Особливості правового становища держави як суб’єкта приватного права

Поняття та сутність держави. Особливості її участі у приватному праві. Цивільні правовідносини, що виникають за участю держави. Підходи та критерії визначення цивілістичної сутності правосуб’єктності держави у разі її участі у цивільних відносинах.

Рубрика Государство и право
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 30.10.2015
Размер файла 40,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Особливості правового становища держави як суб'єкта приватного права

Клименко О.М.

Спеціальність: 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес

Київ - 2006

Вступ

Актуальність теми дослідження. Конституція України закріпила становлення суверенної та незалежної України як демократичної, соціальної та правової держави, визнала її суб'єктом відносин власності. Це зумовило активізацію участі держави у сфері цивільних правовідносин. У цій сфері держава не може владарювати над людиною, оскільки це сфера автономії особистості, свободи її волевиявлення. Входячи у приватноправове середовище, держава має підпорядковуватися правилам визнання приватного інтересу. Покладання на неї обов'язків щодо захисту приватного інтересу передбачає можливість визнання його значущості порівняно із загальносуспільним або державним інтересом. Водночас, участь держави в приватних правовідносинах, насамперед майнових (держава виступає власником значної кількості майна), зумовлена необхідністю виконання нею публічних функцій, що становлять сутність публічної влади держави. Тому в цивільних правовідносинах держава має діяти не в єдності своїх політичних функцій як владний суверен, а у функціонально-правових формах, адекватних цим відносинам. Проблема полягає саме у визначенні таких форм.

Участь держави в цивільних правовідносинах вимагає чіткого визначення в національному законодавстві її правового становища як суб'єкта приватного (цивільного) права, її місця в системі суб'єктів цивільних відносин, встановлення обсягу її цивільної правосуб'єктності та механізмів реалізації останньої. Однак відсутність належної теоретичної основи вирішення зазначеного питання не дозволяє системно та узгоджено підходити до правотворчої діяльності, нерідко призводить до помилок у законодавчому регулюванні відповідних суспільних відносин. Прикладом може слугувати наявність юридичних колізій між положеннями Цивільного кодексу України (далі - ЦК), Господарського кодексу України та Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, що врегульовують цивільні відносини за участю держави.

Наведене зумовлює необхідність проведення комплексних наукових досліджень особливостей правового становища держави у визначеній сфері з урахуванням закономірностей історичного розвитку національної правової системи та подальших перспектив євроінтеграційного виміру.

Правовий статус держави у цивільному праві - це комплексна правова категорія, витоки якої містяться в міжнародному публічному праві, що відображає взаємозв'язки певної держави з іншими державами щодо зобов'язань, які вони на себе взяли, і водночас визначається правом національним, яким на внутрішньодержавному рівні встановлюються правові взаємозв'язки держави з суспільством, фізичною та юридичною особами. Ось чому є нагальна потреба у вивченні науково-теоретичних основ, теоретичному узагальненні визначення правового статусу держави як суб'єкта цивільного права з урахуванням її загального правового статусу, у встановленні особливостей правового становища держави в міжнародному цивільному обороті відповідно до сучасних тенденцій розвитку приватноправових відносин.

Ці питання недостатньо вивчались у правовій науці, а проведені дослідження не мали комплексного характеру. Певні наукові розробки були здебільшого фрагментарними і спрямовувались на вирішення окремих питань. Тому при дослідженні загальнотеоретичних аспектів теми автор опрацював роботи таких вчених: М.І. Абдуллаєва, В.І. Акуленка, С.С. Алексєєва, Д.А. Керимова, В.В. Копєйчикова, В.О. Котюка, В.М. Корельського, О.В. Малька, Г.Н. Манова, М.Г. Матузова, В.С. Нерсесянца, Н.М. Онищенко, В.Ф. Погорілка, В.М. Протасова, П.М. Рабіновича та ін. Базовою основою дослідження міжнародно-правових аспектів теми стали праці вітчизняних і зарубіжних фахівців у галузі міжнародного приватного та міжнародного публічного права: В. Бернхема, М.М. Богуславського, Г.К. Дмитрієвої, А.С. Довгерта, В.І. Кисіля, І.І. Лукашука, Л.А. Лунца, О.О. Мережка, О.К. Романова, Л.Д. Тимченка, Ж. Тузкоза, Г.С. Фединяк, Л.С. Фединяк, Х. Шака, К.М. Шміттгоффа, В.М. Шумілова. При цьому визначальний вплив на результати дисертаційної роботи мали праці вчених: Ч.Н. Азімова, І.А. Бірюкова, Д.В. Бобрової, М.І. Брагінського, Н.С. Глусь, О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, Р.А. Майданика, В.К. Мамутова, Н.А. Саніахметової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Є.О. Суханова, Ю.К. Толстого, С.Я. Фурси, Є.О. Харитонова, М.С. Шакарян, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, М.Й. Штефана та ін.

Тож обрання теми дисертаційного дослідження зумовлено такими аспектами: відсутністю дисертаційних і монографічних робіт з даної теми на рівні комплексного дослідження; необхідністю вивчення й узагальнення науково-теоретичного підґрунтя та концептуальних підходів до визначення правового становища держави в приватних правовідносинах (враховуючи закономірності історичного розвитку національної правової системи та подальші перспективи інтеграційно-європейського виміру), місця держави в системі суб'єктів цивільного права, встановлення змісту й обсягу її цивільної правосуб'єктності та механізмів реалізації. Тому актуальність теми пояснюється як практичним значенням реалізації функцій держави у цивільних відносинах, так і науково-теоретичним, оскільки існує потреба узгодити не тільки сучасні наукові концепції з новелами цивільного законодавства, а й з іншими нормативними актами тощо.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов'язана із:

планом науково-дослідної діяльності кафедри міжнародного права Української академії зовнішньої торгівлі Міністерства економіки України;

науково-дослідними працями відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Української академії зовнішньої торгівлі Мінекономіки України, в яких автор брала участь як виконавець, за темами „Науково-економічний та правовий аналіз дії міжнародних договорів України про сприяння і взаємний захист інвестицій та їх вплив на інвестиційний клімат України” (держ. реєстр. № 0101U006911), „Науково-економічний та правовий аналіз ефективності укладання міжнародних договорів України про вільну торгівлю” (держ. реєстр. № 0101U006912);

науково-дослідною тематикою роботи відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є аналіз та узагальнення науково-теоретичних основ правового статусу держави як суб'єкта приватного (цивільного) права відповідно до сучасних потреб і перспектив подальшого розвитку суспільства, правничої (насамперед, цивілістичної) науки, зокрема з урахуванням міжнародних тенденцій розвитку правового регулювання у цій сфері, а також вироблення на зазначеній основі конкретних пропозицій щодо вдосконалення певних нормативно-правових актів для оптимізації та підвищення ефективності національного законодавства при регулюванні цивільних відносин.

Для досягнення поставленої мети було визначено такі основні завдання:

дослідити й узагальнити різні наукові концепції, теорії, доктрини стосовно встановлення сутності держави і на підставі цього дати власне визначення поняття держави, яке відповідало б сучасним потребам юридичної (у т.ч. цивілістичної) науки;

на підставі аналізу існуючих теорій щодо розуміння держави як суб'єкта приватного права виробити концептуальні підходи та критерії визначення цивілістичної сутності правосуб'єктності держави у разі її участі у цивільних відносинах;

встановити та проаналізувати характерні індивідуалізуючі ознаки держави як суб'єкта приватного (цивільного) права, а також дослідити їх особливості;

визначити та проаналізувати характерні ознаки цивільної правосуб'єктності держави та особливості механізму її реалізації;

з'ясувати особливості участі держави у цивільному обороті на прикладі конкретних цивільних правовідносин;

на підставі теоретичних розробок і конструктивного аналізу чинного законодавства України, що регулює цивільні відносини за участю держави, розробити конкретні рекомендації та пропозиції щодо його вдосконалення.

Об'єктом дослідження є цивільні правовідносини, що виникають за участю держави, наукові доробки, які є надбанням теорії держави та права, науки цивільного права, міжнародного приватного права.

Предметом дослідження є правове становище держави як суб'єкта цивільних правовідносин, особливості її цивільної правосуб'єктності, а також нормативні матеріали, що стосуються цієї сфери правового регулювання.

Методи дослідження. З метою найбільш ґрунтовного пізнання, всебічного вивчення предмета дослідження та отримання належних наукових результатів у процесі написання дисертаційної роботи було використано наступні методи:

діалектичний метод - через аналіз таких філософсько-теоретичних категорій, як „зміст та форма”, „можливе та дійсне”, „історичне та логічне”, „належне та суще” визначено поняття „держава” та її формально-індивідуалізуючи ознаки як суб'єкта права; закон єдності та боротьби протилежностей було покладено в основу визначення цивільної правосуб'єктності держави відповідно до єдності прав та обов'язків суб'єктів цивільних правовідносин;

історичний метод покладено в основу з'ясування історичних традицій соціокультурних зв'язків державного утворення із суспільством, що дало можливість визначити соціально-правову сутність держави;

системний метод використано для вивчення держави як впорядкованої та структурованої системи з урахуванням множинності її елементів (державних органів); виявлення системоутворюючих функцій права у формуванні суб'єктів держави, які забезпечують її участь у цивільному обороті;

конструктивно-критичний та формально-юридичний методи сприяли дослідженню правових конструкцій цивільного права і законодавства щодо теоретичної обґрунтованості та формальної визначеності правових форм участі держави у цивільних відносинах, що дало можливість напрацювати конкретні пропозиції стосовно вдосконалення законодавства;

порівняльно-правовий метод дозволив виявити загальні підходи до визначення становища держави у цивільних правовідносинах різних правових систем, одночасно проаналізувати положення актів цивільного, конституційного та адміністративного законодавства з урахуванням положень теорії держави та права, що необхідно для узгодженого та системного закріплення понять і правових конструкцій у системі права України;

метод правового моделювання допоміг визначити форми участі держави у цивільних правовідносинах, що дало змогу виявити певні спільні риси держави та юридичних осіб, застосувати юридико-технічну модель „юридичної особи” до держави як суб'єкта цивільного права та з достатнім ступенем вірогідності вважати, що держава у цивільних правовідносинах діє як юридична особа;

аналітичний метод дав можливість дослідити певні правові проблеми, які виникають у сфері цивільних правовідносин за участю держави, зокрема, при аналізі конкретних судових справ щодо визначення договірних та деліктних зобов'язань держави, що сприяло виявленню ступеня ефективності функціонування держави, правового регулювання відповідних правовідносин в Україні, виробленню пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у вітчизняній цивілістичній науці ця робота є першим комплексним дослідженням, в якому на концептуальному рівні визначено особливості цивільної правосуб'єктності держави, її участі у приватних (цивільних) правовідносинах, а також напрацьовано численні пропозиції стосовно вдосконалення цивільного законодавства.

У дослідженні одержано наступні результати, що мають наукову новизну, практичне значення, і виносяться на захист як запропоновані автором вперше:

Враховуючи подвійну природу держави як суб'єкта приватного (цивільного) права, яка: 1) є публічно-правовим утворенням (принципи, умови виникнення, функціонування визначаються публічним правом), метою якого є забезпечення публічних інтересів як умови існування та розвитку суспільства; 2) у цивільних відносинах є юридично рівним учасником поряд з іншими суб'єктами цивільного права, встановлено, що у сфері цивільних правовідносин держава проявляє себе через системні соціально-правові зв'язки з такими її елементами, як людина, громадянин, населення, народ, суспільство, юридичні особи, та виявляє ознаки складеного суб'єкта цивільного права, в особі якого втілюється публічний інтерес.

Доведено, що держава у цивільному обороті має власні інтереси, що становлять квінтесенцію інтересів суспільства, забезпечених цивільним правом, які відмінні від індивідуалізованого приватного інтересу; її участь у ньому є правовою формою узгодження загальносуспільного (публічного) інтересу, представленого державою, з індивідуальним інтересом приватної особи.

Аргументовано, що цивільна правоздатність держави є спеціальною, становить визначену законом можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків, умовою реалізації якої (на відміну від інших осіб) є не індивідуальне волевиявлення, спрямоване на реалізацію суб'єктивного права, а обов'язок щодо виконання державних функцій, що у рамках позитивного права збігається з її суб'єктивним правом та означає міру можливої поведінки зобов'язаного державного суб'єкта.

Встановлено, що цивільна правосуб'єктність держави проявляється як її внутрішня та зовнішня властивість, підставою виникнення й умовою реалізації якої є: а) на внутрідержавному рівні - соціальна легітимація влади всіма громадянами та юридичне оформлення у нормах цивільного законодавства; б) у міжнародному цивільному обороті - офіційне визнання держави на міжнародному рівні.

Доведено, що дієздатність держави виявляється у двох взаємозалежних формах: 1) організаційній: утворення механізму держави - системи суб'єктів (органів та організацій), наділення їх компетенцією щодо реалізації державних функцій; 2) функціональній: діяльність державних суб'єктів, які через виконання делегованих їм повноважень або наділення інших осіб спеціальними повноваженнями безпосередньо реалізують правоздатність держави (у тому числі цивільну).

Обґрунтовано, що особливістю реалізації цивільної правосуб'єктності держави є механізм інституту представництва, що є способом внутрішньої організації держави: у цивільних відносинах персоніфікованим носієм цивільних прав та обов'язків є держава, а виразниками державного (публічного) інтересу - правомочні та зобов'язані особи, уповноважені виконувати державні функції. Реалізація ними цивільної дієздатності держави набуває змісту юридичного обов'язку.

Диференційовано форми реалізації дієздатності держави і форми участі держави у цивільному обороті: 1) через державні органи у межах їх компетенції - законне представництво; 2) через повірених осіб (фізичних та юридичних), які діють на підставі спеціального доручення (договору), посвідченого повноважними представниками держави - договірне представництво.

Обґрунтовано, що державі як суб'єкту цивільного права властиві риси колективного утворення, притаманні юридичній особі: організаційна єдність, майнова самостійність, наявність власного найменування, цивільна правосуб'єктність. Запропоновано визнати та закріпити у Цивільному кодексі України такі положення: 1) у цивільних відносинах держава діє як юридична особа; 2) щодо держави у цивільних відносинах застосовуються норми, які регулюють правове становище юридичних осіб у цивільних відносинах, якщо законом не встановлено інше.

Визначено, що однією з основних ознак сучасної держави є неприбуткова (некомерційна) господарська діяльність, пов'язана з виконанням покладених на державу функцій з управління майном державної власності у загальносуспільних інтересах.

Аргументовано, що конструкції майнових відносин держави із створеними нею на основі державної власності юридичними особами відповідає модель речових прав на чуже майно: 1) держава є власником майна, переданого державним підприємствам, установам на праві господарського відання та оперативного управління; 2) визначальною правомочністю права власності держави щодо такого майна є право верховного розпорядження, тобто вирішення питань щодо юридичної долі майна, зміни форми власності, використання за призначенням; 3) такі юридичні особи набувають обмежених речових прав на державне майно у формах права господарського відання, права оперативного управління; 4) останні є спеціальними способами цільового майнового відокремлення з метою здійснення ефективного управління державним майном.

Встановлено, що особливістю правочину, вчиненого державою, спрямованого на встановлення цивільних правовідносин, виникнення цивільних прав та обов'язків тощо, є наявність публічного інтересу, що втілюється у поєднанні безпосередньо державного інтересу (як прояву інтересу загальносуспільного) та рівних можливостей реалізації приватного інтересу для всіх приватних суб'єктів - потенційних учасників цивільних правовідносин за участю держави.

Визначено особливості правового становища держави у відносинах спадкування: а) неможливість виступати заповідачем; б) набуття прав на спадкове майно за законом пов'язане з виникненням через невиявлений або нереалізований приватний інтерес загальносуспільного інтересу (з мотивів запобігання перетворенню майна у безхазяйне) та встановленням щодо відкритої спадщини особливого правового режиму - відумерлості; в) особливі повноваження щодо збереження майна відумерлої спадщини.

Уточнено зміст понять “державна власність” як основної форми загальносуспільної власності українського народу на матеріальні блага, що визначені як державне майно, та “право власності держави” як правових можливостей держави здійснювати правомочності власника (набувати, володіти, розпоряджатись) в інтересах суспільства.

Запропоновано визначити спеціальні способи набуття державою права власності (націоналізація, реквізиція тощо) як встановлені законом її правові можливості втручатись у сферу власності приватних осіб у виняткових випадках, визначених законом, що зумовлено необхідністю виконання державою своїх функцій у суспільних інтересах.

Практичне значення одержаних результатів. Запропоновані автором теоретичні новації, його висновки та пропозиції можуть бути використані для подальших досліджень загальнотеоретичних, цивільно-правових та міжнародно-правових проблем правосуб'єктності держави, вдосконалення термінологічної бази, а також у законодавчій діяльності.

З 2001 року окремі результати цього дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі під час викладання автором навчальної дисципліни „Міжнародне приватне право”. Вони також можуть бути корисні під час викладання дисципліни „Цивільне право”, підготовки підручників і навчальних посібників з означених дисциплін. Теоретичні здобутки автора використані ним при розробці та викладанні теми „Галузеві проблеми у законотворчій діяльності: цивільне право” у рамках навчального курсу “Законотворча діяльність” в Українській школі законотворчості Інституту законодавства Верховної Ради України (2005 р.).

Зроблені за результатами дисертаційного дослідження висновки та пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного законодавства отримали позитивну оцінку на засіданні відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту Верховної Ради України та рекомендовані для направлення у профільні комітети Верховної Ради України для врахування при підготовці проектних документів, зокрема стосовно змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів законодавства (Цивільного кодексу України, Закону України “Про оренду державного та комунального майна”), законопроекту про націоналізацію в Україні (Витяг із протоколу засідання відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України № 2 від 16.02.2006 р.).

Наукова достовірність результатів дисертації підтверджується здійсненим комплексним аналізом великої кількості нормативних актів, серед яких: Конституція України, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, закони України “Про державну службу” “Про власність”, “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” та ін., рішення Конституційного Суду України, декрети та постанови Кабінету Міністрів України, а також міжнародні договори тощо (список використаних нормативних актів становить 145 найменувань).

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднені на міжнародних науково-практичних конференціях: Української академії зовнішньої торгівлі на тему „Проблеми регулювання зовнішньоекономічної діяльності України в сучасних умовах” (м. Київ, 25.05.2001 р.), „Вплив глобалізації на формування та розвиток зовнішньоекономічних зв'язків України” (м. Київ, 30.05.2002 р.), „Актуальні правові та економічні проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв'язків” (м. Київ, 30-31.05.2003 р.); Тверського університету та Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова на тему “Розвиток цивільного процесуального права Росії, країн СНД та Балтії” (Росія, м. Твер, 26-28.09.2003 р.); Національної академії управління на тему „Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів” (м. Київ, 28-29.04.2004 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображені в підготованих автором самостійно семи наукових статтях, шість з яких опубліковані у фахових виданнях, а також у тезах виступів на п'ятьох конференціях.

Структура дисертації та її обсяг. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, шести підрозділів, висновків та списку використаних джерел (320 найменувань), який включає список нормативних документів, список монографій, авторських видань, словників та список наукових публікацій, авторефератів. Загальний обсяг дисертації становить 190 сторінок друкованого тексту, список використаних джерел - 33 сторінки.

1. Основний зміст

У вступі обґрунтовуються актуальність теми дисертаційної роботи, її зв'язок із науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено його об'єкт, предмет, теоретичну та методологічну основи, викладено наукову новизну й основні положення, що виносяться на захист, висвітлено теоретичне і практичне значення отриманих результатів, надано інформацію про їх апробацію та публікації за темою дисертації.

Розділ перший “Загальнотеоретичні особливості держави як суб'єкта приватного (цивільного) права” має два підрозділи і присвячений загальнотеоретичним питанням визначення держави як суб'єкта приватного (цивільного) права, її індивідуалізуючих ознак, місця в системі суб'єктів цивільного права, особливостям цивільної правосуб'єктності. При дослідженні використані, зокрема, діалектичний, історичний, системний, порівняльно-правовий методи дослідження.

Автором досліджено генезис науково-теоретичної думки про державу, проаналізовано філософські, політичні, соціальні, правові аспекти сутності явища держави, різноманітні визначення поняття “держава”, характерні для неї ознаки (критерії). На підставі теоретичного узагальнення автором встановлено: держава є правовою формою соціально-орієнтованої політико-територіальної організації суспільства, яка через державний механізм здійснює публічну владу, управління загальносуспільними справами, забезпечує єдність, цілісність і координованість суспільства, законність і правопорядок. Її складовими елементами (ознаками) є територія, населення, суверенітет, державний апарат, з якими як у міжнародному публічному, так і в приватному праві пов'язується поняття “правосуб'єктність держави”.

Досліджено умови набуття державою загальної правосуб'єктності, пов'язаної зі здійсненням основних (владних) функцій, серед яких на національному рівні визначається соціальна легітимація влади всіма громадянами, що юридично оформлюється в актах законодавства та виборах найвищих органів державної влади всіма громадянами держави, а на міжнародному - офіційне визнання держави як суб'єкта міжнародного права. Для виконання додаткових функцій, не пов'язаних зі здійсненням владних повноважень (у т.ч. у сфері приватного права), держава апелює до права для визначення її правового статусу відповідно до принципів та специфіки правовідносин. Наділення держави цивільною правосуб'єктністю має соціальні передумови (пошук нових форм забезпечення загальносуспільних інтересів) та юридичну природу (виявляє себе в юридичному оформленні через юридичні параметри та ознаки властивостей держави як суб'єкта цивільного права).

Визнання за державою цивільної правосуб'єктності обумовлює наділення її правом на судовий захист цивільних прав та інтересів (п. 5 ст. 3 ЦК), і відповідно -цивільною процесуальною правосуб'єктністю. Досліджено проблему, що виникає при винесенні судом (органом держави) від імені держави рішення щодо держави. Зокрема, запропоновано створити для розгляду справ за участю держави інститут незалежних, професійних суддів - арбітрів.

Автор виходить з комплексного аналізу правоздатності держави як самостійного правового явища: міжнародних аспектів (Статут ООН, Декларація про принципи міжнародного права 1970 р.), конституційних положень (ст. 5 Конституції України), а також традиційних підходів цивілістики щодо визначення цивільної правоздатності особи. Передумовою наділення держави цивільними правами та обов'язками є загальносуспільний (публічний) інтерес, що об'єктивується у цивільному інтересі держави та характері приватних (цивільних) відносин, в яких індивідуалізується загально-соціальна цінність приватного інтересу. У роботі доведено, що термін “законний інтерес” є непридатним для такого суб'єкта, як держава.

Правоздатність держави виникає на підставі закону, є стабільною правовою категорією - невідчужуваною та неподільною властивістю держави виступати суб'єктом права. Враховуючи “пов'язаність” держави правом, правоздатність держави у рамках позитивного права збігається з її суб'єктивним правом і означає закріплену законом міру можливої поведінки уповноваженого державного суб'єкта, спрямовану на досягнення у рамках конкретних (цивільних) правовідносин державних цілей, пов'язаних із забезпеченням загальносуспільного інтересу. Умовою реалізації державою її правосуб'єктності є не індивідуальне волевиявлення суб'єкта, спрямоване на реалізацію суб'єктивного права, а юридичний обов'язок щодо виконання державних функцій. Специфіка цивільних правовідносин обумовлює наділення суб'єктів характерними властивостями (ознаками, якостями), які оформлюють їх цивільну правоздатність. Цивільна правоздатність держави є спеціальною.

Комплексний підхід щодо аналізу цивільної дієздатності держави дав можливість визначити функціональну компоненту дієздатності держави: механізм реалізації цивільної правоздатності та встановлення суспільних зв'язків з іншими суб'єктами через цивільні права та обов'язки, що виявляє себе у функціонуванні та діяльності державних суб'єктів, які безпосередньо реалізують цивільну дієздатність держави шляхом виконання делегованих їм державою повноважень або наділення інших осіб (фізичних, юридичних) спеціальними повноваженнями.

Автор не поділяє думку, що правоздатність державного органу необхідно розуміти як правоздатність державної юридичної особи, аргументуючи свою позицію тим, що: орган держави реалізує дієздатність держави у межах визначеної компетенції; правоздатність держави, пов'язана з волевиявленням народу, є невідчужуваною та неподільною; цивільна правоздатність юридичної особи прирівнюється до правоздатності фізичної особи (за винятком прав і обов'язків, пов'язаних з природою людини); виконання повноважень державним суб'єктом є умовою здійснення державних функцій, тобто юридичним обов'язком щодо здійснення прав та обов'язків держави через зобов'язальну поведінку (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

У цивільному обороті держава виступає самостійно через систему створених нею органів; органи, що діють у приватних відносинах від імені держави, або не визнаються самостійними юридичними особами (офіційно не наділені таким статусом), або не користуються правами самостійної юридичної особи (у разі наявності такого статусу). Дії таких суб'єктів є діями самої держави.

На думку автора, слід диференціювати форми реалізації дієздатності держави (організаційна, функціональна) та форми її участі у цивільному обороті: 1) через державні органи у межах їх компетенції; 2) через повірених осіб, які діють на підставі доручення (механізм надання доручення включає стадію вчинення правочину (укладання договору), що виявляється у формі діяльності відповідного державного суб'єкта, компетенцією якого передбачено наділення інших осіб спеціальними повноваженнями щодо вчинення певних дій від імені та в інтересах держави).

Розділ другий “Особливості участі держави у приватних (цивільних) відносинах” має чотири підрозділи. У ньому приділено увагу аналізу цивільно-правового статусу держави, дослідженню критеріїв виявлення цивілістичної сутності правосуб'єктності держави у разі її участі у цивільних відносинах, правових форм такої участі та її особливостей. У цьому розділі досліджуються теоретичні концепції, положення законодавства України та міжнародних актів, узагальнюються правові основи щодо визначення цивільно-правового статусу держави, обґрунтовуються авторські теоретичні конструкції. Методологічну основу цього розділу склали методи: порівняльно-правовий, формально-юридичний, правового моделювання, конструктивного аналізу.

У дисертації доведено, що принцип юридичної рівності суб'єктів цивільного права є ключовим у визначенні цивільно-правового статусу держави, яка виступає єдиним і неподільним суб'єктом цивільного права, якому властива систематизована модель елементів (суб'єктів). Обґрунтовано висновок, згідно з яким участь держави у цивільному обороті забезпечується через механізм специфічного інституту представництва, що є способом внутрішньої організації держави. Визначено такі ознаки представництва, як: офіційність (законність) представництва; персоніфікованість суб'єктів (представників); належність їх до структури державної системи або безпосередній правовий зв'язок з уповноваженими органами держави.

Досліджено природу та зміст “дуалізму” права (поділу системи права на публічне та приватне), узагальнено критерії такого поділу, доведено, що запропонована у ЦК конструкція “юридичні особи публічного права” (ч. 2 ст. 81 ЦК), з теоретичної точки зору, порушує єдність правового режиму приватного права та суперечить п. 2 ст. 1 ЦК. Пропонується ввести класифікацію юридичних осіб за характером їх діяльності: а) публічні юридичні особи (їх участь у цивільному обороті має загальнокорисний, суспільно-значущий характер, в основі якого лежить публічний інтерес); б) приватні юридичні особи (їх діяльність спрямована на реалізацію приватних інтересів, визначених метою засновників). Досліджено юридичну природу, зміст, призначення категорії “юридична особа”, а також мету, підстави, критерії класифікації таких осіб у праві, узагальнено риси цих суб'єктів та обґрунтовано доцільність застосування конструкції “юридична особа” (як юридико-технічного прийому, юридичної фікції) при моделюванні введення держави у приватноправове поле.

У роботі досліджено питання участі держави у створенні юридичних осіб, проаналізовано “власницьку” традицію цивільного обороту, закріплену в ЦК, доведено конструктивність правової моделі обмеженого речового права щодо юридичного оформлення майнових відносин держави зі створеними нею на основі державної власності юридичними особами. Напрацьовано пропозиції щодо вдосконалення правових зв'язків держави з утвореними нею (чи за її участю) юридичними особами, зокрема: 1) державними установами та підприємствами: через встановлення зобов'язально-речових відносин та визнання за державою-власником права верховного розпорядження переданим майном; 2) господарськими товариствами: через конструкцію прав участі держави: а) права участі, що випливають з акціонерних прав держави, є її особистими немайновими правами участі в управлінні справами АТ, включають зобов'язальні права держави щодо утвореної нею юридичної особи та речові права на акції; б) права участі, що випливають з формування державою майна юридичної особи (відмінної від АТ), включають зобов'язальні права держави щодо такої особи, права управління, права на отримання частини прибутку, майнові права на передане такій особі майно. Встановлено, що корпоративні права держави можуть бути реальними - такі, що опосередковують участь в управлінні господарською діяльністю товариства, та номінальними - є правовим способом досягнення відповідних соціально-економічних цілей.

Правовим засобом оптимізації й активізації участі держави у цивільних правовідносинах є механізм договірного представництва - через юридичних та фізичних осіб, які у цивільному обороті діють за спеціальним дорученням (договором). Специфіка виявляється у поєднанні елементів добровільного та обов'язкового представництва, що дало підстави визначити його як квазідобровільне (обов'язково-договірне) представництво.

Встановлено, що державна власність є основною формою загальносуспільного привласнення матеріальних благ, що становлять майнову основу діяльності держави (державне майно); право власності держави набуває змісту юридичного обов'язку (визначеної законом міри обов'язкової суспільно-корисної, державно доцільної поведінки) у здійсненні правомочностей власника щодо державного майна в інтересах народу. Автор диференціює ці поняття та поняття “власність народу”, “право власності народу”, визначає майно, що є матеріальним “субстратом” цивільної правосуб'єктності держави, аналізує механізми здійснення державою правомочностей власника. Суб'єктом абсолютного права державної власності є держава в цілому, створена Українським народом, і лише їй належать правомочності власника. Органи державної влади, які діють від імені та в інтересах держави, є суб'єктами, що уповноважені на реалізацію права власності держави, здійснюють надані їм повноваження, використовуючи особливий правовий інститут - управління.

Дослідивши підстави щодо набуття та припинення державою права власності, автор виділяє способи: загальні (можуть бути використані будь-яким суб'єктом цивільного права: укладання цивільно-правових угод та ін.), спеціальні (властиві лише державі: націоналізація, приватизація тощо). Спеціальні способи набуття державою права власності - встановлені законом правові можливості держави втручатись у майнову сферу приватних осіб у виняткових випадках, визначених законом, що обумовлено необхідністю виконання державою суспільних інтересів. Визначено поняття “націоналізація”, її принципи: винятковість, суспільна необхідність, законність, компенсаційність. Автором проаналізовані законопроекти про націоналізацію (№ 3709 від 3.07.2003 р. та 14.02.2005 р.) та вироблені пропозиції по їх вдосконаленню. Досліджено також підстави та умови здійснення заходів з реквізиції, конфіскації; запропоновано доповнити ст. 228 ЦК положенням про застосування до особи, якою вчинено правочин, що порушує публічний порядок, цивільно-правових санкцій у формі конфіскації одержаного прибутку та/чи належного за правочином.

За результатами дослідження встановлено, що держава є суб'єктом відносин спадкування відповідно до принципів міжнародного приватного права (“окупації”, “тісного зв'язку”), та у разі, коли спір про право на спадщину стосується майна, що перейшло до держави як виморочне згідно з ЦК, що втратив силу. Аналіз національного законодавства України дав змогу визначити особливості правового становища держави у спадкових відносинах: 1) неможливість бути заповідачем; 2) право бути спадкоємцем за заповітом (ч. 2 ст. 1222 ЦК), але не за законом (статті 1261-1265 ЦК); 3) при спадкуванні за заповітом: відказ від спадщини, у разі порушення законних інтересів спадкоємців за законом; 4) набуття прав на спадщину лише у випадках, визначених законом, за умови виникнення особливого правового режиму - відумерлості спадщини (надано трактування поняття “відумерлість спадщини”); 5) держава не стає спадкоємцем відумерлої спадщини, а фактично приймає спадкове майно на зберігання (ч. 2 ст. 1280 ЦК), що дало підстави для висновку про утвердження ЦК нової концепції.

Аналіз договору дарування дав підстави для висновку, що держава за договором дарування може виступати лише на стороні обдаровуваного (запропоновано конкретизувати ч. 1 ст. 720 ЦК). Також запропоновано ввести в ЦК положення про заборону отримання державними службовцями подарунків, що пов'язані з виконанням ними службових обов'язків.

У роботі досліджено особливості правового регулювання приватизації державного майна, відчуження акцій акціонерних товариств, що належать державі, передачі об'єктів державної власності у комунальну власність тощо, надано оцінку негативним явищам, що мали місце в процесі приватизації в Україні (відсутність стратегії, “тіньова приватизація”). У ході дослідження проведено порівняльний аналіз із технологіями приватизації держав із розвинутою економікою (Велика Британія, Франція, Канада) та розроблені пропозиції щодо вдосконалення національних приватизаційних технологій та відповідних процедур.

Аналізуючи особливості орендних відносин за участю держави та відповідні нормативні акти, автор робить висновок, що перелік істотних умов договору оренди, визначений ст. 10 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, потребує доповнення вимогою про використання майна за цільовим призначенням.

Специфіка предмету договору концесії (ресурси держави, які є нерухомістю) обумовлює його національну “прописку” незалежно від наявності іноземного суб'єкта (інвестора): такий договір регулюється національним правом держави, що надає концесію, тож він не набуває рис міжнародного договору (контракту) у класичному розумінні міжнародного приватного права. Дисертант не погоджується з визначенням моменту набрання чинності договором з дня досягнення домовленості (ч. 2 ст. 9 Закону України “Про концесії”) і зведенням функцій державної реєстрації концесійних договорів до облікової звітності (ст. 14 цього Закону) та пропонує внести відповідні зміни до законодавства.

Автором проаналізовано особливості реалізації державою її цивільної правосуб'єктності у договірних відносинах. Акцентується увага на механізмі участі держави у договірних відносинах з “іноземним елементом”, оскільки у цьому разі юридична особистість держави не розщеплюється у внутрішній системі державного утворення, а індивідуалізується та проявляється у найбільш властивих для неї рисах. На конкретних прикладах автор досліджує механізм участі держави у створенні спільних виробничих (господарських) структур, у відносинах з кредитно-боргових, гарантійних зобов'язань (зокрема, на підставі урядових угод), у зовнішньоторговельній діяльності - через спеціально створені органи (торгово-економічні місії) тощо.

Особливістю правочинів, вчинених державою (як-то: випуск облігацій державних позик, проведення конкурсів, торгів, тендерів тощо), є публічний характер, зумовлений публічним інтересом відносно правових наслідків щодо його вчинення, що втілюється у поєднанні безпосередньо державного інтересу (як прояву загальносуспільного) та рівних можливостей реалізації приватного інтересу для всіх приватних осіб - потенційних учасників цивільних правовідносин за участю держави.

У разі, коли суб'єкти господарювання виконують доручення держави щодо виконання її зобов'язань перед іншими суб'єктами господарювання, відповідальність за такими зобов'язаннями має покладатись на державу. Так само держава має приймати на себе відповідальність за зобов'язаннями господарюючих суб'єктів, засновником яких вона виступає, якщо їх неплатоспроможність (банкрутство) пов'язана з виконанням державних зобов'язань та/чи внаслідок завдань (вказівок) засновника-держави.

Автор дає правову оцінку деліктній відповідальності держави, досліджує умови та підстави її виникнення, визначає особливості та зміст деліктного зобов'язання держави. Разом з тим досліджено терміни “делікт” і “делінквентність” (у кримінології та кримінальному праві деяких іноземних держав є синонімом терміна “злочинність”) і запропоновано для цілей цивільного права відповідальну особу в деліктних правовідносинах термінологічно визначити “деліктвентом” (а не делінквентом), термін “деліктвентність” вважати синонімом поняття деліктної правоздатності особи.

Зроблено висновок про абсолютну недопустимість вчинення державними суб'єктами правопорушення як протиправного та винного заподіяння шкоди приватній особі, оскільки держава виступає гарантом правопорядку. Деліктну відповідальність держави слід розглядати не як захід державного примусу, а як активізацію її правозахисної функції, спрямованої на правовідновлення, компенсацію тощо. Доведено, що природа деліктних зобов'язань держави обумовлена наділенням її абсолютною відповідальністю, тобто безумовним прийняттям на себе ризиків за заподіяння особі шкоди. Визначено та систематизовано умови їх виникнення: 1) заподіяння транскордонної шкоди навколишньому природному середовищу; 2) заподіяння шкоди джерелами підвищеної небезпеки: а) якщо такі об'єкти належать до державної власності; б) внаслідок непереборної сили (запропоновано доповнити ст. 1187 ЦК); 3) конституційні делікти: при здійсненні органами державної влади та місцевого самоврядування державних функцій; 4) при здійсненні виконавчо-розпорядчих функцій державними суб'єктами; 5) у надзвичайних ситуаціях тощо. Визначено зміст та особливості деліктного зобов'язання держави.

Аналізуючи підстави настання деліктної відповідальності держави за наявності вини державних службовців, автор диференціює дії таких осіб, виходячи з принципу правомірності таких дій, та визначає випадки, коли такі особи мають нести особисту відповідальність.

держава цивілістичний правосуб'єктність

Висновки

У дисертаційному дослідженні наведено теоретичне узагальнення та подано нове вирішення наукової задачі, що виявляється у комплексному дослідженні правового становища держави як суб'єкта приватного (цивільного) права, визначенні особливостей її цивільно-правового статусу, правових форм участі у цивільних відносинах. У дисертації доведено, що проблема наукового визначення правового статусу держави як суб'єкта приватного (цивільного) права обумовлена відсутністю чітких критеріїв встановлення цивілістичної сутності правосуб'єктності держави у разі її участі у цивільних правовідносинах, наукового обґрунтування правових форм такої участі, що негативно позначилось на законотворчій діяльності. Тому дисертаційне дослідження спрямоване як на теоретичну розробку питань щодо цивільно-правового статусу держави, так і на вдосконалення законодавства України.

У висновках дисертантом викладено основні результати дослідження, які характеризуються теоретичним та практичним значенням та на підставі яких окреслені положення наукової новизни, що винесені на захист. Зокрема, зроблено наступні висновки.

Особливості правового становища держави як суб'єкта приватного (цивільного) права обумовлені подвійністю її правової природи: 1) держава є публічно-правовим утворенням (принципи, умови виникнення, функціонування визначаються публічним правом), метою якого є забезпечення публічних інтересів як умови існування та розвитку суспільства; 2) у цивільних відносинах є юридично рівним учасником поряд з іншими суб'єктами цивільного права.

Правоздатність держави має універсальний характер, становить стабільну правову категорію - невідчужувану та неподільну властивість виступати суб'єктом права, мати права та обов'язки. Цивільна правоздатність держави є спеціальною, тобто визначеною законом можливістю бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків, умовою реалізації якої є не індивідуальне волевиявлення, спрямоване на реалізацію суб'єктивного права (на відміну від інших осіб), а юридичний обов'язок щодо виконання державних функцій.

Принцип юридичної рівності учасників є визначальним - він забезпечує встановлення у цивільному обороті балансу: по-перше, між публічним інтересом, представленим державою, та приватним інтересом конкретної особи; по-друге, між публічно-правовими засобами організації й діяльності держави та свободами особистості щодо здійснення її прав. Особливості правового становища держави як суб'єкта приватного (цивільного) права обумовлені наявністю публічного (загальносуспільного) інтересу щодо її участі у цивільних відносинах та їх правових наслідках.

Державі як суб'єкту цивільного права властиві риси колективного утворення, що притаманні юридичній особі: організаційна єдність, майнова самостійність, наявність власного найменування, цивільна правосуб'єктність. Обґрунтована можливість поширення на державу як учасника цивільних відносин юридико-технічної моделі юридичної особи. Також обґрунтовано невідповідність засадам приватного права класифікації юридичних осіб за критерієм їх приналежності до публічного права та приватного права (ч. 2 ст. 81 ЦК) та запропоновано замінити її на класифікацію юридичних осіб за характером діяльності: а) публічні юридичні особи - участь у цивільних відносинах має загальнокорисний, суспільно-значимий характер, в основі якого лежить публічний інтерес; б) приватні юридичні особи - діяльність спрямована на реалізацію приватних інтересів, визначених цілями засновника.

Конкретизовано зміст та обсяг таких форм обмежених речових прав як право господарського відання та право оперативного управління через встановлення: 1) зобов'язального правовідношення між власником-державою та суб'єктом речового права на чуже (державне) майно; 2) абсолютних речових правовідносин між правомочною особою-володільцем та всіма третіми особами (у т.ч. власником-державою).

Визначено поняття „права участі держави” щодо утвореної юридичної особи в залежності від виду господарських організацій: а) права участі, що випливають з акціонерних прав держави, є її особистими немайновими правами участі в управлінні справами АТ та включають зобов'язальні права держави щодо утвореної нею юридичної особи та речові права на акції; б) права участі, що випливають із формування державою майна юридичної особи (відмінної від АТ), включають зобов'язальні права держави щодо такої особи та майнові права на передане такій особі майно.

Диференційовано категорії „власність держави” і „власність народу України”, що як за матеріально-об'єктивованим, так і за правовим змістом утворюють самостійні правові явища. Державна власність є індивідуалізованою за суб'єктним критерієм. Щодо об'єктів власності народу України держава виступає правомочною особою на виконання функцій управління. Запропоновано вдосконалити правову конструкцію механізму реалізації права власності народу України, визначену ст. 13 Конституції України, та замінити за контекстом статті слова „права власника” на „верховне управління”.

Сформульовано визначення спеціальних способів припинення права державної власності, що можуть бути застосовані лише державою (приватизація майна, відчуження акцій, що є державною власністю), як встановлені законом способи передачі у власність приватних осіб об'єктів державної власності з метою досягнення позитивного соціально-економічного ефекту.

Визначено особливості деліктного зобов'язання держави: 1) юридичний факт порушення абсолютних прав приватних осіб пов'язаний з виконанням представниками держави їх обов'язків або умовами крайньої необхідності; 2) пов'язаність його з функціональним обов'язком держави щодо здійснення правозахисту прав і законних інтересів постраждалої особи; 3) є додатковим обов'язком, оскільки реалізується у правовідновленні, компенсації, відшкодуванні тощо; 4) його зміст включає такі елементи: а) деліктне зобов'язання звичайного деліктвента; б) застосування до зобов'язаних осіб заходів адміністративного, стимулюючого, превентивно-виховного характеру; в) публічно-офіційне визнання й осудження (обґрунтування, пояснення) дій, що спричинили шкідливі наслідки.

Розроблено пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, зокрема:

ст. 228 ЦК доповнити положенням про застосування до особи, якою було умисно вчинено дії, мають ознаки правочину, який порушує публічний порядок, цивільно-правових санкцій у формі конфіскації одержаного прибутку та/чи належного за правочином;

ч. 1 ст. 720 ЦК конкретизувати, визначивши, що держава за договором дарування може виступати лише на стороні обдаровуваного;

ст. 720 ЦК доповнити положенням про заборону отримання державними службовцями подарунків, що пов'язані з виконанням ними службових обов'язків;

ст. 1187 ЦК доповнити положенням про те, що шкода, завдана особі джерелом підвищеної небезпеки через обставини непереборної сили відшкодовується державою;

ч. 1 ст. 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” доповнити вимогою використання майна за його цільовим призначенням, правовими наслідками невиконання якої може стати розірвання договору та відшкодування орендодавцю шкоди, заподіяної орендарем неналежним використанням орендованого майна;

ч. 2 ст. 9 Закону України “Про концесії” та ст. 12 Закон України „Про оренду державного та комунального майна” привести у відповідність до ст. 182, ч. 3 ст. 640 ЦК, згідно з якими моментом укладення договору щодо нерухомості визначити момент державної реєстрації.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Клименко О.М. Теоретична концепція місця і ролі митної служби в функціонуванні держави // Митна справа. - 2001. - № 2. - С. 66-73.

2. Клименко О. Особливості інституту представництва держави у міжнародному приватному праві // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 4. - С. 38-42.

3. Клименко О. Особливості деліктної відповідальності держави в міжнародному приватному праві // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 3. - С. 44-47.

4. Клименко О.М. Цивільно-правовий інтерес держави в аспекті прав промислової власності // Зовнішня торгівля: право та економіка. Збірник наукових праць. Випуск 3 (7). Частина 1. - К.: УАЗТ, 2003. - 67-75.

5. Клименко О. Держава як суб'єкт цивільного права // Юриспруденція: теорія і практика [Центр правових досліджень Фурси]. - 2005. - № 2 (4). - С. 27-31.

6. Клименко О. До питання про націоналізацію у праві України // Право України. - 2005. - № 9. - С. 108-111.

7. Клименко О. Щодо проблеми ефективності застосування законодавства про власність // Право України. - 2005. - № 12. - С. 14-16.

8. Клименко О.М. Концептуальні аспекти функціонування державного механізму при здійсненні митної політики // Зб. матер. ІV міжнар. наук.-прак. конф. УАЗТ „Проблеми регулювання зовнішньоекономічної діяльності України в сучасних умовах”, м. Київ, 25.05.2001 р. [Додат.]. - К.: УАЗТ. - 2001. - С. 69-72.


Подобные документы

  • Поняття типу держави, його місце в теорії держави і права. Відображення сутності держави, яка змінюється; особливості її виникнення. Сутність рабовласницької і феодальної держави. Порівняльна характеристика капіталістичної і соціалістичної держав.

    реферат [59,1 K], добавлен 16.02.2011

  • Види суб'єктів цивільних прав за законодавством України. Правові форми участі держави в цивільних відносинах. Органи та представники, через яких діє держава у цивільних відносинах. Цивільно-правова відповідальність держави за цивільними зобов'язаннями.

    контрольная работа [37,5 K], добавлен 18.07.2011

  • Сутність держави як історично першого і основного суб'єкта міжнародного права, значення імунітету держави. Розвиток концепції прав і обов'язків держав, їх територіальний устрій з позицій міжнародної правосуб'єктності. Становлення української державності.

    реферат [15,2 K], добавлен 07.09.2011

  • Аналіз базових підходів у визначенні поняття функцій держави з позицій теорії держави і права, огляд їх основних видів. Висвітлення сутності та змісту такої категорії як "соціальна функція держави". Обґрунтування авторського визначення даного поняття.

    статья [28,1 K], добавлен 18.08.2017

  • Погляди мислителів щодо визначення природи держави. Різні підходи до визначення поняття держави та її суті. Передумови виникнення державності. Ознаки держави та публічна влада первіснообщинного ладу. Українська держава на сучасному етапі розвитку.

    курсовая работа [49,4 K], добавлен 10.11.2007

  • Особливості методологічного підходу Гегеля до визначення сутності права держави і порівняння його з підходами Канта. Основні етапи розвитку ідеї свободи та їх характеристика, сутність права. Поняття держави та її відношення до особистості у суспільстві.

    реферат [32,8 K], добавлен 28.10.2010

  • Поняття, передумови виникнення та соціальна сутність держави. Співвідношення суверенітету народу, нації та держави. Історичні типи держав, їх загальна характеристика. Основні функції української держави. Сутність правової держави (Б. Кістяківський).

    курсовая работа [41,1 K], добавлен 23.11.2010

  • Визначення поняття та сутності держави. Дослідження її ролі та призначення у політичній системі суспільстві. Вивчення основних теорій походження держави. Загальна характеристика сучасної держави у різних проявах її функціонування. Типи сучасної держави.

    курсовая работа [48,6 K], добавлен 31.01.2014

  • Передумови виникнення держави, визначення її поняття. Характеристика сучасної держави у різних проявах її функціонування, її типи, характеристика ознак. Особливості цивілізаційного та формаційного підходів до типології держави. Типологія сучасної України.

    курсовая работа [64,0 K], добавлен 07.05.2017

  • Процес формування карфагенської держави. Особливості соціально-правового статусу аристократії, громадян, вільновідпущеників, іноземців. Правові основи функціонування державної влади. Участь держави в міжнародних відносинах середземноморського регіону.

    дипломная работа [2,0 M], добавлен 10.07.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.