Особливості державного управління в Канаді

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В КАНАДІ

1.1 Конституційний устрій Канади

2.2 Законодавча влада

2.3 Виконавча влада

РОЗДІЛ ІІ. ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ КАНАДИ

2.1 Державні органи влади

2.2 Формування і склад уряду в Канаді

2.3 Регулювання роботи уряду

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Канада є федеративною державою, що складається з 10 провінцій і двох територій, що знаходяться під управлінням федерального уряду. Офіційно Канада є домініоном у складі Співдружності націй. Канада стала незалежною державою в 1867 р., коли Великобританія надала їй статус домініону. В 1931 р. англійський уряд визнав за Канадою самостійність у внутрішній і зовнішній політиці.

У Канаді діє писана некодифікована Конституція, тобто Основний закон країни складається не з одного, а з цілої серії актів, прийнятих у період з 1867 по 1982 р. В їх число входять дві категорії законів: по-перше, акти, які визначають створення окремих інститутів федеральної правової системи і визначають статус вищих державних органів (наприклад, закони про виборче право, Верховний суд і ін.), і, по-друге, закони, що визначають основи державного ладу в окремих провінціях (Акт про Альберту, Акт про Ньюфаундленд і т.д.).

Законодавча влада в Канаді належить парламенту, що складається з двох палат: Палати громад і сенату. Вони нерівноправні, оскільки сенат позбавлений права виступати ініціатором внесення фінансових законопроектів.

Главою держави номінально є генерал-губернатор, що призначається королевою Великобританії за рекомендацією прем'єр-міністра Канади.

У країні діють три великі політичні партії: прогресивно-консервативна (створена в 1854 р.), ліберальна (заснована в 1873 р.) і Нова демократична (створена в 1961 р.). Перші дві партії є буржуазними, а НДП по своїй програмі - соціал-демократична партія.

РОЗДІЛ І. ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В КАНАДІ

державний канада конституційний влада

1.1 Конституційний устрій Канади

Канада є федеративною державою, що складається з 10 провінцій і двох територій, що знаходяться під управлінням федерального уряду. Офіційно Канада є домініоном у складі Співдружності націй. Канада стала незалежною державою в 1867 р., коли Великобританія надала їй статус домініону. В 1931 р. англійський уряд визнав за Канадою самостійність у внутрішній і зовнішній політиці.

У Канаді діє писана некодифікована Конституція, тобто Основний закон країни складається не з одного, а з цілої серії актів, прийнятих у період з 1867 по 1982 р. В їх число входять дві категорії законів: по-перше, акти, які визначають створення окремих інститутів федеральної правової системи і визначають статус вищих державних органів (наприклад, закони про виборче право, Верховний суд і ін.), і, по-друге, закони, що визначають основи державного ладу в окремих провінціях (Акт про Альберту, Акт про Ньюфаундленд і т.д.).

1.2 Законодавча влада

Законодавча влада в Канаді належить парламенту, що складається з двох палат: Палати громад і сенату. Вони нерівноправні, оскільки сенат позбавлений права виступати ініціатором внесення фінансових законопроектів.

Главою держави номінально є генерал-губернатор, що призначається королевою Великобританії за рекомендацією прем'єр-міністра Канади. Генерал-губернатор має повноваження двох видів. В силу особливих прерогативних повноважень, формально переданих йому англійською Короною, він має право вирішувати важливі питання зовнішньої політики, включаючи ратифікацію міжнародних договорів, оголошення війни та укладення миру. Фактично ці повноваження здійснюються прем'єр-міністром, що приймає рішення після консультацій із членами кабінету, а в ряді випадків -- на підставі особливих декларацій, схвалюваних обома палатами парламенту. Інша група повноважень реалізується при виданні генерал-губернатором нормативних актів за прямим чи непрямим дорученням парламенту. На практиці ця нормотворча діяльність здійснюється урядом, а глава держави лише оформлює рішення кабінету особливими актами -- наказами в раді. Всі акти генерал-губернатора набирають сили тільки після їхнього підписання прем'єр-міністром або іншим членом кабінету. Конституція передбачає створення особливого органу -- ради (аналог британської таємної ради), члени якого призначаються генерал-губернатором. Офіційною функцією таємної ради є надання допомоги главі держави, але фактично вона не грає серйозної ролі. Генерал-губернатор призначає одного чи декількох своїх заступників.

1.3 Виконавча влада

Виконавча влада в кожній із провінцій формально належить лейтенант-губернатору, що призначається генерал-губернатором. В кожній провінції є законодавчий орган. В деяких провінціях -- це однопалатна Законодавча асамблея, а в інших -- двопалатний парламент. Наприклад, у провінції Квебек парламент складається з Законодавчої ради і Законодавчої асамблеї.

Фактично виконавча влада в провінціях належить провінційним урядам, що створюються партією, що здобула більшість у місцевій асамблеї, і очолюється прем'єр-міністрами.

Конституція Канади розмежовує компетенцію федерації та її суб'єктів. В Основному законі закріплений принцип двох виняткових сфер компетенції, тобто встановлюється перелік предметів відання як федерального парламенту, так і законодавчих асамблей провінцій. При цьому в Конституцію включене положення, відповідно до якого перелік питань, що відносяться до виняткової компетенції провінцій, вважається остаточним, а виняткова компетенція федерації може доповнюватися і розширюватися за рахунок включення у відповідний перелік нових пунктів. Таке положення може використовуватися для посилення централізму в канадській федерації. До компетенції федерації входять такі питання, як оборона, емісія грошей, оподатковування, регулювання торгівлі, поштова служба, банківська система, проведення перепису населення, статистична служба, видача патентів, відносини з індіанцями, правове положення іноземців і ін. До компетенції провінцій належать: внесення поправок до провінційних конституцій, місцеве оподатковування, створення провінційних державних органів і регулювання діяльності муніципалітетів, питання власності і цивільних прав, місцеве правосуддя і т.д.

У країні діють три великі політичні партії: прогресивно-консервативна (створена в 1854 р.), ліберальна (заснована в 1873 р.) і Нова демократична (створена в 1961 р.). Перші дві партії є буржуазними, а НДП по своїй програмі -- соціал-демократична партія.

РОЗДІЛ ІІ. ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ КАНАДИ

2.1 Державні органи влади

Місце Палати громад як федерального представницького органу Канади визначається її роллю в конституційному і політичному механізмі, змістом і межами її повноважень.

Палата громад виступає як механізм формування уряду, що приводиться в дію постійним суперництвом і боротьбою основних політичних партій. В Канаді уряд формується політичною партією, що в результаті загальних виборів одержала більшість місць в органі народного представництва. Призначення на посаду прем'єр-міністра, лідера партії, що одержала більше половини мандатів у Палаті громад, здійснюване генерал-губернатором Канади, є чисто формальним актом. В силу політичної традиції глава держави не може відмовити в такому призначенні.

Прем'єр-міністр і кабінет здійснюють ефективний контроль за діяльністю Палати громад, оскільки вони спираються на дисципліновану парламентську більшість. Це дозволяє уряду визначати порядок денний Палати громад, істотно впливати на розподіл часу роботи парламенту і домагатися прийняття внесених ними законопроектів. У разі потреби кабінет розпускає парламент і оголошує дострокові вибори.

Значення Палати громад багато в чому визначається тією обставиною, що вона виступає як орган, у якому тією чи іншою мірою представлені інтереси різних соціальних груп, політичних і суспільних течій і т.д.

Певною мірою роль нижньої палати посилюється тією обставиною, що вона виступає органом, який вирішує завдання загальнонаціонального значення, а не є просто зборами представників, що захищають інтереси окремих провінцій чи виборчих округів.

На Палату громад покладене здійснення трьох основних повноважень.

1. Законодавство. Лише Палата громад разом із сенатом має суверенне право приймати закони. У сучасний період спостерігається певний занепад законодавчої діяльності Палати, оскільки, по-перше, уряд майже цілком захопив право законодавчої ініціативи; по-друге, продовжується безупинний ріст делегованого законодавства й інших видів адміністративної нормотворчості, і, по-третє, більшість у Палаті, як правило, голосує за вказівкою своїх партійних лідерів.

2. Фінансові повноваження. Відповідно до Конституції, фінансові законопроекти спочатку вносяться тільки нижньою палатою, хоча сенат може вносити зміни до цих біллів і повертати їх на доопрацювання в нижню палату. Фактично Палата громад має справу з уже підготовленими кабінетом фінансовими пропозиціями, що затверджуються нею без істотних змін.

3. Контроль за діяльністю уряду. Контрольні повноваження Палати громад, про які мова йде нижче, досить великі, але вони значною мірою нейтралізуються правом уряду розпускати палати. Проте Палата громад неоднарозово змушувала уряд піти у відставку, виносячи йому вотум недовіри (останній раз у 1979 р.).

2.2 Формування і склад уряду в Канаді

Палата громад обирається шляхом загального, рівного, прямого і таємного голосування терміном на п'ять років. Право голосу мають всі громадяни Канади, що досягли 18 років. Активного виборчого права позбавляються особи, визнані у встановленому порядку божевільними, особи, що знаходяться в місцях позбавлення волі, а також посадові особи, відповідальні за проведення виборів, і судді, призначувані генерал-губернатором. Ценз осілості (12 місяців) поширюється лише на британських підданих, що проживають у Канаді і бажають взяти участь у виборах.

Право висувати свої кандидатури дається всім повнолітнім канадським громадянам за винятком осіб, позбавлених активного виборчого права, а також депутатів провінційних і територіальних законодавчих органів, шерифів і державних службовців в цілому. Чиновники можуть висувати свої кандидатури тільки у випадку, якщо на період виборчої кампанії вони беруть відпустку за свій рахунок. При цьому у випадку їхнього обрання вони втрачають державну посаду.

У Канаді політичні партії не одержують офіційного визнання у виборчому процесі. Процедура виборів побудована таким чином, що всі кандидати, що беруть участь у ній, виступають як приватні особи. Кандидатуру повинні підтримати 25 виборців, чиї підписи завіряються свідками. Кандидат зобов'язаний присягнутися в тому, що він погоджується з висуванням своєї кандидатури, і внести заставу в розмірі 200 канадських доларів. Застава покликана звільнити виборчу кампанію від “несерйозних” кандидатів, ці гроші повертають кандидату, якщо за нього проголосувало хоча б 15% виборців, що прийняли участь у голосуванні в даному окрузі.

Межі виборчих округів визначаються спеціальними “прикордонними комісіями”, що створюються парламентом по одній для кожної провінції й обох територій. Вони займаються складанням і уточненням карт за результатами чергового перепису населення, що проводиться кожні 10 років, і повинні гарантувати рівність всіх округів по виборам у Палату громад. При необхідності і за вимогою щонайменше 10 депутатів питання про межі округів може обговорюватися на засіданнях палати.

У Канаді, як і в інших англосаксонських країнах, застосовується мажоритарна виборча система відносної більшості. Обраним вважається той кандидат, що набрав голосів більше, ніж кожен з його супротивників окремо, навіть якщо це становить менше половини. Подібна система результативна, тому що хто-небудь завжди одержує відносну більшість; у Палаті громад звичайно буває міцна більшість, що забезпечує стабільність уряду. При цьому вона позбавляє представництва малі партії і спотворює відповідність між кількістю поданих голосів і кількістю мандатів, завойованих тією чи іншою партією. Так, у 1968 р. ліберальна партія одержала 45% голосів виборців і 59% місць у Палаті громад. Вибори в Канаді проводяться по одномандатних виборчих округах.

Хоча термін повноважень Палати громад становить п'ять років, фактично парламентські вибори проводяться раз на чотири роки. Розпуск парламенту до закінчення повноважень став політичною традицією Канади, що відбиває прагнення керівництва партії, що перебуває при владі, провести загальні вибори в найбільш вигідний з її точки зору момент і знову забезпечити собі більшість. Формально розпуск Палати громад входить до компетенції генерал-губернатора, але на практиці розпуск здійснюється за вимогою прем'єр-міністра після консультацій останнього з членами уряду і партійним керівництвом.

2.3 Регулювання роботи уряду

Регламент палати громад передбачає такі форми контролю над урядом: запитання депутатів міністрам; дебати за тронною промовою; пропозиції депутатів; призначення слідчих комітетів; перевірка актів делегованого законодавства і правильності призначень на державні посади.

Питання депутатів міністрам -- найбільше часто застосовувана процедура. Вони одночасно є формою контролю і засобом одержання інформації від уряду.

Відповідно до регламенту, щодня може виділятися до 40 хв. для відповідей міністрів на поставлені депутатами питання. Для того щоб звернутися до міністра, парламентарій повинен за 48 год. до виділеного для відповідей часу дати повідомлення про свій намір поставити запитання. При цьому він вносить своє питання в “порядок денний” палати громад. Якщо питання позначене зірочкою, міністр повинен дати усну відповідь, якщо немає -- представити клерку палати текст своєї відповіді. Якщо міністр стверджує, що поставлене питання вимагає докладної відповіді, яку неможливо дати у відведений час, то при згоді палати він може представити письмову відповідь.

За традицією, під час відповідей на питання депутатів, повинні бути присутні усі чи майже всі міністри або їхні парламентські секретарі. Кількаразова відсутність того чи іншого міністра може викликати невдоволення парламентаріїв і громадськості, що спостерігає за роботою палати громад по телебаченню.

Питання депутатів і відповіді міністрів (усні і письмові) публікуються в щоденних офіційних звітах про роботу палати громад.

За 30 хв. до закінчення восьмого дня дебатів за тронною промовою спікер повідомляє про їхнє припинення і ставить на голосування пропозицію уряду, що звичайно схвалюється більшістю голосів членів палати громад.

Пропозиції депутатів являють собою форму парламентської процедури, за допомогою якої депутат може поставити на обговорення палати громад будь-яке питання, пропонуючи розглянути його і винести своє рішення. Якщо пропозиція окремого депутата буде прийнята при голосуванні, вона стає рішенням усієї палати. Внесення пропозицій депутатами розглядається як форма контролю над урядом, оскільки відкриває можливість обговорення урядової політики.

Регламент палати громад передбачає, крім того, право депутатів вносити пропозиції з метою термінового обговорення питання, що мають важливе значення. Така пропозиція підлягає обговоренню в той же день. Однак використання цього права поєднується з рядом процедурних вимог і умов. Необхідно, щоб спікер палати визнав, що дане питання є важливим і потребує термінового розгляду. Рішення спікера є остаточним і не підлягає обговоренню. Крім того, депутат повинен мати дозвіл палати на внесення такої пропозиції. Дозвіл вважається отриманим, якщо пропозицію підтримують не менш ніж 20 членів палати. При дотриманні зазначених умов палата починає обговорення пропозиції депутата.

Особливе значення мають пропозиції депутатів, у яких фактично ставиться питання про довіру уряду. Вносячи подібні пропозиції, депутати від опозиції прагнуть у ході їхнього обговорення покритикувати урядовий курс, особливо у фінансовій сфері. При цьому регламент палати громад не визначає поняття “вотум недовіри” і нічого не говорить про правові наслідки вираження недовіри уряду палатою. В 1968 р. урядовий проект бюджету не був схвалений палатою громад, однак тодішній кабінет на чолі з Л.Пірсоном вніс на розгляд парламентаріїв пропозицію не вважати відхилення бюджетного білля висловленням недовіри уряду, і ця пропозиція була підтримана більшістю депутатів.

Слідчі комітети є різновидом спеціальних комітетів і перевіряють діяльність окремих урядових департаментів. Доповіді слідчих комітетів можуть стати предметом розгляду палатою громад.

Перевірка актів делегованого законодавства і правильності призначень, на державні посади. Об'єднаний комітет з перевірки актів делегованого законодавства має право рекомендувати відповідним міністерствам і іншим урядовим відомствам скасовувати акти делегованого законодавства, видані з перевищенням повноважень чи порушенням процедури.

З недавнього часу постійні комітети палати громад одержали право оцінювати правильність і обґрунтованість призначення на посади у федеральному державному апараті (за винятком судів) і давати висновки, які не є обов'язковими для уряду.

Особливе місце займає контроль за фінансами, що полягає в контролі за витратою урядом уже затверджених парламентом фінансових коштів.

ВИСНОВОК

Канада - федеративна держава. Федералізм поєднує спільне і відмінне. За висловом сера Джона А. Макдоналда, першого прем'єр-міністра Канади, федералізм передбачає створення “загального уряду і законодавчих установ для загальних цілей поряд із місцевими урядами і законодавчими установами для розв'язання локальних завдань”. Представники франкомовного і англомовного населення виразно заявляли, що вони закладають підвалини “нової нації”, “нової політичної спільноти”. Але вони завжди обстоювали збереження неповторності у звичаях, культурі кожної з федеральних провінцій або колоній. Переважно франкомовне й римо-като-лицьке населення Східної Канади (Квебека) намагалося побороти загрозу з боку англомовної більшості (переважно протестантів), спрямовану на те, щоб послабити їхні права на мову, цивільне право, укладене за французьким зразком, релігійно зорієнтовану систему освіти.

Сьогодні у кожній провінції відбуваються законодавчі збори (провінції не мають Верхніх палат), що схожі на Палати громад. Законопроекти мають проходити три читання і отримати королівську санкцію від лейтенанта-губернатора. За всю історію існування канадської держави на провінційному рівні в отриманні санкції було відмовлено 28 разів, останній раз - 1945 р. на острові Принца Едуарда

Провінційними законодавчими установами створюються муніципальні уряди великих та малих міст, сіл, округів, районів, столичних регіонів. Повноваження їм надають на свій розсуд ті самі законодавчі установи. Мери, глави сільських та міських рад, члени ради муніципалітету обираються за вимогами провінційних законодавчих установ. У країні нині існують майже п'ять тисяч муніципальних урядів, що займаються наданням таких послуг, як водопостачання, створення каналізаційної та сміттєзбиральної мереж, упорядження доріг, тротуарів, будинків, спортивних майданчиків, бібліотек, поліпшення вуличного освітлення, насадження парків тощо. Нагляд за роботою шкіл здійснюють, в основному, шкільні управління та комісії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Давид Р. Политические системы современности. М.: Прогресс. 1987.

2. Законодавчий процес в парламенті Канади. // Право України. № 1. 2000.

3. Законотворчість та законодавча ініціатива: досвід США та Канади. // Реформи в Україні. Липень 1993.

4. Питання центральних державних установ. Матеріали ознайомчної програми. Canadian Bureau for International Education. Червень 1999 р.

5. Canadian History and Government. http://www.britannica.com/

Размещено на Allbest.ru