги, що сучасна українська національна ідея має бути зорієнтована на соціальну активність особистості, у тому числі на правову активність, без якої суверенну, демократичну і соціальну державу побудувати просто неможливо.

Адже становлення і розвиток новітньої української держави не можливі за умов, коли, на превеликий жаль, сьогодні зростає кількості правопорушень і злочинів (причому число протиправних діянь тяжкого характеру складає більший відсоток), низький рівень правової культури населення, не те що зростає чи хоча б залишається на місці, а невпинно й стрімко паде, важкий економічний і політичний стан держави, низький життєвий рівень країни тільки підсилюють ці негативні сторони, підняття України немислимо без глибоких знань прав і обов'язків людини і громадянина, діючого законодавства кожним представником суспільних відносин.

І в цьому може й мусить допомогти саме теорія держави і права як навчальна дисципліна. А, так як це справа не лише сьогоднішнього дня, але й майбутнього, то вагомість підняття теорії держави і права в умовах України є ще більшою. Отже, теорія держави і права вивчає активні процеси розбудови суверенної Української держави, діяльність, спрямовану на створення національної системи права, дає пояснення не тільки змісту чинного законодавства, але його основних принципів, ідей, закономірностей та напрямків розвитку основоположних державно-правових явищ.

Теорія держави і права досліджує загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування держави і права, виробляє свою систему наукових понять, визначень і принципів, внаслідок чого є самостійною юридичною наукою в системі юридичних наук, що має для цих наук загальнотеоретичне й методологічне значення.

Сьогодні українська громадськість потребує демократичної держави, в якій забезпечувалися б права і свободи, вона прагне брати участь у здійсненні влади, можливості відстоювати і пропагувати свої погляди й переконання, вимагає свободу слова й преси і т. п.

Це можливе лише за умов високого рівня правової й політичної культури, розвинутого громадянського суспільства, що у свою чергу потребує існування правової держави. Тому, в наш час теорія держави і права стає більш демократичною, як у попередні роки, відкритою для сприйняття і класичного наслідування минулого і новітніх ідей.

Вона приділяє все більше уваги духовним і матеріальним потребам людини, його цінностям, правовому й політичному світогляду, правам і свободам людини й громадянина. Зі сприйняттям ідей правової держави значно збагатився гуманістичний зміст сучасного вчення про державу й право. Цим самим даний предмет створює базисний фундамент для навчання та практичної діяльності майбутнього юриста.

Гарантом такої позиції теорії держави і права є в майбутньому високостабільне суспільство з високою правовою свідомістю і правовою культурою, кожен член якого володіє знаннями основних ідей, понять та положень правової науки.



Список використаної літератури

1. Основи загальної теорії держави і права: Навчальний посібник / П.М. Рабінович. - К.: ШСДО, 1995.

2. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / За редакцією В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1997.

3. Основи держави і права: Навчальний посібник / С.Д. Гусарєв, Р.А. Калюжний, А.М. Колодій та інші, за редакцією А.М. Колодія і А.Ю. Олійника. - К.: Либідь, 1997.

4. Теория государства и права: Підручник / під ред. В.М. Корельського і В.Д. Перевалова - М., 1999. держава право юридичний

5. Право:підручник / А.И. Косаров, М.В. Малинкович, С.Д. Покревская і ін., під ред. Н.А. Тепловой і М.В. Малинкович. - М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998.

6. Основи конституційного права України: Підручник / За редакцією В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1997.

7. Основи загальної теорії держави і права: Навчальний посібник / П.М. Рабінович. - К.: ШСДО,1995.

8. Основи теорії права: Навчальний посібник / А.А. Нечитайленко - Харків, 1998.

9. Правознавство: підручник / за ред. Настюка М. - Львів: Світ, 1995.

10. Основи держави і права України: Навчальний посібник / М.О. Навроцький, М.І. Костюк, П.М. Рабінович та інші, За редакцією Д.С. Карпина. - Львів, "Вільна Україна" 1994.

11. Основи конституційного права України: Підручник / За редакцією В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1997.

12. Правознавство: підручник / за ред. Настюка М. - Львів: Світ, 1995. c. 21.

13. Правознавство: підручник / за ред. Настюка М. - Львів: Світ, 1995. c. 23.

Размещено на Allbest.ru