Відмінність необхідної оборони від крайньої необхідності

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Необхідна оборона »

Юдін Андрій ГБ-331

Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання (Ст. 15 КК).

Існують такі два види умов правомірності

Заподіяння шкоди в стані необхідної оборони:

1. Умови, що стосуються властивостей нападу;

2. Умови, що стосуються властивостей захисту;

Заподіяння шкоди буде визнано правомірним, якщо напад був:

а)Суспільно небезпечним- тобто загрожував тяжкими наслідками - у сфері важливих суспільних цінностей - життя, здоров'я, власності, державного керування і т. ін. При цьому напад не обов'язково повинен бути злочином, досить і того, що він був реально небезпечним - загрожував тяжкими наслідками.

Звідси виходить, що необхідна оборона не можлива:

- проти правомірних дій посадових осіб (працівників міліції, судових виконавців і т. ін.), яки не є суспільно небезпечними;

- при нападі неосудного, про що завідомо знає той, хто захищається, інакше - пітдавший нападу, має право захищатися за правилами крайньої необхідності;

- при нападу тварин (якщо вони нападають самі) і можливо, якщо їх направляють власники чи інші люди.

Необхідно оборона не допускається проти того, хто діє в стані необхідної оборони (як і під час провокації необхідної оборони).

Провокацією необхідної оборони називають таки дії, яки вчиняються з метою викликати на себе напад, щоб потім була можливість дати гідну відсіч (помститися), посилаючись на те, що був змушений оборонятися, тобто знаходився в стані необхідної оборони.

На практиці відомі випадки, коли громадяни вдаються до провокації необхідної оборони, тобто таких дій, що вчиняються з метою викликати на себе напад, аби отримати можливість дати гідну відсіч (помститися), посилаючись на те, що був змушений оборонятися, тобто знаходився в стані необхідної оборони. правомірність відповідальність шкода судовий

За правилами необхідної оборони нападаючий і обороняючий себе (чи інших осіб) ніколи не можуть помінятися місцями.

б)Наявним - тобто уже розпочатим, чи який неминуче повинен початися, ось-ось почнеться.

Але стану необхідної оборони немає, якщо напад ще не розпочався (бо немає необхідності в заподіянні шкоді), а також і тоді, коли напад уже явно закінчився (бо немає потреби в захисті).

Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 червня 1991 року пояснив що “… стан необхідної оборони виникає не лише в момент суспільного небезпечного посягання, але і при наявності реальної загрози заподіяння шкоди тому, хто обороняється. Для з'ясування цього необхідно враховувати поведінку нападаючого, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дає підставу особі яка захищається, сприймати загрозу як реальну”.

в) Якщо напад був дійсним - тобто дійсно існуючим.

Не дійсний, уявний напад - це наслідок помилки того, не вірно оцінив обставини події заподіяв шкоди тому, хто фактично не нападав. Такий випадок в кримінальному праві називається уявною оборону.

Відповідальність за шкоду, заподіяну в стані уявної оборони, вирішується так:

1. Відповідальність не настає, якщо захисник сумлінно помилявся, тобто при таких обставинах він не міг усвідомлювати своїй помилки.

2. Відповідальність настає на загальних підставах, якщо захисник міг з оцінки обставин події усвідомити свою помилку, якби він був трохи обачнішим і уважнішим.

3. Відповідальність настає за перевищення меж необхідної оборони, якщо заподіяна шкода була б такою и при наявності нападу.

Не є злочином застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів, незалежно від наслідків, якщо воно здійснено для захисту від нападу озброєної особи чи нападу групи осіб, відвернення протиправного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення або якщо особа, яка здійснює захист, не могла внаслідок переляку або сильного душевного хвилювання, спричиненого суспільно небезпечними діями, оцінити відповідність захисту характерові посягання.

Перевищення меж необхідної оборони, тобто завдання тому, хто посягає, шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту, тягне за собою відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених кримінальним законом.

Дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила напад, і доставлення її відповідним органам влади як правомірні прирівнюються до необхідної оборони, якщо вони були необхідні для затримання і відповідали небезпечності посягання і обстановці затримання злочинця.

Крайня необхідність

Не є злочином дія, яка хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам цієї людини або інших громадян, якщо цю небезпеку за даних обставин не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута шкода (Ст 16 КК).

Заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності не є суспільно небезпечним і не має складу злочину, оскільки таки дії спрямовані на захист більш цінних благ та інтересів особи, чи держави.

Крайня необхідність - це випадок зіткнення двох інтересів, яки в рівною мірою охороняються законом, і в якому заради збереження більш важливого інтересу, заподіюються шкода меншому інтересові.

Крайня необхідність - суб'єктивне право кожної людини. Для деяких осіб вона є також і юридичним обов'язком (пожежники, лікарі, працівники МВС). Ці особи не мають права ухилятись від своїх обов'язків посилаючись на стан крайньої необхідності.

Крайня необхідність та Необхідна оборона мають багато загального:

1. заподіяна шкода і в тому і другому разі є правомірною;

2. там і там захищаються особисті та громадські інтереси;

3. кожен з цих інститутів є суб'єктивним правом кожної людини.

Відмінність необхідної оборони від крайньої необхідності полягає в таких ознаках:

1. Небезпеку, що вимагає потребу захисту в стані необхідної оборони створюють суспільно не безпечні дії фізичної особи, а небезпеку крайньої необхідності - дії людей, сіл природи, тварин, фізіологічні процеси і т. ін.

2. В стані необхідної оборони шкода спричиняється нападаючому, а в стані крайньої необхідності - непричетним до події третім особам.

3. Заподіяння шкоди третім особам в стані крайньої необхідності правомірне лише в тому випадку, якщо це був єдиний засіб відвернення небезпеки. При необхідній обороні такої умови немає.

4. Головною умовою крайньої необхідності є вимога, щоб заподіяна шкода була менш відвернутої. Заподіяна при необхідній обороні шкода може бути і більшою ніж відвернута.

5. На відміну від необхідної оборони стан крайньої необхідності виникає лише при наявності сукупності всіх його умов. Відсутність хоча б однієї з ціх виключає стан крайньої необхідності.

6. Згідно із ст. 445 Цивільного кодексу України особа, що заподіяла шкоду в сані крайньої необхідності зобов'язана відшкодувати потерпілому. Враховуючи обставини події, суд може перекласти цей обов'язок на особу, в інтересах якої ця шкода була заподіяна.

Література

1. Кримінальний кодекс України

2. М. Й. Коржанський Кримінальне право України; Київ 1996

3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України; ЮРінком; 1997

4. Практика судів України в кримінальних справах - Київ; 1993

5. Постанови Пленуму Верховного суду України в кримінальних та цивільних справах - Київ; 1995

Размещено на Allbest.ru