Теоретичні засади та критерії обов’язкового призначення судових експертиз в кримінальному процесі України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичні засади та критерії обов'язкового призначення судових експертиз в кримінальному процесі України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Пріоритетним напрямом діяльності слідчих і судових органів є захист прав і законних інтересів учасників кримінального судочинства. Реалізація конституційного права громадян України на судовий захист потребує нормативно-правового забезпечення. В посланні Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2001-2011 роки» наголошується, що судова реформа не тільки повинна зводитися до вдосконалення діяльності судів і суддів, а й сприяти створенню умов для посилення захисту прав і свобод людини і громадянина. Для цього потрібні системний взаємозв'язок і взаємодія між судовою, законодавчою та виконавчою гілками державної влади. Водночас викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний, вимагає неухильного додержання вимог закону про перевірку всіх доказів щодо винності особи у вчиненні злочину. У зв'язку з цим призначення та проведення експертиз є засобом забезпечення об'єктивності, повноти і всебічності як розслідування, так і судового слідства, гарантією захисту від необґрунтованого обвинувачення.

Сьогодні Україна і її законодавство все більше наближаються до цивілізованих стандартів у сфері прав людини, що передбачає в межах змін, які відбуваються в реформуванні системи судочинства, удосконалення всіх сфер законодавства, в тому числі й кримінально-процесуального, та законодавчих норм, якими врегульовано судово-експертну діяльність. Розроблення нового Кримінально-процесуального кодексу затягується на необґрунтовано тривалий термін і це гальмує активізацію процесів, що мали б відбуватися у сфері судочинства. Потрібні рішучі кроки у напрямі розроблення механізму реалізації кримінального законодавства, вдосконалення принципів кримінального судочинства, форм кримінального переслідування винних і вирішення кримінальних справ, розвитку й розширення гарантій як правосуддя загалом, так і прав фізичних та юридичних осіб. Реформування процесуального законодавства - це потреба, що назріла давно і вимагає найшвидшого розв'язання. Метою реформування повинно бути забезпечення належного захисту суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів особи.

Важливим у цьому розумінні є розвиток інституту судової експертизи в кримінальному процесі, адже розслідування кримінальних справ і розгляд їх в суді сьогодні не можна уявити без використання досягнень різних галузей наукових знань. Діяльність експертів і спеціалістів в кримінальному процесі не тільки полегшує роботу судових і слідчих органів, але й дає змогу більш ефективно здійснювати боротьбу із злочинністю. А здатність орієнтуватися у всій різноманітності можливостей судової експертизи та правильно використовувати її інструменти в пізнанні істини є невід'ємною частиною компетентної роботи не лише співробітників судових і слідчих органів, а й представників адвокатської професії.

Досудове слідство і судовий розгляд кримінальних справ - це завжди ретроспективне пізнання особами, що ведуть процес, подій і явищ, які доволі часто не піддаються безпосередньому спостереженню або ознаки яких можуть бути зрозумілими лише спеціалістам. А тому застосування спеціальних знань і проведення судових експертиз у кримінальному процесі становить невід'ємну і важливу частину як практичної діяльності із збирання, перевірки й оцінки доказів, так і її кримінально-процесуальної форми. Водночас змагальність сучасного вітчизняного кримінального процесу накладає вагомий відбиток на застосування спеціальних знань і для розуміння соціальних процесів, що пов'язані з призначенням й проведенням судової експертизи, потрібні цілеспрямовані наукові дослідження.

Зусиллями багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених розроблялися основи кримінально-процесуального доказування з використання спеціальних знань, створювалася теорія судової експертизи, запроваджувалися ідеї, що відображали сутність і значимість дотримання прав особи під час призначення й проведення судових експертних досліджень. Цим питанням присвятили свою увагу вітчизняні й зарубіжні вчені в галузі загальної теорії держави і права, кримінального, кримінально-процесуального і цивільного процесуального права, криміналістики, судової медицини і судової психіатрії, зокрема: В.Д. Арсєньєв, Р.С.Бєлкін, А.І.Вінберг, Л.Є. Владімиров, В.Г. Гончаренко, Г.І. Грамович, Г.Л. Грановський, А.В. Дулов, В.Я. Дорохов, О.О. Ейсман, П.С. Елькінд, А.І.Єлістратов, О.О. Закатов, Ю.Г. Корухов, І.Ф. Крилов, В.К. Лисиченко, П.А. Лупінська, П.І. Люблінський, В.М. Махов, М.М.Міхеєнко, В.Т. Нор, В.К. Орлов, А.Я. Паліашвілі, О.Р. Росінська, М.Я. Сегай, М.С. Спасович, В.Ф. Статкус, М.С. Строгович, І.Я. Фойницький, С.А. Шейфер, О.Р. Шляхов, В.І. Шиканов, М.Є. Шумило, М.П. Яблоков та інші.

Вагомий внесок в розроблення проблем забезпечення прав учасників кримінального процесу при призначенні й проведенні судових експертиз зробили В.П. Бож'єв, І.Б. Михайловська, І.Л. Петрухін, М.С. Строгович, А.А. Чувільов та інші вчені. Розкриті ними питання важливі для загального розуміння сутності проблеми, але це не вичерпує всього різноманіття питань, що мають недостатню визначеність та неналежне теоретичне обґрунтування для прийняття важливих процесуальних рішень у справі.

Меншою мірою вивченими є кримінально-процесуальні аспекти обов'язкового призначення судової експертизи, а ще менше - питання призначення судової експертизи у взаємозв'язку з проблемою дотримання прав і свобод особи. Наявні наукові праці не розкривають багатьох особливостей, що відбивають реалії сьогоднішнього вітчизняного кримінального процесу й потреби його приведення у відповідність до європейських норм та стандартів. Сучасна практика висуває потребу комплексного дослідження, заснованого на усвідомленні можливостей і меж застосування спеціальних знань в кримінальному процесі, прояву цих меж і вибору засобів доказування. Потрібне наукове дослідження, яке б містило аналіз сучасної системи інституту судової експертизи і її обов'язкового призначення в зв'язку з потребою встановлення істини у справі, визначення критеріїв такої обов'язковості й водночас дотримання загальновизнаних норм та правил, що забезпечують права особи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до планів наукових досліджень Академії адвокатури України і є складовою тематичного плану науково-дослідних робіт «Розробка проблем прав людини. Сприяння забезпеченню прав і свобод людини, забезпечення їх правового захисту. Дослідження питань професійного захисту порушених, невизнаних, оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи», затвердженого рішенням Вченої ради Академії адвокатури України від 11 лютого 2002 р., протокол №5. Тема дисертації затверджена рішенням Вченої ради Академії адвокатури України від 27 лютого 2005 р., протокол №8. Зміни та доповнення до теми дисертації затверджені рішенням вченої ради Академії адвокатури України від 26 грудня 2008 р., протокол №3.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є пізнання закономірностей об'єктивної дійсності, пов'язаних із призначенням судової експертизи, аналіз правового регулювання і меж обов'язковості призначення експертизи в кримінальному процесі на підставі аналізу законодавства, літератури, експертної і судової практики, а також розроблення науково обґрунтованих рекомендацій з удосконалення вітчизняного законодавства в досліджуваній галузі.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені й розв'язані в ході дослідження такі конкретні завдання:

- здійснити аналіз сучасних наукових розробок з проблеми призначення й проведення судової експертизи;

- уточнити поняття й сутність судової експертизи як джерела доказів в кримінальному процесі;

- встановити роль судової експертизи як методу експертних оцінок в кримінальному судочинстві;

- визначити критерії обов'язковості призначення судових експертиз;

- на підставі здійсненого дослідження розробити рекомендації з удосконалення вітчизняного кримінально-процесуального законодавства, яке регламентує обов'язкове призначення судової експертизи у кримінальних справах.

Об'єктом дослідження є об'єктивні закономірності суспільних відносин, що відображають процеси і явища, пов'язані з призначенням та проведенням судових експертиз в кримінальному процесі.

Предметом дослідження є теоретичні засади та критерії обов'язкового призначення судових експертиз в кримінальному процесі України.

Методи дослідження. Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети, його об'єкта та предмета. Методологічною основою роботи є теорія пізнання та напрацьовані на її основі загальнонаукові й спеціальні методи пізнання. Положення матеріалістичної діалектики дали змогу розкрити об'єктивні закономірності розвитку і взаємозв'язку явищ в галузі використання судових експертиз в кримінальному судочинстві. Загальнонаукові методи системного й функціонального аналізу застосовані для визначення ролі, місця й значення судової експертизи в кримінальному судочинстві, виявлення й розуміння сутності критеріїв обов'язкового призначення експертизи. Історичний метод застосований для виявлення передумов формування суспільних відносин та судової практики, пов'язаних з використанням можливостей судової експертизи в кримінальному процесі та її обов'язковим проведенням для розв'язання низки важливих завдань судочинства, а також етапів еволюції таких відносин та механізму правового регулювання використання результатів судової експертизи в інтересах судочинства. Метод лінгвістичного аналізу використано для розроблення й уточнення понять «судова експертиза», «метод експертних оцінок». Для аналізу вітчизняного кримінально-процесуального законодавства застосовані порівняльно-правовий, системно-структурний, формально-юридичний та інші наукові методи. Порівняльно-правовий метод використовувався для дослідження діючого кримінально-процесуального законодавства України та порівняння його з законодавством інших держав, а також з вітчизняним законодавством, що діяло на попередніх етапах розвитку країни. Також були використані закони й категорії: аналіз та синтез, узагальнення, абстракція. В дослідженні автор спирався й на власний досвід юридичної діяльності.

Наукова новизна одержаних результатів визначається насамперед постановкою і розглядом вперше в Україні на монографічному рівні теоретичних питань, що розкривають основоположні засади й критерії обов'язкового призначення судової експертизи у кримінальному процесі України. Також були розвинуті й поглиблені положення, що висунуті іншими авторами, котрими досліджувалися проблеми судової експертизи як джерела доказів, дотримання прав особи в кримінальному процесі. Наукову новизну результатів дослідження, що мають теоретичне й практичне значення, можна конкретизувати у такому:

- вперше у вітчизняній науці здійснено комплексний аналіз кримінально-процесуальних норм, що встановлюють критерії, порядок, і правила, які встановлюють і регулюють обов'язкове призначення експертизи в судочинстві України;

- вперше обґрунтовано критерії обов'язкового призначення судової експертизи в кримінальному процесі;

- запропоновано внести зміни до КПК України, зокрема, до ст. 76, 197, 205, якими встановлено підстави й порядок обов'язкового призначення експертизи та призначення стаціонарної експертизи, що враховує забезпечення гарантій прав та інтересів особи - учасника кримінального судочинства;

- дістало подальшого розвитку вчення про теорію доказів та визначення місця судової експертизи в забезпеченні пізнання й доказування у справі;

- додатково розкрито предметну сутність, зміст та особливості обов'язкового призначення судових експертиз відносно підозрюваних, обвинувачених, потерпілих та свідків.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані та обґрунтовані в дисертації теоретичні положення і рекомендації з удосконалення процесуального законодавства сприяють підвищенню ефективності процесу доказування у кримінальній справі та забезпеченню гарантій прав особи - учасника кримінального процесу.

Основні положення дисертації можуть бути використані: у науково-дослідній роботі - для подальшої розробки обґрунтованих положень та рекомендацій щодо вдосконалення практики призначення й проведення судових експертиз та оцінки їх результатів слідчим і судом; у навчальному процесі юридичних вищих навчальних закладів та правових факультетів при викладанні дисциплін кримінального процесу й криміналістики; у практичній діяльності працівників органів досудового слідства й суду, а також при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних та методичних посібників, в яких розкриваються питання, що пов'язані з темою дослідження.

Особистий внесок здобувача. Положення, які виносяться на захист, розроблені дисертантом особисто. У статті «Спеціальні знання: генезис, предмет, рівні, форми використання в доказуванні», підготовленій у співавторстві, здобувачем викладені положення природи спеціальних знань і можливостей експертного використання спеціальних психологічних знань, що становить 38% загального обсягу статті.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації розглядалися на засіданнях кафедри кримінального процесу та криміналістики Академії адвокатури України, а також були оприлюднені в доповідях і повідомленнях на науково-практичних конференціях, зокрема, на міжнародних наукових конференціях: «Эволюция уголовного судопроизводства на постсоветском пространстве» (м. Київ, 2006 р.), «Шості осінні юридичні читання» (м. Луцьк, 2007 р.), «Стратегии уголовного судопроизводства» (м. Санкт-Петербург, 2007 р.), «Методологія сучасної криміналістики» (м. Київ, 2008 р.), «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 2008 р.), «Перші юридичні читання» (м. Луцьк, 2008 р.), «Верховенство права на міжнародному та національному рівнях» (м. Київ, 2008 р.), «Сучасні тенденції криміналістики»

(м. Київ, 2008 р.); на міжвузівських конференціях: «Процесуальне забезпечення діяльності органів досудового слідства та дізнання» (м. Одеса, 2008 р.), «Освітньо-наукове забезпечення діяльності правоохоронних органів України» (м. Харків,

2008 р.).

Емпіричну базу дослідження становлять дані, отримані в результаті опитування юристів-практиків. Були опитані судді Верховного Суду України, судді деяких апеляційних судів, прокурори та слідчі з різних регіонів України, магістранти Академії адвокатури України, загалом 100 осіб. На підставі аналізу проведеного анкетування визначено, що 92% опитаних респондентів підтримують думку про доцільність введення обов'язкової судово-психологічної експертизи. В дослідженні автор також спирався на власний досвід адвокатської діяльності.

Публікації. Наукові результати здійсненого дисертантом дослідження знайшли відображення у п'яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, одна у співавторстві, та у двох опублікованих тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації визначається її метою, завданнями та предметом дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, які містять шість підрозділів, висновків, та списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи 212 сторінок, із яких основний текст викладено на 190 сторінках, список використаних джерел (242 найменування) - 22 сторінки.

Основний зміст роботи

кримінальний судовий експертиза законодавство

У вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність, об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження, його методологічну, теоретичну та емпіричну основи, показано наукову новизну, положення, що виносяться на захист, розкрито теоретичну й практичну значимість одержаних результатів.

Розділ 1 «Джерела та методологічні засади дослідження проблем обов'язкового призначення судової експертизи в кримінальному процесі» містить короткий огляд ґрунтовних наукових видань, за допомогою яких здійснено аналіз сучасної системи інституту судової експертизи і її обов'язкового призначення в зв'язку з потребою встановлення істини у справі, визначення критеріїв такої обов'язковості й водночас дотримання загальновизнаних норм та правил, що забезпечують права особи.

У розділі визначається загальна проблема і комплекс питань, які обов'язково якнайшвидше повинні бути вирішені в процесі реформування кримінально-процесуального законодавства України. Автор вказує, що підвищенню ефективності й дієвості доказування сприяє використання слідчим та судом можливостей судової експертизи, що потрібна для належної оцінки встановлюваних фактів та обставин справи. Роль і значення судової експертизи в кримінальному судочинстві зростає, а обов'язковість її призначення, окрім забезпечення повноти розслідування, спрямована й на забезпечення захисту прав та інтересів особи. Крім того, проблеми обов'язкового призначення експертизи в кримінальному процесі є актуальними для судової та слідчої практики, мають багатоаспектність виразу та недостатність їх дослідження, а тому існує потреба їх докладного вивчення й розроблення відповідних рекомендацій, спрямованих на удосконалення процесуального законодавства. Найбільшою мірою це стосується визначення критеріїв обов'язкового призначення експертизи.

Над проблематикою різноаспектного вивчення кримінально-процесуальних і криміналістичних питань судової експертизи, її значення в системі засобів пізнання й доказування в кримінальній справі, ролі й місця в засобах забезпечення прав особи працювали й працюють багато хто з вітчизняних та зарубіжних вчених. Ці питання досліджували представники науки кримінального процесу, експертології, криміналістики, окремих галузей судової експертизи та в їх числі: Т.В. Аверьянова, Л.Є. Ароцкер, В.Д. Арсеньєв, Р.С.Бєлкін, Л.Є. Владімиров, А.І.Вінберг, В.Г. Гончаренко, А.В. Дулов, М.В. Духовськой, О.О. Ейсман, П.С. Елькінд, В.Д. Зеленський, Л.М. Карнєєва, Н.І. Клименко, П.А. Лупінська, М.М.Міхеєнко, Г.М. Надгорний, А.Я. Паліашвілі, І.Л. Петрухін, О.Р. Росінська, М.О. Селіванов, З.Д. Смітієнко, З.М. Соколовський, М.С. Строгович, І.Я. Фойницький, В.І. Шиканов, М.Є. Шумило та ін. У працях саме цих авторів значною мірою закладається фундамент для проведення теоретичних узагальнень та здійснення подальшого наукового пошуку.

В дослідженні питань визначення критеріїв обов'язкового призначення судової експертизи в кримінальному процесі застосовані загальнонаукові та спеціальні методи, зокрема: загальнонаукові методи системного й функціонального аналізу, історичний, лінгвістичного аналізу, порівняльно-правовий, системно-структурний, формально-юридичний та інші наукові методи, а також закони й категорії: аналіз та синтез, узагальнення, абстракція.

Розділ 2 «Метод експертних оцінок, засади та цілі його використання в кримінальному процесі України» містить положення, в яких автор аналізує кримінальний процес як двоєдину форму пізнання і доказування у кримінальних справах, розглядає систему засобів пізнання та доказування в кримінальному судочинстві України, а також з'ясовує сутність методу експертних оцінок та судової експертизи як особливої сфери його застосування в судочинстві.

Спираючись на ідеї В.Г. Гончаренка, автор підкреслює, що єдиною метою кримінального процесу є встановлення об'єктивної істини у конкретній справі, тобто встановлення відповідності уявлень учасників судового пізнання про всі фактичні обставини справи, що є необхідними для її вирішення по суті, обставинам, що мали місце в дійсності.

Зазначається, що докази і доказування є важливими правовими інститутами в системі норм кримінального судочинства. Важливим є те, що теорія судових доказів розкриває зміст пізнавальної діяльності в кримінальному процесі з урахуванням процесуальних правил, вказує практиці шляхи правильного отримання, перевірки доказів, умови формування достовірних висновків.

Аналіз процесу доказування в судочинстві, як окремого випадку пізнання, показує, що вирішення переважної більшості ситуацій, які виникають у процесі правового регулювання, вимагає опори на ґрунтовні, досконалі знання, здобуті людством протягом всього його існування. Для вирішення багатьох правових питань юристами дуже часто не вистачає лише юридичних знань, і тоді в пізнавальний процес і особливо в процес доказування закономірно вплітаються знання спеціальні, що дає можливість, за всіх інших умов, здійснювати грамотне і справедливе правосуддя.

На підставі наведених міркувань та їх аналізу автор дає визначення спеціальних знань у кримінально-процесуальному сенсі.

Спеціальними знаннями у кримінальному судочинстві вважаються знання і навички, одержані в результаті фахової освіти та/або практичної діяльності в будь-якій галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла, які використовуються визначеними законом учасниками процесу в межах наданих кожному з них повноважень для вирішення за певною процедурою процесуальних завдань.

Збирання доказових фактів у ході судового пізнання за допомогою спеціальних знань набуває великої авторитетності й надійності, коли ці знання використовуються у формі експертизи. Законодавець цілком обґрунтовано ввів категорію обов'язкових експертиз, без одержання результатів яких у певних випадках ніякий пізнавально-доказовий процес не може вважатись завершеним, що виключає можливість прийняття підсумкового юридичного рішення (ст. 76 КПК.). Однак, на думку автора, існує достатньо аргументів щодо поповнення переліку випадків обов'язкового призначення експертизи, а окремі приписи, передбачені цією статтею, і текстуально, і по суті вимагають уточнень і змін. Іншими словами, перелік обов'язкових судових експертиз буде досконалим лише тоді, коли законодавець врахує, що у разі появлення на лаві підсудних людини, відносно якої, як рівної серед рівних, правосуддям може бути прийнято певне рішення, обов'язково повинні враховуватись всі її особливості, в тому числі, перш за все, особливості її психіки у будь-яких її проявах. І тут слід звернутись до сучасного надбання психологічних знань, потреба в яких постійно зростає на різних етапах судочинства.

Зазначається, що докази, будучи фундаментальними категоріями кримінального судочинства, являють собою засоби пізнання та доказування, оскільки повною мірою беруть участь у процесі доказування як джерела відомостей (фактичних даних), що підлягають доказуванню.

Важливими засобами пізнання і доказування у кримінальному процесі є показання свідка й потерпілого. У разі сумнівів у здатності свідка чи потерпілого правильно сприймати події, давати про них показання і розуміти їх значення, керувати своїми діями і передбачати їх наслідки, вкрай необхідним є проведення судово-психологічної чи комплексної психолого-психіатричної експертизи, результати якої можуть істотно вплинути не лише на оцінку показань особи, а й на вирішення справи по суті.

Автор підкреслює, що до показань підозрюваних і обвинувачених слід ставитись з особливою увагою і прискіпливістю, бо їхні вчинки майже завжди здійснюються на фоні стресів і афектів (не виключаючи й станів фізіологічного або патологічного афекту), що часто висуває питання, чи повною мірою вони усвідомлюють значення своїх дій, можуть керувати ними і передбачати їх наслідки. Такі психологічні особливості формування показань підозрюваних і обвинувачених вимагають особливої уваги і скрупульозної оцінки адекватності цих свідчень, що зумовлює потребу проведення судової експертизи.

Висновок експерта, з позиції теорії доказування, є особливою формою пізнання у кримінальній справі та засобом обґрунтування і засвідчення пізнаного, він є певним актом пізнання, в результаті якого експерт отримує нове знання. Нова ідеологія доказового права, яка визначає відповідність призначення кримінального судочинства конституційним принципам, котрі гарантують права і свободи людини і громадянина, зумовлює необхідність нових підходів до розгляду правових і методологічних основ оцінки доказів, зокрема висновків судового експерта. Особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суд, адвокат повинні перевірити як логіку експертного дослідження, так і розібратися у наукових твердженнях експерта, щоб переконатися у вірогідності та у повноті висновків експерта. Будь-яке судження експерта повинно пройти крізь призму внутрішнього переконання суду або слідчого до того як стати підставою висновків у справі.

Не дивлячись на те, що висновок експерта не має жодної переваги перед іншими доказами, він має суттєву специфіку, оскільки є висновком, що зроблений на підставі дослідження, проведеного з використанням спеціальних наукових знань. Можливість оцінки висновку по суті є предметом тривалої дискусії в історії кримінального процесу і свідчить про наявність з цього питання діаметрально протилежних точок зору.

Висновок експерта займає досить важливе місце у системі засобів доказування, а залучення експертів до повсякденної практики боротьби із злочинністю та захисту прав і свобод людини повинно здійснюватись активніше.

Важливою складовою дисертаційного дослідження є характеристика судової експертизи як особливої сфери застосування методу експертних оцінок. Така характеристика передбачає з'ясування предмета, об'єкта, методів та методик судової експертизи, що у свою чергу надасть можливість диференціювати гносеологічну та процесуальну сторони методу експертних оцінок, дозволить відмежувати метод експертних оцінок від інших видів пізнавальної та практичної діяльності, допоможе з'ясувати сутність його завдань, визначити місце в системі експертологічного знання.

Методи, методики та технічні засоби експертизи запозичуються із різних наукових досягнень - технічних і природничих, однак в експертному дослідженні вони використовуються у певному трансформованому вигляді. Це обумовлюється завданнями та специфічністю об'єктів експертизи, саме тому вони відрізняються якісно новими формами та процедурами їх реалізації, своєрідною системою використання загальних та окремих методів, засобів, прийомів. При цьому відбувається певне синтезування, перетворення у відповідності до основного завдання їх застосування - встановлення об'єктивної істини.

Автор зазначає, що сьогодні судова експертиза в Україні знаходиться на якісно новому етапі свого розвитку. Перш за все, це обумовлено процесами інтеграції та диференціації наукових знань. Інтеграція створює передумови для комплексного підходу до об'єктів дослідження. Завдяки застосуванню нових наукових засобів та спеціальних знань доказування виходить за межі звичного. У ході сучасного розвитку судової експертизи створюються нові принципи дослідження, регулятивні передумови, наукові теорії, методи дослідження тощо. Із сучасним розвитком науки, можливість застосовувати дані науки та техніки в інтересах правосуддя зростає значними темпами, що у свою чергу зумовлює створення нового та поліпшення вже існуючого законодавчого регулювання цього процесу.

Розділ 3 «Статус обов'язкових судових експертиз та критерії їх призначення в кримінальному процесі» розкриває питання історичного екскурсу та порівняльного аналізу норм сучасного законодавства окремих країн щодо обов'язкового призначення судової експертизи в кримінальному процесі. Також розкриваються питання визначення критеріїв обов'язковості призначення судових експертиз в аспекті захисту прав людини та визначення підстав й процесуального порядку призначення обов'язкових судових експертиз в кримінальному процесі України.

Судова експертиза є одним з унікальних способів отримання цінної доказової інформації, а її висновки є важливим джерелом доказів, що сприяють встановленню істини у справі. Цей вид досліджень значно розширює пізнавальні можливості слідчого й суду, дає змогу використовувати під час досудового слідства й судового розгляду справ весь арсенал сучасних можливостей науки. Приведення процесуального законодавства у відповідність з потребами часу є одним із напрямів судово-правової реформи.

Сьогодні процесуальна урегульованість обов'язкового призначення судової експертизи в кримінальному процесі має як збіжні підходи, так і суттєві відмінності в законодавстві різних держав.

Забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою та об'єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки, здійснюється службами і установами, які є складовою системи юстиції України.

Реалізація принципу змагальності сторін в системі існуючого механізму правового регулювання процесуальних відносин повністю можлива лише в судових стадіях, що є підґрунтям для проведення альтернативної експертизи. Змагальність в діяльності суб'єктів доказування в досудовому провадженні під час залучення ними до участі в справі осіб, що володіють спеціальними знаннями, розвитку не одержала.

В процесуальному законі проблема обов'язкового призначення й проведення експертизи повинна розв'язуватися не на процедурному рівні, а шляхом визначення критеріїв призначення судової експертизи.

Автор вказує, що психічний, а так само і фізичний стан особи можуть впливати на здатність особи самостійно захищати свої права і законні інтереси в кримінальному судочинстві. Встановлення стану фізичного чи психічного здоров'я особи не можна відносити до компетенції суду, а оскільки їх визначення має істотне значення для прийняття процесуальних рішень, то призначення експертизи з цих питань має чітку спрямованість на забезпечення прав підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідка в процесі.

Процесуальні положення, які встановлюють порядок обов'язкового призначення експертизи та надання прав учасникам процесу в зв'язку з призначенням експертизи у вітчизняному КПК потребують уточнення й приведення їх у відповідність до загальноєвропейських норм та стандартів. А тому пропонується положення ст. 76 КПК «Обов'язкове призначення експертизи» перенести окремою статтею до Глави 18, яка містить процесуальні норми, що регулюють порядок проведення експертизи і викласти її в такій редакції:

«Обов'язкове призначення і проведення експертизи

Призначення і проведення експертизи є обов'язковим, якщо необхідно встановити:

1) причину смерті, характер і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень або іншої шкоди здоров'ю;

2) психічний або фізичний стан підозрюваного, обвинуваченого за наявності у справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності або здатності самостійно захищати свої права і законні інтереси в кримінальному процесі;

3) психічний або фізичний стан потерпілого, свідка у випадках, якщо виникає сумнів щодо його здатності правильно сприймати обставини, які мають значення для кримінальної справи, і давати про них показання, а для потерпілого крім того - чинити опір вчиненню злочину проти нього;

4) вік підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, якщо це має значення для кримінальної справи, а документи про вік особи відсутні або викликають сумнів;

5) статеву зрілість потерпілої особи у випадку, якщо це впливає на кваліфікацію дій обвинуваченого».

Статтю 197 КПК пропонується викласти в редакції:

«Права підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого і свідка при призначенні й проведенні судової експертизи

При призначенні і проведенні експертизи підозрюваний, обвинувачений, їх законні представники і захисник мають право:

1) знайомитися з постановою про призначення судової експертизи;

2) заявляти відвід експерту або клопотати про призначення судової експертизи в іншій експертній установі чи призначення її іншому експерту, зокрема й з числа вказаних ним осіб;

3) просити про постановку перед експертом додаткових питань або клопотати про призначення додаткової експертизи;

4) бути присутнім з дозволу слідчого при проведенні судової експертизи і давати пояснення експертові;

5) знайомитися з висновком експерта і робити необхідні виписки з нього.

Права, що вказані в частині першій цієї статті, мають також потерпілі й свідки, їх законні представники в частині, що стосується призначення й проведення експертиз відносно потерпілого чи свідка.

Якщо експертизу було призначено й проведено до визнання особи підозрюваним або пред'явлення обвинувачення, слідчий зобов'язаний негайно ознайомити таку особу з постановою про призначення експертизи, з висновком експерта і роз'яснити права, передбачені частиною першою цієї статті.

Експертиза свідків навіть в разі її обов'язкового призначення призначається лише за їх усвідомленою письмовою згодою, а в разі неможливості отримання такої згоди - за письмовою згодою їх опікунів».

Проблема співвідношення обов'язковості й примусу в кримінальному судочинстві має найбільше чіткий прояв в судовій експертизі особи. Питання обов'язковості проведення експертиз, об'єктами дослідження яких можуть бути живі люди, тісно пов'язується з отриманням згоди від особи на проведення експертизи. Процесуально доцільним і правомірним є проведення експертизи без згоди потерпілого або свідка в тому випадку, якщо обов'язковість проведення такої експертизи встановлена законом, а висновки її впливають на правильність прийняття рішення у справі.

В процесі призначення експертиз, об'єктами дослідження яких є живі особи, першочергову увагу треба приділяти дотриманню розроблених і затверджених правових положень, що забезпечують обґрунтованість вторгнення в сферу особистих прав, свобод та інтересів громадян. Такі норми повинні застосовуватися лише у виключних випадках, в порядку та межах, що встановлені законом та зумовлені потребою виконання завдань кримінального судочинства. На підставі наведених міркувань автор вважає за доцільне запропонувати нову редакцію ст. 205 КПК, змінивши водночас і її назву, й викласти цю процесуальну норму в такому вигляді:

«Ст. 205 Призначення стаціонарної експертизи.

Якщо проведення судово-медичної, судово-психіатричної або іншої судової експертизи викликає потребу тривалого спостереження за особою підекспертного в умовах медичного (психіатричного) стаціонару, слідчий виносить про це вмотивовану постанову, обґрунтувавши в ній потребу проведення такого виду дослідження.

Для призначення стаціонарної судової експертизи свідка чи потерпілого, потрібна їх усвідомлена згода або згода їх опікунів чи піклувальників. У виняткових випадках, за відсутності такої згоди в разі потреби проведення судової експертизи, висновки якої впливають на обґрунтування рішень у справі, таку експертизу може бути призначено за постановою слідчого, погодженою з прокурором, а свідка чи потерпілого поміщено в медичний (психіатричний) стаціонар за рішенням суду.

Підозрюваний або обвинувачений, що утримуються під вартою, поміщаються в медичний (психіатричний) стаціонар для проведення експертизи, на підставі рішення суду щодо поміщення їх у конкретну судово-експертну установу, а час перебування на експертизі зараховується в загальний термін перебування під вартою.

Поміщення в судово-медичний або судово-психіатричний стаціонар для проведення експертизи підозрюваних або обвинувачених, що не перебувають під вартою, здійснюється на підставі рішення суду, що прийняте за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором. У випадку поміщення підозрюваного в психіатричний стаціонар для проведення судово-психіатричної експертизи, строк пред'явлення обвинувачення, передбачений ст. 133 даного Кодексу, зупиняється до отримання висновку експерта, а в разі призначення особі покарання у вигляді позбавлення волі - час проведення стаціонарної експертизи зараховується до терміну перебування особи під вартою».

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що виявляється в науково-теоретичному обґрунтуванні й розкритті змісту обрання критеріїв та встановлення порядку обов'язкового призначення судової експертизи в кримінальному процесі України. Одержані в ході виконання дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізована мета й завдання дослідження дають можливість зробити висновки й рекомендації, що мають теоретичне й практичне значення.

1. На основі системного й порівняльного аналізу наукової літератури, нормативно-правових актів визначено, що проблеми обов'язкового призначення експертизи в кримінальному процесі та визначення критеріїв для такого призначення є актуальними для судової та слідчої практики, мають багатоаспектність виразу та недостатність в їх дослідженні, а тому існує потреба їх докладного вивчення й розроблення відповідних рекомендацій, спрямованих на удосконалення процесуального законодавства.

2. Метою кримінального процесу є встановлення об'єктивної істини у конкретній справі, тобто встановлення відповідності уявлень учасників судового пізнання про всі фактичні обставини справи, що є необхідними для її вирішення по суті, обставинам, що мали місце в дійсності. Вирішення переважної більшості ситуацій, які виникають у процесі правового регулювання, вимагає опори на ґрунтовні, досконалі знання, здобуті людством протягом всього його існування. Збирання доказових фактів у ході судового пізнання за допомогою спеціальних знань набуває великої авторитетності й надійності, коли ці знання використовуються у формі експертизи.

3. Законодавець цілком обґрунтовано ввів категорію обов'язкових експертиз, без одержання результатів яких у певних випадках пізнавально-доказовий процес не може вважатись завершеним, що виключає можливість прийняття підсумкового юридичного рішення.

4. Докази, будучи фундаментальними категоріями кримінального судочинства, являють собою засоби пізнання та доказування, оскільки повною мірою беруть участь у процесі доказування як джерела відомостей (фактичних даних), що підлягають доказуванню у різних формах доказів, в яких ці відомості знаходяться.

5. Важливими засобами пізнання і доказування у кримінальному процесі є показання свідка й потерпілого. У разі сумнівів у здатності свідка чи потерпілого правильно сприймати події, давати про них показання і розуміти їх значення, керувати своїми діями і передбачати їх наслідки, вкрай необхідним є проведення судово-психологічної чи комплексної психолого-психіатричної експертизи, результати якої можуть істотно вплинути не лише на оцінку показань особи, а й на вирішення справи по суті.

6. Важливою складовою у розумінні сутності пізнавального процесу в судочинстві є характеристика судової експертизи як особливої сфери застосування методу експертних оцінок. Така характеристика передбачає з'ясування предмета, об'єкта, методів та методик судової експертизи, що у свою чергу надасть можливість диференціювати гносеологічну та процесуальну сторони методу експертних оцінок, дозволить відмежувати метод експертних оцінок від інших видів пізнавальної та практичної діяльності, допоможе з'ясувати сутність його завдань.

7. Висновок експерта з позиції теорії доказування є особливою формою пізнання у кримінальній справі та засобом обґрунтування і засвідчення пізнаного, він є певним актом пізнання, в результаті якого експерт отримує нове знання. Оцінка висновку експерта слідчим та судом є важливим етапом у доказуванні.

8. Реалізація принципу змагальності сторін в системі існуючого механізму правового регулювання процесуальних відносин повністю можлива лише в судових стадіях, коли суд безпосередньо виконує функцію вирішення кримінальної справи по суті. З розвитком науки кримінально-процесуального права, з розробкою нового процесуального законодавства змінюється і положення експертів як учасників кримінального судочинства, а також уявлення науковців та практиків щодо сутності експертизи, правового статусу експерта, обов'язковості судово-експертних досліджень для розв'язання важливих питань у справі, можливості зіткнення в судовому провадженні різних наукових підходів у формі експертних висновків.

9. Судова експертиза є одним з унікальних способів отримання цінної доказової інформації, а її висновки є важливим джерелом доказів, що сприяють встановленню істини у справі. Цей вид досліджень значно розширює пізнавальні можливості слідчого й суду, дає змогу використовувати під час досудового слідства й судового розгляду справ весь арсенал сучасних можливостей науки. В процесуальному законі проблема обов'язкового призначення й проведення експертизи повинна розв'язуватися не на процедурному рівні, а шляхом визначення критеріїв призначення судової експертизи.

10. Необхідно підкреслити, що у разі появлення на лаві підсудних людини, відносно якої, як рівної серед рівних, правосуддям може бути прийнято певне рішення, обов'язково повинні враховуватись всі її особливості, в тому числі, перш за все, особливості її психіки у будь-яких її проявах, що в решті-решт буде головною запорукою дійсно справедливого правосуддя.

11. Законодавчим шляхом слід виділити єдиний критерій обов'язкового призначення експертизи - людина та її життєдіяльність.

12. На підставі цього критерію доповнити ст. 76 КПК України необхідністю проведення обов'язкової судово-психологічної експертизи у випадках, коли: а) виникають обґрунтовані сумніви у можливості людини (в тому числі і неповнолітнього) повністю усвідомлювати значення своїх дій, керувати ними та передбачати наслідки таких дій; б) є підстави вважати, що людина за своїм психічним розвитком не досягла рівня віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, хоча її біологічний вік передбачає таку можливість; в) характер дій людини та її стан після їх вчинення свідчать про наявність у неї фізіологічного афекту.

У дисертації викладено й інші положення, висновки і пропозиції з питань обов'язкового призначення судової експертизи в кримінальному процесі України.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Курдюков В.В. Деякі питання обов'язкового призначення експертизи в кримінальному процесі України / В.В. Курдюков // Вісник Академії адвокатури України. - 2007. - Число 1 (8). - С. 112-117.

2. Курдюков В.В. Спеціальні знання: генезис, предмет, рівні, форми використання в доказуванні / В.Г. Гончаренко, В.В. Курдюков, К.В. Легких // Вісник Академії адвокатури України. - 2007. - Число 2 (9). - С. 22-34.

3. Курдюков В.В. Обов'язкове призначення судово-психологічної експертизи / В.В. Курдюков // Вісник Академії адвокатури України. - 2008. - Число 3 (10). - С. 110-115.

4. Курдюков В.В. Призначення судово-психологічної експертизи як важлива складова системи захисту у кримінальному процесі України / В.В. Курдюков // Вісник Академії адвокатури України. - 2008. - Число 1 (11). - С. 109-112.

5. Курдюков В.В. Кримінальний процес як двоєдина форма пізнання і доказування у кримінальних справах / В.В. Курдюков // Вісник Академії адвокатури України. - 2008. - Число 3 (13). - С. 61-66.

Размещено на Allbest.ru