Основні аспекти міжнародного захисту прав інтелектуальної власності

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. СЕМЕНА КУЗНЕЦЯ

Ессе на тему: «Основні аспекти міжнародного захисту прав інтелектуальної власності»

Виконала: студентка

4 курсу групи 4

Лубяна К.О.

Перевірив: Тюпа Д.І.

Харків, 2015

Термін «інтелектуальна власність» епізодично вживався теоретиками - юристами та економістами в XVIII і XIX століттях, проте в широке вживання увійшов лише в другій половині XX століття, у зв'язку з установою в 1967 році в Женеві Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). Згідно з установчими документами ВОІВ, «інтелектуальна власність» включає права, пов'язані з:

літературних, художніх і наукових творів;

виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіо і телевізійних передач;

винаходів у всіх галузях людської діяльності;

науковим відкриттям;

промисловим зразкам;

товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань та комерційних позначень;

захисту проти недобросовісної конкуренції;

а також всі інші права, що стосуються інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній областях. "(Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності, укладена в Стокгольмі 14 липня 1967 р.; стаття 2, § viii).

Інтелектуальна власність - власність на продукт інтелектуальної діяльності, що реалізується в правах, що регулюють відносини щодо створення, обміну та використання даних продуктів. Відповідно до світової практики і матеріалами Стокгольмської конференції 1967р., Що заснували Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОПС), під інтелектуальною власністю розуміються права, пов'язані з літературним, художнім, наукових творів, виконавської діяльності, винаходам, науковим відкриттям, промисловим зразкам, товарним знакам, знакам обслуговування, фірмових найменувань, комерційним позначенням.

Розвиток інтелектуальної діяльності в різних формах призводить до появи нових об'єктів інтелектуальної власності та розширенню кола об'єктів права. Наприклад, в останні десятиліття XX століття з'явилися права на топології інтегральних мікросхем (ІМС).

Права, що відносяться до різних об'єктів інтелектуальної власності, мають ряд загальних рис: обмежені певним терміном дії, територією, носять абсолютний характер, є винятковими по відношенню до всіх третім особам. По закінченні терміну, передбаченого законом, об'єкти інтелектуальної власності стають суспільним надбанням. Під винятковими правами розуміються суб'єктивні права, що забезпечують їх носіям вчинення всіх дозволених законом дій з одночасною забороною всім третім особам вчинення таких дій без згоди правовласників.

Регулювання правовідносин по різних об'єктах інтелектуальної власності забезпечується різними нормами цивільного законодавства; нормами авторського права, нормами патентного права; нормами цивільного кримінального законодавства та законодавства про припинення недобросовісної конкуренції (у відношенні секретів виробництва (ноу-хау), об'єктів, що становлять комерційну таємницю).

Формування інституту інтелектуальної власності має свою історію. Перший патент був виданий у Флоренції в 1421 р перше законом з видачі патентів на винахід вважається «Статус про монополії», прийнятий в Англії в 1623 р Встановлення права власності на винахід зв'язується з патентним законом Франції 1791 і федеральним патентним законом США 1790г. У середині XIX ст. патентні закони були прийняті більшістю європейських держав. У Росії перший закон про привілеї на винаходи, художества і ремесла був прийнятий в 1812г., Перший указ про обов'язкове таврування всіх російських товарів відноситься до 1774г. У 1896р. було прийнято Положення про привілеї на винаходи і вдосконалення, що діяло до 1917р. Після 1918р. була встановлена державна монополія на об'єкти інтелектуальної власності, виключена монополія правовласника, введена система авторського свідоцтва. інтелектуальний власність право захист

Проблеми охорони інтелектуальної власності сьогодні вийшли в світі на перший план і стали вже не просто юридичними або комерційними питаннями. Унаслідок всеосяжної інтелектуалізації сучасної світової економіки вони дедалі більше стають політичною проблемою, пов'язаною з економічною безпекою та вимагають стратегічних підходів до їх вирішення. Процеси інтелектуалізації досягли надзвичайно високої інтенсивності, немислимої ще десятиліття тому. Зараз у світі діють понад 4 млн. Патентів; щороку подається приблизно 700 тис. заявок на патентування.

Важливо враховувати, що в основному вже сформувалася глобальна система регулювання охорони інтелектуальної власності. Україна повинна адаптуватися до неї, якщо планує розвиватися як складова частина світового господарства, а не як економіка, відмежована від світових тенденцій соціально-економічного і технологічного розвитку.

Велике значення для ефективної охорони інтелектуальної власності має процес входження України в регіональні європейські структури регулювання цієї сфери, і передусім у структури Європейського Союзу. На цьому напрямі також є нерозв'язані проблеми - невизначеність позиції України щодо Євразійської патентної конвенції та налагодження відносин із Євразійською патентною організацією, відсутність перспективних програм взаємодії з Європейським патентним відомством і Відомством із гармонізації на внутрішньому ринку (товарні знаки ЄС).

Домінуючу роль у сфері двосторонніх відносин у цій царині, безумовно, відіграють США, які є світовим технологічним лідером. Саме цей фактор, а не тільки загроза санкцій із боку Сполучених Штатів, є потужним стимулом до розвитку системи охорони інтелектуальної власності в Україні.

Слід підкреслити, що протягом останнього десятиліття в Україні відбувався досить інтенсивний процес становлення системи охорони інтелектуальної власності. На сьогодні система органів регулювання сфери охорони інтелектуальної власності в Україні перебуває в завершальній фазі формування й уже спроможна виконувати свої основні функції. Її регулюють 37 законів і понад 100 підзаконними актами, що поширюють свою дію на, принаймні, 16 самостійних об'єктів авторського права в галузі науки, літератури і мистецтва, три види об'єктів суміжних прав, дев'ять видів промислової власності й на сферу захисту від недобросовісної конкуренції . Однак ефективність системи знижується через наявність цілого комплексу проблем, які потребують невідкладного вирішення.

У структурі системи охорони інтелектуальної власності недорозвиненими є елементи, які забезпечують комерціалізацію запатентованих досягнень. При несприятливому кліматі для іноземного інвестування це обумовлює низький показник високотехнологічного експорту на душу населення, за яким Україна майже вдесятеро відстає від його середньосвітового значення. А на роялті та ліцензійні послуги в 2007 р припадало лише 0,04% українського експорту послуг і 1,27% їх імпорту.

У сукупності проблем охорони інтелектуальної власності в Україні найгострішими є такі: охорона комп'ютерних програм і баз даних (відзначили 65,3% опитаних УЦЕПД експертів), захист від недобросовісної конкуренції (55,6%), охорона знаків для товарів і послуг (товарних знаків) - 52,1%, охорона виробників аудіовізуальної продукції - 50,0%.

Характерно, що понад половина з 2 тис. Опитаних УЦЕПД громадян не відносять проблеми охорони інтелектуальної власності до першорядних проблем економічного розвитку України. В умовах обмеженої платоспроможності широких верств населення діють потужні стимули до придбання та споживання продукції, виготовленої з порушенням прав інтелектуальної власності. Майже 70% населення України споживає підроблену продукцію, марковану загальновідомими товарними знаками; лише п'ята частина населення ніколи не купує. 42,4% громадян України купують дешевші товари, навіть якщо вони можуть бути підробленими. Майже 40% українських споживачів якість підроблених товарів цілком прийнятним. Це вказує на те, що деформація правових понять у значної частини громадян підтримується невибагливістю їх вимог до якості - що є нормою для малозабезпечених верств населення.

Низькі стандарти захисту інтелектуальної власності в Україні значною мірою визначаються браком кваліфікованих фахівців у цій сфері, що вимагає досить великого обсягу специфічних знань. На жаль, лише з 2000 р в цьому питанні почали з'являтися певні позитивні зрушення. Але й сьогодні потужність освітньої системи низька й не може задовольнити попит на фахівців цього профілю. Нарешті, слід зазначити, що серед головних причин недостатнього рівня ефективності охорони інтелектуальної власності українських фізичних і юридичних осіб за кордоном фахівці найчастіше називають «відсутність у держави коштів на патентування та здійснення реєстраційних процедур за кордоном» (54,8% відповідей експертів), « низький рівень правової культури в країні »(46,6%),« відсутність належних знань й інформації про порядок захисту інтелектуальної власності за межами України »(45,2%). На «законодавчу неврегульованість в Україні питань трансферу технологій, в т.ч. при виїзді українських фахівців на роботу за кордон », указують 43,8% опитаних УЦЕПД експертів.

Аналіз, проведений в УЦЕПД, показав, що в структурі законодавчого регулювання питань охорони інтелектуальної власності не розв'язано такі важливі проблеми:

1. володіння й управління правами на об'єкти інтелектуальної власності, створені за рахунок коштів державного бюджету й загальнодержавних централізованих фондів;

2. колективне управління авторським і суміжними правами;

3. регулювання ринку інтелектуальної власності, передача на комерційних засадах прав на об'єкти інтелектуальної власності;

4. нормативно-правове забезпечення розвитку франчайзингу - продажу або тимчасового надання в користування товарного знака під контролем його власника;

5. трансфер технологій за кордон, що призводить до цілеспрямованого відбору, часто за безцінь, українських технологій із боку іноземних фірм; правові механізми, які запобігали б подачі заявок на винаходи в зарубіжні країни в обхід патентного відомства України, що призводить до неконтрольованого відпливу нових технологій за кордон;

6. захист комерційної інформації підприємств, а також ноу-хау;

7. захист відомих товарних знаків, які не потребують реєстрації: у законах України загалом немає визначення цього терміна, немає списку таких знаків;

8. захист фірмових найменувань;

9. оцінка вартості нематеріальних активів;

10. облік об'єктів інтелектуальної власності;

11. впровадження ефективнішого захисту наукової інтелектуальної власності проти порушень у цій сфері (привласнення результатів наукової праці в формі фіктивного «співавторства»; публікування працівниками державних структур від свого імені результатів, які містяться в науково-аналітичних матеріалах, поданих підпорядкованими організаціями; відтворення результатів наукових робіт без посилання на авторів або несанкціонована публікація тощо.);

12. охорона раціоналізаторських пропозицій;

13. охорона порід тварин;

14. храна фольклору, народних художніх промислів і традиційних знань;

15. прогалини в антимонопольному законодавстві, які роблять використання процедур патентування як способу монополізації ринків.

Незважаючи на активізацію зусиль правоохоронних органів щодо захисту прав інтелектуальної власності, загальний рівень правопорушень у цій сфері залишається високим. Це є підставою для звинувачення України в низьких стандартах охорони інтелектуальної власності. Так, Міжнародний альянс інтелектуальної власності поставив Україну першою в списку 58 країн із низькими стандартами охорони інтелектуальної власності. Особливо це стосується аудіовізуальної продукції, програмного забезпечення, фармацевтичних препаратів. За даними Міжнародної федерації виробників фонограм (International Federation of the Phonographic Industry - IFPI), Україна лідирує в Європі за рівнем піратства з показником близько 95% від обсягу ринку. Інша міжнародна організація - Асоціація виробників програмного забезпечення (Business Software Alliance) у своєму останньому «Звіті про піратство» віднесла Україну до десятці країн-піратів програмного забезпечення, де вона (разом з іншими державами-членами СНД) з показником піратства 89% ділить з Індонезією третє-четверте місця після В'єтнаму і Китаю, випереджаючи Росію.

За даними української Асоціації іноземних виробників фармацевтичної продукції (AIPM), в Україні на етапі реєстрації в Фармакологічному експертному центрі Міністерства охорони здоров'я не враховується наявність патентного захисту винаходів і промислових зразків, не проводиться патентна експертиза препаратів, що подаються на реєстрацію. Це призводить до порушення патентних прав на оригінальні лікарські препарати. Як наслідок, провідні фармацевтичні компанії світу можуть відмовитися від поставки на ринок України інноваційних лікарських препаратів.

Ці питання вимагають найпильнішої уваги, оскільки обумовлюють масовість і сталість порушень прав інтелектуальної власності. Без вирішення цих проблем (а вони найтіснішим чином пов'язані з питаннями доходів населення, реальної заробітної плати в країні) і полегании виключно на каральні заходи доведеться зробити те, що афористично змалювала під час дискусії на «круглому столі» керівник юридичного департаменту Українського національного комітету Міжнародної торгової палати - «закупити в Китаї дешеву арматуру й усім поставити грати на вікна». Не можна не погодитися з думкою про те, що багато громадян України просто фінансово «не потягнуть» придбання ліцензованих продуктів і, отже, потрібні заходи технічної та фінансової допомоги у вирішенні даної проблеми.

Слід розробити систему економічних стимулів (податкових, кредитних, страхових) комерціалізації запатентованих науково-технічних досягнень. Зокрема, назріли питання про створення Фонду сприяння патентуванню українських винаходів за кордоном, із його частковим фінансуванням із Державного бюджету в рамках окремої статті бюджетних видатків на охорону інтелектуальної власності.

У Державному бюджеті слід передбачити й належне фінансування видатків на розвиток інфраструктури охорони інтелектуальної власності, модернізацію технічної бази державних установ цієї сфери та озброєння їх новітніх інформаційних технологій.

Актуальним питанням стало проведення в українських ЗМІ широкомасштабної освітньої кампанії, спрямованої на формування у населення України правової культури, поваги до інтелектуальної власності та базових знань про права власників інтелектуального продукту й механізми його охорони, в т.ч. за кордоном.

У рамках Концепції реформування системи освіти в Україні було б бажано передбачити введення в середній школі ознайомлювальних курсів (розділів) з основами інтелектуальної власності й відповідних спецкурсів у вищих навчальних закладах. Загалом слід подбати про розробку системи організації навчання, підготовки та перепідготовки фахівців у сфері інтелектуальної власності, науково-методичного забезпечення цього процесу.

Нарешті, ефективним рішенням може стати запровадження розгалуженої системи дистанційного навчання фахівців у галузі інтелектуальної власності за допомогою Інтернет із використанням досвіду Світової організації інтелектуальної власності (ВОІВ). Важливо також опрацювати питання щодо більш широкого використання можливостей Світової академії ВОІВ для підготовки фахівців вищого рівня кваліфікації.

Размещено на Allbest.ru