Право на цілісність особистості в праві Європейського Союзу

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

УДК 341.231.14

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ПРАВО НА ЦІЛІСНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ В ПРАВІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Спеціальність 12.00.11 - міжнародне право

ВАСИЛЬЄВА НАТАЛІЯ ГЕОРГІЇВНА

Харків - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародного права та державного права зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Буроменський Михайло Всеволодович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри міжнародного права та державного права зарубіжних країн, член-кореспондент Академії правових наук України.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Микієвич Михайло Миколайович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри європейського права;

кандидат юридичних наук, доцент Сироїд Тетяна Леонідівна, Харківський національний університет внутрішніх справ, доцент кафедри конституційного і міжнародного права.

Захист відбудеться 21 квітня 2009 р. о 13.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 18 березня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради С. М. Прилипко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Науково-технічний прогрес у галузі біології і медицини став невід'ємною складовою сучасної європейської цивілізації. Однак на шляху свого розвитку біомедична наука та практика поступово вторглися у сферу фундаментальних життєво важливих прав людини, постійно створюючи безліч загроз фізичній і психічній цілісності індивідів. У міжнародно-правових документах нерідко підкреслюється, що цілісність особи є підґрунтям для захисту всіх інших прав і свобод людини. Забезпечення та захист фізичної і психічної цілісності індивідів у галузі прогресу біомедицини складає одну з найактуальніших правових проблем сучасності.

Особлива увага захисту права людини на цілісність приділяється у Європейському Союзі. Право кожного на фізичну і психічну цілісність закріплене у ст. 3 Хартії фундаментальних прав Європейського Союзу 2000 р. (далі Хартія ЄС). Це право становить одне з найбільш значимих благ у системі європейських цінностей, а його забезпечення не тільки створює умови, необхідні для всебічного задоволення потреб особистості, а й забезпечує демократичний розвиток суспільства, оскільки царина цілісності одного індивіда - це межа свободи і прав іншого.

Нове законодавство України про правове регулювання біомедицини багато в чому спирається на досвід європейських законодавців щодо необхідності гарантувати у цій галузі право людини на цілісність особистості. Так, у пояснювальній записці до проекту Закону України "Про заборону репродуктивного клонування людини" вказувалося, що в підписаній у Ніцці Хартії ЄС 2000 р. встановлюється заборона на репродуктивне клонування людини і що, з правової точки зору, клонування людських істот знаходиться у протиріччі з низкою найважливіших прав особистості: з правом на людську гідність, цілісність особистості тощо. Таким чином, можна сказати, що схвалення Верховною Радою України у 2004 р. цього законопроекту стало підтвердженням усвідомлення вітчизняними законодавцями необхідності захисту права людини на цілісність особистості у царині біомедицини і нових біотехнологій. Крім цього, у 2004 р. за дорученням Кабінету Міністрів України було розпочато роботу з підготовки до ратифікації Конвенції про права людини та біомедицину 1997 р., яка була підписана Україною 22 березня 2002 р. також містить положення щодо захисту права людини на цілісність.

Проект Закону України "Про права пацієнтів в Україні", що був винесений та представлений до Верховної Ради у 2003 р. народним депутатом С. В. Шевчуком, містив право пацієнта на фізичну і психічну цілісність (ст. 5) та право на дотримання фізичної і психічної цілісності при медичному втручанні (ст. 8). Законопроект "Про права пацієнтів в Україні" від 21 лютого 2005 р. № 2649-1, внесений народними депутатами України П. М. Симоненком, В. Ф. Сіренком та М. В. Лободою встановлює, що державна політика у сфері захисту прав пацієнтів має виходити, серед іншого, з визнання психічної та фізичної цілісності людини. У п. 4 ст. 4 цей законопроект встановлює, що одним з принципів підходу до прав пацієнтів і реалізації цих прав в Україні є психічна і фізична цілісність людини, а в ст. 10 проголошує право на збереження психічної і фізичної цілісності при медичному втручанні.

Наведені положення законопроектів висвітлюють інтерес українських законодавців до проблеми захисту права людини на цілісність особистості у галузі біомедицини та свідчать про актуальність дослідження цього права на сучасному етапі. Крім того, міжнародні зобов'язання щодо гармонізації вітчизняного законодавства з правом Європейського Союзу, що взяла на себе Україна, реалізуючи державну політику інтеграції до ЄС, роблять актуальним вивчення та дослідження права на цілісність особистості саме на прикладі його закріплення у європейському праві.

Серед наукових праць присвячених вивченню права на цілісність особистості орієнтирами й основою для сформульованих у цьому дослідженні підходів, понять, визначень виступали праці західних та американських вчених і юристів-міжнародників як-то: Р. Адорно, Ж.-Ф. Аканді-Комбе, Д. Дж. Аннас, К. Аподака, С. Бюрхагер, Р. В. Волкер, Г. Датфілд, А. Джорж, Р. Занер, Х. Зварт, С. Калапнер, П. Кемп, М. К. Матіолі, М. Новак, P. Олмо, Е.Д. Плегріно, С. С. По, Д. А. Поссей, Я. Д. Рендторф, Д. Л. Річардс, Л. Сінгранеллі, С. Н. Тейт, Б. Тобес, В. Тум, Д. Фельдман, Д. Хайстеркамп, М. Хаускеллер, А. Хендрикс, Р.Фйеллсторм, Р. С. Шапіро. Також були досліджені роботи та використані висновки й погляди щодо захисту цілісності особистості, запропоновані такими вітчизняними та російськими дослідниками права та проблем захисту цілісності особистості, як: М. П. Авдєєнков, С. В. Бахін, М. В. Буроменський, В. В. Глуховський, Ю. О. Дмитрієв, П. А. Калініченко, Т. Р. Короткий, В. І. Крусс, Н. В. Коробцова, А. В. Майфат, Н. М. Малеїна, О. О. Мережко, О. А. Мирошниченко, Г. Т. Овадюк, В. П. Сальников, І. Я. Сенютa, С. Г. Стеценко, С. С. Тихонова, Є. А. Тюгашев, В. М. Хвостов.

Вищевказані автори внесли великий вклад у розробку концепції права людини на цілісність особистості, характеру й об'єму досліджуваного права, у визначення та аналіз окремих його елементів. Проте, єдине й комплексне дослідження, яке розкривало би теоретичні проблеми фундаментального права людини на цілісність особистості на цей час відсутнє. Без визначення поняття й змісту, характеристики суттєвих елементів права на цілісність неможливі його забезпечення та реалізація, особливо в галузі біомедицини. Крім цього, на теперішній час у вітчизняній науці міжнародного права зовсім відсутні дослідження присвячені безпосередньо праву на цілісність особистості як фундаментальному праву людини.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого згідно із цільовою комплексною програмою «Проблеми історії, теорії та практики державного права зарубіжних країн і міжнародного права» (номер державної реєстрації № 0106u002284).

Мета і завдання дослідження. Головною метою цього дослідження є визначення поняття, розкриття змісту та значення права людини на цілісність особистості і вивчення практики його забезпечення у праві Європейського Союзу. Це дослідження є спробою пояснити, які саме правомочності складають право людини на цілісність, що зобов'язана забезпечити держава, щоб гарантувати індивідам захист їх фізичної і психічної цілісності у галузі біомедицини.

Вибір мети визначив рішення наступних завдань:

- аналіз загальної міжнародно-правової концепції права людини на цілісність, визначення його поняття, об'єму та розкриття його змісту;

- дослідження в історичній ретроспективі процесу закріплення у міжнародному та європейському праві права на цілісність особистості та окремих суттєвих елементів його змісту;

- дослідження юридичної природи права людини на цілісність особистості за законодавством ЄС та розробка його сучасної юридичної концепції, конструювання його сучасного юридичного визначення, характеристика його об'єму та розкриття його змісту;

- визначення місця права на цілісність особистості у сучасній системі фундаментальних прав людини ЄС, розмежування права на цілісність особистості із суміжними з ним правами людини (правом на: недоторканність особистості, свободу від тортур та жорстокого поводження, приватність);

- аналіз та правова характеристика суттєвих елементів права на цілісність особистості: правила інформованої згоди, заборони євгенічних практик, націлених на селекцію людей, заборони перетворювати тіло людини на джерело фінансової вигоди та заборони репродуктивного клонування людини; цілісність особистість право

- дослідження досвіду ЄС і його країн-членів у галузі забезпечення права на цілісність особистості для можливості його застосування в українській правовій практиці регулювання біомедицини людини на основі поваги до права людини на цілісність особистості;

Об'єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що виникають у галузі реалізації міжнародних та європейських правових норм, що закріплюють право кожного на фізичну і психічну цілісність.

Предмет дослідження становлять доктринальні положення, принципи й норми європейського та міжнародного права, що відображають поняття та зміст права людини на цілісність особистості; наукові теорії, ідеї, судження про місце даного права в інституті фундаментальних прав і свобод людини й громадянина, норми міжнародного та національного законодавства з правового регулювання галузі біомедицини людини й судова практика Європейського суду з прав людини, Суду ЄС, національних судових органів держав-членів ЄС, яка стосується права на цілісність особистості.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є основні методи пізнання, розроблені юридичною й філософською науками, і, у першу чергу, загальнонаукові методи. Серед них - діалектичний метод пізнання правової дійсності (аналіз і синтез, аналогія, дедукція, індукція тощо). Важливими для дійсного дослідження є формально-юридичний і соціологічний методи. Вони виявилися в спробі вийти за межі міжнародного права й досліджувати теоретичні основи поняття та змісту права на цілісність особистості в загальному контексті взаємодії норм права й інших соціальних норм, особливо норм біомедичної етики.

Історичний метод дозволив виявити етапи закріплення у міжнародному і європейському праві досліджуваного права та послідовність підходів до наукового розуміння його поняття, передумови нормативного закріплення даного права, а також зміст, що у нього вкладався тим або іншім міжнародно-правовим актом в той або інший історичний період.

Порівняльно-правовий метод використовувався для одержання інформації про досвід регулювання й забезпечення права на цілісність особистості у міжнародному та європейському праві, а також в національному праві окремих країн-членів ЄС. Методи формальної логіки широко застосовувалися при класифікаціях норм, соціальних явищ, виробленні наукових понять (категорій). Граматичний метод у загальнотеоретичному аспекті допоміг визначитися з такими поняттями, як "цілісність", "право на цілісність", "право на особисту цілісність" і "право на цілісність особистості" та ін. У своєму прикладному аспекті зазначений метод використовувався при тлумаченні норм міжнародного, європейського та іноземного права. Метод юридичної герменевтики було використано для визначення сучасного поняття права на цілісність особистості.

Наукова новизна отриманих результатів. Дисертаційне дослідження являє собою перше у вітчизняній науці міжнародного права комплексне дослідження концепції права людини на цілісність особистості, його поняття та змісту, суттєвих елементів його структури. Вперше дається юридичне визначення цього права, виявлено історичні, теоретичні й практичні передумови його оформлення як правової категорії, показане його місце та значення в межах міжнародно-правового інституту фундаментальних прав і свобод людини.

На захист виносяться наступні основні положення:

Уперше:

– запропоновано нове юридичне визначення права на цілісність особистості, яке по своїй суті є властивістю людини як такої, яке закріплено у міжнародному та європейському праві та гарантовано державами, як можливість кожної людини вимагати від усіх поваги до власної фізичної і психічної цілісності, використовувати усі легальні засоби збереження й захисту власної особистості як унікальної, індивідуальної єдності людського організму: тіла, психіки, моралі й розуму, та можливість не зазнавати ніякого зовнішнього втручання в ці складові особистості інакше, як за власною інформованою згодою;

– визначено, що відповідно до законодавства ЄС право на цілісність особистості обумовлює ступінь допустимості втручання установ Союзу, його держав-членів та третіх осіб у межі людської природи загалом і природній стан та психосоматичні процеси кожного окремого індивіда;

– виділено загальний та суттєвий зміст права на цілісність особистості, досліджені окремі його елементи: правило інформованої згоди при проведені будь-якого медичного чи наукового втручання в організм людини, заборона євгенічних практик, особливо тих, які мають за мету селекцію людей, заборона використання людського тіла або його частин як джерела фінансового прибутку, заборона репродуктивного клонування людських істот;

– запропоновано розмежування права на цілісність особистості та суміжних з ним прав: правом не піддаватися катуванням, нелюдському, жорстокому, такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню, правом на недоторканність особистості, правом на приватність;

– на основі аналізу юридичної сили права на цілісність особистості виділено її критерії та доведено наявність чіткої тенденції у ЄС до надання нормі (ст. 3 Хартії ЄС (2000р.), що закріплює це право, юридично-зобов'язуючої сили;

Набуло подальшого розвитку:

- положення про те, що поняття "цілісність особистості" у праві ЄС, так само як поняття "гідність", було уніфіковано як якість кожної людини як такої; та надано їй юридичного статусу фундаментального права людини;

- твердження, що необхідність міжнародно-правового захисту права людини на цілісність особистості обумовлюється постійним прогресом у галузі біології і медицини та їх вторгненням у природу людини, у зв'язку з чим зазначено тенденцію та можливість у найближчому майбутньому до розширення змісту права на цілісність особистості;

- дослідження механізмів забезпечення та захисту права на цілісність особистості у ЄС;

- вивчення становлення права на цілісність особистості на міжнародному рівні, розвитку концепції цього права в науці міжнародного права і позитивного сприйняття міжнародним співтовариством досвіду ЄС з закріплення досліджуваного права у якості фундаментального права людини;

Удосконалено:

– сучасне правове розуміння поняття та визначення права на цілісність особистості як фундаментального права людини, яке є найважливішим юридичним бар'єром на шляху втручання біомедичної науки у людську природу, гідність і цілісність, і доведено, що на основі цього розуміння вже прийнято декілька нормативно-правових актів у галузі біології та медицини, як на європейському, так і на міжнародному рівні;

– наукові підходи до визначення поняття права людини на цілісність: універсальний (заснований на універсальних міжнародних документах із прав людини) та європейський (заснований на сучасних документах із прав людини та правового регулювання біомедицини, прийнятих Радою Європи та Європейським Союзом).

Теоретичне та практичне значення роботи полягає в тому, що її результати розвивають теорію міжнародного права, сприяють більш повному й глибокому розумінню тенденцій і закономірностей розвитку ідеї прав людини в ЄС та усьому світі. Теоретичне значення роботи полягає в концептуальному осмисленні поняття та змісту права людини на цілісність особистості на сучасному етапі на основі норм міжнародного і європейського права й наукових розробок вчених.

Положення, висновки й пропозиції дисертації являють собою теоретичне обґрунтування концепції права людини на цілісність особистості. Його матеріали можуть бути використані для подальшої розробки теоретичних проблем міжнародного і європейського права в галузі прав людини і біомедицини. Також вони можуть бути використані при вивченні міжнародного права, європейського права, спеціальних курсів, присвячених інституту прав людини, або міжнародно-правовому регулюванню біомедицини.

Сукупність сформульованих у роботі теоретичних положень може бути спрямована на вдосконалення правотворчої діяльності у галузі прав людини та біомедицини в Україні з метою усунення прогалин у галузі реалізації окремих елементів права на цілісність таких, як правило інформованої згоди, заборона комерціалізації тіла і репродуктивного клонування людини, які вже закріплені у вітчизняному законодавстві. Запропонована концепція права на цілісність особистості може бути використана правоохоронними органами при розслідування справ про порушення прав пацієнтів, незаконне проведення дослідів над людиною, порушення встановленого законодавством порядку трансплантації органів або тканин людини, торгівлі людьми з метою вилучення органів чи проведення дослідів адже усі ці дії становлять посягання на право людини на цілісність особистості.

І, нарешті, запропонована у дисертації концепція права на цілісність особистості може бути використана у якості допоміжного матеріалу суддями при розгляді цивільних або кримінальних справ про порушення прав пацієнтів, або фізичної чи психічної цілісності індивідів у галузі біомедичної практики.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорена й схвалена на засіданні кафедри міжнародного права та державного права зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Матеріали дисертації представлялися й обговорювалися на науково-практичних конференціях: "Динаміка наукових досліджень - 2005 р." (м. Дніпропетровськ, 20-30 червня 2005 р.; тези опубліковані); "Научный прогресс на рубеже тысячелетий" 2007 р. (наукова інтернет-конференція; тези опубліковані); "Динаміка наукових досліджень - 2008 р." (наукова інтернет-конференція; тези опубліковані); "Осінні юридичні читання" (м. Харків, 12-13 листопада 2008 р.; тези опубліковані).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в шести наукових статтях, опублікованих у фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України, а також у тезах чотирьох доповідей та повідомлень наукових конференцій.

Структура та обсяг дослідження. Структура дисертаційного дослідження обумовлена специфікою предмета, мети та завдань дослідження. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 199 сторінок, з них 22 сторінки використаних джерел з 205 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, зазначається зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого, формулюється мета та завдання, об'єкт, предмет дослідження та його методи, викладається наукова новизна та основні наукові положення, які виносяться на захист, підкреслюється теоретичне й практичне значення отриманих результатів, подаються відомості про їх апробацію та практичне впровадження, а також зазначено наявність публікацій автора за темою дослідження.

Перший розділ "Генезис права на цілісність особистості в міжнародному праві" складається з двох підрозділів, які присвячені вивченню джерельної бази наукового дослідження та визначенню підходів, що застосовувались в юридичній літературі для характеристики права людини на цілісність, досліджується вплив європейських та міжнародно-правових актів щодо захисту цілісності особистості на формування та визначення змісту права на цілісність особистості.

У підрозділі 1.1 "Поняття та історія закріплення права людини на цілісність у міжнародному та європейському праві" проводиться огляд наукової літератури з теми дисертаційного дослідження, аналіз стану розробленості теми в міжнародно-правовій науці, оцінка здобутків іноземних і вітчизняних дослідників із зазначеної проблематики. Надається загальне уявлення про міжнародні угоди, які закріплюють право на цілісність особистості, розглядається питання формування міжнародно-правових норм щодо захисту права людини на цілісність особистості, досліджена правова природа відносин щодо захисту фізичної і психічної цілісності особистості, дається огляд розвитку наукової думки у цьому напрямку та щодо формування поняття права людини на цілісність особистості.

Досліджується розвиток на теоретичному й нормативному рівнях концепції права на цілісність особистості. Уперше в українській науці міжнародного права розглядається юридичне визначення поняття права на цілісність особистості, його нормативна природа, як фундаментального права людини, закріпленого в європейських та міжнародних актах із захисту прав людини, а також у зарубіжному конституційному праві і вітчизняному законодавстві з царини правового регулювання біомедицини. З цією метою було проаналізовано історію закріплення права на цілісність особистості в міжнародних та регіональних угодах з прав людини та міжнародно-правового регулювання біомедицини, розглянута практика захисту права на цілісність особистості Європейським судом з прав людини.

У підрозділі 1.2 "Визначення обсягу та істотного змісту права на цілісність особистості у міжнародному праві та праві ЄС" визначається обсяг та зміст права на цілісність особистості. Надається характеристика таким поняттям, як нормативний та суттєвий зміст права на цілісність особистості.

Проводиться розмежування досліджуваного права та суміжних із з ним прав людини. Визначено, що у певному ступені право на цілісність особистості збігається із суміжними з ним правами людини: правом на свободу від катувань та жорстокого поводження чи покарання, правом на недоторканість особистості та правом на приватність. Виявлено, які елементи досліджуваного права входять в інші права людини та проведено розмежування права на цілісність особистості від цих прав. Розкриті можливості конфлікту та сфери взаємного накладання досліджуваного права з зазначеними правами людини. На додаток до цього визначено "центральне ядро" права на цілісність особистості (тобто його принциповий або суттєвий зміст), ті найважливіші елементи права на цілісність особистості, без яких воно втрачає свій сенс.

Зроблено висновок, що право на цілісність особистості є фундаментальним природженим правом людини, належним їй як такій від моменту народження, засноване на етико-філософському розумінні людської природи та філософсько-правовому визначені людини як суб'єкта права, носія прав людини. Юридична концепція цілісності особистості, як і концепція гідності, була уніфікована, цілісність визнана невід'ємною природженою рисою будь-якої людини і об'єктом правового захисту, вона не повинна підлягати зовнішньому втручанню інакше, як за згодою індивіда. Визначено, що за своєю правовою природою право на цілісність особистості націлене не лише на захист фізичної і психічної цілісності окремих індивідів, а також має за мету захист цілісності людського геному та цілісності людства як виду.

У другому розділі "Зміст права на цілісність особистості" зроблена спроба пояснити на концептуальному рівні зміст права на цілісність особистості за допомогою аналізу його суттєвих елементів. Розділ складається з чотирьох підрозділів, кожний з яких характеризує окремий принциповий елемент права на цілісність особистості відповідно тому, як вони зазначені у ч. 2 ст. 3 Хартії ЄС 2000 р. Здійснено аналіз норм права ЄС на предмет характеристики окремих елементів права на цілісність особистості.

У підрозділі 2.1 "Поняття, значення та процедура інформованої згоди у праві ЄС" дається характеристика правилу інформованої згоди - одному з елементів права на цілісність особистості, який історично першим отримав міжнародно-правове закріплення та захист. Оскільки будь-яке медичне втручання чи лікування, а тим більше науковий чи біомедичний експеримент за участю людини являють по суті втручання у її фізичну і психічну цілісність, зроблено висновок, що правило інформованої згоди дійсно становить невід'ємну складову права на цілісність особистості. Інформовану згоду визначено як суттєвий елемент фундаментального права на цілісність особистості. Вона означає, що будь-яке біомедичне втручання у фізичну чи психічну цілісність індивіда може відбуватися лише за наявності добровільної та інформованої згоди останнього.

У підрозділі 2.2 "Заборона євгеніки у праві Європейського Союзу" визначено, що суттєвим елементом права на цілісність особистості також є заборона євгенічних практик, особливо тих, які націлені на селекцію людей. Доведено, що існує потреба в інтенсивному розвитку науково-правової думки щодо міжнародно-правового регулювання нових людських генетичних біотехнологій, які можуть бути використані у євгенічних цілях, та несуть загрозу для фізичної і психічної цілісності не лише окремого індивіда, а й людства в цілому у зв'язку з розповсюдженням у світі ідей нової ліберальної євгеніки.

Зроблено висновок, що на сучасному етапі розвитку генних технологій досліджуване право не може бути гарантовано без встановлення й реалізації заборони євгенічних практик, особливо спрямованих на селекцію людей. Заборона євгенічних практик у ЄС означає забезпечення кожному, в тому числі й майбутнім поколінням людей, збереження їх людської природи та сутності, тобто права бути носіями природного, унікального й неповторного, штучно не модифікованого геному, вільного від євгенічного втручання. Визначено перелік тих біомедичних практик, які вважаються в ЄС євгенічними та заборонені, як такі, що порушують право людини на цілісність особистості. А саме: примусові стерилізація, вагітність або аборт; примусовий етнічно запропонований шлюб; генетичні модифікації націлені на вдосконалення чи зміну геному людини, поза терапевтичною метою; недопущення народження дитини за селективними ознаками за допомогою пренатальної чи предімплантанційної діагностики, окрім випадків запобігання народження дитини інваліда чи з генетичною хворобою; селекція статі дитини, інакша ніж для запобігання спадкування хвороби, яка передається дитині певної статі.

Закріплення в Хартії ЄС положення про заборону євгенічних практик як суттєвого елементу фундаментального права людини на фізичну і психічну цілісність визнано своєчасним і виправданим кроком.

Підрозділ 2.3 "Заборона перетворювати людське тіло та його частини на джерело фінансової вигоди в праві ЄС" присвячено характеристиці цього положення як принципового елементу права на цілісність особистості. Воно означає, що особа, яка робить пожертвування органів, крові, стволових клітин, гамет та інших біоматеріалів людського походження, не повинна отримувати ніякої матеріальної вигоди від цього, окрім компенсації виправданих витрат, таких, наприклад, як оплата госпіталізації чи втрачений прибуток за час проведення пожертвування.

Завдяки аналізу різних підходів до проблеми комерціалізації людського тіла було визначено, що вона суперечить основним принципам міжнародного права прав людини і зокрема людській гідності, та ставить під загрозу цілісність людської особистості. На основі цього було визначено, що заборона перетворювати тіло людини на джерело фінансового прибутку являє собою важливу гарантію цілісності особистості від зростаючих спокус використати людське тіло у комерційних цілях та перетворити людину на об'єкт задоволення потреб інших осіб.

У підрозділі 2.4 "Заборона репродуктивного клонування людини в ЄС" суттєвим елементом права на цілісність особистості визначає заборону репродуктивного клонування людських істот. Вона являє собою дуже важливу складову змісту досліджуваного права. Виявлено, що заборона репродуктивного клонування людських істот становить одну з найгармонійних галузей міжнародно-правового регулювання у тому сенсі, що більшість міжнародних документів, організацій та інструментів, а також національних законодавств погоджуються з необхідністю юридичної заборони зазначеної біотехнології. Аналіз цієї заборони у законодавстві ЄС показав, що у більшості його держав-членів репродуктивне клонування людини заборонено та визнано злочином як дії що посягають на людську гідність та цілісність людської особистості. Зроблено висновок, що під забороною репродуктивного клонування людини в праві ЄС розуміється заборона процесу створення нової людини генетично ідентичної іншій людині, живій або померлій.

У третьому розділі "Забезпечення права на цілісність особистості у ЄС" для прояснення питання забезпечення права на цілісність особистості в ЄС було проаналізовано юридичну силу і чинність даного права та зобов'язання, що випливають із нього, виконуючи які та або інша держава зможе уникнути його порушень. Визначено, що проблема забезпечення та захисту права людини на цілісність особистості у зв'язку з прогресом біомедицини дуже актуальна у всіх державах-членах ЄС. Не дивлячись на відсутність у них юридичних зобов'язання впроваджувати положення ст. 3 Хартії ЄС, яка закріплює право на цілісність особистості, усі держави Співтовариства вживають певних правових та інших заходів, щодо забезпечення досліджуваного права у своєму законодавстві та його реалізації на практиці у галузі біології та медицини.

У підрозділі 3.1 "Повага, захист і реалізація права на цілісність особистості у ЄС" визначається юридична сила права на цілісність особистості за допомогою аналізу правового статусу Хартії ЄС 2000 р. і документів, які його закріплюють. Дослідження зобов'язань, що випливають з права на цілісність особистості, показало, що дане право накладає на уряди та законодавців країн ЄС і його установи зобов'язання "поважати", "захищати" й "реалізовувати" право на фізичну і психічну цілісність, а також низку зобов'язань щодо суттєвого змісту цього права, а саме: обов'язки гарантувати у законодавстві та на практиці правило інформованої згоди, заборону євгеніки, метою якої є селекція людей, заборону перетворення тіла людини та його частин на джерело фінансового прибутку, заборону репродуктивного клонування людських істот.

У підрозділі 3.2 "Механізми забезпечення і контрою дотримання права на цілісність особистості у ЄС" проведено аналіз механізмів моніторингу забезпечення та конторою дотримання права на цілісність особистості в Європейському Співтоваристві. Виявлено, що забезпечення досліджуваного права у ЄС полягає у наступних діях та вчинках.

По-перше, країни й установи ЄС створюють законодавчі та інші умови, які гарантують громадянам ЄС та іншим індивідам недоторканість їх фізичної і психічної цілісності без їхньої згоди від посягань з боку владних структур та третіх осіб. По-друге, держави-члени й установи Союзу проводять у життя певну політику у галузі біомедицини, засновану на повазі права кожного на фізичну і психічну цілісність. Вони закріплюють та гарантують процедуру і механізм інформованої згоди у своєму законодавстві. Законодавчо забороняють євгенічні практики та перешкоджають їх фінансуванню й легалізації, визнають кримінально-карним певні її види та встановлюють межі біологічних досліджень щодо людських ембріонів та забороняють спадкоємні генетичні модифікації людини. Також ними вживаються заходи з перешкоджання перетворюванню людського тіла та його частини на джерело фінансового прибутку. Це відбувається шляхом організації боротьби з торгівлею людьми й встановлення чіткого правового регламентування трансплантації органів і тканин людського походження. У ЄС пропагується ідея безоплатного донорства, кримінально переслідуються різноманітні спроби комерціалізації тіла людини. Наразі майже в усіх країнах ЄС заборонене репродуктивне клонування людини, встановлені правові заборони створення людських ембріонів в дослідницьких цілях й обмежується використання створених раніше та заморожених ембріонів у наукових і дослідницьких цілях, визнається злочином створення клону людини.

Зробити остаточні висновки про забезпечення права на фізичну і психічну цілісність у тій або іншій країні ЄС виявилося дуже складним завданням, оскільки дослідження показало, що ці країни поки що не несуть практично ніяких юридичних обов'язків, пов'язаних із імплементацією, реалізацією, забезпеченням досліджуваного права. Зроблено висновок, що єдині обов'язки щодо права на цілісність особистості у більшості країн ЄС - це ті, які покладаються національним правом тих держав, які в тому чи іншому вигляді закріпили це право в своєму внутрішньому законодавстві. Подібні обов'язки запроваджено також у тих державах, які підписали й ратифікували Конвенцію про права людини і біомедицину 1997 р., що закріплює положення, аналогічні тим, які складають суттєвий зміст права на цілісність особистості, визначеного у ст. 3 Хартії ЄС.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення та подається нове вирішення наукового завдання, яке полягає у розкритті сутності поняття права на цілісність особистості у праві ЄС як одного з фундаментальних прав людини, визначенні його змісту та значення і вивченні практики його забезпечення у Європейському Співтоваристві. У результаті проведеної роботи були зроблені наступні висновки:

1. Прогрес у галузі біомедицини та її глобальне вторгнення в людську природу (організм людини: тіло, психіку, геном, мозок і свідомість, саморозуміння й самоідентифікацію, народження, смерть, репродукцію та інші психосоматичні процеси та складові) стали причиною закріплення права на цілісність особистості у міжнародному та європейському праві як фундаментального права людини. Хартія ЄС 2000 р. у ст. 3 вперше закріпила право на цілісність особистості як основне право людини.

2. Право на цілісність особистості міцно увійшло до численних міжнародних угод з прав людини, як на міжнародному, так і на регіональному рівнях. Крім того, зазначене право знайшло своє відображення у конституціях багатьох європейських країн.

3. Основною теоретико-правовою проблемою у зв'язку з правом на цілісність особистості є не недолік кодифікації, а недолік концептуальної ясності. У юридичній літературі відсутнє єдине, чітке правове визначення та належне розуміння юридичного поняття та статусу цього права в сучасному міжнародному праві прав людини. Навіть після проголошення Хартії ЄС (2000 р.) концепція права на цілісність особистості не одержала необхідного розвитку й дотепер була досить заплутаною й незрозумілою, що в сою чергу ускладнює його практичне застосування, забезпечення й реалізацію.

4. При здійсненні дослідження було з'ясовано, що на сьогодні відсутнє загальноприйняте юридичне визначення досліджуваного права. На основі вивчених міжнародних та європейських нормативно-правових актів з прав людини і документів у галузі правового регулювання царини біомедицини, юридичної літератури й спеціальних наукових робіт, присвячених досліджуваному праву, його було визначено, як "право на цілісність особистості".

5. Право на цілісність особистості за своєю юридичною сутністю є властивістю людини як такої, це природжене право, яке виникає з моменту народження людини, є невід'ємним й невідчужуваним, загальним й універсальним, оскільки належить всім людям без виключення. Це закріплена у міжнародному та європейському праві та гарантована державами можливість кожної людини вимагати від усіх поваги до власної фізичної і психічної цілісності, використовувати усі легальні засоби збереження й захисту власної особистості як унікальної, індивідуальної, єдності людського організму: тіла, психіки, моралі й розуму та можливість не випробовувати ніякого зовнішнього втручання в ці складові особистості інакше, як за власною інформованою згодою.

6. Структура права людини на цілісність особистості, окрім права на повагу фізичної та психічної цілісності, також включає такі елементи цього права, як право на інформовану згоду при проведені будь-якого медичного чи наукового втручання в організм людини, право не підлягати євгеніці з метою селекції (право на генетично не модифікований геном), право на захист від використання власного тіла або його частин, як джерела фінансового прибутку, право не підлягати репродуктивному клонуванню.

7. Для точного розуміння й визначення права на цілісність особистості було досліджено його нормативний зміст і визначені елементи, що становлять його обсяг і принциповий зміст. Обсяг досліджуваного права являє собою "загальний зміст" цього права, та охоплює право на повагу, захист і забезпечення фізичної і психічної цілісності особистості від несанкціонованого нею втручання з боку держави й третіх осіб. Принциповий зміст права на цілісність особистості складається із чотирьох елементів, перерахованих у ч. 2 ст. 3 Хартії ЄС, які повинні забезпечуватися незалежно від матеріальних й інших ресурсів країни: правило інформованої згоди, заборона практики євгеніки людини, особливо тієї, що має за мету селекцію людей, заборона перетворювати тіло людини або його частини на джерело фінансового прибутку, заборона репродуктивного клонування людини.

8. Зроблено висновок, що першим із елементів досліджуваного права, який отримав міжнародно-правове закріплення, було правило інформованої згоди, що знайшло своє відображення у міжнародному праві ще у Нюрнберзькому Кодексі 1947 р. Сьогодні у ЄС правило інформованої згоди визнано суттєвим елементом права на цілісність особистості. Воно означає, що у галузі біомедицини пацієнт чи учасник біомедичного дослідження сприймається як цілісна особистість, яка самостійно на підставі процедури інформованої згоди приймає рішення щодо тих медичних процедур і заходів, які можуть стосуватися його організму, у тому числі тіла після його смерті.

9. Хартію ЄС (2000 р.) визначено як перший міжнародний інструмент, що визначив заборону євгенічних практик як суттєвий елемент фундаментального права людини на цілісність особистості. Зроблено висновок, що для подальшого впровадження і забезпечення цього елементу досліджуваного права у європейському праві і у національних законодавствах держав-членів ЄС потрібно на законодавчому рівні створити перелік тих біомедичних практик, які вважаються євгенічними, і тому являють собою зазіхання на право людини на цілісність особистості і повинні бути заборонені.

Визначено, що євгенічними та противними праву людини на цілісність особистості, відповідно до сучасного європейського законодавства, можна вважати наступні практики: примусову стерилізацію, примусові вагітність або аборт, примусовий етнічно запропонований шлюб; генетичні модифікації, націлені на вдосконалення чи зміну геному людини , поза терапевтичними цілями; недопущення народження дитини за селективними ознаками за допомогою пренатальної чи предімплантаційної діагностики, окрім запобігання за допомогою цих практик народження дитини інваліда, чи з генетичною хворобою; селекція статі дитини, інакшу ніж для запобігання спадкування хвороби, яка передається дитині певної статі.

10. Визначено, що проблема комерціалізації тіла людини дуже актуальна на теперішній час у ЄС і що саме вона стала причиною включення у зміст права на цілісність особистості положення про заборону перетворювати тіло людини та його частини на джерело фінансового прибутку. В процесі характеристики цього положення як суттєвого елементу права на цілісність особистості встановлено необхідність визначити юридичній статус людського тіла та його частин (органів, тканин, клітин, у тому числі, людських гамет і ембріонів) для забезпечення права людини на цілісність особистості як єдиного організму, який постійно розвивається. Також встановлено, що у ЄС на разі правовий статус тіла людини та його частин визначається на основі підходу особистих немайнових прав людини, щодо власного тіла та його частин.

11. Доведено, що репродуктивне клонування людини суперечить фундаментальному праву людини на цілісність особистості, і тому його заборона складає суттєвий елемент досліджуваного права. Визначено, що на теперішній час в ЄС діє три правових інструменти реалізації юридичної заборони репродуктивного клонування людини, як елементу права на цілісність особистості. А саме: заборона репродуктивного клонування людських істот, як загальний принцип права Європейського Співтовариства; юридична заборона патентування біотехнологічних винаходів у галузі людського репродуктивного клонування; заборона фінансування з бюджету ЄС наукових досліджень пов'язаних з репродуктивним клонуванням людських істот.

Визначено, що під забороною репродуктивного клонування людських істот в праві ЄС як суттєвого елементу права на цілісність особистості мається на увазі заборона процесу створення нової людини генетично ідентичної іншій людині, живій або померлій.

12. Визначено, що право на цілісність особистості знаходиться на стадії свого становлення в міжнародному праві, та що в найближчому майбутньому обсяг і зміст цього права можуть розширюватися як реакція на необхідність міжнародно-правового захисту індивідів у галузі прогресу біомедицини.

13. Аналіз зобов'язань, що випливають з права на цілісність особистості, показав, що досліджуване право покладає на установи й держави-члени ЄС зобов'язання "поважати", "захищати" й "реалізувати" це право. Аналіз виконання цих зобов'язань у ЄС та його країнах-членах показав, що в Європейському Співтоваристві дійсно створено та функціонує механізм забезпечення досліджуваного права.

Цей механізм складається з 1) імплементації права на цілісність особистості у законодавство країн членів ЄС у тому обсязі та змісті, як воно закріплено у положеннях ст. 3 Хартії ЄС; 2) створення та забезпечення функціонування у ЄС інститутів реалізації та забезпечення вказаних нормативних положень; 3) створення нових органів для контролю забезпечення та захисту права на цілісність особистості; 4) практики судового захисту і визнання досліджуваного права.

14. Аналіз реалізації права на цілісність особистості у практиці установ ЄС та його країн підтвердив, що у ЄС лише розпочато процес забезпечення цього права, однак норми щодо його поваги та захисту вже покладено в основу майбутнього правового регулювання галузі біомедицини у Союзі. Визначено тенденції щодо правового забезпечення досліджуваного права в ЄС:

- закріплення права на цілісність особистості не лише у галузевих правових актах з регулювання біомедицини, а надання цьому праву статусу фундаментального, та внесення відповідних змін в основні національні документи країн ЄС, які закріплюють основні права людини;

- впровадження у європейське та національні законодавства країн ЄС процедури інформованої згоди та чітких вимог до забезпечення цього правила по відношенню до неповнолітніх, психічнохворих, пацієнтів у тяжкому стані;

- впровадження у кримінальне національне законодавство країн-членів ЄС положень, щодо визнання примусової стерилізації, репродуктивного клонування людських істот, практики євгеніки з метою селекції людей та комерціалізації тіла людини і його частин - злочинами;

– впровадження принципу поваги до права на фізичну і психічну цілісність особистості у кодекси біомединої практики та загалом у біомедичну етику.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Васильєва Н. Г. Конвенція Ради Європи "Про права людини та біомедицину" - основа міжнародно-правового регулювання в галузі біомедицини / Н. Г. Васильєва // Пробл. законності: Респ. міжвід. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. - Х: Нац. юрид. акад. України. 2006. - Вип. 80. - С. 181-187.

2. Васильєва Н. Г. Закріплення права на цілісність особистості в міжнародному праві / Н. Г. Васильєва // Проблеми законності: Респ. міжвід. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. - Х. : Нац. юрид. акад. України. 2007. - Вип. 86. - С. 100-106.

3. Васильєва Н. Г. Право людини на фізичну і психічну цілісність і правове регулювання біомедицини в Європейському Союзі / Н. Г. Васильєва // Пробл. законності: Респ. міжвід. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. - Х: Нац. юрид. акад. України. 2007. - Вип. 92. - С. 153-158.

4. Васильєва Н. Г. Поняття права на цілісність особистості та його міжнародно-правова характеристика / Н. Г. Васильєва // Пробл. законності: Респ. міжвід. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. - Х: Нац. юрид. акад. України. 2007. - Вип. 94. - С. 225-231.

5. Васильєва Н. Г. Інформована згода в галузі біомедицини як елемент права на цілісність особистості у праві Європейського Союзу / Н. Г. Васильєва // Проблеми законності: Республіканський міжвідомчий науковий збірник/ Відп. Ред. В. Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України. 2007. - Вип. 97. - С. 262-269.

6. Васильєва Н. Г. Заборона євгенічних практик у праві Європейського Союзу: перепона прогресу чи новій євгеніці? / Н. Г. Васильєва // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 40. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. 2008. - С. 539-546.

7. Васильєва Н .Г. Право на целостность личности как основа правового регулирования технологического вмешательства в биологическую природу человека / Н. Г. Васильєва // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції "Динаміка наукових досліджень - 2005": Тези наук. доп. та повідомлень учасників IV Міжнародної науково-практичної конференції (м. Дніпропетровськ 20-30 червня 2005р.). - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. - С. 19-21.

8. Васильєва Н. Г. Закріплення права на фізичну та психічну цілісність особи в міжнародному праві / Н. Г. Васильєва // Матеріали Міжнародної науково-практичної інтернет конференції "Научный прогресс на рубеже тысячелетий - 2007", www.rusnauka.com: Тези наук. доп. та повідомлень учасників наук. інтернет-конференції [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.rusnauka.com/11._NPRT_2007/Pravo/22341.doc.htm

9. Васильєва Н. Г. Проблема захисту цілісності особистості у галузі міжнародно-правового регулювання біомедицини / Н. Г. Васильєва // Тези доп. та наук. повідомлень всеукр. наук.-практ. конф. молодих вчених "Осінні юридичні читання" 12-13 листопада 2008 р. / За заг. ред. А. П. Гетьмана. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2008. - С. 71-73.

10. Васильєва Н. Г. Заборона комерціалізації тіла людини в праві Європейського Союзу / Н. Г. Васильєва // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Динамика научных исследований - 2008", Тези наук. доп. та повідомлень учасників наук. конференції / [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.rusnauka.com/15_DNI_2008/Pravo/ 32131.doc.htm

АНОТАЦІЇ

Васильєва Н. Г. Право на цілісність особистості в праві Європейського Союзу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 - міжнародне право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - Харків, 2008.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню поняття, обсягу та змісту права людини на цілісність особистості, його юридичної природи, сутності та статусу у системі фундаментальних прав людини.

У дисертації на основі аналізу наукової літератури, норм міжнародного і європейського права, національного законодавства країн ЄС, а також практики їх застосування досліджуються одне з понять, яке нещодавно увійшло до юридичної практики - право на цілісність особистості. Докладно розкривається історія закріплення цього права в міжнародному та європейському праві та формування його визначення в юридичні науці. У дисертації досліджуються концептуальні підходи до визначення поняття й змісту права на цілісність особистості; визначається його принциповий зміст, а також місце й роль у системі сучасних фундаментальних прав людини запропонованої найсучаснішим документом з прав людини Хартією ЄС 2000 р.

На основі аналізу міжнародних та регіональних норм, які закріплюють право на цілісність особистості та окремі його елементи, практичної діяльності установ й органів ЄС а також його держав-членів із забезпечення цього права запропонована й обґрунтована нова сучасна юридична концепція права на цілісність особистості. Подається нове визначення права на цілісність особистості та характеризується зміст, аналізуються принципові елементи цього права.

Ключові слова: право на цілісність особистості, право на фізичну і психічну цілісність, інформована згода, заборона євгенічних практик, заборона комерціалізації тіла людини, репродуктивне клонування, право Європейського Союзу.

Васильева Н. Г. Право на целостность личности в праве Европейского Союза. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 - международное право. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. - Харьков, 2008.

Диссертация посвящена понятию, содержанию и значению права человека на целостность личности как фундаментального права, его гарантии и защите в ЕС и принятию позитивного опыта его обеспечения в украинском законодательстве. Право на целостность личности - одно из важнейших прав человека, но его сущность и правовая природа недостаточно ясны и изучены, в особенности в украинской и российской науке международного права.