Дослідження інституту слідчої дії у кримінальному процесі України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Основним завданням процесуальної діяльності у кримінальному процесі України є встановлення об'єктивної істини, а основним засобом отримання і перевірки доказів є слідчі дії. Кримінальний процесуальний кодекс України містить поняття слідчих (розшукових) дій. Так, відповідно до ч. 1 ст. 223 Кримінального-процесуального кодексу України (далі - КПК) слідчі (розшукові) дії - це дії, спрямовані на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні [1].

Діяльність органів досудового розслідування в кримінальному судочинстві здійснюється в певній процесуальній формі, яка зобов'язує здійснювати слідчі дії в необхідній послідовності та з додержанням встановлених кримінально-процесуальним законодавством умов. Процесу розслідування злочинів поряд із загальними, властиві специфічні тактичні прийоми провадження слідчих дій. Перш за все це зумовлено видом злочину та обставинами його вчинення.

Система слідчих дій передбачає такі процесуальні форми здійснення пізнавальних дій, які включають у себе всі необхідні та допустимі методи пізнання і у своїй сукупності дають можливість встановлення об'єктивної істини. Слідчі дії залежно від мети, яка ставиться перед ними, можуть бути такими, що спрямовані на збирання або перевірку доказів. Слід зазначити, що одна і та сама слідча дія за різних обставин справи, на різних етапах провадження розслідування може бути спрямованою як на збирання нових доказів, так і на перевірку вже зібраних. При проведенні слідчої дії особа, яка її проводить, зобов'язана беззаперечно додержуватись передбаченої законом процедури, забезпечувати захист прав і свобод людини, поважати її честь і гідність. Слідчі (розшукові) дії можна класифікувати залежно від цілей, об'єктів, методів виконання, часу і правил провадження, а також деяких інших критеріїв. Класифікація за різними критеріями допомагає усвідомити внутрішню сутність слідчих (розшукових) дій, визначити їх місце серед інших подібних. Актуальність теми дослідження. Ефективність досудового слідства безпосередньо пов'язана з рівнем теоретичного осмислення сутності та значення класифікації слідчих дій, особливостей вирішуваних ними завдань збирання, дослідження, оцінки і використання доказів з метою встановлення істини в кримінальній справі. Потреба дослідження класифікації слідчих дій викликана зміною кримінально-процесуального законодавства, появою нових видів злочинів, способів і засобів їх скоєння, використанням у процесі злочинної діяльності технічного оснащення високого рівня, покращенням психологічної підготовки злочинців та їх обізнаністю про прийоми і методи роботи органів з розслідування злочинів, у результаті чого зростає необхідність удосконалення досудового слідства, зокрема, щодо провадження слідчих дій.

Об'єктом дослідження є діяльність органів досудового слідства із розслідування злочинів.

Предметом дослідження є слідчі дії: поняття, сутність, завдання, класифікація напрями розвитку та удосконалення.

Метою курсової роботи є дослідження інституту слідчої дії у кримінальному процесі України, поняття слідчих дій та їх класифікація, а також особливості провадження окремих слідчих дій в залежності від виду скоєного злочину.

Основними завданнями курсової роботи є:

- висвітлити поняття слідчих (розшукових) дій;

- з'ясувати значення слідчих (розшукових) дій;

- розглянути різні підходи для класифікації слідчих (розшукових) дій

Методологічною основою дослідження виступають основні положення кримінального процесуального права щодо класифікації слідчих (розшукових) дій.



Розділ 1. Поняття та значення слідчих (розшукових) дій

1.1 Визначення поняття слідчих(розшукових) дій

Упродовж тривалого час розвитку кримінального процесуального законодавства точилися дискусії щодо поняття слідчих дій. З прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України і глави 20 під назвою «Слідчі (розшукові) дії», це питання вирішено на законодавчому рівні закріпленням у законі однозначної дефініції «слідчі дії».

Відповідно до ч. 1 ст. 223 КПК слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Проте, як видно, таке визначення поняття слідчих (розшукових) дій не розкриває всю багатогранність такої процесуальної категорії як слідчі (розшукові) дії. Адже слід говорити про уповноважену особу, яка проводить слідчі (розшукові) дії. Крім того, слід звернути увагу на характер слідчої (розшукової) дії. З одного боку, це пізнавальний характер, з другого - процесуальний, адже йдеться про процедуру проведення такої дії. Не слід забувати і про розшукову спрямованість цієї дії.

Назвавши дії слідчими (розшуковими), законодавець визнав, що неможливо обмежитись лише пізнавальними і процесуальними сторонами характеру цих дій. Все ж таки розшукова спрямованість має зовсім не другорядне значення. Адже уповноважена особа, проводячи слідчі (розшукові) дії, в першу чергу здійснює розшук фактичних даних, які мають значення у конкретному кримінальному провадженні [2, с. 237].

При визначенні поняття слідчих (розшукових) дій, слід звернути увагу і на існування інших дій слідчого, які не пов'язані із отриманням (збиранням) доказів або перевіркою вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Залежно від характеру такі дії слідчого слід називати "процесуальні дії" або "інші дії" слідчого.

Таким чином, слідчі (розшукові) дії - це регламентовані кримінальним процесуальним законом процесуальні дії, які здійснюються уповноваженою особою і являють собою сукупність пошукових, пізнавальних і засвідчуючих операцій, направлених на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

КПК 1960 року не вніс ясності у розуміння поняття слідчих дій. Через це вчені вкладали різний зміст в цей термін: О.М. Ларін, І.М. Лузгін розуміли слідчі дії як усі дії слідчого, І.Є. Биховський вважав їх видом пізнавальної діяльності слідчого, С.А. Шейфер - збиранням доказів, Н.В. Жогін та Ф.Н. Фаткуллін - діями (видами діяльності) з виявлення і закріплення доказів, Г.С. Казінян та А.Б. Соловйов - діями із одержання (збирання) доказів, Г. Абдумаджидов - комплексом пізнавальних і посвідчувальних операцій, О.П. Рижаков - засобом одержання і перевірки доказів. У зв'язку із регламентацією у КПК 2012 року негласних слідчих (розшукових) дій, слідчі дії, які регламентувалися у КПК раніше і наразі (гл. 20), можуть бути названі "гласними" слідчими діями [2, с. 238].

Дещо відмінне визначення поняття слідчих дій, вказуючи на таку неодмінну їх ознаку, як процесуальний примус, надавав С. М. Стахівський, який під слідчими діями розуміє частину процесуальних дій, які спрямовані на збирання і перевірку доказів у кримінальній справі та відрізняються від решти дій слідчого силою процесуального примусу [4, с. 7]. М. А. Погорецький надає слідчим діям, крім функції отримання та перевірки доказів, і функцію оцінювання доказів [5, с. 150-156]. До прихильників трактування слідчих дій у широкому розумінні належить А. Б. Соловйов, який під слідчими діями розуміє “…детально регламентовані законом кримінально-процесуальні дії, що включають до своєї структури систему взаємопов'язаних операцій, зумовлених наявністю і своєрідним поєднанням у кожному з них загальнонаукових методів пізнання, які мають аспекти (сторони), що взаємодіють, і спрямовані на збирання та перевірку доказів з метою вирішення завдань кримінального судочинства” [6, с. 27]. На думку Р. С. Бєлкіна, сутність слідчих дій становлять процеси збирання, перевірки, оцінювання і використання доказів. Крім того, слідчі дії є способом здійснення слідчої діяльності, формою її організації, що не вичерпується роботою з доказами, а й передбачає інші кримінально- процесуальні процедури та організаційно-технічні заходи [7, с. 234].

Таким чином, слідчі дії - це регламентовані нормами процесуального права та здійснювані в рамках кримінально-процесуального провадження уповноваженою на те особою, а також забезпечувані заходами державного примусу та супроводжувані необхідним документуванням процесуальні дії, які являють собою комплекс пізнавально-засвідчувальних операцій, спрямованих на отримання, дослідження та перевірку доказів. Іншими словами, слідчі дії - це процесуальні дії, здійснювані для одержання доказової інформації, збирання, дослідження та перевірки доказів. Вони мають пізнавальний характер та процесуально-правову природу [3, с. 124].

Незважаючи на надання однозначного законодавчо визначеного поняття “слідчих (розшукових) дій” у новому Кримінальному процесуальному кодексі України, на наш погляд, дискусія щодо сутності “слідчих (розшукових) дій” не знайшла свого остаточного розв'язання, що пов'язано з динамічністю та кардинальністю реформування кримінального процесуального законодавства, та лише набирає нових обертів з урахуванням потреб сьогодення.

1.2 Значення слідчих (розшукових) дій у кримінальному процесі

Інститут слідчої дії має надзвичайно важливе значення у кримінальному процесі України. Значення слідчих дій полягає в тому, що вони є основним способом збирання доказів, а значить, і основним засобом встановлення істини у кримінальній справі. Мета проведення тієї або іншої слідчої дії прямо передбачена в нормах КПК. Наприклад, мета огляду -- виявлення слідів злочину, з'ясування обстановки події; мета виїмки -- вилучення певних предметів і документів, якщо точно відомо їх місцезнаходження тощо. Всі слідчі дії спрямовані на розкриття злочинів і викриття осіб, які їх вчинили. За допомогою слідчих дій проводиться збирання доказів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані, приймаються і реалізуються заходи, щоб забезпечити вирішення завдань попереднього розслідування, також не менш важливою ознакою слідчих дій є те, що в процесі їх здійснення формуються докази. Не менш важливою характерною ознакою слідчих дій є можливість здійснення деяких з них в примусовому порядку.

Інститут слідчої дії - це система правових приписів, що визначають: сферу й об'єкт слідчої дії, його мету і завдання; підстави проведення; коло учасників та їх правовий статус; механізм реалізації ними своїх прав і обов'язків; порядок здійснення і правила провадження пізнавально-засвідчувальних дій; способи і форми їх фіксації; гарантії захисту прав і свобод людини, заходи та межі примусу і відповідальності, які застосовуються у разі невиконання положень закону.

Кожна слідча дія є не тільки засобом пізнання, засобом збирання, дослідження та перевірки доказів, а й виступає як акт правозастосовної діяльності Тому інститут слідчої дії має встановлювати певну систему гарантій як встановлення істини, так і забезпечення прав і свобод людини.

Система слідчих дій передбачає такі процесуальні форми здійснення пізнавальних дій, які включають у себе всі необхідні та допустимі методи пізнання і у своїй сукупності дають можливість встановлення об'єктивної істини. Слідчі дії залежно від мети, яка ставиться перед ними, можуть бути такими, що спрямовані на збирання або перевірку доказів. Слід зазначити, що одна і та сама слідча дія за різних обставин справи, на різних етапах провадження розслідування може бути спрямованою як на збирання нових доказів, так і на перевірку вже зібраних. При проведенні слідчої дії особа, яка її проводить, зобов'язана беззаперечно додержуватись передбаченої законом процедури, забезпечувати захист прав і свобод людини, поважати її честь і гідність. При провадженні слідчих дій необхідно забезпечити безпеку учасників процесу. У процесі слідчої дії слід вжити заходів щодо забезпечення нерозголошення конфіденційної інформації, захисту сфери особистого життя людини. Забороняються будь-які дії, що принижують честь і гідність особи, не передбачені законом засоби примусового характеру. Примусові заходи застосовуються тільки в разі крайньої необхідності і тільки в передбаченому законом порядку.

Отже, інститут слідчої дії розроблений законодавцем для забезпечення повного та всебічного розслідування конкретного злочину та для забезпечення захисту законних прав та інтересів усіх громадян.



Розділ 2. Класифікація слідчих (розшукових) дій та їх види

2.1 Гласні слідчі (розшукові) дії

Існує декілька класифікацій слідчих дій -- як вироблених наукою кримінального процесу (доктринальних), так і передбачених законом (легальних).

Залежно від джерел отриманої інформації слідчі дії поділяються на:

а) спрямовані на отримання інформації від людей (допит, пред'явлення для впізнання та деякі інші);

б) спрямовані на отримання інформації від матеріальних об'єктів (огляд, обшук, експертиза та подібні);

в) спрямовані на отримання інформації як від матеріальних об'єктів, так і від людей (слідчий експеримент).

За особливостями процесуальної форми провадження слідчі дії можуть бути поділені на такі, які провадяться:

а) за постановою слідчого, прокурора або без неї (допит);

б) з санкції слідчого судді (обшук житла) і без такої;

в) за участю двох незаінтересованих осіб (понятих) (пред'явлення особи, трупа чи речі для впізнання) і без них;

г) з обов'язковою участю фахівця (допит малолітнього) і без його участі або за його участю на розсуд слідчого;

ґ) особою однієї статі з іншими учасниками (освідування) та будь-якими особами, що провадять розслідування в передбаченому порядку.

Слідчі дії за послідовністю проведення можуть бути поділені на:

а) Первинні і повторні. Наприклад, первинна і повторна експертиза. Повторну експертизу проводять у разі необґрунтованості висновку експерта, якщо є сумніви у його правильності.

б) Невідкладні та інші. Огляд місцевості (місця події), наприклад, завжди має характер невідкладної слідчої дії, а слідчий експеримент, навпаки, проводиться в певний, визначений слідчим час, або ж не проводиться взагалі. Невідкладність проведення певної слідчої дії може виявитися не тільки на початку розслідування, а й у ході подальшого його провадження. Наприклад, достатні підстави для проведення обшуку на квартирі знайомої обвинуваченого виникли лише після допиту одного з співучасників злочину;

в) Основні та додаткові. Наприклад, після відтворення обстановки й обставин події злочину може виникнути потреба в проведенні додаткового допиту потерпілого, обвинуваченого чи проведенні додаткової експертизи [8].

Крім того обов'язковість слідчої (розшукової) дії може визначатись вказівкою начальника слідчого відділу або прокурора. Необов'язковість слідчої (розшукової) дії, як правило, визначається межами доказування у конкретній кримінальній справі. Якщо одні і ті ж обставини вчинення злочину одночасно спостерігали на стадіоні численні громадяни, то не обов'язково їх усіх допитувати.

За своєю процесуальною формою слідчі (розшукові) дії можна поділити на ті, які провадяться:

1) з дозволу (ухвали) слідчого судді або без нього;

За ухвалою слідчого судді проводяться:

- огляд житла чи іншого володіння особи;

- обшук;

- примусове залучення особи для проведення медичної або психіатричної

експертизи.

2) за постановою прокурора і без неї;

За постановою прокурора проводяться:

- огляд трупа, пов'язаний з ексгумацією;

- освідування особи.

4) за участю понятих і захисника і без них:

За участю понятих і захисника провадяться:

- обшук або огляд житла чи іншого володіння особи;

- обшук особи.

Також слідчі (розшукові) дії залежно від їх мети, можуть бути такими, що спрямовані на збирання або перевірку доказів.

Існує також поділ слідчих (розшукових) дій на вербальні (допити), невербальні (огляд, освідування) та змішані (пред'явлення для впізнання, слідчий експеримент).

КПК розподіляє усі слідчі дії на гласні та негласні. До гласних слідчих дій належать такі:

1. Допит. Це слідча дія, в процесі якої слідчий отримує від особи, яка володіє відомостями, що мають значення по кримінальній справі, словесну інформацію про обставини події злочину та інші факти, які мають значення для встановлення об'єктивної істини і забезпечення правильного застосування закону, також варто зазначити, що допит - це процес отримання показань від осіб, які володіють відомостями, що мають значення по кримінальній справі. Допит є найбільш поширеним способом отримання доказів. У той же час допит -- одна з найбільш складних слідчих (судових) дій; його проведення вимагає від слідчого високої загальної та професійної культури, глибокого знання психології людини. Мета допиту полягає в отриманні повних та об'єктивно відображуючих дійсність показань. Ці показання є джерелом доказів, а фактичні дані, які в них містяться, -- доказами [10, с. 223].

Допит поділяється на окремі види залежно від процесуального статусу допитуваних учасників процесу і провадиться за певними правилами загальними для всіх видів допиту та особливими для окремих видів допиту.

Загальні умови допиту визначені у ст. 224 КПК України. Зокрема, допит проводиться за місцем проведення досудового розслідування або у іншому місці за погодженням із особою, яку мають намір допитати. Допит не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому - понад вісім годин на день. Так, у залежності від процесуального статусу допитуваних учасників процесу, допит поділяється на:

- Допит свідка;

- Допит потерпілого;

- Допит підозрюваного;

- Допит обвинуваченого;

Окремі види допиту проводяться з особливостями, передбаченими КПК: слідчий розшуковий допит обшук

- Допит малолітньої особи;

- Допит неповнолітньої особи.

Прокурору необхідно забезпечити виконання вимог ст. 87 КПК України і не допустити, щоб у кримінальному провадженні особи, яким повідомляється про підозру, допитувались до цього як свідки, що тягне за собою недопустимість доказів відповідно до п. 6 зазначеної статті КПК України [11, с. 172].

2. Пред'явлення для впізнання. Пред'явлення особи для впізнання - це самостійна слідча (розшукова) дія, яку проводять з метою встановлення тотожності, подібності або відмінності наданої для спостереження і сприйняття особи з тими, яких свідок, потерпілий, підозрюваний або обвинувачений сприймав як очевидець за певних обставин розслідуваної події.

Закон надає право слідчому, прокурору у разі необхідності пред'явити для впізнання особу, речі, труп, раніше допитаним свідку, потерпілому або підозрюваному (ст.ст. 228-230 КПК). Суть впізнання полягає в своєрідній ідентифікації відбитого в пам'яті особи, яка впізнає, образу особи або іншого об'єкта, який раніше спостерігався нею, і пред'явлених їй осіб або предметів, серед яких можливо знаходиться та особа чи той об'єкт, які раніше спостерігала особа, яка впізнає, у зв'язку з подією, яка розслідується, і описах у ході допиту. Відповідно до ч. 1 ст. 228, ч. 1 ст. 229 КПК обов'язковим правилом пред'явлення для впізнання є попередній допит особи, яка впізнає, під час якого слідчий з'ясовує обставини, при яких вона спостерігала певну особу чи об'єкт, щодо прикмет та особливостей, за якими вона здатна провести впізнання. Впізнання вважається проведеним з порушенням закону, якщо особа, яка впізнає, попередньо не була допитана щодо прикмет та особливостей, за якими вона може впізнати вказані нею об'єкти [12]. КПК України виділяє такі види пред'явлення для впізнання:

- пред'явлення особи для впізнання (ст. 228);

- пред'явлення речей для впізнання (ст. 229;

- пред'явлення трупа для впізнання (ст. 230).

Пред'явлення особи для впізнання проводиться за наявності юридичних та фактичних підстав, зокрема, за наявності: суб'єкта впізнання; протоколу його допиту, в якому зафіксовано показання про прикмети й особливості об'єкта впізнання та про обставини, за яких він його сприймав; об'єкта, який підлягає впізнанню і яким є жива особа або її фотографічне чи відеографічне зображення; кількох схожих об'єктів, які пред'являються разом з об'єктом впізнання. Під фактичними підставами слід розуміти наявність у слідчого, прокурора даних процесуального та непроцесуального характеру, які дозволяють дійти висновку про необхідність (доцільність) та можливість проведення цієї слідчої дії [13, с. 333-334].

Пред'явлення для впізнання речей, предметів загалом має місце, поки є підстави вважати, що вони перебувають у певному зв'язку з подією правопорушення і відомостями свідків, потерпілих, підозрюваних. Такі речі можуть бути виявлені при огляді місця події, обшуку, добровільно надані учасниками процесу.

Пред'явлення для впізнання трупа проводиться з метою ідентифікації особи загиблої або померлої людини. Об'єктом упізнання можуть бути і частини трупа у випадку, коли сам труп розчленований.

3. Обшук. Обшук - слідча (розшукова) дія, що проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Важливим є те, що обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді (ст. 234 КПК).

Залежно від об'єкта обшук поділяється на три види:

1) обшук приміщень: а) житла чи іншого володіння особи; б) службових і виробничих приміщень підприємств, установ, організацій;

2) обшук місцевості (саду, городу, подвір'я, ділянок лісу, поля тощо);

3) обшук особи (ч. 3 ст. 208 КПК).

Фактичною підставою для проведення обшуку є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення його мети. До них, зокрема, можна віднести достатні відомості про те, що знаряддя кримінального правопорушення або майно (речі й цінності), здобуте у результаті його вчинення, а також інші предмети і документи, що мають значення для розкриття правопорушення чи забезпечення цивільного позову, відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення знаходяться у певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи. Обшук проводиться також і в тому випадку, коли є достатні дані про те, що у певному приміщенні або місці знаходяться розшукувані особи, трупи чи тварини.

4. Огляд. Огляд - це слідча дія, що полягає у безпосередньому сприйнятті зовнішніх ознак матеріальних об'єктів з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. Огляд проводиться з метою виявлення відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення та їх фіксації.

Сутність огляду полягає в тому, що слідчий та/або прокурор сприймає об'єкт огляду (за допомогою слухових, зорових, тактильних відчуттів), досліджує та оцінює його стан, властивості, ознаки з метою виявлення та фіксації будь-яких відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення.

Залежно від об'єкта можна виділити такі види огляду: 1) огляд місця події; 2) огляд місцевості; 3) огляд приміщень; 4) огляд речей; 5) огляд документів; 6) огляд трупа. Кожний із видів слідчого огляду має свої специфічні особливості, що визначають порядок його проведення. Але разом із тим існує ряд положень процесуального і тактичного характеру, загальних для всіх видів оглядів.

Кожен вид слідчого огляду має свої особливості, зумовлені самим об'єктом дослідження, проте при проведенні будь-якого різновиду даної слідчої дії необхідно дотримуватися таких умов: 1) огляд проводиться з обов'язковою участю не менше двох понятих (ч.7 ст. 223 КПК) і їхня кількість визначається обсягом здійснюваних дій, ступенем складності і числом слідчих; 2) огляд, якщо це не диктується невідкладністю, звичайно проводиться в денний час; 3) для надання допомоги слідчому можуть залучатися спеціалісти і співробітники оперативних підрозділів; 4) недопустимо принижувати честь і гідність осіб, що беруть участь у проведенні даної слідчої дії, а також інших осіб, що присутні там; 5) неможливо ставити під загрозу здоров'я й життя осіб, які беруть участь у проведенні огляду.

5. Слідчий експеримент. Названа слідча дія належить до числа складних як за особливостями організації, так і за характером тактичних прийомів, які застосовуються, та наявності специфічних процедурних правил. Складність дії визначається ще й тим, що відтворення обстановки й умов події кримінального правопорушення фактично може здійснюватися в двох основних формах: а) проведення слідчого експерименту; б) шляхом перевірки показань на місці. Незважаючи на наявність схожості між цими формами, вони мають і деякі розбіжності в цілях, задачах, процедурі проведення. Відмінність полягає в тому, що при перевірці показань на місці обстановка події не відновлюється і дослідні дії не проводяться, як це відбувається при проведенні слідчого експерименту. Суть слідчого експерименту полягає у відтворенні операцій, обстановки та інших обставин певної події шляхом виконання необхідних дослідницьких дій або випробувань. Під час його проведення можуть бути перевірені й уточнені фактичні дані, що одержані в результаті провадження інших слідчих дій (допитів підозрюваного, свідка, потерпілого, пред'явлення для впізнання; огляду місця події, приміщень та ін.), а також доказів, наданих підозрюваним і його захисником, потерпілим, цивільним позивачем і відповідачем та їх представниками. Значення слідчого експерименту не обмежується тим, що його результати дозволяють встановити достовірність або недостовірність доказів, що маються, але і в деяких випадках дають можливість отримати нові фактичні дані, а також одержати відомості щодо причин і умов, які сприяли скоєнню правопорушення [14].

6. Освідування особи. Це слідча дія, яка полягає у виявленні та засвідченні наявності в обвинуваченого, підозрюваного або потерпілого чи свідка особливих прикмет. Освідування здійснюється на підставі постанови прокурора та, за необхідності, за участю судово-медичного експерта або лікаря. Освідування, яке супроводжується оголенням освідуваної особи, здійснюється особами тієї ж статі, за винятком його проведення лікарем і за згодою особи, яка освідується. При освідуванні не допускаються дії, які принижують честь і гідність особи або небезпечні для її здоров'я. У залежності від процесуального статусу освідуваної особи виділяють такі види освідування:

- Освідування підозрюваного;

- Освідування свідка;

- Освідування потерпілого.

7. Призначення експертизи. Експертиза проводиться в тих випадках, коли з'ясування певних обставин у кримінальному провадженні є можливим лише за допомогою спеціальних знань. Кожна зі сторін кримінального провадження - як обвинувачення, так і захисту, може звернутися до експерта або експертної установи з метою проведення експертного дослідження. Рішення про призначення експертизи в ході досудового розслідування супроводжується вибором судово-експертної установи або відповідного судового експерта, визначенням часу її призначення, а також складанням постанови слідчим або прокурором відповідно до ч.ч. 3-6 ст. 110 КПК. Слідчий суддя за правилами ст. 244 КПК про призначення експертизи приймає ухвалу.

2.2 Неласні слідчі (розшукові) дії

Відповідно до ст. 246 КПК України, неласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених КПК України. специфіка їх проведення потребує спеціального врегулювання шляхом розробки та прийняття (або використання вже існуючих) відповідних внутрішніх відомчих та міжвідомчих нормативних актів.

Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені статтями 260, 261, 262, 263, 264 (в частині дій, що проводяться на підставі ухвали слідчого судді), 267, 269, 270, 271, 272, 274 КПК, проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів [15].

Факт проведення негласних слідчих (розшукових) дій не підлягає розголошенню, за винятком умов, передбачених ст. 253 КПК України. При цьому слід підкреслити, що методи проведення негласних слідчих (розшукових) дій не підлягають розголошенню не за яких умов.

Глава 21 КПК містить вичерпний перелік негласних (слідчих) (розшукових) дій, до яких належать:

- аудіо- та відеоконтроль особи (ст. 260 КПК України);

- накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261 КПК України);

- огляд і виїмка кореспонденції (ст. 262 КПК України);

- зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК України);

- зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264 КПК України);

- обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267 КПК України);

- установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268 КПК України);

- спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269 КПК України);

- аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК України);

- контроль за вчиненням злочину (ст. 271 КПК України);

- виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 272 КПК України);

- негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274 КПК України).

Серед зазначених негласних слідчих (розшукових) дій, до тих, що пов'язані із втручанням у приватне спілкування, згідно з § 2 гл. 21 КПК України віднесені:

- аудіо- та відеоконтроль особи (ст. 260 КПК України);

- накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261 КПК України);

- огляд і виїмка кореспонденції (ст. 262 КПК України);

- зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК України);

- зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264 КПК України) [14].

Різновидом втручання у приватне спілкування є аудіо-, відеоконтроль особи. Зазначена негласна слідча (розшукова) дія полягає в отриманні частіше за все без відома особи аудіо- або відеозапису її розмов або інших звуків, рухів, дій, пов'язаних з її діяльністю або місцем перебування тощо, що можуть містити відомості, які мають значення для досудового розслідування. Для проведення аудіо-, відеоконтролю особи згідно з п. 5 ч. 1 ст. 267 КПК України необхідно здійснити обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи шляхом таємного проникнення до них, після чого встановити технічні засоби аудіо- та відеоконтролю особи.

Стаття 261 КПК України визначає виняткову можливість на підставі ухвали слідчого судді накладення арешту на кореспонденцію без відома особи, якій вона належить. У виняткових випадках, передбачених ст. 250 КПК України, накладення арешту на кореспонденцію можливо до постановлення ухвали слідчим суддею. При цьому обов'язок щодо невідкладного звернення до слідчого судді після початку негласної слідчої (розшукової) дії покладено ва прокурора. При цьому накладення арешту на кореспонденцію фактично полягає у затриманні установою зв'язку відправлення кореспонденції особи (листів усіх видів, бандеролей, посилок, поштових контейнерів, переказів, телеграм, інших матеріальних носіїв передання інформації між особами) без її відома [12].

Стаття 262 КПК України визначає особливості огляду та виїмки кореспонденції- двох взаємопов'язаних негласних слідчих (розшукових) дій. Огляд затриманої у результаті накладення арешту кореспонденції (згідно зі ст. 261 КПК України) проводиться слідчим в установі зв'язку, якій доручено здійснювати контроль і затримувати цю кореспонденцію. При огляді беруть участь представник цієї установи, а за необхідності - спеціаліст.

Стаття 263 КПК України визначає, що зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж в різновидом втручання у приватне спілкування, яке здійснюється за допомогою уповноважених оперативно-технічних підрозділів органів внутрішніх справ та органів безпеки на підставі ухвали слідчого судді та полягає у проведенні спостереження, відбору та фіксації змісту інформації, яка передається особою та має значення для досудового розслідування, а також одержанні, перетворенні і фіксації різних видів сигналів.

Стаття 264 КПК України визначає особливості зняття інформації з електронних інформаційних систем як різновиду втручання у приватне спілкування. Зняття інформації з електронних інформаційних систем полягає у пошуку, виявленні і фіксації відомостей, що містяться в електронній інформаційній системі або їх частинах, доступу до електронної інформаційної системи або її частини, а також отриманні таких відомостей без відома її власника, володільця або утримувача. Зазначена негласна слідча (розшукова) дія здійснюється на підставі ухвали слідчого судді (за винятком випадків, передбачених ст. 250 КПК України), якщо є відомості про наявність інформації в електронній інформаційній системі або її частині, що має значення для певного досудового розслідування та доступ до яких обмежується її власником, володільцем або утримувачем або пов'язаний з подоланням системи логічного захисту. При цьому можливе попереднє обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи з дотриманням вимог ст. 267 КПК України.

Стаття 267 КПК України визначає особливості обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи. Зазначена негласна слідча (розшукова) дія може здійснюватися у:

- публічно недоступних місцях до яких неможливо увійти або в яких неможливо перебувати на правових підставах без отримання на це згоди власника, користувача або уповноважених ними осіб (ч. 2 ст. 267 КПК України);

- житлі особи, тобто приміщенні, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення (ч. 2 ст. 233 КПК України);

- іншому володінні особи, тобто транспортному засобі, земельній ділянці, гаражі, інших будівлях чи приміщеннях побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення, які знаходяться у володінні особи (ч. 2 ст. 233 КПК України).

Стаття 268 КПК України визначає можливість встановлення факту установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу шляхом проведення негласної слідчої (розшукової) дії, яка полягає у застосуванні технічних засобів для локалізації місцезнаходження радіоелектронного засобу, у тому числі мобільного терміналу систем зв'язку, та інших радіовипромінювальних пристроїв, активованих у мережах операторів рухомого (мобільного) зв'язку, без розкриття змісту повідомлень, що передаються, якщо в результаті його проведення можна встановити обставини, які мають значення для кримінального провадження. Негласна слідча (розшукова) дія, спрямована на установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу, проводиться на підставі ухвали слідчого судді, постановленої в порядку, передбаченому ст.ст. 246, 248-250 КПК України [15].

Стаття 269 КПК України визначає можливість здійснення під час досудового розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину спостереження за особою, річчю або місцем. Спостереження є негласною слідчою (розшуковою) дією, яка полягає у негласному (замаскованому) візуальному стеженні за діями особи (або групи осіб), з метою пошуку, фіксації і перевірки під час досудового розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину відомостей про особу (осіб) та її (їх) поведінку або тих, з ким ця особа (особи) контактує, або певної речі чи місця у публічно доступних місцях з використанням або без використання відеозапису, фотографування, спеціальних технічних засобів для спостереження.

Стаття 270 КПК України визначає можливість під час досудового розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину здійснювати аудіо-, відеоконтроль шляхом прихованої фіксації інформації всередині публічно доступних місць без відома їх власника, володільця або присутніх у цьому місці осіб, за наявності відомостей про те, що розмови і поведінка осіб у цьому місці, а також інші події, що там відбуваються, можуть містити інформацію, яка має значення для кримінального провадження.

Стаття 271 КПК України передбачає у випадках наявності достатніх підстав вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин, проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії як контроль за вчиненням злочину у формі контрольованої поставки; контрольованої та оперативної закупівлі; спеціального слідчого експерименту та імітування обстановки злочину. При проведенні контролю за вчиненням злочину можливо використання конфіденційного співробітництва з певною особою, у разі чого можуть бути тимчасово обмежені її конституційні права. Це можливо в межах, які допускаються Конституцією України, на підставі рішення слідчого судді згідно з вимогами КПК України.

Контроль за вчиненням злочину може здійснюватися у випадках наявності достатніх підстав вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин, та проводиться в таких формах:

- контрольована поставка;

- контрольована та оперативна закупка;

- спеціальний слідчий експеримент;

- імітування обстановки злочину.

Стаття 272 КПК України визначає особливості виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Закон України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" (ст. 14) та Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність" дозволяє залучати для здійснення заходів боротьби з організованою злочинністю учасників організованих злочинних угруповань на конфіденційній основі відповідно до вимог ст. 275 КПК України. Тактика встановлення конфіденційного співробітництва та проведення виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації регулюється відповідними відомчими нормативно-правовими актами органів внутрішніх справ та Служби безпеки України [16].

Стаття 274 КПК України визначає можливість негласного отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження; отримання зразків для експертизи в порядку ст. 245 КПК України є неможливим через загрозу завдання значної шкоди для кримінального провадження. Негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження, можливо проводити тільки за рішенням слідчого судді (за винятком випадків, визначених ст. 250 КПК України). Відповідно до вимог ст.ст. 246, 248,248,274 КПК України слідчий (або прокурор) складає клопотання про дозвіл на проведення негласного отримання зразків із визначенням відомостей про конкретні зразки, які планується отримати [15].

Стаття 275 КПК України визначає можливість використання слідчим під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій інформації, отриманої в результаті конфіденційного співробітництва з окремими особами. Слідчий також має право залучати зазначених осіб до проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Слідчий має право використовувати можливості вже встановленого конфіденційного співробітництва.



Висновки

Підводячи підсумки даної роботи, необхідно ще раз відмітити, що основним засобом отримання і перевірки доказів є слідчі дії. Саме слідчі дії спрямовані на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

Ґрунтовно вивчивши інститут слідчої дії в кримінальному процесі, можна зробити ряд висновків:

Отже, слідчі (розшукові) дії - це дії, спрямовані на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

Інститут слідчої дії має надзвичайно важливе значення у кримінальному процесі України. Значення слідчих дій полягає в тому, що вони є основним способом збирання доказів, а значить, і основним засобом встановлення істини у кримінальній справі.

Класифікація слідчих (розшукових) дій здійснюється за різними критеріями: залежно від цілей, об'єктів, методів виконання, часу і правил провадження, а також деяких інших критеріїв. Класифікація за різними критеріями допомагає усвідомити внутрішню сутність слідчих (розшукових) дій, визначити їх місце серед інших подібних.

КПК розподіляє усі слідчі дії на гласні та негласні. До гласних слідчих дій належать такі:

- Допит;

- Пред'явлення для впізнання;

- Обшук;

- Огляд;

- Слідчий експеримент;

- Освідування особи;

- Призначення експертизи

Відповідно до ст. 246 КПК України, неласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених КПК України.

Глава 21 КПК містить вичерпний перелік негласних (слідчих) (розшукових) дій, до яких належать:

- аудіо- та відеоконтроль особи (ст. 260 КПК України);

- накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261 КПК України);

- огляд і виїмка кореспонденції (ст. 262 КПК України);

- зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК України);

- зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264 КПК України);

- обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267 КПК України);

- установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268 КПК України);

- спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269 КПК України);

- аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК України);

- контроль за вчиненням злочину (ст. 271 КПК України);

- виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 272 КПК України);

- негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274 КПК України).



Список використаних джерел

1. Кримінальний процесуальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 01.09.2014 р.:(офіц. текст). - К.: Паливода А.В., 2014. - 328 с. - (Кодекси України)

2. Кримінальний процес [текст]: підручник. / За заг. ред. В. В. Коваленка, Л. Д. Удалової, Д. П. Письменного. - К. : "Центр учбової літератури", 2013.

3. Кримінальний процес України. Особлива частина: підручник. Академічне видання. - К.: Алерта, 2014. - 420 с.

4. Стахівський С. М. Слідчі дії як основні засоби збирання доказів: наук.-практ. посіб. / Стахівський С. М. - К. : Атіка, 2009. - 64 с.

5. Погорецький М. А. Слідчі дії: понятття та класифікація / М. А. Погорецький // Наук. вісн. Київ. нац. ун-ту внутр. справ. - К., 2008.

6. Соловьев А. Б. Доказывание в досудебных стадиях уголовного процесса России / Соловьев А. Б. - М. : Юрлитинформ, 2002. - 160 с.

7. Белкин Р. С. Криминалистка : [підруч.] : [в 3 т. Т. 2] / Белкин Р. С. - М. : Юрист, 1999. - 464 с.

8. Криміналістика, За ред. В. Ю. Шепітька. -- 2-ге вид., переробл. і допов. -- К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. -- 728 с.

9. Актуальні питання кримінального процесу України [текст]: навч. посіб. / [Є.М. Блажівський, Козьяков, О.М. Толочко, С.С. Мірошниченко, Г.П. Власова та ін.]; зазаг. ред. Є.М. Блажівського. -К.: Національна академія прокуратури України; Центр учбової літератури, 2013. - 304 с.

10. Кримінальний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Відп. ред.: СВ. Ківалов, СМ. Міщенко, В.Ю. Захарченко - X.: Одіссей, 2013. - 1104 с.

11. Чаплинський К.О. Тактичні основи забезпечення досудового розслідування : дис. докт. юрид. наук : спец. 12.00.09 / К.О.Чаплинський. - Дніпропетровськ, 2011. - 570 с

Размещено на Allbest.ru