Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

УДК 347.73

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Проблеми правового регулювання грошового обігу в Україні

Спеціальність 12.00.07 - теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Алісов Євгеній Олександрович

Харків 2006

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Докорінна зміна соціально-політичного та економічного ладу в Україні після набуття нею державного суверенітету визначила необхідність реформування усієї сукупності суспільних відносин відповідно до цілей та принципів організації демократичної, соціальної, правової держави. Одне з чільних місць у цій сфері належить правовому регулюванню грошового обігу на території України як безпосередньому прояву її суверенітету та системоутворюючій базі фінансів. Необхідність дослідження особливостей правового регулювання грошового обігу в Україні, серед іншого, зумовлюється тим, що дійовість створеного за час незалежності механізму правового регулювання фінансових відносин вимагає детального аналізу шляхів та напрямів юридичного впорядкування суспільних відносин, що пов'язані з організацією та функціонуванням безперервного руху грошей в економіці країни, виявлення існуючих проблем у цій сфері, розробки рекомендацій щодо їх подолання.

Проблеми теорії грошей завжди цікавили вчених як у загальнотеоретичному, так і в прикладному плані, що знайшло своє відображення, головним чином, в економічній літературі, яка має значний обсяг. Існуюча юридична література присвячена в основному окремим аспектам сутності та природи грошей як об'єкта цивільних правовідносин, деяким правовим формам розрахунків або особливостям організації та функціонування грошової системи країни як організаційно-правової форми грошового обігу в цілому чи певним її складовим.

Серед правознавців, хто приділив увагу цим питанням можна назвати М.М. Агаркова, Л.К. Воронову, Я.А. Гейвандова, А.М. Гуляєва, Л.Г. Єфімову, Б.М. Іванова, М.Л. Когана, Н.А. Куфакову, М.П. Кучерявенка, В.О. Лапача, Л.А. Лунца, М.С. Матрохіна, О.П. Орлюк, Ю.А. Ровинського, Ф.К. Савіньї, А.О. Селіванова, Г.А. Тосуняна, Н.І. Хімічеву та ін.

Проблемами теорії грошей займалися такі вітчизняні та зарубіжні економісти як: Е. Андрес, З.В. Атлас, А.С. Гальчинський, А.А. Гриценко, М.І. Зібер, Дж.М. Кейнс, Я.А. Кронрод, М.Х. Лапідус, К. Маркс, Д. Рікардо, М.І. Савлук, А. Сміт, В. Сміт, І.А. Трахтенберг, М.І. Туган-Барановский, В.М. Усоскін, Б. Хаморі, А.А. Чухно та ін.

Водночас, ні за часів СРСР, ні після набуття Україною державного суверенітету грошовому обігу, як об'єкту правового регулювання, перш за все нормами фінансового права, належна увага не приділялася. Комплексно проблеми визначення поняття грошового обігу, правової природи та сутності грошей, властивих їм функціональних форм, змісту виконуваних ними функцій та їх впливу на фінансову діяльність держави не досліджувалися.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 21.12.2001 р. (протокол № 7) відповідно до цільової комплексної програми “Права людини і проблеми становлення організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування” на 2001 - 2005 рр. № 0186.0.070865.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на підґрунті досягнень юридичної, економічної й інших наук, аналізу чинного законодавства вирішити проблему дійовості й відповідності застосовуваних державою принципів, методів й типів правового регулювання сутності, структурі та тенденціям розвитку грошового обігу задля удосконалення й підвищення ефективності фінансової діяльності держави.

Відповідно до зазначеної мети дисертантом були поставлені та вирішувалися такі завдання:

- конкретизувати поняття й сутність грошей як економіко-правової категорії;

- здійснити аналіз впливу виконуваних грошима функцій на правове регулювання фінансової діяльності держави;

- уточнити зміст категорії “законний платіжний засіб” та її співвідношення щодо виконуваних грошима функцій;

- визначитися щодо концепції походження грошей як чинника, що впливає на юридичну природу грошей і відповідно зумовлює засоби, способи та прийоми правового впливу на грошовий обіг як підґрунтя фінансової діяльності держави;

- здійснити аналіз поняття “грошовий обіг” як об'єкта фінансово-правового регулювання, зіставити його з поняттям “грошовий оборот”;

- розкрити зміст інституту правового регулювання грошового обігу, визначити його ознаки та місце в системі фінансово-правової галузі;

- уточнити співвідношення інституту правового регулювання грошового обігу із суміжними фінансовому праву галузями через зіставлення предметів, методів правового регулювання й правових режимів таких галузей тим, що властиві вищеозначеному фінансово-правовому інституту;

- визначити підстави структурування грошового обігу та його вплив на особливості фінансово-правового регулювання;

- окреслити особливості імперативного методу правового регулювання грошового обігу у сучасних соціально-економічних умовах в Україні;

- дослідити специфіку правового регулювання функціональних форм грошового обігу, виявити тенденції їх розвитку, спрогнозувати їх вплив на організацію фінансової діяльності держави;

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері організації функціонування безперервного руху грошей в економіці країни, як підґрунтя фінансової діяльності держави.

Предметом дослідження виступають норми права, що регулюють суспільні відносини, які виникають у сфері організації функціонування безперервного руху грошей в економіці країни, а також теоретичні й методологічні проблеми правового регулювання грошового обігу в Україні.

Методи дослідження. При роботі над дисертацією використовувалася сукупність методів наукового пізнання соціально-економічних процесів і явищ. Основним серед них є діалектичний метод за допомогою якого визначалася сутність грошового обігу, як об'єкту фінансово-правового регулювання у єдності його матеріального змісту та юридичної форми. За допомогою діалектичного та історичного методів досліджено шляхи становлення й розвитку правового регулювання грошового обігу, етапи формування грошової системи України, утворення системи державних та інших органів, які забезпечують функціонування грошового обігу у залежності від секторів і каналів руху грошей в економіці, трансформації їх повноважень. Формально-логічний та соціологічний методи дозволили визначити роль суспільних відносин, що пов'язані з організацією функціонування безперервного руху грошей в економіці країни при здійсненні державою фінансової діяльності, їх значущість для суспільства. Статистичний та порівняльно-правовий методи використовувалися для окреслення напрямів удосконалення правових засад і практики застосування державними та іншими органами, які забезпечують функціонування грошового обігу, наданих їм повноважень. Також застосовувалися методи граматичного розгляду, тлумачення та зіставлення окремих категорій та правових норм, що сприяло визначенню прогалин та інших недоліків у чинному законодавстві України, наданню пропозицій щодо його удосконалення.

Положення та висновки дисертації ґрунтуються на здобутках загальної теорії держави і права, окремих галузевих юридичних наук, а також філософії, економічної теорії та історії, які мають суттєве значення для розкриття теми даної роботи. Нормативний та емпіричний фундамент дослідження становлять положення Конституції України, законів та постанов Верховної Ради України, Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, нормативні акти Національного банку України та інших центральних органів виконавчої влади, міжнародні угоди, законодавство іноземних держав, публікації у періодичних виданнях, а також довідкова література.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням правового регулювання грошового обігу в економіці країни. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень та висновків, що мають важливе теоретичне та практичне значення і виносяться на захист, а саме:

1. Запропоновано застосування нового підходу в юридичному вченні про гроші через розмежування двох понять: 1) поняття грошей у спеціальному економічному розумінні, та 2) поняття грошей, загального для права й економічної науки, що є відмінним від традиційного згідно якому розрізняються: 1) поняття грошей, загальне для права й економічної науки, і 2) поняття грошей у спеціальному юридичному розумінні.

2. Через зіставлення та поєднання поглядів представників раціоналістичної та еволюційної теорій викладено авторську концепцію походження грошей, що дає можливість пояснити специфіку сучасних засобів, способів та прийомів правового впливу на грошовий обіг.

3. Уперше в юридичній літературі системно викладено значення виконуваних грошима функцій для правового регулювання фінансової діяльності держави.

4. Запропоновано авторське бачення категорії “законний платіжний засіб” як інституційованої форми грошей, що здатна виконувати властиві грошам функції і є зразком збігу інституціонального та функціонального проявів грошей.

5. Наведено авторський висновок, що в процесі інституціалізації гроші, виникнувши як явище приватноправове, внаслідок особливої вагомості і ролі для держави та суспільства у сучасних економічних відносинах перетворилися в об'єкти, що регулюються публічно-правовими нормами, яким властивий жорсткий імперативний характер.

6. Наведена авторська характеристика грошового обігу як об'єкта правового регулювання через властиві такому явищу ознаки: 1) динамічну; 2) матеріальну; 3) функціональну; 4) організаційну; 5) юридичну.

7. Конкретизовано модель структуризації грошового обігу в залежності від площин руху грошей - вертикальний та горизонтальний, які відбивають особливості напрямів діяльності держави й зумовлюють специфіку правового регулювання: 1) емісійну роботу центрального банку; 2) організацію розрахунково-касових і кредитних відносин в економіці країни.

8. Уперше у правовій літературі запропоновано розглядати грошовий обіг не тільки як особливий економічний процес, а й водночас як особливу сферу суспільного відтворення, де цей процес проходить.

9. Сформульовано авторський підхід до вирішення завдання по забезпеченню безперебійності грошового обігу, його автоматизму, і як однієї з головних цілей фінансової діяльності держави, і як одного із засобів її здійснення.

10. Наведена авторська характеристика фінансово-правового інституту грошового обігу через розкриття властивих йому рис за двома напрямами: структурним та функціональним, коли перший зосереджує увагу на специфіці внутрішньої будови (устрою) правого інституту та формі його зовнішнього прояву, а другий - розкриває особливості змісту, регулятивної спрямованості та упредметненої дії юридичних норм, що його утворюють.

11. Запропоновано авторське визначення поняття “форми грошового обігу” як врегульованої нормами права і визначеної потребами суспільного відтворення системи організації безупинного руху грошових знаків у країні в безпосередній залежності від способу їх матеріальної фіксації.

12. Обґрунтовано авторське визначення заліку зустрічних однорідних вимог як юридичної фікції однієї з форм безготівкових розрахунків.

13. Конкретизовано додаткові критерії відмінності банків від інших фінансових установ на підставі аналізу організаційної спрямованості та економічного змісту здійснюваної ними діяльності у сфері грошового обігу.

14. Викладено авторську позицію щодо ролі НБУ як органа, що забезпечує взаємодію різних сфер реалізації грошового обігу, а також ринкової та публічно-фінансової систем органів, які забезпечують безперебійність руху грошей в економічних відносинах.

15. Уперше в юридичній літературі запропоновані ознаки приватних грошей, як платіжних засобів з обмеженими сферою застосування та законною платіжною силою.

16. Конкретизовано класифікацію історичних типів грошових систем у залежності від правового характеру та типів використовуваних при обміні вартісних еквівалентів.

18. Уперше в правовій літературі у складі електронних платіжних систем, як елементів грошової системи, виділено режими їх функціонування та технологічні регламенти роботи, які забезпечують інформаційну безпеку платіжних систем та здійснення заходів з підготовки національної економіки, території, органів державної влади, військового управління, місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період (в період мобілізації або з часу введення воєнного стану).

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дисертації, викладені в ній висновки й пропозиції можуть бути використані:

- у науково-дослідницькій діяльності як фундамент для подальших досліджень проблем фінансового права;

- у сфері правотворчої діяльності для удосконалення чинного та розробки нового фінансового законодавства України;

- у навчальному процесі при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з курсу “Фінансове право” та під час викладання даної дисципліни;

- при розробці нових навчальних спецкурсів, таких як: “Правове регулювання фінансового контролю”, “Правове регулювання банківської діяльності” тощо, а також при підготовці відповідних методичних матеріалів, підручників, текстів лекцій, навчальних посібників із означених спецкурсів;

- у правозастосовній сфері для вдосконалення діяльності державних органів, які забезпечують функціонування грошового обігу у залежності від секторів і каналів руху грошей в економіці;

- у виховній сфері в роботі щодо підвищення рівня правової культури населення й працівників фінансово-кредитних органів.

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана й обговорена на кафедрі фінансового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Окремі положення дисертації доповідались автором на науково-практичних конференціях та семінарах: “Права людини в умовах реформування правової системи України (До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини)”. Наукова конференція молодих вчених та аспірантів (м. Харків, 12 грудня 1998 р.); “Податкова політика в Україні та її нормативно-правове забезпечення”. Науково-практична конференція (м. Ірпінь, Київська обл., 1 - 2 грудня 2000 р.); “Конституція України - основа модернізації держави та суспільства”. Наукова конференція (м. Харків, 21 - 22 червня 2001 р.); “Проблеми вдосконалення правового регулювання місцевого самоврядування”. Науково-практична конференція (м. Харків, 4 - 5 грудня 2001 р.); “Сучасні проблеми юридичної науки і правозастосовчої діяльності”. Наукова конференція молодих вчених (м. Харків, 20 - 21 грудня 2001 р.); “Актуальні проблеми цивільного права на сучасному етапі розвитку України (Присвячена 80-річчю з дня народження В.П. Маслова)”. Науково-практична конференція (м. Харків, 16 лютого 2002 р.); “Правові проблеми реформування регіональної влади”. Науково-практична конференція (м. Харків, 12 квітня 2002 р.); “Финансовый механизм и его правовое регулирование”. Международная научно-практическая конференция (г. Саратов, 24 - 25 апреля 2003 г.); семінар-нарада з актуальних питань державного фінансового контролю (м. Харків, 4 грудня 2003 р.); “Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні”. Міжнародна науково-практична конференція (м. Харків, 25 травня 2004 р.); “Проблеми правового забезпечення економічної та соціальної політики в Україні”. Науково-практична конференція (м. Харків, 24 - 25 травня 2005 р.).

Деякі пропозиції дисертанта реалізовані у проектах таких нормативних актів (співрозробником яких є дисертант), як закони України “Про внесення змін до закону України „Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”, “Про фінансовий контроль в Україні”, інструкції “Про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні”, “Про організацію проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізіонної служби за зверненнями правоохоронних органів”, роз'ясненнях чинного законодавства, що надавалися органам державної контрольно-ревізійної служби, правоохоронним органам, суб'єктам господарювання, а також окремим громадянам.

Публікації. Основні положення дисертації знайшли своє відбиття у опублікованих автором 31 науковій публікації, з яких 1 монографія, 23 статті у фахових наукових виданнях, та 7 тез доповідей на наукових та науково-практичних конференціях.

Структура дисертації складається з вступу, трьох розділів, дев'яти підрозділів (шість із яких поділені на пункти), висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 445 сторінок, утому числі 55 сторінок списку використаних джерел, що включає 577 найменувань, а також додатків на 3 сторінках.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначаються її мета, завдання, об'єкт, предмет, характеризуються методи дослідження, наукова новизна одержаних результатів, їх теоретичне та практичне значення; містяться дані про публікації й апробацію основних положень дисертаційного дослідження, його структуру та обсяг.

Розділ перший “Поняття та специфіка фінансово-правового інституту грошового обігу”, що складається з 3-х підрозділів та висновків, присвячено розкриттю поняття та ознак фінансово-правового інституту грошового обігу, визначенню його місця в системі фінансового права та зіставленню такого фінансово-правового інституту із суміжними фінансовому праву галузями права.

У підрозділі 1.1 “Визначення та ознаки фінансово-правового інституту грошового обігу” наголошується, що грошовий обіг є підґрунтям фінансової діяльності держави, системоутворюючою базою сучасних фінансів. Фінансово-правовий інститут грошового обігу визначається як складова частина фінансово-правової галузі і являє собою сукупність взаємопов'язаних фінансово-правових норм, які регулюють суспільні відносини, що пов'язані з організацією функціонування безперервного руху грошей у різних формах їх матеріального буття, з одного боку, та у відповідних сферах, секторах, площинах і каналах руху в економіці - з другого. Даний фінансово-правовий інститут характеризується через властиві йому риси за двома напрямами: 1) структурним, коли увага концентрується на специфіці внутрішньої будови (устрою) правого інституту та формі його зовнішнього прояву і, 2) функціональним - де розкриваються особливості змісту, спрямованості та упредметненої дії утворюючих його юридичних норм.

Вказується, що правові норми як первинні елементи фінансово-правового інституту грошового обігу мають певні ієрархію та структуру. Вони забезпечують реалізацію обраної державою конкретної моделі грошового обігу, є чинником стабільності фінансових відносин на майбутнє через створення умов руху як публічних, так і приватних фінансових ресурсів у країні. Для фінансово-правового інституту грошового обігу властива єдність як процесуальних, так і матеріальних правових норм. Процесуальні норми, які входять до складу даного фінансово-правового інституту встановлюють порядок діяльності суб'єктів у сфері грошового обігу та фіксують процедури реалізації руху грошей, а матеріальні - закріплюють склад та структуру системи органів, що сприяють організації та функціонуванню грошового обігу в країні, систему рахунків за допомогою яких здійснюється облік та рух безготівкових коштів, склад та структуру сучасних платіжних систем тощо.

Виокремлюється предмет фінансово-правового інституту грошового обігу з позиції виконуваної певною групою суспільних відносин ролі в процесі суспільного відтворення, а також розглядається метод правового регулювання, що використовується даним фінансово-правовим інститутом, як конкретний прояв метода фінансового права, наводяться його ознаки.

У підрозділі 1.2 “Місце правового інституту грошового обігу в системі фінансового права” з'ясовується місце фінансово-правового інституту грошового обігу в системі фінансового права з позицій загальної теорії права щодо внутрішньої структури й системності галузі права. Через зіставлення різних точок зору щодо такої проблеми автор приєднується до тих науковців, які відносять фінансово-правовий інститут грошового обігу до Загальної частини фінансового права, аналізує й уточнює доводи, які наводяться в обґрунтування даної позиції. Зокрема наголошується, що поза законодавчо встановленою грошовою системою, поза зв'язком із реальними проявами функцій грошей і без застосування сучасних інституційованих грошових форм неможлива діяльність жодного фонду (як централізованого, так і децентралізованого) по збору, розподілу й використанню коштів. Вказується на співпорядкування фінансово-правовому інституту грошового обігу як елементу фінансово-правової галузі інших фінансово-правових інститутів, оскільки фінансово-правовий інститут грошового обігу, увібравши в себе можливості правового впливу на загальний рух грошей в економіці функціонально визначає підлеглість собі інших складових фінансового права.

При розгляді зв'язку фінансово-правового інституту грошового обігу з фінансово-правовим інститутом валютних відносин підтримується позиція тих фахівців, які вважають за доцільне об'єднати ці фінансово-правові інститути у розділ фінансового права, який умовно можна назвати “Монетарне право”. Заперечується проти позначення такого утворення назвою “Валютне право” через її усталене застосування до системи правових норм, що регулюють валютні відносини. Монетарне право як розділ фінансового права пропонується на відміну від бюджетного чи податкового права віднести до Загальної частини, а не до Особливої, що значно послабить відцентрову спрямованість певних наукових позицій щодо бюджетного та податкового права, позбавить фінансово-правову галузь від сепаратизму окремих її складових, оскільки поза системними зв'язками з правовідносинами, що пов'язані з організацією безперервного руху грошей в економіці ні бюджетні, ні податкові правовідносини існувати не можуть. Грошовий обіг для таких видів фінансових правовідносин є необхідною передумовою, а правові норми, що її забезпечують - безпосередньою базою регулювання їх виникнення та існування.

У підрозділі 1.3 “Фінансово-правовий інститут грошового обігу в системі права” наголошується, що у нових політичних і економічних умовах питання про предмет правового інституту грошового обігу, а також його місце не тільки в системі фінансового права, а й взагалі в правовій системі все ще є дискусійним. Розглядаються різні точки зору щодо сутності та місця правового інституту грошового обігу в сучасній правовій системі. Автор зіставляє предмет правового інституту грошового обігу з суміжними фінансовому праву галузями, з'ясовує відповідність методів правового регулювання таких галузей та їх правових режимів тим, що властиві розглядуваному фінансово-правовому інституту, так як в процесі реалізації грошового обігу виникають різні суспільні відносини, які регулюються нормами кількох галузей права, у тому числі конституційного, адміністративного, цивільного, кримінального та фінансового.

Автор вважає, що норми суміжних з фінансовим правом галузей не здійснюють детального регулюючого впливу на суспільні відносини, що пов'язані з організацією функціонування грошового обігу, так як вони або забезпечують можливості фінансово-правового регулювання (конституційне, адміністративне та кримінальне право), або використовують його наслідки (цивільне право).

Вказується, що зіставлення правового інституту грошового обігу і господарського права є особливо складним через дискусію щодо сутності та місця цієї галузі в системі права. Автор, здійснюючи аналіз кола учасників відносин у сфері господарювання зазначає, що права осіб-носіїв організаційно-господарських повноважень обмежуються правами власника по розпорядженню своєю власністю в перебігу господарської діяльності чи пов'язані з корпоративним управлінням господарюючим суб'єктом і не можуть встановлювати загальнообов'язкові правила поведінки щодо організації руху грошей в економіці. Таке регуляторне завдання вирішує фінансово-правовий інститут грошового обігу.

Розділ другий “Грошовий обіг як об'єкт фінансово-правового регулювання”, що складається з 3-х підрозділів (кожен із яких поділено на два пункти) та висновків, присвячено розкриттю поняття, ознак та структури грошового обігу, проблемі визначення правового поняття грошей та особливостям впливу виконуваних ними функцій на правове регулювання фінансової діяльності держави.

У підрозділі 2.1 “Поняття, ознаки та структура грошового обігу” розглядаються підходи до визначення грошового обігу як об'єкта фінансово-правового регулювання, виокремлюються властиві йому риси, з'ясовується специфіка його структурування у сучасних умовах. Підкреслюється, що завдання створення дійового механізму правового регулювання грошового обігу вимагає розуміння значення для розробки і впровадження бажаної для держави моделі організації економіки, яка базується на товарно-грошових відносинах, досягнень у різних галузях знань і їх врахування в актах законодавства.

У пункті 2.1.1 “Проблема визначення поняття грошового обігу та її значення для правового регулювання фінансової діяльності держави” наголошується, що в правовій науці відсутнє чітке розуміння категорії “грошовий обіг”. Зіставляються погляди фахівців із різних галузей суспільного знання, які займалися питаннями теорії грошей, щодо понять “грошовий обіг” та “грошовий оборот”. Вказується, що більшість вчених як правознавців, так і економістів розрізняють і використовують обидві категорії, але водночас відсутній узгоджений підхід щодо питання про зміст і співвідношення розглядуваних явищ.

За таких обставин автор сприйняв термін “грошовий обіг” як безперервний рух грошей при виконанні ними своїх функцій у готівковій і безготівковій формах, що обслуговує реалізацію товарів, а також нетоварні платежі й розрахунки в господарстві, виокремив суттєві ознаки такого явища: 1) динамічну - грошовий обіг відбиває рух, переміщення певних цінностей; 2) матеріальну - такими рухомими цінностями є гроші; 3) функціональну - обертаючись, гроші виконують певні функції в економіці; 4) організаційну - рух грошей передбачає визначеність меж його реалізації, відповідно у просторі, по колу осіб та в часі; 5) юридичну - грошовому обігу властива юридична оформленість й урегульованість його проявів, будови, складових елементів тощо.

Указується, що грошовий обіг традиційно розглядається як особливий економічний процес, а поза увагою залишається характеристика цього явища як особливої сфери суспільного відтворення, де цей процес проходить. Підкреслюється, що з'ясування специфіки правового регулювання грошового обігу передбачає його розгляд в єдності таких аспектів.

Забезпечення безперебійності грошового обігу, його автоматизму, розглядається, і як одна з головних цілей фінансової діяльності держави, і як один із засобів її здійснення, оскільки держава як постійно діючий механізм має безперервні потреби в коштах для виконання властивих їй функцій і завдань, що зумовлює необхідність безперебійного наповнення й витрачання певних централізованих і децентралізованих фондів. Відтак у процесі фінансової діяльності держава сприяє безперервності грошового обігу і як особливому економічному процесу, і як сфері суспільного відтворення, забезпечуючи кругообіг вартості в економіці, що в остаточному підсумку, визначає спрямованість державного впливу на грошовий обіг, у тому числі й правовими засобами.

У пункті 2.1.2 “Фінансово-правове регулювання та особливості визначення структури грошового обігу” висловлюється думка, що грошовий обіг хоча і розглядається як єдине ціле, але не є однорідним, його структурні частини відрізняються низкою особливих рис залежно від сфери, яка обслуговується ними. У зв'язку з цим виокремлюються складові частини грошового обігу, з'ясовуються характер взаємозв'язків між ними. Наводяться погляди вчених щодо структурування грошового обігу через застосування різних підстав його поділу на складові частини, що відбиває об'єктивні умови існування такого явища, дозволяє визначитися щодо змісту й спрямованості дії правових норм.

У цьому контексті вказується на імперативність правового регулювання відносин по організації й здійсненню грошових розрахунків, що опосередковують грошовий обіг, яка визначається низкою ознак: 1) зумовленістю правового регулювання даної групи суспільних відносин публічним інтересом по організації безупинного руху грошей у суспільстві через панування товарно-грошових відносин; 2) правові норми, що регулюють порядок визначення валюти платежу, форми, стандарти й процедури здійснення розрахунків імперативні, вони не допускають можливості корегування таких питань на розсуд учасників таких відносин; 3) коло учасників відносин по організації й здійсненню розрахунків, міра “автономності” їх дій, специфіка способу взаємозв'язку прав і обов'язків мають винятково високий ступінь визначеності; 4) імперативний метод правового регулювання грошового обігу забезпечує його організаційну єдність і як економічного процесу, і як сфери суспільного відтворення; 5) порушення імперативних приписів у розглянутій сфері суспільних відносин, як правило, передбачає застосування до порушників комплексу заходів фінансово-правової, адміністративної та кримінальної відповідальності.

Висловлюється думка, що правове регулювання грошового обігу не обмежується юридичним впорядкуванням сукупної сфери ринків фінансових послуг, вона виходить за такі межі, оскільки ринкова інфраструктура як система установ і організацій (банків, бірж, ярмарків тощо), які забезпечують реалізацію відповідних фінансових послуг, організаційно відділена від публічно-фінансової інфраструктури, що забезпечує потреби в коштах держави й органів місцевого самоврядування. Обидві системи органів постійно взаємодіють, що забезпечує безперервність процесу грошового обігу.

Розглядаються питання взаємозв'язку й взаємовідносин НБУ з іншими органами, які сприяють процесу грошового обігу. Специфіка таких відносин визначається функціями і правовим статусом НБУ, які зумовлюють можливості його регуляторного впливу на організацію й функціонування грошового обігу як у банківському, так і в небанківському секторах. З огляду на надані права у сфері емісійної діяльності, валютного регулювання, організації системи розрахунків і т.д., вплив цього органа на грошовий обіг і як на особливий економічний процес, і як на сферу суспільного відтворення є системоутворюючим. Це є і принципом, і умовою, і засобом організації сучасної економічної системи України, а його забезпечення за допомогою імперативного методу правового регулювання - об'єктивною складовою і фундаментом фінансової діяльності держави.

У підрозділі 2.2 “Гроші та їх функції: особливості впливу на правове регулювання фінансової діяльності держави” (який поділено на два пункти) розглядаються проблеми визначення правового поняття грошей, а також значення виконуваних ними функцій для правового регулювання фінансової діяльності держави. Викладено концепцію походження грошей, яка розглядається як чинник, що зумовлює особливості правового регулювання грошового обігу.

У пункті 2.2.1 “Проблема визначення правового поняття грошей” у контексті дослідження матеріальної ознаки грошового обігу розглядаються сутність і особливості грошей як соціального феномена, застосовувані для впорядкування цього явища засоби та прийоми правового впливу. Багатогранність грошей як явища зумовлює досить велику кількість різноманітних проблем, одною із яких є питання про походження грошей. Висвітлено дві основні теорії походження грошей: раціоналістичну й еволюційну. Через їх зіставлення викладається еволюційно-раціоналістична концепція походження грошей. Правовий звичай розглядається як елемент, що об'єднує погляди на таку проблему як раціоналістів, так і еволюціоністів, дає можливість пояснити специфіку сучасних засобів, способів та прийомів правового впливу на грошовий обіг.

У роботі підкреслюється, що чисто юридична дефініція грошей, не будучи наповненою економічним змістом, може розглядатися виключно як фікція, а її застосування в практиці правового регулювання може деструктивно вплинути на економічну систему суспільства. Ставиться інший ніж традиційний акцент у юридичному вченні про гроші через розмежування двох понять: 1) поняття грошей у спеціальному економічному розумінні, й 2) поняття грошей, загального для права й економічної науки.

Вказується, що результатом комплексного впливу держави на економіку та суспільство є створення legal tender - законного платіжного засобу у всіх платежах, що є базовим елементом сучасної грошової системи будь-якої держави. Як елемент юридичної характеристики грошей визначається спосіб їх утворення. Виділяються два шляхи їх формування: 1) правовий припис держави, і 2) вироблені учасниками економічного обороту звичаї.

У пункті 2.2.2 “Функції грошей та їх значення для правового регулювання фінансової діяльності держави” висвітлюється питання про функції грошей, які є важливими для визначення поняття останніх, а, отже, багато в чому визначають можливості правового впливу як на самі гроші, так і на явища, що виникли і розвивалися під їх впливом і в безпосередньому зв'язку з ними (бюджет, податки, банки та інші, що стосуються сфери фінансової діяльності держави). Указується на відмінність категорій “функції грошей” і “роль грошей”.

Функції грошей розглядаються як основні напрями їх впливу на процеси суспільного відтворення, а роль цього явища автор сприймає як органічну єдність виконуваних ними в процесі відтворення функцій. У кожному окремо взятому випадку застосування грошей визначається притаманними їм властивостями, які сприяють виникненню, зміні й припиненню різного роду суспільних відносин у різних сферах соціального буття. Властивості грошей зумовлюють основні напрями їх впливу на суспільне відтворення, що у свою чергу зумовлює вибір і застосування державою певного набору правових засобів і способів у його регуляторній політиці.

У контексті розгляду питання про виконувані грошима функції з'ясовується зміст категорії “законний платіжний засіб”, яка сприймається як інституційована форма грошей, що здатна у сучасних умовах виконувати властиві грошам функції. Вона служить зразком збігу інституціонального та функціонального проявів грошей, і свідчить про вплив грошових функцій на правове регулювання фінансових відносин в країні. У роботі розглядається такий зв'язок відносно традиційного для вітчизняної економічної науки кількості виконуваних грошима функцій з огляду на їх системну єдність, яка відображається в правових нормах.

З урахуванням розглянутих питань гроші визначаються як встановлений законом чи звичаєм торгового обороту вартісний еквівалент у формі паперових, металевих чи інших знаків, що виконують функції міри вартості речей, робіт, послуг і інших матеріальних і нематеріальних благ, засобу платежу, обігу і заощадження.

У підрозділі 2.3 “Функціональні форми грошового обігу і їх правове регулювання в Україні” (який поділено на два пункти) розглядається питання про критерії, які дозволяють обґрунтувати й пояснити регуляторні дії держави в перебігу здійснюваної нею фінансової діяльності щодо структуризації грошового обігу на форми у залежності від специфіки матеріалізації грошових знаків, які обертаються.

У пункті 2.3.1 “Правові основи організації обігу готівки” аналізується можливість реалізації різних моделей структуризації грошового обігу за формами залежно від обраних державою принципів організації економіки й об'єктивних потреб економічного розвитку країни на конкретному історичному етапі. Підкреслюється, що обмеження розрахунків готівкою в основному стосуються суб'єктів господарювання й меншою мірою - населення. правовий регулювання грошовий обіг

Окреслюються ліберальна й авторитарна моделі структуризації грошового обігу за формами, наводяться їх риси. На підставі їх аналізу, а також чинного законодавства автор дійшов висновку, що закріплена правовими нормами сучасна система обігу готівки в Україні є усередненою між такими моделями. Вона у встановлених законом межах припускає розрахунки готівкою не тільки між населенням, населенням і суб'єктами господарювання, але і між самими суб'єктами господарювання. Відзначається, що сутність правового регулювання обігу готівки відбивають такі заходи як встановлення ліміту залишку готівки у касі на кінець робочого дня, обов'язкове включення в розрахункові документи номерів ідентифікаційних кодів фізичних осіб - платників податків, реєстрація розрахункових операцій та обмеження кількості операцій, здійснюваних з використанням готівки з одним контрагентом тощо. Їх основна спрямованість у сучасних умовах зумовлюється завданнями протидії “відмиванню брудних грошей”, а також приховуванню доходів від оподаткування.

Звертається увага на те, що готівкова форма грошового обігу охоплює не тільки розрахункові відносини, вона реалізується також через емісійно-касову діяльністю НБУ, касову роботу комерційних банків, у тому числі по обслуговуванню фізичних і юридичних осіб, касові операції підприємств, установ і організацій, інкасаторське обслуговування банківської системи і суб'єктів господарювання. Кожна із зазначених груп суспільних відносин регулюється за допомогою спеціального нормативного акта, виданого НБУ відповідно до його функцій і наданих законодавством повноважень. Водночас в Україні сформувалася множинність органів, що здійснюють правове регулювання грошового обігу на підзаконному рівні рівнобіжно з НБУ. Наголошується на неприпустимості такого становища, оскільки такими повноваженнями повинен бути наділений тільки центральний банк держави відповідно до визначеної Конституцією України його основної функції. Розщеплення між різними державними й громадськими органами прав щодо видання підзаконних актів у цій сфері суперечить завданням організації грошового обігу в країні на основі єдиних принципів і правил.

У пункті 2.3.2 “Правові засади організації безготівкового грошового обігу” зазначено, що сучасна економіка відрізняється домінантою безготівкового грошового обігу, сутність і природа якого ґрунтується на явищі документообігу, який є системою оформлення, використання та руху розрахункових документів, що відбивають переміщення грошей, які обліковуються на відповідних рахунках.

За традиційною характеристикою безготівковий грошовий обіг охоплює дві нерівнозначні складові: 1) переміщення грошових знаків за банківськими рахунками, що обумовлює особливе значення для цього процесу банківської системи як технічного оператора і, 2) здійснення взаєморозрахунків без такого переміщення, шляхом погашення взаємної заборгованості учасників такої операції один одному в рівних сумах, яке може здійснюватися й поза банками. Аналіз змісту операцій другого виду дозволив дійти висновку, що при їх здійсненні якого-небудь руху вартості в її грошовій формі не відбувається. Такий прийом являє собою видимість, ілюзорність проведення сторонами взаємних платежів, так як фактично відбиває їх гіпотетичний результат, який дійсно мав би місце при реальному русі коштів. Така умовність сприйнята законодавством і повинна розглядатися як юридична фікція однієї з існуючих форм безготівкових розрахунків. Вона має множинний прояв прийомів її реалізації залежно від специфіки суб'єктного складу, підстав виникнення й змісту розрахункових правовідносин. Наводяться характеристика даної умовної форми безготівкових грошових розрахунків й класифікація її видів. Аналізується допустимість застосування заліку зустрічних вимог у приватноправових та публічно-правових відносинах.

Розглядається проблема відносної відособленості систем рахунків які відкриваються відповідно у банках та у Державному казначействі України, що є проявом впливу організаційного розмежування ринкової і публічно-фінансових інфраструктур на правове регулювання грошового обігу в Україні. Зазначається, що подолання проблеми автономності регулювання суспільних відносин, пов'язаних з організацією грошового обігу в рамках як ринкової, так і публічно-фінансової інфраструктур, можливе шляхом більш тісної інтеграції Держказначейства України в банківську систему, що в кінцевому підсумку може передбачати перетворення його із специфічного учасника системи платежів НБУ в спеціальний Державний бюджетний банк. Це може спростити сформовану організаційну систему і буде відповідати вимогам централізованого імперативного регулювання грошового обігу, а також сприяти реалізації основної функції НБУ.

У розділі третьому “Правові основи організації грошової системи України”, що складається з трьох підрозділів, два із яких (3.1 та 3.2) поділено на два пункти, а підрозділ 3.3 - на шість пунктів. Пункт 3.2.2 має 5 підпунктів. Увага приділяється розгляду основних теоретичних положень та проблем правового регулювання грошової системи як організаційно-правової форми грошового обігу в Україні.

У підрозділі 3.1 “Грошова система як організаційно-правова форма грошового обігу” розглядаються питання про поняття та сутність грошової системи, наводяться основні підходи щодо визначення змісту терміна “грошова система”.

У пункті 3.1.1 “Поняття та сутність грошової системи” вказується, що традиційно грошову систему розуміють як установлену державою форму організації грошового обігу, що сприймається як ідеальна модель, яка відбиває складну систему урегульованих правом суспільних відносин, юридичних фактів або їх елементів. Здійснено класифікацію грошових систем через застосування різних критеріїв.

При застосуванні такого критерію, як правовий характер використовуваних при обміні вартісних еквівалентів, простежуються зміни і у правовій регламентації грошового обігу, і у змісті грошової системи, як його організаційно-правовій формі. Оскільки такі трансформації відбувалися в основному через зміни методів правового регулювання мінових відносин і насамперед стосувалися встановлення й впровадження у міновий оборот вартісних еквівалентів, то стверджується, що якщо перші застосовувані в мінових відносинах гроші мали диспозитивний характер, то й утворена на їх основі грошова система є диспозитивною формою реалізації таких вартісних еквівалентів. При імперативному введені в обіг грошей грошова система буде мати імперативний характер. Проміжне положення між цими двома крайнощами займає перехідна (змішана) форма грошової системи у якій застосовуються вартісні еквіваленти, що мають різний правовий характер. Наводиться висновок, що сучасній економіці в цілому притаманна імперативна форма організації національних грошових систем. Однак, при цьому існують деякі видові відмінності в їх будові, що стосуються насамперед порядку емісії грошей.

У пункті 3.1.2 “Правові режими застосування грошей в економічних відносинах та принципи організації і функціонування грошових систем” підкреслюється, що для з'ясування особливостей грошових систем як соціального явища мають значення першорядні економічні і юридичні принципи їх організації та функціонування, які, як правило, традиційно залишаються поза увагою фахівців та не включаються до структури грошової системи. Виділені основні групи принципів організації і функціонування сучасних імперативних грошових систем, які відбивають їх юридичну й економічну сутність: 1) монетно-знакової організації, що опосередковують склад, структуру і якість грошових знаків в обігу; 2) організації виробництва, випуску і вилучення з обігу грошових знаків; 3) організації розрахунків і забезпечення обіговості грошових знаків; 4) регулювання елементів грошової системи і грошового обігу; 5) забезпечення безпеки, у тому числі стійкості грошового обігу. Така класифікація відбиває специфіку управлінських дій державних органів по досягненню необхідного рівня дійовості циркуляційного механізму і вплив на їх здійснення з боку суспільства. У цьому вбачається організаційна єдність державних і суспільних регуляторів. Така єдність настійно вимагає прозорості в організації грошової системи країни, систематизації нормативних актів, які регулюють ці питання, а також публічності управлінських рішень і дій по впливу як на всю систему в цілому, так і на її окремі елементи.

У контексті питання про принципи організації і функціонування сучасних грошових систем аналізується зміст та роль монетної регалії, що охоплює комплекс вищевказаних принципів і є свого роду першопочатком, ідеєю ідей. Наводяться різні точки зору щодо такого явища. Наголошується, що монетна регалія пов'язана з проблемою співвідношення верховенства державної влади з економічними свободами фізичних і юридичних осіб, оскільки йдеться про привласнене державою право створювати грошові знаки. Автор вважає, що як головна мета, переслідувана при введенні монетної регалії повинна сприйматися необхідність встановлення однакового і стійкого грошового обігу в країні як фундаментального принципу організації економічних відносин. В цьому полягає головний публічний інтерес держави й суспільства. Фіскальні цілі необхідно розглядати як факультативні, а в ідеалі - варто взагалі відмовитися в практиці фінансової діяльності держави від їх досягнення за допомогою емісійних механізмів.

Якщо монетна регалія розглядається як привласнене державою виключне право на створення (випуск у обіг) грошей, то встановлена відповідно до цього права система юридичних норм є особливою правовою формою, яка становить органічну частину фінансово-правового інституту грошового обігу, так зване “Емісійне право”. Водночас, його відбиттям є і відповідний правовий режим застосування грошей в економічних відносинах, який може передбачати: 1) моновалютність, тобто використання в народному господарстві країни виключно випущених державою грошових знаків (офіційної валюти); 2) полівалютність, коли закон допускає рівноцінне використання багатьох валют, які випускаються в обіг децентралізовано. Держава, реалізуючи цілі своєї фінансової політики, може поєднувати у створюваному нею правовому режимі грошового обігу риси та можливості як моновалютності, так і множинності валют.

У підрозділі 3.2 “Сучасні проблеми правового закріплення елементів та структури грошової системи”, що складається з двох пунктів, один із яких (3.2.2 поділено на п'ять підпунктів), розглядаються питання особливостей правового регулювання окремих елементів сучасної грошової системи, а також зв'язків та взаємодій між ними.

У пункті 3.2.1 “Проблема співвідношення категорій “склад” та “структура” відносно поняття “грошова система” вказується, що питання правового регулювання окремих складових частин грошової системи, а також механізму їх взаємодії між собою має глобальне значення, вимагає комплексного погодженого підходу при прийнятті нормативних актів, оскільки вони рівною мірою стосуються усієї сфери економічних відносин, що зумовлюється дією закону вартості та товарно-грошовими відносинами. У цьому контексті склад і структура грошової системи розглядаються як об'єкти організуючого правового впливу держави. Склад грошової системи визначається як сукупність утворюючих її елементів, а структура - як закономірні зв'язки чи взаємодії між такими елементами.

Наводяться різні точки зору, щодо складу елементів грошової системи. Вказується, що традиційно в юридичній і економічній літературі як елементи грошової системи розглядаються грошова одиниця, масштаб цін, форми грошового обігу, види грошових знаків в обігу, порядок емісії грошей, статус національної й іноземної валют на території даної держави, державні чи інші уповноважені органи, що регулюють і контролюють грошовий обіг. Склад грошової системи розглядається як явище історично мінливе. Наводиться думка про те, що впливаючи за допомогою права на ті чи інші елементи грошової системи держава має можливість спричиняти необхідні й бажані для неї зміни у зв'язках і взаємодіях елементів такої системи, коригуючи при цьому стан оформленості грошового обігу.

У пункті 3.2.2 “Особливості правового регулювання елементів грошової системи” розглядається питання про підстави виділення елементів грошової системи. Стверджується, що таким критерієм є роль, яка виконується кожним конкретним елементом у складі цілого, як з метою об'єднання елементів у цілісну систему, так і для успішного функціонування самої системи. Тобто розчленовування грошової системи на складові задля з'ясування специфіки правового закріплення окремих її елементів зумовлюється функціональними особливостями останніх.

У підпункті 3.2.2.1 “Грошова одиниця та масштаб цін” виокремлюється як основний елемент сучасних національних грошових систем грошова одиниця, яка характеризується комплексом ознак: найменуванням, фізичними й іншими властивостями, у тому числі, особливим правовим режимом, що забезпечує специфічне значення такого елемента грошової системи для організації економічних відносин в країні.

Розглядається проблема змісту й значення масштабу цін, що в умовах панування металу, як загального еквівалента в грошовому обігу, традиційно визначався як вагова кількість металу, закріплена в законі й прийнята в країні за грошову одиницю. Наголошується, що внаслідок демонетизації золота з одного боку, вага металу втратила фундаментальне юридичне значення для визначення грошової одиниці, а з іншого - відсутній інший законодавчо визначений та об'єктивно економічно обґрунтований спосіб встановлення грошової одиниці, як було раніше. Це негативно впливає на стан правового регулювання грошової системи, підриває довіру до неї, загрожує стабільності грошового обігу.