Провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ ВИХОВНОГО ХАРАКТЕРУ

Спеціальність: 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза

Палюх Лідія Михайлівна

Київ - 2007

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

провадження примусовий виховний судовий

Актуальність теми. Дані статистики свідчать про те, що кожний восьмий - дев'ятий злочин в Україні вчинюється неповнолітнім. Рівень злочинності неповнолітніх, загрозливі тенденції у її структурі вимагають нових підходів до протидії. Видається, що зазначену проблему слід вирішувати як на загальносоціальному рівні, так і шляхом вдосконалення провадження у справах про злочини, суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми.

Одним з дієвих шляхів реформування провадження у справах неповнолітніх, у справах про застосування примусових заходів виховного характеру є узгодження відповідних норм законодавства України з міжнародно-правовими документами, зокрема, Конвенцією ООН про права дитини (1989 р.), Мінімальними стандартними правилами ООН, які стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінськими правилами) (1985 р.) та іншими. У зазначених документах серед інших містяться положення, що стосуються правового статусу неповнолітніх у кримінальному судочинстві, наголошено на необхідності (бажаності) переважного застосування до неповнолітніх, які вчинили злочини, замість покарання заходів, не пов'язаних з позбавленням волі, спрямованих, першою чергою, на сприяння добробуту неповнолітніх, їх реінтеграцію в суспільство. Такими заходами, передбаченими в законодавстві України, є примусові заходи виховного характеру.

Порівняльний аналіз засвідчує, що законодавство України, що регулює провадження у справах про злочини неповнолітніх, про застосування примусових заходів виховного характеру у ряді випадків не відповідає положенням міжнародно-правових актів, потребує узгодження з ними, містить ряд недоліків (колізій, прогалин), які негативно позначаються на правозастосовчій практиці. Це стосується провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, до неповнолітніх, які вчинили злочини, що направляються до суду з мотивованою постановою слідчого (прокурора), а також з обвинувальним висновком. Це обумовлює необхідність вирішення низки теоретичних і практичних питань, що стосуються цього виду провадження з метою вдосконалення його правового регулювання.

У державі назріла необхідність формування ювенальної юстиції зі специфічними підходами до вирішення питання про кримінальну відповідальність неповнолітніх, з забезпеченням всебічного захисту прав та законних інтересів неповнолітніх у кримінальному судочинстві, про що наголошується і в концепції Загальнодержавної програми “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на 2006 - 2016 роки”.

Суттєвий внесок у вирішення теоретичних і практичних проблем, пов'язаних з провадженням у справах про застосування примусових заходів виховного характеру, зробили у своїх працях В.І. Арькова, А.С. Барабаш, Ю.В. Баулін, С.М. Благодир, В.М. Бурдін, Г.Б. Віттенберг, Л.М. Володіна, А.Є. Голубов, Т.О. Гончар, Ю.М. Грошевий, Н.І. Гуковська, П.М. Давидов, А.Я. Дубинський, В.А. Дунін, В.С. Зеленецький, М.О. Карпенко, С.Г. Келіна, О.О. Левендаренко, В.Т. Маляренко, Н.С. Манова, Е.Б. Мельникова, Д.Я. Мирський, Г.М. Міньковський, А.А. Музика, Л.І. Нека, Ю.Б. Некрасов, В.В. Ніколюк, Г.М. Омельяненко, Є.В. Ремізова, В.Я. Рибальська, А.Б. Романюк, Н.К. Семерньова, З.Д. Смітієнко, Я.І. Соловій, С.М. Стахівський, В. Ягодинський, А.Є. Якубов, О.О. Ямкова та інші автори.

Перспективи теоретичного та прикладного дослідження означеної наукової проблеми пов'язані з комплексним підходом, з необхідністю узагальнення набутих знань і їх концентрацією на одному науковому напрямку. Це свідчить про актуальність теми дисертаційного дослідження, його мети, завдань і методології їх вирішення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри кримінального процесу та криміналістики Львівського національного університету імені Івана Франка за темою “Проблеми захисту прав та законних інтересів особи у кримінальному процесі в умовах його реформування” (номер державної реєстрації 0103U005941).

Мета і завдання дослідження. Головна мета роботи полягає у комплексному теоретичному дослідженні провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру, формування пропозицій по вдосконаленню законодавства України та його гармонізації з міжнародними правовими документами.

Досягнення цієї мети передбачає вирішення таких завдань: 1) з'ясувати сутність інституту застосування примусових заходів виховного характеру, тенденції його розвитку, правову природу провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру; 2) з'ясувати сутність підстав, умов для прийняття рішення про застосування примусових заходів виховного характеру; 3) вирішити теоретичні і практичні проблеми, що стосуються провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру у окремих категоріях справ, на різних стадіях процесу; 4) узагальнити слідчу і судову практику у справах про застосування примусових заходів виховного характеру, визначити в ній тенденції; 5) сформулювати пропозиції по вдосконаленню чинного законодавства України, в тому числі щодо усунення прогалин, колізій у правовому регулюванні провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру, узгодження законодавства України з відповідними положеннями міжнародно-правових актів.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, пов'язані з застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Предмет дослідження становлять норми вітчизняного та зарубіжного законодавства, що регулюють провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру у різних категоріях справ на різних стадіях кримінального процесу, норми міжнародно-правових актів, практика провадження у цій категорії справ, теоретичні дослідження, що проводилися з цієї тематики.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в дисертації мети було використано систему загальнонаукових та спеціально-наукових методів наукового дослідження: діалектичний метод (використовувався при дослідженні суспільних відносин, пов'язаних із застосуванням примусових заходів виховного характеру, при виявленні тенденцій розвитку цих відносин з метою відображення їх в законодавстві та врахування у правозастосовчій практиці), методи аналізу, синтезу, дедукції, індукції, аналогії (застосовувались при визначенні сутності інституту застосування примусових заходів виховного характеру, з'ясуванні правової природи провадження у окремих категоріях справ по застосування примусових заходів виховного характеру, при визначенні сутності підстав для прийняття рішень про застосування примусових заходів виховного характеру, при логічному аналізі правових норм з метою виявлення прогалин, колізій у правовому регулюванні цього виду провадження), історико-правовий метод (використовувався під час дослідження становлення та розвитку інституту застосування примусових заходів виховного характеру), порівняльно-правовий метод (використовувався для вивчення та порівняльного аналізу законодавства України та інших країн, положень міжнародно-правових актів з метою використання позитивного досвіду зарубіжних країн, а також узгодження законодавства України з відповідними положеннями міжнародно-правових актів), метод статистичного аналізу (використовувався при узагальненні емпіричних даних, отриманих в результаті вивчення слідчої, судової практики у справах про застосування примусових заходів виховного характеру). Для проектування норм з окремих питань цього виду провадження використовувався метод моделювання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що ця робота є першим в Україні комплексним дисертаційним дослідженням теоретичних і практичних проблем провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру, проведеним на основі аналізу норм чинного законодавства України та практики його застосування, положень, які містяться в проекті нового КПК України та з урахуванням положень, закріплених у міжнародно-правових актах, що визначають міжнародні стандарти прав та законних інтересів неповнолітніх у кримінальному судочинстві.

У результаті проведеного дослідження сформульовано такі основні положення та висновки, що виносяться на захист:

- вперше обґрунтовано висновок про необхідність віднесення провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, до особливих видів проваджень в структурі кримінального процесу;

- уперше аргументовано доцільність доповнення предмету доказування у справах про злочини неповнолітніх (ст. 433 КПК України) вказівкою на обставини, що обумовлюють звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності та від покарання, а також на таку обставину, як наявність майна або заробітку неповнолітнього;

- доведено необхідність визначення у КПК України правового статусу осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, та їх законних представників. Процесуальною формою залучення їх у процес визначено постанову слідчого про визнання особи такою, щодо якої ведеться провадження по застосуванню примусових заходів виховного характеру з приводу вчинення суспільно небезпечного діяння, процесуальною формою закінчення досудового слідства у справах цієї категорії осіб - постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів виховного характеру;

- розширено перелік повноважень прокурора, що визначений у статтях 227-229 КПК України за рахунок ширших процесуальних можливостей для постановки перед судом питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності з застосуванням примусових заходів виховного характеру;

- запропоновано передбачити в кримінально-процесуальному законодавстві України порядок звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності у справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком, поширивши на цей порядок вимоги, встановлені частинами 2 і 3 статті 7-1 та статтею 12 КПК України;

- доведено доцільність положення про обов'язковий виклик до апеляційного суду особи, до якої застосовані примусові заходи виховного характеру, її законного представника у випадку, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення їх становища або суд визнає за необхідне провести судове слідство;

- норму КПК України, що встановлює підстави для скасування апеляційним судом постанови суду першої інстанції про застосування до особи примусових заходів виховного характеру і повернення справи на додаткове розслідування у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке, на відміну від встановленого досудовим слідством, суспільно небезпечне діяння (п.3 ч.1 ст. 374 КПК України), слід доповнити положенням, яке зобов'язувало б апеляційний суд приймати таке рішення лише за умови, якщо з цих підстав була подана апеляція стороною обвинувачення (прокурором, потерпілим або його представником);

- з метою недопущення погіршення становища особи, щодо якої було прийнято рішення про застосування примусових заходів виховного характеру, запропоновано встановити в законодавстві заборону суду касаційної інстанції скасовувати постанову про незастосування примусових заходів виховного характеру лише з мотивів істотного порушення прав особи, щодо якої ставилося питання про застосування цих заходів;

- сформульовано авторський підхід до розуміння функції контролю за виконанням рішення про застосування примусових заходів виховного характеру, виконання якої запропоновано покласти на службу у справах неповнолітніх; висловлено пропозицію передбачити в КПК України норми, які б передбачали обов'язкове призначення судом судового вихователя в разі застосування до особи примусових заходів виховного характеру у вигляді обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього, передачі неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою чи окремих громадян на їх прохання (п.п.2, 3 ч.1 ст. 105 КК України) для забезпечення ефективного виконання цих заходів;

- для усунення прогалин у чинному законодавстві щодо правового регулювання виконання рішення суду про застосування примусових заходів виховного характеру, запропоновано доповнити КПК України статтями, що регулювали б підстави та порядок скасування або зміни примусових заходів виховного характеру, а також дострокового звільнення особи від застосованих до неї примусових заходів виховного характеру, розроблено проекти відповідних статей КПК України.

Теоретичне і практичне значення результатів дослідження. Сформульовані в науковому дослідженні положення та висновки можуть бути використані для вдосконалення чинного КПК України, проекту нового КПК України з питань, що стосуються провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру; можуть бути підґрунтям для наступних наукових досліджень питань, пов'язаних з провадженням у справах про застосування примусових заходів виховного характеру, у правозастосовчій практиці, в навчальному процесі у курсі “Кримінальний процес України” та спецкурсах, при підготовці проектів постанов Пленуму Верховного Суду України з питань застосування законодавства, що регулює підстави та порядок провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру.

Пропозиції про внесення змін і доповнень до проекту нового КПК України з досліджуваних питань спрямовані в Національну комісію зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на науково-практичних конференціях: регіональних науково-практичних конференціях “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, лютий 2004, 2005 років); всеукраїнській науково-практичній конференції “Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (м. Острог, 28-29 квітня 2005 року); всеукраїнській науково-практичній конференції “Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи” (м. Івано-Франківськ, 30 вересня - 1 жовтня 2005 року); науковій конференції молодих учених та здобувачів “Сучасні проблеми юридичної науки: стан і перспективи розвитку” (м. Харків, 21 листопада 2005 року); всеукраїнській міжвузівській конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 28 квітня 2006 року); ІІІ міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України” (м. Луцьк, 2-3 червня 2006 року), а також на кафедрі кримінального процесу та криміналістики юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано сім наукових статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та тези семи наукових доповідей на конференціях.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються об'єкт, предмет, основна мета і конкретні завдання дослідження, методологічна основа роботи, розкривається її зв'язок з науковими програмами, планами, темами; окреслено наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне і практичне значення, вказано про апробацію цих результатів, кількість публікацій за результатами дисертаційного дослідження, окреслено структуру роботи.

Розділ 1 “Соціальні та правові передумови становлення та розвитку інституту застосування примусових заходів виховного характеру” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Сутність інституту застосування примусових заходів виховного характеру” аналізується система норм, що регулюють відносини, пов'язані із застосуванням до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру, які утворюють самостійний інститут права. Цей інститут є комплексним інститутом кримінального права та процесу, оскільки підстави для застосування примусових заходів виховного характеру реалізуються у формах і при дотриманні умов, що визначаються кримінально-процесуальним законодавством.

Обґрунтовується висновок про те, що провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, має всі ознаки особливого провадження, виходячи з предмету і завдань цього виду провадження.

У підрозділі 1.2 “Історія становлення та розвитку інституту застосування примусових заходів виховного характеру” досліджується історичний розвиток інституту застосування примусових заходів виховного характеру, систематизовано етапи становлення та розвитку цього інституту.

У результаті проведеного дослідження зроблено висновок про те, що історичний шлях розвитку зазначеного інституту обумовив тенденцію переважного застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру замість покарання, посилення процесуальних гарантій захисту прав та законних інтересів цих осіб у кримінальному судочинстві.

Розділ 2 “Підстави для прийняття рішень про застосування примусових заходів виховного характеру” розкриває сутність підстав для прийняття рішень про застосування примусових заходів виховного характеру (далі - заходів). В результаті аналізу сутності дискреційних повноважень суду при вирішенні питання про застосування до неповнолітнього цих заходів, обґрунтовується висновок про те, що підставу для прийняття рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього цих заходів слід закріпити в кримінальному і кримінально-процесуальному законодавстві як імперативну (обов'язкову).

В процесі аналізу окремих обставин, що в сукупності складають підставу для прийняття рішення про застосування цих заходів, автор приходить до висновку, що у справах, які надійшли до суду з постановою для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру (ч.1 ст. 9 КПК України), однак на момент розгляду справи в суді така особа досягла повноліття, в законі слід було б передбачити, що в цьому разі суд вправі або зобов'язаний (залежно від виду звільнення) звільнити таку особу від кримінальної відповідальності за іншими нереабілітуючими підставами, передбаченими у статтях 45-48 КК України, а за відсутності таких підстав суд повинен повернути справу прокурору для проведення додаткового розслідування.

Зроблено висновок про те, що з метою найбільш повного визначення в законі обставин, які підлягають доказуванню у справах про застосування примусових заходів виховного характеру і складають підставу для прийняття судом рішення про їх застосування, доцільно було б доповнити перелік обставин, що підлягають доказуванню у справах про злочини неповнолітніх, які визначені у статті 433 КПК України, таким пунктом: “обставини, що обумовлюють звільнення особи від кримінальної відповідальності і від покарання, в тому числі щире розкаяння, сумлінне ставлення до навчання та праці, обставини, що пом'якшують покарання, передбачені статтею 66 Кримінального кодексу України, та інші обставини, що свідчать про можливість виправлення особи без застосування покарання”. Крім того, з метою найбільш повного з'ясування даних про майновий стан неповнолітнього обвинуваченого, що має значення для забезпечення відшкодування шкоди, завданої злочином неповнолітнього, слід було б доповнити зазначений перелік обставин, визначений у статті 433 КПК України, таким пунктом: “наявність майна або заробітку неповнолітнього”.

Розділ 3 “Особливості провадження по застосуванню примусових заходів виховного характеру у окремих категоріях справ” складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 3.1 “Провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність” з урахуванням того, що це провадження є особливим видом провадження в структурі кримінального процесу, автор розвиває позицію Г.М. Омельяненко про те, що воно потребує врегулювання в окремій главі КПК України. Сформульовано низку пропозицій до змісту норм, що містяться в цій главі, в тому числі запропоновано проект норми про підстави і порядок поміщення особи, щодо якої здійснюється цей вид провадження, в приймальник-розподільник для неповнолітніх. Крім того, в зв'язку з невизначеністю в кримінально-процесуальному законодавстві статусу цієї категорії осіб, що створює труднощі і у правозастосовчій практиці, пропонується визначити в кримінально-процесуальному законодавстві статус зазначених осіб як суб'єктів кримінального процесу і назвати їх “особа, щодо якої ведеться провадження по застосуванню примусових заходів виховного характеру з приводу вчинення суспільно небезпечного діяння”. При цьому процесуальною формою залучення цих осіб в процес має бути постанова слідчого про визнання особи такою, щодо якої ведеться провадження по застосуванню примусових заходів виховного характеру з приводу вчинення суспільно небезпечного діяння. При цьому пропонується наділити цю особу процесуальними правами та обов'язками, реалізація яких повинна здійснюватись лише через її законного представника і з обов'язковою участю захисника. Процесуальною формою закінчення досудового слідства у цій категорії справ пропонується встановити винесення постанови слідчого або прокурора про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів виховного характеру.

У підрозділі 3.2 “Процесуальний порядок звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру судом за мотивованою постановою слідчого чи прокурора” обгрунтовується необхідність передбачити в законодавстві більш чіткі процесуальні можливості для найбільш повної реалізації прокурором наданих йому законом повноважень на постановку перед судом питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру. У зв'язку із цим запропоновано доповнити перелік питань, які прокурор зобов'язаний перевірити, одержавши від слідчого справу з обвинувальним висновком, доповнивши статтю 228 КПК України новим пунктом такого змісту: “чи немає в справі підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності, передбачених статтями 45-49, частиною першою статті 97 Кримінального кодексу України”. У зв'язку з цим також сформульовано пропозиції щодо доповнення статей, які визначають повноваження прокурора по здійсненню нагляду за виконанням законів органами дізнання, досудового слідства (п. 11 ст. 227 КПК України), де визначено рішення, що приймаються прокурором у справі з обвинувальним висновком (ч.1 ст. 229 КПК України).

У роботі розглядаються правові шляхи вирішення ситуації, коли особа не заперечувала проти винесення слідчим чи прокурором постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення її від кримінальної відповідальності, однак в суді змінила свою думку і заперечує проти закриття справи, вимагаючи її реабілітації. В цьому разі, на думку автора, суд повинен повернути справу прокурору для складання обвинувального висновку, після чого провадження повинно здійснюватися в загальному порядку і завершуватись винесенням вироку обвинувального чи виправдувального. При цьому в разі, якщо буде встановлена винність особи у вчиненні злочину, суд повинен винести обвинувальний вирок зі звільненням її від покарання. Відповідну норму слід було б закріпити в чинному кримінально-процесуальному законодавстві України.

У підрозділі 3.3 “Процесуальний порядок звільнення від кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру у справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком”, розвиваючи позицію Д.В. Філіна, Н. Юркевича, висловлено думку про те, що, виходячи із завдань стадії попереднього розгляду справи суддею, процесуальних умов і засобів, що використовуються на цій стадії процесу, суд не може прийняти на ній рішення про закриття справи зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Тому запропоновано виключити з КПК України відповідний порядок закриття справи на цій стадії процесу у справах про застосування примусових заходів виховного характеру.

В роботі досліджуються питання про особливості правового регулювання підстав та порядку застосування до неповнолітнього примусового заходу виховного характеру у вигляді направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків. Враховуючи положення міжнародно-правових актів, зокрема, Конвенції про права дитини, Мінімальних стандартних правил, які стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх стосовно обмеження застосування до неповнолітніх правопорушників заходів, пов'язаних з поміщенням в установи закритого типу, а також те, що вказаний примусовий захід виховного характеру пов'язаний з істотним обмеженням права неповнолітнього на свободу та особисту недоторканість, обґрунтовується висновок про те, що його недоцільно застосовувати у разі вчинення неповнолітнім вперше злочину невеликої тяжкості при звільненні його від кримінальної відповідальності. Розвиваючи позицію авторів, які пропонують передбачити в КПК України процесуальний порядок звільнення неповнолітнього не лише від кримінальної відповідальності, але й від покарання із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру, передбачивши процесуальною формою такого звільнення винесення судом обвинувального вироку зі звільненням неповнолітнього від покарання із застосуванням до нього цих заходів, автором висловлено думку про те, що розглядуваний захід повинен застосовуватися, коли вичерпані всі інші заходи виховного впливу на неповнолітнього, лише при звільненні його від покарання у разі вчинення ним злочину середньої тяжкості. До особи, яка вчинила суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, цей захід повинен застосовуватися лише у разі вчинення нею суспільно небезпечного діяння, що містить ознаки злочину середньої тяжкості, тяжкого, особливо тяжкого злочину, якщо така особа вийшла з-під контролю батьків або осіб, які їх замінюють, не піддається виховному впливу, і не може бути виправлена шляхом застосування інших заходів. При цьому підстави і порядок його застосування повинні бути спеціально визначені законодавцем.

Обґрунтовується висновок, що при постановленні вироку у справах щодо неповнолітніх, суд у кожному випадку повинен обговорювати не лише питання про можливість звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням або призначення йому покарання, не пов'язаного з позбавленням волі відповідно до статті 445 КПК України, але й про звільнення його від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру. У зв'язку з цим відповідним положенням пропонується доповнити статтю 445 КПК України, де визначено питання, що вирішуються судом при постановленні вироку у справах про злочини неповнолітніх, що створювало б більш широкі можливості для застосування судом цього виду звільнення неповнолітнього від покарання за наявності відповідних підстав.

У підрозділі 3.4 “Провадження у справах, пов'язаних із застосуванням примусових заходів виховного характеру на стадіях апеляційного, касаційного провадження кримінальної справи” запропоновано з метою найбільш повного забезпечення права на захист прав та законних інтересів особи, щодо якої прийнято рішення про застосування примусових заходів виховного характеру, яке виступає предметом перевірки в апеляційному суді, норми, що містяться в частині четвертій статті 354, частині другій статті 358 КПК України, доповнити вказівкою про обов'язковий виклик до апеляційного суду поряд з засудженим чи виправданим, також особи, щодо якої справу закрито, і особи, до якої застосовано примусові заходи виховного характеру, її захисника та законного представника, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення їх становища або суд визнає за необхідне провести судове слідство.

На основі аналізу норми, яка встановлює підстави для скасування апеляційним судом постанови суду першої інстанції про застосування до особи примусових заходів виховного характеру і повернення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд у зв'язку з необхідністю застосування до цієї особи кримінального закону про більш тяжке, на відміну від встановленого досудовим слідством, суспільно небезпечне діяння (п.3 ч.1 ст. 374 КПК України), запропоновано доповнити її таким положенням: “якщо з цих підстав була подана апеляція прокурора чи потерпілого або його представника”. Це зумовлено тим, що таке скасування спрямоване на погіршення становища особи, до якої були застосовані ці заходи, а тому таке рішення може бути прийняте апеляційним судом лише за умови, якщо з цих підстав була подана апеляція стороною обвинувачення (прокурором, потерпілим чи його представником), на яку закон покладає обов'язок реалізувати цю функцію в змагальному процесі.

В результаті аналізу норм, що визначають повноваження апеляційного суду на прийняття рішення про закриття справи із застосуванням до особи примусових заходів виховного характеру (ст. 376 КПК України), обґрунтовується позиція, що в такому разі апеляційний суд повинен провести судове слідство з обов'язковим викликом до суду неповнолітнього, щодо якого вирішується питання про застосування цих заходів, його захисника та законного представника, з метою найбільш повного встановлення обставин, що входять в предмет доказування для прийняття цього рішення та застосування до неповнолітнього заходів, що в найбільшій мірі сприяли б його виправленню і перевихованню. При цьому суд повинен дотримуватися умов, передбачених у частинах 2, 3 статті 7-1, 12 КПК України, зокрема, роз'яснити особі підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави, з'ясувати думку потерпілого і в разі закриття справи повідомити про це потерпілого і його представника. На підставі вищенаведеного, пропонується включити в КПК України відповідні норми, які б регулювали ці питання.

В процесі аналізу норм КПК України, що встановлюють підстави для скасування або зміни судових рішень касаційним судом, запропоновано частину 3 статті 398 КПК України, доповнити положенням, аналогічним тому, що міститься в частині 2 статті 367 КПК України, що встановлювало б заборону касаційному суду скасовувати не лише виправдувальний вирок або постанову про закриття справи лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого, але й постанову про незастосування примусових заходів виховного характеру лише з мотивів істотного порушення прав особи, щодо якої ставилось питання про застосування цих заходів.

Скасування такої постанови призвело б до погіршення становища цієї особи, істотного порушення права на захист її законних інтересів у зв'язку з тим, що її знову слід було б повернути в попереднє становище обвинуваченого або особи, щодо якої велося провадження по застосуванню цих заходів зі всіма несприятливими для неї правовими наслідками, що з цього випливають.

У підрозділі 3.5 “Провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру на стадії виконання вироку, ухвали, постанови суду” на основі аналізу відповідних положень закону, що регулюють процесуальні відносини на стадії виконання судових рішень, автор розвиває думку ряду авторів про необхідність визначити орган, на який би покладалось здійснення функції контролю за виконанням рішення про застосування примусових заходів виховного характеру. У зв'язку з цим пропонується передбачити в КПК України, у главі, що регулює провадження у справах про злочини неповнолітніх, статтю, що визначала б порядок звернення до виконання рішення суду про застосування примусових заходів виховного характеру.

З метою забезпечення ефективного виконання рішення суду про застосування заходів у вигляді обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього, передачі його під нагляд батьків або осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу, окремих громадян (п.п. 2 і 3 ч.2 ст.105 КК України) запропоновано закріпити в КПК України норму про обов'язкове призначення судового вихователя в разі застосування до неповнолітніх вказаних вище примусових заходів виховного характеру.

Нормами відповідного змісту пропонується доповнити статті 445, 448 КПК України, в яких визначені питання, що вирішуються судом при винесенні вироку у справах про злочини неповнолітніх, чи постанови у справах про застосування примусових заходів виховного характеру.

Звертається увага на те, що в чинному КПК України не визначено порядок скасування примусових заходів виховного характеру з притягненням особи до кримінальної відповідальності або із застосуванням до неї покарання, а також застосування більш суворих примусових заходів виховного характеру до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Крім того, в КПК України не визначено підстав та процесуального порядку зміни та дострокового звільнення неповнолітніх від застосованих до них примусових заходів виховного характеру.

У зв'язку з цим КПК України пропонується доповнити статтями, які б врегульовували ці питання.

У висновках, що завершують дисертаційне дослідження, здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення низки теоретичних і практичних питань, що стосуються провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру, висловлено пропозиції по вдосконаленню чинного законодавства України з метою усунення прогалин, колізій у правовому регулюванні цього виду провадження, узгодження його з відповідними положеннями міжнародно-правових актів, покращення правозастосовчої практики у цій категорії справ. Зокрема, автором сформульовано низку пропозицій щодо формулювання змісту норм КПК України, що містилися б у главі, що регулювала провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Це стосується, зокрема, необхідності більш чіткого визначення в законі процесуального статусу цих осіб, порядку поміщення їх у приймальник-розподільник для неповнолітніх та інші.

Запропоновано доповнити предмет доказування у справах про злочини неповнолітніх (ст. 433 КПК України) вказівкою на обставини, що обумовлюють звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності та від покарання, а також на таку обставину, як наявність майна або заробітку неповнолітнього; доповнити перелік повноважень прокурора, визначений у статтях 227-229 КПК України; доповнити норму, передбачену частиною 1 статті 282 КПК України, передбачивши, що у випадку закриття справи зі звільненням неповнолітнього від кримінальної відповідальності суд повинен одержати згоду підсудного на закриття справи, і вчинити інші дії, передбачені частинами 2 і 3 статті 7-1, статтею 12 КПК України.

Висловлено пропозиції доповнити КПК України нормами, які б регулювали підстави та порядок застосування примусового заходу виховного характеру у вигляді направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків, а також скасування, зміни та дострокового звільнення особи від застосованих до неї примусових заходів виховного характеру.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Палюх Л.М. Спеціалізоване судочинство у справах про злочини неповнолітніх: основні тенденції та перспективи в Україні // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2004. - Випуск 40. - С. 373-377.

Палюх Л.М. Деякі питання щодо підстав та умов застосування примусових заходів виховного характеру за кримінальним судочинством України // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Збірник наукових статей. - 2004. - Випуск ХІІІ. - С. 199-205.

Палюх Л.М. Особливості законодавчої регламентації застосування до неповнолітнього примусового заходу виховного характеру у вигляді направлення у спеціальну навчально-виховну установу // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2004. - №4(12). - С. 230-235.

Палюх Л.М. З історії становлення та розвитку інституту застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх у кримінальному судочинстві України // Науковий вісник Львівського юридичного інституту. Серія юридична. - Вип. 2. - 2005. - С. 118-127.

Палюх Л.М. Інститут застосування примусових заходів виховного характеру у світлі міжнародно-правових актів та основних тенденцій ювенальної юстиції // Науковий вісник Львівського юридичного інституту. Серія юридична. - Львів: Львівський юридичний інститут МВС України. - Вип. 3. - 2005. - С. 71-82.

Палюх Л.М. Проблеми угляду у разі прийняття рішення про закриття справи із застосуванням примусових заходів виховного характеру // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2005. - №41. - С. 367-374.

Палюх Л.М. Особливості провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру до осіб, які не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність // Науковий вісник Львівського юридичного інституту. Серія юридична. - Вип. 3. - 2006. - С. 259-271.

АНОТАЦІЯ

Палюх Л.М. Провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. - Академія адвокатури України. - Київ, 2007.

У дисертації досліджено особливості провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру. В процесі дослідження з'ясовано сутність інституту застосування примусових заходів виховного характеру, правова природа цього виду провадження, сутність підстави для прийняття рішення про застосування примусових заходів виховного характеру. Сформульовано пропозиції по вдосконаленню норм, що визначають предмет доказування у справах про злочини неповнолітніх, процесуальний порядок звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру, регулюють провадження у інших категоріях справ про застосування примусових заходів виховного характеру з метою усунення в ньому прогалин, колізій, покращення правозастовчої практики у цій категорії справ.

Ключові слова: примусові заходи виховного характеру, провадження по застосуванню примусових заходів виховного характеру, предмет доказування.

АННОТАЦИЯ

Палюх Л.М. Производство по делам о применении принудительных мер воспитательного характера. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. - Академия адвокатуры Украины. - Киев, 2007.

В диссертации исследуются особенности производства по делам о применении принудительных мер воспитательного характера. В процессе исследования установлено сущность института применения принудительных мер воспитательного характера, правовую природу производства по делам о применении принудительных мер воспитательного характера.

В работе установлена сущность основания для принятия решений о применении принудительных мер воспитательного воздействия. В связи с этим высказаны предложения по совершенствованию норм Уголовно-процессуального кодекса Украины, регулирующих эти вопросы. Высказаны предложения о дополнении предмета доказывания по делам о преступлениях несовершеннолетних путем указания на обстоятельства, обусловливающие освобожение от уголовной ответственности и наказания, а также на такое обстоятельство, как наличие имущества или заработка несовершеннолетнего.

Сформулировано ряд предложений, касающихся правового регулирования производства по делам лиц, совершивших общественно опасные деяния до достижения возраста, с которого наступает уголовная ответственность, с целью определения их правового статуса в уголовном процессе.

Высказано мнение о необходимости совершенствования норм, определяющих полномочия прокурора по делам о преступлениях несовершеннолетних, направленных прокурору с обвинительным заключением, с целью создания в законодательстве более четких процессуальных возможностей для наиболее полной реализации прокурором предоставленных ему законом полномочий на постановку перед судом вопроса об освобождении несовершеннолетнего от уголовной ответственности с применением принудительных мер воспитательного характера.

Высказаны предложения дополнить Уголовно-процессуальный кодекс Украины нормами, устраняющими пробелы в правовом регулировании производства по делам о преступлениях несовершеннолетних, направленных в суд с обвинительным заключением, связанных с применением принудительных мер воспитательного характера. В частности, автор использует поход, согласно которому обосновывается предложение исключить из УПК Украины нормы, регулирующие порядок прекращения дела с освобождением лица от уголовной ответственности на стадии предварительного рассмотрения дела судьей. В законодательстве целесообразно определить основания и порядок применения принудительной меры воспитательного характера в виде направления несовершеннолетнего в специальное учебно-воспитательное учреждение для детей и подростков.

Высказаны предложения о дополнении норм УПК Украины, регулирующие особенности производства по делам, связанным с применением принудительных мер воспитательного характера, на стадиях апелляционного, кассационного производств, с целью наиболее полного обеспечения права на защиту законных интересов лица, в отношении которого обжалывается решение суда.

В диссертации предложено дополнить нормы действующего уголовно-процессуального законодательства, регулирующего производство по делам о применении принудительных мер воспитательного характера на стадиях исполнения приговора, определения, постановления суда с целью устранения пробелов в правовом регулировании этого вида производства. В частности предложено дополнить Уголовно-процессуальный кодекс Украины статьями, регулирующими основания, процессуальный порядок отмены принудительных мер воспитательного характера с привлечением лица к уголовной ответственности или, соответственно, применением к нему наказания, а также статьями, регулирующими основания и порядок замены принудительных мер воспитательного характера, досрочного освобождения несовершеннолетнего от примененных к нему принудительных мер воспитательного характера. Высказано мнение о необходимости предусмотреть в законодательстве механизм эффективного исполнения решения о применении принудительных мер воспитательного характера.

Ключевые слова: принудительные меры воспитательного характера, производство по применению принудительных мер воспитательного характера, предмет доказывания.

ANNOTATION

Lidiya М. Palyukh. Criminal proceeding in application of compulsory measures of tutoring character. - Manuscript.

Dissertation for acquiring a scientific degree of a candidate of law sciences in speciality 12.00.09 - criminal procedure and criminalistics; forensic examination. - Barrister Academy of Ukraine. - Kyiv, 2007.

The dissertation deals with the peculiarities of criminal proceeding in application of the compulsory measures of tutoring character. The essence of institute of the application of the compulsory measures of tutoring character, juridical nature of this kind of proceeding, the essence of the ground of making decision about the application of the compulsory measures of tutoring character have been discovered in the process of exploration. The proposals concerning improving of rules about the subject of proving in the cases of juvenile crimes, procedure of juvenile's dismissal of liability with the application of the compulsory measures of tutoring character, regulating of proceeding in another categories of cases about the application of the compulsory measures of tutoring character with the aim to remove blanks, collisions in legal regulation, to improve law practice in this kind of cases have been formulated.

Key words: compulsory measures of tutoring character, proceeding in application of the compulsory measures of tutoring character, subject of proving

Размещено на Allbest.ru