Теоретичні засади конституційних правовідносин в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

УДК 342:340.111.5 (477)

12.00.02 конституційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН В УКРАЇНІ

Данилюк Юрій Васильович

Київ 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі моніторингу ефективності законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України, член-кореспондент Національної академії наук України, Заслужений юрист України КОПИЛЕНКО Олександр Любимович, Інститут законодавства Верховної Ради України, директор

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, Заслужений юрист України ШАПОВАЛ Володимир Миколайович, Центральна виборча комісія, Голова

кандидат юридичних наук ЛАЗУР Ярослав Володимирович, Ужгородський національний університет, заступник декана юридичного факультету

Захист відбудеться „27” січня 2009 р. о 14 годині на засіданні вченої ради Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, провулок Несторівський, 4.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, провулок Несторівський, 4.

Автореферат розісланий „25” грудня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.М. Биков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави, її інтеграційні процеси до світової спільноти стали результатом того, що докорінним чином змінюються видовий склад елементів структури й особливості такого явища, як конституційні правовідносини. А це, у свою чергу, вимагає детального дослідження та вдосконалення правового регулювання суспільних відносин, у результаті якого останні набувають правової форми.

Конституційні правовідносини, як різновид правових відносин, посідають визначальне місце в системі останніх. Це зумовлено тим, що конституційному праву України в національній правовій системі відведена провідна роль у регулюванні відносин у суспільстві.

Наука конституційного права України, як і будь-яка інша, на кожному етапі свого розвитку ставить перед собою конкретні проблеми, які визначаються політичними, економічними, соціальними, культурними й іншими процесами в державі. Адже перелік проблемних питань конституційно-правової науки не є вичерпним. Проте серед усієї різноманітності цих проблем є такі, що завжди перебувають у центрі уваги науковців і їх дослідження не втрачає своєї теоретичної та практичної значущості. До числа таких проблем, перш за все, слід віднести теоретичне дослідження конституційних правовідносин, оскільки основне призначення цих правовідносин полягає у тому, що вони є засобом реалізації конституційно-правових норм.

Конституційні правовідносини забезпечують зв'язок норм конституційного права із суспільними процесами, а комплексне теоретико-прикладне вивчення цих правовідносин дасть змогу на практиці реально оцінити недоліки та прорахунки у їх правовому регулюванні, виявити колізії та прогалини у чинному конституційному законодавстві.

Слід зазначити, що питання, які стосуються правовідносин, у тому числі конституційних, завжди привертали до себе увагу вчених-правників. Так, проблемами правовідносин та їх окремих структурних елементів у загальній теорії права займалися такі видатні науковці-теоретики, як М.Г. Александров, С.С. Алексєєв, С.І. Архипов, Н.В. Варламова, А.М. Васильев, Ю.І. Гревцов, А.П. Дудін, З.Д. Іванова, О.С. Іоффе, В.Б. Ісаков, С.Ф. Кечек'ян, О.О. Красавчиков, М.М. Марченко, М.І. Матузов, О.В. Міцкевич, В.С. Нерсесянц, В.М. Протасов, Ю.К. Толстой, Р.О. Халфіна, Г.М. Чувакова, Л.С. Явич та ін.

Дослідженням конституційних правовідносин, їх окремих структурних елементів, з'ясуванням підстав виникнення, зміни та припинення цих правовідносин присвячені роботи таких вітчизняних і зарубіжних учених, як Б.В. Бабін, М.О. Баймуратов, О.В. Батанов, В.Я. Бойцов, Н.В. Бутусова, Р.Г. Губенко, М.М. Гуренко, В.Н. Денисов, В.С. Журавський, О.В. Зайчук, А.А. Коваленко, О.Л. Копиленко, В.Ф. Коток, С.С. Кравчук, О.О. Кутафін, Я.В. Лазур, О.І. Лєпьошкін, В.О. Лучін, О.О. Миронов, В.В. Мицик, Л.А. Морозова, Н.Р. Нижник, Н.М. Оніщенко, В.С. Основін, О.М. Пастернак, В.Ф. Погорілко, В.О. Ржевський, А.О. Селіванов, Т.А. Синцова, В.Ф. Сіренко, В.Я. Тацій, Ю.М. Тодика, І.Є. Фарбер, В.Л. Федоренко, Ю.О. Фрицький, Т.В. Чехович, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко, Н.Г. Шукліна, О.Н. Ярмиш та ін.

Однак слід зазначити, що за роки незалежності України наука конституційного права не отримала жодного комплексного науково-теоретичного дослідження конституційних правовідносин, що також зумовлює актуальність обраної теми. Наукові праці, які є, стосуються аналізу лише окремих структурних елементів конституційних правовідносин. Проте досліджувані проблеми не втратили своєї актуальності й донині.

На сьогодні висловлюються різні підходи стосовно визначення поняття „конституційні правовідносини”. Немає однозначності й у вирішенні питання щодо співвідношення понять „суб'єкт конституційного права” та „суб'єкт конституційних правовідносин”. Актуальними залишаються дослідження особливостей юридичних фактів у конституційному праві України, а також відмежування правозмінюючих юридичних фактів і фактичних складів від правоприпиняючих.

Усе зазначене підкреслює актуальність теми дисертаційного дослідження та зумовлює необхідність наукового пошуку у цій сфері.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Теоретичні засади конституційних правовідносин в Україні досліджувались у межах науково-дослідної роботи відділу моніторингу ефективності законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України за темою „Організація моніторингу ефективності чинного законодавства та прогнозування наслідків його застосування” (реєстраційний № 0104U006941), у розроблені якої дисертант брав безпосередню участь.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є вдосконалення теорії конституційних правовідносин на основі їх комплексного та системного науково-теоретичного дослідження.

Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні завдання:

проаналізувати сучасний стан наукових досліджень у конституційному праві України стосовно конституційних правовідносин; сформулювати власне науково обґрунтоване визначення поняття „конституційні правовідносини”; дослідити основні особливості конституційних правовідносин, що якісно відрізняють їх від правовідносин інших галузей права;

здійснити наукову класифікацію конституційних правовідносин;

сформулювати на підставі наукового дослідження власне визначення поняття „суб'єкти конституційних правовідносин”; визначити систему суб'єктів конституційних правовідносин та дослідити проблемні питання окремих видів таких суб'єктів;

проаналізувати проблемні питання об'єктів конституційних правовідносин і сформулювати узагальнене їх визначення; дослідити види об'єктів конституційних правовідносин;

проаналізувати зміст конституційних правовідносин; дослідити суб'єктивні права та юридичні обов'язки окремих видів суб'єктів конституційних правовідносин;

дослідити особливості юридичних фактів у конституційному праві України; здійснити класифікацію юридичних фактів і сформулювати авторське їх визначення;

проаналізувати фактичні склади як підстави виникнення, зміни та припинення конституційних правовідносин; з'ясувати, як відбувається розвиток фактичних складів, тобто накопичення всіх елементів таких складів; запропонувати власне визначення поняття „фактичні склади у конституційному праві України”;

сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного конституційного законодавства.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що регулюються нормами конституційного права України.

Предметом дослідження є теоретичні засади конституційних правовідносин в Україні.

Методи дослідження. Задля досягнення визначеної мети дисертаційного дослідження та вирішення окреслених завдань комплексно використовувалася система загальнофілософських, загальнонаукових і спеціальних методів дослідження правових явищ, що забезпечило об'єктивний аналіз предмета дослідження. З урахуванням поставлених мети та завдань дослідження дисертант використовував такі методи:

діалектичний метод (дозволив дослідити поставлені у роботі завдання в їх взаємозв'язку, єдності та розвитку);

історико-правовий метод (надав змогу проаналізувати становлення та розвиток наукової думки про конституційні правовідносини й їх структурні елементи на кожному окремому етапі історичного розвитку);

формально-логічний метод (дозволив послідовно проаналізувати теоретико-правові проблеми конституційних правовідносин, виявити суперечності у системі вчень про дані правовідносини та на цій основі сформулювати висновки, що характеризуються послідовністю та несуперечливістю);

метод аналізу та синтезу (сприяв здійсненню наукової класифікації конституційних правовідносин, їх об'єктів та юридичних фактів на окремі види, дослідженню системи суб'єктів конституційних правовідносин);

метод абстрагування та узагальнення (дозволив сформулювати власні визначення понять „конституційні правовідносини”, „суб'єкти конституційних правовідносин”, „юридичні факти у конституційному праві України” тощо); конституційний правовідносини юридичний законодавство

порівняльно-правовий метод (дозволив визначити особливості конституційних правовідносин, за якими останні якісно відрізняються від інших правовідносин. Також цей метод допоміг при визначенні особливостей юридичних фактів у конституційному праві, при вирішенні інших питань).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дана дисертаційна робота є першим у вітчизняній конституційно-правовій науці за роки незалежності України комплексним науково-теоретичним дослідженням конституційних правовідносин в Україні.

Результати проведеного дослідження знайшли своє відображення у таких нових положеннях, що виносяться на захист:

вперше:

сформульовано узагальнене визначення конституційних правовідносин, згідно з яким останні являють собою врегульовані нормами конституційного права суспільні відносини, що виникають, змінюються, припиняються та поновлюються на підставі юридичних фактів, які закріплені конституційно-правовими нормами та змістом яких є юридичний зв'язок між їх суб'єктами у формі взаємних прав і обов'язків, передбачених відповідними нормами конституційного права, що спрямовані на визначений об'єкт даних правовідносин;

у класифікації юридичних фактів у конституційному праві України за правовими наслідками, крім правоутворюючих, правозмінюючих і правоприпиняючих юридичних фактів, доведено доцільність виділяти також і правопоновлюючі юридичні факти, що є підставами поновлення конституційних правовідносин, які існували раніше. У свою чергу, при класифікації юридичних фактів за вольовою ознакою запропоновано використовувати замість поняття „юридичні дії” більш широке поняття „юридичні діяння”, що охоплює як юридичні дії, так і юридичну бездіяльність;

запропоноване узагальнене визначення юридичних фактів у конституційному праві України як явищ реальної дійсності, що існують у формі подій або діянь (дій або бездіяльності), зумовлюють реалізацію норм цієї галузі права, в результаті чого виникають, змінюються, припиняються або поновлюються конституційні правовідносини, при цьому суб'єкти конституційного права стають суб'єктами конкретного конституційного правовідношення;

удосконалено:

теоретичні визначення таких понять: „суб'єкти конституційних правовідносин”, „об'єкти конституційних правовідносин”, „фактичні склади у конституційному праві України”. На цій основі сформульовані авторські визначення зазначених понять;

дістали подальшого розвитку:

твердження щодо можливості виникнення на основі конституційно-правових норм нових суспільних відносин, які до прийняття тієї чи іншої норми конституційного права не існували;

позиція, відповідно до якої поняття „суб'єкт конституційного права” та „суб'єкт конституційних правовідносин” не є тотожними;

підхід, згідно з яким дії, як форма юридичних фактів, у конституційному праві України мають переважно державно-владний характер.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані:

у науково-дослідній сфері - в процесі подальших наукових досліджень проблемних питань конституційних правовідносин;

у правотворчій сфері - висновки та пропозиції, що містяться в дисертації, можуть бути використані при вдосконаленні чинного конституційного законодавства;

у навчальному процесі - положення та висновки дисертації можуть бути використані при підготовці підручників і навчальних посібників з курсів „Конституційне право України”, „Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні”, при викладанні відповідних курсів у навчальних закладах правового спрямування, а також у науково-дослідній роботі студентів.

Апробація результатів дослідження. Результати проведеного дослідження апробовані при обговоренні дисертації у відділі моніторингу ефективності законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України.

Основні положення дисертації доповідалися на: міжнародній науковій конференції „Шості осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 2627 жовтня 2007 року); міжнародній науково-практичній конференції „Захист прав людини на сучасному етапі” (м. Київ, 07 грудня 2007 року); всеукраїнській науково-практичній конференції „Проблеми становлення і розвитку конституційної держави в Україні” (м. Хмельницький, 1415 березня 2008 року); міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні питання державотворення в Україні” (м. Київ, 2425 квітня 2008 року).

Результати дослідження також використовувалися дисертантом у виступах під час проведення: семінару-наради із законодавчих аспектів впровадження системи пробації в Україні у рамках діяльності Консультативної ради з питань ювенальної юстиції при Інституті законодавства Верховної Ради України (м. Київ, 28 березня 2007 року); міжнародної конференції „Розвиток парламентаризму: проблеми та перспективи” (м. Київ, 5 вересня 2007 року); 3-го засідання Консультативної ради з питань ювенальної юстиції при Інституті законодавства Верховної Ради України з питань узгодження Концепції створення та розвитку системи пробації в Україні на період 20082018 рр. (м. Київ, 15 жовтня 2007 року); Національного семінару „Політика у сфері трудової міграції. Національне законодавство та міжнародні стандарти, практика зарубіжних країн” (м. Київ, 13 жовтня 2008 року).

Разом із тим окремі положення дисертаційної роботи доповідалися дисертантом під час проведення лекційних і практичних занять в Українській школі законотворчості Інституту законодавства Верховної Ради України, а також використовувалися при проведенні семінарських та практичних занять на юридичному факультеті Хмельницького університету управління та права протягом 2007-2008 років.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у восьми наукових статтях, чотири з яких опубліковані у фахових виданнях, згідно з переліком ВАК України, та чотири - у збірниках наукових праць.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які об'єднують дев'ять підрозділів, висновків і списку використаних джерел, який містить 230 найменувань та налічує 22 сторінки. Загальний обсяг дисертації становить 203 сторінки, з яких - 181 сторінка основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, відзначено зв'язок останньої з науковими планами, програмами, визначаються мета та завдання, об'єкт і предмет дослідження, методологія здійсненого наукового аналізу, формулюються наукова новизна й основні положення дисертації, що виносяться на захист, підкреслюється теоретична та практична значимість роботи, наводяться дані щодо апробації й авторських публікацій результатів дослідження, а також вказується структура та обсяг роботи.

Розділ 1 „Правовідносини в науці конституційного права” присвячено дослідженню поняття „конституційні правовідносини”, з'ясуванню особливостей останніх, що якісно відрізняють їх від інших правовідносин, а також здійсненню науково обґрунтованої класифікації конституційних правовідносин на окремі види.

У підрозділі 1.1. „Поняття конституційних правовідносин” досліджується поняття конституційних правовідносин. При цьому, спочатку аналізується поняття „правовідносини” взагалі. Адже, як зазначалося, конституційні правовідносини, як вид системи правовідносин, мають багато спільного з іншими правовідносинами.

Конституційні правовідносини - це, у більшості випадків, суспільні відносини, що вже існували і лише в результаті їх врегулювання нормами конституційного права отримали правову форму. Разом із тим доводиться, що конституційно-правові норми також можуть утворювати нові суспільні відносини, які до прийняття тієї чи іншої норми конституційного права не існували.

На основі з'ясування предмета конституційного права, а також наукового аналізу різних позицій учених щодо визначення поняття „конституційні правовідносини” запропоновано власне його визначення, згідно з яким конституційні правовідносини - це врегульовані нормами конституційного права суспільні відносини, що виникають, змінюються, припиняються та поновлюються на підставі юридичних фактів, які закріплені конституційно-правовими нормами та змістом яких є юридичний зв'язок між їх суб'єктами у формі взаємних прав і обов'язків, передбачених відповідними нормами конституційного права, що спрямовані на визначений об'єкт даних правовідносин.

У підрозділі 1.2. „Особливості конституційних правовідносин” відзначається, що конституційні правовідносини є важливою групою системи правових відносин. Їх специфіка виявляється через особливості, що характерні лише цими правовідносинам і якісно відрізняють їх від інших правовідносин.

Своєрідність конституційних правовідносин загального характеру полягає в тому, що вони: виражають сутність демократичного устрою України, його конституційні засади; визначають основні риси механізму реалізації влади народу, що здійснюється безпосередньо, а також через органи державної влади й органи місцевого самоврядування; опосередковують основні зв'язки особи з суспільством і державою; визначають систему органів держави й основні зв'язки між ними як елементами єдиного цілісного державного механізму. Специфікою конкретних конституційних правовідносин є їх особливий зміст, що зумовлений предметом конституційного права.

Зазначається, що специфіку конституційних правовідносин зумовлюють такі їх особливості: 1) у більшості випадків виникають у процесі здійснення державної влади; 2) пов'язані з визначенням правового статусу людини та громадянина; 3) виникають у всіх найважливіших сферах суспільного та державного життя; 4) мають високий політичний потенціал; 5) їм притаманне специфічне коло суб'єктів, які наділені спеціальною конституційною правоздатністю, що відрізняється від правоздатності суб'єктів інших правовідносин; 6) мають коло об'єктів, що є переважно вищими соціальними цінностями; 7) визначаються особливим характером юридичних зв'язків між суб'єктами, суб'єктивні права та юридичні обов'язки яких закріплені у конституційному законодавстві; 8) їм притаманні юридичні факти як підстави їх виникнення, зміни, припинення та поновлення, що характеризуються такими особливостями: по-перше, їх особливість визначається предметом правового регулювання конституційного права; по-друге, виникнення юридичних фактів зумовлює настання правових наслідків, передбачених нормами конституційного права; по-третє, дії, як форма юридичних фактів, у конституційному праві мають переважно державно-владний характер; 9) характеризуються великим різноманіттям; 10) тісно пов'язані з іншими правовідносинами, що виникають у процесі реалізації норм інших галузей права.

У підрозділі 1.3. „Класифікація та види конституційних правовідносин” наголошується, що важливе значення у процесі здійснення наукової класифікації конституційних правовідносин на окремі види має правильність та обґрунтованість вибору підстав такої класифікації. Крім цього, зазначається, що виділення якомога більшої кількості ознак, які виражають загальні риси й особливості окремих груп конституційних правовідносин, допоможе комплексно їх охарактеризувати.

Перш за все, класифікацію конституційних правовідносин доцільно здійснювати за ступенем конкретизації, поділяючи їх на дві групи: загальні та конкретні правовідносини. Досліджені проблемні питання загальних конституційних правовідносин, тобто тих із них, які виникають переважно на основі конституційних норм-принципів, норм-дефініцій та інших загально-регулятивних норм, що є яскравим проявом установчого характеру Конституції України. Наступною класифікаційною ознакою виокремлено цільове призначення конкретних конституційних правовідносин. Ця ознака дозволяє визначити мету прийняття тих чи інших конституційно-правових норм для врегулювання відповідних суспільних відносин. Так, на цій підставі конституційні правовідносини поділяються на такі види: установчі; правовстановлюючі; правоохоронні. Також класифікаційною ознакою може виступати зміст конституційних правовідносин. За цією підставою конституційні правовідносини поділяються на матеріальні та процесуальні. За формою конституційні правовідносини поділяються на правовідносини у власному розумінні та правові стани. Наступною підставою класифікації конституційних правовідносин є час їх існування. За цією підставою дані правовідносини поділяються на постійні (безстрокові) та тимчасові (строкові). Залежно від способу індивідуалізації суб'єктів конституційних правовідносин останні можна поділити на абсолютні та відносні правовідносини. Ще однією підставою класифікації є кількість зв'язків, що можуть виникати між суб'єктами конституційних правовідносин. Залежно від цього останні поділяються на прості та складні правовідносини. Конституційні правовідносини також можуть бути класифіковані за їх суб'єктами й об'єктами, а також за юридичними фактами.

Розділ 2 „Структура конституційних правовідносин” присвячений дослідженню поняття та системи суб'єктів конституційних правовідносин, аналізу проблемних питань останніх, з'ясуванню поняття та видів об'єктів конституційних правовідносин, а також дослідженню зв'язку суб'єктів конституційних правовідносин, який виявляється в їх взаємних правах та обов'язках.

У підрозділі 2.1. „Поняття та система суб'єктів конституційних правовідносин” наголошується, що кожен суб'єкт у результаті поширення на нього дії конституційно-правових норм, тобто незалежно від участі у тих чи інших правовідносинах, вже володіє певним комплексом прав та обов'язків. При цьому зазначається, що суб'єкт конституційних правовідносин реалізує саме ті права й обов'язки, якими він був наділений конституційно-правовою нормою з моменту набрання нею юридичної сили, як потенційний учасник конституційних правовідносин. Досліджуючи співвідношення понять „суб'єкт конституційних правовідносин” і „суб'єкт конституційного права”, доведено, що суб'єкт конституційного права за певних обставин може не бути учасником конституційних правовідносин, тоді як суб'єкт конституційних правовідносин завжди буде і суб'єктом конституційного права, що вже бере участь у конституційних правовідносинах.

Наголошується, що коло суб'єктів конституційних правовідносин визначене нормами конституційного права. Жодній іншій системі суб'єктів не властива така різноманітність її видів, як то має система суб'єктів конституційних правовідносин. На основі аналізу конституційно-правових норм і практики їх застосування встановлено, що суб'єктами конституційних правовідносин є такі їх види: соціальні спільноти (Український народ, українська нація, національні меншини, корінні народи України, територіальні громади тощо); держава, адміністративно-територіальні одиниці; політичні партії, громадські організації; органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, депутати рад різних рівнів; громадяни України, іноземці, особи без громадянства, біженці; органи самоорганізації населення; підприємства, установи, організації; міжнародні органи й організації. Запропоновано власне визначення поняття „суб'єкти конституційних правовідносин” як конкретних, дійсних учасників таких правовідносин, які у зв'язку із настанням передбачених конституційно-правовими нормами юридичних фактів, реалізують належні їм конституційні права та виконують відповідні юридичні обов'язки.

У підрозділі 2.2. „Поняття та види об'єктів конституційних правовідносин” встановлено, що діяльність суб'єктів конституційних правовідносин завжди спрямована на визначений об'єкт цих правовідносин, передбачений нормою конституційного права. Разом із тим об'єкти конституційних правовідносин надають діям їх суб'єктів цілеспрямований, осмислений характер та складають необхідний структуроутворюючий елемент цих правовідносин, який має бути присутнім у їх складі протягом усього часу існування останніх.

Встановлено, що всі позиції вчених стосовно об'єктів правовідносин об'єднуються в межах двох теорій: плюралістичної та моністичної. При цьому доводиться, що на сьогодні плюралістична теорія об'єктів конституційних правовідносин має переважаючу прихильність учених-конституціоналістів. Такий розвиток подій стосовно вчення про об'єкти конституційних правовідносин відповідає потребам подальшого розвитку науки конституційного права, адже виключає односторонній підхід до вивчення конституційно-правових явищ. Запропоновано авторське визначення об'єктів конституційних правовідносин, згідно з яким - це різні майнові та немайнові блага, поведінка людей, діяльність органів держави, органів місцевого самоврядування та громадських об'єднань, з приводу яких суб'єкти конституційних правовідносин вступають у ці правовідносини і на використання чи охорону яких спрямовані суб'єктивні конституційні права та юридичні обов'язки цих суб'єктів. З огляду на визначення поняття „об'єкти конституційних правовідносин” всі види цих об'єктів можна поділити на такі їх групи: державна територія; державна влада; місцеве самоврядування; майнові та немайнові блага; поведінка людей, діяльність органів держави, органів місцевого самоврядування та громадських об'єднань.

У підрозділі 2.3. „Зміст конституційних правовідносин” вказується, що конституційне правовідношення є вольовим відношенням, в якому загальна воля, виражена в нормі права, є волею його учасників. А тому, підкреслюючи значення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, роль індивідуальних вольових актів, слід пам'ятати про пріоритет волі законодавця, про недопустимість її підміни волею й інтересами суб'єктів конкретних правовідносин. Зміст конституційних правовідносин виявляється через конституційно-правовий статус їх суб'єктів. При цьому, наголошується, що конституційно-правові норми не індивідуалізують взаємні права та обов'язки суб'єктів конституційних правовідносин.

Аналіз ознак суб'єктивних прав та юридичних обов'язків суб'єктів конституційних правовідносин дозволив сформулювати визначення вказаних понять. Так, суб'єктивне конституційне право учасників конституційних правовідносин - це допустимі та гарантовані конституційно-правовою нормою вид та міра можливої або дозволеної поведінки учасників даних правовідносин, що забезпечується обов'язком інших (зобов'язаних) осіб. Юридичний обов'язок суб'єктів конституційних правовідносин - це встановлена конституційно-правовою нормою міра і вид належної поведінки, тобто вимога діяти чітко визначеним чином або утриматися від здійснення певних дій, що забезпечується можливістю застосування державного примусу.

Розділ 3 „Юридичні факти як підстави виникнення, зміни та припинення конституційних правовідносин” присвячений дослідженню поняття юридичних фактів у науці конституційного права, здійсненню класифікації юридичних фактів на окремі види, аналізу проблемних питань, пов'язаних із фактичними складами у конституційному праві України, а також дослідженню динаміки фактичних складів у конституційному праві.

У підрозділі 3.1. „Поняття і класифікація юридичних фактів у науці конституційного права” вказується, що з настанням юридичних фактів норми конституційного права впливають на волю учасників суспільних відносин, які, у свою чергу, стають носіями конкретних прав та обов'язків у конкретному конституційному правовідношенні. При цьому наголошується, що особливість юридичних фактів у конституційному праві визначається предметом правового регулювання цієї галузі. Наступними особливостями таких юридичних фактів є те, що їх виникнення зумовлює настання правових наслідків, передбачених нормами конституційного права, а також те, що дії як форма юридичних фактів у конституційному праві України мають переважно державно-владний характер.

Досліджуються підстави класифікації та види юридичних фактів у конституційному праві. Аналізуючи питання щодо розмежування між собою правозмінюючих і правоприпиняючих юридичних фактів у конституційному праві, запропоновано виділяти так званий змішаний вид юридичних фактів, який би поєднував у собі ознаки правозмінюючих і правоприпиняючих юридичних фактів. Доводиться доцільність у конституційному праві за юридичними наслідками виокремлювати правопоновлюючі юридичні факти, тобто юридичні факти, що є підставами поновлення конституційних правовідносин, які існували раніше. На основі проаналізованих особливостей і видів юридичних фактів у конституційному праві України запропоновано власне визначення останніх, згідно з яким це ті явища реальної дійсності, що існують у формі подій або діянь (дій або бездіяльності), викликають реалізацію норм цієї галузі права, в результаті чого виникають, змінюються, припиняються або поновлюються конституційні правовідносини, при цьому суб'єкти конституційного права стають суб'єктами конкретного конституційного правовідношення.

У підрозділі 3.2. „Фактичні склади у конституційному праві України” наголошується, що юридичні факти та фактичні склади можуть співвідноситися двояко: по-перше, їх можна розглядати як дві окремі підстави виникнення, зміни та припинення конституційних правовідносин; по-друге, такі підстави розглядаються як ціле та частина, де фактичний склад є цілим, а юридичний факт, що є елементом такого фактичного складу, його частиною (елементом). Вказується, що лише наявність усіх юридичних фактів, що входять до фактичних складів, зумовлює реалізацію конституційно-правової норми. Відсутність хоча б одного такого юридичного факту перешкоджає виникненню відповідних конституційних правовідносин і настанню правових наслідків.

Стверджується, що визначення конкретних меж фактичних складів є особливо важливим у конституційному праві. Адже правотворча діяльність, зокрема законодавчого органу, вимагає чіткості у визначенні кожного конституційно-правового факту, оскільки це допоможе уникнути непотрібних і зайвих дій суб'єктів конституційних правовідносин при реалізації ними своїх прав, виконанні покладених на них юридичних обов'язків.

Доводиться, що у випадках, коли для правових наслідків необхідним є існування конституційного правовідношення, то юридичним фактом як елементом фактичного складу виступає не саме правовідношення, а підстава його виникнення.

Досліджується класифікація фактичних складів у конституційному праві України, що здійснюється за такими підставами: за юридичними функціями (правостворюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі), за змістом (однорідні та комплексні), за критерієм структурної складності (фактичні склади з незалежним (довільним) накопиченням усіх елементів, фактичні склади з послідовним накопиченням елементів, фактичні склади, побудовані з використанням як незалежного, так і послідовного накопичення елементів), за ступенем завершеності (завершені та незавершені).

На основі проведеного дослідження у підрозділі, сформульовано власне визначення фактичного складу у конституційному праві України як сукупності двох або декількох юридичних фактів, що створюють певну систему в межах такого фактичного складу, характеризуються взаємозалежністю та взаємодією, є необхідними і достатніми для настання передбачених конституційно-правовими нормами юридичних наслідків (виникнення, зміни або припинення конституційних правовідносин).

У підрозділі 3.3. „Динаміка фактичних складів у конституційному праві” зазначається, що процес розвитку фактичного складу починається з моменту появи першого юридичного факту, передбаченого конституційно-правовою нормою. При цьому накопичуються інші юридичні факти. Накопичення останнього елемента фактичного складу викликає настання передбачених конституційно-правовою нормою правових наслідків - виникнення, зміну або припинення конституційних правовідносин. Якщо підставою виникнення конституційного правовідношення є фактичний склад з незалежним накопиченням юридичних фактів як елементів цього складу, то порядок їх накопичення не визначений і першим може бути будь-який елемент складу.

Стверджується, що фактичні склади з послідовним накопиченням юридичних фактів є дещо складнішими. Динаміка таких фактичних складів починається не будь-яким, а чітко визначеним конституційно-правовою нормою юридичним фактом складу. При цьому щоб виникло конституційне правовідношення необхідним є накопичення всіх елементів фактичного складу у чітко визначеній послідовності. Обґрунтовується доцільність виділення у конституційному праві, окрім „ланцюгового” й ускладненого типів розвитку фактичних складів, типу довільної послідовності такого розвитку та комплексного типу.

Аналізується розвиток фактичної основи конституційного правовідношення, в результаті чого останнє змінюється або припиняється. Зазначається, що розвиток підстав виникнення, зміни та припинення (фактичної основи) конституційного правовідношення - це складний процес, який складається з двох взаємозалежних стадій. Перша стадія розвиток правостворюючого фактичного складу, тобто до виникнення конституційного правовідношення, а друга - розвиток правозмінюючого та правоприпиняючого фактичних складів, тобто після виникнення конституційного правовідношення.



ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено комплексний науково-теоретичний аналіз проблемних питань конституційних правовідносин в Україні. Результати наукового дослідження відображаються у таких висновках:

Суспільні відносини невіддільні від їх правової форми - конституційних правовідносин. У більшості випадків в основі конституційних правовідносин лежать суспільні відносини, що вже існували і лише в результаті їх врегулювання нормами конституційного права отримали правову форму. Проте нові суспільні відносини, які до прийняття тієї чи іншої норми конституційного права не існували, можуть також виникати на основі конституційно-правових норм.

На основі з'ясування предмета конституційного права України, юридичних фактів як підстав виникнення, зміни, припинення та поновлення конституційних правовідносин, а також аналізу всіх структурних елементів цих правовідносин сформульовано власне визначення конституційних правовідносин як врегульованих нормами конституційного права суспільних відносин, що виникають, змінюються, припиняються та поновлюються на підставі юридичних фактів, які закріплені конституційно-правовими нормами та змістом яких є юридичний зв'язок між їх суб'єктами у формі взаємних прав і обов'язків, передбачених відповідними нормами конституційного права, що спрямовані на визначений об'єкт цих правовідносин.

Встановлено ряд особливостей конституційних правовідносин, які притаманні лише їм та якісно відрізняють зазначені правовідносини від правовідносин інших галузей права.

Класифікація конституційних правовідносин здійснюється за такими підставами: за ступенем конкретизації; за цільовим призначенням; за змістом; за формою; за часом існування; залежно від способу індивідуалізації суб'єктів; за кількістю зв'язків, які можуть виникати між суб'єктами; залежно від суб'єктів; залежно від типу поведінки зобов'язаної сторони. Класифікацію конституційних правовідносин доцільно також здійснювати за їх об'єктами та юридичними фактами.

Встановлено, що конституційно-правові норми, регламентуючи поведінку учасників суспільних відносин, наділяють останніх не здатністю бути носіями прав та обов'язків, а суб'єктивними правами та юридичними обов'язками, які можуть бути реалізовані в рамках конституційних правовідносин. Порівняльний аналіз понять „суб'єкти конституційних правовідносин” та „суб'єкти конституційного права” засвідчив, що вони тісно пов'язані одне з одним, але їх не слід ототожнювати. Суб'єкт конституційних правовідносин - це реальний учасник цих правовідносин. У свою чергу, суб'єкт конституційного права наділений здатністю бути учасником численних конституційних правовідносин.

Запропоновано власне визначення поняття „суб'єкти конституційних правовідносин”, згідно з яким це конкретні, дійсні учасники таких правовідносин, які у зв'язку із настанням передбачених конституційно-правовими нормами юридичних фактів реалізують належні їм конституційні права та виконують відповідні юридичні обов'язки.

Сформульовано авторське визначення поняття „об'єкти конституційних правовідносин”, згідно з яким це майнові та немайнові блага, поведінка людей, діяльність органів держави, органів місцевого самоврядування та громадських об'єднань, з приводу яких суб'єкти конституційних правовідносин вступають у ці правовідносини й на використання чи охорону яких спрямовані суб'єктивні конституційні права та юридичні обов'язки цих суб'єктів.

Визначено структурні елементи суб'єктивного права та юридичного обов'язку суб'єктів конституційних правовідносин.

Особливість юридичних фактів у конституційному праві визначається предметом правового регулювання цієї галузі. Так, специфікою юридичних фактів у конституційному праві є те, що всі вони як підстави виникнення, зміни, припинення та поновлення конституційних правовідносин, незалежно від того, яким матеріальним змістом ці правовідносини наповнені та як вони пов'язані із волею людей, тягнуть за собою виникнення, зміну, припинення та поновлення конституційних правовідносин, що так чи інакше пов'язані із здійсненням народовладдя або із забезпеченням основ його здійснення.

Встановлено, що правоприпиняючі юридичні факти можуть одночасно припиняти конституційні правовідносини одного порядку та тягти за собою виникнення нових конституційних правовідносин. Іншими словами, більшість правоприпиняючих юридичних фактів не може розглядатись як абсолютно правоприпиняючі. На основі цього запропоновано виділяти юридичні факти так званого змішаного виду, які поєднують у собі ознаки правозмінюючих та правоприпиняючих юридичних фактів.

Сформульовано власне визначення юридичних фактів у конституційному праві України як явищ реальної дійсності, що існують у формі подій або діянь (дій або бездіяльності), зумовлюють реалізацію норм цієї галузі права, в результаті чого виникають, змінюються, припиняються або поновлюються конституційні правовідносини, при цьому суб'єкти конституційного права стають суб'єктами конкретного конституційного правовідношення.

Доведено важливість встановлення конкретних меж фактичних складів у конституційному праві України. Адже правотворча діяльність вимагає чіткості у визначенні кожного юридичного факту, оскільки це допоможе уникнути непотрібних і зайвих дій суб'єктів конституційних правовідносин при реалізації ними своїх прав та виконанні покладених на них юридичних обов'язків.

Запропоновано власне визначення фактичних складів у конституційному праві України як сукупності двох або декількох юридичних фактів, що створюють певну систему в межах такого фактичного складу, характеризуються взаємозалежністю та взаємодією, є необхідними та достатніми для настання передбачених конституційно-правовими нормами юридичних наслідків (виникнення, зміни або припинення конституційних правовідносин).

Встановлено, що розвиток фактичної основи конституційного правовідношення слід розглядати як складний процес, що складається з двох взаємозалежних стадій: перша розвиток правостворюючого фактичного складу, тобто до виникнення конституційного правовідношення; друга - розвиток правозмінюючого та правоприпиняючого фактичних складів, тобто після виникнення конституційного правовідношення.

Обґрунтовано необхідність прийняття Законів України „Про всеукраїнський референдум” та „Про місцеві референдуми” оскільки чинний Закон України „Про всеукраїнський та місцеві референдуми” далекий від досконалості. Також пропонується розробити проект Закону „Про правовий статус корінних народів в Україні” та внести його на розгляд Верховної Ради України. Метою такого закону має бути закріплення юридичних критеріїв ідентифікації корінних народів.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Данилюк Ю. Поняття та особливості юридичних фактів у конституційному праві України / Ю. Данилюк // Право України. - 2008. № 2. - С. 1317.

2. Данилюк Ю. Визначення поняття суб'єктів конституційних правовідносин / Ю. Данилюк // Юридична Україна. - 2008. № 5. - С. 2831.

3. Данилюк Ю. Про поняття об'єктів конституційних правовідносин / Ю. Данилюк // Право України. - 2008. № 8. - С. 914.

4. Данилюк Ю. Окремі проблемні питання класифікації та видів конституційних правовідносин / Ю. Данилюк // Юридична Україна. - 2008. № 9. - С. 913.

5. Данилюк Ю.В. Деякі особливості конституційних правовідносин / Ю.В. Данилюк // Актуальні проблеми юридичної науки : Збірник тез Міжнародної наукової конференції [Шості осінні юридичні читання], (Хмельницький, 2627 жовт. 2007 р.) : У 3-х частинах. - Частина перша : Теорія та історія держави і права. Історія політичних та правових вчень. Філософія права. Конституційне право. Екологічне право. Земельне право. Аграрне право. Міжнародне право. Порівняльне правознавство / М-во освіти і науки України, Хмельницький університет управління та права. - Хмельницький : Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2007. - С. 127129.

6. Данилюк Ю.В. Фактичні склади у конституційному праві України / Ю.В. Данилюк // Захист прав людини на сучасному етапі : Збірник тез міжнародної науково-практичної конференції (7 груд. 2007 р.) : У 2-х частинах. - Частина ІІ / Інститут міжнародних відносин Національного авіаційного університету / За заг. ред. Д.М. Киценка. - К. : Видавництво НАУ, 2007. - С. 112-115.

7. Данилюк Ю.В. Динаміка фактичних складів у конституційному праві України / Данилюк Ю.В. // Актуальні проблеми конституційного права та державотворення : Зб. наук. пр. (1415 берез. 2008 р.) : У 2-х частинах. - Частина 1 / М-во освіти і науки України, Хмельницький університет управління та права / За заг. ред. В.М. Олуйка. - Хмельницький : Вид-во Хмельницького університету управління та права, 2008. - С. 338342.

8. Данилюк Ю.В. Український народ як суб'єкт конституційних правовідносин / Данилюк Ю.В. // Актуальні питання державотворення в Україні : Збірник наукових праць міжнародної науково-практичної конференції (2425 квіт. 2008 р.) : У 2-х частинах. - Частина 1 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - К. : ВГЛ „Обрії”, 2008. - С. 107-108.



АНОТАЦІЯ

Данилюк Ю.В. Теоретичні засади конституційних правовідносин в Україні. - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 - конституційне право. - Інститут законодавства Верховної Ради України, Київ, 2009.

Дисертацію присвячено комплексному науково-теоретичному дослідженню конституційних правовідносин в Україні.

Проаналізовано поняття „конституційні правовідносини” та запропоновано власне його визначення. З'ясовано ряд особливостей конституційних правовідносин, що якісно відрізняють їх від інших правовідносин, а також здійснено науково обґрунтовану класифікацію конституційних правовідносин на окремі види.

З'ясовано проблемні питання суб'єктів конституційних правовідносин та проаналізовано систему останніх. Розкрито поняття та види об'єктів конституційних правовідносин, а також досліджено зміст конституційних правовідносин, який виявляється у взаємних правах та обов'язках їх суб'єктів. Досліджено підстави виникнення, зміни, припинення та поновлення конституційних правовідносин.

Ключові слова: конституційні правовідносини, особливості конституційних правовідносин, суб'єкти конституційних правовідносин, об'єкти конституційних правовідносин, зміст конституційних правовідносин, юридичні факти, фактичні склади.



АННОТАЦИЯ

Данилюк Ю.В. Теоретические основы конституционных правоотношений в Украине. - Рукопись

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02 - конституционное право. - Институт законодательства Верховной Рады Украины, Киев, 2009.

Диссертация посвящена комплексному научно-теоретическому исследованию конституционных правоотношений в Украине.

В работе исследовано понятие «конституционные правоотношения», а также дано его авторское определение. Проанализированы особенности конституционных правоотношений, которые качественно отличают последние от иных правоотношений. Для более полного исследования конституционных правоотношений обоснована необходимость классификации последних на отдельные виды. При этом особое внимание уделяется обоснованности выбора оснований такой классификации.

Проанализировано соотношение понятий «субъект конституционного права» и «субъект конституционных правоотношений». Исследована система субъектов конституционных правоотношений. На основании указанного определено понятие «субъекты конституционных правоотношений».

Проанализировано понятие «объекты конституционных правоотношений». Доказано, что объекты конституционных правоотношений являются необходимым структурообразующим элементом этих правоотношений. Исследованы виды объектов конституционных правоотношений.

Исследовано содержание конституционных правоотношений. При этом проанализированы структурные элементы и признаки субъективных прав и юридических обязанностей субъектов конституционных правоотношений, а также определены права и юридические обязанности отдельных субъектов конституционных правоотношений.

Проанализировано понятие «юридические факты в науке конституционного права». Исследованы основания классификации и виды юридических фактов. Обоснована необходимость выделять в классификации юридических фактов по правовым последствиям, кроме правообразующих, правоизменяющих и правопрекращающих, также правовосстанавливающие юридические факты.

Исследованы понятие и виды фактических составов в конституционном праве. Проанализирована динамика фактических составов. При этом обосновано, что в конституционном праве, кроме усложненного типа развития фактического состава и развития фактического состава «по цепочке», необходимо также выделять тип свободной последовательности такого развития и комплексный тип.

Ключевые слова: конституционные правоотношения, особенности конституционных правоотношений, субъекты конституционных правоотношений, объекты конституционных правоотношений, содержание конституционных правоотношений, юридические факты, фактические составы.



SUMMARY

Danylyuk Y.V. The Theoretical Foundations of the Constitutional Legal Relationships in Ukraine. Manuscript.

A thesis for a Candidate Degree in Law, speciality 12.00.02 - Constitutional Law. - Institute of Legislation of the Verkhovna Rada of Ukraine. - Kyiv, 2009.

The thesis is the first scholar integral research in Ukraine that focuses on enhancement of the constitutional legal relationships theory on the basis of their complex scientific and speculative research.

Author has analyzed the concept of the constitutional legal relationships and proposed its new definition, as well as clarified a number of the specific characteristics of the constitutional legal relationships in Ukraine. Applicant has the scientifically classified the constitutional legal relationships.

The problem issues of the constitutional legal relationships' subjects are clarified in the thesis on the grounds of their system's research.

The definition of the constitutional legal relationships' objects as well as their types' classification was presented. On the basis of analysis of the constitutional relationships' there was clarified their content.

The thesis studies the grounds of the genesis, the changes, the cessation and the resumption of the constitutional legal relationships.

Key words: constitutional legal relationships, specific characteristics of the constitutional legal relationships, subjects of the constitutional legal relationships, objects of the constitutional legal relationships, substance of the constitutional legal relationships, legal facts, legally defined components.

Размещено на Allbest.ru