Участь понятих у кримінальному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія адвокатури України

УДК 343.132

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Участь понятих у кримінальному процесі

12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза

Булейко Ольга Леонідівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу та криміналістики Академії адвокатури України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Кучинська Оксана Петрівна, Академія адвокатури України, проректор.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Лук'янчиков Євген Дмитрович, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факультету;

кандидат юридичних наук, доцент Шаповалова Лариса Іванівна, Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, начальник кафедри кримінального процесу.

Захист відбудеться “12” травня 2009 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.122.01 в Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 27.

Автореферат розісланий “10” квітня 2009 року.

В.о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради В.І. Бояров

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Демократичні перетворення, що відбуваються в Україні, та взятий нашою державою курс на проведення правової реформи вимагають перегляду традиційних підходів вітчизняної кримінально-процесуальної науки до регламентації та визначення сутності значної частини правових інститутів, які існують нині, зокрема, інституту понятих. У той же час, кримінально-процесуальне законодавство в цілому потребує концептуального переосмислення та приведення у відповідність із задекларованим у Конституції курсом на побудову в Україні демократичної, правової держави, головним обов'язком якої є утвердження й забезпечення прав і свобод людини.

У цьому контексті, зазначимо, що інститут залучення понятих до сфери кримінально-процесуального провадження існує в сучасному вигляді практично незмінно з початку 60-х років минулого століття. При цьому, на жаль, у наукових дискусіях приділяється недостатньо уваги з'ясуванню та визначенню ролі й місця понятих у кримінальному процесі, особливо на стадії досудового слідства.

За чинним кримінально-процесуальним законодавством проведення переважної більшості слідчих дій без обов'язкової участі понятих робить ці дії нелегітимними, що, у свою чергу, призводить до втрати доказового значення отриманих данних. Отже, понятий є досить таки важливою процесуальною фігурою в сучасному кримінальному процесі України. Разом із тим, цьому суб'єкту приділяється недостатньо уваги як на нормативно-правовому рівні - у жодному документі чітко не визначено ні поняття “понятий”, ні його процесуальний статус, так і на теоретико-науковому рівні - вчені-юристи у своїх дослідженнях якщо й торкаються цього питання, то здебільшого перераховують випадки, коли в слідчих діях мають брати участь поняті, та називають осіб, які не можуть ними бути. Саме тому, у контексті правової ситуації, що склалася в Україні, а також євроінтеграційних процесів, у яких бере участь наша країна, інститут понятих, як один із найстаріших інститутів кримінально-процесуального права, на нашу думку, потребує суттєвих та радикальних перетворень.

Слід зазначити, що комплексних монографічних досліджень питань, пов'язаних із виникненням та розвитком інституту понятих, за часів існування України, як незалежної держави, не проводилося. Існуючі сьогодні напрацювання вчених у цьому напрямку потребують перегляду з урахуванням сучасних реалій та приведення кримінально-процесуального законодавства у відповідність до європейських стандартів.

Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали праці таких відомих учених дореволюційних часів - В.К. Случевського, І.Я. Фойницького, О.П. Чебишева-Дмітрієва, вчених радянської епохи - В.М. Савицького, Р.С. Бєлкіна, М.С. Строговича, а також сучасних українських процесуалістів - І.Є. Биховського, Т.В. Варфоломеєвої, І.В. Вернідубова, В.Г. Гончаренка, Ю.М. Грошевого, А.В. Іщенка, Н.С. Карпова, О.П. Кучинської, Л.М. Лобойка, Є.Д. Лук'янчикова, В.Т. Маляренка, Є.С. Манівлець, М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, С.М. Стахівського, В.П. Шибіка, Л.І. Шаповалової та інших, які розробили і внесли у теорію кримінального процесу свої ідеї щодо реформування інституту понятих. Незважаючи на те, що питання доцільності існування такого суб'єкта кримінального процесу як понятий у тому вигляді, у якому він є сьогодні, поставало серед науковців неодноразово, усе ж таки відповісти на нього можливо лише після ґрунтовного наукового дослідження історії виникнення й розвитку цього інституту; вивчення умов, які супроводжували його розвиток та трансформацію; аналізу законодавчих норм, які регламентували діяльність цього інституту упродовж шляху історичного розвитку та чинного законодавства України, а також аналізу зарубіжного досвіду з цього питання з метою врахування позитивних здобутків.

Наведені обставини та міркування якраз і зумовили вибір теми дисертаційного дослідження та обґрунтовують її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженої Постановою КМУ № 1767 від 20.12.2006; Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до Європейських стандартів, затвердженої Указом Президента України № 361/2006 від 10.05.2006 та відповідає тематиці Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років (Наказ МВС України№ 755 від 05.07.2004).

Тема дисертації затверджена рішенням Вченої ради Академії адвокатури України (протокол № 2 від 10.11.2008), виконана відповідно до планів наукових досліджень Академії адвокатури України і є складовою тематичного плану науково-дослідницьких робіт “Розробка проблем прав людини. Сприяння забезпеченню прав і свобод людини, забезпечення їх правового захисту. Дослідження питань професійного захисту порушених, не визнаних, оспорюваних прав, свобод особи”, затвердженого рішенням Вченої ради Академії адвокатури України (протокол № 4 від 05.02.2008).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка положень теоретичного та практичного характеру, пов'язаних із нормативним забезпеченням правового статусу понятого та його участю під час провадження процесуальних дій у кримінальному судочинстві України, а також формування на цій основі науково-обґрунтованих пропозицій, спрямованих на його трансформацію з метою вдосконалення кримінально-процесуального законодавства.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:

– дослідити історико-правові передумови виникнення та розвитку інституту понятих у кримінальному судочинстві;

– проаналізувати сучасний стан нормативно-правового регулювання процесуального статусу понятого в кримінальному процесі України;

– визначити поняття та розкрити зміст правового статусу понятого;

– дослідити процесуальний порядок залучення понятих до участі в проведенні слідчих дій;

– розкрити функціональне призначення понятих під час проведення процесуальних дій;

– на основі аналізу зарубіжного законодавства вивчити досвід іноземних країн щодо функціонування інституту понятих у кримінальному судочинстві;

– на основі вивчення та узагальнення слідчої та судової практик, аналізу нормативно-правових положень, а також результатів емпіричних досліджень розробити науково-обґрунтовані рекомендації щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України шляхом трансформації інституту понятих.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають між суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності при залученні понятих до провадження в кримінальних справах.

Предметом дослідження є норми національних та зарубіжних нормативно-правових актів, що регламентують процесуальний статус понятих у кримінальному судочинстві, а також слідча та судова практики їх залучення до провадження в кримінальних справах.

Методи дослідження. Базу дослідницької методології складає сукупність методів сучасної теорії пізнання, заснованих на філософії діалектичного розвитку загальнолюдських цінностей (із використанням таких принципів наукового мислення, як індукція й дедукція, аналіз та синтез, порівняння, спостереження).

Спеціальними методами дослідження, використаними в дисертації, є: метод системно-структурного аналізу, який дозволив розглянути проблеми правового статусу понятого в комплексі, розкрити їх внутрішню будову, взаємозв'язок їх елементів, висвітлити функціональне призначення понятих під час проведення окремих слідчих дій. Використання історико-правового методу дозволило проаналізувати становлення й розвиток нормативно-правової бази, що регламентує правовий статус понятого. Метод порівняльного аналізу юридичних норм та практики їх застосування використано під час порівняння правового статусу понятого із процесуальним становищем інших суб'єктів кримінального процесу, а також з аналогічними суб'єктами в іноземному законодавстві. Соціологічний метод дослідження використаний під час опитування практичних працівників за спеціально розробленою анкетою. Використання можливостей статистичного аналізу допомогло обґрунтувати теоретичні положення роботи під час узагальнення результатів, отриманих при вивченні матеріалів кримінальних справ, даних судової статистики та іншої інформації. Названі методи використовувалися в роботі у взаємозв'язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту і об'єктивність дослідження.

Науково-теоретичним підґрунтям для підготовки дисертації стали джерела з історії, філософії, теорії держави і права, кримінального, кримінально-процесуального права, криміналістики, а також, зокрема, наукові праці, у яких аналізуються проблеми правового статусу понятого. Нормативна база дисертації охоплює чинні законодавчі акти та проекти КПК України, а також законодавство окремих зарубіжних держав (Великобританії, Російської Федерації, США, Франції, ФРН тощо).

Емпіричну базу дослідження становлять дані офіційної статистики, опубліковані в журналах “Вісник Верховного Суду України”, “Статистичний щорічник України”, “Статистичний бюлетень”, матеріали вивчення 300 кримінальних справ, які розглядалися судами Запорізької області, вироки місцевих судів України, оприлюднені в Єдиному реєстрі судових рішень, вироки апеляційного суду Запорізької області, практика Верховного Суду України, а також результати інтерв'ювання за спеціально розробленою анкетою суддів апеляційних та місцевих судів України, працівників органів дізнання, досудового слідства МВС України та прокуратури Запорізької області.

Наукова новизна отриманих результатів визначається тим, що дана дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням проблем правового регулювання та практичної реалізації у кримінальному процесі нашої держави інституту понятих. У роботі, спираючись на положення теорії кримінального процесу і узагальнення досвіду судово-слідчої практики, досліджено процесуальний статус понятого і особливості їх участі під час провадження процесуальних дій, на підставі чого розроблено та аргументовано певні пропозиції щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України шляхом трансформації інституту понятих.

У дисертації пропонується низка нових концептуальних та важливих у практичному відношенні положень, які конкретизують новизну отриманих результатів, зокрема:

Вперше:

– комплексно досліджено історико-правові передумови виникнення та розвитку інституту понятих та показане на цій основі його функціональне призначення на різних історичних проміжках часу;

– проаналізовано сучаний стан нормативно-правового регулювання процесуального статусу понятого у кримінальному судочинстві України, на підставі чого вироблено його поняття, як учасника кримінального процесу, який не заінтересований у справі та запрошується для участі у проведені обшуку, виїмки, огляду, пред'явлення осіб і предметів для впізнання, відтворення обстановки та обставин події, опису майна або освідування, є присутнім при провадженні зазначених процесуальних дій і засвідчує своїм підписом відповідність записів у протоколі виконаним діям;

– систематизовано структуру наявних законодавчих пробілів у нормативно-правовому регулюванні залучення понятих до кримінального судочинства, а також у визначенні їх процесуального статусу, що призводить до серйозних труднощів під час правозастосовчої діяльності та негативно впливає на забезпечення об'єктивності результатів розслідування кримінальних справ;

– визначено та розглянуто систему факторів, відповідно до якої має здійснюватись реформування інституту понятих у кримінальному судочинстві.

Удосконалено:

– розуміння сучасного змісту правового статусу понятого, його функціонального призначення та процесуального порядку залучення понятих до участі у провадженні процесуальних дій;

– обґрунтування позиції, відповідно до якої у кримінальному судочинстві України має здійснюватись реформування інституту понятих аж до його повної заміни системою інших процесуальних гарантій;

– систему процесуальних гарантій забезпечення повноти, всебічності та об'єктивності розслідування, а також дотримання прав та законних інтересів суб'єктів кримінального судочинства, які зможуть виступити в якості додаткових, у разі відмови від інституту понятих.

Набули подальшого розвитку:

– точка зору про недоцільніть існування інституту понятих у кримінально-процесуальному праві України та його невиправданість в умовах сьогодення ні з теоретичної, ні з практичної точок зору;

– ідея про можливість та доцільність використання позитивного досвіду зарубіжних країн щодо існування в іноземному кримінально-процесуальному праві системи процесуальних гарантій, які є альтернативними інституту понятих.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані й викладені в роботі висновки та пропозиції є певним внеском в теорію кримінально-процесуального права і можуть використовуватись у різних галузях діяльності, а саме:

– у науково-дослідній - положення, розроблені в дисертації, можуть служити теоретичною базою для подальшого дослідження питань, пов'язаних із темою даної роботи;

– у правотворчій - сформульовані автором пропозиції можуть бути використані для подальшого вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України та під час роботи над проектом нового Кримінально-процесуального кодексу;

– у правозастосовчій - висновки та пропозиції, отримані за результатами проведеного дослідження можуть використовуватися у практичній діяльності органів досудового слідства та суду з метою забезпечення повноти, всебічності та об'єктивності розслідування, а також забезпечення прав та законних інтересів суб'єктів кримінального судочинства;

– у навчальному процесі - положення даної роботи можуть використовуватись у навчальному процесі юридичних ВУЗів України та у системі підвищення кваліфікації слідчих, прокурорів і суддів при викладанні навчальних дисциплін “Кримінальний процес”, “Досудове розслідування” тощо, а також для підготовки відповідних навчальних і методичних посібників, підручників, курсів лекцій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації оприлюднені у виступах автора на наукових конференціях: науково-практичній конференції “Дні науки” (м. Запоріжжя, 15-17 жовтня 2003 року), міжнародній науково-практичній конференції “Основні напрямки реформування ОВС в умовах розбудови демократичної держави” (м. Одеса, 14-15 жовтня 2004 року), VI всеукраїнській науково-практичній конференції “Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (м. Острог 28-29 квітня 2005 року), міжнародній науково-практичній конференції “Боротьба з торгівлею людьми” (м. Донецьк, 26 червня 2008 року), науково-практичній конференції “Проблеми захисту і представництва прав громадян” (м. Київ, 14 листопада 2008 року).

Публікації. Основні теоретичні положення, висновки та рекомендації дисертації викладені автором у чотирьох статтях, які опубліковані в наукових фахових юридичних виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, та трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження, відповідає логіці наукового пошуку і складається зі вступу, трьох розділів, які включають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 196 сторінок, з них основний текст - 176 сторінок, список використаниїх джерел (162 найменування) - 14 сторінок, додатки (3) - 3 сторінки.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність і значимість, проаналізовано стан наукової розробки проблеми, її науково-теоретичне підгрунтя, показано зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження. Сформульовано основні положення, що репрезентують наукову новизну дослідження, з'ясовано теоретичне й практичне значення одержаних висновків та ступінь апробації й впровадження результатів дослідження.

Розділ 1 “Загальні положення інституту понятих у кримінальному процесі” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Історико-правові передумови виникнення та розвитку інституту понятих у кримінальному процесі” розкриваються об'єктивні передумови виникнення та розвитку інституту понятих у кримінальному процесі України з давніх часів до сьогодення.

На основі вивчення основних джерел права, які діяли на території України з давніх часів, в роботі запропоновані п'ять етапів формування та розвитку інституту понятих у кримінальному процесі: перший - з давніх часів до XVII століття, є етапом зародження інституту понятих і пов'язаний з такими джерелами права як Руська правда, Судебник Казимира 1468 року, Литовські статути 1529, 1566, 1588 років, Магдебурзьке право тощо, які містять згадки про можливість залучення “достойних людей” для проведення окремих процесуальних дій; другий - з 1648 до 1835 року, пов'язаний з прийняттям та дією на території України Соборного уложення, яке вперше на законодавчому рівні закріпило коло процесуальних дій за участю понятих, спосіб відображення участі понятих, вимоги, що висувалися до понятих; третій - з 1835 до 1917 року, період дії Зводу законів Російської імперії 1835 року і, пізніше, Статуту кримінального судочинства 1864 року. В цей період поняті залучалися, головним чином, для захисту допитуваних осіб від насильства і неправильного запису їх показань, що було зумовлено недовірою до поліції; четвертий - з 1917 до 1958 року, характеризується частковою рецепцією окремих кримінально-процесуальних інститутів дореволюційної Росії в радянське законодавство, у тому числі і інституту понятих; п'ятий - з 1958 року і до сьогодення, пов'язаний з прийняттям Основ кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік 1958 року та Кримінально-процесуального кодексу УРСР 1961 року, які остаточно сформували інститут понятих у тому вигляді, який існує практично без змін у сучасному вітчизняному кримінальному процесі.

Аналіз перерахованих етапів дав підстави зробити висновок про те, що виникнення інституту понятих на початкових періодах формування кримінального судочинства було зумовлене потребою у допомозі з боку населення органам влади у виконанні покладених процесуальних функцій. Однак, історико-соціальні зміни призвели до перегляду ролі понятих у кримінальному процесі, завдання яких зводилося до засвідчення правильності та об'єктивності фіксації результатів процесуальних дій у відповідних протоколах. Таким чином, існування інституту понятих відображало недовіру суспільства до органів, які здійснювали кримінальне судочинство.

Автором обґрунтовується теза, відповідно до якої існування інституту понятих в радянському кримінальному процесі на фоні масових порушень прав людини, особливо в 20-50-ті роки ХХ століття, перетворило необхідність залучення понятих до проведення процесуальних дій на суто формальну вимогу, яка не могла істотним чином впливати на забезпечення законності під час досудового провадження.

У підрозділі 1.2. “Розвиток наукових поглядів щодо місця та ролі інституту понятих у кримінальному процесі” досліджуються роботи відомих вчених-юристів, в яких викладене їхнє бачення перспектив функціонування інституту понятих.

У роботі констатується той факт, що питання про доцільність та обґрунтованість залучення понятих під час провадження процесуальних дій в юридичній науці носить неоднозначний характер і є предметом багаторічної дискусії. Узагальнення точок зору щодо вказаної проблематики дало підстави виділити наступні основні підходи у її вирішенні:

– участь понятих у слідчих діях є важливим стримуючим фактором недопущення порушень законності з боку органів розслідування, а тому сфера залучення понятих у кримінальному процесі повинна розширятися;

– існування інституту понятих у тому вигляді, в якому він є зараз, в повній мірі відповідає потребам сьогодення, а тому він не потребує змін;

– інститут понятих у кримінальному процесі потребує реформування, яке повинне передбачити звуження кола процесуальних дій, участь в яких понятих є обов'язковою, визначення чітких критеріїв, за якими має здійснюватись вибір понятих; надання слідчому права самостійно вирішувати питання про необхідність залучення понятих на власний розсуд;

– участь понятих не в змозі забезпечити законність при проведенні процесуальної дії, а тому є необхідність поступової відмови від інституту понятих у кримінальному процесі.

У підрозділі 1.3. “Сучасний стан нормативно-правового регулювання процесуального статусу понятого у кримінальному судочинстві України” аналізується зміст норм чинного КПК України, які регламентують процесуальний статус понятого.

Вказується, що процесуальний статус понятого визначається системою норм кримінально-процесуального законодавства, які регламентують вимоги до особи понятого, його процесуальні права, обов'язки та відповідальність. Аналіз змісту вказаних норм дозволив сформулювати визначення понятого, як учасника кримінального процесу, який не заінтересований у справі та запрошується для участі у проведені обшуку, виїмки, огляду, пред'явлення осіб і предметів для впізнання, відтворення обстановки та обставин події, опису майна або освідування, є присутнім при провадженні зазначених процесуальних дій і засвідчує своїм підписом відповідність записів у протоколі виконаним діям.

В роботі обґрунтовується позиція, відповідно до якої законодавче застереження про те, що понятим не може бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники органів дізнання і досудового слідства, є недостатнім критерієм для визначення кола суб'єктів, які можуть бути залучені до проведення слідчої дії в якості понятого. Аналіз судово-слідчої практики свідчить, що на вибір понятих для проведення слідчої дії за певних обставин може впливати велика кількість факторів правового, тактичного, морально-етичного чи іншого характеру.

Аналіз змісту ст.ст.85, 127, 176, 181, 183, 186, 188, 192, 194 КПК України дозволив визначити перелік процесуальних прав та обов'язків понятого. Зокрема до прав понятого автор відносить: право бути присутнім при всіх діях слідчого; право робити заяви і зауваження з приводу цих дій, що підлягають обов'язковому занесенню у протокол; право на забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав. До процесуальних обов'язків понятого можна віднести обов'язок своїм підписом засвідчити відповідність записів у протоколі вчиненим діям.

З'ясовано, що вітчизняне законодавство на сьогоднішній день не передбачає жодного виду юридичної відповідальності понятих за невиконання своїх обов'язків, що, в свою чергу, позбавляє посадову особу, яка проводить процесуальну дію, можливості будь яким чином юридично впливати на поведінку понятого, навіть у випадку порушення останнім порядку проведення цієї дії.

Узагальнюючи результати вивчення змісту норм КПК України, які регламентують процесуальний статус понятого, автор робить висновок про наявність значних законодавчих прогалин у цій сфері, які суттєво ускладнюють діяльність органів дізнання та досудового слідства під час провадження слідчих дій, участь в яких понятих є обов'язковою.

Розділ 2 “Участь понятих у провадженні по кримінальних справах” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Процесуальний порядок залучення понятих до участі у проведенні слідчих дій” на основі аналізу норм КПК України, які визначають процесуальний порядок провадження слідчих дій за участю понятих, вивчення позицій відомих науковців, щодо участі понятих у проведенні слідчих дій, а також узагальнення судово-слідчої практики в цій сфері, досліджуються особливості залучення понятих до провадження кожної слідчої дії, передбаченої ч.1 ст.127 КПК України.

Автор вказує на те, що законодавець, передбачивши необхідність обов'язкового залучення понятих для провадження широкого кола процесуальних дій, заклав у кримінально-процесуальне законодавство ряд протиріч. В роботі наводяться аргументи, які вказують на недоцільність залучення понятих у тих слідчих діях, в яких беруть участь такі суб'єкти кримінального процесу як потерпілий, свідки, захисник, прокурор, або ж фіксація яких забезпечується технічними засобами.

У підрозділі 2.2. “Функції понятих у кримінально-процесуальному провадженні” дисертантом визначається функціональне призначення понятих, яке відображає роль і місце цього інституту у кримінальному процесі України. понятий судочинство процесуальний слідчий

В роботі вказується на те, що функції понятих повинні розглядатися у зв'язку з такими ключовими кримінально-процесуальними інститутами як завдання, принципи, суб'єкти кримінального судочинства, докази і доказування. З урахуванням такого зв'язку, автор робить висновок, що понятий, виходячи із свого процесуального статусу, не може брати безпосередньої участі у доказуванні під час провадження слідчих дій, а незнання ним процесуального порядку такого провадження унеможливлює виконання ним функції соціального контролю за дотриманням процесуальної форми. Відтак, вказується на те, що поняті під час кримінально-процесуального провадження виконують виключно посвідчувальну функцію. Зроблені висновки підтверджуються результатами анкетного опитування слідчих та суддів. Так, 50 % опитаних пов'язували участь понятих у процесі із засвідченням факту проведення слідчої дії, її ходу та результатів; із забезпеченням об'єктивності слідчої дії - 29 %; із наданням допомоги слідчому - 8 %; з можливістю отримання додаткових доказів (у випадку допиту понятого в якості свідка) - 13 %.

Автором визначено зміст посвідчувальної функції понятих, яка полягає у підтвердженні факту, змісту та результатів процесуальної дії, дійсності матеріальних об'єктів, цілісності зібраних та упакованих речових доказів з метою використання цих даних у доказуванні на досудовому слідстві та під час судового розгляду кримінальної справи. Виконання понятим своєї функції полягає у засвідченні його підписом відповідного протоколу, складеного за результатами процесуальної дії.

Розділ 3 “Основні напрямки реформування інституту понятих у кримінальному процесі України” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Зарубіжний досвід функціонування інституту понятих у кримінальному судочинстві” вивчається кримінально-процесуальне законодавство країн пострадянського простору, а також країн - класичних представників англосаксонської (Англія, США) та континентальної (Франція, Німеччина) систем права в контексті проблеми залучення понятих для проведення процесуальних дій.

Автор приходить до висновку, що кримінально-процесуальні кодекси незалежних держав, які утворилися після розпаду СРСР, зберегли в собі риси радянського кримінального процесу, зокрема і щодо інституту понятих. Це свідчить про складність демократичних перетворень у цих державах, неготовність суспільства повністю довіряти органам кримінального переслідування. Найбільш прогресивними у цьому відношенні виявилися Грузія та країни Прибалтики (Латвія, Литва, Естонія), в яких обов'язкова участь понятих обмежена лише випадками проведення обшуку житла або інших процесуальних дій, пов'язаних із примусом.

Дослідження особливостей кримінально-процесуального провадження Англії та США, як найбільш типових представників англосаксонської правової сім'ї, засвідчило відсутність інституту понятих або його аналогу у законодавствах цих країн.

Вивчення кримінально-процесуального законодавства країн Європи, зокрема Франції та Німеччини, дало підстави зробити висновок про обмежену участь понятих при проведенні вузького кола процесуальних дій, як правило, пов'язаних із обшуком. Так, відповідно до ст.ст.57, 96 КПК Франції обшук житла здійснюється у присутності особи, яка там проживає. Якщо це неможливо, посадова особа судової поліції пропонує обшукуваному запросити понятого за своїм розсудом, а за відсутності такого посадова особа сама обирає двох понятих, за винятком осіб, які перебувають у її підпорядкуванні. Відповідно до § 105 КПК ФРН у випадку, коли обшук житла або службових приміщень проводиться без участі судді або прокурора то, за можливості, до нього мають залучатися чиновник общини або два члени тієї общини, в окрузі якої проводиться обшук.

Дисертант робить висновок, що демократичні країни, в яких сформовано правову державу, суспільство з високим рівнем правосвідомості та правової культури, характеризуються довірою до правоохоронних органів, що робить недоцільним існування інституту понятих у кримінальному процесі. Для України, яка проголосила курс на європейську інтеграцію, такий позитивний досвід повинен стати орієнтиром для реформування кримінального судочинства відповідно до міжнародних стандартів.

У підрозділі 3.2. “Правові, організаційні та етичні проблеми участі понятих у кримінальному процесі” автор на основі узагальнення емпіричних даних, отриманих в ході аналізу матеріалів кримінальних справ, розглянутих у судах Запорізької області, а також результатів анкетного опитування суддів, працівників прокуратури, органів дізнання та досудового слідства, досліджує практику реалізації вимог КПК України про обов'язкову участь понятих у проведенні окремих слідчих дій.

У роботі констатується та обставина, що чинний КПК України не регламентує питання залучення понятих під час провадження слідчих дій, пов'язаних з отриманням відомостей, які складають державну, банківську, нотаріальну або комерційну таємницю. Крім того, у законодавстві відсутній дієвий механізм забезпечення нерозголошення даних досудового слідства, які стали відомі понятому у зв'язку з його участю у процесуальній дії. На додаток, участь понятих у слідчих діях, пов'язаних з втручанням в особисту сферу особи, щодо якої ця дія проводиться, може розглядатися як необґрунтоване порушення її конституційних прав. На підставі цього, автор вказує на те, що участь понятих у проведенні слідчих дій створює реальну загрозу розголошення відомостей, які мають обмежений режим доступу, або охоплюються особистою сферою життя учасників кримінального судочинства. Така практика шкодить інтересам досудового слідства і суттєво порушує гарантовану Конституцією недоторканність особистого життя.

У роботі автор вказує на те, що суттєвою перепоною у досягненні завдань розслідування на сьогоднішній день є небажання населення надавати допомогу правоохоронним органам, у тому числі і у формі участі у слідчих діях в якості понятих. 96 % з опитаних слідчих відповіли, що в їхній практиці мають місце факти відмови понятих від участі у слідчих діях, при цьому 63 % вказали, що ці випадки трапляються часто. Крім того, чималу складність представляють собою випадки проведення слідчих дій у безлюдній місцевості, особливо вночі, коли знайти понятих практично неможливо. Така ситуація штовхає слідчих до різного роду фальсифікацій, або залучення в якості понятих осіб, в певній мірі залежних від органів слідства, які не відрізняються високою моральністю (раніше засуджені, обвинувачені, підозрювані по інших справах, наркомани, алкоголіки тощо). Результати проведеного автором опитування показали, що за відсутності реальної можливості залучити понятих до проведення слідчої дії, лише 20 % слідчих відмовляються від проведення цієї дії, 20 % - практично завжди фальсифікують протоколи і 60 % опитаних вдаються до фальсифікацій в окремих випадках.

Зазначається, що участь понятих у провадженні слідчої дії за певних обставин представляє собою і організаційно-тактичну складність. При проведенні слідчої дії на великих ділянках місцевості або у приміщеннях з великою кількість кімнат поняті об'єктивно не в змозі безпосередньо сприймати все, що відбувається під час слідчої дії, а це, в свою чергу, дає підстави піддавати сумніву допустимість здобутих у ході її проведення доказів.

Автор робить висновок про те, що залучення понятих до провадження слідчих дій є малоефективним інструментом контролю за законністю дій слідчого, який створює цілу низку проблемних питань правового, організаційно-тактичного та морально-етичного характеру, які негативно впливають на досягнення завдань кримінального судочинства та авторитет правоохоронних органів в Україні.

У підрозділі 3.3. “Перспективи функціонування інституту понятих у кримінальному процесі України” автор, узагальнюючи висновки, зроблені у попередніх підрозділах, вказує на необхідність перегляду на законодавчому рівні місця і ролі інституту понятих у кримінальному процесі України.

Посилаючись на результати проведеного у рамках дослідження анкетування, відповідно до яких лише 12 % опитаних суддів стикалися з необхідністю допиту понятих в залі судового засідання з метою перевірки повноти, всебічності та об'єктивності дослідження обставин справи, дисертант приходить до висновку, що інститут понятих не може розглядатися як універсальний і безальтернативний засіб забезпечення виконання вимог ст.22 КПК України.

Чинне кримінально-процесуальне законодавство України передбачає цілий ряд більш дієвих гарантій встановлення об'єктивної істини по справі законними та етичними засобами. До числа останніх можна віднести передбачену КПК України можливість участі у провадженні слідчої дії зацікавлених у результатах вирішення справи осіб (потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, їх представників тощо); сучасні технічні можливості, які забезпечують повну та якісну фіксацію ходу та результатів процесуальної дії відповідними засобами; наявність системи прокурорського нагляду, відомчого та судового контролю за законністю на стадії досудового розслідування, можливість оскарження дій та рішень посадової особи, яка провадить досудове розслідування; стадійність кримінального процесу України, яка передбачає можливість перевірки та перегляду висновків, що зроблені по справі на попередніх стадіях.

У роботі вказується на неприпустимість поширеної практики допиту понятих в якості свідків. Відповідно до ст.68 КПК України свідок може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню по кримінальній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного. Обставини, які підлягають доказуванню, визначені у ст.64 КПК України. Але поняті, які присутні під час провадження слідчої дії, нічого не можуть повідомити щодо цих обставин, оскільки їм відомо лише те, що відбувалося під час слідчої дії і те, що записано у протоколі.

Робиться висновок, відповідно до якого, інститут понятих в силу цілого ряду розглянутих у роботі причин з одного боку не в змозі ефективно виконувати покладені на нього функції, а з іншого - створює додаткові складності у реалізації завдань кримінального судочинства. Відтак, констатується недоцільність подальшого функціонування розглядуваного кримінально-процесуального інституту, і обґрунтовується необхідність внесення відповідних змін до КПК України. Автором зазначається, що саме такий шлях вирішення проблеми участі понятих у кримінальному процесі відповідатиме прагненню України до побудови демократичної, орієнтованої на європейські та міжнародні стандарти системи кримінального судочинства.

Висновки

У висновках за предметом дослідження, відповідно до визначених завдань, з розглянутих у дисертації проблем висвітлені та обґрунтовані наступні основні положення, які можуть стати підґрунтям для подальших досліджень інституту понятих у кримінальному процесі і спрямовані на вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності, пов'язаної з участю понятих.

1. Участь понятих на початкових періодах формування кримінального судочинства, починаючи з прийняття Соборного уложення 1648 року, слід розглядати як форму залучення народу до кримінального суду з метою надання “достойними людьми” допомоги слідчим та судовим органам у вирішенні покладених на них завдань, що на той період було доречним та виправданим. Однак, історико-соціальні зміни призвели до перегляду ролі інституту понятих у кримінальному процесі, який з ХVІІІ століття поступово трансформується у інститут забезпечення правдивості того, що відбувається на стадії дізнання та досудового слідства, недопущення зловживань та фальсифікацій доказів з боку посадових осіб, які здійснюють кримінальне судочинство. Таке розуміння ролі понятих відображало стійку недовіру суспільства до органів кримінального переслідування. Кримінально-процесуальне законодавство післяреволюційної радянської Росії, а потім і України, успадкувало такий підхід, однак на фоні масових порушень прав особи у кримінальному судочинстві радянської доби, роль інституту понятих звелася до виконання суто формальних вимог, які суттєво не впливали на результати розслідування та судового розгляду кримінальної справи.

2. Аналіз прогалин чинного КПК України, які визначають процесуальний статус понятого, дає підстави зробити висновок про наявність значних законодавчих пробілів у нормативно-правовому регулюванні залучення понятих до кримінального судочинства. Відсутність чітко законодавчо визначених вимог до особи понятого, переліку його прав, обов'язків та відповідальності як учасника кримінального процесу, процесуального порядку участі понятого в провадженні слідчої дії, гарантій особистої безпеки та правового захисту понятого в значній мірі ускладнює правозастосовчу діяльність органів досудового слідства в цій сфері. Таким чином, понятий перетворюється на стороннього спостерігача слідчої дії, який практично не має можливості (а досить часто і бажання) активно впливати на забезпечення об'єктивності результатів розслідування.

3. Кримінально-процесуальне законодавство України передбачає залучення понятих до провадження тих слідчих дій, які пов'язані з отриманням доказової інформації шляхом безпосереднього сприйняття слідчим та іншими учасниками ознак об'єктів та процесів, які мають доказове значення. При цьому функція понятих полягає у засвідченні правильності відображення слідчим вказаних ознак і процесів у протоколі слідчої дії. Виключення складають слідчі дії, які пов'язані з отриманням показань (допит, очна ставка), коли відповідність записів у протоколі засвідчує сам допитуваний. Таким чином, процесуальний порядок участі понятих у проведенні слідчої дії не передбачає їх активної участі у дослідженні обставин справи і зводиться до виконання засвідчувальної функції.

4. Залучення понятих до кримінального судочинства пов'язане з цілим комплексом проблем правового, організаційного та морально-етичного характеру. До найбільш суттєвих з них можна віднести: проблеми участі понятих під час провадження слідчих дій, пов'язаних з отриманням інформації, що складає банківську або державну таємницю; проблематичність залучення понятих під час проведення невідкладних слідчих дій в безлюдній місцевості, в умовах, небезпечних для життя чи здоров'я, чи в інших екстремальних умовах; проблеми забезпечення нерозголошення даних досудового слідства або обставин особистого життя, які стали відомі понятому в ході слідчої дії; питання правового захисту понятого, забезпечення його безпеки, відшкодування витрат, пов'язаних з його участю у слідчій дії.

5. Аналіз судово-слідчої практики, результатів анкетного опитування працівників судових та правоохоронних органів свідчить про те, що існування інституту понятих як засобу громадського контролю за кримінальним судочинством, що забезпечує достовірність отриманих доказів та виключає умови для можливих фальсифікацій під час доказування, не виправдовує себе ні з теоретичної, ні з практичної точок зору. Необхідність формального виконання вимог ст.127 КПК України за певних обставин штовхає органи розслідування на різноманітні порушення, залучення в якості понятих осіб із сумнівною репутацією. Факт існування інституту понятих відображає стійку недовіру з боку законодавця до органів дізнання та досудового слідства, не сприяє вирішенню завдань кримінального судочинства, шкодить авторитету правоохоронних органів.

6. Обґрунтовується позиція, відповідно до якої реформування інституту понятих у кримінальному судочинстві повинно здійснюватись з урахуванням наступних факторів: історичного - інститут понятих є архаїчним явищем кримінального процесу України; економічного - залучення понятих передбачає оплату їх праці та відшкодування витрат з їх участі у процесуальних діях; соціального - зростання рівня злочинності, соціальна напруженість, правова нестабільність, падіння авторитету правоохоронних органів, правовий нігілізм не сприяє наданню громадянами добровільної допомоги в розслідуванні злочинів; психологічного - можливе відчуття страху помсти, жорстокість вчиненого злочину, небажання бути присутнім на місці проведення слідчої дії часто стають мотивами відмови громадян від участі у слідчій дії в якості понятого; інформаційно-технічного - сучасний стан розвитку науки і техніки дає можливість повної та надійної фіксації ходу та результатів слідчої дії технічними засобами; організаційного - залучення понятих під час проведення слідчих дій в безлюдній, віддаленій місцевості або у нічний час, чи за інших несприятливих умов може вкрай ускладнити виконання покладених на органи досудового слідства завдань.

7. На основі вивчення кримінального судочинства держав англосаксонської та континентальної систем права (США та Англія, Німеччина та Франція) робиться висновок про те, що у кримінально-процесуальних законодавствах демократичних країн відсутній інститут понятих, або ж він має дуже обмежене застосування. Вказаний досвід може бути використаний в процесі реформування інституту понятих у кримінальному процесі України.

8. На сучасному етапі розвитку правової системи України існують всі передумови для відмови від обов'язкової участі понятих у кримінальному судочинстві. Поняті, виконуючи у кримінальному процесі виключно посвідчувальну функцію, не беруть безпосередньої участі у процесі доказування, а сама їх присутність під час провадження слідчої дії не в змозі забезпечити дотримання процесуальної форми.

9. Визначено, що в якості додаткових процесуальних гарантій забезпечення повноти, всебічності та об'єктивності розслідування, дотримання прав та законних інтересів суб'єктів кримінального судочинства у разі відмови від інституту понятих можуть виступати наступні:

– участь у провадженні слідчої дії зацікавлених у результатах вирішення справи осіб (потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники, захисник тощо);

– повна фіксація ходу та результатів процесуальної дії технічними засобами;

– наявність дієвої системи прокурорського нагляду, відомчого та судового контролю за законністю на стадії досудового розслідування;

– стадійність кримінального процесу України, яка передбачає можливість перевірки та перегляду висновків, що зроблені по справі на попередніх стадіях.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Булейко О.Л. Виникнення та розвиток інституту понятих у кримінально-процесуальному законодавстві // Тиждень науки: Збірник тез доповідей: У 3 т. / Гуманітарний університет “ЗІДМУ”, ред. кол. В.М. Огаренко та інш. - Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”, 2003. - Т.3. - С.18-19.

2. Булейко О.Л. Новели кримінально-процесуального законодавства країн СНД щодо участі понятих на стадії досудового слідства / Основні напрямки реформування ОВС в умовах розбудови демократичної держави: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції / За заг. ред. д-ра юрид. наук, професора О.Ф. Долженкова. - Ч.1. - Одеса: Вид-во Одеського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ, 2004. - С.231-234.

3. Булейко О.Л. Проблеми реалізації та удосконалення правового статусу понятих // Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні: Матеріали VI Всеукраїнської науково-практичної конференції (28-29 квітня 2005 р.). - Острог: Національний університет “Острозька академія”, 2005. - С.345-348.

4. Булейко О.Л. Інститут понятих: окремі аспекти історії розвитку та шляхи реформування // Вісник Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2008. - № 4. - С.198-204.

5. Булейко О.Л. Поняті у кримінальному процесі // Держава і регіони. - 2009. - № 4. - С.31-35.

6. Булейко О.Л. Участь понятих у кримінальному процесі // Юриспруденція: теорія і практика. - 2009. - № 2. - С.2-5.

7. Булейко О.Л. Забезпечення прав учасників кримінально-процесуального судочинства // Вісник Академії адвокатури України. - 2009. - № 1(14). - С.122-124.

Анотація

Булейко О.Л. Участь понятих у кримінальному процесі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. - Академія адвокатури України, Київ, 2009.

Дисертація присвячена актуальним теоретичним та практичним проблемам, пов'язаним із функціонуванням у кримінально-процесуальному праві України інституту понятих. Визначена його суть, функціональне призначення, а також взаємозв'язок з іншими процесуальними інститутами та гарантіями у контексті спрямованості на досягнення завдань кримінального судочинства.

На основі вивчення основних джерел права в роботі розглянуті питання історії виникнення та розвитку інституту понятих на території сучасної України з давніх часів до сьогодення. Автор пропонує свій погляд на еволюцію інституту понятих у національному кримінальному судочинстві.

У роботі аналізується зміст норм чинного КПК України, які регламентують процесуальний статус понятого, що дозволило сформулювати визначення терміну “понятий”.

Робиться висновок, відповідно до якого, інститут понятих у силу цілого ряду розглянутих у роботі причин з одного боку не в змозі ефективно виконувати покладені на нього функції, а з іншого - створює додаткові складності у реалізації завдань кримінального судочинства. Відтак, констатується недоцільність подальшого функціонування розглядуваного кримінально-процесуального інституту і обґрунтовується необхідність внесення відповідних змін до КПК України.

Ключові слова: понятий, правовий статус, процесуальні гарантії, участь понятих у провадженні процесуальних дій, правовий інститут.

Аннотация

Булейко О.Л. Участие понятых в уголовном процессе. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. - Академия адвокатуры Украины, Киев, 2009.

Диссертация посвящена актуальным теоретическим и практическим проблемам, связанным с функционированием в уголовно-процессуальном праве Украины института понятых. Определена его суть, функциональное назначение, а также взаимосвязь с другими процессуальными институтами и гарантиями в контексте направленности на достижение задач уголовного судопроизводства.

На основе изучения исторических источников права в работе рассмотрены вопросы истории возникновения и развития института понятых на территории современной Украины начиная от древних времен до современности. Автор предлагает свой взгляд на эволюцию института понятых в национальном уголовном судопроизводстве.

В работе анализируется содержание норм действующего УПК Украины, которые регламентируют процессуальный статус понятого, что позволило сформулировать определение понятого, как участника уголовного процесса, который не заинтересован в исходе дела и приглашается для участия в проведении обыска, выемки, осмотра, предъявление лиц и предметов для опознания, воспроизведения обстановки и обстоятельств события, описания имущества или освидетельствования, присутствует при проведении указанных процессуальных действий и удостоверяет своей подписью соответствие записей в протоколе выполненным действиям.

Делается вывод, в соответствии с которым, институт понятых в силу целого ряда рассмотренных в работе причин с одной стороны не в состоянии эффективно выполнять возложенные на него функции, а с другой - создает дополнительные сложности в реализации задач уголовного судопроизводства. Затем, констатируется нецелесообразность дальнейшего функционирования рассматриваемого уголовно-процессуального института и обосновывается необходимость внесения соответствующих изменений в УПК Украины.

Ключевые слова: понятой, правовой статус, процессуальные гарантии, участие понятых в производстве процессуальных действий, правовой институт.

Annotation

Buleyko O.L. Participating of identifying witnesses in the criminal process. - Manuscript.

The dissertation for acquiring of scientific degree of the candidate of jurisprudence by specialization 12.00.09 - criminal process and criminalistics; legal expertise. - Academy of advocacy of Ukraine, Kуiv, 2009.