Правова природа та проблеми кваліфікації захоплення заручників у міжнародному кримінальному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут законодавства Верховної Ради України

УДК 341.348

Автореферат

Правова природа та проблеми кваліфікації захоплення заручників у міжнародному кримінальному праві

12.00.11 - міжнародне право

Тітов Євген Борисович

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі конституційного та міжнародного права Харківського національного університету внутрішніх справ.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, професор Семенов Володимир Сергійович Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, професор кафедри міжнародного права і державного права зарубіжних країн.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Тимченко Леонід Дмитрович, Науково-дослідний інститут фінансового права Національного університету Державної податкової служби України, завідувач відділу вивчення міжнародного досвіду та європейської інтеграції;

доктор юридичних наук, професор Мицик Всеволод Всеволодович, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, професор кафедри міжнародного права;

кандидат юридичних наук, кандидат історичних наук, доцент Анісімова Марина Федорівна, Національний університет Державної податкової служби України, старший викладач кафедри організації оперативно-розшукової діяльності.

Захист відбудеться “7” листопада 2007 р. о 14.00. год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01. в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053 м. Київ, пров. Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053 м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Автореферат розісланий “4” жовтня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Биков О.М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Останнім часом у світі відзначається суттєвий зріст рівня злочинності, яка дестабілізує економіку, здійснює руйнівний вплив на політику та суспільне життя, підриває устої світової спільноти, стає загрозою для її безпеки.

Окрім кількісної зміни злочинності, яка знайшла своє відображення у різкому стрибку загальної чисельності злочинів, проявляються й якісні її зміни. І це, перш за все, стосується терористичних складів злочинів, до яких сучасні дослідники відносять і захоплення заручників.

Протягом кількох років у міжнародному праві захоплення заручників разом із піратством, незаконним захопленням та використанням ядерних матеріалів розглядається як різновид міжнародного тероризму, визнаного злочином ще у Конвенції про попередження та покарання тероризму 1937 р.

Самостійним різновидом міжнародного злочину захоплення заручників було визнано Міжнародною конвенцією про боротьбу з захопленням заручників 1979 р.

Особливо актуально проблема захоплення заручників постала перед міжнародною співдружністю у другій половині XX ст. Це сталося через те, що цей різновид міжнародних злочинів став практично невід'ємною частиною тактичного арсеналу терористичних організацій в їхній злочинній діяльності. Говорячи про найбільш відомі приклади терористичних захоплень заручників, можна пригадати, наприклад: захоплення в якості заручників олімпійської команди Ізраїлю, яке відбулося 5 вересня 1972 р. у Мюнхені; захоплення 27 червня 1976 р. літака авіакомпанії “Ер Франс”, який вилетів рейсом 139 Тель-Авів - Париж та мав на борту двісті п'ятдесят пасажирів та екіпаж; захоплення 86 пасажирів та 5 членів екіпажу літака авіакомпанії “Люфтганза”, який 13 жовтня 1977 р. піднявся у небо з аеродрому у Пальма де Мальорці; захоплення заручників 4 листопада 1979 р. у американському посольстві у Тегерані; захоплення чеченськими бойовиками заручників у Москві у театрі на Дубровці під час вистави “Норд-Ост”, яке сталося 23 жовтня 2002 р.; захоплення чеченськими терористами школи у Беслані 1 вересня 2004 р.

Через ці та інші акти захоплення заручників зазначену проблему у XX ст. було визнано як таку на міжнародному рівні. Проте вона не є новою для суспільства, наукова історична література стверджує, що поняття “заручник” було відоме ще у IV-III тисячоріччі до н. е.

Даній проблематиці приділялась увага як у працях науковців із далекого зарубіжжя, наприклад, Е. де Ваттеля, Г. Гроція, Д. Ламберта, Ф. Ліста, Ч. Хайда, так і у працях вчених країн СНД - В. Антипенка, М. Бажана, О. Богданова, Л. Гаухмана, В. Глушкова, В. Ємельянова, О. Кібальника, В. Комісарова, М. Костенка, В. Крутова, В. Кудрявцева, М. Лисова, І. Лукашука, Е. Муратова, А. Наумова, Т. Орешкіної, В. Панова, С. Сауляка, Т. Сироїд, П. Скоблікова, В. Сташиса, М. Таубе та інших.

Проте, праці указаних авторів не можна назвати вичерпними з точки зору розгляду проблеми захоплення заручників у міжнародно-правовому аспекті. Дехто з них (наприклад, Е. де Ваттель, Г. Гроций, О. Кібальник, М. Костенко, В. Кудрявцев, Ф. Ліст, І. Лукашук, А. Наумов, В. Панов, Т. Сироїд, М. Таубе, Ч. Хайд,) розглядаючи загальні питання міжнародного права, висвітлювали проблему захоплення заручників у міжнародно-правовому аспекті, але лише частково, що не сприяло саме її всебічному розгляду. Інші (наприклад, В. Антипенко, О. Богданов, Л. Гаухман, В. Глушков, В. Ємельянов, В. Комісаров, В. Крутов, М. Лисов, Е. Муратов, Т. Орешкіна, С. Сауляк, П. Скобліков та інші) розглядали цю проблему виключно з точки зору національного законодавства, тим самим звужуючи коло питань до національних кримінально-правових, кримінологічних та криміналістичних аспектів.

Таким чином, можна зробити висновок про недостатнє розкриття проблеми захоплення заручників саме у міжнародно-правовому аспекті. І оскільки такий недолік існує, його слід позбавитися. Отож, зважаючи на це, здається доцільним звернутися до міжнародно-правових аспектів питання захоплення заручників і перш за все звернути увагу на історичне становлення заборони на захоплення заручників, яку ми бачимо сьогодні, та проаналізувати національне законодавство, у тому числі й українське, з точки зору його відповідності міжнародним нормам у цій сфері.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано відповідно до Тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002 - 2005 р., затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635; Головних напрямів наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001 - 2005 р., схвалених Вченою радою Національного університету внутрішніх справ 23 березня 2001 р.; Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004 - 2009 р., затверджених наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 р. та Комплексної програми з профілактики злочинності на 2001 - 2005 р., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р.

Об'єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини у галузі міжнародно-правового регулювання боротьби з захопленням заручників.

Предметом дослідження є еволюція, зміст, нормативне регулювання і реалізація міжнародних та національних норм щодо протидії заручництву.

Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні правової природи заручництва, аналізі існуючої міжнародно-правової нормативної бази, що регламентує боротьбу з актами захоплення заручників, дослідженні ступеня визнання міжнародно-правових норм державами та їх реалізації у внутрішньому праві.

Для досягнення поставленої мети дисертант мав вирішити такі завдання:

- проаналізувати історію виникнення міжнародно-визнаного складу злочину захоплення заручників;

- теоретично осмислити чинну систему міжнародних норм універсального і регіонального рівнів із тим, щоб визначити її природу і сутність;

- визначити захоплення заручників в аспекті зв'язку з галузями міжнародного права;

- вирішити завдання про розмежування складу злочину захоплення заручників із суміжними складами злочинів (викрадення людини, незаконне позбавлення волі, підміна дитини) у міжнародному кримінальному праві;

- визначити роль національного кримінального законодавства держав у попередженні та боротьбі зі злочинами терористичного характеру;

- зробити висновки і сформулювати рекомендації щодо приведення норм законодавства України у відповідність до вимог міжнародних конвенцій по боротьбі з захопленням заручників.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є загальні положення теорії пізнання, теорії систем, теорії права і суспільних явищ. У дослідженні окремих питань застосовувалися різноманітні наукові методи.

Діалектичний метод дозволив розглянути питання боротьби з захопленням заручників у взаємозв'язку з іншими проблемами протидії тероризму, шляхом їх дослідження в органічній єдності з іншими елементами міжнародного кримінального права; системний метод допоміг вивчити це явище у безпосередньому зв'язку зі суміжними злочинами (незаконне позбавлення волі, викрадення людини, підміна дитини); системно-структурний метод уможливив комплексне дослідження поняття “захоплення заручників” і його елементів; порівняльно-правовий метод дав змогу показати становлення нормативної бази по боротьбі з захопленням заручників у міжнародному праві та національному законодавстві й окреслити пріоритетні напрямки його розвитку в майбутньому, а також застосовувався при розгляді кримінального законодавства зарубіжних країн, що дало можливість внести пропозиції зі вдосконалення чинного законодавства України; логіко-семантичний метод надав можливість сформулювати рекомендації для внесення змін та доповнень у тексти окремих нормативно-правових актів.

Емпіричною базою роботи стали найважливіші міжнародно-правові документи, прийняті Організацією Об'єднаних Націй, Радою Європи, Співдружністю Незалежних Держав, Організацією Американських Держав, матеріали конгресів ООН із попередження злочинності й поводження з правопорушниками, національне законодавство окремих держав.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що дана робота є першою в українській науці міжнародного права спробою висвітлити правову природу та проблеми кваліфікації захоплення заручників у міжнародному кримінальному праві. Уперше в українському правознавстві на теоретичному рівні визначено основні елементи складу злочину захоплення заручників у міжнародному кримінальному праві і проведено критичний аналіз його закріплення міжнародними нормами та законодавством держав. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд положень, узагальнень, висновків і рекомендацій, із числа яких виносяться на захист:

- твердження про існування в період із IV ст. до н.е. двох способів отримання заручників: взяття заручників (використовувалося у сфері міждержавних відносин для забезпечення виконання домовленостей) та захоплення заручників (використовувалося у сфері міждержавних відносин для породження примусових зобов'язань);

- наявність детермінантного зв'язку між явищем захоплення заручників та виникненням і нормативним закріпленням у міжнародному праві інституту репресалій виявлена у рамках вивчення історичного аспекту проблеми захоплення заручників;

- періодизація розвитку заборони на захоплення заручників у міжнародному праві визначена на підставі аналізу історичних аспектів проблеми захоплення заручників, яка складається з наступних етапів:

1) етап позитивного (інституціонального) ставлення до використання заручників (IV тис. до н.е. - кінець 20-х рр. XX ст. н.е.);

2) етап відносно негативного (частково негативного) ставлення до використання заручників (1929 р. - 1963 р.);

3) етап непрямої (опосередкованої) заборони актів захоплення заручників (1963 р. - 1979 р.);

4) етап цілковитої прямої заборони будь-яких дій щодо захоплення, утримання або використання заручників (розпочався у 1979 р. із прийняттям Міжнародної конвенції про боротьбу з захопленням заручників);

- пропозиція автора щодо визначення системи норм по боротьбі з захопленням заручників, яка складається з низки універсальних та регіональних конвенцій та доповнюється положеннями, закріпленими на внутрішньодержавному рівні;

- визначення основних елементів злочину захоплення заручників (захоплення або утримання заручника; погроза вбити, заподіяти шкоду або продовжувати утримання; використання двох попередніх елементів не як самоцілі злочину, а як засобу примушення третіх осіб (особи) до певної поведінки), які дозволяють відокремити його від суміжних складів злочинів (таких, як викрадення людини, незаконне позбавлення волі та підміна дитини), зроблене на підставі аналізу положень Міжнародної конвенції про боротьбу з захопленням заручників 1979 р.;

- пропозиція автора щодо віднесення актів захоплення заручників до категорії міжнародних злочинів;

- наголос автора на необхідності закріплення на міжнародному рівні уніфікованої системи видів та мір покарань за злочин захоплення заручників (а також за замах на його вчинення та співучасть у цьому злочині);

- твердження, що існуюча міжнародна нормативно-правова база у сфері боротьби з захопленням заручників містить низку недоліків, усунення яких дозволить посилити правозастосовчий потенціал останньої;

- твердження автора про виключне значення внутрішньодержавних норм у забезпеченні міжнародної боротьби з захопленням заручників на сучасному етапі, що базується на невирішеності питання про індивідуальну відповідальність за захоплення заручників у міжнародному праві; відсутності постійно діючих міжнародних судових органів із юрисдикцією щодо захоплення заручників; використанні міжнародними інструментами по боротьбі з захопленням заручників внутрішньодержавного законодавства країн-учасниць для притягнення злочинців до відповідальності за вказаний вид злочину;

- науково обґрунтуванні пропозиції із вдосконалення національних нормативно-правових актів, що передбачають відповідальність за вчинення злочину захоплення заручників.

Наукове і практичне значення результатів дослідження. Сформульовані у ході дисертаційного дослідження висновки, положення та пропозиції є внеском до теорії і практики міжнародного права і можуть бути використані при вдосконаленні міжнародно-правових документів у галузі боротьби з міжнародною злочинністю, у законотворчій діяльності Верховної Ради України, у науково-дослідній роботі (у дисертації проведено комплексний аналіз міжнародно-правових документів із питань міжнародного співробітництва держав у боротьбі з захопленням заручників положення, висновки якого можуть бути використані для подальших наукових досліджень цієї проблеми), у науково-освітній сфері (під час викладання курсу “Міжнародне публічне право”, “Міжнародне кримінальне право”), у науково-методичній сфері (для вдосконалення навчальних програм із міжнародного публічного права і міжнародного кримінального права, при підготовці підручників і навчально-методичних посібників). У практичному плані положення та висновки дисертації можуть бути використані при підготовці та перепідготовці юристів у тому числі й працівників правоохоронних органів.

Апробація результатів дослідження. Основні тези дисертації висвітлено у виступах автора на науковому семінарі з підбиття підсумків конкурсу № 7 за програмою малих грантів Харківського Центру з вивчення організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні (Харків, 23 грудня 2002 р.), на науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (Харків, 25 травня 2005 р.), на І Міжнародній науково-практичній конференції „Від громадянського суспільства - до правової держави” (Харків, 28 квітня 2006 р.), на науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (Харків, 12 травня 2006 р.), а також на ІI Міжнародній науково-практичній конференції „Від громадянського суспільства - до правової держави” (Харків, 25 квітня 2007 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення дисертації викладені автором у восьми наукових роботах (чотирьох статтях, надрукованих у фахових виданнях та чотирьох тезах наукових доповідей).

Структура і обсяг дисертації. Структура роботи обумовлена її предметом, цілями та завданнями дослідження, а також логікою і послідовністю розкриття теми дослідження, викладення його результатів. Вона складається зі вступу, двох розділів, які містять у собі вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 184 сторінки. До тексту додається список використаних джерел на 12 сторінках.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, ступінь її наукової розробки, мета і завдання роботи, визначаються методологічна основа і науково-пізнавальна база, а також основні положення, які виносяться на захист, розкривається наукова новизна і практична важливість результатів дослідження.

У першому розділі “Історико-правові аспекти феномену заручництва”, який складається з двох підрозділів, розглядається історія використання заручників у міжнародних відносинах, виокремлюються форми використання заручників, відомі на різних етапах історичного розвитку суспільства, характеризується нормативне регулювання суспільних відносин, пов'язаних із захопленням заручників, у міжнародних та національних правових актах, досліджується зв'язок захоплення заручників із окремими галузями міжнародного права.

У підрозділі 1.1. “Захоплення заручників в історії міждержавних відносин” стверджується, що використання заручників відомо міждержавним відносинам протягом багатьох сторіч. Робиться акцент на первинному виникненні двох основних форм використання заручників - взяття заручників (добровільного отримання з метою забезпечення виконання домовленостей) та захоплення заручників (насильницького отримання заручників потерпілою стороною з метою поновлення порушеного права). Зазначається, що обидві форми використання заручників мали нормативне закріплення.

У ході дослідження вказаних форм використання заручників підкреслюється, що вони існували окремо одна від одної, а також, що взяття заручників як засіб забезпечення виконання домовленостей із часом повністю вийшло зі вжитку. У свою чергу захоплення заручників як засіб примусового поновлення порушеного права активно використовувалось і еволюціонувало у форму поведінки популярну під час ведення воєнних дій, яку було частково заборонено Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими 1929 р.

На підставі проаналізованих положень робиться висновок, що у період із IV тисячоріччя до н. е. і до початку XX сторіччя н. е. використання заручників у практиці міждержавних відносин носило характер міжнародно-правового інституту, що характеризувався використанням заручників у відносинах між істотною кількістю держав протягом розглянутого відрізку історії розвитку міждержавних відносин; існуванням нормативного регулювання (звичаєвого та юридично-визначеного) питань, пов'язаних із наданням та отриманням заручників; існуванням різних форм реалізації відносин стосовно отримання та надання заручників, а також різних цілей такої діяльності.

1. Використання заручників відоме у міждержавних відносинах широкого кола країн, починаючи з IV тисячоріччя до н.е. У вказаний період існували взяття заручників (добровільне надання заручників однією стороною іншій, що використовувалося у сфері міждержавних відносин для забезпечення виконання домовленостей) та захоплення заручників (насильницьке отримання заручників, спрямоване на відновлення права постраждалої сторони, яке використовувалося у сфері міждержавних відносин для породження примусових зобов'язань).

2. Взяття заручників та захоплення заручників існували та розвивалися окремо одне від одного. З часом взяття заручників для забезпечення домовленостей було замінено іншими видам забезпечення та зникло з практики міждержавних відносин. Використання ж захоплення заручників, навпаки, призвело до трансформації останнього, спочатку - у цілком дозволену форму поведінки під час ведення воєнних дій, а пізніше - у частково дозволену форму поведінки під час ведення воєнних дій.

3. У період з IV тисячоріччя до н. е. і до початку XX ст. н. е. використання заручників у практиці міждержавних відносин носило характер міжнародно-правового інституту.

4. Пропозицію щодо періодизації розвитку заборони на здійснення актів захоплення заручників у міжнародному праві, яка складається з наступних етапів: етап позитивного (або інституціонального) ставлення до використання заручників (мав місце у період з IV тис. до н.е. до кінця 20-х рр. XX ст. н.е.); етап відносно негативного (або частково негативного) ставлення до використання заручників (мав місце у період з 1929 р. по 1963 р.); етап непрямої (або опосередкованої) заборони актів захоплення заручників (мав місце у період з 1963 р. по 1979 р.); етап цілковитої прямої заборони будь-яких дій щодо захоплення, утримання або використання заручників (розпочався з прийняттям Міжнародної конвенції про боротьбу з захопленням заручників 1979 р.). На підставі якої зроблений висновок, що підґрунтям сучасних норм міжнародного кримінального права по боротьбі з захопленням заручників є право збройних конфліктів.

5. Визначення системи норм по боротьбі з захопленням заручників, яка складається з низки універсальних і регіональних конвенцій та доповнюється положеннями, закріпленими на національному рівні.

6. На підставі аналізу положень Міжнародної конвенції про боротьбу з захопленням заручників 1979 р. автор виділяє основні елементи складу злочину захоплення заручників (захоплення або утримання заручника; погроза вбити, заподіяти шкоду або продовжувати утримання; використання двох попередніх елементів не як самоцілі злочину, а як засобу примушення третіх осіб (особи) до певної поведінки), які дозволяють відокремити його від суміжних складів злочинів (таких, як викрадення людини, незаконне позбавлення волі та підміна дитини).

7. Автор наполягає на необхідності закріплення на міжнародному рівні уніфікованої системи видів та мір покарань за злочин захоплення заручників (а також за замах на його вчинення та співучасть у цьому злочині).

8. Колізію між зобов'язанням у будь-який спосіб поліпшити положення заручника закріпленим у ст. 3 Міжнародної конвенції про боротьбу з захопленням заручників 1979 р. та зобов'язанням дотримуватися принципу aut dedere aut judicare, закріпленим у ст. 8 цієї конвенції, автор пропонує тлумачити на користь положень, закріплених у ст. 3.

9. Автор зазначає, що Міжнародна конвенція про боротьбу з захопленням заручників 1979 р. містить найбільш повний перелік підстав для встановлення юрисдикції щодо злочинів передбачених нею, який до того ж не передбачає жодної системи пріоритетів для встановлення юрисдикції та наголошує на тому, що такий перелік повинен міститися у кожному міжнародному антитерористичному інструменті.

10. Автор зазначає, що Міжнародна конвенція про боротьбу з захопленням заручників 1979 р. закріплює низку заходів щодо захисту прав осіб, що підозрюються у скоєні злочинів, та наголошує на необхідності закріплення такого переліку усіма міжнародними антитерористичними інструментами.

11. Автор указує на недоліки існуючої у міжнародному праві системи поділу злочинних дій на міжнародні злочини та злочини міжнародного характеру та наголошує на необхідності перегляду цієї системи, пропонуючи при цьому власну модель такої класифікації, визначаючи у ній місце злочину захоплення заручників.

12. На підставі аналізу положень, закріплених у перелічених регіональних нормативно-правових актах, автор вирізняє наступні форми закріплення злочинності актів захоплення заручників:

- заміна юридично-невизначеного терміну сукупністю простих понять (Вашингтонська конвенція про попередження та покарання актів тероризму, що приймають форму злочинів проти осіб, та пов'язаного з ними вимагання, коли ці акти носять міжнародний характер 1971 р.);

- декларування злочинності закінченої дії, яка не має формального визначення (Європейська конвенція по боротьбі з тероризмом 1977 р.);

- закріплення злочинності окремих простих дій, поєднання яких утворює той чи інший склад злочину (Мінський договір про співпрацю держав-учасниць СНД у боротьбі з тероризмом 1999 р.);

- визначення юрисдикції засноване на використанні бланкетної норми (Шанхайська конвенція про боротьбу з тероризмом сепаратизмом та екстремізмом 2001 р.).

13. Виділені фактори, які зумовлюють успіх використання зазначених регіональних нормативно-правових актів у боротьбі з захопленням заручників, а саме:

- спосіб включення складу злочину захоплення заручників до сфери застосування тієї чи іншої конвенцій;

- обсяг співпраці у боротьбі з захопленням заручників, передбачений тією чи іншою конвенцією;

- рівень здійснення співпраці;

- спосіб організації співпраці зацікавлених сторін.

14. Автор наголошує на виключному значенні внутрішньодержавних норм у забезпеченні міжнародної боротьби з захопленням заручників.

15. Автор визначає ряд недоліків, що містяться у чинному Кримінальному кодексі України та наголошує на необхідності їх усунення.

16. Автор визначає ряд недоліків, що містяться у чинному Законі України “Про боротьбу з тероризмом” та наголошує на необхідності їх усунення.

Сформульовані у дисертаційному дослідженні висновки, положення та пропозиції можуть бути використані у подальшій нормотворчій діяльності як у сфері міжнародно-правового, так і у сфері національно-правового регулювання відносин по боротьбі з захопленням заручників.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Титов Е.Б. Захват заложников в системе преступлений, подпадающих под юрисдикцию международных организаций // Збірник наукових праць Харківського Центру з вивчення організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні: Випуск 7. - Харків, 2003. - С. 254-273.

2. Тітов Є.Б. Правове визначення захоплення заручників у міжнародно-правових актах // Право і безпека. - 2004. -Т.3. - №1. - С.166-169.

3. Тітов Є.Б. Міжнародна конвенція про боротьбу з захопленням заручників 1979 року в системі заходів по боротьбі з міжнародним тероризмом // Вісник Національного університету внутрішніх справ: Випуск 25. - Харків, 2004. - С. 49-53.

4. Тітов Є.Б. Міжнародне гуманітарне право - підґрунтя діючої системи норм по боротьбі з захопленням заручників // Актуальні проблеми сучасної науки у дослідженнях молодих учених: Матеріали науково-практичної конференції (Харків, 25 травня 2005 р.) / Під ред. В.С. Венедиктова. - Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2005. - С. 53-55.

5. Тітов Є.Б. Національне законодавство держав як впливовий фактор боротьби з захопленням заручників // Вісник Національного університету внутрішніх справ: Випуск 31. - Харків, 2005. - С. 136-141.

6. Тітов Є.Б. Історико-правова характеристика зв'язку між захопленням заручників та виникненням інституту репресалій // Від громадянського суспільства - до правової держави: Матеріали І Міжнародній науково-практичної конференції. - Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2006. - С. 464-467.

7. Тітов Є.Б. Перспективи вдосконалення українського законодавства у сфері боротьби з тероризмом // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених: Збірка наукових праць. - Харків: Вид-во Харківського нац. ун-ту внутр. справ, 2006. - С. 92-96.

8. Тітов Є.Б. Визначення суспільної небезпеки захоплення заручників у міжнародному та національному праві (порівняльний аналіз) // Від громадянського суспільства - до правової держави. Тези II Міжнародної науково-практичної конференції. - Харків: ХНУ імені В.П. Каразіна, 2007. - С. 166-168.

Анотація

Тітов Є.Б. Правова природа та проблеми кваліфікації захоплення заручників у міжнародному кримінальному праві. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 - міжнародне право. Інститут законодавства Верховної Ради України. - Київ, 2007.

Дисертацію присвячено визначенню правової природи заручництва, аналізу існуючої міжнародно-правової нормативної бази, що регламентує боротьбу з захопленням заручників, дослідженню ступеня реалізації вимог міжнародно-правових норм у національному праві окремих держав. В роботі проаналізовано історію виникнення захоплення заручників як міжнародно-визнаного злочину. Теоретично осмислено природу і сутність міжнародних норм по боротьбі з цим злочином. Розглянуто зв'язок захоплення заручників із окремими галузями міжнародного права. Виділені юридичні ознаки захоплення заручників, що дозволяють відмежовувати його від суміжних злочинів. На прикладі захоплення заручників визначено роль національного кримінального законодавства держав у боротьбі зі злочинами терористичного характеру. Сформульовані рекомендації та пропозиції щодо приведення норм законодавства України у відповідність до вимог міжнародних конвенцій по боротьбі з захопленням заручників.

Ключові слова: заручник, захоплення, утримання, третя особа, виконання вимог, міжнародний злочин, злочин міжнародного характеру, тероризм, юрисдикція.

Аннотация

Титов Е.Б. Правовая природа и проблемы квалификации захвата заложников в международном уголовном праве. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 - международное право. - Институт законодательства Верховной Рады Украины. - Киев, 2007.

Диссертация посвящена вопросам определения правовой природы захвата заложников, анализу действующей международно-правовой нормативной базы, регламентирующей борьбу с актами захвата заложников, исследованию степени принятия международно-правовых норм по борьбе с захватом заложников отдельными государствами и их реализации в национальном законодательстве.

В работе проводится анализ исторического развития нормативной базы, регулирующей использование заложников в международных отношениях, и выделяются отдельные формы использования заложников, применявшиеся на различных этапах исторического развития общества. Характеризуется нормативное закрепление правоотношений, связанных с захватом заложников в международных и национальных правовых актах, а также исследуется соотношение захвата заложников с отдельными отраслями международного права. На основании изложенного предлагается модель периодизации развития запрета на осуществление актов захвата заложников в международно-правовых нормах.

Диссертация содержит анализ системы действующих международных и внутригосударственных норм, направленных на борьбу с захватом заложников. Рассматривается объективная сторона данного преступления, которая предполагает совокупность последовательно совершаемых действий: захват лица любым способом (как с перемещением захваченного лица из места его пребывания, так и без такового) с последующим удержанием последнего против его воли; выдвижение угроз убить, причинить вред или продолжить удержание; использование предыдущих действий, как способа принуждения третьего лица (лиц) к определенным действиям. На основании исследования объективной стороны преступления захват заложников, автор проводит разграничение между ним и смежными составами преступлений. Автором выдвинута идея о целесообразности закрепления унифицированной международно-правовой системы видов наказаний за захват заложников. Отдельное место в работе занимает анализ положений о защите прав лиц, подозреваемых в совершении захвата заложников. В работе рассмотрена возможность возникновения ряда коллизий, как среди международных норм, так и среди национальных, а также варианты их разрешения. Серьезное внимание уделено анализу региональных норм по борьбе с захватом заложников, а также определению роли внутригосударственного права в борьбе с указанным преступлением в настоящий момент.

В работе обоснованы предложения по дальнейшему совершенствованию норм международного и внутригосударственного права по борьбе с захватом заложников.

Ключевые слова: заложник, захват, удержание, третье лицо, выполнение требований, международное преступление, преступление международного характера, терроризм, юрисдикция.

Abstract

Titov E. B. The Law Nature and the Qualification Issues of Hostage Taking in International Criminal Law. - Manuscript.

Thesis for seeking a candidate degree in law sciences, specialty 12.00.11 - International Law. - Legislation Institute of Verkhovna Rada of Ukraine. - Kyiv, 2007.

The study deals with determination of judicial nature of hostage taking, analyses of existing international law instruments which regulate the counteraction to hostage taking, and detection of the international law demands realization in the national law of certain states. The history of the origin of hostage taking as an international law crime has been analyzed in the given thesis. The nature and the cast of international law aimed at fighting against this crime have been interpreted theoretically. The connections of hostage taking activity with distinct branches of international law were examined. The author provides detailed elaboration of hostage taking judicial signs, which allows to separate this crime from neighboring ones. Using the hostage taking crime as a model, the author marks the part of national criminal law of particular states in struggle against the terrorist nature crimes. In the given work the recommendations and the propositions for the Ukrainian national law to be set in accordance with the demands of counter hostage taking international conventions were defined.